Постанова

від 29.10.2024 по справі 910/31/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2024 р. Справа№ 910/31/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Коробенка Г.П.

секретар судового засідання: Смаголь А.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 29.10.2024,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 (повний текст рішення складено та підписано 23.07.2024) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 (повний текст рішення складено та підписано 24.07.2024)

у справі №910/31/24 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Акціонерного товариства «Енергетична компанія України»

до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

про стягнення 75 994 630,76 грн та зобов`язання припинити нарахування послуг,-

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство «Енергетична компанія України» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою (із урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі, відповідач) про зобов`язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії щодо експорту електричної енергії позивачу за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №2309-02024 від 14.07.2022 та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії; стягнення 75 994 630,76 грн безпідставно набутих коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем на підставі Договору були виставлені позивачу рахунки на оплату послуг з експорту електричної енергії за кордон до країн Європейського Союзу, які позивач змушений був оплатити, щоб не отримати статусу «Переддефолтний», а згодом і «Дефолтний», що унеможливило б здійснення позивачем господарської діяльності. Позивач вважає, що відповідач неправомірно нарахував плату за послуги з передачі при здійсненні експорту, оскільки чинним законодавством України така плата не передбачена. Зазначив, що відповідач фактично зловживає у цій ситуації своїм монопольним становищем шляхом нарахування плати за послуги з передачі обсягів експортованої електричної енергії, які фактично не надаються. Позивач наголосив, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії фактично призводить до порушення міжнародних зобов`язань України.

Окрім того, позивач зазначив, що до ціни електричної енергії за міжнародними контрактами не включається тариф на передачу, оскільки такий тариф не повинен сплачувати експортер електричної енергії.

Короткий зміст рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви їх прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 у справі №910/31/24 закрито провадження в частині вимоги про зобов`язання Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» припинити дії, спрямовані на нарахування Акціонерному товариству «Енергетична компанія України» послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №2309-02024 від 14.07.2022 та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

Позовну вимогу про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 75 994 630,76 грн задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь Акціонерного товариства «Енергетична компанія України» 75 994 630,76 грн безпідставно отриманих коштів та 751 520,00 грн витрат зі сплати судового збору.

За висновками суду нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України перед сторонами Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Європейським Союзом і Європейським співтовариством з атомної енергії. Позивач у серпні, вересні, жовтні 2022 року та квітні 2023 року здійснював експорт електричної енергії до Угорщини, Румунії, Словаччини та Польщі, які є країнами-членами Європейського Союзу і на їх територіях діє Угода про створення Європейського Співтовариства, що підтверджується змістом вказаної Угоди. Тому суд дійшов висновку про те, що нарахування відповідачем оплати за спірну послугу було неправомірним і таким, що було заборонено нормами міжнародного законодавства, а тому кошти, які були сплачені позивачем за спірну послугу в сумі 75 994 630,76 грн, набуті відповідачем безпідставно та підлягають поверненню позивачу.

Водночас, суд закрив провадження у справі в частині вимоги про зобов`язання Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» припинити дії, спрямовані на нарахування Акціонерному товариству «Енергетична компанія України» послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №2309-02024 від 14.07.2022 та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, оскільки Договір припинив свою дію 31.12.2023, тобто після подання позову в даній справі (29.12.2023), а отже предмет спору припинив своє існування в процесі розгляду справи, що згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України є підставою для закриття провадження у названій частині.

01.07.2024 від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі №910/31/23. У поданій заяві останній просив суд покласти на відповідача 220 000,00 грн понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в межах розгляду даної справи.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/31/24 присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь Акціонерного Товариства «Енергетична компанія України» 140 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

За висновками суду розумними, співмірними та пропорційними до предмета спору у даній справі є витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 140 000,00 грн. В іншій частині (80 000,00 грн) у задоволенні заяви позивача про відшкодування витрат за надану професійну правничу допомогу відмовлено. Судом при цьому враховано, що в Акті №2 від 28.06.2024 кожне судове засідання, в якому адвокат позивача приймав участь, рахується як за одну годину роботи, однак судове засідання 21.02.2024 тривало 7 хвилин, судове засідання 11.03.2024 тривало 4 хвилини, судове засідання 20.03.2024 тривало 6 хвилин, судове засідання 10.04.2024 тривало 1 годину 12 хв, судове засідання 05.06.2024 тривало 51 хв, а судове засідання 26.06.2024 тривало 33 хвилини, що зафіксовано у протоколах судових засідань. Таким чином, більша частина судових засідань тривали в середньому до 7 хвилин, окрім розгляду по суті. Також щодо визначеної сторонами в Акті №2 від 28.06.2024 суми гонорару суд зазначив, що неможливо зрозуміти, яким чином формувалась ця сума та які фактори вплинули на її визначення (успішне рішення, відсоток від ціни позову, тощо), оскільки в самому договорі сторони не фіксували чітку суму гонорару.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятими рішеннями суду першої інстанції, 12.08.2024 через підсистему «Електронний суд» Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 у справі №910/31/24 у задоволеній частині позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі; додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/31/24 у задоволеній частині вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні останніх відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:

- судом не було враховано наявності змін, внесених у Кодекс системи передачі електричної енергії на підставі чинних Постанов НКРЕКП від 11.10.2022 №1305 та від 30.09.2020 №1234. На момент існування спірних правовідносин як чинне законодавство, так і договір визначали право на нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країни периметру, як наслідок у експортерів існував обов`язок сплачувати послуги з передачі електричної енергії, що нараховані на обсяги експортованої електричної енергії;

- суд неправильно застосував норми матеріального права, будуючи свою правову позицію на основі постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20 по Постанові НКРЕКП №360;

- суд не врахував наявність рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2021 у справі №640/11468/20, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2021 та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.12.2021, яким визнано протиправною та нечинною, з моменту набрання даним рішенням суду законної сили, постанову НКРЕКП від 28.02.2020 №516 «Про затвердження Змін до Правил ринку» в частині внесення змін до пункту 1.7.1 глави 1.7 розділу I Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №307, яким передбачалося набуття учасником ринку статусів «Переддефолтний» та/або «Дефолтний». Інакше кажучи, з 28.07.2021 учасники ринку не набувають статусів «Переддефолтний» та/або «Дефолтний» за несплату НЕК «Укренерго» заборгованості за послуги з передачі та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що вказує на відсутність для позивача будь-яких реальних негативних наслідків;

- щодо додаткового рішення суду, то відповідач наголошує на тому, що Господарським судом міста Києва ухвалено додаткове рішення без урахування практики Верховного Суду та проігноровано, що АТ «ЕКУ» не доведено реальності понесених витрат на правову допомогу, оскільки останнім не надано розрахунок витрат на правову допомогу, платіжних інструкцій, квитанцій тощо, які підтверджують оплату наданих послуг з професійної правничої допомоги, що своєю чергою призвело до порушення права відповідача на справедливий суд, яке закріплено у статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». До того ж відповідно до пункту 4.5 договору про надання правничої допомоги від 28.12.2023 №2-4-281223/2 та пункту 4 актів, оплата наданих послуг з правничої допомоги здійснюється клієнтом (АТ «ЕКУ») за фактом їх надання на підставі погоджених та підписаних сторонами актів наданих послуг протягом 30 календарних днів, з моменту фактичного виконання рішення суду, у межах стягнутої суми послуг з правничої допомоги за вирахуванням обов`язкових податків та зборів згідно чинного законодавства України. Тобто, у позивача на момент розгляду заяви про розподіл судових витрат за умовами договору про надання правничої допомоги та акту наданих послуг не може виникнути обов`язок зі сплати адвокату витрат на правничу допомогу (з урахуванням того, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 у справі №910/31/24 ще не набрало законної сили), відповідно відсутні підстави для їх стягнення з відповідача. Витрати позивача на вказані у пунктах 3, 4 акта від 28.06.2024 послуги адвоката (підготовка додаткових пояснень) не є реальними та необхідними з огляду на подання їх з пропуском строку (на стадії дослідження доказів та судових дебатів), тоді як не можуть бути покладені на іншу сторону витрати на вчинення процесуально безпідставних та необґрунтованих дій сторони та/або її представника. У разі, якщо апеляційний суд дійде висновку про обґрунтованість клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, зважаючи на недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, скаржник просить суд, виходячи з принципу пропорційності, враховуючи завдання господарського судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору, складності справи, керуючись частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 40 000,00 грн.

Узагальнені доводи та заперечення позивача

03.10.2024 та 23.10.2024 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржені рішення та додаткове рішення суду без змін.

В обґрунтування заперечень проти апеляційної скарги відповідача позивач у відзиві наголосив на наступному:

- наявна усталена судова практика Верховного Суду з вирішення аналогічних спорів, сформована у межах господарських справ №910/9627/20, №910/6986/21, №910/14489/20, №910/7875/22, №910/19401/20. Зокрема, у межах даних справ судом касаційної інстанції зроблено висновок, що стаття 41 Договору про ЕС застосовується лише у разі, якщо експорт електроенергії здійснюється з території України на території, зазначені у статті 40 цього Договору. З наявних у матеріалах справи довідок, які щомісячно складались відповідачем, позивач у період серпень - жовтень 2022 та у квітні 2023 здійснював експорт електричної енергії до Угорщини, Словаччини, (Словацька Республіка), Польщі та Румунії, які є країнами-членами Європейського Союзу і на їх територіях діє Угода про створення Європейського Співтовариства, що підтверджується змістом вказаної Угоди. Отже, до спірних правовідносин сторін у даній справі підлягають застосуванню положення статей 40, 41 Договору про ЕС, про що вірно зробив висновок суд першої інстанції;

- нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії фактично призводить до порушення міжнародних зобов`язань України;

- підставою для набуття грошових коштів був укладений Договір, однак його умови протирічать нормам європейського законодавства. Позивач вимагав повернути грошові кошти, оскільки вони є безпідставно набутими та сплачувались задля уникнення наслідків неможливості здійснення трейдерської діяльності в період, коли позивач фактично був найбільшим експортером електричної енергії, та кошти, отримані у якості прибутку, перераховував у вигляді дивідендів до бюджету України;

- стосовно доводів апеляційної скарги відповідача в частині оскарження додаткового судового рішення, то позивач наголошує, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено. Постановою Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 встановлено, що витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Щодо пункту 4.5. Договору про надання правничої допомоги та пункту 4 Актів наданих послуг за Договором про надання правничої допомоги, то сторонами погоджено та є зрозумілим, що оплата наданих послуг з правничої допомоги здійснюється Клієнтом за фактом їх надання на підставі погоджених та підписаних Сторонами Актів наданих послуг протягом 30 календарних днів з моменту фактичного виконання рішення суду у межах стягнутої суми послуг з правничої допомоги за вирахуванням обов`язкових податків та зборів згідно чинного законодавства. Тобто, здійснення розрахунку з адвокатом відбувається після того, як відповідач виконав рішення суду.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на нереальність послуг, вказаних у пунктах 3 та 4 акта від 28.06.2024, позивач зазначає, що вказані пояснення позивачем було надано після того, як відповідачем подано нові докази та клопотання. Окрім того, нормами Господарського процесуального кодексу України не обмежено сторін у процесуальних строках щодо можливості надати свої пояснення, оскільки це не є заявами по суті спору.

Щодо клопотання про зменшення суми витрат на правничу допомогу, то позивач просить суд відмовити в його задоволенні, оскільки, зважаючи на складність справи, час розгляду її судом, встановлення всіх обставин та враховуючи її специфічність, сума стягнута судом першої інстанції з урахуванням того, що вже зменшено заявлені витрати на 80 000,00 грн, стягнута додатковим рішенням сума є співмірною, а тому є всі підстави для залишення його без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - ОСОБА_1, судді: Вовк І.В., Гончаров С.А.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/31/24; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

26.08.2024 матеріали справи №910/31/24 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 10.09.2024 суддю Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_1 звільнено у відставку, у зв`язку з чим розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/467/24 від 19.09.2024 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2024 справу №910/31/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Коробенко Г.П., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/31/24, апеляційну скаргу призначено до розгляду на 29.10.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 у справі №910/31/24 залишено без руху; роз`яснено Приватному акціонерному товариству «Національна енергетична компанія «Укренерго», що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази доплати судового збору у розмірі 279 440,00 грн.

02.10.2024 через підсистему «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію №АУ-6748 від 27.09.2024 про сплату судового збору у розмірі 279 440,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 у справі №910/31/24, водночас, оскільки Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» подано єдину апеляційну скаргу на рішення та додаткове рішення у справі №910/31/24, а ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 та призначено до розгляду на 29.10.2024 о 12 год. 50 хв., колегія суддів вважала за необхідне здійснювати розгляд апеляційної скарги у вказані дату та час, про що вказала в ухвалі від 07.10.2024.

У судовому засіданні 29.10.2024 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 20.02.2024 з`явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Представник відповідача підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Приватне акціонерне товариство «НЕК «Укренерго» є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 №73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 №829-р «Про погодження перетворення державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у приватне акціонерне товариство» (пункт 1.1 Статуту ПрАТ «НЕК «Укренерго»).

ПрАТ «НЕК «Укренерго» є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до ст. 108 Цивільного кодексу України, п. 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 року №802 (пункт 3.2 Статуту ПрАТ «НЕК «Укренерго»).

ПрАТ «НЕК «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

АТ «Енергетична компанія України» є юридичною особою, яка здійснює ліцензійну діяльність з постачання електричної енергії споживачу на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетика та комунальних послуг (НКРЕКП) №691 від 05.07.2022.

Згідно з пунктами 30, 92 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальник - суб`єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдер - суб`єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.

Позивачем 11.07.2022 з метою здійснення своєї господарської діяльності (трейдерської діяльності з перепродажу електричної енергії) подано відповідачу заяву про укладення договору про надання послуг з передачі електричної енергії, а також надано довідку від 11.07.2022 №11/2022, якою позивач повідомив відповідача про відсутність у нього на цей момент споживачів електричної енергії.

14.07.2022 між відповідачем як оператором системи передачі (ОСП) та позивачем як користувачем системи передачі було укладено Договір про надання послуг з передачі електричної енергії №2309-02024 (далі, Договір), за яким відповідач зобов`язувався надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - Послуга), а позивач зобов`язувався здійснювати оплату за Послугу відповідно до умов цього Договору (пункт 1.1. Договору).

Умови Договору є типовими та затверджені постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018 «Про затвердження Кодексу системи передачі».

Згідно з пунктом 3.1. Договору планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятором), та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному веб-сайті в мережі Інтернет.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що для розрахунків за цим Договором використовується плановий і фактичний обсяги послуги:

1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У разі ненадання або несвоєчасного надання користувачем повідомлень плановим обсягом послуги визначається фактичний обсяг наданої послуги у попередньому розрахунковому періоді;

2) фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі.

Розрахунковим періодом за цим Договором є 1 календарний місяць (пункт 5.1. Договору).

За умовами пунктів 5.5., 5.6. Договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати та на підставі отриманого акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 11 календарних днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (далі - сервіс), з використанням кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.

Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається на підставі даних, що надаються до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), Адміністратором комерційного обліку.

Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в сервісі згідно з вимогами Правил ринку.

Акт коригування наданої послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу. Користувач здійснює підписання акта коригування наданої послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 календарних днів та повертає один примірник підписаного акта ОСП. Оплату вартості послуги, що виникла в результаті коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює протягом 3 банківських днів з дня отримання акта.

У разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов`язання у встановлений Договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей.

Як убачається із пояснень сторін та наявних у матеріалах справи довідок відповідача про фактичну кількість електроенергії, переміщену з/до ОЕС України до/з ЕС суміжних країн та обсяги електричної енергії, поставленої за зовнішньоекономічними контрактами позивача у серпні, вересні, жовтні 2022 року та квітні 2023 року, у ці періоди за зовнішньоекономічними контрактами позивача здійснювався експорт електричної енергії у такі країни ЄС як: Угорщина, Словаччина, Польща, Румунія.

Позивач зазначає, що відповідачем з посиланням на Договір здійснено нарахування відповідачу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії, і відповідно були надані наступні документи:

- рахунок-фактуру № 2309-02024/05/09/2022 від 05.09.2022 за послугу з передачі електричної енергії за серпень 2022 року на суму 16185906,43 грн, акт приймання-передачі Послуги від 31.08.2022 на суму 16185906,43 грн;

- рахунок-фактуру № 2309-02024/05/10/2022 від 05.10.2022 за послугу з передачі електричної енергії за вересень 2022 року на суму 36771671,81 грн, акт приймання-передачі Послуги від 30.09.2022 на суму 36771671,81 грн;

- рахунок-фактуру № 2309-02024/07/11/2022 від 07.11.2022 за послугу з передачі електричної енергії за жовтень 2022 року на суму 23031889,52 грн, акт приймання-передачі Послуги від 31.10.2022 на суму 23031889,52 грн;

- рахунок-фактуру № 2309-02024/05/05/2023 від 05.05.2023 за послугу з передачі електричної енергії за квітень 2023 року на суму 16232738,93 грн, акт приймання-передачі Послуги від 30.04.2023 на суму 16232738,93 грн.

Наведені акти приймання-передачі Послуги підписані з боку обох сторін.

Ці Послуги на загальну суму 75 994 630,76 грн позивачем були оплачені у повному обсязі, що підтверджується наступними платіжними документами (копії містяться у матеріалах справи):

- платіжні доручення № 27 від 14.09.2022 на суму 11049419,52 грн, № 352 від 20.09.2022 на суму 7167191,04 грн, № 33 від 25.08.2022 на суму 1552891,39 грн (оплата за Послуги, наведені у акті приймання-передачі від 31.08.2022 на суму 16185 906,43 грн);

- платіжні доручення № 20 від 04.10.2022 на суму 3703048,70 грн, № 41 від 23.09.2022 на суму 3583595,52 грн, № 16 від 09.09.2022 на суму 3583595,52 грн, № 91 від 14.10.2022 на суму 18853694,21 грн, № 49 від 29.08.2022 на суму 3 583 595,52 грн, № 351 від 20 вересня 2022 на суму 3 583 595,52 грн (оплата за Послуги, наведені у акті приймання-передачі від 30.09.2022 на суму 36771671,81 грн);

- платіжні доручення № 76 від 14.11.2022 на суму 4516646,02 грн, № 111 від 25.10.2022 на суму 3703 048,70 грн, № 99 від 20.10.2022 на суму 3703048,70 грн, № 90 від 14.10.2022 на суму 3703048,70 грн, № 78 від 07.10.2022 на суму 3703048,70 грн (оплата за Послуги, наведені у акті приймання-передачі від 31.10.2022 на суму 2303889,52 грн);

- платіжні доручення № 851 від 12.04.2023 на суму 285504,04 грн, № 778 від 25.04.2023 на суму 3201060,00 грн, № 759 від 20.04.2023 на суму 3201060,00 грн, № 733 від 14.04.2023 на суму 2853636,43 грн, № 708 від 10.04.2023 на суму 3201060,00 грн, № 678 від 04.04.2023 на суму 3201060,00 грн (оплата за Послуги, наведені у акті приймання-передачі від 30.04.2023 на суму 1632738,93 грн).

Позивач зазначає, що він не визнавав і не визнає правомірність виставлених йому відповідачем рахунків за наведені вище Послуги з експорту електричної енергії у країни ЄС (Угорщину, Словаччину, Польщу та Румунію). Вказує, що оплачував ці рахунки лише з метою, щоб не отримувати статусу «Переддефолтний», а згодом і «Дефолтний», що унеможливило б здійснення позивачем господарської діяльності.

Тому, 27.09.2023 ним було надіслало до відповідача вимогу про повернення безпідставно набутих коштів, в якій позивач зазначив, що вказані рахунки-фактури та акти приймання-передачі Послуги за експорт електроенергії є неправомірними та просив здійснити повернення безпідставно набутих коштів.

На цю вимогу позивач одержав від відповідача відповідь №01/52583 від 16.10.2023 про відсутність підстав для повернення спірної суми коштів, що змусило позивача звернутися до суду із позовом у даній справі.

Так, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав, що помилковим є висновок позивача про те, що при здійсненні експорту електричної енергії не відбувається транспортування електричної енергії міждержавними лініями електропередач, дії НЕК «Укренерго» з нарахування вартості послуги з передачі на експорт електричної енергії відповідають чинному законодавству та узгоджуються з умовам укладеного із позивачем Договору. Водночас, відповідач наголошує, що оскільки договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна, спірні кошти є набутими відповідачем за достатніх правових підстав та не підлягають поверненню.

Із матеріалів справи також слідує, що між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до Договору (далі - Додаткова угода), відповідно до якої сторони домовилися припинити дію Договору та укласти новий договір про надання послуг з передачі електричної енергії.

Із Додаткової угоди вбачається, що після укладання нового договору приєднання, Договір продовжує діяти в частині регулювання відносин щодо коригування обсягів та вартості наданих послуг, що виникли у період його дії, заборгованості/переплати за цим Договором з відповідними правами та обов`язками, пов`язаними з такою заборгованістю/переплатою, щодо нарахування штрафів, пені, неустойки. В іншій частині цей Договір припиняє свою дію днем, що передує даті акцепту зазначеній в повідомленні про приєднання до Договору приєднання № 2309-02024-ПП.

Згідно з повідомленням про приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 04.12.2023 вих. № 01/66357 датою приєднання до умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії з ідентифікатором договору № 2309-02024-ПП (датою акцептування) є 01.01.2024.

Отже, Договір припинив свою дію 31.12.2023 та продовжує діяти лише в частині, передбаченій Додатковою угодою, що сторонами не заперечується.

Як вбачається із пояснень представників сторін, нова редакція цього договору адаптована до норм Енергетичного Співтовариства, і передбачає відсутність права для нарахування плати за передачу при здійсненні експорту електричної енергії до країн ЄС, які є учасниками ІТС-механізму.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав, що у зв`язку з прийняттям Постанови №360 у позивача, як електропостачальника, виник обов`язок оплачувати послуги з передачі електричної енергії щодо якої здійснюється експорт, при цьому така плата не є заходом, еквівалентним до мита, а є платою за фактично надані послуги. Крім того відповідач вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, оскільки заявлена позивачем вимога про зобов`язання суб`єкта господарювання припинити дії по суті спрямована на встановлення юридично значущого факту, у зв`язку з чим її задоволення не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення права за умови його порушення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції від 26.06.2024 оскаржується відповідачем лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 75 994 630,76 грн.

У частині закриття провадження у справі щодо вимоги про зобов`язання Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» припинити дії, спрямовані на нарахування Акціонерному товариству «Енергетична компанія України» послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №2309-02024 від 14.07.2022 та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, рішення суду сторонами не оскаржується, а тому, з огляду на положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів позивача на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржених рішення та додаткового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині та додаткове рішення місцевого господарського суду підлягають залишенню без змін із таких підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, договори про надання послуг з передачі (пункт 8 статті 4 Закону «Про ринок електричної енергії»).

Електрична енергія - це енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу (пункт 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Передача електричної енергії - це транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (пункт 60 частини 1 статті 1 Закону «Про ринок електричної енергії»).

Міждержавна лінія електропередачі - це лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з`єднує об`єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (пункт 43 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Відповідно до пунктів 30 та 92 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальником є суб`єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдером є суб`єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.

Отже, у розумінні положень пунктів 43, 60 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №914/935/20 та від 08.06.2021 у справі №910/8044/20.

Пунктом 1.3.5. Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №307 у редакції, чинній станом на дату укладення Договору (далі - Правила ринку), передбачено, що кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори, зокрема, про надання послуг з передачі електричної енергії, що укладаються згідно із Кодексом системи передачі (КСП).

Договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії системою передачі (пункт 5.1 глави 5 розділу XІ КСП у редакції станом на дату укладення Договору).

Згідно з пунктами 5.2, 5.4, 5.5 глави 5 розділу XІ КСП укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання користувачам доступу до системи передачі. Оператор системи передачі (ОСП) укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку. Договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладається за типовою формою, яка затверджується Регулятором.

За змістом пункту 5.3 глави 5 розділу XІ КСП у редакції станом на дату укладення Договору послуги з передачі електричної енергії надаються ОСП на підставі договору між ним та: ОСР; електропостачальником; споживачем електричної енергії, який має намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку незалежно від точки приєднання; споживачем електричної енергії, оператором системи якого є ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку); виробником електричної енергії для забезпечення власних потреб електричних станцій, що заживлені від мереж ОСР/ОСП, а також власних потреб електричних станцій у випадку відсутності генерації; трейдером/електропостачальником/виробником, що здійснює експорт електричної енергії в обсягах експорту електричної енергії».

За змістом пункту 5.6. глави 5 розділу XІ КСП оплата послуг з передачі електричної енергії здійснюється за тарифом, який встановлюється Регулятором відповідно до затвердженої ним методики. Тариф на послуги з передачі електричної енергії оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет у триденний термін після затвердження його Регулятором. Обсяг послуг з передачі електричної енергії визначається: для електропостачальників - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії та обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника, крім обсягів споживання електричної енергії споживачами, оператором системи яких є ОСП; для виробників електричної енергії - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії та обсягів електричної енергії для забезпечення власних потреб електричних станцій, що заживлені від мереж ОСР/ОСП, а також власних потреб електричних станцій у випадку відсутності генерації; для трейдерів - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії.

Станом на момент укладення Договору типова форма договору про надання послуг з передачі електричної енергії містилася у Додатку 6 до КСП.

У межах спірного періоду у даній справі (з серпня 2022 року по квітень 2023 року включно) спочатку згідно постанови НКРЕКП №360 (визнана протиправною та нечинною в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, пунктів 6.2, 6.5 глави 6 розділу XI та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2023 у справі №640/27130/21), а потім згідно постанов НКРЕКП від 11.10.2022 №1305 та від 30.09.2020 №1234 було установлено обов`язок електропостачальників оплачувати послуги з передачі електроенергії в обсягах її експортування.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приймаючи оскаржуване судове рішення, місцевий господарський суд послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20.

Скаржник, у свою чергу, зазначає, що такі посилання є безпідставними, оскільки справа №910/9627/20 в істотних аспектах не є подібною зі справою №910/31/24. Так, за твердженнями відповідача, у справі №910/9627/20 Верховний Суд виходив із того, що нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту не передбачено ані умовами договору про передачу, ані чинним законодавством, про що зазначено у пункті 8.41. постанови від 03.08.2022, що відповідало установленим у даній справі фактичним обставинам (по-перше, договір між НЕК «Укренерго» та АТ «ДТЕК «Західенерго» не містив посилання на розділ ХІ Кодексу системи передачі при визначенні фактичного обсягу послуг; по-друге, постанова НКРЕКП від 07.02.2020 №360 не діяла на час винесення судових рішень). Водночас, спірні правовідносини у справі №910/31/24 регулювалися постановами НКРЕКП від 07.02.2020 №360, від 11.10.2022 №1305 та від 30.09.2020 №1234.

Колегія суддів враховує наведені зауваження відповідача й зазначає, що дійсно вбачається суттєва відмінність між обставинами цієї справи та справи №910/9627/20, з урахуванням чого до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20, саме про те, що нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту не передбачено умовами договору про надання послуг з передачі електричної енергії та чинним законодавством, оскільки в межах спірного періоду у даній справі Постанова НКРЕКП №360, якою установлено обов`язок електропостачальників оплачувати послуги з передачі електроенергії в обсягах її експортування та постанови НКРЕКП від 11.10.2022 №1305 та від 30.09.2020 №1234 були чинними та підлягали виконанню усіма учасниками ринку електричної енергії на загальних підставах.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справи є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31).

Відповідно, враховуючи різноманіття можливих правовідносин, в межах яких відбувається застосування відповідної норми права, для забезпечення однакового застосування такої норми основними при визначенні подібних правовідносин мають бути ті ознаки, які впливають на їх матеріально-правове регулювання (тобто можливість застосування відповідної норми).

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт (пункт 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

У цій справі АТ «Енергетична компанія України» звернулося до суду з позовом до ПрАТ «Укренерго» про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії за Договором при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, та стягнення безпідставно набутих коштів.

У справі №910/9627/20 АТ «ДТЕК Західенерго» звернулося до суду з позовом до ПрАТ «Укренерго» про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

Отже, справи №910/9627/20 та №910/4185/21 є подібними з огляду на предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, суб`єктний склад учасників спору та обраний спосіб захисту порушеного права.

Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20 проаналізовано положення типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії, а також пов`язане із цим національне і міжнародне законодавство й зроблено відповідні висновки щодо реалізації актів Енергетичного Співтовариства та тлумачення змісту міжнародних договорів України, які є релевантними до спірних правовідносин, а тому були правомірно враховані судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів, враховуючи у тому числі правові висновки, наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20, дійшла наступних висновків.

За приписами статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.

Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України, встановлює Закон України «Про міжнародні договори України», статтею 19 якого передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено правові основи функціонування ринку електричної енергії. Зокрема у абзаці першому частини першої вказаної статті визначено, що правову основу функціонування ринку електричної енергії становлять Конституція України, цей Закон, закони України «Про альтернативні джерела енергії», «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про енергетичну ефективність», міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.

Абзацом другим частини першої статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що на виконання зобов`язань України за Договором про заснування Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.

Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства (абз. 2 частини 6 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Згідно з частиною 11 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.

24.09.2010 Україна приєдналась до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (ратифіковано Верховною Радою України 15.12.2010; приєднання набрало чинності 01.02.2011), завдання якого відповідно до статті другої полягає в організації зв`язків між сторонами й створенні правової та економічної бази стосовно енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Згідно зі статтею 3 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства для цілей статті 2 діяльність Енергетичного Співтовариства охоплює:

a) запровадження Договірними Сторонами нормативно-правової бази Європейського Співтовариства з енергетики, навколишнього середовища, конкурентної політики та відновлюваних джерел енергії, як описано у викладеному нижче розділі II, що враховує як інституційну структуру Енергетичного Співтовариства, так і конкретну ситуацію в кожній з Договірних Сторін (далі - розширення дії нормативно-правової бази Європейського Співтовариства), як далі описано в розділі II;

b) установлення певної регуляторної системи, що дозволяє ефективне функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, на територіях Договірних Сторін і частині території Європейського Співтовариства та охоплює створення єдиного механізму транскордонної передачі та (або) транспортування енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, й здійснення нагляду за одностороннім дотриманням заходів з безпеки (далі - механізм функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі), як далі описано в розділі III;

c) створення Сторонами ринку енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, без внутрішніх кордонів, у тому числі координацію взаємодопомоги у разі серйозних порушень у функціонуванні енергетичних мереж або зовнішніх пошкоджень, яка може охоплювати досягнення спільної енергетичної зовнішньоторговельної політики (далі - створення єдиного енергетичного ринку), як далі описано в розділі IV.

Статтею 11 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, яка міститься у розділі ІІ, визначено, що нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики для цілей цього Договору включає: i) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії, ii) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу та iii) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/EC від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.

Відповідно до статті 1 Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (ратифікований Законом № 2787-VI від 15.12.2010, який набрав чинності 30.01.2011) Україна приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як Договірна Сторона відповідно до термінів та строків, викладених у Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Рішення 2009/04/MC-EnC), як це зазначено нижче в цьому Протоколі.

Якщо іншого не зазначено в цьому Протоколі, на дату приєднання Україні надаються всі права, надані Договірним Сторонам, і вона виконує всі зобов`язання, покладені на Договірні Сторони Договором і всіма Рішеннями та Процедурними актами, прийнятими під час застосування Договору із часу набрання ним чинності.

Таким чином, приєднавшись до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Україна прийняла на себе зобов`язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Стаття 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру.

Пункт 1 (статті 41) не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров`я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами.

Наведена норма є обов`язковою для України як для сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори України».

Відповідно до статті 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.

Так, відповідно до позиції Суду Європейського союзу у справі №C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного Співтовариства, закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.

Статтею 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства передбачено, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів.

Таким чином, фактично ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, на відповідність його умовам.

Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові зауважила, що наведений в листах Секретаріату ЕС аналіз дає підстави для висновку про те, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, який є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та не є виправданим відповідно до пункту 2 цієї статті.

Крім того, частиною першою статті 31 Угоди про Асоціацію між Україною з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами з іншої сторони (ратифікованої Законом № 1678-VII від 16.09.2014, який набрав чинності 27.09.2014) встановлено, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію.

Таким чином, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України перед сторонами Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Європейським Союзом і Європейським співтовариством з атомної енергії.

Подібні висновки щодо застосування у спірних правовідносинах положень статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства викладені у постановах Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/7875/, від 13.02.2024 у справі №910/19401/20.

Із наявних у матеріалах справи довідок, які щомісячно складались відповідачем, позивач у серпні, вересні, жовтні 2022 року та квітні 2023 року здійснював експорт електричної енергії до Угорщини, Румунії, Словаччини та Польщі, які є країнами-членами Європейського Союзу і на їх територіях діє Угода про створення Європейського Співтовариства, що підтверджується змістом вказаної Угоди.

З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що нарахування відповідачем оплати за спірну Послугу було неправомірним, і таким, що було заборонено нормами вищевказаного міжнародного законодавства, а тому кошти, які були сплачені позивачем за спірну Послугу, фактично набуті відповідачем безпідставно.

Так, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 75 994 630,76 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог на суму 75 994 630,76 грн, враховуючи таке.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 Цивільного кодексу України).

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Крім того, згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).

Отже для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі №539/3403/17.

У постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №920/169/18 викладено правовий висновок про те, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень статті 1212 Цивільного кодексу України, якщо згадана підстава продовжує існувати.

Водночас сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.

Суд встановив, що позивач повністю оплатив послуги з передачі електричної енергії за Договором, відповідно до виставлених відповідачем рахунків-фактур та актів приймання-передачі послуг за спірний період на суму 75 994 630,76 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та сторонами не заперечується.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на висновок суду про неправомірність дій відповідача щодо нарахування обсягів та вартості послуг з передачі електричної енергії при здійсненні позивачем експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, включення відповідачем до первинних та розрахункових документів вартості та обсягу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до цих країн є необґрунтованим та здійснено без урахування міжнародних зобов`язань України.

Отже кошти, сплачені позивачем як оплата за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, набуті відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на неврахування судом першої інстанції висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 17.04.2024 у справі №127/12240/22.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на наступне.

Так, у справі №127/12240/22 Верховний Суд зробив висновок про те, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

У даній же справі №910/31/24, яка розглядається судом, позивач сплатив відповідачеві кошти, знаючи, що між ним та відповідачем наявний укладений Договір, оскільки без такого Договору здійснювати трейдерську діяльність не можливо та заборонено на законодавчому рівні, та задля уникнення набуття ним Переддефолтного/Дефолтного статусу, а тому поведінка позивача не є суперечливою.

У справі №127/12240/22 Верховний Суд зробив висновок, що: «Так як позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем щодо створення спільного бізнесу, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною».

Отже, ці справи не є подібними та мають різну правову природу, відповідно висновки у справі №127/12240/22 не можуть бути застосовані судом у справі №910/31/24.

З огляду на викладене, беручи до уваги незаконне нарахування відповідачем плати за передачу електричної енергії при експорті до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, позовна вимога про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів визнається судом обґрунтованою в сумі 75 994 630,76 грн та такою, що була правомірно задоволена судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Усі інші доводи скаржника щодо суті спору, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Відповідач також оскаржує рішення суду в частині стягнення з нього витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 140 000,00 грн , посилаючись на те, що таке рішення не відповідає вимогам статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Із приводу цієї частини апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 123, частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Пунктом 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зміст цієї норми може тлумачитися розширено, зокрема як те, що детальний опис робіт (наданих послуг) може міститися як в окремо оформленому документі, поданому стороною до суду, так і в інших наданих стороною доказах. Подання стороною доказів, що містять у собі детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, є таким, що відповідає положенням частин другої та третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких сторони мають подати суду докази в підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, колегія суддів наголошує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

У позовній заяві позивач навів попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які він поніс та очікує понести під час розгляду справи, а саме судовий збір у розмірі 751 520,00 грн та витрати на правничу допомогу 200 000,00 грн, які просив покласти на відповідача.

Також позивач зазначив, що конкретний розмір витрат на правничу допомогу буде повідомлений суду додатково.

У судовому засіданні 26.06.2024 представник позивача заявив усне клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши, що докази, які підтверджують розмір понесених ним судових витрат, будуть подані протягом 5-ти днів після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У заяві про ухвалення додаткового рішення, поданій 28.06.2024 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду міста Києва (надійшла до суду 01.07.2024), позивач зазначив, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу становить 220 000,00 грн.

На підтвердження заявлених витрат позивачем до суду подані копії договору про надання правничої допомоги №2-4-281223/2 від 28.12.2023, укладеного між Адвокатом Ліневич Людмилою Василівною та позивачем, договору про надання правничої допомоги №2-4-28082023/2 від 28.08.2023, укладеного між Адвокатом Ліневич Людмилою Василівною та позивачем, акту наданих послуг від 29.12.2023 на суму 56 000 грн, акту наданих послу від 28.06.2024 на суму 164 000 грн, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ЧК №000850, довіреності №060/2023 від 23.10.2023, довіреності №053/2023 від 02.08.2023, довіреності №039/2023 від 06.02.2024.

Судом установлено, що з метою надання правничої допомоги між АТ «Енергетична компанія України» та Адвокатом Ліневич Людмилою Василівною укладено Договір про надання правничої допомоги №2-4-28082023/2 від 28.08.2023 та №2-4-281223/2 від 28.12.2023 (далі, Договір).

У пункту 6.1. Договору №2-4-28082023/2 від 28.08.2023 сторони погодили, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності, враховуючи положення частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, з 20 липня 2023 року та діє до 31 грудня 2023 року.

У пункті 6.1. Договору №2-4-281223/2 від 28.12.2023 сторони погодили, що цей договір вважається і укладеним і набирає чинності з 01 січня 2024 року та діє до 31 грудня 2024 року.

Позов у даній справі подано до Господарського суду міста Києва 29.12.2023.

Відповідно до пунктів 1.2. Договорів сторони погодили, що видами правничої допомоги, що може надаватись Адвокатом є зокрема, але не виключно: - судовий/досудовий супровід справ в інтересах Клієнта (статус Клієнта - позивач/ відповідач/третя особа/ заявник/кредитор/боржник тощо); - збір доказів по судовій справі; - ознайомлення з матеріалами справи; - складання процесуальних та інших документів правового характеру (позовних заяв, відзивів, заперечень, пояснень, заяв, клопотань, скарг, запитів, звернень, тощо); - інші види правничої допомоги, що не передбачені цим Договором, однак є необхідними для його виконання та захисту інтересів Клієнта.

За умовами пунктів 1.3. Договорів сторони узгодили, що зміст, обсяг, вартість послуг, номер судової справи, в рамках якої надається правнича допомога та судова інстанція відображається Сторонами в Акті наданих послуг.

Згідно з пунктом 3.1. Договорів приймання-передача послуг за цим Договором здійснюється Сторонами за Актами наданих послуг, що є підтвердженням надання правничої допомоги за цим Договором.

У пункті 3.3. Договорів вказано, що враховуючи складність справи, значення справи для Клієнта, часу витраченого Адвокатом на надання послуг, Сторони відображають в Акті наданих послуг опис наданих послуг, їх загальну вартість та розмір гонорару.

На виконання вимог Договорів позивач та Адвокат погодили та підписали Акт №1 від 29.12.2023 наданих послуг за Договором про надання правничої допомоги №2-4-28082023/2 від 28.08.2023 та Акт №2 від 28.06.2024 наданих послуг за Договором про надання правничої допомоги №2-4-281223/2 від 28.12.2023, відповідно до яких встановлено, що Сторонами погоджено, що вартість послуг Адвоката становить 4000 грн за одну годину надання послуг/ виконання робіт/участь в одному судовому засіданні у справі. Розмір гонорару Адвоката визначається з урахуванням складності справи, часом, витраченим Адвокатом на виконання відповідних робіт, а також ціною позову та значенням справи для Клієнта, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію Клієнта та публічним інтересом до справи.

Відповідно до Акту №1від 29.12.2023 наданих послуг Адвокатом надано наступні послуги:

- Аналіз договірної документації (Договір, акти, рахунки, листування), тривалістю 4 години (16 000 грн);

- Аналіз законодавства, судової практики з висновками щодо судової перспективи справи, розробка загальної стратегії ведення справи, тривалістю 5 годин (20 000 грн);

- Підготовка та реєстрація позовної заяви, тривалістю 5 годин (20 000 грн).

Відповідно до Акту №2 від 28.06.2024 наданих послуг Адвокатом надано, а Клієнтом прийнято наступні послуги:

- Підготовка відповіді на відзив відповідача від 16.02.2024, тривалістю 3 години (12 000 грн);

- Підготовка письмових пояснень на заперечення відповідача від 14.03.2024, тривалістю 3 години (12 000 грн);

- Підготовка додаткових пояснень від 19.04.2024, тривалістю 3 години (12 000 грн);

- Підготовка додаткових пояснень від 25.06.2024, тривалістю 3 години (12 000 грн);

- Підготовка до участі у судовому засіданні, тривалістю 0,5 години (2 000 грн);

- Участь у судовому засіданні в Господарському суді м. Києва 21.02.2024 (4 000 грн);

- Підготовка до участі у судовому засіданні, тривалістю 0,5 години (2 000 грн);

- Участь у судовому засіданні в Господарському суді м. Києва 11.03.2024 (4 000 грн);

- Підготовка до участі у судовому засіданні, тривалістю 0,5 години (2 000 грн);

- Участь у судовому засіданні в Господарському суді м. Києва 20.03.2024 (4 000 грн);

- Підготовка до участі у судовому засіданні, тривалістю 0,5 години (2 000 грн);

- Участь у судовому засіданні в Господарському суді м. Києва 10.04.2024 (4 000 грн);

- Підготовка до участі у судовому засіданні, тривалістю 0,5 години (2000 грн);

- Участь у судовому засіданні в Господарському суді м. Києва 05.06.2024 (4 000 грн);

- Підготовка до участі у судовому засіданні, тривалістю 0,5 години (2000 грн);

- Участь у судовому засіданні в Господарському суді м. Києва 26.06.2024 (4 000 грн);

- гонорар адвоката - 80 000 грн.

У вказаних Актах погоджено, що оплата наданих послуг з правничої допомоги за Договором здійснюється Клієнтом за фактом їх надання на підставі погоджених та підписаних Сторонами Актів наданих послуг протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту фактичного виконання рішення суду, у межах стягнутої суми послуг з правничої допомоги за вирахуванням обов`язкових податків та зборів згідно чинного законодавства України.

Отже, матеріалами справи підтверджується надання Адвокатом позивачу правничої допомоги у цій справі згідно із актами надання послуг №1 та №2 на загальну суму 220 000,00 грн.

При цьому, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, висновки якої враховуються судом згідно частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на це, суд відхиляє доводи скаржника щодо нереальності понесених позивачем витрат на правничу допомогу через відсутність платіжних інструкцій, квитанцій, тощо на підтвердження їх оплати.

Більш того, у самих Договорах (пункт 4.5.) та актах (пункт 4) Адвокат та позивач узгодили, що оплата наданих послуг з правничої допомоги за Договором здійснюється Клієнтом за фактом їх надання на підставі погоджених та підписаних Сторонами Актів наданих послуг протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту фактичного виконання рішення суду.

Стосовно доводів скаржника про ненадання позивачем розрахунку витрат на правову допомогу, то такі спростовуються матеріалами справи, адже детальний опис робіт (наданих послуг) із зазначенням часу, витраченого адвокатом на їх вчинення, наведено в актах надання послуг, що не суперечить положенням частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України та співвідноситься із висновками, наведеними у вищезгаданій постанові Верховного Суду від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.

Заперечення відповідача з приводу того, щоб не приймати до уваги послуги, зазначені адвокатом у пунктах 3 та 4 Акта №2 від 28.06.2024, оскільки такі подані з пропуском строку, суд відхиляє, оскільки нормами Господарського процесуального кодексу України не обмежено сторін у процесуальних строках щодо можливості надати свої пояснення, оскільки такі не є заявами по суті спору, більш того, як вбачається із матеріалів справи, були подані до суду, у тому числі, після подання самим відповідачем додаткових пояснень та клопотання про закриття провадження у справі.

Отже, доводи відповідача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Водночас, відповідач в апеляційній скарзі просить суд у разі, якщо той дійде висновку про обґрунтованість клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зменшити розмір таких витрат до 40 000,00 грн.

Колегія суддів, враховуючи правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, зазначає, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Як уже наголошувалось, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Так, відповідачем 11.07.2024 через підсистему «Електронний суд» до суду першої інстанції було подане клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги до 40 000,00 грн.

Місцевий господарський суд у даній справі дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 220 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру. Такі витрати не співрозмірні із виконаною роботою адвоката у суді першої інстанції.

Суд у даному контексті зауважив, що в Акті №2 від 28.06.2024 кожне судове засідання, в якому адвокат позивача приймав участь, рахується як за одну годину роботи, однак судове засідання 21.02.2024 тривало 7 хвилин, судове засідання 11.03.2024 тривало 4 хвилини, судове засідання 20.03.2024 тривало 6 хвилин, судове засідання 10.04.2024 тривало 1 годину 12 хв, судове засідання 05.06.2024 тривало 51 хв, а судове засідання 26.06.2024 тривало 33 хвилини, що зафіксовано у протоколах судових засідань. Таким чином, більша частина судових засідань тривали в середньому до 7 хвилин, окрім розгляду по суті.

Щодо визначеної сторонами у Акті №2 від 28.06.2024 суми гонорару (80 000,00 грн), то неможливо зрозуміти, яким чином формувалась ця сума, та які фактори вплинули на її визначення (успішне рішення, відсоток від ціни позову, тощо), оскільки в самому договорі сторони не фіксували чітку суму гонорару.

З огляду на наведені положення процесуального законодавства, правові висновки Верховного Суду та дослідивши питання відповідності розміру заявлених позивачем витрат критеріям розумності, співмірності та пропорційності до предмета спору у даній справі, суд вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи у сумі 140000 грн. Відповідно, в іншій частині (80000 грн) в задоволенні заяви позивача про відшкодування витрат за надану професійну правничу допомогу відмовив.

Скаржником в апеляційній скарзі не доведено суду належними та допустимими доказами, що розмір заявлених та присуджених до стягнення з нього витрат на правничу допомогу в сумі 140 000,00 грн є неспівмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), або є штучно завищеним. Судом, натомість, встановлено, що дії представника позивача були спрямовані на прагнення до якнайшвидшого вирішення спору, розмір витрат на професійну правничу допомогу належним чином підтверджений, обґрунтований та пропорційний до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, специфіку спірних правовідносин.

За наведених обставин, колегія суддів, враховуючи рівень складності справи, обсяг висловлених відповідачем заперечень та заявлених клопотань, здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, дійшла висновку про обґрунтованість присуджених додатковим рішенням до стягнення з відповідача 140 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Підсумовуючи викладене, доводи відповідача щодо безпідставності стягнення з нього витрат позивача на професійну правничу допомогу, покладені в обґрунтування його апеляційної скарги, є безпідставними та спростовуються вищенаведеними обставинами.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Заперечення скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у даній справі підлягають залишенню без змін.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судовий збір за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/31/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 у справі №910/31/24 залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/31/24 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго».

Матеріали справи №910/31/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.11.2024.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Г.П. Коробенко