Постанова

від 12.11.2024 по справі 920/1475/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"12" листопада 2024 р. Справа№ 920/1475/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 12.11.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях

на рішення Господарського суду Сумської області від 01.08.2024 (повний текст рішення складений та підписаний суддею 12.08.2024)

у справі №920/1475/23 (суддя Джепа Ю.А.)

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях

до Фізичної особи - підприємця Пащетника Віктора Івановича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації

про стягнення 26 802,75 грн та зобов`язання повернути майно,

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області із позовом до Фізичної особи - підприємця Пащетника Віктора Івановича (далі по тексту - відповідач) про стягнення з останнього 14 132,05 грн заборгованості з орендної плати, 3 624,66 грн пені, 9 046,04 грн неустойки до Державного бюджету України; зобов`язання відповідача повернути державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 137,1 кв. м. (на плані поз. №103 та №104), що складає 5/100 часток ідеальної долі нерухомого майна, розташовані в одноповерховій будівлі складу під літерою "В-1" за адресою: м. Суми, вул. Кузнечна, 2, Балансоутримувачу - Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації за актом приймання - передавання майна; стягнення з відповідача на користь позивача 5 368,00 грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений 21.05.2014 між позивачем та відповідачем Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №2073, строк дії якого сторонами продовжувався договорами про внесення змін (далі по тексту - Договір), є розірваним з 27.09.2023 на підставі статті 782 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) через несплату відповідачем плати за користування річчю протягом трьох місяців, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача 14 132,05 грн заборгованості по сплаті орендних платежів за період з жовтня 2022 року по вересень 2023 року, 3 624,66 грн пені, нарахованої позивачем відповідачу за період з 16.11.2022 по 29.11.2023 згідно пункту 3.7 Договору, 9 046,04 грн неустойки, нарахованої позивачем за період з 03.10.2023 по 31.10.2023 на підставі пункту 10.12 Договору та статті 785 ЦК України, та зобов`язати відповідача повернути державне нерухоме майно за актом приймання-передавання балансоутримувачу (третій особі).

Господарський суд Сумської області ухвалою від 28.12.2023 про відкриття провадження у справі №920/1475/23 залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації (далі по тексту - третя особа).

Господарський суд Сумської області рішенням від 01.08.2024 у справі №920/1475/23 позов задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати в сумі 14 132, 05 грн, пеню в сумі 2 774, 44 грн та судовий збір на суму 5 282,86 грн, неустойку в сумі 9 046,04 грн до Державного бюджету України; зобов`язав відповідача повернути державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 137,1 кв. м. (на плані поз. №103 та №104), що складає 5/100 часток ідеальної долі нерухомого майна, розташовані в одноповерховій будівлі складу під літерою "В-1" за адресою: м. Суми, вул. Кузнечна, 2 , Балансоутримувачу - Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації за актом приймання - передавання майна. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 850, 22 грн пені суд першої інстанції відмовив.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у сумі 14 132,05 грн за період з жовтня 2022 року по вересень 2023 року є правомірною, обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню. Також суд першої інстанції визнав обґрунтованою позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача неустойки, нарахованої позивачем відповідачу за період з 03.10.2023 по 31.10.2023 на підставі пункту 10.12 Договору та статті 785 ЦК України, розмір якої суд першої інстанції визнав арифметично вірним. Крім того, суд першої інстанції визнав обґрунтованою позовну вимогу позивача щодо зобов`язання відповідача повернути державне нерухоме майно балансоутримувачу за актом приймання-передачі (повернення) майна.

Разом з цим, суд першої інстанції, з урахуванням положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України), пункту 7 Прикінцевих та Перехідних положень ГК України, щодо строків нарахування штрафних санкцій, здійснивши перерахунок нарахованої позивачем суми пені дійшов висновку, що стягненню підлягають 2 774, 44 грн пені, а не 3 624, 66 грн, як заявлено позивачем у позові.

Не погодившись із ухваленим судом першої інстанції рішенням, позивач звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 01.08.2024 у справі №920/1475/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на помилковий висновок суду першої інстанції щодо відмови у стягнення пені на суму 850, 22 грн, оскільки судом першої інстанції не правильно застосовано до спірних правовідносин положення частини 6 статті 232 ГК України, враховуючи умови пункту 3.7 Договору.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 28.08.2024 апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на рішення Господарського суду Сумської області від 01.08.2024 у справі №920/1475/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.09.2024 витребував з Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/1475/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на рішення Господарського суду Сумської області від 01.08.2024 у справі №920/1475/23.

Матеріали справи №920/1475/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 16.09.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.09.2024 апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на рішення Господарського суду Сумської області від 01.08.2024 у справі №920/1475/23 залишив без руху, надавши скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, подавши 24.09.2024 відповідне клопотання.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.09.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на рішення Господарського суду Сумської області від 01.08.2024 у справі №920/1475/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 12.11.2024 о 12 год. 30 хв.

Відповідач своїм правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) не скористався, відзив на апеляційну скаргу не подав, що не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 вказаної норми).

Відповідач своїх представників, чи особисто, в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове рекомендоване відправлення №0600290636660.

Згідно із частинами 2, 3 статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Третя особа своїх представників в судове засідання, призначене на 12.11.2024, не направила, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце розгляду справи повідомлена шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 до його електронного кабінету.

Згідно із частиною 5 статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, справа №920/1475/23 розглядається судом апеляційної інстанції за відсутності представників відповідача та третьої особи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи.

12.11.2024 у судовому засіданні представник позивача підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду Сумської області від 01.08.2024 у справі №920/1475/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та прийняти в цій частині у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

21.05.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області, правонаступником якого є позивач (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - орендар) укладено Договір, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого позивач передає, а відповідач приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 137,1 м2 (на плані поз. №103 та №104), що складає 5/100 часток ідеальної долі нерухомого майна, розташовані в одноповерховій будівлі складу під літерою "В-1" за адресою: м. Суми, вул. Кузнечна, 2, що перебуває на балансі Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 31.03.2014 і складає за незалежною оцінкою 110 480,00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення складу (а.с. 12-17).

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорів, але не пізніше державної реєстрації та підписання Акта приймання-передавання майна між Орендарем та Балансоутримувачем (пункт 2.1 Договору).

Спірне майно передано відповідачу за актом приймання-передавання орендованого майна від 21.05.2014 (а.с. 20).

Згідно з пунктом 3.1 Договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 зі змінами і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - квітень 2014 року - 1 458,34 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - травень 2014 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за травень місяць 2014 року.

Відповідно до пункту 3.6 Договору орендна плата перераховується відповідачем до Державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорційного розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Пунктом 3.7 Договору визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 Договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно із пунктом 3.11 Договору у разі припинення (розірвання) договору оренди відповідач сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно.

Пунктом 5.3 Договору оренди визначено, що відповідач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до пункту 10.1 Договору встановлено строк дії договору оренди до 20.05.2019 включно.

03.02.2015 між сторонами було укладено Договір про внесення змін до Договору (а.с. 22), в якій викладено пункт 1.1. Договору у новій редакції: «орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 137,1 кв.м. (на плані поз. №103 та №104), що складає 5/100 часток ідеальної долі нерухомого майна, розташовані в одноповерховій будівлі складу під літерою «В-1» за адресою: м. Суми, вул. Кузнечна, 2, що перебуває на балансі Управління інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 31.03.2014 і складає за незалежною оцінкою 110 480,00 грн».

20.05.2019 між сторонами було укладено Договір про внесення змін до Договору, в якому преамбулу договору викладено у новій редакції та пункт 10.1. Договору оренди викладений в редакції: «Цей договір укладено строком на два місяці, що діє з 20.05.2019 до 19.07.2019 включно» (а.с. 23-24).

19.07.2019 між сторонами було укладено Договір про внесення змін до Договору, в якому пункт 10.1. Договору викладено у редакції: «Цей Договір укладено строком на 2 роки і 364 дні, що діє з 20.05.2019 до 19.05.2022 включно» (а.с. 28-34).

Крім того, Договором про внесення змін від 19.07.2019 до Договору Сторони внесли зміни щодо вартості об`єкта оренди, яка станом на 30.04.2019 за незалежною оцінкою становить 111 600,00 грн без ПДВ.

Згідно пункту 3.1 Договору в редакції Договору про внесення змін від 19.07.2019 до Договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 зі змінами і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - червень 2019 року - 1 411,74 грн Розмір орендної плати за перший місяць оренди липень 2019 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за липень місяць 2019 року.

Листом від 31.03.2023 №18-212-00624 позивач повідомив відповідача про продовження дії Договору та наявність заборгованості з орендної плати у сумі 13 992,14 грн, та пені у сумі 1 280,05 грн (а.с.43).

Відповідач допустив порушення умов Договору в частині сплати орендних платежів за користування державним майном, а тому позивач направляв на його адресу претензії про стягнення заборгованості та сплату штрафних санкцій від 28.04.2023 №18-125-00811 (а.с. 42), від 28.06.2023 №18-125-01112 (а.с. 39-40), від 29.09.2023 №18-125-01644 (а.с. 41).

04.09.2023 позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення про відмову від Договору, в якому зазначено, що станом на 04.09.2023 за відповідачем обліковується заборгованість з орендної плати до державного бюджету понад три місяці підряд у сумі 11 859,61 грн за період з жовтня 2022 року по липень 2023 року та повідомлено про відмову від Договору (а.с. 44-45). Вказане повідомлення отримано відповідачем 27.09.2024, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 46).

Спір виник через порушення відповідачем умов Договору в частині своєчасної оплати орендних платежів за період з жовтня 2022 року по вересень 2023 року на суму 14 132, 05 грн у зв`язку із чим позивач нарахував відповідачу пеню на суму 3 624, 66 грн та неустойку в сумі 9 046, 04 грн, та просив суд зобов`язати відповідача повернути нежитлове приміщення за актом приймання-передавання балансоутримувачу (третій особі).

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно із частиною 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Спірні правовідносини у період дії Договору врегульовувалися спеціальним законодавством - Законом України від 10.04.1992 №2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна» (далі по тексту - Закон №2269-ХІІ) та Законом України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна» (далі по тексту - Закон №157-ІХ).

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону №2269, чинного на дату укладення Договору, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності та іншої діяльності.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 1 Закону №157-ІХ, діючого на дату виникнення спірних правовідносин, оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 3 статті 19 Закону № 2269, у відповідній редакції, передбачалось, що строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №157-ІХ орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Згідно із пунктом 3.6 Договору орендна плата перераховується відповідачем до Державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорційного розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону №157-ІХ орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Згідно із частиною 1 статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 5.3 Договору визначено обов`язок Орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.

Орендна плата нарахована до державного бюджету за спірний період нарахована відповідачу у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої Договором (з урахуванням її індексації) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану».

Позивачем заявлена до стягнення заборгованість з орендної плати за період з жовтня 2022 року по вересень 2023 року в сумі 14 132,05 грн.

Орендна плата нарахована до державного бюджету за спірний період нарахована відповідачу у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої Договором (з урахуванням її індексації) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану».

Розрахунок наведений позивачем є таким, що відповідає приписам Закону, умовам Договору та є арифметично правильним.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Приписами статті 284 ГК України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Договором про внесення змін від 19.07.2019 до Договору сторони виклали пункт 10.1. Договору у редакції: «Цей Договір укладено строком на 2 роки і 364 дні, що діє з 20.05.2019 до 19.05.2022 включно».

За приписами абзацу 2 частини 2 статті 24 Закону №157-ІХ договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його укладено.

У зв`язку з військовою агресією рф проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався.

Пунктом 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону №157-IX визначено, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо продовження договору оренди, щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.

27.05.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (дата набрання законної сили 01.06.2022).

Згідно із пунктом 5 вказаної постанови договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.

Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Пунктом 16 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» визначено орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови, починаючи з 24 лютого 2022 року.

Господарським судом Сумської області у рішенні по справі №920/838/22 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях до відповідача Фізичної особи підприємця Пащетника Віктора Івановича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації про стягнення 47 400,60 грн та зобов`язання повернути нерухоме майно, встановлено, що Договір оренди державного майна № 2073 від 21.05.2014 є таким, що продовжився з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану автоматично, в силу прямої норми закону, що не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір. Для продовження договору оренди на строк, передбачений пунктом 5 Постанови КМУ №634, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Згідно із частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, станом на дату виникнення спірних правовідносин Договір оренди діяв.

Згідно із частиною 3 статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №157-ІХ договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін.

Згідно із частинами 1, 2 статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Статтею 782 ЦК України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд.

У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Судом встановлено, що 04.09.2023 позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення про відмову від Договору, в якому зазначено, що станом на 04.09.2023 за відповідачем обліковується заборгованість з орендної плати до державного бюджету понад три місяці підряд у сумі 11 859,61 грн за період з жовтня 2022 року по липень 2023 року та повідомлено про відмову від Договору (а.с. 44-45). Вказане повідомлення отримано відповідачем 27.09.2024, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 46). Таким чином, Договір є розірваним з 27.09.2024.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону №157-ІХ у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Статтею 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Умовами Договору, в редакції Договору про внесення змін від 19.07.2019 до Договору визначено, що у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів Орендарем повертається Балансоутримувачу. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на Орендаря (пункти 10.10, 10.11 Договору).

Якщо Орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення (пункт 10.12 Договору).

На цих підставах суд першої інстанції задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати в сумі 14 132, 05 грн, та судовий збір на суму 5 282,86 грн, та неустойку в сумі 9 046,04 грн до Державного бюджету України; зобов`язавши відповідача повернути державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 137,1 кв. м. (на плані поз. №103 та №104), що складає 5/100 часток ідеальної долі нерухомого майна, розташовані в одноповерховій будівлі складу під літерою «В-1» за адресою: м. Суми, вул. Кузнечна, 2 , Балансоутримувачу - Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації за актом приймання - передавання майна. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 850, 22 грн пені суд першої інстанції відмовив.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За таких обставин, рішення Господарського суду Сумської області від 01.08.2024 у справі №920/1475/23 переглядається судом апеляційної інстанції в частині відмови у стягнення 850,22 грн пені.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено обов`язковість договору, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частинами 1, 2 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно із частинами 1, 2 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 названої норми).

Згідно із частиною 1 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 3.7 Договору, в редакції Договору про внесення змін від 19.07.2019 до Договору, сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення перерахування орендної плати.

Згідно із статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

У постанові від 20.08.2021 у справі №910/13575/20 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування частини 6 статті 232 ГК України, зазначив, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частина 6 статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Отже, вказаний пункт Договору не містить іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням «до дати фактичного виконання», тощо. А тому суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача про визначення у Договорі продовженого строку нарахування пені, ніж встановлений частиною 6 статті 232 ГК України (подібна за змістом правова позиція щодо застосування частини 6 статті 232 ГК України викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2023 у cправі №910/7352/22).

Згідно із частинами 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовної вимоги про стягненні пені з урахуванням положень частини 6 статті 232 ГК України.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Сумської області від 01.08.2024 у справі №920/1475/24 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на рішення Господарського суду Сумської області від 01.08.2024 у справі №920/1475/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 01.08.2024 у справі №920/1475/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях.

4. Матеріали справи №920/1475/23 повернути до Господарського суду Сумської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 12.11.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська