Постанова

від 30.10.2024 по справі 902/834/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року Справа № 902/834/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

від позивача - Арустамян А.Е.

від відповідача - Вініцька Б.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької міської ради (вх.№4956/23 від 06 листопада 2023 року) на рішення Господарського суду Вінницької області від 04 жовтня 2023 року у справі №902/834/23 (повний текст складено 16 жовтня 2023 року, суддя Маслій І.В.)

за позовом Релігійної громади Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця (вул. Келецька, 59А, м. Вінниця, 21000)

до Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050)

про визнання незаконним та скасування пунктів рішення

ВСТАНОВИВ:

Релігійна громада Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом до Вінницької міської ради про визнання незаконними та скасування пунктів 1 та 1.2 Рішення Вінницької міської ради №1677 від 26 травня 2023 року.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що оспорюване рішення Вінницької міської ради є необґрунтованим та протиправним, оскільки прийняте відповідачем із порушенням процедури та за неналежних підстав, за відсутності факту порушення позивачем земельного законодавства. При цьому позивач вважав, що відповідач, приймаючи оспорюване рішення, перевищив свої повноваження. За таких обставин, на думку позивача, наявні правові підстави для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення міської ради.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 04 жовтня 2023 року у справі №902/834/23 повністю задоволено позов Релігійної громади Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця до Вінницької міської ради про визнання незаконним та скасування пунктів рішення.

Визнано незаконними та скасовано пункти 1 та 1.2. Рішення Вінницької міської ради №1677 від 26 травня 2023 року "Про припинення права постійного користування земельними ділянками релігійним громадам, визнання договору оренди припиненим та про скасування пунктів рішень міської ради", яким Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: м.Вінниця, вул. Миколи Ващука (Державний акт, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 990367305101, номер запису про інше речове право: 15730928), та яким скасовано пункт 1 додатку 3 до рішення міської ради від 29 квітня 2016 року №254 про надання дозволу на укладання договору суперфіцію Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця (код ЄДРПОУ - 13333358, юридична адреса: м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 59А) з "Вінницький приватний православний навчально-виховний комплекс святого Миколая" (код ЄДРПОУ 38135230, юридична адреса: м. Вінниця, вул. Келецька, 59А), на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, у м. Вінниці.

Присуджено до стягнення з Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 25512617) на користь Релігійної громади Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця (вул. Келецька, 59А, м. Вінниця, 21000, код ЄДРПОУ 13333358) 2147,20 грн. витрат пов`язаних із сплатою судового збору.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлений Законом перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а тому пункт 1 оспорюваного рішення прийнято незаконно за відсутності підстав передбачених статтею 141 Земельного кодексу України.

Щодо пункту 1.2 оспорюваного рішення суд погодився з твердженнями позивача про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. На виконання пункту 1 додатку 3 до Рішення міської ради від 29 квітня 2016 року між позивачем та "Вінницький приватний православний навчально-виховний комплекс святого Миколая" 26 липня 2016 року був укладений договір суперфіцію. Даний договір був погоджений відповідачем та зареєстрований в Департаменті комунальних ресурсів 26 липня 2016 року за №01817. Таким чином, на переконання місцевого суду пункту 1 додатку 3 до Рішення міської ради від 29 квітня 2016 року був виконаний як з боку позивача, так і з боку відповідача, а відтак вичерпав свою дію.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Вінницька міська рада через "Електронний суд" звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (вх.№4956/23 від 06 листопада 2023 року), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 04 жовтня 2023 року у справі №902/834/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статті 92 Земельного кодексу України у контексті неврахування судом рішення Конституційного Суду України від 27 грудня 2022 року у справі №1-13/2019/374/19 щодо визнання конституційними змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Скаржник зауважує, що 28 грудня 2018 року набрав чинності Закон України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" (далі- Закон № 2662-VIII). Також в урядовій газеті "Урядовий кур`єр" від 26 січня 2019 року та на офіційному сайті Верховної ради України оприлюднено перелік релігійних організацій, яким необхідно внести зміни до статут. До зазначено Переліку релігійних організації, які підпадають під дію частини 7 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", серед інших, включено релігійну громаду Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця. З матеріалів справи вбачається, що позивачем з 2017 року не вносились зміни до установчих документів та не реєструвались відповідні відомості у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

На переконання апелянта, у зв`язку із втратою чинності статуту щодо назви релігійної організації позивач не здатний виступати учасником будь-яких правовідносин через відсутність правосуб`єктності, наслідком чого в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України та статті 92 Цивільного кодексу України є припинення права постійного користування земельної ділянкою.

Скаржник звертає увагу суду, що матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка позивачем з 2011 не використовується взагалі, ознак ведення будівельних робіт не встановлено. З огляду на наведене, позивач не мав наміру використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням самостійно, а мав за мету передати її у користування конкретній юридичній особі Вінницькому приватному православному навчально-виховному комплексу Св.Миколая з метою будівництва та експлуатації на ній об`єктів нерухомості, що підтверджується договором суперфіцію від 26 липня 2016 року.

Листом №902/834/23/7253/23 від 09 листопада 2023 року матеріали справи було витребувано з Господарського суду Вінницької області.

17 листопада 2023 року до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/834/23.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2023 року у справі №902/834/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вінницької міської ради (вх.№4956/23 від 06 листопада 2023 року) на рішення Господарського суду Вінницької області від 04 жовтня 2023 року у справі №902/834/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на "20" грудня 2023 р. об 12:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.

22 листопада 2023 року через "Електронний суд" від представника Вінницької міської ради надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, з дорученням забезпечити проведення відеоконференції Господарському суду Вінницької області.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2023 року у справі №902/834/23 відмовлено у задоволенні клопотання представника Вінницької міської ради про участь в судовому засіданні 20 грудня 2023 року в справі №902/834/23 в режимі відеоконференції.

05 грудня 2024 року від Релігійної громади Хрестовоздвиженського храму УПЦ м.Вінниця надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання вважає апеляційну скаргу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. В обгрунтування своїх заперечень позивач посилається на доводи викладені в оскаржуваному рішенні.

07 грудня 2023 року через "Електронний суд" до Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Релігійної громади Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця Арустамян Анаїт Едвардівни надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

08 грудня 2023 року через "Електронний суд" до Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Вінницької міської ради Вініцької Богдани Анатоліївни надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у справі №902/834/23 вказані клопотання задоволено.

20 грудня 2023 року при розгляді справи №902/834/23 було виявлено непрацездатність підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС та неможливість налагодження коректної роботи системи відеоконференцзв`язку за допомогою сайту https://vkz.court.gov.ua, що підтверджується актом про несправність (неналежне функціонування) системи відеоконференцзв`язку від 20 грудня 2023 року.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 грудня 2023 року у справі №902/834/23 розгляд апеляційної скарги було відкладено на "24" січня 2024 року об 10:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Бучинської Г.Б. судове засідання у справі №902/834/23 24 січня 2024 року не відбулось.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2024 року у справі №902/834/23 розгляд апеляційної скарги призначено на "21" лютого 2024 р. об 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді - члена колегії Маціщук А.В. судове засідання у справі №902/834/23 21 лютого 2024 року не відбулось.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2024 року у справі №902/834/23 розгляд апеляційної скарги призначено на "13" березня 2024 року об 11:00 год.

12 березня 2024 року від Вінницької міської ради надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №902/834/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №906/1330/21.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 березня 2024 року у справі №902/834/23 зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №906/1330/21 та оприлюднення повного тексту постанови. Зобов`язано сторін повідомити Північно-західний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.

23 квітня 2024 року від Вінницької міської ради надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 травня 2024 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Василишина А.Р., внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Маціщук А.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2024 року у справі №902/834/23 провадження поновлено. Розгляд скарги призначено на 29 травня 2024 року об 11:30 год.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді - члена колегії Маціщук А.В. судове засідання у справі №902/834/23 29 травня 2024 року не відбулось.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 червня 2024 року у справі №902/834/23 розгляд апеляційної скарги призначено на "14" серпня 2024 року об 10:00 год.

01 серпня 2024 року від Вінницької міської ради через "Електронний суд" надійшло клопотання про зупинення провадження по справі, в якому відповідач просить зупинити провадження у справі №902/834/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №911/1474/23.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 серпня 2024 року у справі №902/834/23 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №902/834/23 до закінчення розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справи №911/1474/23. Оголошено перерву в судовому засіданні до "18" вересня 2024 р. об 10:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.

У зв`язку із перебуванням у відпустці головуючої судді Бучинської Г.Б. з 13 вересня 2024 року по 20 вересня 2024 року включно та перебуванням у відрядженні судді-члена колегії Філіпової Т.Л. у період з 18 вересня 2024 року по 20 вересня 2024 року судове засідання у справі №902/834/23 18 вересня 2024 року не відбулось.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2024 року у справі №902/834/23 розгляд апеляційної скарги призначено на "30" жовтня 2024 року об 10:00 год.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 жовтня 2024 року, у зв`язку із перебуванням у відрядженні судді-члена колегії Маціщук А.В. у період з 29 жовтня 2024 року по 30 жовтня 2024 року включно, внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року у справі №902/834/23 апеляційну скаргу Вінницької міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 04 жовтня 2023 року у справі №902/834/23 прийнято до свого провадження вищезазначеною колегією суддів.

30 жовтня 2024 року через "Електронний суд" від представника Релігійної громади Хрестовоздвиженського храму УПЦ м.Вінниця надійшла промова (заключне слово) позивача у справі №902/834/23.

В судових засіданнях представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Представник позивача в судових засіданнях заперечила доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши в судовому засіданні представників сторін, зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, Релігійна громада Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця є релігійною організацією, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ 29 березня 1993 року.

На підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія та номер: ЯЯ №01977, виданого 06 липня 2011 року на підставі рішення Якушинецької сільської ради від 31 березня 2010 року 43 сесії 5 скликання, у постійному користуванні Релігійної громади Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця перебуває земельна ділянка площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Ващука.

Рішенням Вінницької міської ради №1677 від 26 травня 2023 року "Про припинення права постійного користування земельними ділянками релігійним громадам, визнання договору оренди припиненим та про скасування пунктів рішень міської ради", керуючись Земельним кодексом України, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про свободу совісті та релігійні організації" та "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка за законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", враховуючи рішення Вінницької обласної ради від 28 квітня 2023 року №547 "Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій на території Вінницької області", керуючись пунктом 34 частини 1 статті 26, частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", міська рада вирішила:

1. Припинити Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця (код ЄДРПОУ - 13333358, юридична адреса: м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 59А) право постійного користування земельною ділянкою площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: м.Вінниця, вул. Миколи Ващука (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія та номер: ЯЯ №019770, виданий 06 липня 2011 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 990367305101, номер запису про інше речове право: 15730928).

1.2. Скасувати пункт 1 додатку 3 до рішення міської ради від 29 квітня 2016 року №254 про надання дозволу на укладання договору суперфіцію Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця (код ЄДРПОУ - 13333358, юридична адреса: м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 59А) з "Вінницький приватний православний навчально-виховний комплекс святого Миколая" (код ЄДРПОУ - 38135230, юридична адреса: м. Вінниця, вул. Келецька, 59А), на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, у м. Вінниці.

4. Користувачам земельних ділянок, зазначених в даному рішенні, в місячний строк з дня прийняття рішення привести земельні ділянки, вказані в даному рішенні в первинний стан, придатний для їх використання.

5. Департаменту земельних ресурсів міської ради направити дане рішення користувачам земельних ділянок, зазначених в цьому рішенні, з метою виконання пункту 4 рішення та забезпечення здійснення заходів щодо державної реєстрації речових прав на земельні ділянки.

6. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію міської ради з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони природи (А. Іващук) та постійну комісію міської ради з питань законності, депутатської діяльності і етики (С. Василюк).

Предметом позову в цій справі є вимоги позивача до відповідача про визнання незаконним і скасування рішення від 26 травня 2023 року №1677 в частині припинення позивачу права постійного користування земельною ділянкою площею 2,0000 га кадастровий номер 0520688900:05:001:0102. Підставою позовних вимог, на думку позивача, є порушення його права на землю оспорюваним рішенням міської ради.

Надаючи оцінку обставинам у справі колегія суддів зазначає, що згідно із частинами 1, 3 статті 90 Цивільного кодексу України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній із 31 січня 2019 року) найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ, а також випадку, передбаченого абзацом 2 цієї частини) та назву. Найменування релігійної організації може містити інформацію про її організаційно-правову форму виключно за бажанням такої юридичної особи.

За змістом пунктів 1, 31, 32 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній із 31 січня 2019 року) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); вид релігійної організації; віросповідна приналежність релігійної організації.

Таким чином, така юридична особа як релігійна організація саме "повинна" мати своє найменування, а не "може" мати таке найменування, оскільки без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права - учасник цивільних, господарських та інших відносин. Адже найменування юридичної особи ідентифікує її у вказаних правовідносинах та є засобом її індивідуалізації. Однак організаційно-правова форма в найменуванні релігійної організації може зазначатися лише за її бажанням. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №911/1476/23 та постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №917/1061/23.

Відповідно до частин 7, 8 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", чинній із 26 грудня 2018 року) релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині 7 цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу.

Водночас імперативним приписом пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що у разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

Отже, обов`язок релігійних організацій (об`єднань), які входять до офіційно опублікованого переліку релігійних організацій внести зміни до свого статуту (положення) виникає відповідно до прямої вказівки частини 7 статті 12 Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №911/1476/23 та постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №917/1061/23.

Системний аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що встановлення відповідності статуту (положення) релігійної організації ознакам за частинами 7, 8 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", чинній з 26 грудня 2018 року) зумовлює обов`язок такої організації внести до нього відповідні зміни. Наслідком невиконання такого обов`язку протягом строку, встановленого Законом, є втрата чинності статуту в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №911/1476/23 та постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №917/1061/23.

Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до частини 2 та абзацу 1 частини 6 статті 11 ГПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Водночас колегія суддів враховує, що приписи Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", були перевірені Конституційним Судом України на предмет їх відповідності Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 грудня 2022 року № 4-р/2022 (справа щодо повної назви релігійних організацій) Закон України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та стаття 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визнані такими, що відповідають Конституції України.

Як зазначив Конституційний Суд України, аналіз статті 90 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 8, частин 1, 5 статті 12, статей 13, 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV свідчить про те, що Закон України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не запроваджує інакшого ставлення до певної релігійної організації (об`єднання), а уточнює загальні вимоги держави до здійснення реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань) у випадку підлеглості такої релігійної організації (об`єднання) керівним центрам (управлінням), що знаходяться в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину її території (абзаци 2- 8 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що приписи розділу I Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в частині уточнення назви релігійних організацій (об`єднань) не порушують конституційного права на свободу світогляду і віросповідання (релігії), права на свободу об`єднання в громадські організації, а отже, права на підлеглість релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості (абзац 9 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Конституційний Суд України, аналізуючи пояснювальну записку до проекту Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, ухваленого в подальшому як Закон України, з`ясував, що цей Закон розроблено з метою забезпечення державної безпеки та суверенітету України, а також з метою забезпечення суспільства повною та достовірною інформацією.

Тобто законодавець, унормовуючи порядок реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань), які підлеглі релігійним центрам (управлінням) та знаходяться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, керуючись приписами частини 2 статті 35, частини 1 статті 36, частини 1 статті 37 Конституції України, мав право застосувати обмеження у вигляді обов`язку таких релігійних організацій (об`єднань) уточнити свою назву в цій частині та відобразити повну назву у своїх установчих документах (абзаци 2, 4 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Відтак Конституційний Суд України констатував правомірними, а отже, допустимими обмеження свободи світогляду і віросповідання (релігії) у поєднанні зі свободою об`єднання в громадські організації (у частині обов`язку уточнення назви релігійних організацій (об`єднань); орган конституційного контролю окремо зауважив, що його висновок про домірність застосованих заходів обумовлений також тим фактом, що ухвалення цього Рішення відбувається в умовах введеного в Україні воєнного стану, під час боротьби Українського народу проти агресії російської федерації (абзаци 6, 7 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

При цьому Конституційний Суд України дослідив твердження суб`єкта права на конституційне подання щодо невідповідності частині 3 статті 35, частині 1 статті 36 Конституції України в частині наділення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, повноваженнями проводити релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань).

Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України не містить приписів, які прямо або опосередковано забороняли би державі здійснювати релігієзнавчі експертизи статутів (положень) релігійних організацій (об`єднань). Приписів частин 2, 3 статті 35, частини 1 статті 36, частини 1 статті 37 Конституції України свідчать про те, що державі належить перевіряти створювання політичних партій, громадських організацій та об`єднань на відповідність вимогам, що їх визначено Конституцією України. Одним із правомірних засобів такої перевірки є експертиза статутів політичних партій, громадських організацій та об`єднань, здійснювана відповідно до закону уповноваженими суб`єктами (абзац 2 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини Рішення).

Конституційний Суд України зазначив, що установлений пунктом 2 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" порядок здійснення релігієзнавчої експертизи має на меті запобігти будь-яким зловживанням правом на свободу світогляду і віросповідання (релігії), забезпечити достовірне подання релігійними організаціями (об`єднаннями) відомостей про свою повну назву відповідно до вимог розділу I зазначеного Закону. Таку мету Конституційний Суд України визнав легітимною (абзац 5 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Водночас Конституційний Суд України визнав юридично безпідставним твердження про те, що держава не може позбавляти чинності статут (положення) релігійної організації (об`єднання), яка не внесла угодні державі зміни, як це передбачено Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". При цьому Конституційний Суд України констатував, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань, зазначене стосується й релігійних організацій (об`єднань), які за змістом частини 10 статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зобов`язані дотримуватися вимог чинного законодавства. Тому такий підхід законодавця до врегулювання питання юридичної відповідальності релігійної організації (об`єднання) за відмову виконати свій обов`язок та уточнити у своїй повній офіційній назві свою належність до іноземної організації як її структурної частини, за висновком Конституційного Суду України, є виправданим (речення друге абзацу 2, абзаци 2- 4 підпункту 4.8 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що припис пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не суперечить Конституції України.

Крім того, суб`єкт права на конституційне подання, посилаючись на припис частини 1 статті 8 Конституції України та, зокрема, на рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, пов`язав питання дотримання/недотримання процедури ухвалення Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" із принципом юридичної визначеності який, на його думку, вимагає, щоб норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними. Крім того, суб`єкт права на конституційне подання зазначав, що порушення законодавчої процедури стосується, зокрема, положення про передбачуваність ситуації, оскільки прийняття закону мало би не відбутись або закон мав би бути в іншій редакції, якби законодавча процедура була дотримана.

Однак Конституційний Суд України, дослідивши порушене авторами конституційного подання питання, зазначив, що приписи Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" є чіткими та однозначними, вони є передбачними за своїми наслідками, їх сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, а саме так, що в релігійних організацій (об`єднань) немає перешкод, щоб відповідно до них упорядкувати свою поведінку. Тому підстав для визнання Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" таким, що суперечить статті 8 Конституції України, немає (абзац 2 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Враховуючи наведене, колегія суддів під час перегляду оскаржуваного рішення у цій справі №902/834/23 бере до уваги, що питання щодо конституційності приписів Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статті 12 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", було всебічно досліджене Конституційним Судом України, який не встановив невідповідності наведених приписів законодавства положенням Конституції України.

Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції, чинній з 26 грудня 2018 року) статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Наведене положення кореспондується як із приписами пункту 8 частини 1 статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", за змістом якої підставою для відмови в державній реєстрації є невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону, так і з вимогами частини 1 статті 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", відповідно до якої в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Відповідно до частини 7 статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно із частиною 1 та пунктом "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори. Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб.

Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації, тощо. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19, від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16-ц.

Кожен суб`єкт цивільного права повинен виконувати свої обов`язки, якщо вони випливають з закону або звичаю (стаття 7 Цивільного кодексу України). Для цього воля такого суб`єкта має формуватися таким чином, щоб його дії були правомірними. Якщо ж суб`єкт цивільного права не виконує свій обов`язок добровільно, хоча має юридичну та фактичну можливість його виконати, то це свідчить про дефект його волі. Зокрема, якщо суб`єкт цивільного права зобов`язаний виконати вимоги закону, який визнано конституційним, але протиправно не робить цього, то це свідчить про дефект волі такого суб`єкта. Спонукання такого суб`єкта до внесення відповідних змін до статуту не може полягати в його зобов`язанні або його представника чи органу (посадової особи) судом прийняти рішення про подання відповідних змін до свого статуту (положення) на державну реєстрацію тощо, бо обов`язок вчинити такі дії вже виник із закону. Якщо такий обов`язок не виконується, то додаткове покладення цього ж самого обов`язку судом, з одного боку, є неможливим, а з іншого - є неефективним, бо дефект волі стане на заваді виконанню такого обов`язку навіть у разі ухвалення відповідного судового рішення.

Отже, з урахуванням системного аналізу змісту положень пункту 6 статті 3 та частин 1, 3 статті 90 Цивільного кодексу України, пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України, статей 12- 14, 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", колегія суддів констатує, що в разі очевидної недобросовісної поведінки позивача, яка полягає в порушенні релігійною організацією обов`язку, покладеного на неї Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (щодо внесення відповідних змін до статуту в установлений цим Законом строк), який визнано конституційним, право постійного землекористування такої організації може бути припинено органом місцевого самоврядування в зв`язку із втратою постійним землекористувачем статусу релігійної організації, який (статус) на підставі пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України надається виключно тим суб`єктам, чий статут (положення) зареєстровано у встановленому законом порядку, оскільки зумовлена невиконанням імперативних вимог Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" втрата чинності статутом релігійної організації в частині, в якій визначається повна офіційна назва такої організації, призводить до припинення господарської та інших видів діяльності релігійної організації.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №911/1476/23, постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №917/1061/23 та постанові Верховного Суду від 17 вересня 2024 року у справі №911/1474/23.

Отже, у разі порушення вимог спеціального закону, який безпосередньо регулює статус і діяльність релігійних організацій, відповідна релігійна організація в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України не може вважатися такою, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законом порядку, тобто припиняє свою діяльність як учасник цивільних, господарських та інших відносин (без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права), а тому втрачає як статус релігійної організації, так і статус суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №911/1476/23, постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №917/1061/23 та постанові Верховного Суду від 17 вересня 2024 року у справі № 911/1474/23.

Наведеним спростовується покладений в основу оскаржуваного судового рішення висновок про відсутність передбачених статтею 141 Земельного кодексу України вичерпних підстав припинення права користування спірною земельною ділянкою, оскільки пунктом "в" частини 1 цієї статті (в редакції, чинній на час прийняття міською радою оспорюваного рішення) визначено таку підставу, як припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, що не слід ототожнювати із припиненням позивача як юридичної особи, коли таке припинення відбувається без правонаступництва.

За таких обставин висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування пункту 1 оспорюваного рішення, яким Вінницька міська рада припинила право постійного користування на земельну ділянку саме у зв`язку із втратою позивачем статусу релігійної організації та суб`єкта права постійного користування землею, є помилковим, позаяк не відповідає викладеному висновку щодо комплексного застосування положень пункту 6 статті 3 та частин 1, 3 статті 90 Цивільного кодексу України, пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України, статей 12- 14, 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

З урахуванням установлених судом апеляційної інстанції обставин, колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що позивач не виконав вимоги спеціального Закону, який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій, та у встановлений термін не привів статут у відповідність до вимог Закону.

За таких обставин суд апеляційної інстанції констатує, що відповідно до статті 92 Земельного кодексу України позивач не є суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності як релігійна організація, оскільки він не подав до суду будь-яких документів щодо зміни та подання на реєстрацію змін до свого статуту, що, в свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість пункту 1 Рішення Вінницької міської ради №1677 від 26 травня 2023 року, прийнятого нею на виконання положень Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та Рішення Конституційного Суду України від 27 грудня 2022 року № 4-р/2022 у справі №1-13/2019(374/19) (справа щодо повної назви релігійних організацій).

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №911/1476/23, постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №917/1061/23 та постанові Верховного Суду від 17 вересня 2024 року у справі №911/1474/23.

Оскільки судом апеляційної інстанції достовірно встановлено той факт, що позивач у встановлений строк не вніс передбачених Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на державну реєстрацію, колегія суддів з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 вересня 2024 року у справі №911/1476/23, від 11 вересня 2024 року у справі №917/1061/23 та від 17 вересня 2024 року у справі № 911/1474/23, погоджується з доводами скаржника про те, що статут позивача втратив чинність у частині, яка визначає повну офіційну назву релігійної організації, а тому в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а відтак не може вважатися суб`єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Таким чином не підлягає задоволенню позовна вимога Релігійної громади Хрестовоздвиженського храму УПЦ м.Вінниця про скасування пункту 1 рішення Вінницької міської ради №1677 від 26 травня 2023 року "Про припинення права постійного користування земельними ділянками релігійним громадам, визнання договору оренди припиненим та про скасування пунктів рішень міської ради".

В свою чергу, пунктом 1.2 оскаржуваного рішення Вінницької міської ради №1677 від 26 травня 2023 року було скасовано пункт 1 додатку 3 до рішення міської ради від 29 квітня 2016 року №25 про надання дозволу на укладання договору суперфіцію Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м.Вінниця з "Вінницьким приватним православним навчально-виховним комплексом святого Миколая" на земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, у м.Вінниці.

Колегія суддів зазначає, що правовідносини щодо суперфіцію є похідними від користування спірною земельною ділянкою. Оскільки апеляційним судом було встановлено законність і обгрунтованість рішення Вінницької міської ради №1677 від 26 травня 2023 року щодо припинення Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м.Вінниця права постійного користування спірною земельною ділянкою, судом не вбачається порушення прав позивача пунктом 1.2 оскаржуваного рішення міської ради. Відсутність порушення прав позивача є самостійною підставою для відмови у позові, а тому апеляційним судом не надається оцінка належності та ефективності обраному позивачем способу захисту.

Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині (пункт 2 частини 1 статті 275 ГПК України).

Стаття 277 ГПК України визначає підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу Вінницької міської ради слід задоволити, рішення Господарського суду Вінницької області від 04 жовтня 2023 року у справі №902/834/23 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача згідно статей 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Вінницької міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 04 жовтня 2023 року у справі №902/834/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 04 жовтня 2023 року у справі №902/834/23 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

3. Стягнути з Релігійної громади Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця (вул. Келецька, 59А, м. Вінниця, 21000, код ЄДРПОУ 13333358) на користь Вінницької міської ради (21100, м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 59, код 03084813) 4 026 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Доручити видачу судових наказів Господарському суду Вінницької області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

6. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "11" листопада 2024 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.