Постанова

від 04.02.2025 по справі 902/834/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 902/834/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Міщенко І. С., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Релігійної громади Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 (головуючий суддя Бучинська Г. Б., судді Василишин А. Р., Філіпова Т. Л.)

у справі № 902/834/23

за позовом Релігійної громади Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця

до Вінницької міської ради

про визнання незаконним та скасування пунктів рішення,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Арустамян А. Е., відповідача - Вініцька Б. А.)

ВСТУП

1. У цій справі ключовим є питання законності рішення органу місцевого самоврядування про припинення права постійного користування земельною ділянкою релігійній організації у зв`язку із втратою чинності статутом організації в частині, в якій визначається її повна офіційна назва, а, отже, й втратою статусу релігійної організації.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

2. Релігійна громада Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця (далі - позивач, скаржник) звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом до Вінницької міської ради (далі - відповідач) про визнання незаконними та скасування пунктів 1 та 1.2 рішення відповідача від 26.05.2023 № 1677 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками релігійним громадам, визнання договору оренди припиненим та про скасування пунктів рішень міської ради", яким відповідачу припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Ващука (державний акт, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 990367305101, номер запису про інше речове право: 15730928), та яким скасовано пункт 1 додатку 3 до рішення міської ради від 29.04.2016 № 254 про надання дозволу на укладання договору суперфіцію відповідачу з Вінницьким приватним православним навчально-виховним комплексом Святого Миколая на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, у м. Вінниці.

3. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач протиправно припинив право постійного користування земельною ділянкою, спірне рішення органу місцевого самоврядування є протиправним, прийнятим із порушенням процедури, перевищенням повноважень, за неналежних підстав та відсутності доведення факту порушення позивачем земельного законодавства.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

4. Господарський суд Вінницької області рішенням від 04.10.2023 позов задовольнив.

5. Суд мотивував своє рішення тим, що встановлений законодавством перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а тому пункт 1 оспорюваного рішення прийнято незаконно за відсутності підстав передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

6. Щодо пункту 1.2 оспорюваного рішення, суд першої інстанції вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. На виконання пункту 1 додатку 3 до рішення відповідача від 29.04.2016 між позивачем та Вінницьким приватним православним навчально-виховним комплексом Святого Миколая 26.07.2016 був укладений договір суперфіцію. Даний договір був погоджений відповідачем та зареєстрований в Департаменті комунальних ресурсів 26.07.2016 за № 01817. Таким чином, на переконання місцевого суду, пункт 1 додатку 3 до рішення відповідача від 29.04.2016 був виконаний як з боку позивача, так і з боку відповідача, а відтак вичерпав свою дію.

7. Північно-західний апеляційний господарський суд від 30.10.2024 рішення місцевого господарського суду скасував та прийняв нове, яким в позові відмовив.

8. За висновками суду апеляційної інстанції, з урахуванням системного аналізу змісту положень пункту 6 статті 3 та частин першої, третьої статті 90 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту "в" частини другої статті 92 ЗК України, статей 12-14, 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", в разі очевидної недобросовісної поведінки позивача, яка полягає в порушенні релігійною організацією обов`язку, покладеного на неї Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (щодо внесення відповідних змін до статуту в установлений цим Законом строк), який визнано конституційним, право постійного землекористування такої організації може бути припинено органом місцевого самоврядування в зв`язку із втратою постійним землекористувачем статусу релігійної організації, який (статус) на підставі пункту "в" частини другої статті 92 ЗК України надається виключно тим суб`єктам, чий статут (положення) зареєстровано у встановленому законом порядку, оскільки зумовлена невиконанням імперативних вимог Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" втрата чинності статутом релігійної організації в частині, в якій визначається повна офіційна назва такої організації, призводить до припинення господарської та інших видів діяльності релігійної організації.

9. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено той факт, що позивач у встановлений строк не вніс передбачених Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на державну реєстрацію, апеляційний суд, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23 та від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23, дійшов висновку, що статут позивача втратив чинність у частині, яка визначає повну офіційну назву релігійної організації, а тому в розумінні пункту "в" частини другої статті 92 ЗК України позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а відтак не може вважатися суб`єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою.

10. З урахуванням зазначених висновків, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про скасування пункту 1 рішення відповідача від 26.05.2023 № 1677 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками релігійним громадам, визнання договору оренди припиненим та про скасування пунктів рішень міської ради".

11. Апеляційний господарський суд також зазначив, що правовідносини щодо суперфіцію є похідними від користування спірною земельною ділянкою. Оскільки ним було встановлено законність і обґрунтованість рішення відповідача щодо припинення позивачу права постійного користування спірною земельною ділянкою, суд не вбачає порушення прав позивача пунктом 1.2 оскаржуваного рішення. Відсутність порушення прав позивача є самостійною підставою для відмови у позові, а тому апеляційний суд не надавав оцінку належності та ефективності обраному позивачем способу захисту.

Касаційна скарга

12. Не погодившись із постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

13. Скаржник в якості підстави касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказуючи, зокрема, на наявність підстав для відступу від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23 та від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23.

14. Скаржник наголошує на тому, що:

- Закон України від 20.12.2018 № 2662-VIII "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не встановлює правового наслідку у вигляді втрати статусу релігійної організація та припинення її діяльності у випадку втрати статутом чинності в частині найменування;

- єдиний правовий наслідок невнесення змін до статуту релігійної організації в частині найменування є втрата статутом релігійної організації чинності в частині, якою визначається її найменування. Решта положень статуту релігійної організації не втрачають чинності;

- жодного рішення суду щодо обмеження цивільної правоздатності касатора не існує. Таким чином апеляційний суд за відсутності будь-якої правової підстави фактично позбавив касатора цивільної правоздатності за одночасного існування його як належним чином зареєстрованої юридичної особи;

- реєстрація статуту релігійної організації та державна реєстрація юридичної особи - релігійної організації, не є тотожними за своїм змістом і правовими наслідками;

- апеляційним судом не розмежовані реєстрація статуту та реєстрація змін до статуту в частині найменування;

- наразі скаржник діє на підставі зареєстрованого статуту та, як вже зазначалося, є чинною юридичною особою;

- висновок про припинення позивачем діяльності як учасника цивільних, господарських та інших відносин (без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права) не ґрунтується на жодній нормі чинного законодавства України.

Позиція інших учасників справи

15. Відповідач, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Аргументи відзиву відповідача переважно дублюють мотиви, якими керувався суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення в цій справі.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

16. Позивач є релігійною організацією, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ 29.03.1993.

17. На підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія та номер ЯЯ № 01977, виданого 06.07.2011 на підставі рішення Якушинецької сільської ради від 31.03.2010 43 сесії 5 скликання, у постійному користуванні позивача перебуває земельна ділянка площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Ващука.

18. Рішенням відповідача від 26.05.2023 № 1677 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками релігійним громадам, визнання договору оренди припиненим та про скасування пунктів рішень міської ради", керуючись ЗК України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" та Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка за законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та / або тимчасово окупувала частину території України", Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", враховуючи рішення відповідача від 28.04.2023 № 547 "Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій на території Вінницької області", керуючись пунктом 34 частини першої статті 26, частиною першою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідач вирішив:

1. Припинити позивачу (код ЄДРПОУ 13333358, юридична адреса: м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 59А) право постійного користування земельною ділянкою площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Ващука (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія та номер: ЯЯ № 019770, виданий 06.07.2011, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 990367305101, номер запису про інше речове право: 15730928).

1.2. Скасувати пункт 1 додатку 3 до рішення відповідача від 29.04.2016 № 254 про надання дозволу на укладання договору суперфіцію позивачу (код ЄДРПОУ 13333358, юридична адреса: м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 59А) з "Вінницький приватний православний навчально-виховний комплекс святого Миколая" (код ЄДРПОУ 38135230, юридична адреса: м. Вінниця, вул. Келецька, 59А), на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, у м. Вінниці.

4. Користувачам земельних ділянок, зазначеним в даному рішенні, в місячний строк з дня прийняття рішення привести земельні ділянки, вказані в даному рішенні в первинний стан, придатний для їх використання.

5. Департаменту земельних ресурсів міської ради направити дане рішення користувачам земельних ділянок, зазначених в цьому рішенні, з метою виконання пункту 4 рішення та забезпечення здійснення заходів щодо державної реєстрації речових прав на земельні ділянки.

6. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію відповідача з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони природи (А. Іващук) та постійну комісію відповідача з питань законності, депутатської діяльності і етики (С. Василюк).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

19. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

20. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, заслухавши пояснення представників учасників процесу, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

21. Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, відповідач прийняв рішення з порушенням процедури, норм чинного законодавства України, за неналежних підстав, чим порушує право постійного користування спірною земельною ділянкою позивача. Отже, предметом судового дослідження виступає питання правомірності прийняття відповідачем оспорюваного рішення з дотриманням положень статей 141, 143 ЗК України в розрізі невиконання позивачем приписів статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

22. Верховний Суд звертає увагу на те, що питання правомірності прийняття органами місцевого самоврядування рішень про припинення прав постійного користування земельними ділянками релігійних організацій за аналогічних підстав було предметом дослідження Верховного Суду у справах № 911/1476/23, № 911/1474/23, № 911/1472/23, № 911/1406/23, № 911/1477/23, № 911/1473/23, № 917/1061/23, № 902/924/23.

23. За результатами їх розгляду сформовано правову позицію щодо правомірності припинення органом місцевого самоврядування права постійного землекористування таких організацій через втрату ними статусу релігійної організації в силу невиконання приписів статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", а саме:

"З урахуванням системного аналізу змісту положень пункту 6 статті 3 та частин першої, третьої статті 90 ЦК України, пункту "в" частини другої статті 92 ЗК України, статей 12-14, 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Верховний Суд дійшов висновку, що в разі очевидної недобросовісної поведінки позивача, яка полягає в порушенні релігійною організацією обов`язку, покладеного на неї Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (щодо внесення відповідних змін до статуту в установлений цим Законом строк), який визнано конституційним, право постійного землекористування такої організації може бути припинено органом місцевого самоврядування в зв`язку із втратою постійним землекористувачем статусу релігійної організації, який (статус) на підставі пункту "в" частини другої статті 92 ЗК України надається виключно тим суб`єктам, чий статут (положення) зареєстровано у встановленому законом порядку, оскільки зумовлена невиконанням імперативних вимог Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" втрата чинності статутом релігійної організації в частині, в якій визначається повна офіційна назва такої організації, призводить до припинення господарської та інших видів діяльності релігійної організації.

Отже, у разі порушення вимог спеціального закону, який безпосередньо регулює статус і діяльність релігійних організацій, відповідна релігійна організація в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України не може вважатися такою, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законом порядку, тобто припиняє свою діяльність як учасник цивільних, господарських та інших відносин (без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права), а тому втрачає як статус релігійної організації, так і статус суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності".

24. Що стосується доводів скаржника, наведених у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, щодо необхідності відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23 та від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23, Суд виходить з такого.

25. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

26. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

27. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

28. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

29. Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

30. Верховний Суд відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

31. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

32. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

33. Водночас скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23 та від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.

34. Фактично викладені скаржником в касаційній скарзі доводи у цій частині зводяться до власного суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, які (висновки) викладені у наведених скаржником постановах.

35. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (у редакції, чинній з 26.12.2018) статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

36. Наведене положення кореспондується як із приписами пункту 8 частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", за змістом якої підставою для відмови в державній реєстрації є невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону, так і з вимогами частини першої статті 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", відповідно до якої в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

37. Відповідно до частини сьомої статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому ЗК України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

38. Оскільки судами попередніх інстанцій достовірно встановлено той факт, що позивач у встановлений строк не вніс передбачених Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на державну реєстрацію, та ураховуючи правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23 та від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23, від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23 та у подальшому застосовані, зокрема, в постановах Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 911/1472/23, від 22.10.2024 у справі № 911/1406/23, від 22.10.2024 у справі № 911/1477/23, від 22.10.2024 у справі № 911/1473/23, від 14.01.2025 у справі № 902/924/23 про те, що статут релігійної організації втрачає чинність у частині, яка визначає повну офіційну назву релігійної організації, а тому в розумінні пункту "в" частини другої статті 92 ЗК України позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, отже, наразі не може вважатися набувачем права постійного користування спірною земельною ділянкою.

39. Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що предметом розгляду судами в цьому випадку є не питання функціонування релігійної організації в цілому, а право на користування нею земельною ділянкою, яка була надана на певному юридичному титулі (праві постійного користування).

40. Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод в статті 9 "Свобода думки, совісті і релігії" передбачено, що:

"1. Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

2. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".

41. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини щодо застосування цієї статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод було сформовано ряд важливих висновків серед, яких, зокрема висновки про те, що релігійні громади традиційно та повсюдно існували у вигляді організованих структур. У справах, що стосуються форми організації релігійної громади, статтю 9 Конвенції потрібно тлумачити у світлі статті 11, яка гарантує захист свободи об`єднання від необґрунтованого втручання з боку держави. Право віруючих на свободу віросповідання передбачає, що громаді буде дозволено існувати мирно, без свавільного втручання з боку держави. Автономне існування релігійних громад є передумовою плюралізму в демократичному суспільстві, а отже лежить в основі захисту, який забезпечує стаття 9. Це безпосередньо стосується не лише форми організації громади як такої, але й ефективного користування правом на свободу релігії з боку всіх її активних членів. Якби організаційне життя громади не було захищене статтею 9 Конвенції, решта аспектів свободи віросповідання стали б вразливими ("Фернандес Мартінес проти Іспанії" (Fernбndez Martнnez v. Spain).

42. Згідно з положеннями статті 9 держава виконує загальну роль нейтрального та безстороннього організатора сповідування різних релігій, вірувань та переконань з метою збереження громадського порядку, релігійної гармонії та терпимості в демократичному суспільстві ("С.А.С. проти Франції" (S.A.S. v. France)).

43. При цьому в контексті забезпечення прав передбачених цією статтею державі забороняється зобов`язувати релігійну громаду приймати нових або виключати наявних членів ("Свято-Михайлівська Парафія проти України" (Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine); визначати законність конкретних релігійних переконань і способів вираження таких переконань або свавільно "перекласифіковувати" віросповідання, до якого належить людина або громада ("Іззеттін Доган та інші проти Туреччини" (Эzzettin Doрan and Others v. Turkey); "Стародавня Балтійська Асоціація Ромува проти Литви" (Ancient Baltic religious association "Romuva" v. Lithuania); "Християнська релігійна організація Свідків Єгови в НКР проти Вірменії" (Christian Religious Organization of Jehovah's Witnesses in the NKR v. Armenia); втручатись у внутрішні справи розділеної релігійної громади, примушуючи її до об`єднання під єдиним керівництвом ("Церква Бессарабської Митрополії та інші проти Молдови" (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova).

44. Водночас оспорюваним рішенням відповідача жодного втручання у зазначені аспекти діяльності позивача не здійснюється, релігійна організація продовжує своє існування без обмежень на що, зокрема, і звертав увагу Конституційний Суд України у рішенні від 27.12.2022 № 4-р/2022 у справі № 1-13/2019(374/19), зазначаючи, що запроваджені зміни не стосуються внутрішнього аспекту права на свободу світогляду і віросповідання (релігії). Обмеження цього права в частині уточнення назви певних релігійних організацій (об`єднань) стосуються виключно його зовнішнього аспекту (forum externum). Приписи Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка за законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та / або тимчасово окупувала частину території України" є чіткими й однозначними, вони є передбачуваними за своїми наслідками, їх сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, а саме так, що в релігійних організацій (об`єднань) немає перешкод, щоб відповідно до них упорядкувати свою поведінку.

45. Зазначений висновок робився із врахуванням і позиції Європейського суду з прав людини, який зазначив, що сам факт того, що держава вимагає від релігійної організації, що бажає бути зареєстрованою, узяти назву, яка унеможливлює введення в оману вірян та суспільство загалом і завдяки якій є можливим її відрізняти від уже наявних організацій, у принципі, можна вважати виправданим обмеженням її права вільно обирати свою назву ("Ільїн та інші проти України" (Ilyin and Others v. Ukraine)).

46. У свою чергу позивач, ухилившись від виконання вимог закону, повинен був передбачити питання юридичної відповідальності організації (об`єднання) за відмову виконати свій обов`язок та уточнити у своїй повній офіційній назві свою належність до іноземної організації як її структурної частини та спрогнозувати наслідки у вигляді втрати права користування земельною ділянкою на праві постійного користування з мотивів, які вже наводилися Судом.

47. При цьому позивач не позбавлений права звернутись за оформленням права користування земельною ділянкою для використання та обслуговування належного йому майна на іншому доступному йому юридичному титулі (праві власності або оренди) у встановленому законодавством порядку.

48. Враховуючи викладене, у межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23 та від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23, а тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження.

49. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що, оскільки підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, тому скарга позивача є необґрунтованою, отже постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

50. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

51. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

52. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків суду попередньої інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваного судового рішення у справі.

53. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Розподіл судових витрат

54. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Релігійної громади Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі № 902/834/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді І. С. Міщенко

С. К. Могил