Постанова

від 12.11.2024 по справі 192/2496/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10088/24 Справа № 192/2496/24 Суддя у 1-й інстанції - Стрельников О. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Барильської А.П.

суддів: Макарова М.О., Ткаченко І.Ю.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу адвоката Царьової Олени Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини.

Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2024 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2024 року позовну заяву повернуто як неподану.

В апеляційній скарзі адвокат Царьова О.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2024 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що фактично недоліки у позовній заяві були відсутні, та не дивлячись на це, заявою від 13 вересня 2024 року було надано клопотання, яким вони були усунуті.

Відзив на апеляційну скаргу надано не було.

Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Відповідно до положень частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене, апеляційна скарга адвоката Царьової О.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2024 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без їх виклику.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем недоліки позовної заяви не усунуті.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За положеннями ст.ст.55,124 Конституції України та ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст.129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Згідно ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).

Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст.6 Конвенції визначає гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданого національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

У рішенні від 13 січня 2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ указав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням §1 ст.6 конвенції.

Частиною 3 статті 175 ЦПК України передбачені вимоги до форми і змісту позовної заяви. Так, обов`язковими складовими позову мають бути: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву (заяву) подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з ч.3 ст.185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

З матеріалів справи вбачається, що 10 вересня 2024 року, за допомогою системи "Електронний суд", Царьова О.С. , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала до суду позовну заяву.

Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2024 року позовну заяву залишено без руху для зазначення ціни позову, викладення повністю обставин, якими обґрунтовуються вимоги. Так, позивачкою не зазначено обставини, якими обґрунтовується пред`явлений розмір аліментів, який вона просить стягнути з відповідача і якими доказами підтверджується необхідність саме в такому розмірі аліментів. В позовній заяві вказано в якості третьої особи Виконавчий комітет Святовасилівської сільської ради, як орган опіки та піклування, разом з тим, позовна заява та додані до неї документи не містять заяви в порядку ч. 1 ст. 53 ЦПК України, щодо залучення вказаної третьої особи, обґрунтування необхідності залучення такої особи, на чиїй стороні слід залучити таку третю особу, на стороні позивачки чи відповідача.

Електронну копію ухвали направлено для виконання.

На виконання ухвали, адвокат Царьова О.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надала до суду заву про усунення недоліків. Клопотання про залучення третьої особи, та ряд доказів по справі.

Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2024 року позовну заяву повернуто як неподану.

Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву, виходив з того, що недоліки, зазначені в ухвалі судді від 13 вересня 2024 року, в повному обсязі не усунуто. Надана 16 вересня 2024 року на адресу суду заява не є таким усуненням, оскільки ухвалою судді від 13 вересня 2024 року було роз`яснено позивачу, у відповідність до ч. 2 ст. 185 ЦПК України, спосіб усунення недоліків позовної заяви, а саме шляхом подання позовної заяви в новій редакції з усуненими недоліками.

Колегія суддів наголошує на тому, що позов було подано про позбавлення батьківських прав та вказана вимога не підлягає грошовій оцінці. А не зазначення ціни позову в частині вимог про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини доходу відповідача, не може слугувати підставою для позбавлення права на судовий захист.

В позові було вказано третю особу - Виконавчий комітет Святовасилівської сільської ради, як орган опіки та піклування, та посилання суду про те, що позовна заява та додані до неї документи не містять заяви, в порядку ч. 1 ст. 53 ЦПК України, щодо залучення вказаної третьої особи, обґрунтування необхідності залучення такої особи, на чиїй стороні слід залучити таку третю особу, на стороні позивачки чи відповідача, не можуть вважатися законними оскільки нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Крім цього, суд першої інстанції не врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2020 року у справі № 922/1359/19, за якою на стадії відкриття провадження у справі суд позбавлений процесуального права надавати оцінку доказам, поданим позивачем в обґрунтування позовних вимог. При цьому, на стадії відкриття провадження у справі суд має надати оцінку доказам, доданим позивачем до матеріалів позовної заяви, виключно з мотивів наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України, а не перевіряти докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог по суті спору.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року в справі № 177/1163/16-ц (провадження № 61-2250св20), від 12 січня 2022 року в справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21); Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року в справі № 340/141/21 (адміністративне провадження № К/9901/18182/21).

Подібні висновки, викладено у постанові Верховного Суд від 28 березня 2023 року у справа № 260/1322/21.

Колегія суддів звертає увагу на те, що, вирішуючи питання про повернення позовної заяви, суд першої інстанції в оцінці спірних правовідносин повинен був взяти до уваги системне тлумачення норм як ЦПК України, так і Положення про ЄСІТС, які регулюють порядок звернення до суду в електронній формі, а також керуватися обов`язком суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму, із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Повернення позовної заяви з підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При поверненні позовної заяви суд першої інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами (повернення позовної заяви) та поставленою метою (реалізацією особою права на судовий захист).

У відповідності до ч.1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката Царьової Олени Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2024 року скасувати, справу направити для вирішення питання, відповідно до вимог ЦПК України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: М.О. Макаров

І.Ю. Ткаченко