Рішення
від 30.10.2024 по справі 903/469/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 жовтня 2024 року Справа № 903/469/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу

за позовом: Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нововолинської міської ради

до відповідача-1: Обслуговуючого кооперативу "Житловобудівельний кооператив "Краєвиди Волині"

відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Гураль Володимира Володимировича

про стягнення 1 135 269,49 грн.

Представники сторін:

прокурор: Скучинський Леонід Євгенійович;

від позивача: не прибули;

від відповідача-1: Хробак Ганна Василівна, ордер серія ВС №1288418 від 08.02.2024;

від відповідача-2: не прибули

Встановив: 15.05.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нововолинської міської ради до Обслуговуючого кооперативу "Житловобудівельний кооператив "Краєвиди Волині" та Фізичної особи-підприємця Гураль Володимира Володимировича у якій просить суд стягнути із відповідачів на користь Нововолинської міської ради для зарахування в дохід місцевого бюджету територіальної громади грошові кошти (пайову участь) у сумі 1 135 269, 49 гривень.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на невиконання замовником будівництва свого обов`язку з перерахування до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі).

Ухвалою суду від 17.05.2024 у задоволенні заяви Володимирської окружної прокуратури від 15.05.2024 за вх. №01-74/763/24 про забезпечення позову постановлено відмовити.

Ухвалою суду від 20.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.06.2024.

Ухвалою суду від 12.06.2024 відкладено підготовче засідання на 08.07.2024.

Ухвалою суду від 08.07.2024 закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 14.08.2024.

Ухвалою суду від 12.08.2024 заяву представника Гураля Володимира Володимировича, від 10.07.2024 за вх. №01-75/4726/24 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використання власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EasyCon" у справі №903/469/24 задоволено.

Ухвалою суду від 14.08.2024 постановлено перейти зі стадії розгляду справи по суті у справі №903/469/24 до стадії підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 09.09.2024.

Ухвалою суду від 09.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.10.2024.

Ухвалою суду від 16.10.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 30.10.2024.

Прокурор через відділ документального забезпечення та контролю суду подав:

1) відповідь на відзив за вх.№ 01-75/4071/24 від 12.06.2024;

2) відповідь на відзив відповідача-2 за вх.№ 01-75/4495/24від 01.07.2024.

Позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву за вх.№01-75/3598/24 від 23.05.2024 у якій просить суд судові засідання проводити без участі Нововолинської міської ради Волинської області за наявними матеріалами по справі.

Представник відповідача через відділ документального забезпечення та контролю суду подав:

1) відзив на позовну заяву за вх.№01-75/3947/24 від 07.06.2024;

2) додаткові пояснення у справі за вх. №01-75/4494/24 від 01.07.2024;

3) клопотання про долучення доказів за вх.№01-75/4588/24 від 04.07.2024;

4) клопотання за вх.№01-75/5348/24 від 14.08.2024 у якому просить суд здійснити повернення у підготовче провадження

Представник відповідача-2 через відділ документального забезпечення та контролю суду подав:

1) повідомлення №48767 про надання адвокату доступу до справи за допомогою Електронного кабінету ЄСІТС;

2) клопотання про відкладення розгляду справи за вх.№01-75/4049/24 від 11.06.2024;

3) відзив на позовну заяву за вх.№01-74/923/24 від 24.06.2024;

4) клопотання про закриття провадження у справі за вх.№01-74/924/24 від 24.06.2024;

5) заперечення на відповідь на відзив за вх.№01-75/4594/24 від 04.07.2024;

6) заяву за вх.№01-75/4640/24 від 08.07.2024 у якому просить суд підготовче засідання провести без участі відповідача-2 та його представника;

7)заяву за вх.№01-75/7156/24 від 29.10.2024 у якому просить суд розгляд справи здійснювати без участі відповідача-2 та його представника.

Представники позивача та відповідача-2 у судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про час та дату судового засідання.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника позивача та відповідача-2 не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Присутній в судовому засідання прокурор з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, відповідях на відзив на позовну заяву, а також на докази, долучені до справи, пред`явлені до відповідача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити.

Присутній в засіданні суду представник відповідача посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, додаткових письмових поясненнях, щодо позову заперечила, просила суд в задоволені позову відмовити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

1. Правові підстави представництва прокурором.

Згідно ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Так, у постанові Верховного Суду у справі №910/11919/17 від 17.10.2018 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Водночас, Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи вище викладене, а також з урахуванням ролі прокуратур в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру». Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України, у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18.

Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у його постановах від 13.03.2018 у справі №911/620/17, від 13.11.2018 у справі №910/2989/18.

Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17).

У пунктах 79-81 постанови від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом «розумного» строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

«Розумність» строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Критерій «розумності», наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі за №912/2385/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників. До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності спрямовані на захист інтересів держави (схожі за своїм змістом висновки також сформовані у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №927/468/20 та від 23.02.2021 у справі №923/496/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (п.п. 8.25 та 8.26 цієї постанови) вкотре зазначила про те, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Отже, бездіяльністю компетентного органу щодо захисту прав та інтересів держави чи територіальної громади є невжиття ним заходів для такого захисту протягом розумного строку після того, як йому стало або повинно було стати відомо про можливе порушення зазначених прав або інтересів.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Також при визначенні органу, в інтересах якого пред`являється позов, прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах і суд згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень органу (-ів) влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (крім того, Верховним Судом у постановах Суду від 13.07.2021 у справі №927/550/20, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18 висловлено позицію з приводу того, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду; належним буде звернення в особі хоча б одного з них).

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Нововолинської міської територіальної громади таким органом, зокрема, є Нововолинська міська рада.

Відповідно до частини 1 статті 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (аналогічні норми містяться у ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні). Згідно зі статтею 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Місцеві бюджети є складовою бюджетної системи України (ч. 1 ст. 5 Бюджетного кодексу України).

Крім того, положення законодавства у сфері бюджетних правовідносин (п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України) відносять кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.

Бюджетом розвитку, згідно норм статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.

Таким чином, оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов`язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.

Крім того, порушення у діях відповідача призводить до існування такого становища, за якого одні суб`єкти господарювання сплачують пайові внески, а інші - ухиляються від перерахування коштів до бюджету та, як наслідок, не несуть жодної відповідальності, чим у своє чергу порушуються принцип рівності суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території міста Нововолинська.

Як вбачається із матеріалів справи, прокуратура, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», поінформувала Нововолинську міську раду про існування зазначених порушень інтересів держави (листи від 13.03.2024 №50/1- 425вих-24; від 22.03.2024 №50/1-485вих-24 та від 17.04.2024 № 50/1-675вих-24).

Прокурор зазначає, що позивачем не вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема, не пред`явлено до суду позову про стягнення із відповідача грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18, зазначено, що сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Також у пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зроблено висновок, згідно якого прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після одержання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Унаслідок нездійснення Позивачем належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними. У зв`язку із викладеним, у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі позивача шляхом пред`явлення цього позову обґрунтовується: наявним порушенням інтересів держави і необхідністю їх комплексного захисту; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у цих спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування порушення, не здійснює захисту інтересів держави.

На виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлено позивача, про прийняте рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову листом від 06.05.2024 № 50/1-810вих-24.

Отже, суд вважає, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" при поданні даного позову до суду.

2. Виклад позиції прокурора.

Прокурор в позовній заяві зазначає, що згідно умов Договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна від 18.07.2017 укладеного між територіальною громадою міста Нововолинська Волинської області в особі - Нововолинської міської ради Волинської області (далі - Продавець) та фізичною особою ОСОБА_1 (далі - Покупець), Продавець продає, а Покупець купує нерухоме майно, а саме: Об`єкт незавершеного будівництва, незавершена будівництвом поліклініка на 600 відвідувань в зміну (літера А-3) (готовність 52%) (далі - Об`єкт незавершеного будівництва) та земельну ділянку, площею 0,1942 га (далі- земельна ділянка), на якій він розташований: цільове призначення земельної ділянки: для обслуговування поліклініки, кадастровий номер земельної ділянки - 0710700000:02:020:0030, ще розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням сесії Нововолинської міської ради від 19.09.2018 року № 26/21 було затверджено проект «Детального плану території земельної ділянки (ДПТ) для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями медичного центру на АДРЕСА_1 , у зв`язку зі зміною цільового використання земельної ділянки (визначення параметрів забудови і уточнення містобудівних умов та обмежень забудови даної земельної ділянки) в м. Нововолинську» з врахуванням підсумків громадських слухань від 05.07.2018 та прийняття його для подальшої реалізації».

У зв`язку з важким фінансовим становищем, та станом об`єкту незавершеного будівництва ОСОБА_1 звернулась до Нововолинської міської ради з заявою, про надання згоди органом приватизації на подальше відчуження об`єкта приватизації.

Рішенням Нововолинської міської ради Волинської області №29/11 від 20.02.2019 «Про надання згоди на подальше відчуження об`єкта приватизації» надано згоду ОСОБА_1 на подальше відчуження об`єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки на якій він розташований.

На підставі даного Рішення Нововолинської міської ради № 29/11 від 20.02.2019 між ОСОБА_1 та Гуралем Володимиром Володимировичем (відповідачем-2) було укладено Договір купівлі - продажу об`єкта незавершеного будівництва (договір подальшого відчуження) від 26.04.2019 № 922. За даним договором відчужується - об`єкт незавершеного будівництва, незавершену будівництвом поліклініку на 600 відвідувань в зміну (літер А-3) (готовність 52%), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Предмет договору розташований на земельній ділянці загальною площею 0,1942 га, цільове призначення якої: для обслуговування поліклініки, кадастровий номер земельної ділянки - 0710700000:02:020:0030.

Наказом відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Неволинської міської ради № 21 від 24.05.2019 було затверджено видані містобудівні умови та обмеження проектування об`єкта будівництва (назва об`єкта: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 »), замовником яких виступав Гураль В.В. (реєстраційний номер в ЄДЕССБ № MU01:5310-1341-9696- 3155).

Прокурор зазначає, що згідно дозволу на будівельні роботи від 26.12.2019 ВЛ112193601497, відповідач Гураль В.В. є замовником будівництва об`єкта: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 .

Аналогічні відомості (щодо Гураля В.В. ) також містяться у дозволі на виконання будівельних робіт від 12.10.2020 № ВЛ082201012576 назва об`єкта: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 , що за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельних ділянках: кадастровий номер - 0710700000:02:020:0030, загальною площею 0,1942 га, цільове призначення якої: 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури; та кадастровий номер - 0710700000:02:020:0043, загальною площею 0,1748 га, цільове призначення якої: 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.

Згідно внесених змін, щодо даних у дозволі на виконання будівельних робіт від 12.10.2020 №ВЛ082201012576, замовниками будівництва багатоквартирного житлового будинку вже зазначено як Гураля В.В. , так і Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Краєвиди Волині».

Відділом державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Нововолинської міської ради, на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 06.02.2024, Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Краєвиди Волині» видано сертифікат від 27.02.2024 №ВЛ122240221681, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, а також підтверджено його готовність до експлуатації.

Код об`єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018- 2000: 1122.1 - «Будинки багатоквартирні масової забудови».

Як вбачається із пункту 12 акта готовності об`єкта до експлуатації, пайова участь відповідачами до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX).

Вказані відомості наявні також у відкритому доступі в мережі Інтернет - «Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва» (вебсайт «e-construction.gov.ua»).

Згідно даних сертифіката від 27.02.2024 №ВЛ122240221681, загальна площа квартир об`єкта будівництва становить 5 547,1 квадратних метрів.

На дату прийняття об`єкта в експлуатацію (згідно із сертифікатом №ВЛ122240221681, виданим 27.02.2024) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 28.01.2024 № 72. Зокрема вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) на території Волинської (станом на 01.01.2024) області становила 20 466 гривень.

Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, положення пункту 3.1 розділу 3 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Нововолинська, затвердженого рішенням Нововолинської міської ради від 22.11.2018 №27/26 (в редакції, згідно рішення міської ради від 14.11.2019 №32/11, яке вступило в дію з 01.01.2020), а також зазначеного наказу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 28.01.2024 № 72, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України підлягає стягненню із відповідачів, як замовників будівництва, на користь позивача для зарахування до місцевого бюджету складає 1 135 269,49 грн (5 547,1 квадратних метрів х 20 466 грн = 113 526 948, 6 грн; 113 526 948, 6 грн х 1 відсоток = 1 135 269, 486 гривень).

При цьому, в обґрунтування позовних вимог посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладеної у постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18, від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.

3. Заперечення відповідача-1.

У відзиві на позовну заяву відповідач-1 позову не визнає та доводить, що позивачем до матеріалів справи не долучено жодного доказу звернення до ЖБК «КРАЄВИДИ ВОЛИНІ» з вимогою здійснити сплату пайового внеску та або здійснений розрахунок розміру пайового внеску.

Відповідач-1 вимоги позивача вважає безпідставними оскільки з з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020. З 01.01.2020 у замовників відсутній також і обов`язок перераховувати пайові внески до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (постанови КГС ВС від 13.01.2021 у справі № 904/4442/19, та від 30.09.2020 у справі № 922/267/20).

Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Враховуючи вищевикладене ,на момент отримання дозволу була відсутня норма чинного законодавства яка б передбачала обов`язок ЖБК «КРАЄВИДИ ВОЛИНІ» укладати договір про сплату пайового внеску.

До матеріалів справи прокурором не долучено доказів на підтвердження тієї обставини, що протягом строку дії обов`язку брати участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, встановленого ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідач здійснював забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 (к/н 0710700000:02:020:0030) у м. Нововолинськ або вчиняв дії, спрямовані на підготовку до забудови вказаної земельної ділянки.

Для застосування такої відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За громадян хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У своєму відповідному відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

4. Заперечення відповідача-2.

У відзиві на позовну заяву відповідач-2 позовні вимоги не визнає та доводить, що на момент отримання Гуралем В.В. дозволу на будівельні роботи (дозвільний документ від 26.12.2019 ВЛ 112193601497) ще діяли норми статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно п. 3.1 розд. 3 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Нововолинська, який затверджено рішенням Нововолинської міської ради від 22.11.2018 №27/26, який діяв редакції станом на 26.12.2019 р. - Розмір пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста встановлюється для будівництва та реконструкції у відсотках від загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта: - об`єктів будівництво яких є квартири, будинки, одноквартирні більше 30 кв.м. загальної площі, багатоквартирні житлові будинки - 1%...

Отже, для того, щоб вирахувати розмір пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, необхідно встановити, яку вартість пайової участі повинен був сплатити Гураль В.В. станом на 26.12.2019 р., тобто на момент отримання Гуралем В.В. дозволу на початок будівництва об`єкту.

Відповідача-2 доводить, що прокурор з цього приводу будь-яких доказів не надав, а тому в позові взагалі відсутній розрахунок пайової участі Гураля В.В.

відповідно до ч. 8 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками.

У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь. Дана норма вказує на те, що розмір пайової участі визначається на підставі документів, що підтверджують вартість будівництва (зведений кошторисний розрахунок).

Аналогічне положення містить додаток до Договору пайової участі замовників, який є додатком до рішення Нововолинської міської ради від 22.11.2018 № 27/26 та в якому вказано, що розрахунок розміру пайової участі здійснюється за формулою: Пу=Кв х В%, де Кв - загальна кошторисна вартість будівництва об`єкту у тис.грн.

Також зазначено у додатку, що При розрахунку розміру пайової участі використано проектно-кошторисну документацію (іншу документацію), яка підтверджує загальну кошторисну вартість будівництва об`єкта.

Будь-яких доказів вартості будівництва об`єкту на підставі який можна розрахувати вартості пайової участі прокурор не надав.

Оскільки прокурор не довів, який розмір пайового внеску повинен був сплатити Гураль В.В. станом на 26.12.2019 р., а в подальшому відповідно новий замовник - ОК «ЖБК «Краєвиди Волині», тому і розмір пайової участі визначений прокурором в сумі 1 135 269,49 гривень є необґрунтованим.

Обґрунтовуючи розмір внеску прокурор за основу розрахунку посилається на наказ Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 28.01.2024 № 72, згідно якого показник опосередкованої вартості спорудження житла у Волинській області станом на 01.01.2024 р. становить 20 466 гривень.

При цьому сам прокурор в позовній заяві вказує на те, що розмір пайової участі розраховується станом на момент отримання дозволу на початок будівництва об`єкта.

В позовній заяві відсутні посилання на нормативно-правові акти які б визначали розрахунок розміру пайового внески, який підлягає сплаті, саме на момент прийняття об`єкта будівництва до експлуатації. Вищевказане свідчить про необґрунтованість та безпідставність вимог прокурора.

Прокурор помилково рахує ФОП Гураля В.В. замовником будівництва у якого на час подання позову виник обов`язок щодо сплати грошових коштів за пайову участь.

Згідно дозволу на будівельні роботи від 26.12.2019 ВЛ112193601497, відповідач Гураль В.В. є замовником будівництва об`єкта: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 .

29.06.2020 р. між Гуралем В.В. та ОК «ЖБК «Краєвиди Волині» був укладений договір суперфіцію, який зареєстрований згідно чинного законодавства, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 217921809 від 27.07.2020 р. Даний витяг долучений до позовної заяви прокурором. В подальшому відбулась зміна замовника будівництва - замість Гураля В.В. замовником будівництва став ОК «ЖБК «Краєвиди Волині».

Факт того, що Гураль В.В. не був замовником будівництва підтверджується доказами доданими прокурором до позовної заяви, а саме:

1. Витягом з реєстру будівельної діяльності від 12.10.2020 р. з наступними реквізитами: Реєстраційний номер документу: ВЛ082201012576 Статус документу: Зареєстровано Тип документу: Зміна даних у дозволі на виконання будівельних робіт. Внесення змін у частині: Право будівництва передано іншому замовнику, Зміна генпідрядника, відповідальної особи за виконання робіт, Технічна помилка за зверненням замовника.

2. Актом готовності об`єкта до експлуатації від 06.02.2024 р. (реєстраційний номер ЄДЕССБ АС1:0545:2162:1885-9260) в якому вказано замовником будівництва ОК «ЖБК «Краєвиди Волині».

3. Сертифікатом № ВЛ122240221681 від 27.02.2024 р. згідно якого замовником об`єкта є ОК «ЖБК «Краєвиди Волині» (станом на 01.01.2021 р.).

4. Технічним паспортом на житловий будинок квартирного типу від 16.11.2023 р. згідно якого замовником технічної інвентаризації є ОК «ЖБК «Краєвиди Волині».

5. Витягом з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 16.11.2023 р., у якому в графі інформація про замовників зазначений ОК «ЖБК «Краєвиди Волині».

Відповідач-2 зазначає, що відповідно до ст. 39 ч. 2 абз. 7 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» Акт готовності об`єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об`єкт застрахований).

Водночас, у відомостях про реєстрацію документу (акту готовності до експлуатації) у переліку підписантів Гураль В.В. відсутній.

Усе вищезазначене підтверджує той факт, що Гураль В.В. не був замовником будівництва з 12.10.2020 р., тобто з моменту реєстрації змін щодо замовника будівництва в дозволі на виконання будівельних робіт та свідчить про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з Гураля В.В. коштів.

5. Обставини справи встановлені судом та висновки суду.

Згідно умов Договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна від 18.07.2017 укладеного між територіальною громадою міста Нововолинська Волинської області в особі - Нововолинської міської ради Волинської області (далі - Продавець) та фізичною особою ОСОБА_1 (далі - Покупець), Продавець продає, а Покупець купує нерухоме майно, а саме: Об`єкт незавершеного будівництва, незавершена будівництвом поліклініка на 600 відвідувань в зміну (літера А-3) (готовність 52%) (далі - Об`єкт незавершеного будівництва) та земельну ділянку, площею 0,1942 га (далі- земельна ділянка), на якій він розташований: цільове призначення земельної ділянки: для обслуговування поліклініки, кадастровий номер земельної ділянки - 0710700000:02:020:0030, ще розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Аналогічні відомості відповідача-2 містяться у дозволі на виконання будівельних робіт від 12.10.2020 № ВЛ082201012576 назва об`єкта: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 , що за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельних ділянках: кадастровий номер - 0710700000:02:020:0030, загальною площею 0,1942 га, цільове призначення якої: 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури; та кадастровий номер - 0710700000:02:020:0043, загальною площею 0,1748 га, цільове призначення якої: 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.

29.06.2020 р. між Гуралем В.В. та ОК «ЖБК «Краєвиди Волині» був укладений договір суперфіцію, який зареєстрований згідно чинного законодавства, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 217921809 від 27.07.2020 р. В подальшому відбулась зміна замовника будівництва - замість Гураля В.В. замовником будівництва став ОК «ЖБК «Краєвиди Волині».

Згідно внесених змін, щодо даних у дозволі на виконання будівельних робіт від 12.10.2020 №ВЛ082201012576, замовниками будівництва багатоквартирного житлового будинку зазначено як Гураля В.В. , так і Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Краєвиди Волині».

Предметом спору у даній справі є стягнення із замовників будівництва пайової участі як безпідставно збережених коштів, обчисленої на дату здачі об`єкта в експлуатацію згідно ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

При цьому у відповідності із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

За ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною 1 ст. 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Правова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту регулювалася положеннями статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VІ від 17.02.2011 в редакції, яка діяла до 31.12.2019.

Відповідно до норм даної статті порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону (ч. 1).

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (ч. 2).

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (ч.3).

До пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: 1) об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; 3) будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; 4) індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; 5) об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 6) об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; 7) об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; 8) об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; 9) об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); 10) об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; 11) об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення; 12) об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель і споруд підприємств харчової промисловості; 13) об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції) (ч.4).

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (ч.5).

Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків (ч. 6).

Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону (ч. 7).

Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками. У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь (ч.8).

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором (ч. 9).

Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту (ч. 10).

Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації (ч. 11).

Підпунктом 3 пункту 13 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX, який набрав чинності з 01.01.2020, було виключено статтю 40 у Законі Україні «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI.

Так, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX, установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

2) пайова участь не сплачується у разі будівництва: об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно із частинами першою, третьою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Підпунктом 5 п. а) ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 71 Бюджетного кодексу України надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

На час отримання відповідачем-2 дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

За змістом зазначеної вище статті Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18 та від 14.12.2021 у справі за №643/21744/19, перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Строк, визначений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.

Тобто, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

За правовою позицією Верховного Суду від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 (п. 89 постанови) перевірка судом дотримання такого порядку, визначеного законом, та відповідність (обґрунтованість) розрахованого прокурором розміру (величини) пайової участі мають істотне значення для розгляду та вирішення даного спору.

Між тим, на момент прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі - Закон №132-ІХ).

Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення», а саме установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:

- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);

- замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).

При цьому, договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (частина 1).

Відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін, починаючи із 01.01.2020, у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (ч. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок про вирішення правової проблеми, пов`язаної із застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права. Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому, триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

У зв`язку з відмовою замовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто, зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX). Тобто, істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України №Про регулювання містобудівної діяльності» обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX.

Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: 1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Таким чином, у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3 та 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21 щодо об`єкта будівництва, розташованого на території міста Луцька).

Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже, з врахуванням вищезазначених норм права та практики Верховного Суду у даній категорії спорів в справі, що розглядається, суду слід встановити та надати правову оцінку:

- чи виникли правовідносини у відповідачів та Нововолинської міської ради зі сплати пайового внеску;

- чи виник обов`язок у відповідачів зі сплати пайового внеску в силу Закону та його повернення на підставі ст. 1212 ЦК України, якщо виник то встановити його період (дата виникнення та дата до якої зобов`язання мало бути виконане);

- встановити розмір пайової участі який підлягає сплаті.

Суд встановив, що дозвіл на виконання будівельних робіт від 26.12.2019 №ВЛ112193601497 було видано відповідачу-2 на об`єкт будівництва по АДРЕСА_1.

Водночас, 29.06.2020 р. між Гуралем В.В. та ОК «ЖБК «Краєвиди Волині» був укладений договір суперфіцію, який зареєстрований згідно чинного законодавства, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 217921809 від 27.07.2020 р. В подальшому відбулась зміна замовника будівництва - замість Гураля В.В. замовником будівництва став ОК «ЖБК «Краєвиди Волині».

Відомості відповідача-2 містяться у дозволі на виконання будівельних робіт від 12.10.2020 № ВЛ082201012576 назва об`єкта: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 , що за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельних ділянках: кадастровий номер - 0710700000:02:020:0030, загальною площею 0,1942 га, цільове призначення якої: 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури; та кадастровий номер - 0710700000:02:020:0043, загальною площею 0,1748 га, цільове призначення якої: 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.

Із матеріалів справи вбачається, що 06.02.2024р. ЖБК «Краєвиди Волині» зареєстровано Акт готовності об`єкта до експлуатації AC01:0545-2162-1885-9260.

Згідно п.4. Акту готовності об`єкта до експлуатації визначено, що Документ, що дає право на виконання будівельних робіт, виданий 12.10.2020 р. № ВЛ082201012576. ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ НОВОВОЛИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (04051342) (найменування відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю) 26.01.2024 р. № ВЛ082201012576-1.

Згідно п.5. Будівельні роботи виконано у строк: початок робіт - жовтень 2020, закінчення робіт - червень 2023.

Між тим, прокурор не подав докази на підтвердження обставин, що будівництво розпочалось саме 26.12.2019.

Вказана дата відображена у витязі з порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, яка є фактичною датою видачі дозволу на виконання будівельних робіт, однак не підтверджує дату початку будівництва.

Крім того, станом на дату початку робіт, яка зазначена у п.5. Акту готовності об`єкта до експлуатації AC01:0545-2162-1885-9260 (жовтень 2020) ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» втратила чинність.

Судом досліджено, що договір пайової участі на будівництво об`єкту по АДРЕСА_1 між Нововолинською міською радою та відповідачами не було.

Отже, правовідносини із сплати пайової участі на підставі договору у сторін не виникли.

Для проведення суми безпідставно збережених коштів пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України прокурор посилається на сертифікат №ВЛ122240221681 від 27.02.2024.

При цьому, зазначає, що на дату прийняття об`єкта в експлуатацію (згідно із сертифікатом №ВЛ122240221681, виданим 27.02.2024) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 28.01.2024 № 72. Зокрема вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) на території Волинської (станом на 01.01.2024) області становила 20 466 гривень.

Встановлюючи обставини про те чи виник обов`язок у відповідача зі сплати пайового внеску в силу Закону та його повернення на підставі ст. 1212 ЦК України, якщо виник то встановити його період (дата виникнення та дата до якої зобов`язання мало бути виконане) суд виходив із такого.

За приписами ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» , усталеною практикою Верховного Суду у даній категорії спору у разі якщо будівництво об`єкта відносно якого заявлено позов було розпочато з дати вказаної у дозволі на будівництво з 26.12.2019 року то обов`язок із сплати пайової участі у відповідача виник з 26.12.2019 року.

Водночас 01.01.2020 року ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» скасовано та на період 2020 року за змістом абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» встановлено розмір розрахунку пайової участі в такому порядку:

"Договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Установити, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

За наведених обставин, у відповідача міг виникнути обов`язок зі сплати пайової участі з 26.12.2019 до 01.01.2021 року.

Водночас, прокурор здійснюючи розрахунок суми пайового внеску як безпідставно збережених коштів застосовує ставку опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України та відсоток (1%) за 2024 рік, тоді як вказане значення відсотка згідно п. 2 встановлено законом лише для застосування у 2020 році.

Прокурор подаючи позов до суду та в судовому засіданні не навів норму закону та не обґрунтував правові підстави для здійснення розрахунку суми безпідставно збережених коштів на дату здачі об`єкта в експлуатацію (2024 рік) та застосування в 2024 році порядку розрахунку який встановлений законом для 2020 року.

Крім того, прокурор у позовній заяві у судовому засіданні зазначив, що рішенням Нововолинської міської ради Волинської області №29/11 від 20.02.2019 «Про надання згоди на подальше відчуження об`єкта приватизації» надано згоду ОСОБА_1 на подальше відчуження об`єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки на якій він розташований.

На підставі даного Рішення Нововолинської міської ради № 29/11 від 20.02.2019 між ОСОБА_1 та Гуралем Володимиром Володимировичем було укладено Договір купівлі - продажу об`єкта незавершеного будівництва (договір подальшого відчуження) від 26.04.2019 № 922.

За даним договором відчужується - об`єкт незавершеного будівництва, незавершену будівництвом поліклініку на 600 відвідувань в зміну (літер А-3) (готовність 52%), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Предмет договору розташований на земельній ділянці загальною площею 0,1942 га, цільове призначення якої: для обслуговування поліклініки, кадастровий номер земельної ділянки - 0710700000:02:020:0030.

Враховуючи аварійність об`єкта приватизації, та розроблений детальний план території ДПТ земельних ділянок, Гуралем В.В. було проведено знесення аварійного об`єкту приватизації та прийнято рішення про нове будівництво багатоповерхового будинку з вбудованими приміщеннями медичного центру.

Надалі, наказом відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Неволинської міської ради № 21 від 24.05.2019 було затверджено видані містобудівні умови та обмеження проектування об`єкта будівництва (назва об`єкта: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 »), замовником яких виступав Гураль В.В. (реєстраційний номер в ЄДЕССБ № MU01:5310-1341-9696- 3155).

Згідно дозволу на будівельні роботи від 26.12.2019 ВЛ112193601497, відповідач-2 Гураль В.В. є замовником будівництва об`єкта: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 .

Крім того, як на підставу звернення з позовом до відповідача-2, прокурор посилається на відомості, що містяться у дозволі на виконання будівельних робіт від 12.10.2020 №ВЛ082201012576, де замовниками будівництва багатоквартирного житлового будинку вже зазначено як Гураля В.В. , так і Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Краєвиди Волині», а відтак доводить, що у відповідача-2 виник обов`язок зі сплати пайової участі.

Слід зазначити, що відповідач-2 ФОП Гураль Володимир Володимирович - це особа щодо якої прокурором заявлена матеріально-правова вимога про стягнення грошових коштів (пайової участі).

Між тим, суд встановив, що 29.06.2020 р. між Гуралем В.В. (відповідачем-2) та ОК «ЖБК «Краєвиди Волині» (відповідачем-1) був укладений договір суперфіцію, який зареєстрований згідно чинного законодавства, що підтверджується долученим до позовної заяви витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 217921809 від 27.07.2020.

Водночас, в подальшому відбулась зміна замовника будівництва - замість Гураля В.В. замовником будівництва став ОК «ЖБК «Краєвиди Волині». Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи, зокрема:

- витягом з реєстру будівельної діяльності від 12.10.2020 р. з наступними реквізитами: Реєстраційний номер документу: ВЛ082201012576 Статус документу: Зареєстровано Тип документу: Зміна даних у дозволі на виконання будівельних робіт. Внесення змін у частині: Право будівництва передано іншому замовнику, Зміна генпідрядника, відповідальної особи за виконання робіт, Технічна помилка за зверненням замовника;

- актом готовності об`єкта до експлуатації від 06.02.2024 р. (реєстраційний номер ЄДЕССБ АС1:0545:2162:1885-9260) в якому вказано замовником будівництва ОК «ЖБК «Краєвиди Волині»;

- сертифікатом № ВЛ122240221681 від 27.02.2024 р. згідно якого замовником об`єкта є ОК «ЖБК «Краєвиди Волині» (станом на 01.01.2021 р.).

- технічним паспортом на житловий будинок квартирного типу від 16.11.2023 р. згідно якого замовником технічної інвентаризації є ОК «ЖБК «Краєвиди Волині». 5. Витягом з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 16.11.2023, у якому в графі інформація про замовників зазначений ОК «ЖБК «Краєвиди Волині».

При цьому, суд встановив, що у відомостях про реєстрацію документу (акту готовності до експлуатації) у переліку підписантів відповідач-2 відсутній.

Отже, із матеріалів справи вбачається, що ФОП Гураль В.В. не був замовником будівництва з 12.10.2020, тобто з моменту реєстрації змін щодо замовника будівництва в дозволі на виконання будівельних робіт втратив статус замовника, а відтак суд дійшов висновку, що останній не є належним відповідачем щодо якого прокурором заявлено матеріально-правову вимогу.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, у зв`язку із прийняттям судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, сплата судового збору покладається на прокурора, за результатами розгляду позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 145, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 11.11.2024

Суддя В. М. Дем`як


Суд	Господарський суд Волинської області
Дата ухвалення рішення	30.10.2024
Оприлюднено	14.11.2024
Номер документу	122954887
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань повернення безпідставно набутого майна (коштів)

Дем'як Валентина Миколаївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 30.10.2024 по справі 903/469/24ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —903/469/24

Рішення від 30.10.2024

Рішення
від 30.10.2024 по справі 903/469/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ