Постанова

від 30.10.2024 по справі 335/13681/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 30.10.2024 Справа № 335/13681/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/13681/21 Головуючий у 1-й інстанції: Соболєва І.П.

Провадження № 22-ц/807/1742/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Полякова О.З.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Ями Дмитра Миколайовича на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2024 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

У грудня 2021 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ями Д.М. звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позову представник позивача зазначав, що 17 жовтня 2000 року ОСОБА_1 придбала у власність житловий будинок АДРЕСА_1 .

У квітні 2019 року позивачу випадково стало відомо, що будинок був визнаний власністю її сина ОСОБА_3 на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07.07.2010 року у справі № 2-3764/2010 за позовом її сина ОСОБА_3 до неї про стягнення боргу за договором позики, за ОСОБА_3 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Рішення суду від 07.07.2010 року у справі скасовано в апеляційному порядку.

В подальшому рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.03.2014 року у справі №335/446/14-ц були задоволені позовні вимоги ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , яке постановою Запорізького апеляційного суду від 17.12.2019 року в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 скасовано, у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного суду від 07.10.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, постанову Запорізького апеляційного суду від 17.12.2019 року залишено без змін.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 12.01.2021 задоволено позов ОСОБА_1 , витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1 . В порядку виконання цього рішення позивачка звернулася до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради.

15.07.2021 року державним реєстратором позивачці було відмовлено у реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , оскільки у Державному реєстрі наявний запис про право власності відповідачки на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Посилаючись на вказані обставини, з метою захисту свого порушеного права на житло позивач просила суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора реєстраційних послуг Запорізької міської ради Коротича Максима Миколайовича, індексний № 53708145 від 21.08.2020, згідно з яким до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 37853325 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 , загальна площа 494,3 кв.м., житлова площа 87,4 кв.м. (реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 2151024123101).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Яма Д.М. подав апеляційну скаргу, в якій,посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Узагальненими доводамиапеляційної скарги є те, позиція відповідача зводиться до пошуку формально-юридичних підстав для відхилення позову. Зауважує, що реєстраційна дія по зміні параметрів об`єкта не може слугувати підставою припинення права власності його законного власника; володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним; право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може; право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Так, інвентарна справа на будинок свідчить, що будинок мав більше 500 кв.м площі ще на момент оформлення його у власність ОСОБА_3 , тому ні про яке «нове будівництво» не може бути й мови.

Від представника ОСОБА_2 адвоката Кравченко О.В. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення,а рішеннясуду першоїінстанції-без змін,з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідност. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Як вбачається зматеріалів справита встановленосудом,згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корицьким О.Д., реєстровий №4404, 17 жовтня 2000 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_5 житловий будинок житловою площею 35,8 кв.м., зазначений в плані літерою А та розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до реєстраційного напису на документі право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_1 .

Згідно Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 1969551, від 03.04.2013 земельна ділянка 9, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер 2310100000:05:001:0063, зареєстрована 20.09.2022 за ОСОБА_1 .

За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна номер 25488894 від 29.04.2021 житловий будинок, літ. И, загальною площею 494,3 кв.м., житловою 87,4 кв.м., реєстраційний номер 2151024123101зареєстрований на праві власності на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації ЗП101200812590, виданого 12.08.2020 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області та земельна ділянка 9 цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер 2310100000:05:001:0063, зареєстрована за ОСОБА_2 .

Згідно рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння залишено без задоволення.

Відповідно до постанови Запорізького апеляційного суду від 12 січня 2021 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2020 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено. Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нерухоме майно: житловий будинок літ. Е, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно постанови Верховного Суду від 12 квітня 2022 року постанову Запорізького апеляційного суду від 12 січня 2021 року скасовано. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2020 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції вказаної постанови.

Відповідно до інвентарної справи на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок 9 літ. А на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корицьким О.Д., 17 жовтня 2000 року, реєстровий №4404.

Згідно з рішенням про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №59287787 від 15 липня 2021 встановлено, що ОСОБА_2 належить на праві власності житловий будинок літ. И. В реєстрі речових прав також міститься запис про зареєстроване право власності на житловий будинок літ. Е за цією самою адресою, але за іншим власником.

За положеннями частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з п. 41Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 25.12.2015 за № 1127, який був чинний на час реєстрації права власності на житловий будинок, для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримує відомості Єдиного реєстру документів про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та перевіряє, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об`єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об`єкта нерухомого майна.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, також не вимагається у разі, коли адреса отримана під час реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна та зазначена в документі, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. У такому разі державний реєстратор відповідно до зазначених заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що згідно з вимогами законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє відсутність суперечностей між заявленою адресою та відомостями, що містяться в Єдиному реєстрі документів.

За змістом частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина першастатті 76 ЦПК України).

Частиною другоюстатті 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шостастатті 81 ЦПК України).

Згідно зістаттею 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

При цьому суд обґрунтовано виходив із того, щопозивачка не зазначила, відсутність яких саме документів, визначених наведеними вище нормами законодавства, не давала підстав державному реєстратору вчинити відповідну реєстраційну дію, не навела обґрунтування, яким актам цивільного законодавства суперечить прийняте державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав, що є підставою для визнання його незаконним і скасування. Будь-яких доказів незаконності спірного рішення позивачка також не надала.

Також суд правильно не прийняв до уваги твердження позивачки про те, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації є «засобом зміни титульного найменування об`єкту нерухомого майна», оскільки воно є припущенням, а доказування відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом пункту 1 частини 1статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно достатті 11 Закону № 1952-IVдержавний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державно реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цимЗаконом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до положень частини 3 статті 26Закону №1952-IV відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 6 липня 2023 року у справі № 462/4050/19-ц (провадження № 61-4818св23) зазначено, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

З вищенаведених підстав колегія суддів погоджується також з висновком суду, що скасування рішення про державну реєстрацію права власності буде ефективним способом захисту лише у разі вирішення питання щодо права власності на спірну нерухомість. Проте, подібної вимоги позивачка не заявляла. Разом з тим, із доданих до позовної заяви документів убачається, що ОСОБА_1 належав житловий будинок літ. А, площею 35,8 кв.м.; будь-яких прав на житловий будинок літ. Е, площею 506,4 кв.м. вона ніколи не мала.

Суд першої інстанції також правильно виснував, що оскільки заява позивачки про державну реєстрацію права власності подана на підставі постанови Запорізького апеляційного суду від 12 січня 2021 року у справі №335/10195/19, яка скасована постановою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року, вимога ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора реєстраційних послуг Запорізької міської ради Коротича Максима Миколайовича, індексний № 53708145 від 21.08.2020, згідно з яким до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 37853325 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 , загальна площа 494,3 кв.м., житлова площа 87,4 кв.м. (реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 2151024123101), задоволенню не підлягає.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями76-81,89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на правові висновки, викладені у перелічених в апеляційній скарзі постановах Верховного Суду, оскільки в указаних справах були встановлені інші фактичні обставини, порівняно з обставинами у цій справі.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого вКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ями Дмитра Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 11 листопада 2024 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков