Рішення

від 11.11.2024 по справі 916/3700/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3700/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.

розглянувши справу №916/3700/24

За позовом: Приватного акціонерного товариства Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту (02092, м. Київ, вул. Алматинська, буд. 37; код ЄДРПОУ 04737111)

До відповідача: Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20992104)

За участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства Дніпровський термінал (73036, м. Херсон, вул. Перекопська, 169; код ЄДРПОУ 32851024)

Про визнання недійсним рішення

Представники:

Від позивача: Ревенко О. В., за довіреністю

Від відповідача: Фінєєв Д. С., самопредставництво

Від третьої особи: Кудрявцев Д. В., за ордером

Встановив: Приватне акціонерне товариство Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, у якій просило суд визнати недійсним рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 25.06.2024 №65/50-р/к у справі №78-01/2023.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.08.2024р. прийнято позовну заяву Приватного акціонерного товариства Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3700/24. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство Дніпровський термінал. Підготовче засідання у справі призначено на "23" вересня 2024 р. о 10:20. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Запропоновано залученій третій особі, відповідно до ст. 168 ГПК України надати пояснення щодо позову протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 23.09.2024р. о 10:20.

04.09.2024р. до суду відповідачем було надано відзив на позовну заяву.

10.09.2024р. до суду позивачем надано відповідь на відзив.

13.09.2024р. до суду відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив.

20.09.2024р. до суду третьою особою були надані пояснення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.09.2024р. закрито підготовче провадження у справі №916/3700/24. Призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на "21" жовтня 2024 р. о 12:00. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 21.10.2024р. о 12:00.

21.10.2024р. судом оголошено перерву у розгляді справи по суті до 11.11.2024р. о 12:00.

Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Відповідач заперечував проти позовних вимог позивача.

Третя особа, відповідно до наданих пояснень, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

У судовому засіданні 11.11.2024 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 12.11.2024р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи за час розгляду справи, суд встановив.

В обґрунтування поданого позову позивачем було зазначено суду, що Приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» 09.07.2024р. отримало рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 25.06.2024 № 65/50-р/к у справі № 78-01/2023.

Зазначеним рішенням визначено, що Херсонська філія Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» займала монопольне становище на ринку послуг з перевезення 1 тони вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Херсонської філії у період з 01.02.2018р. по 30.06.2020р., оскільки не мало на цьому ринку жодного конкурента.

Крім того, Рішенням визнано: дії Товариства, що полягають у встановлені у період з 01.04.2018р. по 30.06.2020р. економічно необґрунтованої вартості послуг з перевезення 1 тони вантажу на відстань до 3-х км порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 2 ст. 50 та п.1 ч.2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; дії Товариства, що полягають у застосуванні у період з 01.02.2018р. по 31.03.2019р. різних цін (тарифів) на послуги з перевезення 1 тони вантажу на відстань до 3 км, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 2 ст. 50 та п.2 ч.2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем шляхом застосування різних цін до рівнозначних угод без об`єктивно виправданих на те причин, та за вказані порушення Рішенням накладено на Товариство два штрафи по 7500грн. кожен.

Позивач вважає, що рішення підлягає визнанню недійсним з підстав, визначених ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а саме: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Щодо неправильного визначення в Рішенні монопольного становища, позивачем було зазначено суду, що позивач вважає, що відповідачем у Рішенні неповно та не всебічно проведено визначення потенційних конкурентів та бар`єрів для вступу потенційних конкурентів на відповідний ринок надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом та послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів залізничним транспортом, та як наслідок відповідачем помилково встановлено відсутність конкурентів у часових межах ринку у період з 01.02.2018р. по 30.06.2020р.

Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги позивач посилався на ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та на п.п. 1.3., 2.1.9., 2.1.10, 9.1, 9.2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням АМКУ від 05.03.2002 № 49- р та зазначав, що монопольним є становище суб`єкта господарювання, який не зазнає значної конкуренції внаслідок обмежених можливостей доступу інших суб`єктів господарювання на ринок та наявності бар`єрів для такого доступу.

За посиланням позивача, конкурентом на ринку надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом та послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів залізничним транспортом є AT «Укрзалізниця», адже AT «Укрзалізниця» також надає послуги з перевезення вантажів залізничним транспортом та послуги, пов`язані з перевезенням вантажів залізничним транспортом, має матеріальну технічну базу, кадри, технології тощо, а тому є конкурентом Товариства і може надавати відповідні аналогічні послуги ПрАТ «Дніпровський термінал».

Також, посилаючись на п. 73 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, п. 2.1., 2.7 та 2.8 Правил обслуговування залізничних під`їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 позивачем було зазначено суду, що Правила та Статут залізниць України передбачають два варіанти обслуговування суб`єктів господарювання, які мають свої склади на під`їзних коліях інших підприємств або залізничні колії, які до таких під`їзних колій примикають: укладання договору із власником під`їзної колії. У цьому випадку таке обслуговування як правило здійснюється власними або орендованими локомотивами. А для обслуговування локомотивами залізниці потрібно ще додатково укладати договір про подачу та забирання вагонів; укладання договору про подачу та забирання вагонів із залізницею (АТ «Укрзалізниця») за погодженням з власником під`їзної колії (як у випадку ПрАТ «Дніпровський термінал» - із позивачем).

Усі розрахунки за перевезення в такому разі проводились би між АТ «Укрзалізниця» та ПрАТ «Дніпровський термінал». А перед позивачем ПрАТ «Дніпровський термінал» здійснювало б розрахунки, пов`язані з амортизацією залізничних під`їзних колій та брало би участь у ремонті та утриманні під`їзних колій.

Таким чином, як вказує позивач, ПрАТ «Дніпровський термінал» міг напряму укласти договір з АТ «Укрзалізниця» за погодженням з позивачем (як власником під`їзних колій) про подачу та забирання вагонів, і таким чином отримати відповідну послугу з перевезення вантажів. Однак такий спосіб ПрАТ «Дніпровський термінал» навіть не намагалось реалізувати, а вирішило звинуватити позивача начебто у порушенні законодавства про захист економічної конкуренції.

Крім того, чинне законодавство також містить такий вид користування чужим майном як договір сервітуту. Тобто, ПрАТ «Дніпровський термінал» на підставі договору сервітуту міг отримати право користування під`їзними коліями позивача.

За посиланням позивача, АТ «Укрзалізниця» було у відповідний досліджуваний період (з 01.02.2018 по 30.06.2020) конкурентом позивача.

Позивачем було зазначено суду, що в контексті п. 2.8. Правил йдеться власне про погодження позивачем подачі та забирання вагонів ПрАТ «Дніпровський термінал» локомотивами АТ «Укрзалізниця» шляхом укладання відповідного договору. Бар`єром для вступу АТ «Укрзалізниця» на визначений відповідачем товарний ринок був договір про подачу та забирання вагонів. Відповідачем не встановлено, чи ПрАТ «Дніпровський термінал» зверталось до позивача чи до АТ «Укрзалізниця» із вимогою про укладання договору про подачу та забирання вагонів, не встановлено також наявності відмови позивача чи АТ «Укрзалізниця» в укладанні такого договору. Не зверталась до позивача із пропозицією укладання договору про подачу та забирання вагонів і сама АТ «Укрзалізниця».

Таким чином, як стверджує позивач, відповідач при розгляді справи не повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, в частині наявності конкурентів Товариства, чим дійшов помилкового висновку про те, що Херсонська філія ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» займало монопольне становище на ринку послуг з перевезення 1 тони вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Херсонської філії у період з 01.02.2018р. по 30.06.2020р.

Щодо порушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», позивачем зазначалось суду, що згідно вказаної норми зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Позивачем було зазначено суду, що у пункті 139 Рішення відповідачем встановлена динаміка вартості послуг, що надавались позивачем. Водночас, Рішення не містить обґрунтування та відповідних доказів на підтвердження того, що подібні ціни не могли бути у контрагентів. Відповідач не провів дослідження та порівняльний аналіз вартості послуг, що надаються іншими суб`єктами господарювання при наданні аналогічних послуг. Зокрема, не проведено аналіз цін у конкурента АТ «Укрзалізниця». Отже, в оскаржуваному Рішенні допущено недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, що є підставою для визнання Рішення недійсним. Рішення не містить обґрунтування неможливості встановлення позивачем відповідних цін за умов існування конкуренції, а отже, склад правопорушення відсутній.

Позивач зазначав суду, що визначення тарифів позивача здійснюється відповідно до Методичних рекомендації щодо формування тарифів на перевезення вантажів та інші послуги, що надаються ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ», затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 30.11.2007 № 1094.

Листом від 18.08.2021 № 3488 позивач у відповідь на п. 5 вимоги відповідача від 02.08.2021 № 65-02/2884 чітко зазначив, що дійсно кран на залізничному ходу не використовувався при перевезенні вантажів для ПрАТ «Дніпровський термінал», однак витрати на паливо та мастильні матеріали для цього крана були необхідними, оскільки даний кран використовувався при виконанні колійних робіт по утриманню та ремонту залізничних під`їзних колій, які використовуються при наданні послуг з перевезення вантажів. Одночасно було додано докази виконання відповідних робіт за допомогою крану.

Щодо порушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», позивачем було зазначено суду, що згідно вказаної норми зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб`єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об`єктивно виправданих на те причин.

У розділі 6.2 Рішення відповідач не навів конкретні угоди (договори) та конкретних споживачів послуг Товариства, до яких застосовувались різні ціни. Фактично відповідачем лише зазначено про існування наказів Товариства, яким затверджувались різниці ціни (тарифи).

Однак, як вказує позивач, відповідач мав довести саме застосування таких цін (тарифів) в укладених договорах. Пропозиція ціни ще не означає її застосування. Відповідачем не долучено до справи та не вказано в Рішенні відповідні договори Товариства з іншими суб`єктами господарювання.

Таким чином, в даному випадку має місце недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, що є підставою для визнання недійсним Рішення.

Позовні вимоги направлено на визнання недійсним рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 25.06.2024 № 65/50-р/к у справі № 78-01/2023.

Надаючи відзив на позовну заяву, відповідачем було зазначено суду, що монопольне становище ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Херсонської філії на відповідному ринку визначено у розділі 5 Рішення № 65/50-р/к відповідно до статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції економічної конкуренції» та Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 №49-р та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за № 317/6605.

За поясненнями відповідача, відповідно до вимог закону монопольне становище суб`єкта господарювання визначається на певному ринку, обмеженому певною територією та протягом періоду часу. При цьому, визначення товарних, територіальних (географічні) та часових меж певних товарних ринків у справах про захист економічної конкуренції відноситься виключно до компетенції органів Антимонопольного комітету України, зокрема, адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України, що регламентовано пунктом 7 частини п`ятої статті 14 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Відповідачем було зазначено суду, що за результатами визначення адміністративною колегією Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України товарних, територіальних (географічні) та часових меж встановлено, що «ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Херсонської філії відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» займало монопольне становище на ринку послуг з перевезення 1 тони вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Херсонської філії у період з 01.02.2018р. по 30.06.2020р., оскільки не мало на цьому ринку жодного конкурента, тобто з часткою 100%.

Відповідачем було пояснено суду, що під час розслідування та розгляду справи №78-01/2023 ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» не надало жодного доказу, що мало взагалі хоча б одного конкурента на ринку послуг з перевезення 1 тони вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Херсонської філії у період з 01.02.2018 по 30.06.2020, така діяльність здійснювалась виключно ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Херсонської філії.

Також відповідачем було зазначено, що протягом досліджуваного періоду ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Херсонської філії, займаючи монопольне становище на визначеному сегменті ринку, підвищувало тарифи на послуги з перевезення ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Херсонської філії залізничним транспортом 1 тони вантажу на відстань до 3-х км.

За посиланням відповідача, не було необхідності перерахувати та зазначати у рішенні всі договори, якими встановлено порушення, передбаченого пунктом 2 статті 50 та пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», їх кількість не мала значення для кваліфікації протиправності дій ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Херсонської філії.

Також відповідач зазначав, що порушення, передбачене пунктом 2 статті 50 та пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з перевезення 1 тони вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» в особі Херсонської філії шляхом застосування різних цін до рівнозначних угод без об`єктивно виправданих на те причин, мало місце у період з 01.02.2018 по 31.03.2019, а отже є триваючим порушенням, при цьому, датою закінчення правопорушення є втрата чинності документів наказів від 29.01.2018 №41 та від 18.09.2018 № 335, на підставі яких застосовувались різні тарифи при укладенні рівнозначних угод.

Таким чином, за поясненнями відповідача, правопорушення, передбачене пунктом 2 статті 50 та пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з перевезення 1 тони вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» в особі Херсонської філії шляхом застосування різних цін до рівнозначних угод без об`єктивно виправданих на те причин було закінчено 01.04.2019р.

Надаючи відповідь на відзив, позивачем було зазначено суду, що посилання відповідача на той факт, що АТ «Укрзалізниця» по факту упродовж досліджуваного періоду не здійснювала вантажних перевезень коліями позивача для третьої особи, не виключає та не спростовує можливість АТ «Укрзалізниця» здійснювати таку діяльність на підставі договору про подачу та збирання вагонів, який у відповідності до п. 73 Статуту залізниць України та 2.8 Правил обслуговування залізничних під`їзних колій, міг бути укладений АТ «Укрзалізниця» з третьою особою за погодженням з позивачем.

Позивач також зазначав, що він не займав монопольне становище, та не міг вчинити порушення, що передбачене п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а саме зловживати монопольним становищем на ринку шляхом встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Надаючи заперечення на відповідь на відзив, відповідачем було зазначено суду, що АТ «Укрзалізниця» не виступало конкурентом ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Херсонської філії на досліджуваному ринку.

За посиланням відповідача, ПрАТ «Дніпровський термінал», не міг обирати між кількома суб`єктами господарювання для отримання послуг на досліджуваному ринку, у зв`язку із наявністю лише одної пропозиції від Херсонської філії ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ», який фактично самостійно визначав умови договору.

Надаючи пояснення щодо позову, третьою особою було зазначено суду, що у зв`язку з тим, що в діях ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» ПрАТ «Дніпровський термінал» вбачало порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що завдавало суттєвої шкоди підприємству та вело до повного припинення постачання вантажів залізничним транспортом, Приватне акціонерне товариство «Дніпровський термінал» 24 березня 2020 року змушено було звернутися до органів Антимонопольного комітету із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

ПрАТ «Дніпровський термінал» у своїй заяві вважало, що, у розумінні ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» займає монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом з використанням власних колій від станції Херсон регіональної філії «Одеська залізниця» до під`їзних залізничних колій ПрАТ «Дніпровський термінал», а отже, встановлення економічно необґрунтованих цін є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції було зазначено, що ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» є єдиним підприємством, яке мало дозвіл протягом 2018-2020 років виїзду власних локомотивів на колії регіональної філії «Одеська залізниця» при тому, що остання у цей період щодо виїзду на колії ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Херсонської філії такого права не мала та не здійснювала.

Також, з урахуванням відповідей регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» Антимонопольним комітетом було вірно встановлено, що ані АТ «Укрзалізниця», ані будь-який інший суб`єкт господарюванням впродовж 2018-2020 років не вступав у досліджуваний ринок.

Відсутність конкуренції на досліджуваному ринку позбавило Приватне акціонерне товариство «Дніпровський термінал» змінити постачальника послуг, та як наслідок укласти договір на більш вигідних умовах для Приватного акціонерного товариства «Дніпровський термінал».

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Частиною 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зважаючи на викладене, охоронюваний законом інтерес характеризується такими ознаками: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов`язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу); суб`єктом порушення позивач вважає відповідача.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Тобто інтерес позивачів має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Надаючи оцінку доводам позивача та обґрунтуванням позовних вимог, викладеним позивачем в позовній заяві, суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про Антимонопольний комітет України, Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету. Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення є юридичними особами, мають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку, печатки із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України Про Антимонопольний комітет України, у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має, зокрема, такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Згідно з ст. 12 Закону України Про Антимонопольний комітет України, для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства. Повноваження територіального відділення Антимонопольного комітету України не можуть виходити за межі повноважень Антимонопольного комітету України, визначених законом. Територіальне відділення Антимонопольного комітету України підконтрольне та підзвітне Антимонопольному комітету України.

Закон України Про захист економічної конкуренції визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Як встановлено судом, Рішенням Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 25.06.2024р. № 65/50-р/к у справі №78-01/2023:

1.Визнано, що приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» в особі Херсонської філії відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» займало монопольне становище на ринку послуг з перевезення 1 тони вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» в особі Херсонської філії у період з 01.02.2018 по 30.06.2020, оскільки не мало на цьому ринку жодного конкурента, тобто з часткою 100%.

2.Визнано дії приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» в особі Херсонської філії, що полягають у встановленні у період з 01.04.2019 по 30.06.2020 економічно необґрунтованої вартості послуг з перевезення 1 тони вантажу на відстань до 3-х км, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з перевезення 1 тони вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» в особі Херсонської філії шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

3.Визнано дії приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» в особі Херсонської філії, що полягають у застосуванні у період з 01.02.2018 по 31.03.2019 різних цін (тарифів) на послуги з перевезення 1 тони вантажу на відстань до 3 км, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50 та пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з перевезення 1 тони вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» в особі Херсонської філії шляхом застосування різних цін до рівнозначних угод без об`єктивно виправданих на те причин.

4.За порушення, вказане у пункті 2 резолютивної частини цього рішення, накласти на приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» в особі Херсонської філії штраф у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот)грн.

5.За порушення, вказане у пункті 3 резолютивної частини цього рішення, накласти на приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» в особі Херсонської філії, штраф у розмірі 7500,00грн.

Статтею 12 Закону України Про захист економічної конкуренції передбачено, що суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб`єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб`єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб`єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб`єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п`яти суб`єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.

В свою чергу, ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція; товар - будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов`язання та права (зокрема цінні папери). (ст. 1 Закону України Про захист економічної конкуренції).

При вирішені спору судом враховано правову позицію, яка викладена у Постанові Верховного Суду від 21.10.2021р. по справі №914/2667/20, де зазначено, що норми чинного законодавства України не містять якогось вичерпного переліку можливих ринків товарів. У кожному випадку АМК, здійснюючи контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, проводить дослідження ринку та визначає межі товарного ринку.

За змістом ч. 1 ст. 13 Закону України Про захист економічної конкуренції, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України Про захист економічної конкуренції, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб`єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об`єктивно виправданих на те причин; обумовлення укладання угод прийняттям суб`єктом господарювання додаткових зобов`язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб`єктам господарювання, покупцям, продавцям; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб`єктів господарювання на ринку без об`єктивно виправданих на те причин; створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб`єктів господарювання.

Згідно до ч. 3 ст. 13 Закону України Про захист економічної конкуренції, зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Закону України Про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об`єднання, суб`єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб`єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб`єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті. За порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.

Згідно з ст.59 Закону України Про захист економічної конкуренції, підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації, узгоджених дій відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

У відповідності до ч.1 ст.60 Закону України Про захист економічної конкуренції, заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Суд зазначає, що обов`язок з доведення в суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції", суб`єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції

Верховний Суд при розгляді аналогічних спорів неодноразово наголошував, що господарські суди у розгляді цієї категорії справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку.

Також Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що перевіряючи дії АМК на відповідність законодавству України, суд, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) Комітету, з`ясовує і визначає наявність / відсутність, а відтак доведеність / недоведеність, обґрунтованість / необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону України Про захист економічної конкуренції підстав для визнання недійсним рішення Комітету через призму / критерії, зокрема в цьому випадку, неповноти з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неправильності застосування норм матеріального і процесуального права тощо. Саме таким чином суд і здійснює перевірку на відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і на узгодженість рішень / дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи тощо.

Суд враховує висновок Верховного Суду зроблений у постанові від 11.06.2020 у справі №922/1966/18, згідно із яким, для правильного вирішення спору у справі судам необхідно однозначно встановити відповідність вказаного висновку Відділення АМК дійсним обставинам справи, враховуючи те, що господарські суди у розгляді такої категорії справ мають лише перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України правових норм у розгляді антимонопольної справи, повноту з`ясування обставин, які мають значення для справи; доведення АМК обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; відповідність висновків, викладених у Рішенні АМК, обставинам справи. Водночас суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції та самостійно встановлювати, зокрема, обставини інкримінованого порушення.

Отже, перевірка відповідності висновку Відділення АМК дійсним обставинам справи, повноти їх з`ясування та доведення, є обов`язком суду, а не перебиранням непритаманних йому функцій, а також не є самостійним встановленням судом обставин інкримінованого порушення.

При цьому, позбавлення сторони надавати нові пояснення та докази на підтвердження своїх аргументів і обов`язок судів розглядати такі спори лише на підставі зібраних АМКУ доказів, без можливості надання доказів безпосередньо до суду, було б порушенням права на справедливий суд, встановленого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, а також принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.

На думку суду, позивачем не спростовано та матеріли справи не містять зворотнього, стосовно того, що під час розгляду справи №78-01/2023 ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» не надало жодного доказу, що мало взагалі хоча б одного конкурента на ринку послуг з перевезення 1 тони вантажу на відстань до 3-х км на території м. Херсон, де розташовані під`їзні залізничні колії ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Херсонської філії у період з 01.02.2018 по 30.06.2020, така діяльність здійснювалась виключно ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Херсонської філії.

Судом враховано також лист ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» від 18.08.2021р. №3488, відповідно до якого зазначено, що у спірний період укладання договорів про подачу та збирання вагонів на під`їзних коліях не погоджувалось.

Також, з листа Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 10.04.2020р. №М-05/59 вбачається, зокрема, що протягом 2018-202 років інші суб`єкти господарювання, крім Херсонської філії ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» не мають право виїзду локомотивами на колії загальної мережі залізниць АТ «Українська залізниця».

Аналізуючи зазначені листи, суд приходить до висновку, що АТ «Укрзалізниця» не виступало конкурентом ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Херсонської філії, зворотнього, на думку суду, позивачем за час розгляду справи доведено не було.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 30.11.2007р. №1094 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо формування тарифів на перевезення вантажів та інші послуги, що надаються ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", затверджено Методичні рекомендації щодо формування тарифів на перевезення вантажів та інші послуги, що надаються ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" та методичні рекомендації щодо формування тарифів на перевезення вантажів та інші послуги, що надаються ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" (далі - Методичні рекомендації) розроблено з метою удосконалення механізму формування тарифів та впровадження єдиних засад визначення собівартості на комплекс послуг ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" (далі - ППЗТ), що відноситься до сфери управління Мінтрансзв`язку відповідно до статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності".

У Рішенні №65/50-р/к встановлено, що враховуючи вимоги Методичних рекомендацій, розміри базових тарифів на перевезення однієї тони вантажу на базову відстань до 3 км для замовників Філії (базові тарифи 2 та 3) мали б становити 50,83 грн. та 54,13 грн., а не 55,94грн. та 59,33 грн., які затверджені відповідними наказами директора Філії та за час розгляду справи позивачем не було спростовано встановлені обставини, у зв`язку з чим, на думку суду, є доведеним, що відбулось завищення тарифів на суму, яка не відповідала фактичним витратам.

Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (частина друга статті 13 Закону №2210); стаття 13 Закону № 2210 не містить положень стосовно мінімальної кількості фактів (подій), яка вважалася б достатньою для кваліфікації дій суб`єктів господарювання за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, в принципі, й одноразове відповідне порушення, належним чином встановлене і доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації. (правову позицію викладено у Постанові Верховного Суду від 20.02.2018р. справа №917/1958/16).

За переконанням суду, позивачем не було доведено суду про відсутність встановленого відповідачем факту, про зловживання ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» своїм монопольним становищем шляхом застосування різних цін до рівнозначних угод без об`єктивно виправданих на те причин.

Отже, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, про недоведення позивачем наявності передбачених статтею 59 Закону підстав для визнання недійсним (скасування) Рішення Антимонопольного комітету України.

Дослідивши зібрані у справі документи, судом з`ясовано, що при прийнятті оскаржуваного рішення Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України діяло у межах власних повноважень, у порядку та спосіб, встановлений законом, висновки, викладені в оспорюваному рішенні Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.

За переконанням суду, позивачем, за час розгляду справи не було надано належні та допустимі докази для визнання недійсним рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 25.06.2024 № 65/50-р/к у справі № 78-01/2023.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що позивачем не доведено обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання недійсними та скасування рішень АМКУ, суд приходить до висновку про те, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачем, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог та визнання недійсним рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 25.06.2024 №65/50-р/к у справі №78-01/2023.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 2422,40грн. покладаються на позивача.

Суд зазначає, що надлишково сплачений позивачем судовий збір у розмірі 605,60 грн. буде повернуто позивачу, після подання відповідного клопотання до суду.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту відмовити.

2.Витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. покладаються на позивача.

Повний текст рішення складено 12 листопада 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Суддя Т.Г. Д`яченко