Окрема думка

від 25.10.2024 по справі 915/546/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

25 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 915/546/21

1. Не можу погодитися з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 25.10.2024 у справі №915/546/21.

2. Ключове питання, що постало перед Верховним Судом, стосувалося предмета і тягаря доказування збитків у разі, якщо сторони заздалегідь визначили їх розмір у договорі (так звані "заздалегідь погоджені збитки" - liquidated damages).

3. Вважаю, що Верховний Суд у цій справі, хоча й зробив певний крок уперед порівняно з позицією, яка існувала раніше, однак доволі специфічно застосував відповідні положення договору щодо заздалегідь погодженого розміру збитків, що, на мою думку, не відповідає міжнародному регулюванню та усталеній судовій практиці інших країн, зокрема країн Європейського Союзу.

4. Крім того, вважаю, що Верховний Суд по суті все ж таки відступив від правових висновків, викладених у постановах від 30.06.2022 у справі №916/1466/21 та від 14.06.2023 у справі №911/683/21, істотно конкретизувавши правову позицію, що вимагало передання справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата) або зупинення провадження у справі (зважаючи, що на розгляді об`єднаної палати вже знаходиться справа №904/1553/23, у якій постали аналогічні питання, та об`єднана палата звернулася до Науково-консультативної ради при Верховному Суді для надання наукових висновків).

5. У постановах від 30.06.2022 у справі №916/1466/21 та від 14.06.2023 у справі №911/683/21 Верховний Суд зауважив:

- для застосування такої санкції як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає;

- на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків;

- погодження сторонами в договорі порядку визначення розміру збитків не нівелює обов`язку кредитора довести повний склад цивільного правопорушення як підстави для застосування такої форми майнової відповідності як відшкодування збитків.

6. Разом із тим у цій справі Верховний Суд, зокрема, зазначив, що:

- у спірних правовідносинах, позивач, звертаючись до суду, має довести факт порушення зобов`язання, причинно-наслідковий зв`язок, а також настання обставин завдання йому збитків, а наявність вини, у разі вчинення стороною порушення договору, презюмується в силу приписів ст.614 ЦК;

- незалежно від узгодження сторонами в умовах договору твердого розміру збитків, доведення позивачем факту завдання збитків є обов`язковим і передбачає, зокрема, доведення їх дійсного розміру. Саме факт завдання збитків відрізняє правовий інститут збитків від інституту неустойки, для якої має значення лише обставина порушення зобов`язання, без необхідності встановлювати чи було таким порушенням завдано збитків;

- водночас, оскільки в умовах договору фактично було відображено ймовірний конкретно визначений розмір збитків, які можуть бути завдані покупцю внаслідок неналежного виконання договору продавцем, і сторони зобов`язання погодили сплату продавцем збитків саме в такому розмірі, встановлення факту завдання збитків у іншому розмірі (більшому або меншому) ніж тверда сума, яка була узгоджена сторонами, не зумовлює стягнення збитків у іншому розмірі, ніж встановлено у договорі.

- відповідач може доводити відсутність факту, який сторони визначили як підставу для сплати збитків, або просити суд зменшити встановлений у договорі розмір збитків (визначений у твердій сумі чи за формулою) за наявності відповідних підстав, зокрема відповідно до приписів ст.616, ч.4 ст.1195 ЦК, ч.2 ст.226 ГК.

7. Отже, позиція Верховного Суду, яка вперше була сформована саме у цій справі, полягала у тому, що позивачу достатньо довести факт порушення договору, наявність збитків, їх розмір (який може складати навіть 1 грн), причинно-наслідковий зв`язок, і тоді суд має стягнути збитки саме у розмірі, визначеному у договорі (який може бути як більшим, так і меншим за суму доведених у суді збитків).

8. Як я вже зазначала, мені така позиція видається нелогічною та такою, що суперечить усталеному підходу інших країн щодо стягнення заздалегідь погоджених збитків.

9. Моя незгода з висновками колегії базується на аргументах, викладених нижче.

Щодо правової природи заздалегідь визначених збитків

10. Сплату неустойки (штрафу) та відшкодування збитків можливо охарактеризувати загальним поняттям "санкція" - визначена міра майнових чи інших невигідних для особи наслідків невиконання вимог закону та / або умов договору.

11. Стаття 217 ГК передбачає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та / або правові наслідки (ч.1). У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч.2).

12. Неустойка (штраф) та збитки мають подібну правову природу та функціональне призначення. Проміжне місце між ними займає інститут заздалегідь погоджених збитків - санкція, що має окремі ознаки як збитків у їх класичному розумінні, так і штрафу.

13. У правовій доктрині інститут "заздалегідь визначених збитків" покликаний забезпечити кредитору справедливе відшкодування у тих випадках, коли сторони договору вже на момент його укладення погоджуються з тим, що певним порушенням умов договору кредитору завдається шкода / збитки, але при цьому конкретний розмір завданих збитків складно чи взагалі неможливо довести.

14. До використання цієї ж конструкції вдаються з метою полегшення розрахунків, забезпечення прозорого фінансово-економічного планування, економії часу суду та учасників процесу.

15. Раніше частина 5 ст.225 ГК встановлювала, що сторони господарського зобов`язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов`язання чи строків порушення зобов`язання сторонами.

16. Разом із тим ця норма була виключена на підставі Закону від 07.04.2015 №289-VIII.

17. Втім, право сторін передбачити відшкодування збитків в іншому розмірі (у меншому або більшому розмірі на власний розсуд) наразі прямо передбачають ст.22 ЦК, ч.1 ст.226 ГК.

18. Згідно з ч.3 ст.22 ЦК збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

19. Відповідно до ч.1 ст.226 ГК учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

20. Отже, керуючись свободою договору та диспозитивністю норм, закріплених у ч.3 ст. 22 ЦК та ч.1 ст. 226 ГК, сторони можуть домовитися в договорі про конкретний розмір збитків, що буде виплачуватися в разі порушення зобов`язання.

Щодо принципу свободи договору

21. Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ч.1 ст.3 ЦК). За змістом цієї засади сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК).

22. Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:

- можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору);

- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

23. Відсутність у законі дозволу передбачити в договорі ту чи іншу умову не є рівнозначною забороні включення такої умови в договір.

24. Обмеження відповідної свободи сторін спричинюється лише суворо імперативними нормами цивільного законодавства або ж нормами публічного права, які з давніх давен "privatorum pactis mutari non potest".

25. З цих причин сторони не позбавлені права в договорі передбачити відшкодування збитків та те чи інше конкретне порушення його умов у заздалегідь визначеній сумі чи сумі, обчисленій за певним алгоритмом чи формулою.

26. Згідно з п.8.1 спірного договору в разі порушення зобов`язання постачальника щодо передачі товару у встановлений строк також настають, зокрема, такі правові наслідки, встановлені цим договором: постачальник зобов`язаний протягом 10 календарних днів після настання строку передачі товару, встановленого у додатку №1 до цього договору згідно з пп.2.1.2 договору, відшкодувати покупцю понесені ним збитки; сторони також дійшли до взаємної згоди, що у зв`язку з невиконанням постачальником умов цього договору щодо поставки (передачі) товару покупцю розмір збитків покупця складає 150% вартості товару, який мав бути поставлений за цим договором згідно умов, вказаних у додатку №1 до цього договору, розрахованої від ціни, визначеної в довідці Аграрної біржі/або іншої Товарної біржі, визначеної покупцем, про ціни на зернові культури врожаю 2020 року, що діяли на останній день поставки (вказаний у додатку №1 до цього договору); підписанням цього договору сторони погоджуються з таким порядком відшкодування та розміром збитків, які підлягають відшкодуванню.

27. Фіксування розміру санкції за різні види порушення договорів у твердій сумі або визначення їх розміру на підставі певних формул, методик безвідносно до необхідності доведення того, що відповідні майнові втрати на боці кредитора реально настали, є виявом концепції нормативних, твердих санкцій.

28. У разі спору про стягнення суми заздалегідь визначеної санкції, що передбачена сторонами у договорі на випадок певного порушення його умов, позивач (кредитор) має довести лише тільки факт такого порушення умов договору боржником, тобто релевантну протиправність дій чи бездіяльності останнього.

29. Ані факту наявності на своєму боці дійсних майнових втрат, ані їх дійсного розміру позивач (кредитор) у такому разі доводити не зобов`язаний, як і не зобов`язаний доводити наявність причинно-наслідкового зв`язку, адже останній презюмується волею сторін, які в договорі встановили санкцію за конкретно визначене порушення.

30. Разом із тим відшкодування заздалегідь визначеного розміру збитків все ж є формою відповідальності боржника. Попри те, що боржник зобов`язаний довести відсутність своєї вини у порушенні умов зобов`язання (ч.2 ст.614 ЦК), він не позбавлений права доводити існування інших підстав звільнення від відповідальності (за умови доведення яких виключається стягнення збитків, у тому числі й заздалегідь визначених).

31. Натомість висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 25.10.2024, нівелюють інститут заздалегідь визначених збитків, покладають на позивача невиправданий додатковий тягар доведення факту та розміру збитків (який вже попередньо визначений), причинно-наслідкового зв`язку між порушенням та збитками.

32. Така вимога з боку суду знецінює договірні домовленості, свідчить про застосування завищеного або навіть недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Щодо застосування інституту заздалегідь визначених збитків у міжнародному та іноземному законодавстві

33. Інститут заздалегідь визначених збитків широко відомий за кордоном і активно застосовується учасниками господарської діяльності. Отже, це не новий інститут; вже існує усталена практика застосування подібних норм закону чи положень договору.

34. Доречно звернутися до актів міжнародного уніфікованого права, які висвітлюють найсучасніші концепції приватноправової доктрини, зокрема у сфері відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

35. Так, Комісія Організації Об`єднаних Націй з права міжнародної торгівлі (UNCITRAL) розробила Уніфіковані правила договірних положень щодо узгодженої суми, належної до сплати в разі невиконання зобов`язання (Uniform Rules on Contract Clauses for an Agreed Sum Due upon Failure of Performance) 1983 року. У правилах зазначено, що не важливо кваліфікується відповідна сума в межах національного правопорядку як штрафна санкція (штраф) або ж як компенсація (збитки). В обох випадках правила є однаковими - тобто не вимагається доведення розміру збитків чи причинно-наслідкового зв`язку.

36. Згідно зі ст.6 Уніфікованих правил, якщо договором передбачено, що кредитор має право на узгоджену суму в разі затримки виконання, він має право на як на виконання зобов`язання, так і обумовлену суму. Якщо договір передбачає, що кредитор має право на узгоджену суму в разі невиконання, крім затримки, він має право або на виконання, або на узгоджену суму. Якщо, однак, узгоджену суму не можна розумно вважати компенсацією за невиконання зобов`язання, кредитор має право як на виконання зобов`язання, так і на узгоджену суму.

37. У Принципах міжнародних комерційних договорів УНІДРУА (Institut international pour l'unification du droit prive) 2010 року (а згодом - 2016 року) конструкція узгодженої суми втілена в ст.7.4.13, що є складовою розд.4 "Збитки" гл.7 "Невиконання". Відповідно до ч.1 цієї статті договором може бути передбачено, що в разі невиконання сторона, яка його допустила, має сплатити певну суму іншій стороні. При цьому в коментарі до Принципів особливо наголошується, що точна кваліфікація вказаної суми (як компенсації втрат чи штрафних санкцій) неважлива.

38. Підхід, закріплений в уніфікованих актах європейського приватного права, є по суті аналогічним: умови зобов`язання можуть передбачати, що боржник, який допустив невиконання зобов`язання, має сплатити кредитору визначену суму за таке невиконання (ст.9:509 Принципів Європейського договірного права (PECL), ст.111.3:712 Принципів, визначень і модельних правил Європейського приватного права (DCFR)).

39. Отже, авторитетні міжнародні акти уніфікації приватного права та європейського законодавства містять положення про те, що кредитор у випадку вчинення боржником порушення умов договору, на випадок якого встановлений відповідний платіж, має право на отримання цього платежу незалежно від наявності (доведеності) та розміру дійсних втрат кредитора.

ВИСНОВКИ

40. За обставинами цієї справи сторони домовилися в договорі про конкретний розмір збитків, що буде виплачуватися в разі порушення зобов`язання.

41. На мою думку, визначений постановою Верховного Суду додатковий обов`язок покупця (позивача) довести не лише факт порушення зобов`язань за договором, але й також факт понесення ним збитків, їх розмір та причинно-наслідковий зв`язок з порушенням договірних зобов`язань порушує принцип свободи договору, закріплений у ч.1 ст.627 ЦК, та покладає на сторону позивача додатковий тягар доведення обставин, доказування яких відповідно п.8.1 договору не вимагається (сторони вже домовилися про це).

42. Така вимога з боку суду свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

43. Вказаний підхід суперечить (йде в розріз) як міжнародному регулюванню, так і тенденціям розвитку цивільного / комерційного права європейських країн, що є неприпустимим, враховуючи рух України до членства у Європейському Союзі.

44. По суті нівелюється загальновідомий та визнаний у всьому світі інститут заздалегідь визначених договором збитків (liquidated damages).

45. Якщо сторони погодили у договорі суму збитків, що стягуються у разі порушення однією зі сторін договірного зобов`язання, то позивач, звертаючись до суду, має довести лише факт порушення, тоді як дві інші складові (сума збитків, причинно-наслідковий зв`язок) не підлягають доведенню як вже погоджені сторонами у договорі, а наявність вини у разі вчинення стороною порушення договору презюмується в силу приписів ст.614 ЦК.

46. Вимога, передбачена ч.2 ст.623 ЦК, про те, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором, у такому разі не застосовується, оскільки сторони правочину погодили у договорі розмір збитків та встановили їх причинно-наслідковий зв`язок із вчиненим правопорушенням.

47. Водночас боржник не позбавлений можливості доводити наявність підстав для зменшення розміру збитків, що стягуються, чи підстав для звільнення його від відповідальності.

48. На підставі викладеного вище вважаю помилковим висновок, що міститься в постанові, згідно з яким позивач за первісним позовом повинен довести наявність підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків, їх розміру та причинно-наслідкового зв`язку із вчиненим відповідачем порушенням зобов`язань за договором поставки.

Суддя О. Кібенко