Рішення

від 06.11.2024 по справі 153/1065/24

ЯМПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2024 р.

Справа153/1065/24

Провадження2/153/264/24-ц

Ямпільський районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Дзерина М.М.

за участю секретаря судового засідання Поліш Н.А.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача Могилів-Подільської районної

державної адміністрації -Городенського В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області у місті Ямпіль Вінницької області в режимі відеоконференції цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_2 до Ямпільської міської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, Могилів-Подільської районної державної адміністрації, про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Ямпільської міської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, Могилів-Подільської районної державної адміністрації, про визнання права власності. Позовні вимоги обґрунтовані наступним: ОСОБА_2 працював у КСП ім.Котовського села Слобода-Підлісівська у тракторній бригаді, на різних посадах та виконуючи різні роботи, зокрема: як помічник тракториста, прицепщик, робота на сівалці, робота на косарці, стиртування соломи, збирання урожаю. Позивачу, як члену КСП ім.Котовського села Слобода-Підлісівська, було видано головою Ямпільської районної держаної адміністрації від 21.10.1997 сертифікат на право на земельну часту (пай) серія ВН №0472963 розміром 1,73 в умовних кадастрових гектарах. Вказану земельну частку (пай) Позивач довгий час здавав в оренду, що підтверджується договорами оренди земельної частки (паю). 02 березня 2024 року позивач звернувся до Ямпільської міської ради із зверненням про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). 03 травня 2024 року відповідачем було повідомлено Позивачу, що розпорядженням голови Ямпільської районної державної адміністрації №58 від 03.03.2000 з додатками «Про видачу сертифікатів на право на земельну частку (пай) КСП ім.Котовського с.Слобода-Підлісівська» було позбавлено Позивача права власності на земельну частку пай, як такого, що помилково був включений в списки на одержання сертифікатів на право на земельну частку (пай). Вважає, таке розпорядження незаконним, а право власності таким, що підлягає визнанню. З метою підтвердження права Позивача на земельну частку (пай) та підтвердження періоду роботи в колгоспі було подано адвокатський запит від 27.05.2024, проте відповіді станом на день звернення до суду - не отримано. Районна державна адміністрація мала можливість позбавити права власності виключно в судовому порядку, проте пішовши протиправним шляхом та безпідставно позбавила права на земельну частку (пай) - своїм рішенням. Повноваженнями щодо позбавлення права власності РДА не наділена. Вважаючи свої права порушені, позивач просить суд скасувати, як незаконне розпорядження голови Ямпільської районної державної адміністрації №58 від 03.03.2000 в частині визнання недійсним сертифіката, серії ВН №0472963, на право на земельну частку (пай) виданого ОСОБА_2 . Визнати за ОСОБА_2 , право на земельну частку (пай) розміром 1,73 умовних кадастрових гектарів у землі, яка перебувала в колективній власності КСП ім.Котовського села Слобода-Підлісівська, згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ВН №0472963.

Представником відповідача Ямпільської міської ради Могилів-Подільського району Вінницької області було надано суду відзив з якого вбачається, що відповідач вважає позовні вимоги заявлені ОСОБА_2 до Ямпільської міської ради безпідставними та необґрунтованими, враховуючи наступне. Власник, який звертається до суду з позовом про визнання права власності, має набути таке право на законних підставах раніше (до часу звернення до суду). Власник має довести належними та допустимими доказами факт існування у нього права власності на спірне майно. При цьому звертають увагу суду, що відповідно до ст.2 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, зазначених в абзаці п`ятому частини першої статті 1 цього Закону, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства (за наявності) чи нотаріально засвідчена виписка з неї (за наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Жоден з доданих документів до позовної заяви не підтверджує трудову діяльність ОСОБА_2 в сільськогосподарському підприємстві, лише зазначено, що направлено запит (не вказано за належністю до кого), та відповіді не одержано. Окрім цього, Ямпільська міська рада не може бути належним відповідачем у цій справі щодо усіх заявлених позовних вимог. Ямпільська міська рада відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» здійснює повноваження визначені цим та іншими законами. Позивач в позові вказує, що Ямпільська районна державна адміністрація ліквідована, а тому належним відповідачем на його думку має бути Ямпільська міська рада. Однак, із загальнодоступних джерел відомо, що діяльність Ямпільської районної державної адміністрації припинена шляхом реорганізації, і остання приєднана до Могилів-Подільської районної державної адміністрації. Оскільки позивач не надав належних доказів, що підтверджують порушення реалізації ним прав та законних інтересів спричинених діями суб`єкта владних повноважень Ямпільською міською радою, тому вважають, що позов ОСОБА_2 необґрунтований, а тому не підлягає задоволенню.

Представник відповідача Могилів-Подільської районної державної (військової) адміністрації надав суду відзив наступного змісту: ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_2 , Могилів-Подільська районна військова (державна) адміністрація вважає її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав. ОСОБА_2 просить визнати за ним право на земельну частку (пай) колишнього КСП ім. Котовського, оскільки після отримання державного акта на право колективної власності на землю отримав сертифікат серії ВН №0472963, та скасувати розпорядження Ямпільської районної державної адміністрації №58 від 03.03.2000 р. в частині визнання недійсним сертифіката серії ВН №0472963. Будь-яких документів, доданих до позовної заяви, що підтверджує трудову діяльність ОСОБА_2 в сільськогосподарському підприємстві, не надано. Списки громадян-членів КСП ім. Котовського, які мали право на отримання земельної частки (паю), формувала комісія, яка була утворена зборами уповноважених членів колективного сільськогосподарського підприємства ім.Котовського. Протоколом №1 зборів уповноважених колгоспників колективного сільськогосподарського підприємства ім.Котовського від 16 лютого 2000 року розглянуто ряд питань, серед яких і список громадян, які «помилково були занесені до списків і сертифікати їм виписані». Серед цих осіб зазначено ОСОБА_2 . Копія протоколу №1 додано Позивачем. На підставі зборів уповноважених КСП ім. Котовського, розпорядженням Ямпільської районної державної №58 від 03.03.2000 р. сформовано список членів КСП ім.Котовського, які помилково включені в списки на одержання сертифікатів на право на земельну частку (пай), сертифікати вважати недійсними, та зобов`язати виконком Сл.Підлісівської с/р повернути сертифікати до районної державної адміністрації. Позивач, повинен був дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай), ще з часу зборів уповноважених колгоспників колективного сільськогосподарського підприємства ім.Котовського від 16 лютого 2000 року та видачі розпорядження Ямпільської районної державної №58 від 03.03.2000 р., яким скасований сертифікат про право на земельну частку (пай). Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом. Позивач не навів обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом. Більше того, він не порушує питання про поновлення цього строку. Враховуючи викладене, право на позов у Позивача виникло ще у 2000 році, а тому трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР, минув до набрання чинності ЦК України 2003 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову. З урахуванням вищевикладеного, просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Ямпільської міської ради та Могилів-Подільської районної державної (військової) адміністрації відмовити у повному обсязі.

Процесуальні дії у справі: прийняття справи до свого провадження, відкриття загального позовного провадження та призначення підготовчого судового засідання, призначення підготовчого судового засідання в режимі відеоконференції, закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду, повернення до стадії підготовчого судового засідання, залучення у якості співвідповідача Могилів-Подільську районну державну (військову) адміністрацію та відкладено підготовче судове засідання, призначення судового засідання в режимі відеоконференції, закриття підготовчого судового засідання, задоволення клопотання представника позивача про долучення доказів та призначення справи до судового розгляду, про що постановлено ухвали окремими процесуальними документами.

Заяви та клопотання: відзив представника відповідача Ямпільської міської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоонференції поза межами приміщення суду, клопотання про залучення співвідповідача, заява про повернення до стадії підготовчого судового засідання, клопотання про долучення доказів, відзив представника відповідача Могилів-Подільської районної державної (військової) адміністрації, клопотання представника відповідача Могилів-Подільської районної державної (військової) адміністрації про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, додаткові письмові пояснення представника позивача, заява про уточнення позовних вимог.

Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 діючи на підставі ордеру серії АВ №1056288 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задоволити.

Представник відповідача Ямпільської міської ради Могилів-Подільського району Вінницької області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав суду відзив зі змісту якого вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає та заперечує щодо задоволення позову.

Представник відповідача Могилів-Подільської районної державної (військової) адміністрації Городенський В.В. в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову. Просив суд відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

З досліджених судом письмових доказів встановлено: 21 жовтня 1997 року на підставі рішення Ямпільської районної державної адміністрації №133 ОСОБА_2 було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН №0472963 у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім.Котовського (а.с.5).

З копії протоколу №1 зборів уповноважених колгоспників КСП ім..Котовського від 16 лютого 2000 року встановлено, що за результатами засідання зборів уповноважених колгоспників КСП ім.Котовського вбачалось, що ОСОБА_2 не був членом КСП, а тому сертифікат на земельну частку (пай) видано помилково (а.с.6-9).

З копії супровідного листа від 29 травня 2024 року, копії розпорядження голови Ямпільської районної державної адміністрації №58 «Про видачу сертифікатів на право на земельну частку (пай) КСП ім.Котоввського с.Сл.Підлісівська» від 03 березня 2000 року, додатку №3 до розпорядження голови Ямпільської районної державної адміністрації №58 від 03 березня 2000 року встановлено, що в п.3 вищевказаного розпорядження та додатку №3 вказано, що сертифікати видані громадянам в кількості 30 чоловік, які на час передачі в колективну власність не були його членами та зобов`язано виконком Сл.Підлісівської с/р повернути видані сертифікати до РДА. ОСОБА_2 значиться за порядковим номером 28 в Додатку №3 до розпорядження голови РДА списку членів КСП ім.Котовського, які помилково включені в списки на одержання сертифікатів на право на земельну частку (пай) (а.с.72-73).

З копії відповіді на адвокатський запит №02-11/449 від 03 травня 2024 року встановлено, що ОСОБА_2 було відмовлено у виділенні земельної частки (паю) в натурі, оскільки розпорядженням РДА від 03 березня 2000 року №58 в п.3 зазначено, що сертифікати видані громадянам в кількості 30 чоловік, які на час передачі в колективну власність не були його членами вважати недійсними та зобов`язано виконком Сл.Підлісівської с/р повернути видані сертифікати до РДА. ОСОБА_2 значиться за порядковим номером 28 в Додатку №3 до розпорядження голови РДА списку членів КСП ім. Котовського, які помилково включені в списки на одержання сертифікатів на право на земельну частку (пай) (а.с.10-11).

З копії договорів оренди земельної частки (паю) від 02 квітня 2003 року та від 24 січня 2002 року встановлено, що ОСОБА_2 здавав земельну частку (пай) розміром 1,73 в ум.кад.га в оренду (а.с.12-15).

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Положеннями ч.1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних правах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720/95 від 08 серпня 1995 року (далі - Указ Президента № 720/95) паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

У пункті 2 Указу Президента № 720/95 зазначено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України 1990 року право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право.

У частині другій статті 23 ЗК України 1990 року зазначено, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Таким чином, право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією (п. 5 Указу від 08 серпня 1995 року № 720/95).

Відповідно до п.17 Перехідних положень Земельного кодексу України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що громадяни, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай), які є правовстановлюючими документами, у будь-якому випадку зберігають за собою право на земельну частку (пай) до виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю, і таке право є безумовним.

Таким чином, ОСОБА_2 отримавши сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН№0472963, який є правовстановлюючими документом, у будь-якому випадку зберіг за собою право на земельну частку (пай) розміром 1,73 в ум.кад.га у землі, яка перебувала в колективній власності КСП ім.Котовського с.Слобода-Підлісівська до виділення йому земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) .

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

В ході розгляду справи судом встановлено, що розпорядженням Ямпільської районної державної №58 від 03.03.2000 р. сертифікат на право на земельну частку (пай) виданий ОСОБА_2 було визнано таким, як помилково виданий, а тому його визнано недійсним.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 зазначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

У пункті 5 мотивувальної частини цього рішення Конституційного Суду України йдеться про акти органів місцевого самоврядування, а не органів виконавчої влади. Проте, принцип неможливості скасування ненормативних правових актів після їх виконання, не вичерпується застосуванням лише до суб`єктів певного виду, і спрямований на забезпечення гарантій стабільності суспільно-управлінських відносин загалом. Цей принцип повинен за аналогією застосовуватися до всіх суб`єктів владних повноважень. Зазначений правовий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові суду від 6 березня 2019 року у справі №2340/2921/18.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій», Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1321, постанови Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» від 16 грудня 2020 року №1635-р, згідно з постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року №807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» у зв`язку з ліквідацією Ямпільського району Вінницької області здійснено реорганізацію Ямпільської районної державної адміністрації Вінницької області шляхом її приєднання до Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області, яка є правонаступником Ямпільської районної державної адміністрації Вінницької області.

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Ямпільської районної державної адміністрації №133 від 27 травня 1997 року ОСОБА_2 було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН №0472963 у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім.Котовського. Дане рішення Ямпільської районної державної адміністрації №133 від 27 травня 1997 року, є ненормативним актом суб`єкта владних повноважень, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання, що свідчить про відсутність правових підстав для його подальшого фактичного скасування оскаржуваним розпорядженням.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про протиправність розпорядження Ямпільської районної державної адміністрації №58 від 03 березня 2000 року у частині виключення ОСОБА_2 зі списку до державного акту на право колективної власності на землю громадян, як помилково включеного, оскільки таке рішення відповідає ознакам свавільного рішення. Згідно з принципом «належного урядування», ризик будь-якої помилки державного органу (у разі її існування) має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що право ОСОБА_2 на земельну частку (пай) було порушено розпорядженням Ямпільської районної державної адміністрації №58 від 03 березня 2000 року. Проте порушене право ОСОБА_2 не підлягає захисту у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Розпорядження Ямпільської районної державної адміністрації №58 було видано у 2000 році, тобто спірні правовідносини виникли у той період, коли був чинним ЦК УРСР у редакції 1963 року.

Відповідно до пункту 6 «Прикінцеві і перехідні положення» ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Статтею 76 ЦК Української РСР передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно зі статтею 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Право на позов у ОСОБА_2 виникло з 03 березня 2000 року - після видачі розпорядження голови Ямпільської районної державної адміністрації Вінницької області №58 . З даним позовом до суду ОСОБА_2 звернувся 11 липня 2024 році, тобто зі спливом 24 років та зазначивши, що про порушення своїх прав він дізнався в травні 2024 року отримавши лист з Ямпільської міської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. Разом з цим, звертаючись до суду з позовом про визнання права власності, позивач не ставить питання про поновлення строку позовної давності.

Позовна давність установлюється у законі із метою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску строку позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об`єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «Юкос проти Росії», пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Представник відповідача Могилів-Подільської районної державної адміністрації у поданому відзиві та в судовому засіданні, просив суд застосувати передбачені законом наслідки спливу строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судова практика у спірних правовідносинах є сталою, Верховний Суд неодноразово висловлював подібну позицію, зокрема у постанові від 10 лютого 2022 року у справі №132/1038/21, від 22 грудня 2021 року у справі №662/1660/18.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд вважає, що у позивача була об`єктивна можливість дізнатися про своє порушене право, оскільки ст.76 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушене право, покладається на позивача. Таких доказів позивач не надав та не ставить питання про поновлення строку позовної давності.

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи те, що позивач має право на земельну частку (пай), його право порушено розпорядженням Ямпільської РДА №58 від 03.03.2000 року, але ОСОБА_2 пропустив трирічний строк позовної давності та не порушує питання про поновлення цього строку, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено повністю, витрати позивача щодо сплати судового збору належить віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 13, 141, 263, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволені позову ОСОБА_2 до Ямпільської міської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, Могилів-Подільської районної державної адміністрації, про визнання права власності, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 15 листопада 2024 року.

Головуючий М.М.Дзерин