ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 308/8617/14-к
провадження № 51-2846 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
представника потерпілого
ТОВ «Магазин «Взуття» - адвоката ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги першого заступника керівника обласної прокуратури ОСОБА_8 та представника потерпілого ТОВ «Магазин «Взуття» - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 грудня 2023 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12013070030002437, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 грудня 2023 року задоволено клопотання захисника ОСОБА_10 та звільнено ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 ККУкраїни, а кримінальне провадження закрито.
ОСОБА_9 обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, за таких обставин.
Так, ОСОБА_9 , відповідно до рішення зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття», яке зафіксоване в протоколі № 9 від 12 липня 1999 року, була обрана директором вказаного товариства з передачею їй всіх матеріально-технічних цінностей.
07 липня 2011 року на підставі протоколу зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття» № 7 від 06 липня 2011 року, яким зафіксовано рішення учасників товариства про продаж вбудованих приміщень магазину, які належать товариству, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 134,8 кв.м., ОСОБА_9 , як директор підприємства, на підставі статуту ТОВ «Магазин «Взуття», затвердженого 19 квітня 2005 року Загальними Зборами Учасників, зокрема пункту 8.10.2 «Розпоряджатись майном Товариства, включаючи фінансовими коштами за погодженням із Зборами Учасників Товариства», пункту 8.10.4 «Без довіреності діяти від імені Товариства, представляти його інтереси в усіх установах, фірмах та організаціях як на території України, так і поза її межами», оформила договір купівлі-продажу, і, як наслідок, відчужила громадянину ОСОБА_11 ці приміщення за ціною 142 000 грн.
У подальшому, ОСОБА_9 , не отримавши грошові кошти в сумі 142 000 грн за продаж об`єкта нерухомості, внесла від імені ОСОБА_11 на рахунок ТОВ «Магазин «Взуття» грошові кошти чотирма різними проплатами: 28 вересня 2011 року - 12 000 грн; 19 грудня 2011 року - 10 000 грн; 20 березня 2012 року - 10 000 грн; 24 вересня 2012 року - 15 000 грн, всього на суму 47 000 грн.
У результаті чого, ОСОБА_9 у період часу з 07 липня 2011 року по 26 квітня 2013 року, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність та караність своїх дій, зловживаючи своїм службовим становищем, порушила пункт 8.10.2 статуту товариства, розпорядилась фінансовими коштами товариства без погодження із Збороми Учасників Товариства, не внесла решту грошових коштів на рахунки ТОВ «Магазин «Взуття» за продаж об`єкту нерухомості, який знаходився у спільній власності та був розподілений рівними частинами між всіма учасниками товариства. Таким чином, ОСОБА_9 привласнила та в подальшому розтратила грошові кошти в загальній сумі 95 000 грн на власні потреби, які знаходились у її правомірному володінні після укладення договору купівлі-продажу приміщень, загальною площею 134,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , які належали ТОВ «Магазин «Взуття». Вказаними діями, було завдано ТОВ «Магазин «Взуття» в особах учасників товариства: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 матеріальну шкоду на вказану вище суму.
Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 24 квітня 2024 року апеляційні скарги представника потерпілого ТОВ «Магазин «Взуття» - адвоката ОСОБА_7 та прокурора ОСОБА_21 залишив без задоволення, а ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 грудня 2023 року - без змін.
У цьому провадженні були постановлені такі судові рішення:
- вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 травня 2015 року, яким ОСОБА_9 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, та їй призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади в підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форм власності, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки;
- ухвала Апеляційного суду Закарпатської області від 23 листопада 2015 року, якою вирок місцевого суду залишено без змін;
- ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 червня 2016 року, якою скасовано ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 23 листопада 2015 рокущодо ОСОБА_9 і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції;
- ухвала Апеляційного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року, якою скасовано вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 травня 2015 року і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені у справі судові рішення і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає про те, щосудами попередніх інстанцій не дотримано вимог статей 2, 7, 22, 370 КПК України. Вказує, що 05 грудня 2023 року місцевий суд в порушення вимог процесуального закону розглянув і задовольнив клопотання адвоката ОСОБА_6 про звільнення обвинуваченої ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 191 КК України на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Стверджує, що стороною обвинувачення було змінено обвинувачення ОСОБА_9 з ч. 2 ст. 191 КК України на ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України. Проте 10 листопада 2023 року ухвалою суду обвинувальний акт зі змінами був повернутий прокурору. Вказану ухвалу було оскаржено до апеляційного суду і вона на момент розгляду клопотання про звільнення ОСОБА_9 у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності не набрала законної сили. Внаслідок чого прокурор уважає, що суд не надав стороні обвинувачення процесуальної можливості реалізувати повноваження, обумовлені статтями 338 - 339 КПК України, протягом тривалого часу не вжив жодних розумних і достатніх дій для того, щоб створити необхідні умови для реалізації стороною обвинувачення процесуальних прав, діяв всупереч положенням ч. 6 ст. 22 КПК України, а також сталій судовій практиці Касаційного кримінального суду.
На думку прокурора, висновки суду апеляційної інстанції стосовно того, що у період з лютого до 24 квітня 2024 року, тобто до моменту апеляційного розгляду, стороною обвинувачення могли бути усунуті недоліки обвинувального акту шляхом виконання вказівок суду першої інстанції, яким повернуто обвинувальний акт прокурору, і повторного направлення на новий судовий розгляд до місцевого суду, не узгоджуються з вимогами КПК України. Оскільки ще 05 грудня 2023 року судом першої інстанції кримінальне провадження №12013070030002437 щодо обвинуваченої ОСОБА_9 закрито у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Також, на думку прокурора, всупереч вимогам ч. 2 ст. 439, ч. 3 ст. 415 КПК України, судами нижчих інстанцій не виконано вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цьому кримінальному провадженні.
Крім того, вважає, що суд не дотримався вимог статей 22, 26 КПК України та ч. 1 ст. 337 КПК України щодо змагальності і диспозитивності сторін, рівних умов для сторін процесу щодо доведення правильності своєї позиції не створив, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Таким чином, зазначає, що наведені обставини перешкодили вирішити питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, а отже і про наявність підстав для звільнення її від кримінальної відповідальності за клопотанням сторони захисту.
На думку прокурора, постановлені рішення у цьому провадженні не можуть вважатися такими, що відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України.
У доповненнях до касаційної скарги прокурор зазначає, що місцевий суд, звільнивши ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 191 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, застосував закон, який не підлягав застосуванню. Вважає, що вказане призвело до неможливості призначити ОСОБА_9 покарання, яке б відповідало тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої.
У касаційній скарзі представник потерпілого, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення стосовно ОСОБА_9 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування доводів зазначає, що ОСОБА_9 було змінено обвинувачення з ч. 2 ст. 191 КК України на ч. 5 ст. 191 КК України та ч. 2 ст. 366 КК України. Надалі, ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 10 листопада 2023 року в кримінальному провадженні відносно ОСОБА_9 обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням повернуто прокурору. Вказана ухвала була оскаржена потерпілим в апеляційному порядку, і 29 листопада 2023 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника потерпілої сторони. Отже, станом на 05 грудня 2023 року ухвала суду першої інстанції про повернення прокурору обвинувального акту зі зміненим обвинуваченням не набрала законної сили, а тому у суду не було підстав розглядати обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_9 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, та постановляти ухвалу про звільнення ОСОБА_9 відкримінальної відповідальності за вказане кримінальне правопорушення на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Вважає, що місцевий суд обмежив сторону обвинувачення в можливості усунути недоліки обвинувального акту із зміненим обвинуваченням та подати його на розгляд суду, оскільки вже наступного засідання (05 грудня 2023 року) судом провадження у справі було закрито. Зазначає, що апеляційний суд під час розгляду не перевірив чи були належним чином виконані судом першої інстанції вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наведені в ухвалі від 02 червня 2016 року, та вказівки Апеляційного суду Закарпатської області, наведені в ухвалі від 11 травня 2017 року, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 439, ч. 3 ст. 415 КПК України. Також, на думку представника потерпілого, апеляційний суд не врахував, що обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням було подано в травні 2018 року, а суд попри численні судові засідання, які призначались в даній справі протягом понад п`яти років, вирішив розглянути питання щодо його прийняття тільки 10 листопада 2023 року, фактично не надавши стороні обвинувачення можливості усунути недоліки, та позбавив потерпілого права підтримувати змінене обвинувачення. Вважає, що наведені обставини перешкодили вирішенню питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, а отже і про наявність підстав для звільнення її від кримінальної відповідальності за клопотанням сторони захисту.
Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки вказаним доводам і постановили судові рішення, які не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України.
У запереченнях на касаційні скарги прокурора та представника потерпілого захисник ОСОБА_6 просить залишити їх без задоволення, а судові рішення - без зміни.
У додаткових поясненнях у справі, які по суті є запереченнями на касаційні скаргипрокурора та представника потерпілого, захисник ОСОБА_22 просить залишити їх без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 та представник потерпілого ТОВ «Магазин «Взуття» - адвокат ОСОБА_7 підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити.
Захисник ОСОБА_6 вважав касаційні скарги сторони обвинувачення та представника потерпілого необґрунтованими та просив залишити їх без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового розгляду, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У зв`язку із зазначеним, при перевірці касаційних скарг представника потерпілого та прокурора Суд виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно із ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України визначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло, зокрема, п`ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
За ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно з положеннями ст. 44 КК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.
Згідно із ч. 3 ст. 288 КПК України суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Тобто, встановивши обставини, що дають підстави для закриття провадження, суд повинен їх дослідити і в разі згоди особи ухвалити рішення про її звільнення від кримінальної відповідальності.
Наведені норми закону вказують на те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності є обов`язковим. Суд, установивши наявність усіх передбачених законом обставин, зобов`язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності на цій підставі, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження - досудове розслідування, підготовче судове засідання, судовий розгляд провадження судом першої інстанції, на стадії провадження в суді апеляційної інстанції, але до набрання вироком суду законної сили.
У ході підготовчого судового засідання у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 191 КК України суд першої інстанції розглянув клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_6 про звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження.
Як вбачається з ухвали місцевого суду, постановленої за результатами розгляду зазначеного клопотання захисника, суд встановив, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.191 КК України, яке відповідно до положень ст. 12 КК України є нетяжким злочином, за вчинення якого передбачене покарання у виді обмеженням волі на строк до п`яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Вказаний злочин вчинено в період з 07 липня 2011 року по 26 квітня 2013 року, з дня вчинення якого минуло більше п`яти років, та строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, закінчився. Як установив суд першої інстанції, з дня вчинення кримінального правопорушення і на час розгляду кримінального провадження в суді обвинувачена не ухилялася від слідства або суду, перебіг строків давності не переривався і не зупинявся. З урахуванням цих обставин місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності відповідно до вимог ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строку давності.
При цьому, суд першої інстанції наголосив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 286 КПК України та враховуючи положення ст. 322 КПК України, оскарження сторонами ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 листопада 2023 року про повернення обвинувального акту зі зміненим обвинуваченням прокурору, не перешкоджає розгляду клопотання захисника про звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.
Отже, дотримуючись положень п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, врахувавши думку представника потерпілої сторони та сторони обвинувачення, які заперечували проти задоволення клопотання про звільнення обвинуваченої, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вказаного вище клопотання і звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності, з яким погоджується й колегія суддів.
Представник потерпілого та прокурор, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржили його в апеляційному порядку.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 грудня 2023 року за апеляційними скаргами представника потерпілого та прокурора, дійшов висновку про прийняття правильного рішення судом першої інстанції у підготовчому судовому засіданні на підставі ст. 49 КК України, п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України та вказав про необґрунтованість доводів апеляційних скарг.
Зокрема, суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції дотримався вимог закону, перевірив передбачені ст. 49 КК України підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності, врахував доводи сторони захисту, за ініціативою якої вирішувалося питання про звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності, заслухав заперечення прокурора та представника потерпілої сторони, прийняв обґрунтоване рішення про закриття кримінального провадження та звільнення обвинуваченої ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності.
При цьому, згідно змісту ухвали апеляційного суду, суд звернув увагу на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані (офіційні відомості, документи, будь-які докази тощо) з приводу ухилення обвинуваченої ОСОБА_9 від досудового розслідування та суду у цьому кримінальному провадженні, зокрема оголошення її у розшук та зупинення кримінального провадження, а також вчинення нею нового кримінального правопорушення, що засвідчує безперервність перебігу строків давності за ст. 49 КК України.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав, що попри загальні доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілої сторони стосовно відмови в задоволенні клопотання сторони захисту, які є аналогічними доводам касаційних скарг, у контексті положень ст. 49 КК України такі доводи є безпідставними, оскільки не спростовують висновків суду щодо спливу строку давності, що перешкоджає подальшому кримінальному переслідуванню ОСОБА_9 .
Водночас апеляційний суд акцентував увагу на тому, що звільнення обвинуваченої ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за наявності настання спливу строків давності, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, та згоди обвинуваченої на таке звільнення, було обов`язком суду першої інстанції.
Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій у колегії суддів не викликають сумнівів, оскільки звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності є обов`язковим, ураховуючи клопотання захисника про звільнення обвинуваченої ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності.
Доводи представника потерпілого та прокурора про те, що, оскільки після зміни обвинувачення ОСОБА_9 з ч. 2 ст. 191 КК України на ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, вказаний обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 10 листопада 2023 року було повернуто прокурору, і станом на 05 грудня 2023 року ця ухвала не набрала законної сили, оскільки була оскаржена представником потерпілого в апеляційному порядку, то у суду не було підстав розглядати обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 191 КК України та звільняти останню від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 ККУкраїни, перевірялися судом апеляційної інстанції та визнані безпідставними.
Так, апеляційний суд зазначив, що вказане не спростовує висновків суду першої інстанції про необхідність задоволення клопотання сторони захисту про звільнення обвинуваченої ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 191 КК України у зв`язку зі спливом строків давності.
При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що бере до уваги те, що ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2024 року залишено без змін ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 10 листопада 2023 року про повернення прокурору обвинувального акту щодо ОСОБА_9 зі зміненим обвинуваченням. Крім того, взяв до уваги пояснення сторони обвинувачення, яка не підтвердила, що у період з лютого 2024 року до моменту розгляду апеляційних скарг, які подали адвокат ОСОБА_7 та прокурор ОСОБА_21 на ухвалу місцевого суду від 05 грудня 2023 року, прокурором усунуті недоліки обвинувального акту, виконані вказівки суду першої інстанції про повернення обвинувального акту прокурору і такий повторно направлений на новий судовий розгляд до місцевого суду.
За таких обставин, вказане не впливає на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування положень ст. 49 КК України в цьому кримінальному провадженні.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала суду апеляційної інстанції узгоджується з приписами статей 370, 419 КПК України.
Безпідставними також є доводи представника потерпілого та прокурора про невиконання судом першої інстанції вказівок Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наведені в ухвалі від 02 червня 2016 року, та Апеляційного суду Закарпатської області, наведені в ухвалі від 11 травня 2017 року, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 439, ч. 3 ст. 415 КПК України, з огляду на таке.
Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 травня 2015 року ОСОБА_9 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, та їй призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форм власності, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 23 листопада 2015 року апеляційну скаргу представника потерпілого ТОВ «Магазин «Взуття» залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 червня 2016 року касаційну скаргу представника потерпілого ТОВ «Магазин «Взуття» задоволено, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 23 листопада 2015 рокущодо ОСОБА_9 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року скасовано вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 травня 2015 року і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду, зазначив, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив докази кримінального провадження, порушив права потерпілої особи, тим самим перешкодив стороні обвинувачення подати можливі зміни до обвинувального акту. Під час нового розгляду суду слід дотриматись вимог ст. 349 КПК України щодо обсягу доказів, які будуть досліджуватись, та порядку їх дослідження, з повнотою перевірити докази як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, дати їм належну правову оцінку та винести за наслідками розгляду рішення, яке б відповідало вимогам ст. 370 КПК України.
24 травня 2017 року дане кримінальне провадження надійшло до Ужгородського міськрайонного суду з кваліфікацією дій ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 191 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 416 КПК України після скасування судом апеляційної інстанції вироку або ухвали про закриття кримінального провадження чи про застосування, відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру суд першої інстанції здійснює судове провадження згідно з вимогами розділу IV цього Кодексу в іншому складі суду.
17 травня 2018 року захисником обвинуваченої ОСОБА_9 - адвокатом ОСОБА_6 подано до суду клопотання про звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження.
Після подання стороною захисту вказаного вище клопотання, у той же день, під час судового засідання прокурором ОСОБА_23 оголошено обвинувальний акт від 04 липня 2014 року, яким ОСОБА_9 обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України. Після чого, прокурором оголошено обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням, у якому обвинувачення щодо ОСОБА_9 було змінено з ч. 2 ст.191 КК України на ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України.
Місцевим судом було встановлено, що вказаний вище обвинувальний акт, в якому міститься формулювання зміненого обвинувачення, подано до суду з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, оскільки на момент зміни прокурором обвинувального акту ОСОБА_9 з ч. 2 ст. 191 КК України на ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, судовий розгляд кримінального провадження у новому складі суду ще не розпочався, у судовому засіданні не було встановлено жодних фактичних обставин кримінального правопорушення, а відтак у прокурора не було наявних законних підстав для зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 листопада 2023 року прокурору повернуто обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням. 23 січня 2024 року вказану ухвалу місцевого суду залишено без змін.
З урахуванням зазначеного, на момент повернення прокурору обвинувального акту зі змінами судовий розгляд кримінального провадження у новому складі суду ще не розпочався, у зв`язку з чим доводи представника потерпілого і прокурора щодо невиконання судом першої інстанції вимог ч. 2 ст. 439, ч. 3 ст. 415 КПК Україниє необґрунтованими.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу.
Ураховуючи положення ч. 4 ст. 286 КПК України, суд першої інстанції розглянув вищезазначене клопотання невідкладно, не з`ясовуючи при цьому обставини, установлені під час кримінального провадження, та не перевіряючи їх доказами у порядку статей 347 - 363 КПК України.
Водночас, посилаючись у касаційних скаргах на ті обставини, що судом першої інстанції не досліджено докази, представник потерпілого та прокурор не зазначили, які саме норми КПК було порушено судом у цій частині, при тому, що стадія проведення підготовчого судового засідання не передбачає змінення обвинувачення та дослідження доказів, тоді як чітко врегульовує можливість закриття кримінального провадження з указаних підстав.
На підставі зазначеного вище, вказані доводи касаційних скарг представника потерпілого та прокурора, на думку Суду, в цілому не спростовують правильності висновків суду першої й апеляційної інстанцій у частині прийняття рішення про застосування до ОСОБА_9 положень п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України.
Таким чином, касаційні скарги представника потерпілого та прокурора не містять переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 грудня 2023 року та ухвали Закарпатського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_9 , і Суд не встановив істотних порушень норм кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Таким чином, даних, які би свідчили про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, не встановлено, а тому підстав для задоволення касаційних скарг немає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 грудня 2023 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги першого заступника керівника обласної прокуратури ОСОБА_8 та представника потерпілого ТОВ «Магазин «Взуття» - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Суд | Касаційний кримінальний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 05.11.2024 |
Оприлюднено | 14.11.2024 |
Номер документу | 122963352 |
Судочинство | Кримінальне |
Категорія | Злочини проти власності Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем |
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Маринич В`ячеслав Карпович
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Маринич В`ячеслав Карпович
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Маринич В`ячеслав Карпович
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Маринич В`ячеслав Карпович
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Маринич В`ячеслав Карпович
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Маринич В`ячеслав Карпович
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Маринич В`ячеслав Карпович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні