Рішення

від 12.11.2024 по справі 344/3189/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/3189/21

Провадження № 2/344/492/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Антоняка Т.М.,

секретаря Мрічко Н.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , 2014 р.н. та ОСОБА_6 , 2017 р.н. до Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» третя особа без самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , 2014 р.н. та ОСОБА_6 , 2017 р.н. права користування кімнатами № 1, 2, 3 в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 ; зобов`язання ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» дати дозвіл ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , 2014 р.н. та ОСОБА_6 , 2017 р.н. на реєстрацію місця проживання в кімнатах № 1, 2, 3 гуртожитку, стягнення судових витрат, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач у березні 2021 року звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 , 2014 року нардження та ОСОБА_6 , 2017 року народження, ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської про виселення ОСОБА_3 та членів її сімї: ОСОБА_4 , неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , 2014 року нардження та ОСОБА_6 , 2017 року нардження, з кімнати № 3 площею 20,1 м.кв. гуртожитку для особового складу, який перебуває на балансі Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що на балансі Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» перебуває гуртожиток для особового складу за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням адміністрації установи за погодженням профспілкового комітету № 05 від 09.12.2019 відповідачу 1 ОСОБА_3 (майору внутрішньої служби, начальнику сектору по роботі з персоналом) було надано право на зайняття жилої площі в кімнатах № 1, 2 площею 29,5 м.кв. для проживання з разом з сім`єю, а 09.01.2020 видано ордер на житлову площу. Однак, такий ордер відповідач 1 відмовилась отримувати. 17.02.2020 відповідач 1 звернулася з рапортом про отримання дозволу зареєструвати своє місце проживання та дітей у трьох кімнатах: № НОМЕР_1 , № 2 та № 3. Протокольним рішенням адміністрацівї позивача від 24.02.2020 на підставі попередньо прийнятого рішення, було надано дозвіл про реєстрацію місця проживання 2-х дітей відповідача-1 у двох кімнатах № 1, 2 площею 29,5 м.кв. Але, відповідачі зайняли не тільки дві кімнати, а три. Остання самовільно зайнята кімната за № НОМЕР_2 є площею 20,1 м.кв., що підтверджується Актом від 18.02.2020. Добровільно виселитися з кімнати № 3 відповідачі не бажають.

21.04.2021 відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали відзив на позов, у якому заперечили позовні вимоги.

21.04.2021 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , 2014 року народження, та ОСОБА_6 , 2017 року народження, подали зустрічний позов до Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , 2014 року народження, та ОСОБА_6 , 2017 року народження, права користування кімнатами №№ 1, 2, 3 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язання ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» дати дозвіл ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , 2014 року народження, та ОСОБА_6 , 2017 року народження, на реєстрацію місця проживання в кімнатах №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , НОМЕР_2 гуртожитку, стягнення судових витрат.

В обґрунтування вимог зустрічного позову зазначено, що сім`я ОСОБА_7 з 2014 року проживає у кімнатах №№ НОМЕР_1 , 2, 3 гуртожитку на АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_3 перебуває у трудових відносинах з первісним позивачем. У 2010 році Департаментом України з питань виконання покарань було погоджено питання надання статусу службового житла відомчому гуртожитку Івано-Франківського слідчого ізолятора (на даний час ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)»). Оскільки на той час слідчий ізолятор грошових коштів на проведення реконструкції та переобладнання приміщень не мав, адміністрація установи запропонувала працівникам провести таку за власний рахунок, яке буде згодом їм надано.

Зазначається, що протягом 2011-2013 років в запропонованих відповідачем їм приміщеннях вони за власні кошти здійснили реконструкцію та перепланування складських приміщень І поверху будівлі, внаслідок чого побудовані кімнати №№ НОМЕР_1 , 2, 3 загальною площею 89,78 кв. м, житловою площею 49,6 кв. м. Те, що кошти слідчий ізолятор не виділяв, підтверджується протоколом від 28 січня 2014 року (після чого, приміщення були надані ОСОБА_3 як службове житло та відбулося вселення в них, без ордеру) та листом від 13 листопада 2015 року. Після вселення у спірну квартиру 29 квітня 2014 року між ними був укладений договір про відшкодування витрат на утримання майна та комунальних послуг щодо приміщення загальною площею 89,8 кв. м, саме вони несуть витрати по утриманню житла. Однак 13 серпня 2014 року розподіл службових приміщень в будівлі гуртожитку був відмінений.

Також покликалися на те, що вимоги позивача до ОСОБА_3 були предметом судового розгляду і рішенням судів у справі № 344/1363/17 за позовом ДУ «Івано-Франківська УВП № 12») до ОСОБА_3 , третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про виселення.

У відзиві на зустрічну позовну заяву ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» заперечує вимоги зустрічного позову. Зазначає, що свої вимоги позивачі обґрунтовують наявністю рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03.07.2017 року та Постанови Верховного Суду і 04.09.2019 року. Зазначені судові рішення прийняті в ході розгляду справи за позовом державі установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» до ОСОБА_3 про виселення з квартири без надання іншого житла. Тоді установа обґрунтовувала свої вимоги тим, що гуртожиток для особового складу не змінив свій правовий статус. В гуртожитку залишились кімнати, а не службові квартири. Тому і не видавались ордери на вселення, а установа, виконуючи приписи Подання прокуратури Івано-Франківської області від 12.08.2014 року № 16-160вих-14 «Про усунення порушень вимог Житлового кодексу України та іншого законодавства щодо розподілу службового житла» скасувала своє рішення і попередній розподіл квартир та подала до суду позови про виселення тих осіб, які вселились у квартири. В більшості випадків судові рішення були прийняті на користь установи.

У випадку ОСОБА_3 , Верховний Суд виходив з того, що « ОСОБА_3 продовжує перебувати в трудових відносинах з позивачем, однак не має в м. Івано-Франківську житла, внаслідок чого змушена доїжджати на роботу з іншого міста, в селилася в спірне приміщення з дозволу позивача, належним чином виконувала обов`язки щодо його утримання, вчинила його переобладнання за власний рахунок, а на момент ухвалення рішення апеляційного суду була вагітна та мала малолітню дитину», а тому «її виселення без надання іншого житла не було б справедливим та пропорційним легітимній меті і накладало б надмірний тягар». У первісному позові установи, що наразі розглядається судом, позивач ставить питання щодо повного виселення відповідача з гуртожитку, а лише ви'. _і звільнити одну кімнату, що не суперечить рішенню, прийнятому Верховним Судом. Відповідно до Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 року № 498, розмір жилої площі, що надається в гуртожитку, не може бути менше ніж 6 кв.м. на одну особу. Площа двох кімнат, які установа надає для проживання ОСОБА_3 та членам її сім`ї, є достатньою. При цьому, в установі проходять службу й інші працівники, які змушені доїжджати до місця служби або ж винаймати житло в місті, і які звертаються до адміністрації з проханням надати їм та їхнім сім`ям житлові приміщення гуртожитку.

Щодо посилання позивачів (відповідачів по первісному позові) на договір про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг № Г- 69 від 29.04.2014 року та його виконання, зазначено, що мешканцям гуртожитку комунальні послуги надаються балансоутримувачем, який закуповує їх централізовано для своїх потреб. Особи, що проживають в гуртожитку, відшкодовують балансоутримувачу спожиті енергоносії та комунальні послуги. За весь час проживання в гуртожитку позивач сплачував кошти лише за спожиту електроенергію та надані послуги з водопостачання і водовідведення згідно з показниками лічильників. В документах на оплату не зазначався договір № Г-69 від 29.04.2014 року, як підстава для оплати. Жодних коштів за утримання приміщень загального користування чи інших витрат позивачі не сплачували. Крім того, згідно чинного законодавства (стаття 128 Житлового кодексу України) в гуртожитку надається для проживання винятково жила площа. Надання площі загального користування не є правомірним.

Щодо реконструкції приміщень за рахунок коштів позивачів, позивачі не надали доказів щодо проведення ними реконструкції приміщень. На сьогодні будівля і надалі є гуртожитком для особового складу установи з наявними складськими приміщеннями. Також, відповідно до Примірного положення про користування гуртожитками наймачі жилої площі в гуртожитку мають право без згоди організації, що здійснює управління гуртожитком, вселяти своїх малолітніх чи неповнолітніх дітей, а за згодою такої організації та письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, - своїх дружини або чоловіка, дітей, які досягли 18 років, батьків, а також інших осіб. Установа до 9 грудня 2019 року не надавала дозволу на проживання в гуртожитку чоловіка ОСОБА_4 , вищезгадані судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій також не стосуються ОСОБА_4 . Йому дозволено проживати разом з дружиною кімнатах № 1, 2 гуртожитку рішенням адміністрації установи від 09.12.2019 року № 05.

У відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву представник ОСОБА_3 зазначила, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03.07.2017 встановлено відсутність у її діях ознак самоправства та відмовлено у задоволенні позовних вимог ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)». З таким рішенням погодився і Верховний Суд (постанова від 04.09.2019). З моменту прийняття рішення Апеляційним судом і до даного часу її сім`я продовжує проживати у спірних приміщеннях, жодних інших приміщень самоправно не займала. Однак, відповідач за зустрічним позовом знову звернувся до суду про звільнення її сім`єю займаних приміщень, щодо яких є рішення судових інстанцій. Установа вважає, що термін «звільнення» є протилежним терміну «виселення», тому не суперечить рішенням судових інстанцій. Така позиція є абсурдною та не ґрунтується на вимогах законодавства. У відзиві на зустрічну позовну заяву відповідач зазначає, відповідно до Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 року № 498 розмір жилої площі, що надається в гуртожитку, не може бути менше ніж 6 кв.м. на одну особу, а площа двох кімнат, які Установа надає їм у гуртожитку, (29,5 кв.м.) є достатньою. Однак, в Примірному положенні про користування гуртожитками не встановлено верхньої межі розміру жилої площі, що надається в гуртожитку, то обмеження Установою жилої площі 6-ма кв. метрами є неправомірним. Крім того, одна із кімнат (№ 2) є площею 9,8 кв.м., а сім`я складається з чотирьох чоловік, то в будь-якому випадку (чи на дітей, чи на них з чоловіком) буде припадати менше 6 кв.м. на одну особу. Одночасно слід зазначити, що Установа не «надає» їмм для проживання дві кімнати в гуртожитку, а вони проживають там з 2014 року.

Установа у відзиві зазначає, що за весь час проживання в гуртожитку вони сплачували кошти лише за спожиту електроенергію та надані послуги з водопостачання і водовідведення згідно з показами лічильників. Жодних коштів на утримання приміщень загального користування чи інших витрат вони не сплачували. Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Договору від 29.04.2014 року № Г-69 вони повинні відшкодовувати витрати на утримання приміщень загального користування на підставі калькуляції, яку складає Установа, і яка є невід`ємною частиною даного договору. Така калькуляція Установою ніколи не складалася, місць загального користування вони не мають, крім входу до під`їзду гуртожитку, який вони утримують самі. Вважає доводи Установи, викладені у відзиві, безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2021 року у задоволенні позову ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діють ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , право користування кімнатою № НОМЕР_2 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 червня 2022 року апеляційну скаргу ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Позов ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» задоволено. Виселено ОСОБА_3 та членів її сім`ї: ОСОБА_4 , неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з кімнати № 3, площею 20, 1 кв. м, гуртожитку для особового складу, який перебуває на балансі установи та розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2021 року про часткове задоволення зустрічного позову та в частині розподілу судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діють ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відмовлено. У частині відмови у визнанні права на користування кімнатами № 1, 2 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 червня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

21.06.2023 справа повернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2023, справу розподілено судді Антоняку Т.М.

У судовому засіданні представник позивача та відповідача за зустрічним позовом підтримала заявлені ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» позовні вимоги, які просила задовольнити та відмовити у зустрічному позові. В подальшому представник позивача подала заяву про розгляд справи без її участі.

Представник відповідачів та позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_2 заперечувала позовні вимоги ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)», вказала на наявність підстав для закриття провадження в частині позову ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» та просила задовольнити зустрічний позов.

Відповідно до ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2024 року провадження у справі в частині вимог Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» до ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , 2014 р.н. та ОСОБА_6 , 2017 р.н., ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про виселення з кімнати гуртожитку закрито на підставі пункту 3 частини 1 ст. 255 ЦПК України.

Зважаючи на вище зазначене, спір вирішується в частині заявлених вимог зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , 2014 р.н. та ОСОБА_6 , 2017 р.н. до Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.

Як слідує з матеріалів справи та вже встановлювалось попередніми рішеннями судів першої, апеляційної та касаційної інстанції, на балансі ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» перебуває гуртожиток для особового складу із складськими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності, запис № 29, рік будівництва 1978 та відноситься до об`єктів житлового фонду (том 1, а.с. 6-8).

ОСОБА_3 з 2011 року перебуває у трудових відносинах з ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)», а попередньо - Івано-Франківський слідчий ізолятор (том 1, а.с. 9-10).

Протоколом № 01/2014 спільного засідання житлово-побутових комісій управління ДПтС України в Івано-Франківській області та Івано-Франківського слідчого ізолятора від 28 січня 2014 року здійснено попередній розподіл службових житлових приміщень у будівлі відомчого гуртожитку, у тому числі попередньо закріплено за ОСОБА_3 , яка працювала на посаді заступника начальника СІЗО начальника сектору по роботі з особовим складом, квартиру АДРЕСА_2 , без зазначення характеристики такої (том 1, а.с. 84).

Відповідно до договору про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг від 29 квітня 2014 року № Г-69, укладеного між Івано-Франківським слідчим ізолятором та ОСОБА_3 , загальна площа приміщення становить 89,8 кв. м (том 1, а.с. 88-89).

Протоколом № 02/2014 спільного засідання житлово-побутових комісій управління ДПтСУ в Івано-Франківській області та Івано-Франківського слідчого ізолятора від 13 серпня 2014 року відмінено попередній розподіл службових приміщень в будівлі зазначеного вище відомчого гуртожитку (том 1, а.с. 87).

ОСОБА_3 09 жовтня 2019 року звернулася до начальника ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12) з рапортом про надання їй кімнат № НОМЕР_1 , 2, 3 площею 49,6 кв.м із загальною площею приміщення 83,9 кв. м відомчому гуртожитку установи за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 11).

Протоколом № 04 адміністрації ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12) щодо надання кімнат в гуртожитку для особового складу від 15 жовтня 2019 року продовжено строк розгляду поданого ОСОБА_3 рапорта від 09 жовтня 2019 року (том 1, а. с. 12-13).

Протоколом № 05 адміністрації ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12) щодо надання кімнат в гуртожитку для особового складу від 09 грудня 2019 року ОСОБА_3 (майору внутрішньої служби, начальнику сектору по роботі з персоналом) надано для проживання кімнати № 1, 2 гуртожитку та надано дозвіл проживати з нею її чоловіку ОСОБА_4 та двом дітям: ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ) у вказаних кімнатах. Вирішено надати ордер на житлову площу, укласти договір найму (том 1, а.с. 15).

На підставі вказаного протоколу ОСОБА_3 09 січня 2020 року видано ордер серії УВП № 10 на право зайняття жилої площі в кімнатах № 1, 2 площею 29,5 кв.м. гуртожитку для особового складу на АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 17).

Згідно з пояснень позивача за первісним позовом такий ордер відповідач ОСОБА_3 відмовилася отримувати.

Як слідує з матеріалів справи, 17 лютого 2020 року ОСОБА_3 звернулася з рапортом щодо отримання дозволу зареєструвати своє місце проживання та дітей в кімнатах гуртожитку № НОМЕР_1 , 2, 3 (том 1, а.с. 19).

Протоколом № 01 адміністрації ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12) щодо надання кімнат в гуртожитку для особового складу від 24 лютого 2020 року на підставі попередньо прийнятого рішення було надано дозвіл про реєстрацію місця проживання в двох кімнатах за № 1, 2 (том 1, а.с. 20).

18 лютого 2020 року комісією ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12) складено акт про фактичне проживання в кімнатах гуртожитку, згідно з яким у кімнатах № 1, 2, 3 гуртожитку для особового складу ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» фактично проживають ОСОБА_3 , її чоловік ОСОБА_4 та неповнолітні діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яким адміністрацією було надано дозвіл на проживання в кімнатах № НОМЕР_1 , 2 (том 1, а.с. 22).

Факт проживання ОСОБА_3 у кімнатах № НОМЕР_1 , 2, а також спірній кімнаті № НОМЕР_2 , підтверджується і довідкою установи, виданою ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12) 24 березня 2021 року (том 1, а.с. 139).

Листами від 30 грудня 2020 року та 26 січня 2021 року начальник ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12) звертався до ОСОБА_3 з проханням звільнити кімнату № 3 гуртожитку (том 1, а.с. 23-25).

Шлюб між подружжям ОСОБА_7 було зареєстровано 21 серпня 2014 року (том 1, а.с. 134), за час шлюбу у них народилось двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а.с. 135-136).

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 08.07.2015 року (справа № 344/18749/14-ц) ОСОБА_3 виселено з спірної квартири.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 08.02.2016 року (головуючий - суддя Бородовський С.О., справа № 344/16756/15-ц) заочне рішення було скасовано, справа призначена до судового розгляду.

Ухвалою суду від 17.10.2016 року (справа № 344/16756/15-ц) позов залишено без розгляду. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07.12.2016 року ухвалу Івано-Франківського міського суду від 17.10.2016 року залишено без змін.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2017 року у справі № 344/1363/17 за позовом ДУ «Івано-Франківська УВП (№ 12») до ОСОБА_3 , третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про виселення позов ДУ «Івано-Франківська УВП № 12» задоволено. Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_3 без надання їй іншого жилого приміщення. Вирішено питання щодо судових витрат (том 1, а.с. 90).

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ДУ «Івано-Франківська УВП № 12» відмовлено (том 1, а.с. 91-94).

Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року касаційну скаргу ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань № 12» залишено без задоволення. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2017 року залишено без змін (том 1, а.с. 95-99).

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету івано-Франківської міської ради від 18 листопада 2021 року № 1542 виселення двох неповнолітніх дітей з кімнати № 3 гуртожитку не є доцільним (том 2, а.с. 1-7).

Статтею 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 127 ЖК України передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Відповідно до статті 130 Житлового кодексу України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості користування жилою площею в гуртожитку, який підлягає передачі у власність територіальної громади, визначаються законом.

Норми частин другої статті 128 Житлового кодексу України передбачено, що житлова площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.

Стаття 129 Житлового кодексу України встановлює, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Під гуртожитки надаються спеціально спорудженні або переобладнані з цією метою жилі приміщення.

Згідно частини третьої статті 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання управо на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 р.у справі «Мак Кенн проти Сполученого Королівства» (Mc Cann v. The United Kingdom).

У п. 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich V. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, п. 63).

Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Дотримання порядку надання жилої площі у гуртожитку впливає на правовий статус осіб, які в них проживають. Визнання вселення незаконним тягне за собою виселення без надання іншого житла відповідно до статей 116, 132 Житлового кодексу УРСР. Особа, яка вселилася до житлового приміщення гуртожитку без дотримання встановленого порядку, не набуває право користування таким житлом.

Згідно пункту 17 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. Вселення інших членів сім`ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім`ї громадян, які проживають разом із ним.

Згідно із частиною 4 статті 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Аналогічного висновку прийшов у своїй постанові Верховний суд у справі № 592/345/17 від 25.08.2020 року.

Згідно положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як слідує з матеріалів справи, позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають у кімнатах №№ НОМЕР_1 , 2, АДРЕСА_4 у гуртожитку, що знаходиться на балансі ДУ «Івано-Франківська УВП № 12» з січня 2014 року.

ОСОБА_3 , неодноразово, у період 2019-2020 років, зверталася до начальника установи ОСОБА_10 з рапортами про надання дозволу на реєстрацію місця проживання в кімнатах №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , 3 вищезазначеного гуртожитку.

Згідно відповідей начальника ДУ «Івано-Франківська УВП № 12» ОСОБА_10 від 11.12.2019 року № 18/1-5161, від 12.02.2020 року № 18/1-650, від 25.02.2020 року № 18/1-826 вбачається, що ОСОБА_3 надано дозвіл на проживання в кімнатах №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_3 гуртожитку, про що оформлений відповідний ордер та на реєстрацію за даним місцем проживання дітей.

Листом № 18/1-5674 від 30.12.2020 ОСОБА_3 запропоновано одержати ордер на вселення в кімнати №№ НОМЕР_1 , 2 гуртожитку, звільнити кімнату № 3 гуртожитку та укласти новий договір про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг.

Як слідує з матеріалів справи, сім`я ОСОБА_7 проживає у спірних житлових приміщеннях у трьох кімнатах № НОМЕР_1 , 2, 3 гуртожитку, дві з яких надані за рішенням та видано ордер, а одна переобладнана за власні кошти працівника з попереднього дозволу власника з подальшим визначеним письмово наміром на надання такої у вигляді вже суцільної квартири за АДРЕСА_2 .

Попередніми рішеннями судових інстанцій встановлено, що сім`я ОСОБА_7 проживає у спірних житлових приміщеннях на підставі спільного рішення житлово-побутових комісій управління ДПтС України в Івано-Франківській області та Івано-Франківського слідчого ізолятора від 28.01.2014 року (протокол № 01/2014) і договору № Г-69 від 29.04.23014 року про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг.

Виданий установою ордер від 09.01.2020 року не має юридичної сили, оскільки,ордер це документ на вселення, тоді як сім`я ОСОБА_7 вселилася у спірне житло у 2014 році. Крім того, ордер дійсний протягом 30 днів. Після закінчення цього строку ордер автоматично втрачає свою силу, про що зазначено у Науково-практичному коментарі до статті 58 Житлового кодексу України.

Згідно договору № Г-69 від 29.04.2014 року сім`я ОСОБА_3 займає приміщення загальною площею 89,8 кв.м., що складаються із житлових кімнат №№ НОМЕР_1 , 2, 3 та підсобних приміщень гуртожитку і зміна вищезазначеного договору, або одностороння відмова від договору в силу п.п. 7.5. Договору не допускається.

Зважаючи на дані норми та встановлений факт користування більше 7-ми років в трьох кімнатах №№ 1, 2, 3 гуртожитку, дві з яких надані за рішенням та видано ордер, а одна переобладнана за власні кошти працівника з попереднього дозволу власника з подальшим визначеним письмово наміром на надання такої у вигляді вже суцільної квартири за № 1, суд вважає, що вимоги позивачів за зустрічним позовом про визнання за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , 2014 р.н. та ОСОБА_6 , 2017 р.н. права користування кімнатою № НОМЕР_2 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 є доведені та обгрутовані, а тому підлягають до задоволення.

Правомірність проживання встановлена попередніми вищезазначеними рішеннями судів, які набрали законної сили.

Зокрема, як встановлено постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у цивільній справі № 344/1363/17: «Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для виселення відповідача, оскільки спірне приміщення створено у ході реконструкції складських приміщень, даних про прийняття його в експлуатації немає, а тому відсутні підстави для застосування положень статті 116 ЖК України. Інших правових підстав для виселення відповідача із спірного приміщення гуртожитку позивачем не наведено. У позовній заяві ДУ «Івано-Франківська УВП № 12» просила виселити відповідача виключно на підставі статті 116 ЖК України.

Ухвалюючи рішення про виселення відповідача, суд першої інстанції не врахував того, що ОСОБА_3 , якій попередньо було розподілено спірне житло у гуртожитку на підставі протоколу спільного засідання житлово-побутових комісій управління ДПтС України в Івано-Франківській області та Івано-Франківського ізолятора від 28 січня 2014 року № 01/2014, вселилась у спірне приміщення без отримання ордеру, проте не самоправно, оскільки робила там ремонт та сплачувала комунальні послуги згідно з укладеного з позивачем договору про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг, який не розірвано та не визнано недійсним. Крім того, ОСОБА_3 перебуває у трудових відносинах із відповідачем та іншого житла у м. Івано-Франківську немає.».

Як слідує з досліджених у судовому засіданні обставин справи, матеріалів справ: № 344/1363/17 та 344/18749/14-ц, за позовами про виселення ОСОБА_3 , як з квартири АДРЕСА_5 , вбачається, що спірна кімната № НОМЕР_2 входить до складу квартири АДРЕСА_2 , загальна площа квартири 89,8 кв.м., а тому уже була предметом розгляду вищевказаних справ.

Відтак, зважаючи на вище встановлені обставини, наявні підстави для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , 2014 р.н. та ОСОБА_6 , 2017 р.н. до Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» третя особа без самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , 2014 р.н. та ОСОБА_6 , 2017 р.н. права користування кімнатами № 1, 2, 3 в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 ; зобов`язання ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» дати дозвіл ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , 2014 р.н. та ОСОБА_6 , 2017 р.н. на реєстрацію місця проживання в кімнатах № НОМЕР_1 , 2, 3 гуртожитку, стягнення судових витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд з урахуванням задоволення зустрічного позову, відповідно до ст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідача- Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати - судовий збір у розмірі 1816 (одну тисячу вісімсот шіснадцять) гривень.

Зважаючи на вищенаведене, керуючись, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Зустрічний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , 2014 р.н. та ОСОБА_6 , 2017 р.н. до Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань(№12)» третя особа без самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , 2014р.н. та ОСОБА_6 , 2017 р.н. права користування кімнатами № 1, 2, 3 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язання ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань(№12)» дати дозвіл ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діють також і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , 2014р.н. та ОСОБА_6 , 2017р.н. на реєстрацію місця проживання в кімнатах № 1, 2, 3 гуртожитку, стягнення судових витрат задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою м. Коломия, Івано-Франківської області, ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцем с. Великий Ключів, Коломийського району Івано-Франківської області, ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право користування кімнатами №№ 1, 2, 3 в гуртожитку по АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Державну установу «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12 )» дати дозвіл на реєстрацію місця проживання в кімнатах № НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , НОМЕР_2 гуртожитку по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)», код ЄДРПОУ 08563624, місцезнаходження якої: вул. Євгена Коновальця, 70а, м.Івано-Франківськ, на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний код: НОМЕР_4 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_6 , понесені судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1816 (одну тисячу вісімсот шіснадцять) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Антоняк Т.М.

Повний текст рішення складено та підписано 12.11.2024 року.