Рішення

від 12.11.2024 по справі 568/889/24

РАДИВИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №568/889/24

Провадження №2/568/260/24

12 листопада 2024 р. м.Радивилів

Радивилівський районний суд Рівненської області

суддя Сільман А.О.

секретар судового засідання Саган В.В.

за участю представника позивача адвоката Панчелюга К.М. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у підготовчому засіданні цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:

Служба у справах дітей Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області

Другий відділ ІНФОРМАЦІЯ_1

про встановлення факту самостійного виховання дитини

ВСТАНОВИВ

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Заява обґрунтована тим, що позивач та відповідач не перебувають у зареєстрованому шлюбі. У сторін є спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає з батьком та перебуває на його утриманні. Відповідач проживає за кордоном та не приймає участі у вихованні дитини.

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 18.07.2023 р. визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з батьком, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки в розмірі 1500 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 30.05.20223 р. і до досягнення дитиною повноліття.

Позивач звернувся до суду з вимогою про встановлення факту самостійного виховання батьком дитини, з метою оформлення соціальних виплат, які передбачені державою у разі виховання дитини одним з батьків та з метою відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Ухвалою Радивилівського районного суду Рівненської області від 03.07.2024 р. відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 10.09.2024 р. закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні від 15.10.2024 р. оголошено перерву.

В судовому засіданні представник позивача зауважив, що ОСОБА_2 участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини не приймає, не спілкується з дочкою, аліменти на утриманні дитини від іменті ОСОБА_2 сплачує її мати. Пояснила, що ОСОБА_2 батьківських прав не позбавлена.

Представник служби у справах дітей в судовому засіданні від 15.10.2024 р. пояснила, що відповідач проживає за кордоном, раніше вона з дитиною спілкувалася по телефону, проте на цей час дитина не бажає підтримувати стосунки з матір`ю. Позивач виховує дитину та матеріально забезпечує. Щодо встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем, залишив вирішення вказаного питання на розсуд суду.

В судове засідання від 12.11.2024 р. представники третіх осіб не з`явилися, подали клопотання про розгляд справи без їх участі.

В судове засідання відповідач не з`явився, причини неявки не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення про виклик до суду.

Розглянувши матеріали справи, суд враховує наступне.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_3 , її батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 20.09.2011 р. (а.с. 8).

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 18.07.2023 р. визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 , стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки в розмірі 1500 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 30.05.20223 р. і до досягнення дитиною повноліття.

З Витягу з Реєстру територіальної громади вбачається, що станом на 07.02.2023 р. ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до характреристики ОСОБА_3 вбачається, що вихованням ОСОБА_4 займається батько, він відповідально ставиться до виховання та навчання дочки, цікавиться її успішністю, підтримує зв`язок з класним керівником і відвідує батьківські збори. З мамою ОСОБА_4 класний керівник не знайомий (а.с. 9).

Згідно виписки із медичної картки амбулаторного хворого від 22.04.2024 р., ОСОБА_5 часто хворіюча дитина простудними захворюваннями. Депресивний розлад невстановленого генезу (а.с. 10).

Відповідно до інформації Радивилівського ВДВС у Дубенському районі Рівненської області, заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 станом на 01.09.2024 р. становить 18880,77 грн.

Відповідно до висновку Служби у справах дітей Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області № 320/01-54 від 09.09.2024 р., служба дійшла висновку про доцільність встановлення факту самостійного виховання дитини ОСОБА_6 її батьком ОСОБА_1 (а.с. 39-42).

З листа Радивилівської міської ради №1-24/358 від 29.10.2024 р. вбачається, у відділенні соціальної роботи перебуває сім`я ОСОБА_1 , який виховує дочку ОСОБА_7 . Чоловік сам виховує дівчинку, оскільки мати дитини перебуває за кордоном, більше року зі слів дитини додому не приїжджала. Дівчинка довгий час спілкувалася по телефону з мамою, сумувала за нею, але на даний час припинила спілкування. Дитина отримує підтримку від бабусь і тата. Батько належним чином виконує свої обов`язки.

З висновку оцінки потреб сім`ї № 119 від 06.09.2024 р. вбачається, що ОСОБА_1 проживає з дочкою ОСОБА_4 та його матір`ю ОСОБА_8 . У дитини є підтримка двох бабусь, мати перебуває за кордоном, з дитиною не спілкується.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частин 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Сімейним кодексом України встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України).

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки, сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22 від 1.09.2024 р.

Крім того, системний аналіз положень СК України, Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчить, що передбачене абзацом 12 підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану, у зв`язку з самостійним виховуванням дитини (дітей) віком до 18 років - стосується військовозобов`язаних, які є одинокими батьками (одинока матір/одинокий батько), оскільки застосування такого заходу покликане з метою недопущення залишення без батьківського нагляду (опіки та піклування) неповнолітніх дітей. А тому, до категорії чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин тощо.

Суд вважає, що позивач намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також відсутні інші докази, що позивачка не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин.

Представник позивача обмежився лише посиланням на докази, які були досліджені судом під час розгляду справи № 568/770/23 від 18.07.2023 р. (про визначення місця проживання дитини), при цьому не зазначив обставин та доказів, які підтверджують факт самостійного фиховання дитини на теперешній час.

Крім того, суд критично оцінює доводи представника позивача, що позивач самостійно утримує дитину, оскільки, рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 18.07.2023 р. стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки в розмірі 1500 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 30.05.2023 р. і до досягнення дитиною повноліття. Таким чином, на мати ОСОБА_4 покладено зобов`язання щодо матеріального утримання останньої.

Долучений до матеріалів справи розрахунок заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № 72705661 не є належним доказом на підтвердження факту матеріального утримання дитини лише заявником. Обставини заборгованості (розмір, період, причини тощо) раніше не досліджувались і не можуть встановлюватися при розгляді цієї заяви.

Суд вважає необгунтованими доводи позивача викладені в позовній заяві про те, що встановлення факту самостійного виховання дитини, породжує для заявника юридичні наслідки, а саме можливість оформити соціальні виплати, які передбачені законом, у разі вихованні дитини одним із батьків. Позивачем не наведено, які саме виплати він має можливість оформити та не залучено до участі у справі заінтересовану особу, яка буде нараховувати та здійснювати такі виплати.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 81, 263-265, 141 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання дитини - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Треті особи: Служба у справах дітей Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області (35500, Рівненська обл., Дубенський р-н., м.Радивилів, вул.І.Франка, 13, ЄДРПОУ 42660089);

ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Повний текст ухвали виготовлений 13.11.2024 р.

Суддя А.О. Сільман