Постанова

від 12.11.2024 по справі 916/3012/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3012/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Філінюка І.Г.

суддів: Аленіна О.Ю., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2024

по справі №916/3012/24

за позовом: Керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЛЛО ТРЕЙДІНГ»;

2) Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів»

про визнання недійсним договору та стягнення 2 052 317,57 грн.

суддя суду першої інстанції Цісельський О.В.

місце винесення ухвали: м. Одеса, пр-т Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Київської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЛЛО ТРЕЙДІНГ» та Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів», в якому просить суд:

- визнати недійсним договір № БДР-223/10-19 від 30.10.2019, укладений між Державним підприємством «Фінансування інфраструктурних проектів» та ТОВ «Дорстрой Монтаж Київ»;

- стягнути з ТОВ «Ролло Трейдінг» на користь Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» 2 052 317,57 грн, а з Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» одержані ним за рішенням суду кошти стягнути в дохід держави.

В обґрунтування позову прокурор посилається на встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в бюджетній сфері щодо визнання недійсним договору на послуги з поточного середнього ремонту облаштування освітленням із використанням автономного електрозабезпечення наземних пішохідних переходів, розташованих на автомобільній дорозі загального користування державного значення Р-19 Фастів Митниця Обухів Ржищів - Канів на ділянці км 5+060, км 6+921, км 7+436, км 7+527, км 5+660, км 6+092, км 6+558, Київська область, від 30.10.2019 № БДР-223/10-19, укладеного між Державним підприємством «Фінансування інфраструктурних проектів», як замовником, та ТОВ «Дорстрой Монтаж Київ» (після перейменування ТОВ «Ролло Трейдінг»), як виконавцем, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу останнього.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.07.2024 позовну заяву Керівника Київської обласної прокуратури (вх. № 3078/24 від 05.07.2024) в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЛЛО ТРЕЙДІНГ» та Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» про визнання недійсним договору та стягнення 2 052 317,57 грн., разом з доданими до неї документами, передано за виключною підсудністю до Господарського суду Київської області.

В мотивах прийнятого рішення, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи, що місцезнаходженням нерухомого майна, з приводу якого виник спір, знаходиться у Київській області, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до правил виключної підсудності, визначених частиною третьою статті 30 Господарського процесуального кодексу України, позов прокурора у даній справі підлягає розгляду Господарським судом Київської області.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, Київська обласна прокуратура звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2024 у справі № 916/3012/24 про передачу справи за виключною підсудністю до Господарського суду Київської області та направити справу для продовження її розгляду до Господарського суду Одеської області.

Узагальнені доводи апеляційної скарги:

Скаржник зазначає, що у даних спірних правовідносинах відповідачем виступає ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», уповноваженими особами якого переможцем закупівлі визначено учасника, яким вчинено порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом узгодження ними своїх дій під час підготовки та участі у закупівлі за державні кошти, та ТОВ «Дорстрой Монтаж Київ» (на даний час ТОВ «РОЛЛО ТРЕЙДІНГ» зареєстроване за юридичною адресою: проспект Ушакова, 35 а, м. Херсон) як учасник закупівлі, з яким укладено оскаржуваний договір, у зв`язку з чим предметом спору є вчинення антиконкурентних узгоджених дій, якими спотворено результати торгів, внаслідок чого прокурором обґрунтовано правову вимогу про визнання недійсним укладеного договору № БДР-223/10-19 від 30.10.2019 щодо придбання послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення у Київській області та застосування наслідків недійсності договору, передбачених ч. З ст. 228 ЦК України, шляхом стягнення з ТОВ «РОЛЛО ТРЕЙДІНГ» 2 052 317,57 грн отриманих за вказаним договором в дохід держави.

Прокуратура вважає, що Господарським судом Одеської області при вирішенні питання про направлення справи за виключною підсудністю до Господарського суду Київської області неправильно визначено предмет спору, яким є не наявність нерухомого майна (автомобільних доріг загального користування державного значення, які розташовані на землях дорожнього господарства на території Київської області та є їх невіддільною складовою), а порушення відповідачем п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, чим обґрунтовано правову вимогу про визнання недійсним договору та стягнення 2 052 317,57 грн в дохід держави за укладеним договором, у зв`язку з чим спір у даній справі виник не з приводу утримання автомобільних доріг загального користування державного значення, які розташовані на землях дорожнього господарства на території Київської області, а з приводу вчинення саме атиконкурентних узгоджених дій ТОВ «РОЛЛО ТРЕЙДІНГ», що не залежать від предмету оскаржуваного договору № БДР-223/10-19 від 30.10.2019.

Тобто, суд першої інстанції у даній справі ототожнив предмет договору та предмет позову (спору), що не співпадають та є різними, чим здійснив підміну понять з метою штучного (формального) застосування положень про виключну підсудність, передбачену ст. 30 ГПК України, підстави для застосування якої у даній справі відсутні.

Прокурор просить визнати договір недійсним внаслідок вчинення відповідачем антиконкурентних узгоджених дій та стягнути в дохід держави одержане за оскаржуваним договором. Враховуючи мету подання позову (захист інтересів держави у сфері дотримання законодавства про захист економічної конкуренції під час проведення публічних закупівель) та те, що стягнення 2 052 317,57 грн безпідставно набутих коштів здійснюється із TOB «POЛJIO ТРЕЙДІНГ», яке зареєстроване як суб`єкт господарювання на території м. Херсону, то дана справа територіально не підпадає під юрисдикцію Господарського суду Київської області за місцем знаходження автомобільної дороги, яка не є нерухомим майном, проте аж ніяк не відноситься до предмету позову.

За твердженням скаржника, у даній справі спір не виник з приводу нерухомого майна та жодним чином не зумовлений цим нерухомими майном, тобто у цій справі склад майна (рухоме або нерухоме) не має жодного юридичного значення та не є предметом спору. Ключовим у справі є вчинення антиконкурентних узгоджених дій відповідачем та спотворення результатів закупівлі, що зумовило визнання недійсним укладеного договору та стягнення отриманих коштів за ним у дохід держави.

Процесуальний рух справи у суді апеляційної інстанції.

23.07.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2024 по справі №916/3012/24.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Філінюк І.Г. судді Аленін О.Ю., Принцевська Н.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2024.

На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи №916/3012/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали справи №916/3012/24.

Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2024 по справі №916/3012/24 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.

03.10.2024 матеріали справи №916/3012/24 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно західного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2024 по справі №916/3012/24.

Визначено розглянути апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2024 по справі №916/3012/24 у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.

Встановлено учасникам провадження у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, відзив має надійти до Південно західного апеляційного господарського суду не пізніше десятого дня з дня вручення про відкриття апеляційного провадження у справі, з урахуванням строків поштового перебігу.

Відзив на апеляційну скаргу, а також інших додаткових клопотань чи заяв, в порядку статті 207 ГПК України до суду апеляційної не надходило.

Згідно з частини 13 статті 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно пункту 12 частини першої статті 255 Господарського процесуального кодексу України, окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про передачу справи на розгляд іншого суду.

Відповідно до частини другої статті 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Відповідно до часини другої статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог статті 282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про передачу справи за виключною підсудністю, з огляду на наступне.

Так, предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога прокурора про визнання недійсним договору з поточного середнього ремонту облаштування освітленням із використанням автономного електрозабезпечення наземних пішохідних переходів, розташованих на автомобільній дорозі загального користування державного значення Р-19 Фастів Митниця Обухів Ржищів -Канів на ділянці км 5+060, км 6+921, км 7+436, км 7+527, км 5+660, км 6+092, км 6+558, Київська область від 30.10.2019 № БДР-223/10-19, укладений між Державним підприємством «Фінансування інфраструктурних проектів» та ТОВ «Дорстрой Монтаж Київ».

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

В силу частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.

Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів.

Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Цивільний кодекс України при класифікації речей як об`єктів цивільних прав поділяє речі, зокрема, на рухомі і нерухомі.

Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, основним критерієм віднесення речей до нерухомих є фізична прив`язка об`єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких неможливо без їх знецінення. Вказані ознаки є основними і розглядати їх необхідно у сукупності.

У розумінні Цивільного кодексу України житлові будинки, будівлі, споруди тощо охоплюються поняттям «нерухоме майно». Однак, вказаний перелік об`єктів нерухомого майна не є вичерпним.

Зокрема, відповідно до статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» об`єктами нерухомого майна є житлові будинки; квартири; будівлі, споруди, житлові та нежитлові приміщення.

В силу статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, у тому числі землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 71 Земельного кодексу України встановлено, що до земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв`язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про джерела фінансування дорожнього господарства України» автомобільні дороги загального користування та сільські дороги України (далі - автомобільні дороги) це дороги державного та місцевого значення, які забезпечують внутрішньодержавні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів із врахуванням адміністративно-територіального поділу держави, з`єднують населені пункти і є складовою частиною єдиної транспортної системи держави. Класифікація та перелік цих доріг затверджуються Кабінетом Міністрів України. Автомобільні дороги є державною власністю, крім сільських доріг, порядок управління якою встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У статті 1 Закону України «Про автомобільні дороги» закріплено, що автомобільна дорога лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів; проїзна частина частина автомобільної дороги, безпосередньо призначена для руху транспортних засобів.

За умовами статті 5 Закону України «Про автомобільні дороги» автомобільні дороги поділяються на: автомобільні дороги загального користування; вулиці і дороги міст та інших населених пунктів; відомчі (технологічні) автомобільні дороги, автомобільні дороги на приватних територіях.

Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про автомобільні дороги» автомобільні дороги загального користування є складовою Єдиної транспортної системи України і задовольняють потреби суспільства в автомобільних пасажирських і вантажних перевезеннях. Автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації. Автомобільні дороги загального користування поділяються на автомобільні дороги державного та місцевого значення. Автомобільні дороги місцевого значення поділяються на обласні та районні.

Статтею 9 Закону України «Про автомобільні дороги» унормовано, що складовими автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення є: земляне полотно; проїзна частина; дорожнє покриття; смуга руху; споруди дорожнього водовідводу та водоочисні споруди; споруди шумозахисні; штучні споруди; засоби технологічного зв`язку; інженерне облаштування: спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, стаціонарні комплекси вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху); архітектурне облаштування: архітектурні споруди та декоративні насадження, призначені для забезпечення естетичного вигляду автомобільних доріг; технічні засоби організації дорожнього руху, автопавільйони, лінійні споруди і комплекси, що забезпечують функціонування і збереження доріг; елементи санітарного облаштування; зелені насадження; спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів.

До земель автомобільного транспорту належать землі, надані в користування під споруди і устаткування енергетичного, гаражного та паливно-роздавального господарства, автовокзали, автостанції, лінійні виробничі споруди, службово-технічні будівлі, станції технічного обслуговування, автозаправні станції, автотранспортні, транспортно-експедиційні підприємства, авторемонтні заводи, бази, вантажні двори, майданчики контейнерні та для перечеплення, службові та культурно-побутові приміщення й інші об`єкти, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. До земель дорожнього господарства належать землі, надані в користування під проїзну частину, узбіччя, земляне полотно, декоративне озеленення, резерви, кювети, мости, тунелі, транспортні розв`язки, водопропускні споруди, підпірні стінки, смуги відведення і розташовані в їх межах інші дорожні споруди та обладнання. До складу земель дорожнього господарства входять також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: паралельні об`їзні дороги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з`їзди; майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об`єкти служби дорожнього сервісу; будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; придорожні лісосмуги для захисту доріг і вирощування деревини, в тому числі ділової. Землі, що знаходяться під автомобільними дорогами загального користування та їх спорудами, надаються дорожнім організаціям у користування відповідно до чинного законодавства (стаття 31 Закону України "Про транспорт").

Таким чином, системний аналіз вищенаведених положень чинного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що автомобільні дороги є лінійним комплексом інженерних споруд, які розташовані на землях автомобільного транспорту та не можуть бути переміщені без їх знецінення та зміни їх призначення, тобто належать до нерухомого майна.

Згідно з частинами першою, другою статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадках, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого відмінного варіанту стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.

Вищевказане обумовлене тим, що на противагу іншим правовим положенням про підсудність норма статті 27 Господарського процесуального кодексу України не обмежується директивою про певну категорію справ, які необхідно розглядати за цим правилом підсудності, у той час як всі інші правові норми кореспондуються із характеристиками справи за предметною або суб`єктною ознакою, а тому підлягають застосуванню виключно у випадку кореляції конкретної справи з цими ознаками.

Статтею 30 Господарського процесуального кодексу України встановлено правила виключної підсудності господарських справ.

Виключна підсудність означає, що відповідний спір не може бути розглянутий за загальними правилами підсудності або альтернативної підсудності.

Частиною третьою статті 30 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Аналогічні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладені в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №910/6644/18, а також в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №910/10647/18 та від 16.02.2021 у справі №911/2390/18.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Частиною третьою статті 31 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Спори між судами щодо підсудності не допускаються (частина шоста статті 31 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав учасників справи, а, навпаки, є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.

Крім того, апеляційний господарський суд зазначає, що згідно зі статтею 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 (заяви №29458/04, №29465/04) зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria» від 12.10.1978 року (заява №7360/76), висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, а у даному випадку судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий позов.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що позов у даній справі місить вимоги про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору від 30.10.2019 № БДР-223/10-19, предметом якого є надання послуг з поточного середнього ремонту облаштування освітленням із використанням автономного електрозабезпечення наземних пішохідних переходів, розташованих на автомобільній дорозі загального користування державного значення Р-19 Фастів Митниця Обухів Ржищів -Канів на ділянці км 5+060, км 6+921, км 7+436, км 7+527, км 5+660, км 6+092, км 6+558, Київська область, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір у даній виник з приводу утримання автомобільних доріг загального користування державного значення, які розташовані на землях дорожнього господарства на території Київської області та є їх невіддільною складовою.

Доводи прокурора щодо неправильного визначення предмету спору судовою колегією не приймаються як такі, що спростовуються вищевикладеним. Окрім того, як зазначалося раніше, словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення, а отже місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що відповідно до правил виключної підсудності, визначених частиною третьою статті 30 Господарського процесуального кодексу України, позов прокурора у даній справі підлягає розгляду Господарським судом Київської області.

Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені апеляційним судом, колегія суддів вважає оскаржувану ухвалу такою, що постановлена із дотриманням норм процесуального права, тому підстав для її скасування немає.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи, а тому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно необхідності передачі справи №916/3012/24/ за виключною підсудністю до Господарського суду Київської області.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 10.07.2024 у справі № 916/3012/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на Київську обласну прокуратуру.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури залишити без задоволення

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2024 у справі № 916/3012/24 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Київську обласну прокуратуру.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.

Головуючий суддяІ.Г. Філінюк

Суддя О.Ю. Аленін

Суддя Н.М. Принцевська