Рішення

від 13.11.2024 по справі 910/9846/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2024Справа № 910/9846/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ"

до Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА"

про стягнення 129 135,41 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" про стягнення 129 135,41 грн, з яких:

60461,32 грн - інфляційні втрати, на суму заборгованості за поставку електричної енергії в січні 2023 року - 761 938,49 грн, стягнутого рішенням Господарського суду міста Києва від 04 травня 2023 року у справі №910/3957/23, за період березень 2023 - червень 2024;

32090,22 грн - 3% річних, на суму заборгованості за поставку електричної енергії в січні 2023 року - 761 938,49 грн, стягнутого рішенням Господарського суду міста Києва від 04 травня 2023 року у справі № 910/3957/23, за період з 07.03.2023 по 31.07.2024;

27629,82 грн - інфляційні втрати, на суму заборгованості за поставку електричної енергії в лютому-березні 2023 року - 718 680,13 грн, стягнутого рішенням Господарського суду міста Києва від 13 травня 2024 року у справі № 910/2717/24, за період лютий 2024 - червень 2024 року;

8954,05 грн - 3% річних, на суму заборгованості за поставку електричної енергії в лютому-березні 2023 року - 718 680,13 грн, стягнутого рішенням Господарського суду міста Києва від 13 травня 2024 року у справі № 910/2717/24, за період з 02.03.2024 по 31.07.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, у зв`язку із неналежним виконанням грошового зобов`язання за договором про постачання електричної енергії споживачу на умовах комерційної пропозиції №ЮК/22/12/14С від 19.12.2022, заборгованість за яким встановлена рішеннями Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №910/3957/23, від 13.05.2024 у справі №910/2717/24, які набрали законної сили.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Господарським судом міста Києва ухвалою від 16.08.2024 позовну заяву Товариству з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" залишено без руху.

20.08.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Господарським судом міста Києва ухвалою від 23.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/9846/24, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи ухвала суду від 23.08.2024 була направлена судом в електронний кабінет Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" та доставлена 24.08.2024, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

Отже, згідно із п.2 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

26.09.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позов. У відзиві на позов відповідач просить суд поновити строк для подачі відзиву на позовну заяву та прийняти відзив на позовну заяву, врахувати його при розгляді справи по суті.

30.09.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2024 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, продовжено відповідачу з ініціативи суду процесуальний строк для надання відзиву до 26.09.2024.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань не здійснив погашення заборгованості за договором про постачання електричної енергії споживачу на умовах комерційної пропозиції №ЮК/22/12/14С від 19.12.2022 за січень 2023 року, що встановлена рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/3957/23 та за лютий-березень 2023 року, що встановлена рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/2717/24.

У зв`язку із простроченням відповідачем виконання зобов`язання за договором про постачання електричної енергії споживачу від 19.12.2022, яке встановлено рішеннями Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №910/3957/23, від 13.05.2024 у справі №910/2717/24, які набрали законної сили, позивачем заявлено до стягнення з відповідача:

60461,32 грн - інфляційні втрати, нараховані за період березень 2023 року - червень 2024 року на суму заборгованості за поставку електричної енергії в січні 2023 року, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №910/3957/23;

32090,22 грн - 3% річних, нараховані за період з 07.03.2023 по 31.07.2024 на суму заборгованості за поставку електричної енергії в січні 2023 року, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 910/3957/23;

27629,82 грн - інфляційні втрати, нараховані за період лютий 2024 року - червень 2024 року на суму заборгованості за поставку електричної енергії в лютому-березні 2023 року, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі №910/2717/24;

8954,05 грн - 3% річних, нараховані за період з 02.03.2024 по 31.07.2024 на суму заборгованості за поставку електричної енергії в лютому-березні 2023 року, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/2717/24.

Позиція відповідача

У відзиві на позов відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у задоволені позовних вимог повністю, посилаючись на те, що введення в Україні воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), що унеможливлюють виконання зобов`язань, та є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення грошових зобов`язань.

Таким чином, приймаючи до уваги військовий стан в Україні, кризові явища у вітчизняній економіці, зважаючи на специфіку діяльності відповідача, а також те, що відповідач є державне підприємство та з метою виконання судового рішення, відповідач стверджує про наявність підстав для відмови у задоволені позовних вимог

Також відповідач стверджує про наявність підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат на 90 %, з огляду на таке:

- Державне підприємство "ЗАВОД 410 ЦА" відповідно до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 є підприємством оборонно-промислового комплексу, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, здійснює розробку, виробництво, ремонт, технічне обслуговування та модернізацію повітряних суден та надає послуги підприємствам, які експлуатують повітряні судна та авіаційну техніку, для забезпечення обороноздатності, безпеки і захисту інтересів держави;

- стягнення максимально можливих розмірів штрафних санкцій суттєво підриває фінансовий стан підприємства та призводить до збитковості діяльності, що, у свою чергу, негативним чином впливає на загальну спроможність підприємств своєчасно виконувати державні замовлення та продовжувати вести господарську діяльність в цілому, в той час як в умовах особливого періоду та воєнного стану стабільне функціонування підприємств оборонно-промислового комплексу набуває особливого значення;

- відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі та є боржником за виконавчими провадженнями;

- на підставі наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 14.03.2023 № 43 ДП "ЗАВОД 410 ЦА" включений до Переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період дії воєнного стану;

- робота підприємства в умовах збройної агресії РФ є нестабільною, на підтвердження чого відповідач надав до відзиву наказ від 24.03.2022 № 46 "Про зупинення дії трудових договорів з працівниками" на підставі якого призупинено дію трудових договорів з 24.03.2022 до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану з працівниками ДП "ЗАВОД 410 ЦА";

- прийняття рішення про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з ДП "ЗАВОД 410 ЦА" впливатиме на ефективність обороноздатності держави, тому захист прав має забезпечуватися із дотриманням розумного балансу та врахуванням інтересу держави у стабільному функціонуванні оборонно-промислового комплексу.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Згідно із матеріалів справи, 19.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" (позивачем, постачальник) та Державним підприємством "ЗАВОД 410 ЦА" (відповідачем, споживач) шляхом підписання заяви-приєднання укладений договір про постачання електричної енергії споживачу на умовах комерційної пропозиції №ЮК/22/12/14С, що почала діяти з 21.12.2022 року.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №910/3957/23, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" до Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання електричної енергії споживачу згідно з комерційною пропозицією від 19.12.2022 №ЮК/22/12/14С задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" основний борг у розмірі 761938,49 грн, 3% річних у розмірі 1302,60 грн, пеню у розмірі 21710,03 грн, а також 11860,56 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №910/3957/23 встановлено факт постачання Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" відповідачу електричної енергії у січні 2023 року на загальну суму 761938,49 грн та факт несплати відповідачем спожитої електроенергії на зазначену суму. Також судовим рішенням встановлено факт прострочення відповідачем оплати електричної енергії за січень 2023 року та стягнуто з відповідача нараховані за період з 09.02.2023 до 06.03.2023 у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання 3% річних у сумі 1628,25 грн та 27137,54 грн пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі №910/2717/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" до Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" про стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії споживачу згідно з комерційною пропозицією від 19.12.2022 №ЮК/22/12/14С задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" 718680,13 грн основної заборгованості, 27181,02 інфляційних втрат, 21048,29 грн трьох процентів річних, 148380,81 грн пені та 11019,67 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судовим рішенням у справі №910/2717/24 встановлено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором постачання електричної енергії споживачу згідно з комерційною пропозицією від 19.12.2022 №ЮК/22/12/14С в частині сплати заборгованості за спожиту електричну енергію у лютому-березні 2023 року в сумі 718680,13 грн. У справі №910/2717/24 суд встановив обґрунтованість вимог про стягнення 3% річних у загальному розмірі 21 048,29 грн та 27 181,02 грн інфляційних втрат, а також пені, яка за перерахунком суду становила 148 380,81 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає, що накази про примусове виконання рішень Господарського суду міста Києва у справах №910/3957/23 та №910/2717/24 перебувають на виконані в Солом`янському ВДВС у місті Києві Центрального МУ Міністерства юстиції (м. Київ), виконавче провадження наразі зупинене, встановлену судовими рішеннями суму заборгованості відповідачем не сплачено.

У справі № 910/3957/23 три проценти річних, нараховані на суму заборгованості за період прострочення з 09.02.2023 до 06.03.2023. У справі №910/2717/24 нарахування 3% річних здійснено за період з 09.03.2023 по 01.03.2024; інфляційних втрат - за березень 2023 року - січень 2024 року.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання зобов`язання за договором постачання електричної енергії споживачу згідно з комерційною пропозицією від 19.12.2022 №ЮК/22/12/14С, яке встановлено рішеннями Господарського суду міста Києва від у справах №910/3957/23 та №910/2717/24, враховуючи невиконання відповідачем судових рішень, позивачем заявлено до стягнення з відповідача, нараховані:

60461,32 грн - інфляційні втрати, на суму заборгованості за поставку електричної енергії в січні 2023 року - 761 938,49 грн, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №910/3957/23, за період березень 2023 - червень 2024;

32090,22 грн - 3% річних, на суму заборгованості за поставку електричної енергії в січні 2023 року - 761 938,49 грн, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 910/3957/23, за період з 07.03.2023 по 31.07.2024;

27629,82 грн - інфляційні втрати, на суму заборгованості за поставку електричної енергії в лютому-березні 2023 року - 718 680,13 грн, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/2717/24, за період лютий 2024 - червень 2024 року;

8954,05 грн - 3% річних, на суму заборгованості за поставку електричної енергії в лютому-березні 2023 року - 718 680,13 грн, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/2717/24, за період з 02.03.2024 по 31.07.2024.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, правові відносини між сторонами виникли за договором постачання електричної енергії споживачу згідно з комерційною пропозицією від 19.12.2022 №ЮК/22/12/14С.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №910/3957/23, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" до Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання електричної енергії споживачу згідно з комерційною пропозицією від 19.12.2022 №ЮК/22/12/14С задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" основний борг у розмірі 761938,49 грн, 3% річних у розмірі 1302,60 грн, пеню у розмірі 21710,03 грн, а також 11860,56 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі №910/2717/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" до Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" про стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії споживачу згідно з комерційною пропозицією від 19.12.2022 №ЮК/22/12/14С задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" 718680,13 грн основної заборгованості, 27181,02 інфляційних втрат, 21048,29 грн трьох процентів річних, 148380,81 грн пені та 11019,67 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.

Отже, наявність грошового зобов`язання відповідача по сплаті позивачу вартості спожитої у січні-березні 2023 року, підтверджується рішеннями Господарського суду міста Києва у справах №910/3957/23 та №910/2717/24 та повторного доведення не потребують.

При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №902/330/17).

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19.

Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов`язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відтак, у розумінні положень ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Як встановлено судом вище, відповідач не здійснив сплату заборгованості в розмірі 761938,49 грн, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 910/3957/23, та у розмірі 718680,13 грн, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/2717/24. Доказів протилежного матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо наявності правових підстав для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України, у зв`язку із порушенням відповідачем грошового зобов`язання.

При цьому, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Позивач здійснює нарахування інфляційних втрат та 3% річних:

на суму заборгованості за поставку електричної енергії в січні 2023 року - 761 938,49 грн, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №910/3957/23, інфляційні втрати за період березень 2023 - червень 2024 та 3% річних за період з 07.03.2023 по 31.07.2024.

на суму заборгованості за поставку електричної енергії в лютому-березні 2023 року - 718 680,13 грн, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/2717/24, інфляційні втрати за період лютий 2024 - червень 2024 року та 3% річних за період з 02.03.2024 по 31.07.2024.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що вони є арифметично правильними та обґрунтованими.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З приводу наведених у відзиві аргументів щодо наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за вказаним договором у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 617 ЦК України та статті 218 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив правопорушення у сфері господарювання, звільняється від відповідальності за порушення господарського зобов`язання, якщо доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, підставою для звільнення суб`єкта господарювання від відповідальності за порушення господарського зобов`язання є обставини непереборної сили, що одночасно мають ознаки надзвичайності та невідворотності.

Виходячи зі змісту наведених вище норм права для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №904/5610/19 та від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним. Відповідно до статті 617 ЦК України, форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов`язання і не є підставою для припинення зобов`язань.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).

Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина друга статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").

Ураховуючи викладене, Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 щодо застосування статті 14-1 ЗУ "Про Торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується ТППУ та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 ЗУ "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Однак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення господарського зобов`язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на таке:

укладений між сторонами договір про постачання електричної енергії споживачу на умовах комерційної пропозиції № ЮК/22/12/14С почав діяти з 21 грудня 2022 року, тобто вже під час дії воєнного стану в Україні;

всупереч 11.1.- 11.5. договору відповідачем не надано доказів повідомлення позивача у визначеному договором порядку про настання форс-мажорних обставин, на які посилався відповідач у своєму відзиві;

наданий відповідачем лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили у спірних правовідносинах, оскільки не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин та виданий без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією РФ проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

За таких обставин, заперечення відповідача проти позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд вважає необґрунтованими.

З приводу заявленого відповідачем у відзиві клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат на 90%, суд зазначає таке.

Згідно із ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Водночас, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Так, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у такого боржника в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

При цьому інфляційні втрати та відсотки річні не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв`язку з знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 22.02.2022 у справі №924/441/20).

Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. А тому судами правильно враховано вказаний правовий висновок Верховного Суду у справі № 910/4590/19.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №924/441/20 суд звертав увагу на необхідність врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та зазначав, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Стосовно посилань відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, суд зазначає наступне.

У справі № 902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу. З метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення суми відсотків річних був обмежений судом.

У пункті 8.38 постанови від 15.09.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Водночас, у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 у справі №917/991/22 звернув увагу на те, що саме з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв, суд, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Верховний Суд зазначив, що конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання за договором, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, має правове значення під час вирішення питання щодо застосування частини третьої статті 511 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України (щодо права суду зменшувати лише розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України).

У справі, яка розглядається, позивачем заявлено до стягнення 3% річних, тобто розмір передбачений законодавством (ч.2 ст.625 ЦК України), отже, в цьому випадку вирішуючи питання про зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних суд має входити з конкретних обставин у розглядуваній справі, які мають юридичне значення, а також наявності виключних (надзвичайних) обставин, які вплинули на несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

З огляду на виключні обставини даної справи, беручи до уваги обставини, що ДП "ЗАВОД 410 ЦА" є підприємством оборонно-промислового комплексу, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави (відповідно до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83), здійснює розробку, виробництво, ремонт, технічне обслуговування та модернізацію повітряних суден та надає послуги підприємствам, які експлуатують повітряні судна та авіаційну техніку, для забезпечення обороноздатності, безпеки і захисту інтересів держави; здійснення такої діяльності є одним із пріоритетних напрямків у забезпеченні оборони України, захисті державного суверенітету, територіальної цілісності та конституційного ладу нашої країни під час війни, з огляду на те, що розрахунки 3% річних охоплюють період військової агресії РФ проти України та введення воєнного стану) суд дійшов висновку про зменшення річних нарахувань до 1% у розмірі 13681,42 грн. Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду в ухвалі від 05 червня 2024 року по справі №917/991/22.

Разом з тим, підстави для зменшення інфляційних втрат відсутні, з огляду на те, що нормами чинного законодавства не передбачено повноважень суду на зменшення розміру інфляційних втрат; у справі №902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду (на яку посилається відповідач) не викладено висновків щодо можливості зменшення розміру інфляційних втрат; нарахування інфляційних втрат є відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, та їх розмір не підлягає зміні за домовленістю сторін, а порядок їх нарахування є чітко регламентованим.

Отже, у суду відсутні підстави для зменшення заявлених до стягнення інфляційних втрат у загальній сумі 88091,14 грн, які підлягають задоволенню.

Враховуючи вище встановлені обставини, приписи ст.74, 76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у загальній сумі 88091,14 грн та 1% річних у сумі 13681,42 грн, а саме:

60461,32 грн - інфляційних втрат, на суму заборгованості за поставку електричної енергії в січні 2023 року - 761 938,49 грн, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №910/3957/23, за період березень 2023 - червень 2024;

10696,74 грн - 1% річних, на суму заборгованості за поставку електричної енергії в січні 2023 року - 761 938,49 грн, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 у справі № 910/3957/23, за період з 07.03.2023 по 31.07.2024;

27629,82 грн - інфляційні втрати, на суму заборгованості за поставку електричної енергії в лютому-березні 2023 року - 718 680,13 грн, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/2717/24, за період лютий 2024 - червень 2024 року;

2984,68 грн - 1% річних, на суму заборгованості за поставку електричної енергії в лютому-березні 2023 року - 718 680,13 грн, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/2717/24, за період з 02.03.2024 по 31.07.2024.

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ", а саме в частині стягнення з Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" інфляційних втрат у загальній сумі 88091,14 грн та 1% річних у сумі 13681,42 грн.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за вимоги, розмір яких визнаний суд обґрунтованим.

Питання щодо розподілу витрат на правову допомогу судом у рішенні не вирішується, оскільки у позові позивач зазначив, що відповідно до частини 8 статті 129 господарського процесуального кодексу України остаточний розмір судових витрат буде подано до суду протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" (03151, місто Київ, проспект Повітрофлотський (проспект Повітряних Сил), будинок 94; ідентифікаційний код 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.КОМОДІТІЗ" (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 3А; ідентифікаційний код 42601505) інфляційні втрати у загальній сумі 88091,14 грн, 1% річних у сумі 13681,42 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 13.11.2024.

Суддя С.О. Турчин