Рішення

від 12.11.2024 по справі 161/10482/24

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/10482/24

Провадження № 2/161/3235/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2024 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Черняка В.В.,

за участю секретаря судового засідання Лук`янчук О.А.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Торчинської селищної ради, про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування вимог вказує, що перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час дитина проживає з позивачем. ОСОБА_1 тривалий час не піклується про сина, не цікавиться його успіхами та станом здоров`я.

На підставі наведеного, позивач просить суд, позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 04 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 04 липня 2024 року справу було прийнято до розгляду та відкрито провадження.

Ухвалою суду від 14 серпня 2024 року у справі замінено неналежну третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на належну, а саме: Виконавчий комітет Луцької міської ради на Орган опіки та піклування Торчинської селищної ради, зобов`язано орган опіки надати висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

13 вересня 2024 року на адресу суду надійшов відзив відповідача, в якому остання заперечує позов. Зазначає, що позивачем не долучено жодних доказів на підтвердження вимог. Дитина проживає з матір`ю, за місцем реєстрації, забезпечена усім необхідним. ОСОБА_1 працевлаштована, до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувалась, піклується по сина. Позивач є військовослужбовцем, неодноразово просив відповідача визнати позов з метою одержання підстав для звільнення з військової служби. Відтак, підстави для задоволення позову відсутні.

В судове засідання 12 листопада 2024 року позивач та його представник не з`явились, про дату та час розгляду були повідомлені належним чином.

Суд наголошує, що попереднє судове засідання відкладалось за клопотанням представника позивача (з метою визначення позиції сторони щодо підтримання вимог).

Заяв чи клопотань про залишення позову без розгляду чи відкладення судового засідання стороною позивача не подавалось, з чого слідує підтримання позивачем вимог.

Суд зважає на позицію представника відповідача та третьої особи, які вважали за можливе продовжувати слухання справи без участі позивача та його представника за наявними матеріалами.

Відповідно до вказаного, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, суд вбачає за можливе розглянути справу за відсутності сторони позивача.

Відповідач та її представник проти задоволення позову заперечили, надали пояснення аналогічні викладеному у письмовому відзиві на позов. Додатково зазначили, що на даний момент шлюб між сторонами розірвано, у стягненні аліментів на користь позивача відмовлено судом. Дитина проживає з матір`ю, однак, на момент перебування позивача на лікуванні знаходиться з ним. ОСОБА_1 припускає, що ініціювання судового позову розглядуваного характеру спрямовано на отримання ОСОБА_4 підстав для звільнення з військової служби.

Представник третьої особи заперечила проти задоволення позову, просила врахувати висновок Органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 .

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з наявністю обставин, які, на переконання позивача, свідчать про ухилення матері їх спільного сина від виконання своїх обов`язків по його вихованню та необхідністю, у зв`язку з цим, позбавити її батьківських прав.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно ч. 1 ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Статтею 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 липня 2012 року, який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2024 року, що набрало законної сили (відповідно до даних АСДС).

Від даного шлюбу мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України (у редакції, чинній на час розгляду судами спору) визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винноїповедінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Небажання дитини спілкуватися з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення матір`ю (батьком) від виконання батьківських обов`язків, так як ці обставини зумовлені не її (його) волею. Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові 24 квітня 2019 року у справа № 331/5427/17.

В усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3 Конвенції про права дитини).

Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

При цьому, суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третястатті 171 СК України).

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківськихправ єкрайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

З письмового висновку Органу опіки та піклування Торчинської селищної ради № 124 від 29 серпня 2024 року вбачається, що сім`я до 2022 року проживала в АДРЕСА_1 . Згодом ОСОБА_4 переїхав до батьків в с. Михайлівка, а ОСОБА_1 разом із сином переїхали до бать вік відповідачки ( АДРЕСА_2 ). Під час обстеження умов проживання дитини за адресою с. Михайлівка, встановлено, що ОСОБА_4 з 2023 року перебуває на службі в ЗСУ. Малолітній син проживає з батьком протягом двох останніх місяців, оскільки ОСОБА_1 перебувала на лікуванні. Зі слів дитини стало відомо, що він їздить в село Верхи до бабусі ОСОБА_6 , разом з якою відвідував матір в закладах охорони здоров`я (за вказаною адресою в дитини є місце для відпочинку, одяг, взуття, засоби особистої гігієни). Заяв та скарг на гр. ОСОБА_1 до селищної ради не надходило. Доказів, які б стверджували винну поведінку ОСОБА_1 щодо ухилення від виховання сина та свідомого нехтування її своїми обов`язками, як матері, не встановлено. Враховуючи наведене, Орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 .

Аналізуючи наявні доводи органу опіки та піклування суд зауважує, що такі не містять в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав.

Крім того, враховуючи встановленні обставини, суд припускає, що справжньою метою подання позову ОСОБА_4 є намагання ним створити передумови для отримання права на звільнення від військової служби.

Верховним Судом у Листі від 25.06.2024 року № 1478/0/208-24 зауважено Головам апеляційних та місцевих судів на дотримання процесуального порядку розгляду справ, чіткого визначення предмета спору та характеру правовідносин, обставин справи, які підлягають встановленню саме щодо справ, категорія яких стосується захисту сімейних справ та інтересів дитини, наслідком чого є звільнення з військової служби, а також уникнення від призову на військову службу під час мобілізації, вказуючи на створення штучних правовідносин з метою звільнення з військової служби, - що є неприпустимим.

Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що згідно частини третьої статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідачки відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками.

З досліджених судом доказі вбачається, що ОСОБА_1 має постійний зв`язок з дитиною, піклується про сина, будь-яких правопорушень відносно дитини не вчиняла.

Судом не встановлено фактів вчинення відповідачкою будь-яких негативного психологічного тиску на дитину, спричинення їй будь-якої моральної чи фізичної шкоди, відтак, підстави, передбачені ст. 164 СК України для позбавлення її батьківських прав відсутні, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

Оскільки підстави для задоволення позову відсутні, згідно положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі статті 51 Конституції України, статей 155, 164-166 Сімейного кодексу України, статей 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Торчинської селищної ради, про позбавлення батьківських прав, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 12 листопада 2024 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк