Рішення

від 12.11.2024 по справі 922/3046/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3046/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цикл Фінанс" (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора І.Сікорського, 8; код ЄДРПОУ: 43453613) до Приватного підприємства "Вірго Інвест Україна" (61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 37; код ЄДРПОУ: 35476725) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

28.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Цикл Фінанс" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Вірго Інвест Україна", в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Вірго Інвест Україна" заборгованість за кредитним договором №CR-SME 21/003/73 від 12.02.2021 у загальному розмірі 87 362,98 грн. з яких: 78 556,55 грн. заборгованість по основній сумі кредиту, 5 406,84 грн. заборгованість по відсотках, 2 779,59 грн. інфляційні втрати, 620,00 грн. 3% річних, а також стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання банківських послуг №CR-SME 21/003/73 від 12.02.2021.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.08.2024 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Цикл Фінанс" до Приватного підприємства "Вірго Інвест Україна" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/3046/24. Вирішено розгляд справи №922/3046/24 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу відповідно до статті 251 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов та відповідно до частини 7 статті 252 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.09.2024 позовну заяву (вх.№3046/24 від 28.08.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Цикл Фінанс" залишено без руху. Надано позивачу строк, який становить 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків.

17.09.2024 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Цикл Фінанс" надійшла заява (вх.№23430 від 17.09.2024) на виконання ухвали Господарського суду Харківської області від 06.09.2024 разом з доказами сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.09.2024 продовжено розгляд справи №922/3046/24 за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідач -Приватне підприємство "Вірго Інвест Україна" належить до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов`язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Однак, відповідач станом на день прийняття цього рішення електронний кабінет не зареєстрував.

Відтак, 30.08.2024 для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.ст.251,252 Господарського процесуального кодексу України, суд з використанням установи поштового зв`язку АТ "Укрпошта" направив на адресу відповідача -Приватного підприємства "Вірго Інвест Україна" (61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 37) вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/3046/24 від 30.08.2024 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Однак, вказану судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Згідно із ч.1 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відтак, з огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що відповідача було належним чином повідомлено про розгляд даної справи.

В свою чергу відповідач своїм правом наданим відповідно до ст.251, ст.252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу та інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте, станом на 12.11.2024 від відповідача будь-яких заяв по суті спору та/або з процесуальних питань до суду не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

12.02.2021 Приватне підприємство "Вірго Інвест Україна" звернулось до Акціонерного товариства «ОТП Банк» із кредитною заявкою №1 про надання кредитних коштів на суму 97 698,07 грн.

В той же день, між Акціонерним товариством «ОТП Банк» (банк) та Приватним підприємством "Вірго Інвест Україна" (клієнт) було укладено договір про надання банківських послуг №CR-SME 21/003/73 від 12.02.2021 (надалі - Кредитний договір).

Пунктом 1 Кредитного договору встановлено, що кредит - банківська послуга, що надається банком без взяття на себе твердого зобов`язання, при якій клієнт може отримати від банку грошові кошти на певний строк на умовах повернення та платності (проценти), однією сумою або частинами, в розмірі, порядку та на умовах, встановлених у Договорі.

Відповідно до п.3 Кредитного договору банк надає клієнту банківську послугу, а клієнт приймає банківську послугу та зобов`язується належним чином виконувати зобов`язання, що встановлені в Договорі та Правилах відносно такої банківської послуги, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату послуг банку.

Кількість банківських послуг, що надається за Договором, необмежена.

Якість банківських послуг відповідає стандартам банку.

Банківські послуги можуть надаватися в будь-якій валюті, що дозволяється чинним законодавством України та щодо якої сторони письмово прийшли до згоди.

Ліміт Банківської послуги може змінюватися шляхом укладення додаткових договорів про зміну Договору.

Детальні умови кожної з банківських послуг узгоджені сторонами в пунктах 21-24 Договору.

Згідно п.21 Кредитного договору на момент укладення цього Договору доступний ліміт банківської послуги становив 97 698,07 грн.

Ціна (сума) Договору дорівнює генеральному ліміту у випадку визначення генерального ліміту в валюті гривня, або гривневому еквіваленту генерального ліміту - у вигадку визначення генерального ліміту в валюті іншій, ніж гривня, із застосуванням валютного курсу НБУ, встановленого на (для) дату (и) визначення (п.4. Кредитного договору).

Строк дії Договору дорівнює генеральному строку за обставини, що відсутній випадок невиконання умов Договору за обставини наявності випадку невиконання умов Договору, Договір залишається чинним до тих пір, поки всі зобов`язання клієнта перед банком не будуть виконані в повному обсязі (п.5 Кредитного договору).

Згідно п.6 Кредитного договору розмір плати визначається сторонами в Договорі та/або заяві про надання банківської послуги відносно кожної з банківських послуг, надання якої було письмово погоджене між сторонами.

Дата припинення чинності лімітом банківської послуги - 12.05.2022 (п.21.1.6. Кредитного договору).

Стандартний розмір процентної ставки становить 15,90% річних (п.21.1.8.Кредитного договору).

Пунктом 21.1.16. Кредитного договору сторони погодили графік повернення кредиту, а саме: 12.03.2021 - 4 000,00 грн.; 12.04.2021 - 4 000,00 грн.; 12.05.2021 - 40 000,00 грн.; 14.06.2021 - 7 141,52 грн.; 12.07.2021 - 7 141,52 грн.; 12.08.2021 - 7 141,52 грн.; 13.09.2021 - 7 141,52 грн.; 12.10.2021 - 7 141,52 грн.; 12.11.2021 - 7 141,52 грн.; 13.12.2021 - 7 141,52 грн.; 12.01.2022 - 7 141,52 грн.; 14.02.2022 - 7 141,52 грн.; 14.03.2022 - 7 141,52 грн.; 12.04.2022 - 7 141,52 грн.; 12.05.2022 - 7 141,35 грн.

Як стверджує позивач, відповідач порушив умови Кредитного договору та не сплатив належні до сплати суми кредиту та відсотки. 15.06.2021 боржник припинив виконувати зобов`язання за умовами Кредитного договору. Станом на 19.11.2021 загальна сума заборгованості боржника становить 83 963,39 грн.: заборгованість по основній сумі кредиту складає 78 556,55 грн., заборгованість по відсоткам 5 406,84 грн., на підтвердження чого позивач надає розрахунок заборгованості Приватного підприємства "Вірго Інвест Україна" за кредитним договором №CR-SME 21/003/73 від 12.02.2021 станом на 19.11.2021, здійснений директором Департаменту операційного супроводження кредитно-депозитних, карткових та неторгових операцій клієнтів Акціонерного товариства «ОТП Банк».

19.11.2021 між Акціонерним товариством «ОТП БАНК» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги №19/11/21 (надалі - Договір відступлення).

Відповідно до п.2. Договору відступлення, в порядку та на умовах визначених цим договором, первісний кредитор передає (відступає) в повному обсязі, а новий кредитор приймає на себе у повному обсязі право вимоги, що належить первісному кредитору за кредитними договорами, перелік яких міститься у Реєстрі вимог, наведеному у Додатку 1 до цього договору, та які укладені між первісним кредитором та боржниками, а саме: первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору право вимоги виконання боржниками боргових зобов`язань які виникли за кредитними договорами в розмірах зазначених в Реєстрі вимог, та які можуть виникнути в майбутньому за кредитними договорами, право вимоги виникнення всіх інших обов`язків та зобов`язань боржників/поручителів/майнових поручителів, передбачених кредитними договорами та договорами забезпечення , за суму, встановлену в п.3 цього договору.

Згідно Акту прийому-передачі кредитних документів від 30.11.2021, первісний кредитор передав новому кредитору договір про надання банківських послуг №CR-SME 21/003/73 від 12.12.2021, кредитну заявку №1 від 12.02.2021 та додаток до договору про надання банківських послуг №CR-SME 21/003/73 від 12.12.2021.

Згідно Реєстру вимог, первісний кредитор передав новому кредитору заборгованість Приватного підприємства "Вірго Інвест Україна" за договором про надання банківських послуг №CR-SME 21/003/73 від 12.02.2021 у розмірі 83 963,39 грн., з них: 78 556,55 грн. заборгованість по основній сумі кредиту та 5 406,84 грн. заборгованість по відсотках.

Як стверджує позивач, станом на даний час відповідач не виконав умови договору та не сплатив заборгованість.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із наданням грошових коштів в кредит здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч.1 ст.634 ЦК України).

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до вимог ч.ч.1-2 ст.1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як було встановлено судом, 12.02.2021 між Акціонерним товариством «ОТП Банк» (банк) та Приватним підприємством "Вірго Інвест Україна" (клієнт) було укладено договір про надання банківських послуг №CR-SME 21/003/73 від 12.02.2021, відповідно до п.3 якого банк надає клієнту банківську послугу, а клієнт приймає банківську послугу та зобов`язується належним чином виконувати зобов`язання, що встановлені в Договорі та Правилах відносно такої банківської послуги, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату послуг банку.

Проаналізувавши відносини, які склались між Акціонерним товариством «ОТП Банк» (банк) та Приватним підприємством "Вірго Інвест Україна" (клієнт), суд зазначає, що за своєю правовою природою договір, укладений між позивачем та відповідачем є кредитним договором.

При цьому, сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому відповідно до вимог ст.ст. 205, 638, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та ст.ст. 179, 180 Господарського кодексу України, він вважається укладеним.

Таким чином, укладений Кредитний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі статтями 173, 174, 175 ГК України, статтями 11, 202, 509 ЦК України і відповідно до статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

19.11.2021 між Акціонерним товариством «ОТП БАНК» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги №19/11/21, відповідно до п.2. якого, в порядку та на умовах визначених цим договором, первісний кредитор передає (відступає) в повному обсязі, а новий кредитор приймає на себе у повному обсязі право вимоги, що належить первісному кредитору за кредитними договорами, перелік яких міститься у Реєстрі вимог, наведеному у Додатку 1 до цього договору, та які укладені між первісним кредитором та боржниками, а саме: первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору право вимоги виконання боржниками боргових зобов`язань які виникли за кредитними договорами в розмірах зазначених в Реєстрі вимог, та які можуть виникнути в майбутньому за кредитними договорами, право вимоги виникнення всіх інших обов`язків та зобов`язань боржників/поручителів/майнових поручителів, передбачених кредитними договорами та договорами забезпечення , за суму, встановлену в п.3 цього договору.

Згідно Акту прийому-передачі кредитних документів від 30.11.2021, первісний кредитор передав новому кредитору договір про надання банківських послуг №CR-SME 21/003/73 від 12.12.2021, кредитну заявку №1 від 12.02.2021 та додаток до договору про надання банківських послуг №CR-SME 21/003/73 від 12.12.2021.

Суд звертає увагу, що згідно вказаного Акту первісний кредитор передав новому кредитору договір про надання банківських послуг №CR-SME 21/003/73 від 12.12.2021, а не №CR-SME 21/003/73 від 12.02.2021.

Водночас згідно Реєстру вимог первісний кредитор передав новому кредитору заборгованість Приватного підприємства "Вірго Інвест Україна" за договором про надання банківських послуг №CR-SME 21/003/73 від 12.02.2021 у розмірі 83 963,39 грн., з них: 78 556,55 грн. заборгованість по основній сумі кредиту та 5 406,84 грн. заборгованість по відсотках.

Суд зазначає, що заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на характер, обсяг та порядок виконання боржником своїх обов`язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення для боржника, оскільки внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов`язанні, а не заміна сторони в договорі.

Відтак, після укладення між Акціонерним товариством «ОТП БАНК» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» (новий кредитор) договору відступлення права вимоги №19/11/21 від 19.11.2021, Приватне підприємство "Вірго Інвест Україна" продовжив залишатися зобов`язаною особою за договором про надання банківських послуг №CR-SME 21/003/73 від 12.02.2021.

В силу положень частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію та інші платежі передбачені Договором.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (§1. Позика) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Проценти, у розумінні статті 1048 ЦК України, сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за користування кредитом. Тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.3 ст.1049 ЦК України).

Відтак, надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку. Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно користуватися кредитом, натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за користування кредитом) за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Згідно частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку.

Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Частиною 1 статті 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статях Господарського процесуального кодексу України.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Визначений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності та принцип рівності сторін, визначений статтею 7 ГПК, які пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її в явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Зазначені вище принципи змагальності та рівності сторін, норми процесуального права вимагають від позивача переконати суд в обґрунтованості його вимог (постанова Верховного Суду від 23.01.2020 по справі №920/153/18).

Крім того, на позивача та на відповідача покладено обов`язок доказування тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи з положень частин 1, 3, 4 статті 74 ГПК України, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Враховуючи викладене, позивач на підтвердження своїх вимог про стягнення заборгованості повинен довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на наявність такої заборгованості, а відповідач повинен надати докази, які спростовують доводи позивача про невиконання відповідачем грошових зобов`язань.

У відповідності до ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.76 ГПК України).

Згідно з ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ГПК України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання стосовно доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у визначенні прав та обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Водночас, належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шабельник проти України» (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1998 та у справі «Тейшейра ді Кастру проти Португалії» від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості інших осіб перед боржником, можуть бути первинні документи.

З урахуванням наведеного, позивач повинен, зі своєї сторони, надати первинні документи, на підтвердження виконання свого обов`язку щодо передання на користь боржника суми кредиту, та, відповідно, невиконання боржником свого зобов`язання щодо своєчасного та в повному обсязі повернення такого кредиту.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

При цьому відповідно до пункту 61 вказаного Положення форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: 1) номер особового рахунку; 2) дату здійснення останньої (попередньої) операції; 3) дату здійснення поточної операції; 4) код банку, у якому відкрито рахунок; 5) код валюти; 6) суму вхідного залишку за рахунком; 7) код банку-кореспондента; 8) номер рахунку кореспондента; 9) номер документа; 10) суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); 11) суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; 12) суму вихідного залишку.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками по кредитному договору є належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, які повинні досліджуватися в сукупності з іншими доказами.

До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц, від 01 грудня 2021 року у справі №569/7648/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц.

Відтак, належним та достатнім доказом на підтвердження видачі позивачем відповідачу кредиту в межах поточного ліміту є банківська виписка з карткового рахунку відповідача.

Однак жодної банківської виписки по рахунку відповідача, яка б підтверджувала надання Акціонерним товариством «ОТП Банк» кредитних коштів Приватному підприємству "Вірго Інвест Україна" на підставі договору про надання банківських послуг №CR-SME 21/003/73 від 12.02.2021, матеріали справи не містять.

Разом з цим, пунктом 21.1.16. Кредитного договору сторони погодили графік повернення кредиту, а саме: 12.03.2021 - 4 000,00 грн.; 12.04.2021 - 4 000,00 грн.; 12.05.2021 - 40 000,00 грн.; 14.06.2021 - 7 141,52 грн.; 12.07.2021 - 7 141,52 грн.; 12.08.2021 - 7 141,52 грн.; 13.09.2021 - 7 141,52 грн.; 12.10.2021 - 7 141,52 грн.; 12.11.2021 - 7 141,52 грн.; 13.12.2021 - 7 141,52 грн.; 12.01.2022 - 7 141,52 грн.; 14.02.2022 - 7 141,52 грн.; 14.03.2022 - 7 141,52 грн.; 12.04.2022 - 7 141,52 грн.; 12.05.2022 - 7 141,35 грн.

Як стверджує позивач, відповідач порушив умови Кредитного договору та не сплатив належні до сплати суми кредиту та відсотки. 15.06.2021 боржник припинив виконувати зобов`язання за умовами Кредитного договору. Станом на 19.11.2021 загальна сума заборгованості боржника становить 83 963,39 грн.: заборгованість по основній сумі кредиту складає 78 556,55 грн., заборгованість по відсоткам 5 406,84 грн., на підтвердження чого позивач надає розрахунок заборгованості Приватного підприємства "Вірго Інвест Україна" за кредитним договором №CR-SME 21/003/73 від 12.02.2021 станом на 19.11.2021, здійснений директором Департаменту операційного супроводження кредитно-депозитних, карткових та неторгових операцій клієнтів Акціонерного товариства «ОТП Банк».

Суд зазначає, що розрахунок заборгованості сам по собі без надання належних доказів отримання кредитних коштів відповідачем не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру.

В той же час, розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 та Верховного Суду України у постанові від 11 березня 2015 року № 6-16цс15.

Отже, розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту та користування ним, а відтак не є належним доказом існування боргу.

Суд констатує, що матеріали справи не містять банківських виписок по рахунку відповідача за період з 12.02.2021 по ані 19.11.2021, ані по теперішній час.

Відтак, з наявних матеріалів справи не можливо встановити факт користування відповідачем кредитними коштами, в тому числі здійснення/не здійснення погашення кредиту та суми процентів за користування ним.

Водночас суд зазначає, що відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Зі змісту наведених норм слідує, що за загальним правилом відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів. Однак, у разі не повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, зокрема, виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові буде вважатися належним виконанням.

Доказів повідомлення боржника про заміну кредитора матеріали справи не містять.

Доказів невиконання боржником у період після 20.11.2021 своїх зобов`язань за Кредитним договором перед первісним кредитором матеріали справи також не містять.

Разом з цим суд зазначає, що Правила, на які посилається позивач, в редакції чинній на час укладення спірного Кредитного договору в матеріалах справи відсутні, а відтак суд не надає оцінки вказаним Правилам.

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, оскільки позивач не надав суду доказів, які б підтвердили наявність у відповідача заборгованості за Кредитним договором, беручи до уваги принцип змагальності сторін, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд відмовив у задоволенні позову, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору покладаються на позивача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Цикл Фінанс" до Приватного підприємства "Вірго Інвест Україна" про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "12" листопада 2024 р.

СуддяТ.О. Пономаренко