Постанова

від 07.11.2024 по справі 904/1265/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 904/1265/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Мамалуй О. О.

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - Кириченко О. П.

відповідача - Бондар І. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест груп Д"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2024 (головуючий суддя - Дармін М. О., судді - Кощеєв І. М., Чус О. В.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2023 (суддя - Юзіков С. Г.)

у справі № 904/1265/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест груп Д"

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровськ-Авто" в особі філії "Автосалон Мерседес" Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровськ-Авто"

про визнання правочинів недійсними та стягнення безпідставно набутих грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

У зв`язку з відрядженням судді Кібенко О. Р. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024.

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест груп Д" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровськ-Авто" в особі філії "Автосалон Мерседес" Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровськ-Авто" в якому просило визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 17.08.2022 до Договору купівлі-продажу автомобіля № 0252623019 від 19.10.2021; визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 16.09.2022 по Договору купівлі-продажу автомобіля № 0252623020 від 19.10.2021; стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 797 129,58 грн а також 12 186,25 грн - 3% річних.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що під час укладення спірних додаткових угод відповідач навмисно ввів в оману позивача, що в силу приписів статті 230 Цивільного кодексу України є підставою для визнання оскаржуваних правочинів недійсними. Також, позивач, з урахуванням того, що судом можуть бути визнані недійсними Додаткові угоди № 1 від 17.08.2022 та від 16.09.2022, вважає, що з відповідача підлягають стягненою грошові кошти у розмірі 797 129,58 грн (різниця між загальною вартістю двох автомобілів згідно Договору № 1 та Договору № 2 - 4 600 447,96 грн та сумою фактично сплачених грошових коштів позивачем: 5 397 577,54 грн), як такі, що були набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2024 відмовлено у задоволені позовних вимог.

4. Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд обґрунтовано тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів обману з боку відповідача в розумінні статті 230 Цивільного кодексу України на момент укладення Договорів і спірних Додаткових угод до Договорів, надані відповідачем докази є більш вірогідними, ніж докази надані позивачем, тому вимоги позивача про визнання недійсними Додаткової угоди № 1 від 17.08.2022 до Договору купівлі-продажу автомобіля № 0252623019 від 19.10.2021 та Додаткової угоди № 1 від 16.09.2022 по Договору купівлі-продажу автомобіля № 0252623020 від 19.10.2021; про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошові кошти в розмірі 797 129,58 грн та 12 186,25 грн - 3% річних не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест груп Д" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2024 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2023 та ухвалити нове рішення у справі, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

6. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 910/18600/19, від 25.03.2021 у справі 910/18914/19 (щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України), постановах Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, від 29.02.2024 у справі № 904/562/23, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18 (щодо застосування статей 76, 77, 96 ГПК України), постановах Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 183/2390/18, від 02.05.2024 у справі № 695/2107/21, від 03.03.2021 у справі № 522/799/16, від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, від 24.06.2021 у справі № 910/16328/19, від 23.12.2021 у справі № 910/17027/20, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 01.02.2023 у справі № 753/13246/19, від 23.09.2022 у справі № 920/566/21, від 26.04.2023 у справі № 722/1297/21 (щодо застосування частини першої статті 637 та статті 213 Цивільного кодексу України), постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №910/22752/17, від 25.04.2024 у справі № 909/260/23 (щодо застосування статті 629 Цивільного кодексу України), постановах Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, від 11.05.2024 у справі № 357/13500/18, від 16.05.2024 у справі № 913/308/23 (щодо застосування пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України та частини другої статті 218 Господарського кодексу України).

7. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості визнання, у розумінні положень статей 77, 96 ГПК України, допустимим доказом роздруківки електронного листування іноземною мовою без нотаріального перекладу на українську мову; а також можливості вважати правочином, в розумінні статті 202 ЦК України, додатку до договору, який місить доповнення, уточнення, додаткові роз`яснення умов договору.

8. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).

Позиція інших учасників справи

9. Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить закрити касаційне провадження в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а в іншій частині відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

10. Позивач подав додаткові пояснення із запереченнями щодо поданого відповідачем відзиву.

Розгляд заяв і клопотань

11. 04.11.2024 до Верховного Суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення (дебати), у яких міститься додаткове обґрунтування касаційної скарги, а також пояснення щодо підстави позову у цій справі, відповідно до яких представник позивача стверджує, що ТОВ "Інвест груп Д" під час розгляду справи помилково посилалось на статтю 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), як на правову підставу позву та зазначає, що дійсною і правильною правовою підставою позову у цій справі є положення статті 229 ЦК України, а саме застосування правових наслідків правочину, який вчинено під впливом помилки. За доводами представника позивача, суди попередніх інстанцій, керуючись принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи мали самостійно перевірити доводи сторін та застосувати положення статті 229 ЦК України до спірних правовідносин.

12. Так, з приводу поданої представником позивача зазначеної заяви Верховний Суд зазначає таке.

13. Відповідно до частини першої статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

14. Згідно з частиною четвертою статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

15. Відповідно до положень статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

16. Отже скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги особа може лише протягом вказаного строку, а суд касаційної інстанції не уповноважений під час розгляду касаційної скарги змінювати такий строк.

17. Водночас доповнення до касаційної скарги, викладені у наведеній заяві (під назвою дебати), подані представником позивача з пропуском передбаченого законом строку на касаційне оскарження, тому залишаються Судом без розгляду.

18. Окрім цього, Верховний Суд відхиляє аргумент скаржника про помилкове незастосування господарськими судами статті 229 ЦК України, оскільки у позовній заяві, та інших документах поданих позивачем по суті спору до місцевого господарського суду, така підстава для задоволення позову позивачем не заявлялась, при цьому, згідно із частиною третьою статті 46 ГПК України, позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання, а відповідно до частини третьої статті 300 ГПК України зміна підстав позову в суді касаційної інстанції не допускається.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

19. 19.10.2021 сторони уклали Договір купівлі-продажу автомобіля № 0252623019 (далі - Договір № 1), за п.1.1 якого продавець (відповідач), керуючись рішенням покупця (позивача), який вибрав потрібний йому автомобіль, модель Mercedes-Benz GLE 350 de 4МАТІС, замовлення № 0252623019 на підставі представлених в салоні зразків йому продавцем, зобов`язується передати у власність покупцеві автомобіль, аналогічний вибраному, а покупець зобов`язується прийняти переданий автомобіль і оплатити його за ціною в розмірі та порядку, визначеному цим Договором.

20. 19.10.2021 сторони уклали Договір купівлі-продажу автомобіля № 0252623020 (далі Договір № 2), за п.1.1 якого продавець (відповідач), керуючись рішенням покупця (позивача), який вибрав потрібний йому автомобіль, модель Mercedes-Benz GLE 350 de 4МАТІС, замовлення № 0252623020 на підставі представлених в салоні зразків йому продавцем, зобов`язується передати у власність покупцеві автомобіль, аналогічний вибраному, а покупець зобов`язується прийняти переданий автомобіль і оплатити його за ціною в розмірі та порядку, визначеному цим Договором.

21. На підставі діючого реєстру цін на дату укладання цього Договору продавцем визначається повна ціна автомобіля. Для покупця гарантується незмінність частини повної ціни автомобіля протягом строку дії рахунку-фактури за умови здійснення платежу належним чином. Якщо протягом строків дії рахунку-фактури покупцем не в повному обсязі та/або не належним чином виконано зобов`язання щодо оплати частини повної ціни автомобіля та/або продавцем змінено Реєстр цін до моменту виконання покупцем своїх зобов`язань з оплати в повному обсязі та належним чином, повна ціна автомобіля змінюється відповідно до повного Реєстру цін (п.2.3 Договорів).

22. Повна ціна автомобіля становить: 2 300 223,98 грн, як еквівалент ціни в ЄВРО за офіційним курсом української гривні до Євро, який встановлений Національним банком України (далі -НБУ) на день підписання сторонами цього Договору та відповідає 75 266,40 Євро.

23. При цьому, до складу повної ціни автомобіля включено податок на додану вартість (20 відсотків), що становить 383 370,66 грн (п.2.4 Договору № 1).

24. Повна ціна автомобіля, що підлягає сплаті покупцем за цим Договором після доставки автомобіля в Україну, включає в себе в тому числі всі необхідні митні платежі, а також інші податки, інші платежі, пов`язані з ввезенням автомобіля в Україну для вільного продажу, що діють на момент передачі автомобіля. В тому випадку, якщо під час дії цього Договору митні платежі, а також податки та інші платежі, пов`язані з ввезенням автомобілів в Україну для вільного продажу або ціна заводу - виробника на базову комплектацію або опції автомобіля змінюються та/або вводяться нові, в тому числі при зміні податків, зборів та інших обов`язкових платежів, які нараховуються до сплати в Україні, або змінюється курс української гривні до Євро, встановлений НБУ, повна ціна автомобіля підлягає коригуванню у відповідності до змінених та/або нововведених платежів, податків, зміни офіційного курсу української гривні до Євро, встановлений НБУ та інших платежів (підп.2.4.1 Договорів).

25. Покупець протягом 1 банківського дня з моменту укладання цього Договору зобов`язується сплатити на поточний рахунок продавця частину повної ціни автомобіля (не менше 20%) у сумі 460 044,80 грн (відповідає 15 053,28 Євро згідно офіційного курсу української гривні до Євро, який встановлений НБУ станом на день підписання цього Договору та попередньої специфікації), в тому числі ПДВ - 76 674,13 грн (підп.2.4.2 Договорів).

26. Орієнтовний термін передачі автомобіля за умови виконання покупцем положень даного Договору становить 30.04.2022 та визначається в залежності від запланованих строків виробництва. Точну дату готовності автомобіля до передачі покупцю продавець має повідомити додатково. Покупець, після письмового повідомлення продавця про готовність автомобіля до передачі, зобов`язаний протягом 1 банківського дня з моменту виставлення відповідного рахунку-фактури, сплатити на поточний рахунок продавця, вказаний у рахунку-фактурі, грошові кошти в розмірі різниці між повною ціною автомобіля та попередньою оплатою станом на день виписки рахунку-фактури. У випадку залучення банківського кредиту, оплата відбувається в терміни, визначені у рахунку-фактурі. Всі рахунки-фактури згідно цього Договору повинні бути направлені продавцем в день їх виставлення електронним повідомленням на електронну адресу покупця ІНФОРМАЦІЯ_1. Продавець залишає за собою право зміни повної ціни автомобіля, що продається за цим Договором, у разі зміни діючого Реєстру цін.

27. Повна ціна автомобіля відображається в Специфікації, яка надається Покупцю разом з рахунком-фактурою на оплату в розмірі різниці між повною ціною автомобіля та попередньою оплатою станом на день виписки Специфікації та рахунку-фактури для сплати повної ціни автомобіля (підп.2.4.3 Договорів).

28. Строк дії рахунку-фактури - один робочий день, враховуючи день виписки рахунку-фактури (підп.2.4.4 Договорів).

29. Зобов`язання покупця з оплати автомобіля вважається виконаним належним чином за цим Договором з моменту зарахування грошових коштів у розмірі повної ціни автомобіля, визначеної відповідно до умов цього Договору, на поточний рахунок продавця. Момент зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, для цілей цього Договору, є фактом здійснення оплати (п.2.5 Договорів).

30. У разі невиконання п.п.2.4.3 цього Договору з вини продавця покупець має право зобов`язати продавця на підставі письмової претензії сплатити неустойку і розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми сплачених коштів за автомобіль, визначеної у п.2.4 цього Договору, за кожен день прострочення, але не більше ніж 20% від суми сплачених коштів за автомобіль, або вимагати розірвання цього Договору з поверненням внесених коштів (п.6.1 Договорів).

31. Відповідно до п.6.3. Договорів при відсутності факту оплати покупцем частини повної ціни автомобіля на поточний рахунок продавця згідно вимог п.п.2.4.3 та/або п.п.4.5, 4.6 цього Договору та/або відмови покупця від отримання автомобіля, поставленого в строк за цим Договором, та/або відмови/розірвання цього Договору з ініціативи покупця, останній зобов`язаний сплатити продавцю договірний штраф за невиконання зі сторони покупця зобов`язань щодо здійснення 100% оплати за автомобіль - у розмірі 20% від повної ціни автомобіля, зазначеної в п.2.4 цього Договору.

32. Сторони домовились, що продавець може реалізувати своє право на стягнення з покупця штрафних санкцій за невиконання покупцем своїх зобов`язань за цим Договором або за п.6.3. цього Договору шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, в тому числі але не виключно за рахунок попередньої оплати здійсненої покупцем відповідно до п.п.2.4.2 цього Договору. Покупець усвідомлює та підтверджує, що зобов`язання сплатити суму договірного штрафу у розмірі 20% від повної ціни автомобіля за п.6.3 цього Договору є свідомим рішенням покупця при підписанні цього Договору.

33. Сплата штрафних санкцій не звільняє покупця від відшкодування збитків.

34. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов`язань (п.10.1 Договорів).

35. Відповідно до попередніх специфікацій № 0252623019 та № 0252623020 від 19.10.2021, орієнтовна ціна автомобіля складає 2 300 223,98 грн, умови оплати - 20% передплата вартості автомобіля, строк оплати - 1 банківський день від дати даної попередньої специфікації, орієнтовний строк поставки автомобіля - 30.04.2022.

36. Позивачеві виставлені рахунки фактури: №Ф-0659 від 19.10.2021 на суму 270 000,00 грн, № СФ-0777 від 22.11.2021 на суму 637 720,04 грн, № СФ-0757 від 15.12.2021 на суму 650 000,00 грн, № СФ-0760 від 31.12.2021 на суму 800 000,00 грн, № СФ-0766 від 29.03.2021 на суму 2 100 000,00 грн, № СФ-0257 від 15.08.2022 на суму 939 857,50 грн.

37. Позивач виставлені рахунки оплатив, що підтверджується платіжними дорученнями: № 17 від 19.10.2021 на суму 270 000,00 грн, № 578 від 22.11.2021 на суму 637 720,04 грн, № 613 від 15.12.2021 на суму 650 000,00 грн, № 641 від 30.12.2021 на суму 800 000,00 грн, № 736 від 29.03.2022 на суму 2 100 000,00 грн, № 851 від 15.08.2022 на суму 939 857,50 грн.

38. У судовому засіданні представник відповідача повідомив, що рахунки на суму, що перевищує 20% передоплати виставлялися з урахуванням пропозиції представника позивача. Представниками позивача не спростували повідомлення представника відповідача.

39. На виконання податкового законодавства, позивач подав податкову накладну № 388 від 19.10.2021 відповідно до якої, загальна сума коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість - 270 000,00 грн, в подальшому до податкової накладної подано розрахунки коригування кількісних і вартісних показників № 426 від 17.08.2022, № 511 від 16.09.2022, також позивач подав податкову накладну № 658 від 22.11.2021 відповідно до якої, загальна сума коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість - 637 720,04 грн, далі до податкової накладної подано розрахунки коригування кількісних і вартісних показників № 428 від 17.08.2022, № 658 від 16.09.2022, позивач подав податкову накладну № 498 від 15.12.2021 відповідно до якої, загальна сума коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість - 650 000,00 грн, в подальшому до податкової накладної подано розрахунок коригування кількісних і вартісних показників № 427 від 17.08.2022, позивач подав податкову накладну № 572 від 30.12.2021 відповідно до якої, загальна сума коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість - 800 000,00 грн, в подальшому до податкової накладної подано розрахунок коригування кількісних і вартісних показників № 429 від 17.08.2022, позивач подав податкову накладну № 84 від 29.03.2022 відповідно до якої, загальна сума коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість - 2 100 000,00 грн, далі до податкової накладної подано розрахунки коригування кількісних і вартісних показників № 430 від 17.08.2022, № 514 від 16.09.2022, позивач подав податкову накладну № 158 від 15.08.2022 відповідно до якої, загальна сума коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість - 939 857,50 грн, в подальшому до податкової накладної подано розрахунок коригування кількісних і вартісних показників № 515 від 16.09.2022.

40. Відповідно до митних декларацій автомобіль № 1 ввезений дистриб`ютором в Україну - 28.07.2022, а автомобіль № 2 - 15.09.2022, дана інформація підтверджується і листом ПрАТ "Дніпропетровськ-авто" № 21 від 13.03.2023.

41. 17.08.2022 сторони підписали Додаткову угоду № 1 до Договору № 1, відповідно до якої продавець, керуючись рішенням покупця, який вибрав потрібний йому автомобіль, модель Mercedes-Benz GLE 350 de 4МАТІС, рік випуску 2022, номер кузова: НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , транзитний номер не видавався, замовлення № 0252623019, із представлених в салоні зразків, зобов`язується передати у власність покупцеві автомобіль, аналогічний вибраному взірцю, а покупець зобов`язується прийняти переданий автомобіль і оплатити його остаточну (кінцеву) повну ціну в розмірі та порядку, визначеному Договором (п.1 Додаткової угоди).

42. Відповідно до пункту 2.4 Договору, сторони підтверджують, що станом на дату переходу від продавця до покупця права власності на автомобіль Mercedes-Benz GLE 350 de 4МАТІС, рік випуску 2022, номер кузова: НОМЕР_1 (надалі автомобіль), його остаточна (кінцева) повна ціна автомобіля становить: 2 561 832,34 грн.

43. При цьому, до складу повної ціни автомобіля включено податок на додану вартість (20 відсотків), що становить 426 972,06 грн, повна ціна автомобіля без ПДВ 2 134 860,28грн.

44. При підтвердженні остаточної (кінцевої) повної ціни автомобіля сторони керуються Додатковою угодою № 1 (п.2 Додаткової угоди).

45. Також, 17.08.2022 сторонами підписано Специфікацію № 0252623019 згідно з якою повна вартість автомобіля з ПДВ у Євро становить 78 141,77, що в еквіваленті на дату підписання специфікації (17.08.2022) за офіційним курсом НБУ гривні до Євро становила 2 561 832,34 грн.

46. В цей же день сторони підписали Акт приймання-передачі автомобіля № 0252623019, за умов якого продавець передав, а покупець прийняв: автомобіль, модель Mercedes-Benz GLE 350 de 4МАТІС, рік випуску 2022, номер кузова: НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , загальною вартістю 2 561 832,34 грн (з ПДВ).

47. 16.09.2022 сторони підписали Додаткову угоду № 1 до Договору № 2, відповідно до якої продавець керуючись рішенням покупця, який вибрав потрібний йому автомобіль, модель Mercedes-Benz GLE 350 de 4МАТІС, рік випуску 2022, номер кузова: НОМЕР_3 , номер двигуна НОМЕР_4 , транзитний номер не видавався, замовлення № 0252623020, із представлених в салоні зразків, зобов`язується передати у власність покупцеві автомобіль, аналогічний вибраному взірцю, а покупець зобов`язується прийняти переданий автомобіль і оплатити його остаточну (кінцеву) повну ціну в розмірі та порядку, визначеному Договором (п.1 Додаткової угоди).

48. Відповідно до пункту 2.4 Договору, сторони підтверджують, що станом на дату переходу від продавця до покупця права власності на автомобіль Mercedes-Benz GLE 350 de 4МАТІС, номер кузова: НОМЕР_3 (надалі автомобіль), його остаточна (кінцева) повна ціна автомобіля становить: 2 825 627,64 грн.

49. При цьому, до складу повної ціни автомобіля включено податок на додану вартість (20 відсотків), що становить 470 937,94 грн, повна ціна автомобіля без ПДВ 2 354 689,70 грн.

50. При підтвердженні остаточної (кінцевої) повної ціни автомобіля сторони керуються Додатковою угодою № 1 (п.2 Додаткової угоди).

51. Також, 16.09.2022 сторонами підписано Специфікацію № 0252623020 згідно з якою повна вартість автомобіля з ПДВ у Євро становить 78 141,77, що в еквіваленті на дату підписання специфікації (16.09.2022) за офіційним курсом НБУ гривні до Євро становила 2 825 627,64 грн.

52. В цей же день сторони підписали Акт приймання-передачі автомобіля № 0252623020, за умов якого продавець передав, а покупець прийняв: автомобіль, модель Mercedes-Benz GLE 350 de 4МАТІС, номер кузова: НОМЕР_3 , номер двигуна НОМЕР_4 , загальною вартістю 2 825 627,64 грн (з ПДВ).

53. На звернення ПрАТ "Дніпропетровськ-авто" ПрАТ "Київстар" надало листа № 6832874/03/03/02 від 25.04.2023, в якому повідомлено про активне ведення телефонних розмов між телефонним номером НОМЕР_5 та НОМЕР_6 .

Позиція Верховного Суду

54. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, наведені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест груп Д" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

55. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

56. Згідно із частинами першою, третьою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

57. За змістом статей 525, 526 цього Кодексу одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

58. Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

59. Згідно з частинами першою-третьої, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

60. Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

61. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

62. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

63. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

64. Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

65. У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.

66. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

67. Обман - це винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї із сторін.

68. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

69. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається неправдива інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

70. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких його введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка.

71. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до статті 230 ЦК України.

72. Необхідно зазначити, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.

73. Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман. Обов`язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у статті 3 ЦК України.

74. Водночас нереалістичні уявлення і очікування однієї сторони відносно суті чи наслідків правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною. Інша сторона не могла розкрити інформацію про помилковість таких уявлень, оскільки вони є вочевидь нерозумними, неочікуваними, нетиповими.

75. Дослідивши матеріали справи, господарські суди попередніх інстанцій установили, що 19.10.2021 сторони уклали Договір купівлі-продажу автомобіля № 0252623019 (Договір № 1) та Договір купівлі-продажу автомобіля № 0252623020 (Договір № 2), за умовами п.1.1 якого продавець, керуючись рішенням покупця, який вибрав потрібний йому автомобіль, модель Mercedes-Benz GLE 350 de 4МАТІС, замовлення № 0252623019 (за Договором № 2 замовлення № 0252623020) на підставі представлених в салоні зразків йому продавцем, зобов`язується передати у власність покупцеві автомобіль, аналогічний вибраному, а покупець зобов`язується прийняти переданий автомобіль і оплатити його за ціною в розмірі та порядку, визначеному цим Договором.

76. На підставі діючого реєстру цін на дату укладання цього Договору продавцем визначається повна ціна автомобіля. Для покупця гарантується незмінність частини повної ціни автомобіля протягом строку дії рахунку-фактури за умови здійснення платежу належним чином. Якщо протягом строків дії рахунку-фактури покупцем не в повному обсязі та/або не належним чином виконано зобов`язання щодо оплати частини повної ціни автомобіля та/або продавцем змінено реєстр цін до моменту виконання покупцем своїх зобов`язань з оплати в повному обсязі та належним чином, повна ціна автомобіля змінюється відповідно до повного реєстру цін (п.2.3 Договорів).

77. Покупець протягом 1 банківського дня з моменту укладання цього Договору зобов`язується сплатити на поточний рахунок продавця частину повної ціни автомобіля (не менше 20%) у сумі 460 044,80 грн (відповідає 15 053,28 Євро згідно офіційного курсу української гривні до Євро, який встановлений НБУ станом на день підписання цього Договору та попередньої специфікації), в тому числі ПДВ - 76 674,13 грн (підп.2.4.2 Договорів).

78. Відповідно до підп.2.4.3 Договорів орієнтовний термін передачі автомобіля за умови виконання покупцем положень даного Договору становить 30.04.2022 та визначається в залежності від запланованих строків виробництва. Точну дату готовності автомобіля до передачі покупцю продавець має повідомити додатково.

79. Відповідно до попередніх специфікацій № 0252623019 та № 0252623020 від 19.10.2021, орієнтовна ціна кожного автомобіля складає 2 300 223,98 грн, умови оплати - 20 % передплата вартості автомобіля, строк оплати - 1 банківський день від дати даної попередньої специфікації, орієнтовний строк поставки автомобіля - 30.04.2022.

80. З урахуванням наведено, суди дійшли висновку про те, що твердження позивача про погодження в Договорах кінцевої дати поставки автомобілів - 30.04.2022 є помилковими, оскільки і в Договорах, і в Специфікаціях зазначено, що дата передачі автомобілів орієнтовна, точну дату готовності автомобілів до передачі покупцю продавець має повідомити додатково. При цьому, Договорами і, зокрема, їх підп.2.4.3 не визначено, як саме впливають заплановані строки виробництва на дату передачі автомобілів покупцеві (позивачеві).

81. Також суди попередніх інстанцій врахували, що згідно з п.6.1 Договорів у разі невиконання п.2.4.3 цього Договору з вини продавця покупець має право зобов`язати продавця на підставі письмової претензії сплатити неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми сплачених коштів за автомобіль, визначеної у п.2.4. цього Договору, за кожен день прострочення, але не більше ніж 20% від суми сплачених коштів за автомобіль, або вимагати розірвання цього Договору з поверненням внесених коштів, при цьому суди зазначили, що позивач не скористався даним правом та не звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання Договорів.

82. Судами було встановлено, що остаточна дата поставки автомобілів погоджена сторонами в п.3 Специфікації № 0252623019 від 17.08.2023 - 17.08.2022 та Специфікації № 0252623020 від 16.09.2023 - 16.09.2022. У відповідних додаткових угодах до Договорів сторони погодили остаточну (кінцеву) повну ціну автомобілів.

83. Вирішуючи спір, місцевий господарський суд також критично віднісся до позиції позивача щодо замовчування інформації стосовно власника номеру мобільного телефону НОМЕР_6 , зокрема чи належить він ОСОБА_1 , особі, яка від імені позивача уклала Договори і спірні додаткові угоди до них - єдиному учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест груп Д". При цьому, суд першої інстанції взяв до уваги, що відповідач неодноразово звертався до суду з клопотаннями про витребування у ПрАТ "Київстар" інформації щодо належності телефонного номеру НОМЕР_6 ОСОБА_1 , однак позивач заперечував задоволення наведених клопотань, що ставить під сумнів твердження позивача про неналежність телефонного номера НОМЕР_6 ОСОБА_1 .

84. При цьому, суди встановили, що з роздруківки мобільного додатку-месенджеру, наданої відповідачем до матеріалів справи слідує, що 21.02.2022 працівником відповідача ОСОБА_2 з корпоративного номеру телефону відповідача на номер НОМЕР_6 направлено повідомлення про виготовлення автомобілів 27.01.2022.

85. Також суди зауважили, що позивач не заперечує повноваження ОСОБА_1 на підписання Договорів, додатків, специфікацій, додаткових угод та актів до них і, одночасно, стверджує, що ОСОБА_1 не мав жодних повноважень на ведення переговорів з приводу виконання Договорів, відтак суди дійшли висновку, що поведінка позивача є суперечливою.

86. З огляду на наведене місцевий і апеляційний господарські суди зазначили, що докази, надані відповідачем на підтвердження його доводів про надання усієї необхідної інформації, яка передувала підписанню додаткових угод є більш вірогідними ніж декларативні твердження позивача про неможливість прийняття цих доказів, що виключає твердження позивача про введення його в оману шляхом замовчування фактичних обставин справи, у зв`язку з чим дійшли висновку, що під час укладання оспорюваних додаткових угод, позивач діючи добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінюючи ситуацію мав об`єктивну можливість не приймати запропонованих відповідачем умов оспорюваних Додаткових угод № 1 від 17.08.2022 та № 1 від 16.09.2022.

87. Відтак суди дійшли висновку, що позивач не надав належних і допустимих доказів обману з боку відповідача в розумінні статті 230 ЦК України на момент укладення Договорів і спірних Додаткових угод до Договорів, надані відповідачем докази є більш вірогідними, ніж докази надані позивачем, тому вимоги позивача про визнання недійсними Додаткової угоди № 1 від 17.08.2022 до Договору купівлі-продажу автомобіля № 0252623019 від 19.10.2021 та Додаткової угоди № 1 від 16.09.2022 по Договору купівлі-продажу автомобіля № 0252623020 від 19.10.2021; про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в розмірі 797 129,58 грн та 12 186,25 грн - 3% річних не підлягають задоволенню.

88. Верховний Суд зазначає, що за змістом частини першої статті 73, частин першої, третьої статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

89. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

90. Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду.

91. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

92. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

93. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

94. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

95. У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

96. Згідно з положеннями статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

97. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

98. За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

99. Враховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування "вірогідності доказів", вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій врахували наведені вище норми процесуального закону та оцінивши належність та допустимість кожного доказу окремо і у сукупності, врахувавши стандарт доказування "вірогідності доказів", дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту введення його в оману щодо обставин укладення та виконання спірних правочинів з огляду на предмет доказування у цій справі.

100. Відтак, з огляду на наведене вище у цій постанові, Верховний Суд не вбачає невідповідності висновків судів попередніх інстанцій правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 910/18600/19, від 25.03.2021 у справі № 910/18914/19 (щодо застосування статті 230 ЦК України), від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, від 29.02.2024 у справі № 904/562/23, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18 (щодо застосування статей 76, 77, 96 ГПК України), про неврахування судами яких стверджує скаржник у касаційні скарзі. При цьому, аргументи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у наведених постановах фактично зводяться до намагання встановити нові обставини, здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

101. При цьому, враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20)), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 183/2390/18, від 02.05.2024 у справі № 695/2107/21, від 03.03.2021 у справі № 522/799/16, від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, від 24.06.2021 у справі № 910/16328/19, від 23.12.2021 у справі № 910/17027/20, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 01.02.2023 у справі № 753/13246/19, від 23.09.2022 у справі № 920/566/21, від 26.04.2023 у справі № 722/1297/21, від 18.04.2019 у справі № 910/22752/17, від 25.04.2024 у справі № 909/260/23, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, від 11.05.2024 у справі № 357/13500/18, від 16.05.2024 у справі № 913/308/23 з огляду на те, що вказані справи розглянуто та ухвалено судові рішення за наслідками розгляду не подібних правовідносин, зокрема за підставами позову, за змістом позовних вимог, за встановленими фактичними обставинами, за матеріально-правовим регулюванням.

102. Разом з цим, в контексті доводів касаційної скарги, обґрунтованих підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд також зазначає таке.

103. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

104. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

105. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

106. Водночас, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

107. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

108. До того ж алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

109. При цьому, незгода скаржника з такими висновками судів першої і апеляційної інстанцій, а також його прагнення здійснити нову переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахування його власних висновків щодо поданих доказів не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, як вже зазначалося, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

110. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що суть відповідних доводів скаржника у цій частині зводиться виключно до його незгоди саме із установленими у цій справі обставинами, а також з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, що як уже було зазначено вище не може бути підставою касаційного оскарження з урахуванням меж розгляду справи в суді касаційної інстанції.

111. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.

112. Разом з цим, стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

113. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

114. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

115. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

116. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 7 цієї постанови), скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених ним норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та підстав для відмови у задоволені позову.

117. Колегія суддів також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).

118. Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає завдання та основні засади господарського судочинства. Положення статті 19 Конституції України передбачають, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

119. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються декларативними, необґрунтованими та відхиляються.

120. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.

121. Щодо оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме щодо встановлення судами обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України) Верховний Суд зазначає таке.

122. Скаржник у касаційній скарзі стверджує, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимого доказу, а саме роздруківки електронного листування іноземною (російською) мовою без нотаріального перекладу на українську мову.

123. У розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.

124. Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

125. Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22.

126. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17.

127. Натомість скаржник у поданій касаційній скарзі належним чином не обґрунтував того, в чому саме проявилося порушення судами положень статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи.

128. Разом з цим, Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника на відсутність перекладу з російської мови роздруківки електронного листування не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

129. Виклад тексту електронного листування між сторонами договору російською мовою не може свідчити про те, що доказ отримано з порушенням закону.

130. В той же час, відповідно до абзацу першого частини другої статті 72 ГПК України перекладач допускається ухвалою суду за заявою учасника справи або призначається з ініціативи суду. Однак позивачем таких клопотань заявлено не було, а матеріали справи не містять доказів того, що останній в судах попередніх інстанцій стверджував про незрозумілість йому змісту таких доказів через викладення їх російською мовою.

У цій частині Суд також звертається до правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 910/7935/20.

131. В контексті встановлених судами обставин та доводів касаційної скарги необхідно звернути увагу, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 ЦК України.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20, ухвалі Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 914/1003/21.

132. Також Верховний Суд у постановах від 17.04.2020 у справі № 905/2319/17, від 25.03.2020 у справі № 570/1369/17, від 13.07.2020 у справі № 753/10840/19, від 27.11.2019 у справі № 1540/3778/18 дійшов висновку, що переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах.

133. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

134. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

135. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

136. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

137. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

138. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

139. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

140. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова - без змін.

Розподіл судових витрат

141. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест груп Д" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2024 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2023 у справі № 904/1265/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді О. М. Баранець

О. О. Мамалуй