Постанова

від 05.11.2024 по справі 910/3987/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/3987/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 (суддя Лиськов М. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 (Тищенко А. І. - головуючий, судді Михальська Ю. Б., Іоннікова І. А.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона"

до 1) Національного банку України,

2) Державної казначейської служби України

про відшкодування збитків у розмірі 5 147 159, 00 грн,

(у судове засідання з`явилися представники: позивача - Терещенко К. І., Національного банку України - Колосюк С. Л.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У березні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Вона" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 замінено на Національний банк України) та Державної казначейської служби України про відшкодування збитків у розмірі 5 147 159,00 грн.

Під час нового розгляду справи, 18.10.2023 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач просив стягнути з відповідача 5 135 017, 92 грн, з яких: 2 808 000,00 грн збитків у формі упущеної вигоди, 3% річних у розмірі 302848,44 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 426 182,48 грн. Дана заява прийнята судом, з огляду на що подальший розгляд справи відбувається із урахуванням вказаної заяви.

Позов мотивований тим, що прийняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг розпорядження №3098 від 13.12.2016 та подальша протиправна поведінка щодо невиконання розпорядження Державної регуляторної служби України №36 від 13.02.2017 "Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування", призвело до порушення прав позивача на провадження страхової діяльності, як виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Обґрунтовуючи розмір збитків у виді упущеної вигоди позивач посилається на аналіз своєї господарської діяльності попередніх років, зокрема, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2014 рік, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2015 рік та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2016 рік, звіт від 05.08.2019 про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди ПрАТ «Страхова компанія «ВОНА» за 2017 - І квартал 2019, що зроблений аудиторською фірмою «Вест аудит» на основі звітів про фінансові результати (звітів про сукупний дохід) за 2014, 2015, 2016 роки, які розраховані керівником позивача Козолуп І.М. та головним бухгалтером позивача Некрасовою О.Б., висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 16.01.2020 № 418/20, складеним експертом І.М. Бурдьо.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" №3098 від 13.12.2016, анульовано ліцензії товариства на провадження страхової діяльності, що видані Розпорядженнями Нацкомфінпослуг №4189 від 14.06.2005, №4809 від 27.10.2005, №5545 від 30.03.2006, №452 від 18.06.2009 та №402 від 20.05.2010.

Згідно з пунктом 3 розпорядження останнє набирає чинності через 30 календарних днів з дня його прийняття.

Не погоджуючись з прийнятим розпорядженням №3098 від 13.12.2016, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Вона" 29.12.2016 звернулось до Експертно-апеляційної ради при Державній регуляторній службі України зі скаргою №1010 про визнання Розпорядження Нацкомфінпослуг №3098 від 13.12.2016 в частині анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності таким, що було прийнято з порушенням вимог законодавства у сфері ліцензування.

За результатом розгляду скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" від 29.12.2016, Державна регуляторна служба України прийняла розпорядження №36 від 13.02.2017 "Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування", яким зобов`язала Нацкомфінпослуг усунути порушення вимог пункту 3 частини другої статті 6, частини другої статті 9, частини сьомої статті 19 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", скасувавши розпорядження №3098 від 13.12.2016 про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" та повідомити Державну регуляторну службу України про виконання цього розпорядження.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2018 у справі №826/4173/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2018, у задоволенні позову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг до Державної регуляторної служби України про визнання протиправним та скасування Розпорядження №36 від 13.02.2017 було відмовлено.

Враховуючи невиконання Нацкомфінпослуг розпорядження Державної регуляторної служби України №36 від 13.02.2017, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №826/6290/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг щодо невиконання Розпорядження Державної регуляторної служби України №36 від 13.02.2017, визнано протиправним та скасовано Розпорядження №3098 від 13.12.2016 "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона".

Листом №11/11-376 від 29.03.2019 Нацкомфінпослуг повідомила позивача, що до Державного реєстру фінансових установ внесена інформація про чинність ліцензій виданих позивачу, у зв`язку з набранням законної сили рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №826/6290/17.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.09.2020 у справі №910/3987/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021, в задоволенні позову відмовлено.

3.2. Постановою Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 910/3987/20 постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 залишено без змін; касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" задоволено частково, рішення Господарського суду м. Києва від 17.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі № 910/3987/20 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків у розмірі 2 808 000,00 грн., 3 % річних у розмірі 210 000,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 429 507,00 грн; в цій частині справу № 910/3987/20 передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва; в іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 17.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі № 910/3987/20 (в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування шкоди, у зв`язку з порушенням ділової репутації у розмірі 1 404 000,00 грн, 3% річних у розмірі 42 120,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 22 932,00 грн) залишено без змін.

Постанова аргументована тим, що вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди, суди попередніх інстанцій повинні були з`ясувати, які види страхування здійснювала ПрАТ "Страхова компанія "Вона", які ліцензії нею були отримані для здійснення відповідного виду страхування, чинність цих ліцензій, коли і на який строк вони були видані, та чи здійснювала ПрАТ "Страхова компанія "Вона" у період з 14.03.2017 по 29.03.2019 інші види страхування.

3.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі №910/3987/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення аргументовані тим, що позивачем не доведено таких елементів цивільного правопорушення, як розмір збитків (упущеної вигоди), факт їх понесення, та причинно-наслідкового зв`язку, в даному випадку відсутні правові підстави для настання для відповідача цивільно-правової відповідальності за допущену з боку Нацкомфінпослуг протиправну поведінку (бездіяльність) у вигляді відшкодування позивачу збитків в загальному розмірі 5 135 017,92 грн.

13.12.2016 відповідачем-1 прийнято розпорядження №3098, яким анульовано ліцензії позивача на провадження страхової діяльності, що видані розпорядженнями Нацкомфінпослуг №4189 від 14.06.2005, №4809 від 27.10.2005, №5545 від 30.03.2006, №452 від 18.06.2009 та №402 від 20.05.2010 з: добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного); добровільного страхування відповідальності перед третіми особами [крім цивільної відповідальності власників наземного транспорту, відповідальності власників повітряного транспорту, відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника)]; добровільного страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту); добровільного страхування здоров`я на випадок хвороби; добровільного страхування майна [крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту), вантажів та багажу (вантажобагажу)]; добровільного страхування фінансових ризиків; .. добровільного страхування від нещасних випадків; добровільного страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ; добровільного страхування медичних витрат; обов`язкового авіаційного страхування цивільної авіації; обов`язкового страхування особистого страхування від нещасних випадків на транспорті; обов`язкового страхування особистого страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд); обов`язкового страхування відповідальності суб`єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів; обов`язкового страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи- іншому законному володінні зброю, за шкоду,-яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї; обов`язкового страхування цивільної відповідальності суб`єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об`єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об`єкти та об`єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру.

Ліцензійна діяльність позивача була зупинена у період починаючи з 14.03.2017 (надіслання листа Нацкомфінпослуг № 1703/13-8 від 14.03.2017 про чинність розпорядження №3098 від 13.12.2016) по 29.03.2019 (лист Нацкомфінпослуг № 11/11-376 від 29.03.2019 про чинність ліцензій позивача), про що вказує сам позивач у позовній заяві та не заперечується відповідачами. Протягом вказаного періоду позивач не здійснював своєї діяльності та відповідно не отримував дохід від такої діяльності.

Жодних доказів, які б свідчили про реальність неодержаних позивачем доходів в розмірі 2 808 000,00 грн, та підтверджували дійсність отримання позивачем доходу у відповідному розмірі, якби Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг було виконане розпорядження № 36 від 13.02.2017 та скасовано рішення про анулювання ліцензій позивача, наприклад, договорів, угод, тощо, із яких би суд міг точно встановити дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання відповідних грошових сум (страхових премій), до матеріалів справи додано позивачем не було.

Зі змісту висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 16.01.2020 № 418/20, складеного експертом І.М. Бурдьо судом встановлено, що ним узагальнено результати проведених досліджень та зроблено висновок, що документально підтверджується висновок звіту АФ «Вест Аудит», за розрахунком якого сума втраченої вигоди обчислюється на підставі документально підтверджених усереднених показників доходів та витрат, з яких експертом визначено прогнозну величину річного прибутку страхової компанії, який складає 1 404 000,00 грн. і розрахований, як різниця між середнім показником доходу за три роки (4 112 000,00 грн) та середнім показником витрат за три роки (2 708 000,00 грн.) та помножено на 2, оскільки період протягом якого Страхова компанія не провадила страхову діяльність становив 2 роки.

Первинні фінансові та бухгалтерські документи господарської діяльності позивача судовим експертом не досліджувались, тобто у відповідному висновку реальність розміру упущеної вигоди жодним чином не обґрунтована.

За вказаних обставин також не прийнято у якості належного доказу визначення розміру збитків Звіт від 05.08.2019 про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди ПрАТ «Страхова компанія «ВОНА» за 2017 - І квартал 2019», оскільки аналіз прибутку попередніх періодів не свідчить про неодмінне повторення фінансових результатів у майбутніх періодах.

Також позивач не довів причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю Нацкомфінпослуг щодо визнання нечинним розпорядження про анулювання ліцензій позивача та його майновими втратами. Із матеріалів справи вбачається, що позивач фіксував збитки за наслідками своєї господарської діяльності задовго до прийняття рішення про анулювання ліцензій позивача. Водночас, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до органу ліцензування із заявою про отримання ліцензій замість тих, що були анулювані, а тому твердження про те, що тільки неправомірні дії Нацкомфінпослуг стали єдиною і достатньою причиною понесення позивачем збитків, зокрема, у період з 2018 по 2019 роки, є безпідставним і вказує на відсутність безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями (бездіяльністю) органу влади та майновими втратами позивача.

Оскарження неправомірності дій першого відповідача щодо видачі Розпорядження Державної регуляторної служби України №36 від 13.02.2017 про анулювання ліцензій позивача, не позбавляло останнього можливості через рік після набрання чинності таким рішенням, звернутися у порядку визначеному статтею 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", із заявою про отримання ліцензії на право провадження страхової діяльності. З огляду на викладене, твердження позивача про те, що тільки неправомірні дії відповідача 1 стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток зокрема у період з 2018 по 2019 роки є безпідставним і вказує на відсутність безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ПрАТ "Страхова компанія "Вона" звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та задовольнити позовні вимоги.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. На думку скаржника, суди не врахували висновки щодо застосування статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України, статей 224, 225 ГК України викладених у постановах Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6 - 501цс17, від 27.09.2017 у справі № 6-1435цс17, постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 638/6944/16-ц, від 06.02.2019 у справі № 199/6713/14-ц, від 22.05.2019 у справі № 686/20012/18, від 10.02.2021 у справі № 761/24143/19, від 20.09.2021 у справі № 686/8422/20 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц, а також висновків, викладених у постанові від 13.05.2021 у справі № 910/3987/20, яка розглядається.

Заявник вважає, що суди не виконали вказівки Верховного Суду та не дослідили весь об`єм доказів на які вказав Суд направляючи справу на новий розгляд. Тобто, Суд зауважував на необхідність встановити об`єктивну неможливість позивачу займатися іншими видами господарської діяльності.

Нацкомфінпослуг, незаконно скасувавши всі ліцензії позивача на право здійснювати господарську діяльність у сфері страхування - фактично позбавив позивача можливості здійснювати будь-яку господарську діяльність.

Верховний Суд у постанові від 13.05.2021 у цій справі посилався на те, що підставами для притягнення органу до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу; наявність шкоди; причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Однак, суди також намагалися встановити вину позивача, зазначаючи, що останній винен в тому, що на підставі положень статті 16 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» через рік після анулювання всіх ліцензій позивача не звернувся до відповідача (Національної комісії що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг) за отриманням нових ліцензій.

Використаний в цьому випадку аудитором та підтверджений судовим експертом прийом економічного аналізу у вигляді визначення середніх величин, є єдиним прийнятним способом, оскільки, у період з 14.03.2017 по 29.03.2019 позивач з вини відповідача не здійснював своєї діяльності, тому іншої документації не має та й не міг мати, крім наданої для дослідження аудитору та експерту.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу Національний банк України вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до положень статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Отже, відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Правовідносини щодо відшкодування збитків врегульовані, зокрема і положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України (далі - ГК України) та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" Книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України.

Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 908/2202/18, від 02.03.2020 у справі № 910/434/19, від 09.04.2020 у справі № 908/690/19.

Дії (бездіяльність) відповідача-1, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди (збитки), шкода та причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою та заподіянням шкоди є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність елементів делікту свідчить про відсутність складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК України).

За частиною третьою статті 147 ГК України збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина перша статті 225 ГК України).

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

При цьому неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а могли б бути ним реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.

Відповідні висновки щодо критеріїв упущеної вигоди викладалась Верховним Судом, зокрема в постановах: від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, від 11.11.2019 у справі № 904/7601/17, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, 12.08.2020 у справі № 910/15883/14, від 27.08.2019 у справі № 910/9095/18, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19.

5.4. Звернувши увагу на вказаний висновок, Верховний Суд постановою від 13.05.2021 направив справу на новий розгляд. Зокрема, у вказаній постанові Суд акцентував увагу на тому, що як вбачається з матеріалів справи, Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 3098 від 13.12.2016 було анульовано ліцензії ПрАТ "Страхова компанія "Вона" на провадження страхової діяльності. Зокрема, було анульовано ряд ліцензії (№ 4189 від 14.06.2005, № 4809 від 27.10.2005, № 5545 від 30.03.2006, № 452 від 18.06.2009 та № 402 від 20.05.2010), які були видані ПрАТ "Страхова компанія "Вона" на послуги у сфері страхування в частині проведення конкретних видів страхування. Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди суди попередніх інстанцій повинні були з`ясувати, які види страхування здійснювала ПрАТ "Страхова компанія "Вона", які ліцензії нею були отримані для здійснення відповідного виду страхування, чинність цих ліцензій, коли і на який строк вони були видані, та чи здійснювала ПрАТ "Страхова компанія "Вона" у період з 14.03.2017 по 29.03.2019 інші види страхування.

Так, з оскаржених судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій на виконання вказівок Верховного Суду, встановили, що розпорядженням № 3098, яким анульовано ліцензії позивача на провадження страхової діяльності. Перелік вказаних ліцензій наведений у рішеннях судів. Тобто, суди надали оцінку які види страхування здійснював позивач і які ліцензії він мав до моменту прийняття вказаного розпорядження.

Суди також чітко встановили, що ліцензійна діяльність позивача була зупинена у період починаючи з 14.03.2017 по 29.03.2019. Додатково судами вказано на те, що протягом вказаного періоду позивач не здійснював своєї діяльності та відповідно не отримував дохід від такої діяльності.

Таким чином, з огляду на підстави які зумовили направлення справи на новий розгляд, суди встановили ключові обставини на які звертав увагу Верховний Суд у постанові від 13.05.2021. Отже, колегія суддів не убачає підстав вважати, що судами в цій частині не дотримано приписів статті 316 ГПК України щодо обов`язковості вказівок Верховного Суду.

У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 13.05.2021 у цій справі дійсно посилався на те, що підставами для притягнення органу до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу; наявність шкоди; причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Додатково Суд навів низку правових висновків, які необхідно було врахувати під час розгляду справи, зокрема щодо застосування приписів статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України, на які також звертає увагу скаржник.

Як слідує із оскаржених рішень, суди здійснили аналіз вказаних висновків Верховного Суду, оцінили подані сторонами докази, у тому числі висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 16.01.2020 № 418/20 і звіт від 05.08.2019.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, одним із ключових мотивів стало те, що позивач не довів причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю Нацкомфінпослуг щодо визнання нечинним розпорядження про анулювання ліцензій позивача та його майновими втратами. Тобто, суди встановили відсутність обов`язкової умови для притягнення органу до відповідальності у вигляді шкоди у розумінні приписів цивільного законодавства.

Такий висновок судів обґрунтований у контексті як доводів позивача, так і оцінки доказів на які він посилається. Водночас жодних правових підстав на спростування цих висновків заявник не наводить, натомість всі його доводи зводяться до необхідності переоцінки доказів, на підставі яких суди відмовили у задоволенні позову.

Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

Суд акцентує увагу на тому, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Колегія суддів зауважує, що за встановлення судами відсутності причинно-наслідкового зв`язку у розумінні статей 1173, 1174 ЦК України, без доведення того, що суди не надали оцінку доказам які дійсно впливають на такий висновок, Верховний Суд не убачає підстав вважати, що суди допустили неправильне застосування норм матеріального права. Без доведення вказаних обставин інші доводи скарги не є такими, що можуть бути підставою для скасування оскаржених рішень.

У свою чергу, загальне посилання скаржника на те, що судами не враховано висновки щодо застосування статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України, статей 224, 225 ГК України викладених у постановах Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6 - 501цс17, від 27.09.2017 у справі № 6-1435цс17, постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 638/6944/16-ц, від 06.02.2019 у справі № 199/6713/14-ц, від 22.05.2019 у справі № 686/20012/18, від 10.02.2021 у справі № 761/24143/19, від 20.09.2021 у справі № 686/8422/20 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц, також не підтверджує необхідність скасувати рішення судів попередніх інстанцій. Відповідне посилання не містить тверджень у чому саме полягає неправильне застосування відповідних висновків і яким чином рішення не узгоджуються із цими постановами. Більше того, судами враховано висновки Верховного Суду щодо застосування статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України, на які звертав увагу Суд направляючи справу на новий розгляд.

Інші доводи касаційної скарги заявлені не в межах підстави касаційного оскарження, не спростовують вказаних вище обставин, а тому Верховний Суд не вбачає підстав для скасування оскаржених рішень з цих мотивів.

5.5. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження, колегія суддів не убачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 у справі № 910/3987/20 .

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6.4. З огляду на перебування суддів у відрядженні та у відпустці, справу розглянуто протягом розумного строку.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 у справі № 910/3987/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ