Рішення

від 05.11.2024 по справі 141/820/23

ОРАТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 141/820/23

Провадження №2/141/24/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року с-ще Оратів

Оратівський районний суд Вінницької області в складі головуючого судді Климчука С.В.,

при секретарі судового засідання Бугайчук Ю.С.,

за участю:

позивач не з`явився,

представника позивача - адвоката Панасюк Н.А.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Лавренчука А.С. (в режимі відеоконференції),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, не з`явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 141/820/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Виробничий кооператив «Агрокооператив приватних пайовиків «Золота Нива», про витребування майна з чужого незаконного володіння,

У С Т А Н О В И В:

07.11.2023 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Виробничий кооператив «Агрокооператив приватних пайовиків «Золота Нива», про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який після своєї смерті заповіту не залишив.

Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, яке складається з земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,1200 га, яка розташована на території Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, кадастровий номер земельної ділянки 0523180400:05:006:0132.

Спадкоємцями першої черги після його смерті є дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 , які спадщину прийняли шляхом фактичного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , який заповіту не залишив.

Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5 є його мати ОСОБА_4 , яка спадщину прийняла шляхом фактичного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

В подальшому ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка заповіту також не залишила.

Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 заведена у приватного нотаріуса Оратівського районного нотаріального округу Дронової В.О.

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є її син, позивач ОСОБА_2 .

Отже, спадкове майно, а саме земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,1200 га, яка знаходиться на території Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, кадастровий номер земельної ділянки 0523180400:05:006:0132 прийняв, але не оформив ОСОБА_5 , та прийняла, але не оформила, ОСОБА_4 .

Таким чином, ОСОБА_2 , як спадкоємець майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_4 , вважає, що він має право на спадкування вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка належала ОСОБА_3 в силу ст.ст. 1218, 1268 ЦК України.

Однак, оскільки право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0523180400:05:006:0132 зареєстровано за іншою особою, а саме за відповідачем ОСОБА_1 (на підставі рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 04.06.2015 у справі № 141/495/16-ц), нотаріально оформити прийняття спадщини позивач позбавлений можливості, в підтвердження чого надав суду відповідні обґрунтовані постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15.09.2022 № 598/02-31 та № 599/02-31.

Позивач вважає, що ОСОБА_1 набув земельну ділянку не у спосіб, встановлений законодавством, так як відповідач не є спадкоємцем ОСОБА_3 , оскільки на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 зі спадкодавцем постійно проживали його син - ОСОБА_5 та дружина - ОСОБА_4 , які спадщину прийняли, однак за життя не оформили. Відтак право на оформлення спадщини, яке ОСОБА_5 та ОСОБА_4 прийняли, однак не оформили, перейшло до їх спадкоємців, а саме до ОСОБА_2 , який позбавлений можливості оформити дане спадкове майно (земельну ділянку площею 1,1200 га, кадастровий номер 0523180400:05:006:0132, яка знаходиться на території Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області) в нотаріальному порядку.

Окрім того, оскільки позивач є власником спадкового майна після смерті спадкодавців з часу її відкриття, відтак просить суд витребувати земельну ділянку кадастровий номер 0523180400:05:006:0132 з чужого незаконного володіння.

Таким чином, ОСОБА_2 просить суд визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 1,12 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0523180400:05:006:0132 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , після якого спадщину прийняла але не оформила ОСОБА_4 , спадщину прийняв, але не оформив ОСОБА_5 , а також витребувати на його користь зазначену земельну ділянку площею 1,12 га з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 14.11.2023 відкрито провадження у справі №141/820/23 та призначено підготовче судове засідання на 12.12.2023, витребувано у Немирівській державній нотаріальній конторі чином завірену копію спадкової справи, заведену після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та належним чином завірену копію спадкової справи, заведену після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також витребувано у Державному нотаріальному архіві Вінницької області належним чином завірену копію спадкової справи, заведену після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У підготовчому судовому засіданні, призначеному на 12.12.2023, оголошено перерву до 11.01.2024, у зв`язку із задоволенням усного клопотання відповідача ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи.

11.01.2024 до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Лавренчука А.С. надійшов відзив від 11.01.2024 на позовну заяву, відповідно до змісту якого адвокат Лавренчук А.С. просить суд відмовити в задоволенні позовних вимогу у повному обсязі.

В обґрунтування відзиву від 11.01.2024 зазначено, що на підставі рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 04.06.2015 у цивільній справі № 141/495/15-ц відповідач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,1200 га, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 0523180400:05:006:0132, розташованої на території Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області.

Відповідно до положень ст. 387 ЦК України витребування своєї речі неволодіючим власником від незаконного володіючого власника не є віндикацією.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Предметом доказування у такій справі є обставини, що мають засвідчити правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, а саме: підтверджують його право власності або інше речове право титульного володільця на витребуване майно; вибуття майна з володільця позивача; наявність майна в натурі у володінні відповідача; відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.

Зважаючи на те, що зазначене рішення суду у справі № 141/495/15-ц, що набрало законної сили, є чинним, позивач на правовій та законній підставі набув право власності на земельну ділянку, як добросовісний набувач, протилежне відповідачем не доведено.

Відтак, адвокат Лавренчук А.С. вважає, що позовна вимога про витребування майна (земельної ділянки) з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , набутого на підставі законного рішення суду на користь ОСОБА_2 не підлягає до задоволення.

Стосовно визнання права власності на земельну ділянку за позивачем адвокат Лавренчук А.С. зазначає, що заявлені позивачем вимоги є взаємовиключними, оскільки для витребування майна, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав ( п.10.7-п.10.10 постанови ВП ВС від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, провадження №12-158гс19).

Також адвокат Лавренчук А.С. вказує, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстровано за відповідачем, а тому належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Зазначені висновки зроблено у Постанові ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, провадження № 14/212цс21.

Порядз цим, представником відповідача адвокатом Лавренчуком А.С. подано до суду заяву № 2739 від 10.01.2024 про застосування строків позовної давності, в обґрунтування якої зазначено, що спільне проживання із спадкодавцем пов`язує спільним побутом, спільним проведенням часу, в тому числі і обізнаність про майно, належне померлій чи померлим.

Так, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача ОСОБА_4 , на день її смерті позивач спільно проживав із матір`ю. 16.07.2018 позивач подав заяву про прийняття спадщини після смерті матері, а у 20.03.2019 отримав свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно.

Тобто, ще у 2018 році (а виходячи із спільного проживання зі спадкодавцями і до 2018 року) позивачу могло бути та було відомо про обсяг спадкового майна, на яке він міг претендувати. Однак, після спливу 3-річного строку для подання позовної заяви до суду, а саме 07.11.2023 позивач звертається із позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (постанова Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 5011-32/13806-2012).

У наведеній постанові від 26.11.2019 справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 711/802/17 та від 06.06.2018 у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Відповідач ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку 04.06.2015 на підставі рішення Оратівського районного суду Вінницької області.

Таким чином, початок перебігу строку позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а тому слід відліковувати з 04.06.2015.

На підставі викладеного, керуючись ч.ч. 2, 3 ст. 267 ЦК України адвокат Лавренчук А.С. просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

В підготовчому судовому засіданні 11.01.2024 заяву представника позивача адвоката Панасюк Н.А. від 11.01.2024 про відкладення розгляду справи на іншу дату задоволено та відкладено розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 30.01.2024.

Ухвалою суду від 30.01.2024 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів у цивільній справі №141/820/23 з ініціативи суду та оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 06.02.2024, у зв`язку із задоволенням заяви представника позивача адвоката Панасюк Н.А. від 30.01.2024.

Судове засідання, призначене на 06.02.2024, не відбулось та було відкладено на 07.03.2024, у зв`язку із задоволенням клопотання представника відповідача адвоката Лавренчука А.С. від 05.02.2024 про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 07.03.2024 закрито підготовче провадження у справі № 141/820/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.04.2024, визнано обов`язковою явку позивача ОСОБА_2 .

Судове засідання, призначене на 02.04.2024, було відкладено на 02.05.2024, у зв`язку із задоволенням клопотання представника позивача адвоката Панасюк Н.А. від 01.04.2024 про відкладення розгляду справи на іншу дату.

У судовому засіданні, призначеному на 02.05.2024, було оголошено перерву до 02.07.2024, у зв`язку із неявкою позивача ОСОБА_2 , явку якого визнано обов`язковою.

Ухвалою суду від 02.07.2024 клопотання представника позивача адвоката Панасюк Н.А. від 02.07.2024 та усне клопотання про поновлення пропущеного строку для подачі клопотання про витребування доказів задоволено, поновлено строк представнику позивача адвокату Панасюк Н.А. для подачі клопотання про витребування доказів та витребувано у канцелярії Оратівського районного суду Вінницької області матеріали цивільної справи № 141/495/15-ц для огляду в судовому засіданні. Розгляд цивільної справи № 141/820/23 відкладено на 25.07.2024.

Судове засідання, призначене на 25.07.2024, було відкладено на 17.09.2024, у зв`язку із задоволенням клопотання представника позивача адвоката Панасюк Н.А. від 25.07.2024 про відкладення розгляду справи на іншу дату.

У судовому засіданні, призначеному на 17.09.2024, було оголошено перерву до 01.10.2024, у зв`язку із задоволенням усного клопотання представника позивача адвоката Панасюк Н.А.

Судове засідання, призначене на 01.10.2024, було відкладено на 10.10.2024, у зв`язку із неявкою позивача ОСОБА_2 та його захисника адвоката Панасюк Н.А.

У судовому засіданні, призначеному на 10.10.2024, було оголошено перерву до 05.11.2024, у зв`язку із задоволенням усного клопотання представника позивача адвоката Панасюк Н.А.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Виробничий кооператив «Агрокооператив приватних пайовиків «Золота Нива», будучи належним чином повідомленим про час, день та місце судового засідання, 05.11.2024 в судове засідання в черговий раз (повторно) не з`явився, повноважного представника до суду не направив, жодних заяв чи клопотань до суду не подав.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, з`ясувавши думку учасників справи, а також з урахуванням конкретних обставин справи №141/820/23, наявності доказів своєчасного та належного повідомлення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача про час, день та місце розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи № 141/820/23 за відсутності представника Виробничого кооперативу «Агрокооператив приватних пайовиків «Золота Нива»,

Ухвалою суду від 05.11.2024 прийнято відмову представника позивача адвоката Панасюк Н.А. від позову в частині заявлених позовних вимог про визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку та закрито провадження в цивільній справі № 141/820/23 в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 1,12 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0523180400:05:006:0132 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , після якого спадщину прийняла але не оформила ОСОБА_4 , спадщину прийняв, але не оформив ОСОБА_5 .

В судовому засіданні 05.11.2024 представник позивача адвокат Панасюк Н.А. позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити позов у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та додатково зазначила, що відповідач ОСОБА_1 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався. Також представник позивача зауважила, що у випадку звернення до органів нотаріату оформити прийняття спадщини відповідач не зміг, оскільки у спадкодавця ОСОБА_3 були спадкоємці першої черги, які усували відповідача, який є двоюрідним братом спадкодавця, і, відповідно, спадкоємцем п`ятої черги за законом.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Лавренчук А.С. позовні вимоги не визнали, просили суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 11.01.2024.

Додатково представник відповідача адвокат Лавренчук А.С. зазначив, що відповідач володів спірним майном на підставі рішення Оратівського районного суду Вінницької області, на підставі якого відповідачу визнано відповідне право та зауважив, що рішення суду не скасовано та є обов`язковим до виконання.

Також адвокат Лавренчук А.С. підтримав заяву про застосування строків позовної давності, з підстав, викладеній у ній, оскільки ОСОБА_2 звернувся із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори 16.07.2018 та 20.03.2019 йому було видано свідоцтво про право на спадщину, у той час як до суду позивач звернувся лише 07.11.2023, а тому адвокат Лавренчук А.С. вважає, що перебіг строку позовної давності розпочався із 16.07.2018 (із моменту оформлення спадкових прав позивачем) та, окрім того, зауважив, що приймаючи до уваги твердження позивача про те, що він прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , перебіг строку позовної давності розпочався у 2012 році.

Суд, заслухавши доводи представників сторін, розглянувши матеріали справи № 141/820/23, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 19.05.2008 виконкомом Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Балабанівка Оратівського району Вінницької області помер ОСОБА_3 , про що в Книзі реєстрації смертей 18.05.2008 зроблено відповідний актовий запис за № 06.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, у складі якої наявне нерухоме майно, зокрема спірна земельна ділянка.

Так, згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 410572, виданого 31.01.2008 Оратівською райдержадміністрацією та Оратівським районним відділом земельних ресурсів, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 1,1200 га, яка розташована на території Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер - 0523180400:05:006:0132.

Як убачається зі змісту довідки № 55-1, виданої 15.02.2022 Балабанівським старостинським округом Оратівської селищної ради, відповідно до запису в домовій (погосподарській) книзі Балабанівського старостинського округу Оратівської селищної ради за 2006-2010 роки № 1, особовий рахунок № НОМЕР_2 , померлий гр. ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Балабанівка Оратівського району Вінницької області, на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_3 за вказаною адресою були зареєстровані та спільно проживали: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дружина; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , син; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Також, як убачається з інформації з погосподарської книги Балабанівської сільської ради за 2006-2010 роки (том 1, с. Балабанівка) у домогосподарстві, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , були зареєстровані: ОСОБА_3 , голова сім`ї, ІНФОРМАЦІЯ_4 , у графі «відмітки про членів домогосподарства, що зовсім вибули з нього» зазначено «помер, акт. зап. № 6 від 17.05.08»; ОСОБА_4 , дружина, ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_5 , син, ІНФОРМАЦІЯ_6 , у графі «відмітки про членів домогосподарства, що зовсім вибули з нього» зазначено «помер, акт. зап. № 10 від 21.08.08»; ОСОБА_2 , син, ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Згідно свідоцтва про народження (повторного) серії НОМЕР_3 , виданого 02.11.2024 Іллінецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , у графі «Батько» зазначено « ОСОБА_6 », у графі «Мати» зазначено « ОСОБА_7 ».

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України, 11.10.2013 було зареєстровано в Реєстрі актовий запис про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (актовий запис № 2, складений 08.11.2004 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Монастирищенського районного управління юстиції у Черкаській області, актовий запис поновлено). У графі «Відомості про батька» зазначено: ОСОБА_3 , у графі «Відомості про матір» зазначено: ОСОБА_7 .

Як убачається зі свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , одружились ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що в книзі реєстрацій актів про одруження 15.10.2005 зроблено запис за № 5. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_8 ».

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 74975107 від 01.12.2023, спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заводилась.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданим 21.08.2008 виконкомом Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Христинівка Христинівського району Черкаської області помер ОСОБА_5 , про що в Книзі реєстрації смертей 21.08.2008 зроблено відповідний актовий запис за № 10.

Як убачається зі змісту довідки № 56-1, виданої 15.02.2022 Балабанівським старостинським округом Оратівської селищної ради, відповідно до запису в домовій (погосподарській) книзі Балабанівського старостинського округу Оратівської селищної ради за 2006-2010 роки № 1, особовий рахунок № НОМЕР_2 , померлий гр ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_6 в с. Балабанівка Оратівського району Вінницької області, на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_5 за вказаною адресою були зареєстровані та спільно проживали: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мати; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Також, як убачається з інформації з погосподарської книги Балабанівської сільської ради за 2006-2010 роки (том 1, с. Балабанівка) у домогосподарстві, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , були зареєстровані: ОСОБА_3 , голова сім`ї, ІНФОРМАЦІЯ_4 , у графі «відмітки про членів домогосподарства, що зовсім вибули з нього» зазначено «помер, акт. зап. № 6 від 17.05.08»; ОСОБА_4 , дружина, ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_5 , син, ІНФОРМАЦІЯ_6 , у графі «відмітки про членів домогосподарства, що зовсім вибули з нього» зазначено «помер, акт. зап. № 10 від 21.08.08»; ОСОБА_2 , син, ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 74975124 від 01.12.2023, спадкова справа після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , не заводилась.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Балабанівка Оратівського району Вінницької області, про що 17.01.2012 зроблено відповідний актовий запис за № 01, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , виданим виконавчим комітетом Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області.

Як убачається з інформації з погосподарської книги Балабанівської сільської ради № 1 за 2011-2015 роки у домогосподарстві, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , номер об`єкта по господарського обліку НОМЕР_9, були зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , голова домогосподарства, у графі «відмітка про повне вибуття» зазначено «померла ІНФОРМАЦІЯ_16, св-во про смерть НОМЕР_6 , вид. Балаб с/р 17.01.2012 р.»; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , син.

Натомість, згідно довідки № 121/08.00.07-10, виданої 30.08.2024 виконкомом Оратівської селищної ради Балабанівського старостинського округу Вінницького району Вінницької області (яка надана суду відповідачем в судовому засіданні 05.11.2024), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , був зареєстрований та проживав із 17 лютого 2005 року на території Балабанівського старостинського округу за адресою АДРЕСА_1 , а із 2007 року фактично проживає без реєстрації за адресою АДРЕСА_4 .

Відповідно до Витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 52625922 від 16.07.2018, спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 заведена 16.07.2018 у приватного нотаріуса Оратівського районного нотаріального округу Дронової В.О., номер у нотаріуса 55/2018, номер у Спадковому реєстрі 62710227.

З матеріалів спадкової справи № 55/2018, заведеної після смерті ОСОБА_4 убачається, що справу розпочато 16.07.2018 за заявою ОСОБА_2 .

Разом з тим, як убачається зі змісту заяв ОСОБА_9 від 05.09.2016 (доньки померлої ОСОБА_4 ), ОСОБА_10 від 19.07.2018 (доньки померлої ОСОБА_4 ), які надійшли до приватного нотаріуса Оратівського районного нотаріального округу Дронової В.О.16.07.2018 та, відповідно, 20.09.2019, зазначені спадкоємці за законом від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 відмовились.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.03.2019, ОСОБА_2 є спадкоємцем майна ОСОБА_11 , а саме земельної ділянки площею 2,7932 га, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Коритнянської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області.

Постановою державного нотаріуса Немирівської державної нотаріальної контори Вінницької області Кнап Л.П. № 598/02-31 від 15.09.2022 ОСОБА_2 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на відповідну частку (1/2) земельної ділянки площею 1,1200 га (кадастровий номер 0523180400:05:006:0132), розташованої на території Балабанівської сільської ради Вінницького (колишнього Оратівського) району Вінницької області, належну померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯД 410572, спадкоємцем якого на частку була його дружина ОСОБА_4 , яка спадщину прийняла, але не оформила спадкових прав.

Також постановою державного нотаріуса Немирівської державної нотаріальної контори Вінницької області Кнап Л.П. № 599/02-31 від 15.09.2022 ОСОБА_2 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на відповідну частку (1/2) земельної ділянки площею 1,1200 га (кадастровий номер0523180400:05:006:0132), розташованої на території Балабанівської сільської ради Вінницького (колишнього Оратівського) району Вінницької області, належну померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯД 410572, спадкоємцем якого на частку був його син ОСОБА_5 , який спадщину прийняв, але не оформив спадкові права, спадкоємцем якого була його мати ОСОБА_4 , яка спадщину прийняла, але не оформила спадкових прав.

Так, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 351636286, сформованої 24.10.2024, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,12 га, яка розташована на території Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0523180400:05:006:0132. Державну реєстрацію речового права (права власності) було проведено на підставі рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 04.06.2015 у справі № 141/495/15-ц.

Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 04.06.2015 у справі № 141/495/15-ц позов ОСОБА_1 до Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області про встановлення юридичного факту та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом задоволено.

Встановлено факт, що має юридичне значення, про те, що ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_10 в с. Підвисоке Оратівського району Вінницької області є рідною тіткою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , уродженцю с. Балабанівка Оратівського району Вінницької області та жителю с. Оратів Оратівського району Вінницької області.

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , право власності на земельну ділянку площею 2,8826 га, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН №138864 виданого 17.05.2005 року Оратівською районною державною адміністрацією Вінницької області та Оратівським районним відділом земельних ресурсів Вінницької області, розташовану на території Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області за межами населеного пункту, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Встановлено факт, що має юридичне значення, про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_12 в с. Підвисоке Оратівського району Вінницької області, є двоюрідним братом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , уродженцю с. Балабанівка Оратівського району Вінницької області та жителю с. Оратів Оратівського району Вінницької області.

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , право власності на земельну ділянку площею 1,1200 га, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №410572 виданого 31.01.2008 року Оратівською районною державною адміністрацією Вінницької області та Оратівським районним відділом земельних ресурсів Вінницької області, розташовану на території Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області за межами населеного пункту, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_12 .

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, згідно майнового сертифікату серії ХV №004718 з часткою із загальної вартості майна пайового фонду АКПП "Золота Нива", що в с. Балабанівка Оратівського району Вінницької області на суму 3829 гривень в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Рішення суду від 04.06.2015 у справі № 141/495/15-ц набрало законної сили 15.06.2015 як таке, що не оскаржувалось сторонами.

Також при огляді в судовому засіданні матеріалів справи № 141/495/15-ц, судом було установлено, що до матеріалів позовної заяви відповідачем не було долучено свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а лише було надано довідку № 22 від 27.05.2015 року, видану виконавчим комітетом Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, згідно якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_12 та похоронений на місцевому кладовищі с. Підвисоке Оратівського району Вінницької області, тобто було зазначено невірну дату смерті спадкодавця.

Поряд з цим, у справі № 141/495/15-ц наявна довідка № 20 від 27.05.2015 року, видана виконавчим комітетом Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, у якій зазначено, що відповідно до запису в домовій (господарській книзі) виконавчого комітету Балабанівської сільської ради за № 1, особовий рахунок № НОМЕР_2 , помер ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_13 в с. Балабанівка Іллінецького району Вінницької області, на день смерті, ІНФОРМАЦІЯ_14 , була зареєстрований та проживав в АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_3 за вказаною адресою були зареєстровані та проживали: ОСОБА_4 - дружина, ІНФОРМАЦІЯ_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 - син, ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_15 ; ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Інші належні докази (документи тощо), які свідчать про прийняття ОСОБА_1 спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_12 в матеріалах справи № 141/495/15-ц відсутні.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ч. 5 ст. 82 ЦПК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, аналізуючі встановлені обставини, суд доходить висновку, що між сторнами виник спір про право на спадщину, а саме на земельну ділянку площею 1,1200 га, яка належала спадкодавцю ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_12 .

Визначаючись щодо встановлених обставин та спірних правовідносин, суд керується наступним.

Згідно із ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному судочинстві, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 41 Конституції України закріплено також, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

У відповідності з ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 вказаної Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Стаття 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини гарантує право на вільне володіння своїм майном: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності є набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 цього Кодексу).

Згідно вимог ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.ч. 1, 3,5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем під час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Стаття 1270 ЦК України передбачає, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

У разі, коли спір виникає у зв`язку з неможливістю документального оформлення права на спадщину, за відсутності спору про безпосереднє право на неї, спадкоємець може оскаржити відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій у судовому порядку.

Крім того, як роз`яснено у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину у порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

Так, за наявності умов, передбачених ст. 49 Закону України «Про нотаріат», на нотаріуса покладається завдання, по-перше, відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить вимогам чинного законодавства; по-друге, обґрунтувати своє рішення на підставі норм чинного законодавства.

Згідно з п. 3 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ч. 4 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» відмова у вчиненні нотаріальної дії за загальним правилом здійснюється в усній формі, а у випадку наявності вимоги особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, - виноситься відповідна постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Враховуючи норми ст. 50 Закону України «Про нотаріат» та норми Прикінцевих та перехідних положень ЦПК, справи щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні повинні розглядатися в порядку позовного провадження як спір про право.

Як установлено судом та підтверджується наявними у матеріалах справи № 141/820/23 доказами, на підставі відомостей заведеної нотаріусом спадкової справи № 55/2018 позивач є спадкоємцем першої черги за законом після смерті своєї матері, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач прийняв спадщину після смерті своєї матері як спадкоємець першої черги за законом в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Підтвердження цьому є відповідні довідки органу місцевого самоврядування (довідки Оратівської селищної ради № 55-1 від 15.02.2022 та № 56-1 від 15.02.2022) витяги із погосподарських книг, які долучені позивачем до позову та містяться у матеріалах справи, а також відомості зі спадкової справи № 55/2018 (зокрема, довідка Балабанівської сільської ради Оратівського району Вінницької області № 6 від 06.02.2018 р, свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.03.2019).

Поряд з цим, зазначена обставина щодо прийняття спадщини позивачем після смерті своєї матері в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України встановлена та була перевірена державними нотаріусами, що, окрім іншого, знайшло своє відбраження у відповідних постановах про відмову у вчиненні нотаріальних дій № 598/02-31 від 15.09.2022 та № 599/02-31 від 15.09.2022 .

З огляду на вказані обставини, доводи відповідача та його представника в частині неприйняття спадщини позивачем після смерті своєї матері в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України суд відхиляє та до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються зазначеним матеріалами справи № 141/820/23 та спадкової справи № 55/2018.

Окрім того, надана в судовому засіданні відповідачем довідка Оратівської селищної ради № 121/08.00.07-10 від 30.08.2024 також не спростовує факту прийняття спадщини позивачем після смерті своєї матері, оскільки складена посадовою особою органу місцевого самоврядування без посилання на відповідні відомості погосподарських книг.

Статтею 41 Конституції України установлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Також частинами першою та другою статті 321 ЦК України вказано на те, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до положень статей 316 та 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно з положеннями ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У спірних правовідносинах позивач окрім іншого оспорює добросовісність набуття у власність відповідачем спірної земельної ділянки площею 1,1200 га.

Відповідно до вимог ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Сталою судовою практикою сформульований правовий висновок про те, що «за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею» (постанови Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15), Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18), від 15 травня 2019 року (справа № 522/7636/14-ц), Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 367/8910/17).

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

При цьому, факт вибуття майна поза волею власника повинен встановлюватись стосовно саме первинного власника майна, а не осіб, які набули право власності на спірне майно після його первинного відчуження та які надалі знову відчужили його.

Правила ч. 1 ст. 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (п. п. 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 р. у справі № 907/50/16).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до ст. 388 ЦК майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 р. у справі № 521/8368/15-ц).

У спірних правовідносинах, які виникли між сторонами у справі № 141/820/23, спірна земельна ділянка площею 1,1200 га вибула з володіння ОСОБА_2 на підставі рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 04.06.2015 р. у справі № 141/495/15-ц поза волею позивача, як спадкоємця першої черги за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 його матері ОСОБА_4 .

Зокрема, як установлено судом та вбачається із постанов про відмову у вчиненні нотаріальних дій № 598/02-31 від 15.09.2022 та № 599/02-31 від 15.09.2022, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відкрилася спадщина, у складі якої було нерухоме майно, а саме спірна земельна ділянка площею 1,1200 га, цільове призначення земельної ділянки ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Спадкоємцями зазначеного нерухомого майна померлого були ОСОБА_4 (дружина) на частку земельної ділянки та ОСОБА_5 (син) на частку земельної ділянки, які спадщину прийняли в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України як спадкоємці першої черги за законом, оскільки постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

При цьому, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Відтак, єдиним спадкоємцем першої черги за законом у 2008 році до майна після смерті ОСОБА_3 , який був власником спірної земельної ділянки, залишалася його дружина - ОСОБА_4 (мати позивача), яка прийняла спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Натомість, ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, так і неоформивши майнові права на спірну земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Згідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно встановлено у статті 1297 ЦК України.

При цьому правових наслідків невиконання такого обов`язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено.

Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року по справі № 289/1818/16-ц вказав, що відсутність у померлої особи свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно не позбавляє її спадкоємців права на спадщину та не може свідчити про те, що спадкодавець не прийняла спадщину після смерті своїх батьків. Законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини» і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям як майнового права, зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права. До складу спадщини може входити нерухоме майно спадкодавця, право власності на яке належним чином не зареєстроване, проте набуття такого права власності відбулося з дотриманням чинного законодавства.

Таким чином, з огляду на такі обставини, суд доходить до висновку, що спірна земельна ділянка площею 1,1200 га увійшла до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , спадкоємцем за законом першої черги майна якої є позивач.

Проте, на підставі рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 04.06.2015 р. у справі № 141/495/15-ц було встановлено факт, що ОСОБА_1 є двоюрідним братом померлого ОСОБА_3 та, відповідно, за відповідачем було визнано право власності на спірну земельну ділянку площею 1,1200 га як спадкоємцем (двоюрідним братом) за законом.

При цьому, як установлено судом під час огляду матеріалів справи № 141/495/15-ц в судовому засіданні відповідачеві було відомо про наявність спадкоємців після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , а саме ОСОБА_5 (сина померлого), його дружини ОСОБА_4 , яка спадщину прийняла після смерті свого чоловіка в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України як спадкоємець першої черги за законом, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а також було відомо й про існування ОСОБА_2 , який був зареєстрований та проживав разом із померлими спадкодавцями.

Зазначене також підтверджується довідкою Балабанівської сільської ради № 20 від 27.05.2015 року, яка міститься у матеріалах справи № 141/495/15-ц.

Однак, ОСОБА_2 до участі у розгляді справи № 141/495/15-ц судом не залучався, сторони по справі із відповідним клопотанням про залучення ОСОБА_2 до суду не звертались.

Також у рішенні Оратівського районного суду Вінницької області від 04.06.2015 р. по справі № 141/495/15-ц зазначено, що юридично оформити прийняття спадкового майна позивач ОСОБА_1 позбавлений можливості, оскільки окрім іншого державний акт серії ЯД № 410572 від 31.01.2008 року втрачено та видати дублікат його не можливо, у зв`язку із смертю власника, тому змушений звернутися до суду з відповідною позовною заявою. При цьому, відповідач ОСОБА_1 навіть не подавав до суду у 2015 році копії свідоцтва про смерть ОСОБА_3 17.05.2008 року, оскільки вказав, що органи реєстрації актів цивільного стану не зареєстрували відповідний факт смерті.

Натомість, в судовому засіданні у справі № 141/820/23 представником позивача було надано для огляду оригінал зазначеного державного акта серії ЯД № 410572 від 31.01.2008 року, який весь час зберігався у позивача ОСОБА_2 .

Поряд з цим, варто також зауважити, що в матеріалах справи № 141/495/15-ц відсутні належні докази, на підставі яких можливо встановити факт того, що ОСОБА_1 дійсно є спадкоємцем за законом (двоюрідним братом) на майно померлого ОСОБА_3 та, відповідно, прийняв спадщину в порядку, визначеному положеннями ст. 1268, 1270 ЦК України. Також зазначені обставини у рішенні суду від 04.06.2015 р. по справі № 141/495/15-ц не були установлені та, відповідно, про це не зазначено.

Аналізуючи заначені вище обставини справи в контексті вирішення спору між сторонами у справі № 141/820/23, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 , минуючи оформлення права на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 в нотаріальному порядку, звернувшись у травні 2015 року одразу до суду із вимогами про визнання права власності на спірну земельну ділянку, діяв недобросовісно, оскільки його права та інтереси як спадкоємця жодним чином порушені не були та права на спадщину він немав.

Однак, подавши позов до суду у 2015 році, відповідач тим самим фактично увів в оману суд відносно фактичних обставин справи щодо спадкоємців та спадщини, яка відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

У своїх рішеннях Верховний Суд зазначає, що розглядаючи справи щодо застосування положень ст. 388 ЦК України у поєднанні з положеннями ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 р. у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо ( п. 58 постанови Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 р. у справі № 461/12525/15-ц).

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Разом з цим, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню із дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. При цьому, оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, який, однак, є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2018 року у справі № 683/1540/16-ц, від 08 листопада 2021 року у справі № 639/4848/18.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи справу, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відтак, досліджуючи наявні у справі № 141/820/23 докази та фактичні обставини, а також з огляду на характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами, суд вважає вірним обраний позивачем та його представником спосіб захисту та відновлення його порушених спадкових справ та інтересів.

Верховним Судом у своїх рішеннях зазначено, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 10.7-10.10 постанови ВП ВС від 30.06.2020 р. у справі № 19/028-10/13, провадження № 12-158гс19).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Так, пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15, з яким погодилася і Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, він може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Суд погоджується із викладеними у відзиві на позов доводами представника відповідача в частині щодо обов`язковості виконання рішень судів України.

Однак, суд зазначає, що витребування спірного майна на користь позивача у цій справі № 141/820/23 за установлених фактичних обставин містить легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки позивача з порушенням вимог закону, було позбавлено права власності на спадкове майно, яка належало його померлій матері.

Відтак, позивач діє з легітимною метою для задоволення власних інтересів, передбачених нормами матеріального права з метою відновлення свого порушеного права на належне йому нерухоме майно. В той же час, судом установлено, що у 2015 році відповідач звертаючись до суду із відповідним позовом, діяв недобросовісно.

Поряд з цим, суд зауважує, що можливість оскарження позивачем рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 04.06.2015 року по справі № 141/495/15-ц фактично втрачена через незалучення судом ОСОБА_2 до участі у розгляді справи № 141/495/15-ц, а також через тривалу необізнанність позивача про існування такого рішення суду, оскільки з моменту його ухвалення судом до моменту звернення позивача до суду із даним позовом пройшов досить тривалий час (більше 8 років).

При цьому, як вбачається із матеріалів справи № 141/820/23 про існування зазначеного рішення суду позивачу достеменно стало відомо лише після звернення до нотаріуса у 2022 році, підтвердженням чого є постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій № 598/02-31 від 15.09.2022 та № 599/02-31 від 15.09.2022.

Також суд зауважує, що оскарження позивачем рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 04.06.2015 року по справі № 141/495/15-ц не призведе до відновлення його порушенних спадкових прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, з огляду на установлені судом фактичні обставини справи № 141/820/23 та характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами, враховуючи спадкові права та інтереси позивача на спірну земельну ділянку, який здійснює захист свого порушеного права власності, та надаючи їм оцінку з урахуванням балансу разом із правами та інтересами відповідача як недобросовісного набувача, суд вважає, що права та інтереси позивача, як власника спірного спадкового майна, який прийняв спадщину після смерті своєї матері у 2012 році в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України як спадкоємець першої черги, однак в подальшому був позбавлений права володіння та вільного користування ним на підставі судового рішення від 04.06.2015 року по справі № 141/495/15-ц, за обставинами цієї справи перевищують інтереси відповідача, а тому наявні правові підстави для витребування спірної земельної ділянки на користь позивача.

Щодо застосування строку позовної давності у спірних правовідносинах суд керується наступним.

Так, у поданій заяві № 2739 від 10.01.2024 представник відповідача зазначає, що позивачем пропущено трьохрічний строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки про порушене право (необхідність оформлення спадщини на спірну земельну ділянку) позивач дізнався у 2018 році, коли звернувся із відповідною заявою до нотаріуса з метою оформлення спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 своє матері ( ОСОБА_4 ), та згідно рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 04.06.2015 р. у справі № 141/495/15-ц спірна земельна ділянка площею 1,1200 га вибула з володіння ОСОБА_2 та відповідно була зареєстрована за ОСОБА_1 .

Відтак, початком перебігу строку позовної давності є 04.06.2015, однак позивач звернувся до суду із даним позовом 07.11.2023.

Отже, з огляду на такі обставини, існують правові підстави для застосування судом строку позовної давності до заявленої позивачем вимоги, а тому у позові слід відмовити.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У частині першій статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року у справі N 522/19610/15-ц (провадження N 61-35779св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі N 332/4629/15 (провадження N 61-15451св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2021 року у справі N 441/688/18 (провадження N 61-2912св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року в справі N 711/4004/19 (провадження N 61-2485св21) викладено правові висновки, відповідно до яких до правовідносин у справах за позовом спадкоємця, який прийняв спадщину, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним застосовується трирічний строк для звернення до суду за захистом порушеного права, який розпочинає свій відлік з моменту видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину. Момент, з якого особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, пов`язується з датою видачі нотаріусом відповідного свідоцтва.

Водночас у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року у справі N396/2046/18 (провадження N 61-13411св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у справі N 584/639/19 (провадження N 61-10930св20), суд касаційної інстанції дійшов висновків, що цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутися до суду за захистом свого права, а тому підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин немає.

Однак, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 05.09.2022 у справі N 385/321/20 (провадження N 61-9916сво21) відступив від таких висновків зазначивши, що «перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається. Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення».

Також Верховний Суд наголосив на тому, що початок перебігу позовної давності за позовами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину пов`язується з тим моментом, коли спадкоємець дізнався або за усіма об`єктивними обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. У визначенні початкового моменту позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України, що відповідним чином висуває до кожного учасника цивільних відносин вимоги до обрання поведінки, яка має відповідати поведінці умовного доброго господаря та дбайливого власника. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі N 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі N 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі N 209/3085/20). Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій.

Суд зауважує, що факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та невизначення законодавцем строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не може доводити, що у такого спадкоємця не виникло право на позов, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) іншому із спадкоємців або особі, яка не мала права на спадкування, перешкоджає завершенню оформлення своїх спадкових прав другому із спадкоємців (єдиному спадкоємцю), який не отримав свідоцтва про право на спадщину, а отже свідчить про виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально-правовому аспекті.

Видача свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) одному із спадкоємців унеможливлює завершення оформлення своїх спадкових прав іншим із спадкоємців.

Варто також враховувати, що строк реалізації спадкоємцем спадкових прав - отримання свідоцтва про право на спадщину та строк захисту порушених прав спадкоємця - оспорення свідоцтва про право на спадщину, виданого іншому спадкоємцеві на все спадкове майно або особі, яка не є спадкоємцем, є різними строками і не є взаємозалежними. Перший строк законодавцем не обмежений і спадкоємець вправі на власний розсуд реалізувати таке право, водночас строк захисту порушеного права обмежений законодавцем у три роки з моменту порушення такого права, чи з моменту, коли особі стало чи мало стати відомо про порушення такого права, та може бути поновлений лише у разі доведення поважності причин його пропуску. Необмеження спадкоємця у строках оформлення своїх спадкових прав не має наслідком необмеження такої особи у строках захисту порушених спадкових прав.

Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України.

Так, у частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, не згадуються вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, а також вимоги про витребування спадкового майна з чужого незаконного володіння.

Опосередковано межі застосування позовної давності визначаються з урахуванням сутності пред`явленої вимоги.

Системний аналіз норм чинного законодавства щодо застосування строків позовної давності в контексті спірних правовідносин дає підстави суду дійти висновку, що до вимог спадкоємця про витребування спадкового майна з чужого незаконного володіння застосовується загальний трирічний строк позовної давності, який починається з моменту, коли майно вибуло з володіння власника або з дня, коли спадкоємець дізнався або за усіма об`єктивними обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відтак, доводи представника відповідача в частині застосування трирічного строку для звернення позивача до суду за захистом своїх прав та початку відліку строку позовної давності у справі 141/820/23 заслуговують на увагу.

Однак, суд не погоджується із доводами представника відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності у спірних правовідносинах, з огляду на таке.

Як установлено судом, на підставі рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 04.06.2015 р. у справі № 141/495/15-ц було встановлено факт, що ОСОБА_1 є двоюрідним братом померлого ОСОБА_3 та за відповідачем було визнано право власності на спірну земельну ділянку площею 1,1200 га як спадкоємцем (двоюрідним братом) за законом.

Відтак, з набранням законної сили рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 04.06.2015 р. у справі № 141/495/15-ц спірна земельна ділянка площею 1,1200 га вибула з володіння ОСОБА_2 та відповідно була зареєстрована за відповідачем ОСОБА_1 .

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 05.09.2022 у справі N 385/321/20 (провадження N 61-9916сво21) зазначив, що факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачою такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом. Також факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та невизначення законодавцем строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не може підтверджувати, що у такого спадкоємця не виникло право на позов, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину іншому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем) перешкоджає завершенню оформлення своїх спадкових прав другому із спадкоємців, який не отримав свідоцтва про право на спадщину, а отже обґрунтовує виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально-правовому аспекті.

З огляду на фактичні обставини, які виникли між сторонами, та практику Верховного Суду щодо обрахунку початку перебігу строку позовної давності у спадкових правовідносинах, суд вважає, що початок перебігу строку позовної давності у справі № 141/820/23 слід рахувати з дня набрання законної сили рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 04.06.2015 р. у справі № 141/495/15-ц, а саме з 15.06.2015 року.

Проте, як вже було установлено судом, позивач ОСОБА_2 не залучався судом у 2015 році до розгляду справи № 141/495/15-ц та про існування зазначеного рішення суду йому було не відомо протягом тривалого часу.

Натомість, матеріалами справи № 141/820/23 підтверджується, що позивачу достеменно стало відомо про існування рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 04.06.2015 р. у справі № 141/495/15-ц після звернення до нотаріуса у 2022 році, підтвердженням чого є постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій № 598/02-31 від 15.09.2022 та № 599/02-31 від 15.09.2022.

При цьому, жодних інших належних доказів в підтвердження того факту, що ОСОБА_2 було відомо про наявність рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 04.06.2015 р. у справі № 141/495/15-ц раніше, ніж до моменту звернення до нотаріуса у 2022 році, а також відомостей про навність спору між стронами з приводу спірної земельної ділянки, відповідачем та його представником суду не надано та матеріали справи № 141/820/23 не містять.

З матеріалів справи № 141/820/23 убачається, що позивач звернувся до суду із даним позовом 07.11.2023 року, тобто в межах трирічного строку від дня, коли дізнався про порушення свого права, оскільки маючи на руках оригінал державного акта серії ЯД № 410572 від 31.01.2008 року на спірну земельну ділянку площею 1,1200 га, ОСОБА_2 не міг навіть розраховувати на те, що право власності на зазначене спадкове нерухоме майно може бути визнано та зареєстровано за іншою особою.

Таким чином, суд доходить висновку, що правові підстави для застосування судом строку позовної давності до заявленої позивачем вимоги у справі № 141/820/23 відсутні, оскільки позивач звернувся до суду із даним позовом в межах трирічного строку від дня, коли дізнався про порушення свого права, а тому у задоволенні заяви представника позивача № 2739 від 10.01.2024 про застосування строку позовної давності слід відмовити.

При цьому, інші доводи та заперечення відповідача та його представника на заявлені позовні вимоги суд до уваги не приймає, оскільки вони не спростовують висновків суду та встановлених судом фактичних обставин справи №141/820/23, та відповідно не можуть впливати на законність даного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

За вказаних фактичних обставин, суд, враховуючи норми чинного цивільного законодавства України в контексті часу виникнення спірних правовідносин між сторонами, доходить висновку, що позовні вимоги про витребування на користь позивача спірної земельної ділянки площею 1,1200 га з чужого незаконного володіння відповідача є обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню з метою захисту спадкового майнового права позивача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Згідно з частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням положень статті 141 ЦПК України, а також повного задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 1073,60 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 76- 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати земельну ділянку площею 1,12 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0523180400:05:006:0132, з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_8 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати по відшкодуванню судового збору в сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три тривні 60 копійок).

4. Копію рішення направити третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача згідно ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Повний текст рішення суду виготовлено згідно ч. 6 ст. 259 ЦПК України 13.11.2024.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 ).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача:

Виробничий кооператив «Агрокооператив приватних пайовиків «Золота Нива» (вул. Центральна, с. Балабанівка Вінницького району Вінницької області, 22653).

Суддя С.В. Климчук