Постанова

від 05.11.2024 по справі 694/2846/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року

Справа № 694/2846/23Провадження № 22-ц/821/1084/24Категорія: 310000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,

секретаря - Ярошенка Б. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горобця Сергія Олександровича на рішення Звенигородськогорайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей Звенигородської районної державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 та визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 27.02.2024 заяву ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини залишено без розгляду.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей Звенигородської міської ради, про визначення місця проживання дитини, в якій просив визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої вимоги мотивував тим, що необхідність подання зустрічного позову у відповідача по первісному позову виникла у зв?язку з зазначенням у позовній заяві позивачем по первісному позову про розірвання шлюбу визначення місця проживання спільної доньки - ОСОБА_3 . Так, 20 вересня 2014 року Звенигородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Звенигородського районного управління юстиції в Черкаській області, актовий запис № 128, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб. У шлюбі народилася спільна дитина - донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне подружнє життя з відповідачем не склалося. Позивач переконаний, що донька - ОСОБА_3 , повинна проживати з ним, так як вона постійно проживала і на даний час проживає разом з ним і має особисте бажання на спільне проживання в подальшому в його будинку, який належить йому на праві приватної власності за адресою: АДРЕСА_1 . Він займається вихованням та навчанням доньки та має змогу забезпечити її всім необхідним, оскільки є працюючою особою на посаді начальника відділу трансформації та комунікації зі ЗМІ. Він постійно слідкує за станом здоров?я доньки, її розвитком, виховує та піклується про неї, у нього з донькою психологічний контакт, прив?язаність один до одного. Донька постійно спілкується з її матір?ю, проте проживати з нею категорично не хоче, поки не буде окремого житла від батьків відповідача. Поведінка відповідача на даний час є емоційною, не врівноваженою по відношенню до їх доньки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 16 квітня 2024 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей Звенигородської районної державної адміністрації про визначення місця проживання дитини - задоволено.

Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати за сплату судового збору в сумі 1211,20 грн та витрати за надання правової допомоги в сумі 6000 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що в судовому засіданні було встановлено, що на даний час подальше спільне життя і збереження шлюбу між сторонами неможливе і суперечитиме інтересам дитини, сім`я фактично розпалась, визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, а навпаки позитивно сприятиме її розвитку як психологічному так і фізичному, суд прийшов до висновку про задоволення заявлених вимог, оскільки таке рішення не суперечитиме найвищим інтересам дитини. При цьому суд в першу чергу врахував думку самої дитини, яка була заслухана в судовому засіданні.

Суд першої інстанції наголосив, що визначення місця проживання дитини разом із батьком, не позбавляє матір права на особисте спілкування з дитиною та прийняття участі у її вихованні.

При цьому, суд зазначив, що мама дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок спілкуватися з донькою, піклуватися про її здоров`я, стан її розвитку, незалежно від того з ким вона буде проживати. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Горобець С. О. зазначає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Просив апеляційний суд, рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Зазначає, що судом першої інстанції взято до уваги докази, які здобуті та подані зустрічним позивачем ОСОБА_2 у межах конфлікту інтересу та вказаним судом не надано оцінки в межах їх належності, достовірності та допустимості.

А саме, звертає увагу на акти депутата Звенигородської міської ради Лисогора О. Ю. від 12.12.2023 та від 19.12.2023, які складені у порушення вимог чинного законодавства, зокрема в частині того, що відповідний акт складається уповноваженою особою органу опіки та піклування відповідного органу місцевого самоврядування де проживає дитина, та при складанні зазначених актів, вказазий вище депутат діяв в межах конфлікту інтересів, так як він та зустрічний позивач ОСОБА_2 являються депутатами в межах одного органу місцевого самоврядування, та на прохання одного депутата інший склав відповідний акт.

Аналогічна ситуація склалася і щодо акту обстеження умов проживання від 13.12.2023, затвердженого начальником служби у справах дітей Звенигородської міської ради, де ОСОБА_1 було відмовлено у обстеженні її домоволодіння, так як головою Звенигородської міської ради повідомлено про конфлікт інтересів у діях підлеглих його осіб, а саме посадових осіб служби у справах дітей Звенигородської міської ради.

У свою чергу судом першої інстанції врахувалися лише характеристики ОСОБА_2 , його заробітна плата, наявність у частковій власності права на будинок, де наразі проживає останній з дитиною.

Судом першої інстанції взагалі не взято до уваги той факт, що ОСОБА_1 має постійне місце роботи, має своє постійне місце проживання, також здійснює догляд за своєю дитиною, не веде аморального способу життя, не вживає спиртні напої та не вживає наркотичні речовини.

Також, судом першої інстанції не надано правової оцінки щодо звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів про перешкоджання останній у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , де остання отримала формальну відписку.

Судом першої інстанції не враховано і того факту, що і психолог ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є пов`язаними особами із сім`єю ОСОБА_2 , та в діях яких наявний явний конфлікт інтересів.

Формальність в надані оцінки щодо наявних доказів допущено й при оцінці повідомлення виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області від 15.01.2024 року № С-2/01-13, за зверненням ОСОБА_1 на обласну «гарячу лінію» щодо домашнього насильства, де останні, посилаючись на конфлікт інтересів, взагалі ніяким чином не відреагували на вказане звернення. При цьому на будь-яке звернення ОСОБА_2 реагують відразу та виключно в його інтересах.

Упередженість суду першої інстанції наявна у взяті до уваги пояснення представника служби у справах дітей Звенигородської районної державної адміністрації де останній пояснив, що на даний час внаслідок відсутності членів комісії і неможливості проведення засідання служба висновок надати не може. При цьому в судовому засіданні, заслухавши думку дитини та пояснення сторін у справі вказав, що позов підтримує та вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з ОСОБА_2 , оскільки це буде якнайкраще відповідати її інтересам.

Разом з тим, судом першої інстанції не враховано того факту, що дитина протягом тривалого часу проживає разом з батьком, що могло значним чином спотворити її бачення стосунків з батьками.

Окрім цього скаржник вважає, що бажання ОСОБА_2 визначити місце проживання дитини з ним, ґрунтується не на щирому бажанні та любові, а на більш практичних цілях, а саме отриманням відстрочки від військової служби на підставі ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу».

Відзив на апеляційну скаргу

ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, тому рішення суду є законним, обґрунтованим, у зв`язку із чим просить залишити рішення без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення.

Зазначив, що посилання скажника на конфлікт інтересів є безпідставними, оскільки посадовці Звенигородської міської ради лише засвідчували певні факти.

Щодо врахування думки дитини при визначенні її місця проживання, наголосив на тому, що дитина є особистістю, з думкою якої необхідно рахуватися, особливо при вирішенні питання які безпосередньо її стосуються.

З приводу посилання скаржника на те, що бажання ОСОБА_2 визначити місце проживання дитини з ним, ґрунтується не на щирому бажанні та любові, а на більш практичних цілях, а саме отриманням відстрочки від військової служби, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_2 є заброньованою особою.

Фактичні обставини справи встановлені

судом першої та апеляційної інстанції

Згідно копії Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 20.09.2014 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Звенигородського районного управління юстиції у Черкаській області, актовий запис за № 128. Прізвище дружини, після реєстрації шлюбу, змінилося на - « ОСОБА_1 » /Т. 1 а.с. 5/.

Відповідно до копії Свідоцтва про народження, серія НОМЕР_2 , виданого повторно 31.10.2023 Звенигородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в Книзі реєстрації народжень 16.06.2015 зроблено відповідний актовий запис за № 82. Батьками дитини записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 /Т. 1 а.с. 6/.

Згідно до копії акту депутата Звенигородської міської ради Лисогора О. Ю., від 12.12.2023, складеного в присутності свідків, вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним також зареєстрована та проживає на постійній основі його неповнолітня донька ОСОБА_3 . Останнім часом, а саме з кінця листопада 2023 року по теперішній час, донька проживає з батьком на його утриманні за місцем реєстрації, батько кожного дня відвозить до гімназії та забирає ввечері /Т. 1 а.с. 40/.

Відповідно до копії акту депутата Звенигородської міської ради Лисогора О. Ю., від 19.12.2023, складеного в присутності свідків, вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрована та проживає на утриманні батька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . З 28 листопада 2023 року по даний час мати участі у вихованні дитини не приймає, так як проживає за іншим місцем у її батьків. Вихованням дитини займається батько, але безперешкодно та по бажанню дитини не заперечує в проведенні вільного часу з її матір`ю /Т. 1 а.с. 41/.

Згідно копії довідки Звенигородської гімназії № 4 Звенигородської міської ради Звенигородського району Черкаської області від 12.12.2023 № 99, вбачається, що ученицю 2 класу ОСОБА_3 приводить до гімназії та забирає батько ОСОБА_2 , який займається вихованням та навчанням доньки Т. 1 а.с. 42/.

Відповідно до копії характеристики на ОСОБА_3 , ученицю 2 класу Звенигородської гімназії № 4, яка видана Звенигородською гімназією № 4, відомо, що ОСОБА_3 навчається у школі з другого класу. Зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована, працелюбна, уважна учениця. Має навчальні досягнення високого рівня. Навчається в повну міру її сил. Має довільну пам?ять, швидко запам?ятовує учбовий матеріал. Виявляє логічне та творче мислення. Має здібності до вивчення гуманітарних предметів. На уроках завжди уважна, активна. Має добрий загальний розвиток. До виконання громадських доручень ставиться сумлінно. Бере активну участь у громадському житті школи та класу, у культмасових заходах. Скромна, весела, товариська, врівноважена, дисциплінована. Правила поведінки завжди свідомо виконує. Має авторитет серед товаришів, підтримує дружні стосунки з багатьма, учнями. Зовнішній вигляд учениці завжди охайний, шкільне приладдя в порядку. Батьки ОСОБА_3 приділяють належну увагу вихованню дочки, систематично відвідують школу, цікавляться не лише успіхами дочки, але й залучаються до вирішення організаційних питань класу. Останні дві неділі, у зв?язку з сімейними обставинами, ОСОБА_3 проживає з батьком, що не вплинуло на її поведінку у школі та ставлення до навчання /Т. 1 а.с. 43/.

Згідно копії акту обстеження умов проживання від 13.12.2023, затвердженого начальником служби у справах дітей Звенигородської міської ради, встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Умови для навчання та виховання дитини створені. У дитини є особистий простір, кімнати для навчання, відпочинку та інші кімнати /Т. 1 а.с. 44/.

Згідно копії службової характеристики на ОСОБА_2 - начальника відділу цифрової трансформації та комунікації зі ЗМІ, від 13.12.2023 № 1091/01-27, виданої міським головою Звенигородської міської ради Черкаської області встановлено, що ОСОБА_2 працює у виконавчому комітеті Звенигородської міської ради з січня 2021 року на посаді начальника відділу цифрової трансформації та комунікацій зі ЗМІ. Впродовж цього періоду показав себе відмінним фахівцем з високим рівнем професійних знань і навичок. Має професійний досвід на основних керівних посадах, твердо знає та вміло застосовує на практиці керівні документи, успішно справляється зі своїми посадовими обов`язками. Зарекомендував себе як сумлінний працівник, який не зупиняється перед труднощами, наполегливо й енергійно йде до поставленої мети. Має такі важливі для працівника риси як пунктуальність і здібність одночасно тримати під контролем велику кількість справ і процесів. Виконує всі поставлені перед ним завдання ґрунтовно, швидко, з детальною обробкою та відмінною якістю. Його участь в роботі колективу завжди конструктивна. Високий рівень комунікабельності та практичний досвід як керівника дозволяє йому легко налагоджувати контакт з людьми. Добре розбирається в людях, відтак уміє вірно розподіляти обов?язки між підлеглими, враховуючи їх індивідуальні особливості. З 2020 року сумлінно виконує громадянський обов`язок депутата Звенигородської міської ради. Водночас, виховує неповнолітню доньку та наділений почуттям відповідального батьківства. Надає більшу частину особистого часу вихованню дитини, її освіті та всебічному розвитку /Т. 1 а.с. 45/.

Відповідно до копії договору дарування частини житлового будинку від 05.11.2002, посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Цвєтковою Н. В., зареєстрованому в реєстрі за № 3475, ОСОБА_2 є обдарований та прийняв у дар 10/25 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами /Т. 1 а.с. 46/.

Згідно копії довідки про доходи за 2023 рік, виданої ОСОБА_2 за основним місцем роботи встановлено, що загальна сума доходу за вказаний період становить 276467,13 грн /Т. 1 а.с. 47/.

Відповідно до копії довідки за результатами розгляду повідомлення гр. ОСОБА_1 , наданої із Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області, відомо, що 16.12.2023 до Звенигородського районного відділу поліції ГУНП в Черкаській області надійшло повідомлення від гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жительки АДРЕСА_2 , яка повідомила, що на її думку, гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , житель АДРЕСА_1 , перешкоджає спілкуванню з їх спільною донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Даний факт було зареєстровано до ЖЄО Звенигородського районного відділу поліції за № 17050 від 16.12.2023. Під час спілкування з ОСОБА_3 в присутності практичного психолога Звенигородської міської ради, ОСОБА_4 та в присутності начальника служби у справах дітей Звенигородської міської ради, ОСОБА_5 дитина повідомила, що проживає з батьком ОСОБА_2 . Мати, ОСОБА_1 на даний час проживає окремо. Дівчинка позитивно реагує на свого батька, а також сказала, що тримає образу на маму, тому що вона вирішила проживати окремо від своєї родини. Змінювати місце проживання малолітня не хоче, тому що її подобаються умови для проживання. Будь якого психологічного тиску зі сторони батька на дитину не помічено. Під час розгляду матеріалів, ознак адміністративного чи кримінального правопорушення виявлено не було, а в даному конфлікті вбачаються ознаки цивільно-правових відносин, які не входять до компетенції працівників поліції. На підставі вище викладеного, було прийнято рішення про припинення розгляду даного повідомлення /Т. 1 а.с.107/.

Згідно з копією довідки Звенигородської гімназії № 4 Звенигородської міської ради Звенигородського району Черкаської області від 15.12.2023 № 100, вбачається, що ОСОБА_1 приймає активну участь у вихованні та навчанні її доньки, учениці 2 класу ОСОБА_3 /Т. 1 а.с. 131/.

Відповідно до повідомлення виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області від 15.01.2024 № С-2/01-13, встановлено, що на звернення ОСОБА_1 на обласну «гарячу лінію» щодо домашнього насильства: психологічне (відчуження матері від дитини) за адресою АДРЕСА_2 , виконавчий комітет Звенигородської міської ради зазначає, що чоловік ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , працює на посаді начальника відділу цифрової трансформації та комунікацій зі ЗМІ виконавчого комітету Звенигородської міської ради, та є депутатом Звенигородської міської ради, а ОСОБА_6 (бабуся ОСОБА_1 ), працює на посаді директора Центру соціальних служб Звенигородської міської ради, є членом комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Звенигородської міської ради. Відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» виконавчим комітетом Звенигородської міської ради неможливо розглянути дане звернення, у зв?язку з наявністю у посадових осіб місцевого самоврядування конфлікту інтересів при розгляді та прийняті рішення по даному зверненню. Враховуючи вищезазначене, рекомендовано направити звернення ОСОБА_1 на обласну «гарячу лінію» щодо домашнього насильства: психологічне (відчуження матері від дитини), до органу опіки та піклування Звенигородської районної державної адміністрації /Т. 1 а.с.143/.

Відповідно до висновку органу опіки і піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 орган опіки та піклування Звенигородської районної державної адміністрації вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 /Т. 2 а.с. 61-63/.

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За положеннями ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.

Згідно зі ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків («Хант проти України» (HUNT v. UKRAINE), № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року)).

Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним («Мамчур проти України» (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року)).

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі ст. 141 СК України мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Крім прав батьків стосовно дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки стосовно батьків (ст. 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» ЄСПЛ зазначено, що права дитини мають перевагу над правами батьків.

У справі «М. С. проти України» (рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року) визначено поняття «інтереси дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, щодо підтримки ідеї про те, що в усіх рішеннях, які стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Законодавство України не містить правових норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Водночас під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю потрібно розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 161 СК України).

Тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ст. 171 СК України).

В апеляційному суді ОСОБА_2 було заявлено клопотання про заслуховування думки дитини, щодо її місця проживання, у судовому засіданні. Представником ОСОБА_1 - адвокатом Горобцем С. О. подано заперечення щодо даного клопотання.

Щодо даного клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

В суді першої інстанції була заслухана неповнолітня ОСОБА_3 , яка висловила думку, щодо свого місця проживання разом з батьком. Враховуючи, те що дитина вже була заслухана в судовому засіданні та висловила свою думку з даного приводу, з того часу змін в житті дитини не відбувалося, вона й надалі проживає з батьком, колегія суддів вирішила за не доцільно проводити повторний допит малолітньої дитини.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації, ані судового практикою Європейського Суду з прав людини і не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів. У 21 столітті методологія з такою презумпцією, яку можна відхилити лише за «виняткових обставин» більше не є раціональною в частині прав, що гарантуються Конвенцією. Основна думка полягає в тому, що ця презумпція, за відсутністю доказів на користь зворотного, розглядає проживання дитини з батьком як таке, що не відповідає найкращим інтересам дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Цаунеґґер проти Німеччини», (ZAUNEGGER v. GERMANY), заява № 22028/04, § 46, 03 грудня 2009 року)).

Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» Парламентська Асамблея наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім`ї» як «відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п`ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім`ї».

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 718/1796/16-ц (провадження № 61-19885св18), від 02 липня 2020 року у справі № 428/13225/15-ц (провадження № 61-64св19), від 19 травня 2021 року у справі № 686/1379/19 (провадження № 61-18646св20).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено, що закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 623/349/19 (провадження № 61-4654св21) вказано, що «рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюбні відносини, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку».

Положеннями ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Орган опіки та піклування Звенигородської районної державної адміністрації, надаючи до апеляційного суду висновок про доцільність визначення місця проживання неповнолітньої ОСОБА_3 разом зі своєю матір`ю ОСОБА_1 , не надав жодного обґрунтування щодо даного висновку, обмежившись лише посиланням на ст. 6 Декларації прав дитини, зокрема що малолітня дитина неповинна, крім випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Колегія суддів, вважає, що даний висновок не може бути належним доказом з огляду на його необґрунтованість та не врахування найкращих інтересів дитини.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з огляду на об'єктивні обставини спору, а вже тільки потім права батьків (постанова Верховного Суду 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, провадження № 61-9115св22).

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема: обстеження умов проживання; характеристики психоемоційного стану дитини; поведінки батьків стосовно дитини; висновку органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, провадження № 61-9074св20).

Вирішення спору з дотриманням найкращих інтересів дитини має місце тоді, коли дитині були надані процесуальні права і гарантії, тлумачення закону здійснено на користь дитини, а також належним чином забезпечені потреби, інтереси та бажання дитини.

Відповідно до ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини перша, друга статті 15 Закону).

Колегія суддів зазначає, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Суд першої інстанції, визначаючи місце проживання малолітньої дитини разом із батьком, виходив з того, дане рішення не суперечитиме інтересам дитини, а навпаки позитивно сприятиме її розвитку як психологічному так і фізичному.

Суд не встановив, що за час проживання дитини з батьком у дитини погіршився стан здоров`я чи психологічний стан, чи те, що батько не піклується про дитину, чи не забезпечує її всім необхідним. Суд також врахував думку малолітньої дитини щодо проживання з батьком та відсутність, на час розгляду справи судом, висновку органу опіки і піклування, оскільки наявність даного документу не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків для суб`єктів відповідних правовідносин і не має обов`язкового характеру.

Під час розгляду спору щодо місця проживання дитини суд насамперед виходить з інтересів самої малолітньої дитини, її віку, враховуючи при цьому її сталі соціальні/родинні зв`язки, місце шкільного навчання, що охоплюють територію її місця проживання, усталений тривалий побут за місцем проживання батька, позитивний психологічний стан дитини.

У контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, перевіривши належним чином доводи сторін із наданням оцінки поданим ним доказам, наявним у матеріалах справи, суд першої інстанції вірно встановив, що зміна місця проживання малолітньої ОСОБА_3 за адресою проживання своєї матері, не відповідатиме її найкращим інтересам, тому апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції.

Щодо посилання скаржника на те, що судом першої інстанції врахувалися лише характеристики ОСОБА_2 , його заробітна плата, наявність у частковій власності права на будинок, де наразі проживає останній з дитиною, колегія суддів зазначає що дане твердження не відповідає дійсності, оскільки судом першої інстанції були враховані та досліджені дані як батька так і матері неповнолітньої ОСОБА_3 , крім того скаржник не була позбавлена права надати до суду свою характеристику з роботи, відомості про заробітну плату та наявності майна.

Також не заслуговує на увагу твердження скаржника, що бажання ОСОБА_2 визначити місце проживання дитини з ним, ґрунтується не на щирому бажанні та любові, а на більш практичних цілях, а саме отримання відстрочки від військової служби на підставі ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», оскільки ОСОБА_2 , відповідно до посвідчення №9-МР від 26.03.2024 надано відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час на строк проведення мобілізації /Т. 2 а.с. 30/.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, вірно зазначив, що мама дитини має право та обов`язок спілкуватися з донькою, піклуватися про її здоро`я, стан її розвиток, незалежно від того з ким вона буде проживати.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, надав належну оцінку обставинам справи, вірно врахував, що позивач ОСОБА_2 здійснює догляд за дитиною, створив для неї належні побутові умови для проживання, займається її вихованням, виходячи із якнайкращого забезпечення інтересів дитини, беручи до уваги її малолітній вік, а також те, що дитина проживає з батьком у звичних для неї умовах з самого дитинства, відсутність обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з батьком, проживання матері окремо від дитини в іншому місці, та дійшов висновку про можливість визначення місця проживання дитини з позивачем.

В апеляційній скарзі скаржник зазначив, що суд першої інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Визначаючи подібність правовідносин, колегія суддів враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2020 у справі № 487/7241/18 (провадження № 61-22623св19), від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20 (провадження № 61-18504св21), від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18 та інших є необґрунтованими, оскільки висновки суду першої інстанції не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Вищенаведене свідчить про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не встановила.

Висновок суду першої інстанції, з яким також погодилася колегія суддів, є обґрунтованим, відповідає якнайкращим інтересам дитини, які, є пріоритетними, та зроблений на підставі належним чином досліджених наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, із наданням їм відповідної оцінки.

Колегія суддів вважає, що на даному етапі розвитку дитини залишення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком не порушить її права, а навпаки сприятиме забезпеченню її інтересів, адже за місцем проживання батька дитина має усталений тривалий побут, сталі соціальні/родинні зв`язки, належний рівень життя, задовільні умови для проживання, що у сукупності є необхідним для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Матеріали справи не містять доказів, а суд як першої так і суд апеляційної інстанцій не встановили, що батько дитини неналежно виконує батьківські обов`язки по відношенню до малолітньої ОСОБА_3 . Відповідачем під час апеляційного перегляду справи визнається факт того, що позивач створює їй належні умови для спілкування з донькою та прийняття участі у її вихованні, розвитку, турботі про здоров`я.

За таких обставин, зважаючи на якнайкращі інтереси дитини, її прихильність до батька, ставлення до матері, колегія суддів погоджується із висновками суд першої інстанції про доцільність визначення місця проживання дитини разом з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з матір`ю призведе до зміни місця проживання малолітньої, порушення її усталеного побуту і способу життя, навчання, розвитку, що потягне невиправдане та надмірне негативне психоемоційне навантаження на дитину з важкопрогнозованими негативними наслідками та суперечитиме її найкращим інтересам.

За встановлених у цій справі фактичних обставин, а саме соціалізація малолітньої дитини та її інтеграція в умови проживання з батьком (без матері), з урахуванням найкращих інтересах дитини буде подальше проживання з батьком, оскільки її повернення до матері у спосіб визначення місця проживання з скаржником суперечитиме інтересам малолітньої.

Суд першої інстанції, оцінивши всі обставин справи у їх сукупності, врахувавши найкращі інтереси малолітньої ОСОБА_3 , її права та інтереси на гармонійний розвиток і належне виховання у сталому середовищі, з метою дотримання балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, дійшов правильного висновку що визначення місця проживання дитини з матір`ю не відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Під час ухвалення всіх рішень, що стосуються дітей, найкращі інтереси останніх мають першочергове значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися. Держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції виконав вимоги ст. 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Виходячи із положень статей 133, 141 ЦПК України суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі, то понесені ним судові витрати на правничу допомогу, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційнрої інстанції підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Колегія суддів, дослідивши надані докази, враховуючи предмет спору, значення справи для сторін, складність справи, заяву скаржника із запереченнями щодо вимог на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, дійшла висновку про можливість часткового відшкодування судових витрат в сумі 3000 грн, пов`язаних із витратами на професійну правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 383, 384, 389-391ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горобця Сергія Олександровича - залишити без задоволення.

Рішення Звенигородськогорайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2024 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 3000 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 12 листопада 2024 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

О. М. Новіков