Постанова

від 12.11.2024 по справі 369/19854/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 369/19854/23

провадження № 22-ц/824/16799/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Усковій Я. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Фінансова компанія «Житло-Інвест» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про захист прав споживачів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 липня 2024 року в складі судді Волчка А. Я.,

встановив:

14.11.2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Фінансова компанія «Житло-Інвест» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про захист прав споживачів, в якому просила:

- визнати її право на отримання у власність житла на підставі договору №КНТР-000393/кв про участь у фонді фінансування будівництва від 18.05.2010 та Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операцій з нерухомістю»;

- стягнути з Комунального підприємства «Фінансова компанія «Житло-Інвест» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) згідно договору №КНТР-000393/кв про участь у фонді фінансування будівництва від 18.05.2010 та п. 3, 4 ч. 1 ст. 21, ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 3 260 853, 91 грн за неналежне виконання зобов`язання відповідачем в частині роботи по контролю за виконанням забудовником своїх зобов`язань за договором на організацію спорудження об`єкта будівництва та інші порушення прав споживачів у вигляді нерівних договірних взаємовідносин з довірителями 4 черги;

- звільнити від сплати судових витрат відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 липня 2024 року вказаний позов залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків - сплати судового збору в сумі 13 420 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до даних відносин можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті які передають укладенню договору.

Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин.

Із матеріалів справи убачається, що між сторонами існують договірні відносини відповідно до договору КНТР -000393/кв про участь у фонді фінансування будівництва від 18.05.2010 та договору за №ДВМП-000393 відступлення майнових прав від 01.10.2010.

Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються вимогами ЦК України та умовами договорів, а тому на них поширюються вимоги Закону України «Про судовий збір» щодо сплати судового збору за звернення до суду із заявою про захист свого порушеного права.

11.09.2024 ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 липня 2024 року в частині визначення розміру судових витрат.

Посилається на те, що судом першої інстанції не було застосовано положення пункту 22 статті 1 та частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», які є нормами матеріального права.

Суд першої інстанції не врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року (справа №501/3038/16-ц) щодо застосування відповідних норм права.

Зазначила, що в мотивувальній частині позовної заяви нею було наведено обґрунтування позовних вимог у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів».

Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

ОСОБА_1 звернулась до суду з клопотанням про розгляд справи без її участі.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат (пункт 13 частини першої статті 353 ЦПК України).

Тлумачення пункту 13 частини першої статті 353, статті 133 ЦПК України та інших норм процесуального законодавства, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що визначення розміру судових витрат охоплює собою, в тому числі, й визначення розміру судового збору, якій підлягає сплаті позивачем в ухвалі про залишення позовної заяви без руху. Тому ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, в якій визначено розмір судового збору щодо вирішення питання про повернення судового збору, може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Статтею 1-1 Закон України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Згідно із пунктом 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку правових відносин, на які поширюється його дія, втім з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з демократичних принципів цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах такої слабкої сторони, як фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про захист прав споживачів» особливості захисту прав споживачів фінансових послуг визначаються відповідними законами.

Звертаючись до суду з зазначеним вище позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що між нею та відповідачем було укладено договір №КНТР -000393/кв про участь у фонді фінансування будівництвом.

Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управлення майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, а також правові засади та особливості випуску, розміщення та обліку сертифікатів фондів операцій з нерухомістю.

Метою створення ФФБ є отримання довірителями ФФБ у власність житла ( частина четверта статті 5 цього Закону).

Згідно з частиною першою статті 18 Закону управитель здійснює контроль за дотриманням забудовником виконання умов та зобов`язань за договором з метою своєчасного запобігання виникненню ризикових ситуацій у процесі будівництва внаслідок дій забудовника, що можуть призвести, зокрема до збільшення строків будівництва більше ніж на 90 днів.

За правилом частини восьмої статті 14 Закону управитель не повинен включати у договори із довірителями умови, які є несправедливими згідно з Законом України «Про захист прав споживачів».

Позивач посилалась на порушення відповідачем її прав, як споживача, які передбачені п. 3, 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Також просила стягнути з відповідача неустойку за неналежне виконання зобов`язання в частині роботи по контролю за виконанням забудовником своїх зобов`язань за договором на організацію спорудження об`єкта будівництва та інші порушення прав споживачів у вигляді нерівних договірних взаємовідносин відповідача з довірителями 4 черги, у відповідності до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Враховуючи, що позивач мав на меті задовольнити власні потреби у житлі, ці відносини безпосередньо не пов`язані з підприємницькою діяльністю, позивач є споживачем фінансової послуги, судом першої інстанції зроблено передчасний висновок про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_1 як на підставу порушених прав посилалася на положення Закону України «Про захист прав споживачів», тому звільняється від сплати судового збору за подання позовної заяви, наведених вище норм матеріального права не врахував, та дійшов передчасного висновку, що позивач таких пільг при поданні позовної заяви не має.

Остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу є завданням підготовчого провадження.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

У порушення норм процесуального права суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про необхідність сплати судового збору за подання позовної заяви у даній справі.

Оскільки оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права, така підлягає скасуванню, а справа передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381-383 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 липня 2024 року в частині визначення розміру судових витрат скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук