Постанова

від 12.11.2024 по справі 147/277/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 147/277/24

Провадження № 22-ц/801/2140/2024

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Мудрак А. М.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 рокуСправа № 147/277/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В.,

з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 07 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Мудрак А. М. в залі суду в с. Тростянець, дата складення повного тексту рішення 15 серпня 2024 року,

в цивільній справі № 147/277/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, про позбавлення батьківських прав,

встановив:

Короткий зміст вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з вказаним позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, в якому просила позбавити батьківський прав ОСОБА_2 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 травня 2018 року між нею ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, від якого мають доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Протягом останніх років сімейне життя між позивачем та відповідачем постійно погіршувалось, у результаті чого призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Кожен із них має протилежні погляди щодо шлюбу, сім`ї та особливо щодо виховання та піклування про доньку ОСОБА_5 .

Позивач вказує, що 07 вересня 2021 року заочним рішенням суду шлюб між нею та ОСОБА_2 було розірвано. 01 грудня 2022 року Подільським районним судом міста Києва було видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_6 на утримання доньки ОСОБА_7 у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 жовтня 2022 року і до повноліття.

ОСОБА_1 стверджує, що з жовтня 2020 року ОСОБА_2 не цікавиться станом здоров`я своєї доньки, ніяким чином не проявляє батьківської уваги та не піклується про неї, не приймає участі у її вихованні, не бере матеріальної участі у вихованні доньки. з 01 червня 2023 року по теперішній час донька ОСОБА_4 , проживає з нею за адресою: АДРЕСА_1 , у дитини окрема кімната, власне ліжко, куток для ігор, стіл для виконання завдань, тобто створені всі умови для повноцінного та гармонійного розвитку дитини.

19 грудня 2023 року позивач зареєструвала шлюб із ОСОБА_8 офіційно, тому дитина проживає з ними та перебуває на утриманні позивача та на утриманні її теперішнього чоловіка, так як щодо сплати аліментів із відповідача існує заборгованість. Позивач, як мати займається її саморозвитком та піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя.

З 17 червня 2022 року по 17 липня 2023 року донька відвідувала приватний садок ЗДО «Алімба», куди біологічний батько ОСОБА_2 жодного разу не навідувався. З липня 2023 року донька відвідує приватний дитячий садок «Акварелька», де також біологічний батько ОСОБА_2 жодного разу не відвідував садок, оплати не вносив. Вихованням дитини займається мама ОСОБА_9 та її цивільний чоловік ОСОБА_8 . Мама та її цивільний чоловік зацікавлені в гарній освіті, розвитку та виховання дитини.

Вважає, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а саме: не піклується добровільно про матеріальний стан, у зв`язку з чим змушена була звернутись із позовом про стягнення аліментів; не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини так як з жовтня 2020 року взагалі самоусунувся від виховання доньки, а саме не виконує батьківських обов`язків передбачених чинним сімейним законодавством; не спілкується з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення, так як з жовтня 2020 року ні разу не бачив дитину; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі.

Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 07 серпня 2024 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позов є необґрунтованим, оскільки позивач не довела та не надала суду достатніх доказів, в чому полягає захист інтересів малолітньої дитини ОСОБА_4 , 2018 року народження, шляхом позбавлення батька ОСОБА_2 батьківських прав та доказів, які б беззаперечно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків щодо дитини. За таких обставин суд дійшов висновку щодо відсутності достатніх обставин, які б свідчили про необхідність застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу на нього як позбавлення батьківських прав.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У вересні 2024 року позивач подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що судове рішення ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 17 вересня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Міхасішин І. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року справу призначено до апеляційного розгляду на 12 листопада 2024 року о 11:40 год. з повідомленням сторін.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року за клопотанням представника позивача адвоката Неселовської В. В. розгляд справи призначено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою Електронного кабінету та власних технічних засобів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволені позову не дослідив всі обставини справи, зокрема, що відповідач всупереч вимогам чинного СК України не виконує свої батьківські обов`язки чим грубо порушує інтереси дитини, яка з маленького віку знає, що її батько ОСОБА_8 , який належним чином виконує батьківські обов`язки. Крім того, відповідач з жовтня 2020 року відвідав доньку один раз, так як було призначено графік зустрічей вже під час розгляду засідань про позбавлення батьківських прав та більше ніяких дій не вчиняв для того, щоб повноцінно виконувати свої батьківські обов`язки. Також місцевий суд не взяв до уваги, що донька на даний час проживає у повноцінній сім`ї та росте під опікою відповідальних батьків. В свою чергу, ОСОБА_8 бажає та має намір усиновити ОСОБА_4 в майбутньому, хоча і так вважає її своєю донькою.

Вказує, що відповідачем станом на дату звернення із апеляційною скаргою не виконується графік зустрічей з дитиною, хоча він сам ініціював вказаний графік, а тому відповідач нехтує батьківськими обов`язками щодо утримання дитини та навіть жодного разу не надав пояснення чому саме не може утримувати її.

На переконання сторони позивача, сам факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки (відсутність жодних спроб реально налагодити контакт з дитиною, брати участь у її вихованні і забезпечення або ж свідомий вибір таких життєвих умов, за яких участь у вихованні дитини є мінімальною та недостатньою) не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу

Сторони не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

Позивач ОСОБА_1 та її адвокат Неселовської В. В. підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, проте подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність та просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, оскільки вважає за доцільне позбавити його батьківських прав, так як це буде найкраще для його дитини. Вказує, що після зустрічі, яка була призначена Службою у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області зрозумів, що його дитина вже зростає у повноцінній сім`ї та вважає батька ОСОБА_8 , який хоче її усиновити та це відповідає інтересам дитини. Також, додав нотаріально посвідчену заяву, в якій він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно доньки.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи, про причини неявки не повідомила.

Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки, учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_4 , батьками якої записані ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 02.10.2018 (Т.1 а.с.36).

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 розірвано (Т.1 а.с.23-24).

19 грудня 2023 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 одружились, прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 19.12.2023 (Т.1 а.с.37).

З довідки №913 від 16.11.2023 виданої ТОВ «Арсенал-житлосервіс» вбачається, що разом з ОСОБА_8 , 1998 року народження, за адресою АДРЕСА_1 , проживають дружина ОСОБА_9 , 1996 року народження, дочка ОСОБА_4 , 2018 року народження, з травня 2023 року (Т.1 а.с.39).

З акту обстеження умов проживання від 08.08.2023, виданого комісією Служби у справах дітей Борщагівської сільською радою Бучанського району Київської області вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , проживають без реєстрації чоловік ОСОБА_8 , 1998 року народження, дружина ОСОБА_9 , 1996 року народження, дочка ОСОБА_4 , 2018 року народження. Умови проживання задовільні, дотримано санітарно-гігієнічних норм. Для дитини в родині створені всі необхідні умови для повноцінного розвитку та виховання (Т.1 а.с.43).

На підставі судового наказу виданого Подільським районним судом міста Києва від 01 грудня 2022 року у справі №758/9321/22 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , стягуються аліменти на користь ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 18.10.2022 і до досягнення дитиною повноліття (Т.1 а.с.8-9).

Відповідно до довідки №9885 від 19.09.2023 виданою Тростянецьким відділом ДВС підтверджено, що відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_2 за період з жовтня 2022 по 19.09.2023 становить 12715,50 грн (Т.1 а.с.25-26).

З консультативного висновку невролога від 03.04.2023 та виписки з карти від 03.09.2022, консультативного висновку педіатра від 11.11.2022, 16.11.2022, 20.02.2023, 22.03.2023, 14.04.2023, 06.11.2023, 10.11.2023 слідує, що на прийом приводить мати, адже усі дозвільні документи у лікаря за підписом матері (Т.1 а.с.10-21).

Довідкою з медичного центру «Кіндерклінік» (ТОВ «Кіндер Хел») підтверджено, що ОСОБА_4 , 2018 року народження, вперше звернулась до клініки 07.02.2021. Супровід під час відвідувань медичного центру здійснює мати ОСОБА_9 (Т.1 а.с.33).

Характеристикою на сім`ю ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , виданою директором садка «Акварелька» підтверджено, що остання відвідує садок з липня 2023 року. Вихованням дитини займається мама ОСОБА_9 та її цивільний чоловік ОСОБА_8 . Мати на її цивільний чоловік зацікавлені в гарній освіті та розвитку дитини. Біологічний батько ОСОБА_12 жодного разу не відвідував садок, оплати не вносив (а.с.31).

Характеристикою на сім`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , виданою директором ЗДО «Алімба» підтверджено, що ОСОБА_4 відвідувала садок з 17.06.2022 по 17.07.2023. Вихованням дитини займається мати ОСОБА_9 та її цивільний чоловік ОСОБА_8 . Мати та її цивільний чоловік зацікавлені в гарній освіті та розвитку дитини. Біологічний батько ОСОБА_12 жодного разу не відвідував садок, участі в житті садка та групи не приймав, плати не вносив (Т.1 а.с.34).

З висновку щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області №157/39 від 26.03.2024, вбачається, що на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини при Боршагівській сільській раді Бучанського району Київської області від 18 березня 2024 року (протокол №6) орган опіки та піклування на теперішній час вважає за недоцільне позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( Т.1 а.с.96-99).

Відповідно до витягу з протоколу №10 засідання комісії з питань захисту прав дитини при Борщагівській сільській раді Бучанського району Київської області від 13.06.2024, з якого вбачається, що комісія вирішили:

1. Визначити способи участі батька - ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , встановивши йому наступний графік спілкування з дитиною: 1.1 терміном до 31.08,2024 (з метою налагодження психоемоційного зв`язку батька з донькою): друга та четверта неділя місяця з 12:00 до 15:00; Зустрічі проводити у присутності матері дитини, в місцях культурно-розважального характеру, призначених для повноцінного відпочинку дітей, із обов`язковим урахуванням стану здоров`я, режиму дня, інтересів та потреб дитини; 1.2 з 01.09,2024 (після налагодження психоемоційного зв`язку батька з донькою): друга та четверта неділя місяця з 12:00 до 17:00; Зустрічі проводити без присутності матері дитини, в місцях культурно-розважального характеру, призначених для повноцінного відпочинку дітей, із обов`язковим урахуванням стану здоров`я, режиму дня, інтересів та потреб дитини;

2. Матір - ОСОБА_1 повідомити про відповідальність, передбачену частиною п`ятою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення за невиконання рішення органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини (Т.1 а.с.165).

На підставі рішення виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 19.06.2024 №363/36 вирішено визначити способи участі батька - ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , встановивши йому наступний графік спілкування з дитиною: 1.1/ терміном до 31.08,2024 (з метою налагодження психоемоційного зв`язку батька з донькою): друга та четверта неділя місяця з 12:00 до 15:00; зустрічі проводити у присутності матері дитини, в місцях культурно-розважального характеру, призначених для повноцінного відпочинку дітей, із обов`язковим урахуванням стану здоров`я, режиму дня, інтересів та потреб дитини; 1.2/ з 01.09,2024 (після налагодження психоемоційного зв`язку батька з донькою): друга та четверта неділя місяця з 12:00 до 17:00; зустрічі проводити без присутності матері дитини, в місцях культурно-розважального характеру, призначених для повноцінного відпочинку дітей, із обов`язковим урахуванням стану здоров`я, режиму дня, інтересів та потреб дитини; 2. матір - ОСОБА_1 повідомити про відповідальність, передбачену частиною п`ятою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення за невиконання рішення органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини (Т.1 а.с.167).

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_2 по виконавчому провадженню №71439646 станом на 18.06.2024 встановлено, що з жовтня 2022 року по травень 2024 року розмір аліментів, які необхідно сплачувати ОСОБА_2 становить 25% - 2840,00 грн. Аліменти сплачувались нерегулярно, частинами: квітень 2023 року - 3807,50 грн, вересень 2023 року - 16000,00 грн, січень 2024 року - 1136,22 грн, березень 2024 року - 20000,00 грн, травень 2024 року - 14330,00 грн. Станом на травень 2024 року заборгованість відсутня (Т.1 а.с.166). Однак з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_2 по ВП№71439646 станом на 05.08.2024 встановлено, за період з червень, липень 2024 року аліменти не сплачувались, борг становить 5649,28 грн.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Між сторонами виник спір з приводу позбавлення відповідача батьківських прав.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем з приводу позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

В справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з матір`ю, а навпаки батько під час розгляду справи судом першої інстанції проти позбавлення батьківських прав заперечував.

Та обставина, що на час розгляду справи, вихованням і розвитком дитини займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення встановлення належних стосунків між дитиною і батьками, що є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, та є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів. Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20 (провадження № 61-11857св22).

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що посилання позивачем як на доказ на довідки з лікувальних закладів, дошкільних закладів освіти, та характеристики, у яких зазначено, що мати приводила на огляд дитину, мати забирала дитину з садочка, не може бути достатнім та допустимим доказом на підтвердження позовних вимог, оскільки батьки проживають окремо, мати одружилась вдруге, дитина фактично проживає з матір`ю, однак ОСОБА_2 намагається налагодити контакт з дитиною шляхом визначення днів спілкування з дитиною.

Позовні вимоги базуються лише на тому, що батько недостатньо уваги приділяє доньці та не повною мірою сплачує аліменти. Ці вимоги не містять посилання на необхідність захистити дитину від будь-якої небезпеки, або будь-яких інших переконливих доводів щодо застосування крайнього заходу впливу на батька.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання доньки і свідомого нехтування ним своїми обов`язками, враховуючи бажання відповідача відновити спілкування з донькою, намагання відповідача брати участь у вихованні доньки, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом до батька дитини.

Враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, та встановивши відсутність вчинення відповідачем будь-якого негативного психологічного тиску на свою дитину, спричинення їй будь-якої моральної чи фізичної шкоди, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Що стосується поданої до апеляційного суду копії нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 09.10.2024, в якій останній вказує, що вихованням та матеріальним утриманням доньки не займається, проживає окремо, участі у житті доньки не приймає, брати участь у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_4 не буде, а тому проти позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої дитини не заперечує - суд апеляційної інстанції сприймає такий доказ критично.

Відмова відповідача від батьківських прав та його згода на позбавлення його батьківських прав, викладена у вищевказаній письмовій заяві, не може слугувати єдиною та достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, оскільки виключний перелік підстав для позбавлення батьківських прав визначено у ч. 1 ст. 164 СК України.

При цьому суд зазначає, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Тому відмова батька від батьківських прав на дитину є нікчемною, оскільки відмовитися від батьківських прав особа добровільно не може. Позбавлення батьківських прав можливе лише за рішенням суду і тільки при наявності підстав передбачених Сімейним кодексом України.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).

З огляду на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і за наявності вини у діях батьків.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).

Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт відмови батька від своїх батьківських прав, не дослідивши при цьому обставини справи, суперечливу поведінку відповідача під час розгляду справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

До аналогічного по суті висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22, провадження № 61-11993св23; 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22.

Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, тому з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення його батьківських прав, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку в цій частині.

Разом з тим, суд ураховує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, ким вони здійснюються, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Доводи про те, що судом першої інстанції не взято до уваги, той факт, що відповідачем не вчинялися реальні спроби спілкування з дитиною, відсутність інтересу щодо стану здоров`я дитини та будь-якої турботи до дитини, є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів його свідомого нехтування своїми обов`язками, як батька дитини.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача, що відповідач не відвідує доньку за її місцем проживання та наявність заборгованості по сплаті аліментів, оскільки такі обставини не можуть вказувати на необхідність позбавлення батьківських прав відповідача відносно доньки.

Разом із тим, колегія суддів зауважує, що наявність заборгованості зі сплати аліментів з урахуванням встановлених обставин справи не може бути беззаперечною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 367, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 07 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови виготовлено 14 листопада 2024 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: М. В. Матківська

І. В. Міхасішин