Постанова

від 13.11.2024 по справі 916/1459/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1459/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради Джига В.І.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ-Реклама" Веприцька В.М.,

розглянувши апеляційну скаргу Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.07.2024, прийняте суддею Бездолею Д.О., м. Одеса, повний текст складено 30.07.2024,

у справі №916/1459/24

за позовом: Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ-Реклама"

про стягнення 2 540 554,69 грн

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 р. Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ-Реклама", в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 2540554,69 грн, з яких:

-заборгованість за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №321-рд від 01.08.2014 у сумі 94741,24 грн та пеня у сумі 20319,03 грн;

-заборгованість за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №331/1-рд від 26.02.2015 у сумі 1276702,86 грн та пеня у сумі 1097987,97 грн;

-заборгованість за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №442-рд від 01.11.2016 у сумі 41887,12 грн та пеня у сумі 8916,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеними між сторонами договорами на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №321-рд від 01.08.2014, №331/1-рд від 26.02.2015 та №442-рд від 01.11.2016 в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 15.04.2024 відкрито провадження у справі №916/1459/24.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.07.2024 у справі №916/1459/24 (суддя Бездоля Д.О.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ-Реклама" на користь Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради борг в сумі 1413331,22 грн, пеню в сумі 70666,56 грн та судовий збір в сумі 30486,66 грн; в іншій частині позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "СТ-Реклама" прийнятих на себе зобов`язань за договорами на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №321-рд від 01.08.2014, №331/1-рд від 26.02.2015 та №442-рд від 01.11.2016, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості та штрафних санкцій, при цьому суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 24.07.2024 у справі №916/1459/24 змінити шляхом задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник зазначає про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано інтереси Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради та співвідношення розміру основної заборгованості з розміром штрафних санкцій (сума пені не є надмірно великою в порівнянні з сумою простроченої основної заборгованості), а також неналежним чином досліджено майновий стан обох сторін, натомість, безпідставно зменшуючи розмір пені, місцевий господарський суд фактично звільнив Товариство з обмеженою відповідальністю "СТ-Реклама" від відповідальності за порушення зобов`язання.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 09.10.2024 (вх.№3487/24/Д1 від 09.10.2024) Товариство з обмеженою відповідальністю "СТ-Реклама" просить апеляційну скаргу Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.07.2024 у справі №916/1459/24 без змін. Зокрема, відповідач посилається на те, що, з огляду на відсутність доказів понесення позивачем збитків у результаті порушення відповідачем зобов`язань, беручи до уваги ступінь виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "СТ-Реклама" відповідних зобов`язань, поведінку останнього та співвідношення розміру неустойки з сумою основного боргу, суд першої інстанції, виходячи із загальних засад цивільного законодавства (справедливості, добросовісності та розумності), дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені, тим більше, що неустойка є засобом стимулювання боржника виконати свої зобов`язання і не повинна слугувати підставою додаткового збагачення кредитора.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 18.09.2024 у справі №916/1459/24 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 15.10.2024 призначено дану справу до розгляду на 13.11.2024 об 11:00.

У судовому засіданні 13.11.2024, проведеному в режимі відеоконференції, представник Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради апеляційну скаргу підтримав; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ-Реклама" висловив заперечення проти її задоволення.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 статуту Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради №2770-VII від 14.12.2017, основною метою установи є задоволення міських, суспільних потреб шляхом реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у галузі формування сучасного міського дизайну, у тому числі у сфері зовнішньої реклами. Завданнями установи, зокрема, є забезпечення повноти надходжень до бюджету міста плати за користування місцями для розміщення засобів зовнішньої реклами, а також укладання договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місяцями для розміщення рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Одеси, для внесення плати суб`єктами господарювання за вказаними договорами відповідно до визначеного порядку.

01.08.2014 між Комунальним підприємством "Одесреклама" Одеської міської ради ("Підприємство"), правонаступником якого є Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради, та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТ-Реклама" ("Користувач") укладено договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №321-рд (далі договір №321-рд від 01.08.2014), за умовами пункту 2.1 якого Підприємство надає Користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору (пункт 2.2 договору №321-рд від 01.08.2014).

В силу підпункту 4.2.4 пункту 4.2 договору №321-рд від 01.08.2014 Користувач зобов`язаний, зокрема, своєчасно та у повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.

Згідно з пунктами 5.1, 5.2 договору №321-рд від 01.08.2014 плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених Виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладення цього договору. Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок Підприємства.

У пункті 6.2 договору №321-рд від 01.08.2014 узгоджено, що у випадку прострочення платежів, передбачених пунктами 5.1, 5.2 цього договору, Користувач сплачує на користь Підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

За умовами пунктів 8.1-8.3 договору №321-рд від 01.08.2014 цей договір набирає чинності з моменту його укладання. Договір є укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками. Договір укладений на строк з 01.08.2014 по 21.06.2017.

В подальшому строк дії договору №321-рд від 01.08.2014 неодноразово продовжувався за згодою сторін, зокрема, в останній раз до 25.01.2026, що підтверджується відповідними відмітками у самому договорі та додатку до нього (т.І а.с.81).

Додатковою угодою №1 від 26.02.2015 до договору №321-рд від 01.08.2014 викладено пункт 5.2 останнього у новій редакції, а саме: "З 01.01.2015 Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вносить плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений у цьому договорі".

У додатках №3 від 01.08.2019 до договору №321-рд від 01.08.2014 сторони узгодили перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування, а також затвердили бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, які прийняті відповідачем у тимчасове користування, згідно з яким вартість послуг за цим договором становить 10886,40 грн.

26.02.2015 між Комунальним підприємством "Одесреклама" Одеської міської ради ("Підприємство"), правонаступником якого є Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради, та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТ-Реклама" ("Користувач") укладено договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №331/1-рд (далі договір №331/1-рд від 26.02.2015), умови якого є аналогічними умовам договору №321-рд від 01.08.2014.

Договір №331/1-рд від 26.02.2015 укладений на строк з 26.02.2015 до 25.02.2020, а в подальшому пролонгований за згодою сторін до 25.02.2025, про що свідчить відповідна відмітка у пункті 8.3 цього договору.

У додатках №13 від 01.09.2019 та №14 від 01.01.2024 до договору №331/1-рд від 26.02.2015 погоджено перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування, а іншим додатком №14 від 01.01.2024 до договору №331/1-рд від 26.02.2015 затверджено бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, які прийняті відповідачем у тимчасове користування, відповідно до якого вартість послуг за цим договором становить 124992 грн за місяць.

Додатковою угодою №7 від 01.01.2024 до договору №331/1-рд від 26.02.2015 затверджено вищенаведені додатки №14 до цього договору та передбачено, що відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України пункт 68 додатку №14 від 01.01.2024 "Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів" до зазначеного договору застосовується з 01.01.2020.

01.11.2016 між Комунальним підприємством "Одесреклама" Одеської міської ради ("Підприємство"), правонаступником якого є Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради, та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТ-Реклама" ("Користувач") укладено договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №442-рд (далі договір №442-рд від 01.11.2016), умови якого є аналогічними умовам договорів №321-рд від 01.08.2014 та №331/1-рд від 26.02.2015.

Договір №442-рд від 01.11.2016 укладений на строк з 01.11.2016 до 26.10.2021, а в подальшому продовжений за згодою сторін до 04.02.2026, що підтверджується відповідною відміткою у пункті 8.3 цього договору.

У додатках № 7 від 01.08.2019 до договору №442-рд від 01.11.2016 сторони узгодили перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування, а також затвердили бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, які прийняті відповідачем у тимчасове користування, згідно з яким вартість послуг за цим договором становить 6480 грн.

В адресовану відповідачу листі №584/01-27 від 30.06.2023 Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради, посилаючись на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "СТ-Реклама" прийнятих на себе зобов`язань за договорами на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, просило погасити відповідну заборгованість за вказаними договорами.

У матеріалах справи також містяться копії довідки Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Південний" №32/001/21342/2024-БТ від 04.07.2024, відповідно до якої залишок коштів на рахунку відповідача станом на 01.07.2024 становив 4781,67 грн, а також фінансової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ-Реклама" за 2023 рік, яка свідчить про те, що діяльність відповідача у двох попередніх роках є збитковою.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу у загальній сумі 2540554,69 грн, з яких: заборгованість за договором №321-рд від 01.08.2014 у сумі 94741,24 грн разом з пенею у сумі 20319,03 грн; заборгованість за договором №331/1-рд від 26.02.2015 у сумі 1276702,86 грн разом з пенею у сумі 1097987,97 грн; заборгованість за договором №442-рд від 01.11.2016 у сумі 41887,12 грн разом з пенею у сумі 8916,47 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договорами №321-рд від 01.08.2014, №331/1-рд від 26.02.2015 та №442-рд від 01.11.2016 в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, а відтак із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення основної заборгованості за вказаними договорами з урахуванням штрафних санкцій (пені), при цьому суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми неустойки.

Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради, звертаючись з апеляційною скаргою, не погоджується з рішенням Господарського суду Одеської області від 24.07.2024 у справі №916/1459/24 виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у зв`язку зі зменшенням її розміру.

За умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Південно-західний апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд оскаржуваного рішення в частині зменшення судом першої інстанції розміру заявленої до стягнення суми неустойки, погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність підстав для такого зменшення з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Отже, договори №321-рд від 01.08.2014, №331/1-рд від 26.02.2015 та №442-рд від 01.11.2016 стали підставами виникнення у сторін за цими правочинами господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

В силу узгоджених умов договорів №321-рд від 01.08.2014, №331/1-рд від 26.02.2015 та №442-рд від 01.11.2016 відповідач прийняв на себе зобов`язання з внесення плати за цими договорами щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, за період з жовтня місяця 2021 року по лютий місяць 2024 року (включно) загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем з платежів в бюджет міста за тимчасове право користування місцями для розташування рекламних засобів за договорами №321-рд від 01.08.2014, №331/1-рд від 26.02.2015 та №442-рд від 01.11.2016 становить 1413331,22 грн (розраховано наступним чином: 94741,24 грн за договором №321-рд від 01.08.2014 + 1276702,86 грн за договором №331/1-рд від 26.02.2015 + 41887,12 грн за договором №442-рд від 01.11.2016 = 1413331,22 грн).

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пунктах 6.2 договорів №321-рд від 01.08.2014, №331/1-рд від 26.02.2015 та №442-рд від 01.11.2016 узгоджено, що у випадку прострочення платежів, передбачених пунктами 5.1, 5.2 цих договорів, Користувач сплачує на користь Підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Перевіривши проведений Комунальною установою "Одесреклама" Одеської міської ради розрахунок штрафних санкцій, апеляційний господарський суд зазначає про його арифметичну та методологічну правильність, відтак у зв`язку з неналежним виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів на підставі пунктів 6.2 договорів №321-рд від 01.08.2014, №331/1-рд від 26.02.2015 та №442-рд від 01.11.2016 позивачем окремо по кожному договору правомірно нараховано пеню у загальному розмірі 1127223,47 грн за період з 01.01.2020 по 29.02.2024 (розраховано наступним чином: 20319,03 грн за договором №321-рд від 01.08.2014 + 1097987,97 грн за договором №331/1-рд від 26.02.2015 + 8916,47 грн за договором №442-рд від 01.11.2016 = 1127223,47 грн).

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 1127223,47 грн пені, місцевий господарський суд зменшив її розмір до 70666,56 грн.

Зменшуючи розмір пені, Господарський суд Одеської області врахував співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення зобов`язання (відсутність у матеріалах справи доказів завдання позивачу збитків в результаті прострочення відповідача), ступінь виконання відповідачем зобов`язань та необхідність дотримання балансу інтересів сторін з огляду на стимулюючий, а не каральний характер неустойки.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.

Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання, беручи до уваги відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, з огляду на збитковість господарської діяльності відповідача протягом декількох останніх років, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією фінансової звітності, а також те, що розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій становить майже 80% від суми основної заборгованості, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, внаслідок чого, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми неустойки до розміру, який становить 5% від стягуваної суми основного боргу, а саме: з 1127223,47 грн до 70666,56 грн, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "СТ-Реклама" зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Доводи скаржника про те, що місцевим господарським судом не було враховано інтереси Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради, до уваги судом апеляційної інстанції не приймаються, оскільки стягнення з відповідача частини заявленої суми неустойки компенсує негативні наслідки, пов`язані з простроченням останнім виконання прийнятих на себе зобов`язань, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі, на переконання колегії суддів, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем відповідного зобов`язання.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 24.07.2024 у справі №916/1459/24 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 24.07.2024 у справі №916/1459/24 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Комунальну установу "Одесреклама" Одеської міської ради.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 14.11.2024.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук