Постанова

від 14.11.2024 по справі 915/1121/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1121/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Діброви Г.І.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства Миколаївської міської ради «МИКОЛАЇВЕЛЕКТРОТРАНС»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024

по справі №915/1121/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНГО-ГРУП»

до відповідача: Комунального підприємства Миколаївської міської ради «МИКОЛАЇВЕЛЕКТРОТРАНС»

про: стягнення 131 601,83 грн

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

14.07.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНГО-ГРУП» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № б/н від 16.06.2023 (вх. №9325/23), в якій просило стягнути з Комунального підприємства Миколаївської міської ради «МИКОЛАЇВЕЛЕКТРОТРАНС» заборгованість за поставлені нафтопродукти (паливо) за договором № 455 від 30.12.2020 у сумі 131 601,83 грн, яка складається з: 100 000,00 грн - основного боргу, 3 978,08 грн - 3% річних, 27 623,75 грн - втрат від інфляції, а також 2 684,00 грн - судового збору.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач прострочив виконання зобов`язання з оплати поставлених нафтопродуктів.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 задоволено позов повністю; стягнуто з Комунального підприємства Миколаївської міської ради «МИКОЛАЇВЕЛЕКТРОТРАНС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНГО-ГРУП» заборгованість у розмірі 131 601,83 грн, яка складається з: 100 000,00 грн - основного боргу, 27 623,75 грн - втрат від інфляції, 3 978,08 грн - 3% річних, а також 2 684,00 грн - судового збору.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не спростував вимоги та доводи позивача, та не надав суду належні та допустимі докази, які б свідчили належне виконання ним умов договору поставки та оплати залишку боргу за отримані нафтопродукти.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Комунального підприємства Миколаївської міської ради «МИКОЛАЇВЕЛЕКТРОТРАНС» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/1121/23.

Апелянт вказує, що він надав суду вимогу Управління південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області №151419-14/177-2022 від 17.01.2022? в якій чітко зазначено, що ТОВ «МАНГО-ГРУП» поставило Відповідачу нафтопродукти за завищеною ціною, завдавши останньому шкоди на 232 800 грн. В той же час суд першої інстанції у своєму рішенні від 09.08.2024 зазначив, що вимога контролюючого органу не породжує жодних прав та обов`язків для підприємства, що контролюється.

Апелянт вказує, що за оскаржуваним рішенням суду він повинен сплатити позивачу вартість нафтопродуктів, отриманих за завищеною ціною. При чому на завищену ціну додатково було нараховано інфляційні втрати на відсотки річних, що порушує принцип справедливості.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/1121/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «МАНГО-ГРУП» в задоволенні позову.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/1121/23 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Діброва Г.І. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2024.

На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи №915/1121/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства Миколаївської міської ради «МИКОЛАЇВЕЛЕКТРОТРАНС» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/1121/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/1121/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/1121/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства Миколаївської міської ради «МИКОЛАЇВЕЛЕКТРОТРАНС» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/1121/23; розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства Миколаївської міської ради «МИКОЛАЇВЕЛЕКТРОТРАНС» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/1121/23 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 16.10.2024.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи або день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали апеляційного господарського суду від 23.09.2024, якою відкрито апеляційне провадження у справі №915/1121/23, була отримана в електронному кабінеті відповідачем 23.09.2024, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання.

Крім того, відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія даної ухвали була отримана позивачем засобами поштового зв`язку 04.10.2024.

Тобто учасники справи були повідомлені належним чином про розгляд апеляційним господарським судом апеляційної скарги в письмовому провадженні без виклику сторін.

Фактичні обставини, встановлені судом.

30 грудня 2020 року між Комунальним підприємством Миколаївської міської ради «МИКОЛАЇВЕЛЕКТРОТРАНС», як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНГО-ГРУП», як постачальником, був укладений договір №455 (далі Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався протягом 2021 року поставити, а замовник прийняти та оплатити нафтопродукти (паливо) за предметом закупівлі ДК 021:2015 09130000-9 «Нафта і дистиляти» (Бензин А-92-Євро5-Е5 або Е7 або Е10; ДП-3, ДП-Л-Євро5-В0 або В5 або В7; Бензин А-95-Євро5-Е5 або Е7 або Е10; Газ автомобільний скраплений по талонах або скретч-картах) у відповідності до технічних вимог замовника і вимог чинного законодавства України (п. 1.1 Договору).

Пунктом 1.2 Договору його учасники узгодили, що найменування, асортимент, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором визначаються специфікацією, що є додатком №1 до цього договору.

Строк поставки товару до 31.12.2021 (п.1.8 Договору).

Розділом 3 Договору сторони визначили порядок передачі товару.

Так, поставка товару здійснюється партіями згідно заявок замовника, товар відпускається замовнику по талонам або скретч-картам (п. 3.1 Договору).

Товар вважається прийняти по кількості згідно з кількістю, зазначеною у видатковій накладній, по якості згідно із документом, що посвідчує якість товару. Постачальник повинен поставити замовнику товар, якість якого відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України №927 від 01.08.2013 Про затвердження Технічного регламенту щодо вимог до автомобільних бензинів дизельного, суднових та котельних палив та вимогами іншого чинного законодавства України (п. 3.3 Договору).

Згідно з умовами п. 4.3 Договору, загальна договірна ціна товару становить 1 911 300,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% 318 550,00 грн.

Оплата товару замовником здійснюється протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару замовником шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок постачальника коштів на підставі документів, що підтверджують факт поставки товару(видаткової накладної) та виставленого рахунку, на кожну окрему партію товару (п.4.5 Договору).

Пунктом 5.5. Договору встановлено, що у разі затримки строків оплати товару, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день поставки, включаючи день фактичного виконання зобов`язання.

В період дії договору його учасниками укладались додаткові угоди (№№1-8), якими змінювалась ціна договору, так, відповідно до умов додаткової угоди №8 від 24.11.2021 ціна договору була визначена в сумі 1 910 976,54 грн.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу нафтопродукти (бензин, дизельне паливо, газ скраплений) на загальну суму 1 556 748,00 грн, що підтверджується наданими позивачем видатковими накладними та специфікаціями до них :

- видаткова накладна № РН-0000743 від 23.02.2021 на суму 268 596,00 грн;

- видаткова накладна №РН-0002008 від 14.05.2021 на суму 295 992,00 грн;

- видаткова накладна №РН-0003069 від 13.07.2021 на суму 138 930,00 грн;

- видаткова накладна №РН-0003276 від 26.07.2021 на суму 165 480,00 грн;

- видаткова накладна №РН-0003871 від 03.09.2021 на суму 150 660,00 грн;

- видаткова накладна №РН-0004332 від 28.09.2021 на суму 91 740,00 грн;

- видаткова накладна №РН-004777 від 27.10.2021 на суму 78 120,00 грн;

- видаткова накладна №РН-0005181 від 24.11.2021 на суму 89 700,00 грн;

- видаткова накладна №РН-0005418 від 08.12.2021 на суму 162 180,00 грн;

- видаткова накладна №РН-0005698 від 28.12.2021 на суму 115 350,00 грн.

Відповідач, в свою чергу, зобов`язання з оплати отриманих нафтопродуктів виконав частково, сплативши 1 456 748,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою АТ ПУМБ № КІЕ-07.8/2073 від 07.06.2023.

Дані обставини відповідачем не заперечуються.

Залишок заборгованості складає 100 000,00 грн.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Наведену правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 203/2612/13-ц, від 19.06.2018 у справі № 5023/3905/12.

Як вже зазначалось, предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за поставлені, але не оплачені нафтопродукти, відповідно до умов договору №455 від 30.12.2020.

Спірні правовідносини між сторонами виникли між суб`єктами господарювання на підставі укладеного правочину - Договору №455 від 30.12.2020, що за своєю правовою природою є договором поставки та регулюються нормами ЦК України та ГК України.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

У даному випадку, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт поставки відповідачу нафтопродуктів (бензин, дизельне паливо, газ скраплений) на загальну суму 1 556 748,00 грн. Дані обставини визнаються відповідачем.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони (ст. 193 ГК України).

Положеннями ст. 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів та не заперечується відповідачем, поставлені нафтопродукти були оплачені частково, а саме на суму 1 456 748,00 грн, залишок заборгованості складає 100 000,00 грн.

В свою чергу, відповідач жодним чином не спростував вимоги та доводи позивача, та не надав суду належні та допустимі докази, які б свідчили належне виконання ним умов договору поставки та оплати залишку боргу за отримані нафтопродукти.

В той же час, колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на вимогу Південного офісу Держаудитслужби від 17.01.2022 №151419-14/177-2022. Даною вимогою встановлено, що закупівля нафтопродуктів за договором №455 від 30.12.2020 була проведена за завищеною ціною, сума переплати становить 232 800,00 грн.

Однак, встановлення даних обставин жодним чином не впливає на зміст договірних відносин ТОВ «МАНГО-ГРУП» та КП ММР «МИКОЛАЇВЕЛЕКТРОТРАНС» за договором №455 від 30.12.2020. Даний договір та додаткові угоди до нього не були визнанні недійсними та не є нікчемними у силу вимог закону, тому зобов`язання за даними договором мають бути виконані. В свою чергу, вимога Південного офісу Держаудитслужби від 17.01.2022 №151419-14/177-2022 немає наслідком припинення зобов`язань за договором №455 від 30.12.2020.

Вказана вище вимога Південного офісу Держаудитслужби може бути підставою для прийняття рішення КП ММР «МИКОЛАЇВЕЛЕКТРОТРАНС» про звернення до господарського суду з метою захисту порушеного права в установленому законом порядку.

Враховуючи викладене, з урахуванням наявності між позивачем і відповідачем договірних правовідносин та неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки в частині оплати поставленого товару (нафтопродуктів), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних щодо стягнення основного боргу у сумі 100 000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних за період з 18.02.2022 по 16.06.2023 в сумі 3 978,08 грн та втрати від інфляції за період з березня 2022 року по травень 2023 року в сумі 27 623,75 грн, колегія суддів зазначає наступне.

За вимогами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (зокрема постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання (зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №903/2718/16-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Верховний Суд у постанові від 17.11.2020 у справі №904/6892/17 виснував, що інфляційні втрати, 3% річних випливають з основного зобов`язання та є додатковими зобов`язаннями, які поділяють долю основного зобов`язання (основного боргу), позаяк втрата права на судовий захист щодо основної вимоги має наслідком втрату права на судовий захист і щодо додаткових позовних вимог.

Заперечення відповідача щодо даних вимог ґрунтувалися виключно на порушенні принципу справедливості, однак, як було встановлено вище, вимога Південного офісу Держаудитслужби від 17.01.2022 №151419-14/177-2022 немає наслідком припинення зобов`язань сторін спору, зокрема, щодо оплати поставленого товару.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, колегія суддів вважає, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних за період з 18.02.2022 по 16.06.2023 в сумі 3 978,08 грн та втрати від інфляції за період з березня 2022 року по травень 2023 року в сумі 27 623,75 грн.

Доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/1121/23 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/1121/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Миколаївської міської ради «МИКОЛАЇВЕЛЕКТРОТРАНС» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/1121/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.08.2024 по справі №915/1121/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Відповідно до ст. 287 ч. 3 ГПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню за винятком випадків, передбачених п.п. а), б), в), г) п. 2) ч. 3 ст. 287 цього Кодексу.

Постанову складено та підписано 14.11.2024.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

Г.І. Діброва