Постанова

від 06.11.2024 по справі 918/504/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року Справа № 918/504/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

позивача: Сокотун В.А.

відповідача: Чудінович О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16 липня 2024 року у справі №918/504/24 (повний текст складено 23 липня 2024 року, суддя Торчинюк В.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛАР ЯСКО"

до Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго"

про стягнення в сумі 739 197 грн 01 коп.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЛАР ЯСКО" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" про стягнення заборгованості в сумі 739 197 грн 01 коп.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16 липня 2024 року у справі №918/504/24 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛАР ЯСКО" до Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" про стягнення в сумі 739 197 грн 01 коп.

Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "РІВНЕОБЛЕНЕРГО" (33013, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Князя Володимира, будинок 71; код ЄДРПОУ 05424874) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛАР ЯСКО" (34600, Рівненська область, Березнівський район, місто Березне, вулиця Лісна, будинок 2; код ЄДРПОУ 42366457) 582 583,83 грн інфляційних втрат та 156 613,18 грн 3% річних.

Вказане рішення мотивоване тим, що рішення у справі №918/685/23 від 07 лютого 2024 року станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду не виконане, а тому обгрунтовані є нараховані інфляційні втрати в сумі 582583,83 грн. та 3% річних в сумі 156613,18 грн. за період з моменту наступного дня після перерахування коштів згідно платіжного доручення від 29 травня 2019 року №40 по 24 травня 2024 року.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Рівнеобленерго" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 16 липня 2024 року у справі №918/504/24 повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволені позову.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт стверджує, що починаючи з 07 лютого 2024 року у Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Яско" виникло право в поверненні безпідставно отриманих коштів в сумі 1 046 609, 46 грн. 24 травня 2024 року ПрАТ "Рівнеобленерго" добровільно сплатило кошти на виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 лютого 2024 року у справі №918/685/23.

Апелянт вважає, що прострочення по сплаті коштів виникла з прийняттям судового рішення, а саме з 08 лютого 2024 року (з моменту набрання законної сили постанови Північно-західного апеляційного господарського суду у справі №918/685/23) по 23 травня 2024 рік (добровільна сплата коштів на виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 лютого 2024 року у справі №918/685/23). Попередній (орієнтований) розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 08 лютого 2024 року по 23 травня 2024 рік, за доводами апелянта, складає - 19 592, 06 грн. Апелянт вважає, що заявлена сума позовних вимог позивачем є необґрунтовано та безпідставною, а поданий розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 30 травня 2019 року по 24 травня 2024 рік невірний.

Скаржник звертає увагу суду, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Приписи статті 625 Цивільного кодексу України можуть бути застосовні до відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, зокрема і того, що випливає з відносин безпідставного збагачення. У разі визнання правочину недійсним стягнення передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України коштів відбувається, починаючи з часу набрання законної сили рішенням суду про таке визнання.

ПрАТ "Рівнеобленерго" стверджує, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі №903/359/21.

Листом №918/504/24/5548/24 від 19 серпня 2024 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Рівненської області.

27 серпня 2024 року до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №918/504/24.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02 вересня 2024 року у справі №918/504/24 залишено без руху апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16 липня 2024 року у справі №918/504/24. Запропоновано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору в сумі 2 217,58 грн., надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.

09 вересня 2024 року від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено платіжну інструкцію кредитового переказу коштів №2004892967 від 04 вересня 2024 року про сплату 2217,58 грн. судового збору.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 вересня 2024 року у справі №918/504/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16 липня 2024 року у справі №918/504/24 та призначено дату судового засідання на 09 жовтня 2024 року об 11:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.

Від позивача ТОВ "Солар Яско" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останнє вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. Позивач стверджує, що для застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України підстава виникнення зобов`язання не важлива, значення має своєчасність його виконання та факт передання/сплати грошей. Отже, ця норма може застосовуватися до всіх випадків порушення грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (підстави виникнення цивільних прав і обов`язків, які, по суті, є змістом зобов`язання, вказані в статті 11 Цивільного кодексу України). Тому попри те, як у боржника виник обов`язок щодо сплати грошей у зв`язку із заподіянням ним збитків, шкоди, безпідставністю набуття (утримання) коштів кредитора, виникненням обов`язку повернення авансу (попередньої оплати), всі ці зобов`язання є грошовими. Тому цілком обґрунтованим є право кредитора на нарахування за період прострочення інфляційних витрат та 3% річних. Такий підхід не лише законодавчо обґрунтований, а й відповідає принципу справедливості. Адже кошти кредитора незалежно від підстав, що зумовили обов`язок їх сплатити, знецінюються, тому останній повинен бути захищений від недобросовісності боржника.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2024 року у справі №918/504/24 розгляд апеляційної скарги відкладено на 06 листопада 2024 року об 11:00 год.

Безпосередньо в судовому засіданні 06 листопада 2024 року представники відповідача та позивача повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Солар Яско" (код ЄДРПОУ 42366457) було засноване 07 серпня 2018 року.

Основним видом діяльності позивача є виробництво електроенергії. Товариство також здійснює, зокрема, торгівлю, розподілення та передачу електроенергії. Наведені обставини стверджуються статутними документами Товариства та загальнодоступними відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

21 грудня 2018 року директор ТОВ "Солар Яско" звернувся до ПрАТ "Рівнеобленерго" із заявою про видачу Технічних умов на будівництво сонячної електростанції потужністю 500 кВ у м.Березне на вул.Зірненській, 14.

26 грудня 2018 року між ТОВ "Солар Яско" та ПрАТ "Рівнеобленерго" було укладено Договір про нестандартне приєднання до електричних мереж системи розподілу ПрАТ "Рівнеобленерго" №572-18-ЦО-Бр, відповідно до пункту 1.1 якого, до електричних мереж виконавця послуг, оператора малої системи розподілу або іншого власника електричних мереж (основного споживача) приєднується сонячна електростанція, місце розташування якої: м.Березне, вул.Зірненська, 14.

На підставі Договору ПрАТ "Рівнеобленерго" виставило Товариству рахунок №8796562141 від 30 квітня 2019 року на оплату вартості нестандартного приєднання на загальну суму 293520,54 грн (з ПДВ), який останній оплатив, що стверджується платіжним дорученням №33 від 06 травня 2019 року.

В подальшому сторони уклали Додаткову угоду №1 від 14 травня 2019 року до Договору №572-18-ЦО-Бр від 26 грудня 2018 року про приєднання до електричних мереж, якою доповнено Договір пунктами 4.2 - 4.10.

Згідно Додаткової угоди без дати, ПрАТ "Рівнеобленерго" виставило Товариству новий рахунок №8699250885 від 20 травня 2019 року на оплату нестандартного приєднання на загальну суму вже 1 340 130,00 грн (з ПДВ).

Платіжним дорученням №40 від 29 травня 2019 року ТОВ "Солар Яско" сплатило на рахунок ПрАТ "Рівнеобленерго" 1 046 609,46 грн (з посиланням у призначенні платежу на рахунок останнього №8699250885), погасивши таким чином різницю між сумою коштів, вказаною в рахунку на оплату від 20 травня 2019 року та сплаченою раніше позивачем платою за нестандартне приєднання в сумі 293 520,54 грн.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 лютого 2024 року у справі №918/685/23 визнано недійсною додаткову угоду №1 без дати до договору №572-18-ЦО-Бр від 26 грудня 2018 року про приєднання до електричних мереж, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Яско" та Приватним акціонерним товариством "Рівнеобленерго" та присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Яско" 1 046 609 грн 46 коп. безпідставно отриманих коштів.

Станом на 27 травня 2024 року у Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" наявна заборгованість перед ТОВ "СОЛАР ЯСКО" згідно постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 лютого 2024 року в розмірі 1 046 609,46 грн. безпідставно отриманих коштів.

Вказана сума 1 046 609 грн 46 коп. є простроченим грошовим зобов`язанням відповідача, оскільки облік строку виникнення зобов`язання розпочався з моменту наступного дня після перерахування коштів згідно платіжного доручення від 29 травня 2019 року №40.

Оскільки рішення у справі №918/685/23 (оформлене постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 лютого 2024 року) не виконане, керуючись положеннями статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував за період з 30 травня 2019 року по 24 травня 2024 року 582 583, 83 грн. - інфляційних втрат та 156 613,18 грн. - 3% річних.

Місцевий господарський суд прийшов до висновку про наявність підстав для повного задоволення позовних вимог. На переконання суду першої інстанції нарахування згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України здійснються за період з моменту наступного дня після перерахування коштів згідно платіжного доручення від 29 травня 2019 року №40 по 24 травня 2024 року.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина 1 статті 527 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України, а тому приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Отже, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

З дослідженого місцевим судом та перевіреного колегією суддів вбачається, що предметом дослідження у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 лютого 2024 року у справі №918/685/23 були позовні вимоги ТОВ "Солар Яско" до ПрАТ "Рівнеобленерго" про визнання недійсною додаткової угоди №1 до договору від 26 грудня 2018 року №572-18-ЦО-Бр про приєднання до електричних мереж, а також стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно утримувані кошти у розмірі 1 046 609,45 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 17 жовтня 2023 року у справі №918/685/23 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 лютого 2024 року у справі №918/685/23 апеляційну скаргу позивача задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано недійсною додаткову угоду №1 до договору від 26 грудня 2018 року №572-18-ЦО-Бр про приєднання до електричних мереж, укладену між ТОВ "Солар Яско" та ПрАТ "Рівнеобленерго"; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 046 609,46 грн безпідставно отриманих коштів, а також 18 383,14 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 22059,77 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2024 року у справі №918/685/23 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 лютого 2024 року у справі №918/685/23.

Тобто, судове рішення у справі №918/685/23 набрало законної сили 07 лютого 2024 року.

Отже, позовні вимоги у даній справі обґрунтовані тим, що згідно постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 лютого 2024 року у справі №918/685/23 присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 046 609,46 грн безпідставно отриманих коштів.

Вказана сума 1 046 609,46 грн є простроченим грошовим зобов`язанням відповідача, оскільки на думку позивача облік строку виникнення зобов`язання розпочався з моменту наступного дня після перерахування коштів згідно платіжного доручення від 29 травня 2019 року №40.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалюючи постанову від 07 лютого 2024 року у справі №918/685/23 зазначив, що ПрАТ "Рівнеобленерго" у Рівненській області є монополістом з надання універсальної послуги, тому договір про нестандартне приєднання до електричних мереж системи розподілу ПрАТ "Рівнеобенерго" може бути укладений лише з цим виконавцем. За наслідками дослідження доказів, правового аналізу позову та пояснень представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що недійсність оспорюваної додаткової угоди Товариство пов`язує з безпідставним нарахуванням Відповідачем додаткової плати за нестандартне підключення, внаслідок чого завищено ціну як істотну умову Договору, збільшено обсяг прав виконавця та обов`язків замовника, що призвело до порушення прав Позивача, оскільки пропозиція ПрАТ "Рівнеобленерго" укласти оспорювану Додаткову угоду ставилась в залежність від приєднання до її мереж. Сплату рахунку від 20 травня 2019 року Позивач пояснював тим, що був змушений погодитись на виконання Додаткової угоди на умовах Відповідача, який займає у Рівненській області монопольне становище на ринку розподілу електричної енергії через обґрунтовані побоювання, що в іншому випадку не відбудеться підключення до мережі побудованої ТОВ "Солар Яско" у 2018 році сонячної електростанції.

Вирішуючи даний спір колегією суддів береться до уваги, що принцип юридичної визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, №24465/04 від 19 лютого 2009 року, Пономарьов проти України, №3236/03, від 03 квітня 2008 року).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Оскільки судове рішення у справі №918/685/23 від 07 лютого 2024 року станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду не виконане, ТОВ "Солар Яско" звернулося до Господарського суду Рівненської області з даним позовом про стягнення нарахованих 582 583,83 грн інфляційних втрат за період з 30 травня 2019 року по 24 травня 2024 року та 156 613,18 грн 3% річних за період з 30 травня 2019 року по 24 травня 2024 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу, оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (даного висновку дотримується Верховий Суд у постанові від 07 лютого 2018 року у справі № 910/11249/17).

Апелянт стверджує, що облік часу на нарахування інфляційних втрат та 3% річних має обчислюватись з 07 лютого 2024 року, тобто з моменту набрання судовим рішенням у справі №918/685/23 законної сили.

Глава 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" знаходиться в підрозділі 2 "Недоговірні зобов`язання" розділу 3 "Окремі види зобов`язань", який входить до книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України.

Згідно із частинами першою, другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

З дослідженого колегією суддів вбачається, що предметом дослідження у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 лютого 2024 року у справі №918/685/23 були позовні вимоги ТОВ "Солар Яско" до ПрАТ "Рівнеобленерго" про визнання недійсною додаткової угоди №1 до договору від 26 грудня 2018 року №572-18-ЦО-Бр про приєднання до електричних мереж, а також стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно утримувані кошти у розмірі 1 046 609,45 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 17 жовтня 2023 року у справі №918/685/23 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 лютого 2024 року у справі №918/685/23 апеляційну скаргу позивача задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано недійсною додаткову угоду №1 до договору від 26 грудня 2018 року №572-18-ЦО-Бр про приєднання до електричних мереж, укладену між ТОВ "Солар Яско" та ПрАТ "Рівнеобленерго"; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 046 609,46 грн безпідставно отриманих коштів, а також 18 383,14 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 22059,77 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2024 року у справі №918/685/23 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 лютого 2024 року у справі №918/685/23.

Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Таким чином, колегія суддів погоджується із позицією місцевого суду щодо обліку строку нарахування 3% річних та інфляційних втрат з моменту наступного дня після перерахування коштів згідно платіжного доручення від 29 травня 2019 року №40.

Як вбачається із матеріалів справи, 24 травня 2024 року відповідач погасив грошове зобов`язання (визначене судовим рішенням у справі №918/685/23) перед позивачем в повному обсязі (платіжна інструкція №2004857885 від 24 травня 2024 року).

За встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 29 травня 2019 року початком періоду прострочення має бути 30 травня 2019 року, а закінченням 24 травня 2024 року.

При цьому, колегією суддів при визначені початку періоду прострочення враховуються обставини встановлені Північно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 07 лютого 2024 року у справі №918/685/23 щодо мотивів оплати ТОВ "Солар Яско" рахунку від 20 травня 2019 року (позивач змушений був погодитись на виконання Додаткової угоди на умовах Відповідача, який займає у Рівненській області монопольне становище на ринку розподілу електричної енергії через обґрунтовані побоювання, що в іншому випадку не відбудеться підключення до мережі побудованої ТОВ "Солар Яско" у 2018 році сонячної електростанції).

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18 (провадження N 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження N 12-79гс19).

Отже, передбачений частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення.

Моментом початку нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна вважається наступний день після зарахування/отримання безпідставно набутого майна (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01 вересня 2022 року у справі №910/9544/19), а тому судом відхилаються доводи ПрАТ "Рівнеобленерго" щодо необхідності отримання письмової вимоги для повернення відповідних коштів згідно кондикційного зобов`язання.

Заява ПрАТ "Рівнеобленерго" про застосування строків позовної давності, яка викладена у відзиві на апеляційну скаргу не підлягає застосуванню, оскільки 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" згідно з яким Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. При цьому, карантин закінчився 01 липня 2023 року, а відтак діяв більше 3 років.

Тобто, строк позовної давності за вимогами позивача в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено на всій території України карантин з 12 березня 2020 року.

При цьому згідно пункту 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Отже, строк позовної давності за пред`явленими до відповідача вимогами станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом не сплинув в силу пунктів 12, 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України. Отже, цей позов поданий в межах строку позовної давності.

У судовому засіданні апеляційного господарського суду представником відповідача заявлено, що клопотання про зменшення присуджених до стягнення штрафних санкцій.

Колегія суддів зауважує, що предметом спору є стягнення виключно 3% річних та інфляційних втрат.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.

З досліджених матеріалів справи, колегією суддів не встановлено умов, які могли б бути достатніми для зменшення розміру процентів річних. Так колегія суддів зазначає, що висновок Верховного суду про можливість зменшення відсотків річних у справі № 902/417/18 здійснено із врахуванням обставин вказаної справи, які не є тотожними обставинам у даній справі (зокрема нарахування договірних 40% річних на суму боргу). В свою чергу, інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а тому відсутні правові підстави для зменшення їх розміру за рішенням суду.

З огляду на викладені обставини, норми чинного законодавства що регулює спірні правовідносини та щодо права господарського суду на зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, заявлене клопотання ПрАТ "Рівнеобленерго" не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до статті 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16 липня 2024 року у справі №918/504/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 16 липня 2024 року у справі №918/504/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Справу №918/504/24 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "14" листопада 2024 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.