Постанова

від 12.11.2024 по справі 918/471/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року Справа № 918/471/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Тимошенко О.М. , суддя Юрчук М.І.

секретар судового засідання Верещук А.В.

за участю представників сторін:

позивача: Рудченка Є. Д. представника відповідно до витягу з ЄДР

відповідача : Шевчука В.С. адвоката за довіреністю від 26.10.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" на рішення господарського суду Рівненської області, ухваленого 09.09.24р. суддею Андрійчук О.В. у м.Рівному, повний текст складено 09.09.24р. у справі №918/471/24

за позовом Антимонопольного комітету України

до Приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка"

про стягнення 13 800 000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року Антимонопольний комітет України (позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" (відповідач) про стягнення 6 900 000,00 грн штрафу та 6 900 000,00 грн пені за прострочення строку сплати штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладеного рішенням тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 19.07.2019 № 52-р/тк.

Згідно із позовною заявою, остання обґрунтована тим, що позивач, розглянувши матеріали справи № 03-1/04-18 про порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції, прийняв рішення від 19.07.2019 № 52-р/тк, яким визнано, що відповідач вчинив порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, у зв`язку з чим наклав штрафи, загальний розмір яких становить 6 900 000,00 грн. Строк для добровільної сплати штрафів, накладеного рішенням N° 52-р/тк, закінчився 19.11.2019. Відповідач оскаржив рішення від 19.07.2019 № 52-р/тк до Господарського суду міста Києва. Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.05.2023 у справі № 910/15371/19, яке залишене без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 та Верховного Суду від 25.04.2024, у задоволенні позовних вимог відповідача відмовлено. Відповідач штрафів, накладених на нього рішенням позивача, не сплатив. За несвоєчасне сплату штрафів позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 6 900 000,00 грн пені.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 56, 60 Закону України Про захист економічної конкуренції, ст. 25 Закону України Про Антимонопольний комітет України тощо.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 09.09.2024 у справі №918/471/24 позов Антимонопольного комітету України до Приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" про стягнення 13 800 000,00 грн задоволено. Стягнуто з Приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" 6 900 000,00 грн штрафів та 6 900 000,00 грн пені, які зарахувати в дохід загального фонду Державного бюджету України.

Стягнуто з Приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" (вул. Конституції, 24, кв. 16, с. Зоря, Рівненський район, Рівненська область, 35314, ідентифікаційний код 30207687) на користь Антимонопольного комітету України 165 600,00 грн судового збору.

В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст.ст. 238, 239,241 ГК України, ст.ст.22, 25 Закону України «Про Антимонопольний комітет», ст.48, 52, 56, 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", рішення господарського суду м.Києва у справі №910/15371/19, ст. 75 ГПК України, здійснивши перерахунок пені за періоди з 20.11.2019 по 01.12.2019, з 01.06.2023 по 04.09.2023, з 01.02.2024 по 03.04.2023, з 26.04.2024 по 30.04.2024 (з урахуванням часу, на який нарахування пені зупинялося), установив, що її розмір становить 6 900 000,00 грн (розрахунок додається), а з врахуванням вимог ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", до задоволення підлягає пеня в розмірі 6 900 000,00 грн, тобто у заявленій сумі та штраф у розмірі 6900000,00 грн, накладений рішенням №52-р/тк, а тому прийшов до висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Не погодившись із винесеним рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 09.09.2024 у справі №918/471/24 в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення із відповідача пені в розмірі 517 500 грн та стягнення судового збору в розмірі 82800 грн та ухвалити в цій частині постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Антимонопольного комітету України щодо стягнення із ПВКФ Фіалка пені в розмірі 517 500 грн та судового збору в розмірі 82800 грн.

ПВКФ «ФІАЛКА» не погоджується із вказаним рішенням та вважає що дане рішення підлягає частковому скасуванню, як таке, що прийняте з неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, не відповідає обставинам справи та прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Не погоджується із оскарженим рішенням в частині стягнення пені в сумі 6900000 грн.

Вказує, що судом першої інстанції не було належно досліджене питання щодо правомірності нарахування пені.

Так, як вказувалося вище, ПВКФ «ФІАЛКА» звернулося до Господарського суду м. Києва із позовом про визнання недійсним рішення відповідача 14.11.2019 ще до спливу встановленого законом 2-х місячного строку на його оскарження. Згідно даних системи авторозподілу справ Господарського суду м. Києва така заява була отримана судом 18.11.2019. В той же час граничний строк для добровільної сплати штрафу закінчувався 18.11.2019 Кінцеве ж рішення у справі №910/15371/19 було прийнято 24.04.2024, за наслідком проголошення Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Постанови про залишення касаційної скарги без задоволення.

Відтак, скаржник зазначає, що період з 14.11.2019 по 24.04.2024 не може бути включений до періоду для нарахування пені в цілому, адже протягом цього періоду здійснювався розгляд справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу, та відповідний перегляд рішень господарських судів. Відтак, кількість днів які можливо включити для нарахування пені з дня розгляду справи касаційним судом по день пред`явлення позову складає лише 14 днів. А тому, відповідач ставить під сумнів правомірність рішення суду першої інстанції в частині повного задоволення вимог про стягнення пені із ПВКФ «ФІАЛКА» з огляду на безпідставність відповідного розрахунку позивача. Так, за підрахунками позивача, судом першої інстанції було помилково присуджено до стягнення суму пені в розмірі 517 500 грн.

Разом із тим, слід наголосити, що з метою доведення вказаної обставини, а також перевірки доводів відповідача щодо правильності представленого позивачем розрахунку пені, відповідач просив суд першої інстанції призначити проведення відповідної економічної експертизи судової експертизи відповідного розрахунку пені.

Однак, ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15.07.2024 р. було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача у призначенні судової економічної експертизи.

В даному, даному випадку, не зважаючи на наведені відповідачем аргументи щодо потреби залучення спеціаліста із спеціальними знаннями у галузі економіки, судом першої інстанції, внаслідок необґрунтованого відхилення клопотання відповідача, було порушено положення ст. 99 ГПК України.

Крім того, скаржник зазначає, що 31.05.2024 через підсистему Електронного суду ЄСІТС, уповноваженим представником скаржника, тобто до відкриття підготовчого судового засідання у справі, було подано відзив на позовну заяві.

Як слідує із змісту такого відзиву, відповідачем було визнано позовні вимоги позивача в частині стягнення із нього сум штрафу та частково визнано позовні вимоги в частині стягнення із нього сум нарахованої пені. Фактично, відповідачем не визнавалося лише правомірність стягнення із нього пені лише на суму 517 500 грн.

З посилання на ст. 130 ГПК України вказує, що суд першої інстанції володіючи інформацією про визнання відповідачем позову, був зобов`язаний при вирішенні спору по суті, прийняти рішення щодо повернення позивачу із державного бюджету 50 % сплаченого ним при поданні позову судового збору.

В той же час, як слідує із оскаржуваного рішення суду першої інстанції, судом було вирішено стягнуто із відповідача 165 600,00 грн судового збору, тобто всю сплачену позивачем при поданні позову суму.

Вказане свідчить про порушення судом першої інстанції положень ч. 1 ст. 130 ГПК України, адже за таких умов, суд першої інстанції був зобов`язаний повернути позивачу з бюджету 82800 грн судового збору, і лише 82800 грн покласти на відповідача, шляхом стягнення із його відповідних сум. Проте, викладених процесуальних дій, суд першої інстанції, при вирішенні даного спору в супереч положеннями ч. 1 ст. 130 ГПК України не вчинив.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить відмовити приватній виробничо-комерційній фірмі «Фіалка» у задоволенні заяви про призначення судової економічної експертизи у справі № 918/471/24. Залишити апеляційну скаргу приватної виробничо-комерційної фірми «Фіалка» без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 09.09.2024 у справі № 918/471/24 - без змін.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції та підтримав заявлене клопотання про призначення експертизи. Просить її задоволити.

Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції та заперечив проти задоволення клопотання про призначення експертизи у справі. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Крім того скаржник в скарзі просить призначити у справі економічну судову експертизу документів, проведення якої доручити судовим експертам Рівненського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (33013, м. Рівне, вул. Небесної Сотні, 10, тел. (0362) 63¬40-00). Оплату за проведення судової експертизи покласти на Відповідача. На вирішення експертам поставити наступні питання:

-Чи відповідає наявний у позовній заяві Антимонопольного комітету України розрахунок заборгованості відповідача з пені умовам п. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції»?

-Чи підтверджується документально заявлений у позовних вимогах Антимонопольного комітету України розмір заборгованості відповідача з пені за період з 20.11.2019 по 08.05.2024?

Розглянувши вказане клопотання судова колегія прийшла до наступного висновку.

Частиною 1 ст. 99 ГПК України передбачено призначення господарським судом експертизи за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Згідно з ч. 2 ст. 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи.

Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Дульський проти України від 01.06.2006, яке відповідно до положень статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судом як джерело права, зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Означена правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у справі 907/425/16 та від 24.01.2018 у справі 917/50/17, від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі 927/110/18, від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11 (914/1919/20).

Статтею 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 цього Кодексу.

Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальними правилами ст. 86 ГПК України (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №910/21067/17).

Крім того, відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Разом з тим, слід звернути увагу, що Верховний Суд у постанові від 25.02.2021 у справі № 910/1668/19 зокрема зазначив: «Так, системний аналіз ч. 1 ст. 101 ГПК України та ч. 1 ст. 99 ГІІК України дає підстави дійти висновку, що суд призначає експертизу у випадку коли для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та якщо жодною стороною не наданий висновок експерта з питань, вирішення яких має значення для справи. При цьому за змістом ч. 2 ст. 99 ГПК України питання про задоволення клопотання про призначення експертизи не залежить від обґрунтованості підстав для проведення експертизи, якщо сторона не обґрунтовує та не доводить обставини, які перешкоджали самостійному наданню висновків експерта».

Крім того, постановою Верховного Суду від 11.11.2019 у справі № 911/9/19 роз`яснено, що: «Абзацами третім-п`ятим частини п`ятої зазначеної статті Закону № 2210 передбачено зупинення нарахування пені на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду. Отже, тривалість такого зупинення визначається виключно періодом часу, протягом якого фактично здійснювався зазначений розгляд чи перегляд (наприклад, у суді першої інстанції - від дня порушення провадження у справі до дня прийняття рішення в ній; у судах апеляційної та касаційної інстанцій - від дня прийняття апеляційної чи касаційної скарги до дня прийняття постанови), і в цей період не включається час знаходження матеріалів справи у суді, коли згадані розгляд чи перегляд не здійснювалися» (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4081/18, від 22.01.2019 у справі № 915/304/18, від 19.03.2019 у справі № 904/3536/18, від 04.07.2019 у справі №910/14288/18).

Нарахування та стягнення пені, передбаченої ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», має обов`язковий характер, не потребує прийняття будь-якого рішення органу державної влади про її застосування (аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 915/304/18).

Разом з тим, згідно з методикою судової експертизи «Методи, способи та прийоми, які використовуються при проведенні судово-економічних експертиз» Міністерства юстиції України (рішення про державну реєстрацію від 03.03.2013, реєстраційний код 11.0.08): «Об`єктом дослідження економічної експертизи виступають документи бухгалтерського, податкового обліку і звітності; документи про економічну діяльність підприємств і організацій».

У розділі ІІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5) визначено основні завдання економічної експертизи, що в себе включає така експертиза та орієнтовний перелік вирішуваних питань.

Відповідно до п. 2.3 розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень від 08.10.1998 № 53/5 експерту забороняється, зокрема, вирішувати питання, які виходять за межі спеціальних знань експерта та з`ясування питань права і надавати оцінку законності проведення процедур, регламентованих нормативно-правовими актами.

Предметом спору у даній справі, а отже і доказування, є стягнення штрафу, накладених Рішення № 52-р/тк у справі про порушення Відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції, а також стягнення пені, нарахованої за прострочення сплати штрафу.

Крім того, як убачається із клопотання відповідача про призначення судової експертизи, останнє зводиться до незгоди із періодами нарахування пені, що, на думку останнього, потребує призначення судової експертизи.

Заразом чинне законодавство та усталена судова практика його застосування містяться чіткі вимоги щодо порядку нарахування пені, зокрема у зв`язку із зупиненням її нарахування через визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України.

Тобто у вказаній справі для з`ясування обставин, пов`язаних із встановленням порядку нарахування пені, відсутня необхідність у спеціальних знаннях у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 925/1641/17 зазначено, що: «суди обґрунтовано відхилили клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи у справі та дійшли правильного висновку, що обчислення пені не потребує спеціальних знань, оскільки їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства, що віднесено до компетенції суду».

Суд апеляційної інстанції, визначивши обставини справи, які підлягають встановленню, дійшов висновку, що розгляд справи може бути здійснений на підставі наявних доказів без призначення судової експертизи, а отже, підстави для задоволення клопотання відповідача відсутні. За наведеного, суд апеляційної інстанції зауважує, що судом першої інстанції, також, було правомірно відмовлено у задоволенні аналогічного клопотання про призначення експертизи у справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Тимчасова адміністративна колегія Антимонопольного комітету України, розглянувши матеріали справи № 03-1/04-18 про порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції, прийняла рішення від 19.07.2019 № 52-р/тк (рішення № 52-р/тк), яким визнано, що відповідач: вчинив порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів Реконструкція очисних споруд продуктивністю 1500 куб.м/добу в м. Березне Рівненської області, проведених Департаментом з питань будівництва та архітектури Рівненської обласної державної адміністрації за допомогою системи електронних закупівель Ргоzоrrо (ідентифікатор закупівлі 11А-2016-09-13-000136-а). За вказане порушення на відповідача накладено штраф у розмірі 3 900000,00 грн (п. 1 та 2 рішення № 52-р/тк); вчинив порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів Добудова незавершеного будівництва приміщення на вул. Драгоманова, 7 в м. Рівному під управління праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому, в тому числі проектні роботи, яку проводило Управління капітального будівництва Виконавчого комітету Рівненської міської ради за допомогою системи електронних закупівель Ргоzоrrо (ідентифікатор закупівлі ІІА-2016-09-19-000989-С). За вказане порушення на відповідача накладено штраф у розмірі 3 000000,00 грн (п. 5 та 6 рішення № 52-р/тк).

Отже, загальна сума штрафів, накладених на відповідача, становить 6 900 000,00 грн.

Копія рішення № 52-р/тк надіслана позивачем разом із супровідним листом від 13.08.2019 № 143-29/01-10339 та отримана відповідачем 19.09.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0303509419801.

Відповідач, не погодившись із рішенням позивача № 52-р/тк, оскаржив його до Господарського суду міста Києва.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 відкрито провадження у справі 910/16271/19 за позовом ПВКФ Фіалка до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення № 52-р/тк. Ухвалою суду першої інстанції від 29.01.2020 об`єднано справу за позовом ТОВ Стиль-Декор до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним Рішення № 52-р/тк та № 910/16271/19 за позовом ПВКФ Фіалка до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення № 52-р/тк в одне провадження. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у справі № 910/15371/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 910/15371/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПВКФ Фіалка на зазначене рішення суду першої інстанції. Постановою апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у апеляційну скаргу ПВКФ Фіалка залишено без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 04.04.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою ПВКФ Фіалка на рішення першої та апеляційної інстанцій. Постановою Верхового Суду від 25.04.2024 касаційну скаргу ПВКФ Фіалка залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду - без змін.

Окрім того, позивач за несплату штрафу у встановлений строк здійснив нарахування пені в розмірі 18 216 000,00 грн, однак, враховуючи, що розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням Комітету, відтак заявив до стягнення 6 900 000,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Як установлено судом із фактичних обставин справи, спірні правовідносини виникли між сторонами у середині 2019 року. За час їх існування, зокрема оскарження відповідачем рішення позивача, до законодавства були внесені зміни, у тому числі Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету від 09.08.2023.

У свою чергу, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону установлено, що рішення органів Антимонопольного комітету України, прийняті до дня набрання чинності цим Законом, підлягають виконанню відповідно до законодавства, яке діяло на момент прийняття рішення.

Отже, до правовідносин у цій справі підлягає законодавство, що діяло станом на дату прийняття рішення позивача.

Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання адміністративно-господарські санкції, в тому числі, адміністративно-господарський штраф (ч. 1 ст. 239 ГК України).

У ч. 1 ст. 241 ГК України вказано, що адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Антимонопольний комітет України (далі -АМК) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності (ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).

Статтею 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" унормовано, що основними завданнями Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції тощо ( далі - Закон про АМКУ).

Відповідно до ст. 7 Закону про АМКУ у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції АМКУ має такі повноваження, зокрема: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції тощо.

Згідно зі ст. 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб`єктів господарювання Антимонопольний комітет України, територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв`язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, клопотання, позови, скарги до суду, в тому числі про: стягнення несплаченої у добровільному порядку пені; з інших підстав, передбачених законом.

Приписами ст. 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" унормовано, що розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом. Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначено Законом України "Про захист економічної конкуренції".

За змістом ч. 1 ст. 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, у тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.

Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об`єднання, суб`єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб`єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до ст. 1 цього Закону визнається суб`єктом господарювання, у випадках, передбачених ч. 4 цієї статті (ч. 1 ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

За ч. 2 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов`язковими до виконання.

Судом із фактичних обставин справи установлено, що рішення позивача про порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції прийняте 19.07.2019, направлене відповідачу 14.08.2019, отримане останнім - 19.09.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення органів Антимонопольного комітету України може бути оскаржене до господарського суду в двомісячний строк з дня його одержання.

Відповідач скористався своїм правом на оскарження рішення позивача, як зазначалося, рішенням Господарського суду м. Києва від 31.05.2023 у справі № 910/15371/19, яке залишене без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 та Верховного Суду від 25.04.2024, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У силу вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з практикою Європейського суду право на справедливий розгляд судом, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення у справах Брумареску проти Румунії, Желтяков проти України, Христов проти України).

За ч. 3, 8 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу. Протягом п`яти днів з дня сплати штрафу суб`єкт господарювання зобов`язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України або його територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу.

Як установлено судом із фактичних обставин справи, рішення позивача у судовому порядку не скасовано, а отже, є чинним, у матеріалах справи докази сплати відповідачем штрафів відсутні, відтак вимога позивача про стягнення штрафів в розмірі 6 900 000,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Частинами 5, 7 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" врегульовано, що за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду. У разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.

У застосуванні приписів ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (щодо стягнення з суб`єктів господарювання штрафу та пені у зв`язку з порушенням ними законодавства про захист економічної конкуренції) необхідно враховувати, що названий Закон не містить норм, які надавали б господарському суду право зменшувати розмір (а відтак і суму) стягуваних штрафу та/або пені (у разі їх правомірного нарахування) (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/20661/16, від 22.01.2019 у справі № 915/304/18 тощо).

Накладений на відповідача штраф є видом відповідальності за вчинення правопорушення, а нарахована пеня - способом забезпечення сплати цього штрафу. Нарахування пені в даному випадку не є видом відповідальності за вчинене порушення антиконкурентного законодавства; вказані нарахування застосовані територіальним відділенням АМК на підставі Закону та не пов`язані з невиконанням чи неналежним виконанням грошового зобов`язання або зобов`язання щодо сплати податків і зборів, а тому не належать до цивільних правовідносин.

Водночас нарахування та стягнення пені, передбаченої ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", має обов`язковий характер, не потребує прийняття будь-якого рішення органу державної влади про її застосування.

Окрім того, абз. 3 - 5 ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено зупинення нарахування пені на час розгляду чи перегляду господарським судом справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду. Отже, тривалість такого зупинення визначається виключно періодом часу, протягом якого фактично здійснювався зазначений розгляд чи перегляд (наприклад, у суді першої інстанції - від дня порушення провадження у справі до дня прийняття рішення в ній; у судах апеляційної та касаційної інстанцій - від дня прийняття апеляційної чи касаційної скарги до дня прийняття постанови), і в цей період не включається час знаходження матеріалів справи у суді, коли згадані розгляд чи перегляд не здійснювалися (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 915/304/18, від 19.03.2019 у справі № 904/3536/18, від 27.11.2018 у справі № 910/4081/18).

Ураховуючи викладене, доводи скаржника про неправильний порядок нарахування позивачем пені є необґрунтованими, а тому не беруться до уваги судом апеляційної інстанції.

Здійснивши перерахунок пені за періоди з 20.11.2019 по 01.12.2019, з 01.06.2023 по 04.09.2023, з 01.02.2024 по 03.04.2023, з 26.04.2024 по 30.04.2024 (з урахуванням часу, на який нарахування пені зупинялося), суд апеляційної інстанції вважає його правильним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства у розмірі 6 900 000,00 грн, а з врахуванням вимог ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", до задоволення підлягає пеня в розмірі 6 900 000,00 грн, тобто у заявленій сумі та штраф у розмірі 6900000,00 грн накладений відповідно до рішення №52-р/тк.

Щодо розподілу судового збору, то колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про стягнення судового збору з відповідача на користь позивача у повному обсязі у сумі 165600,00 грн, так, як ч. 1 ст. 130 ГПК України не містить випадків часткового визнання позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

При цьому, слід зауважити, що з поданого відповідачем відзиву до суду першої інстанції не убачається повне визнання позову. Так, відповідач вказує, що він вважає розрахунок пені безпідставним та ставить під сумнів правомірність вимог про стягнення пені. Разом з тим, у прохальній частині просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, що на переконання суду апеляційної інстанції не є заявою про визнання позовних вимог.

За таких обставин судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову в повному обсязі.

За наведеного, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області від 09.09.2024 у даній справі прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги залишається за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" на рішення господарського суду Рівненської області від 09.09.24 у справі №918/471/24 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 09.09.24 у справі №918/471/24 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, встановленому ст. 286-291 ГПК України.

4. Справу № 918/471/24 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "14" листопада 2024 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Юрчук М.І.