Рішення

від 14.11.2024 по справі 910/10820/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.11.2024Справа № 910/10820/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "РУДЬ" (03179, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 148/1, ідентифікаційний код 32106398)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдинг" (04071, м. Київ, вул. Хорива, буд. 7, офіс 120, ідентифікаційний код 43402312)

про стягнення заборгованості в розмірі 29 727,24 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "РУДЬ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдинг" про стягнення 29 727,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором постачання № 2/050320 від 05.03.2020, а саме в частині повної та своєчасної оплати товару, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 19 726,86 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні витрати у розмір 8 269,82 грн. та 3% річних у розмірі 1 730,56 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Даною ухвалою суд на виконання вимог частини 7 статті 42 ГПК України, повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдинг" про обов`язок, встановлений частиною 6 статті 6 ГПК України, зареєструвати свій електронний кабінет через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що забезпечує обмін документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 на підставі ч. 11 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "РУДЬ" про стягнення заборгованості у розмірі 29 727,24 грн за договором постачання № 2/050320 від 05.03.2020 залишити без руху.

11.11.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "РУДЬ" подано заву про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2024 продовжено розгляд справи №910/10820/24.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 05.09.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв`язку до суду з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Так, судом встановлено, що ухвала суду від 05.09.2024 була направлена рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання поштової кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат відмовився", "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, суд також враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.

За змістом розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.

Згідно з новою редакцією частин п`ятої ? восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами", суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи", який набрав чинності 04.11.2023.

Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду міста Києва від 05.09.2024, а отже отримання ухвал Господарського суду міста Києва, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення від 23.09.2024 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 05.09.2024.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

05.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдинг" (надалі - відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "РУДЬ" (надалі - позивач, постачальник) було укладено договір постачання №2/050320 (наділ - договір).

За умовами п.1.1. договору, постачальник зобов`язується доставляти і передавати на умовах та у встановлені даним договором строки продовольчу та (або) непродовольчу продукцію (надалі - товар) у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар у власність і оплачувати його на умовах договору.

Згідно з п.2.8. договору, передача товару постачальником і його приймання покупцем по найменуванню, кількості (вазі), якості і ціні проводиться на підставі видаткової та/або товарно-транспортної накладної тільки відповідно до погодженого сторонами замовлення. Покупець приймає товар в асортименті, кількості і за цінами, зазначеними у погодженому сторонами замовленні та специфікації.

Відповідно до п.2.15. договору, постачальник буде вважатися таким, що виконав свої зобов`язання за поставкою, якщо він поставив товар покупцю до місця, визначеного у замовлені та за ціною, узгодженою в специфікації, із усією супровідною документацією, яка вимагається чинним законодавством України та цим договором, і якщо внаслідок прийняття було встановлено, що товари повністю відповідають вимогам, передбаченим законодавством України, замовленню та умовами договору.

Датою приймання партії товару та перехід права власності та ризиків вважається дата підписання відповідної накладної уповноваженим представником покупця (п.2.17. договору).

Пунктом 3.5. договору встановлено, що обов`язковою умовою для оплати поставленого за договором товару є наявність у покупця оформлених у встановленому чинним законодавством України порядку відповідної накладної і податкової накладної, а також інших документів, які передбачені ст. 4 договору. При відсутності одного з зазначених документів, включаючи неналежне її оформлення, розбіжності у відомостях чи даних, оплата за поставлений товар покупцем не здійснюється до усунення постачальником такого порушення та надання всіх належних чином оформлених документів.

Згідно з п.3.6. договору, оплата за товар здійснюється протягом 21 календарних днів з дати поставки товару за умовами, що постачальник виконав умови п.3.5. договору. Строк платежу товару за товари, поставлені до будь-якого нового магазину, рахується з дати офіційного відкриття, а не з дати отримання товарів.

За умовами п.11.1. договору, даний договір набирає силу з моменту його підписання сторонами і діє до закінчення поточного календарного року. У тому випадку, якщо сторонами, у термін не менш чим за 20 днів до закінчення терміну дії даного договору, не повідомляють один одного про бажання розірвати договір або укласти новий договір, то останній вважається продовженим терміном на один рік.

Між позивач та відповідачем було укладено протокол розбіжностей до договору поставки від 05.03.2020 №2/050320, відповідно до якого сторони домовились, що зміст спірних пунктів договору буде виконуватися сторонами у редакції постачальника, зокрема:

- 3.6. Оплата за товар здійснюється протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати поставки товару за умовами, що постачальник виконав умови п. 3.5 договору. Оплата за першу партію товару, поставлену до нового магазину до дати його першого відкриття становить 30 (тридцять) календарних днів.

- 11.1 Даний договір набирає силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020 року. У тому випадку, якщо сторони, у термін не менш чим за 20 днів до закінчення терміну дії даного договору, не повідомлять один одного про бажання розірвати договір або укласти новий договір, то останній вважається продовженим терміном на один рік.

Позивач на виконання своїх зобов`язань за договором поставив відповідачу товар на загальну суму 22 135,50 грн, відповідно до товарно-транспортних накладних, а саме:

- № 211433 від 10.09.2021 на суму 7 189,56 грн;

- № 218449 від 18.09.2021 на суму 6 015,36 грн;

- № 223430 від 25.09.2021 на суму 6 259,56 грн;

- № 227710 від 01.10.2021 на суму 2 671,02 грн.

Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснив, внаслідок чого у останнього перед позивачем виникла заборгованість у розмір 19 726,86 грн.

Позивач звертався до відповідача з листом-вимогою вих.188 від 05.08.2024 про сплату заборгованості за поставлений товар та санкцій на загальну суму 29 406,25 грн., однак такі вимоги були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на викладене, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду про стягнення з відповідача заборгованості за договором у розмірі у розмірі 19 726,86 грн. Крім того, у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором в частині здійснення оплати товару, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення інфляційні витрати у розмір 8 269,82 грн. та 3% річних у розмірі 1 730,56 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов до висновку, що останній за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як встановлено судом, позивачем відповідно до товарно-транспортних накладних: № 211433 від 10.09.2021 на суму 7 189,56 грн; № 218449 від 18.09.2021 на суму 6 015,36 грн; № 223430 від 25.09.2021 на суму 6 259,56 грн; № 227710 від 01.10.2021 на суму 2 671,02 грн був поставлений відповідачу товар за договором на загальну суму 22 135,50 грн.

Отже, з вищевказаних доказів вбачається, що позивачем в повному обсязі були виконані зобов`язання за договором щодо поставки товару, який в свою чергу був прийнятий відповідачем без жодних зауважень та заперечень.

Крім цього, сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків станом за період: 01.01.2022 - 15.02.2022, згідно з яким за відповідачем на 15.02.2024 числиться заборгованість у розмірі 19 726,86 грн.

Втім, відповідачем в порушення умов договору не було в повному обсязі оплачено поставлений товар, у зв`язку з чим, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, за останнім обліковується заборгованість у розмірі 19 726,86 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що за умовами договору та відповідно до протоколу розбіжностей до договору поставки від 05.03.2020 №2/050320 оплата за товар здійснюється протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати поставки товару за умовами, що постачальник виконав умови п. 3.5 договору.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Однак, відповідач, у встановлений строк, своїх зобов`язань з оплати отриманого товару у повному обсязі не здійснив.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження оплати поставленого позивачем товару, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 19 726,86 грн.

У зв`язку з неналежним виконання грошових зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 730,56 грн. та інфляцій витрати у розмірі 8 269,82 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми 3% річних, суд дійшов висновку, що позивачем невірно здійснено розрахунок. Відтак, за розрахунком суду до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 3% у розмірі 1 704,11 грн., в іншій частині слід відмовити.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних витрат, судом встановлено, що їх розмір становить більше, ніж заявлено позивачем, однак, приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, до стягнення підлягає сума інфляційних витрат у заявленому позивачем розмірі 8 269,82 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "РУДЬ" частково.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдинг" (04071, м. Київ, вул. Хорива, буд. 7, офіс 120, ідентифікаційний код 43402312) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "РУДЬ" (03179, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 148/1, ідентифікаційний код 32106398) заборгованість у розмірі 19 726 грн. 86 коп.; інфляційні витрати у розмірі 8 269 грн. 82 коп.; 3% річних у розмірі 1 704 грн 11 коп. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.11.2024.

Суддя Л.Г. Пукшин