Рішення

від 14.11.2024 по справі 922/3010/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3010/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрпромвпровадження" (01133, м. Київ, пров. Лабораторний, 1) до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 199) про стягнення 591'788,21 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрпромвпровадження" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", в якому просить суд стягнути з відповідача основний борг у сумі 378'967,92 грн, інфляційні втрати у сумі 196'184,37 грн та 1% річних у сумі 16'635,92 грн за Договором поставки №238/07-583-ВК від 26.06.2019.

Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 року відкрито провадження у справі №922/3010/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

18.09.2024 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№23571), в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з відсутністю доказів поставок. Крім того, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на наявність військового стану, та як наслідок настання форс-мажорних обставин, що відповідно до п.11.1 договору звільняє від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків по даному договору.

23.09.2024 року позивач надав до суду відповідь на відзив (вх.№23933), в якій проти доводів відповідача на наявність військового стану зазначав, що вищевказана обставина виникла значно пізніше, аніж зобов`язання щодо сплати за поставлений товар відповідно до умов Договору. На думку позивача, даний факт не відноситься до цієї справи та не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Також відповідачем не було надано до відзиву на позовну заяву сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати, яка б підтверджувала наявність даної обставини, яка б вплинула на виконання зобов`язань за даним Договором. Разом з тим, умовами Договору визначений порядок дії сторін у випадку настання форс-мажорних обставин, що передбачає направлення замовнику письмового повідомлення про неможливість виконання взятих на себе зобов`язань із належним підтвердженням обставин форс-мажору. Позивач також вказав, що він визначав періоди прострочення, на підставі яких здійснював розрахунок штрафних санкцій, згідно первинних бухгалтерських документів, що містяться у матеріалах справи та належним чином підтверджують здійснення господарських операцій за Договором №238/07-583-ВК від 26.06.2019.

01.10.2024 від представника відповідача надійшли письмові заперечення (вх.24568), в яких відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

02.10.2024 від представника відповідача надійшла заява (вх. 24679), в якій відповідач надав до суду контррозрахунок інфляційних та річних.

08.10.2024 позивач надав до суду заяву (вх.№25352) з додатковими поясненнями на заперечення відповідача, в яких зазначив, що ним не здійснювалось нарахувань саме штрафних санкцій у розумінні ст. 230 ГК України. Водночас, інфляційне нарахування на суму боргу та передбачений умовами договору 1% річних не є штрафними санкціями, отже відповідні суми не підлягають зменшенню за приписами статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

14.11.2024 від представника позивача надійшла заява про долучення додаткових доказів. Крім того позивач просить суд визнати поважними причини пропуску строків на подання доказів.

Суд, розглянувши заяву позивача про поновлення строку на подання доказів, зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В обґрунтування поновлення строку на подання доказів позивач посилається на те, що під час підготовки документів працівником ТОВ Науково-виробниче підприємство "Укрпромвпровадження" через великий обсяг первинних бухгалтерських документів, документів, що підтверджують перевезення та отримання товару, а також, у зв`язку з короткими строками не було долучено разом з позовною заявою документи на постачання товару від 07.09.2021 на суму 27'998,40 грн. Також позивач просить звернути увагу на те, що ним у встановлені строки згідно норм Податкового кодексу України було сформовано податкові зобов`язання на вказану суму поставки, а відповідачем, відповідно, було прийнято податковий кредит.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивача та поновити останньому строк на подання доказів по справі та прийняти подані позивачем документи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини.

26.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрпромвпровадження" (далі - позивач, постачальник) та Державним підприємством Завод "Електроважмаш" (далі - відповідач, замовник) (наразі - Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини") було укладено Договір поставки № 238/07-583-ВК (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити продукцію партіями у власність замовника, а замовник зобов`язується прийняти від постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим Договором.

Відповідно до п.1.2. Договору найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, відповідно до Національного класифікатора України ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник", затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015 № 1749 зазначаються у Специфікації №1 (Додаток № 1), яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Постачальник здійснює поставку продукції замовнику партіями протягом 30 (Тридцять) календарних днів, з моменту отримання письмового листа Замовника, згідно з пунктом 1.3. цього Договору (п.2.1. Договору).

Передача продукції здійснюється на складі замовника за адресою: м. Харків, пр. Московський, 299 (п.2.2. Договору).

Відповідно до п.3.1. Договору загальна вартість цього Договору складає 11'588'958 грн (Одинадцять мільйонів п`ятсот вісімдесят вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят вісім грн 00 коп.), у т.ч. ПДВ 20% - 1'931'493 грн. (Один мільйон дев`ятсот тридцять одна тисяча чотириста дев`яносто три грн 00 коп.).

Відповідно до п. 4.1 Договору розрахунки за партію продукції здійснюються замовником шляхом оплати за фактично отриману партію продукції на протязі 60 календарних днів від дня поставки на склад замовника.

Загальна вартість поставленого позивачем за Договором товару становить 1'103'268,18 грн, що підтверджується належним чином завіреними копіями видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи.

Претензії щодо якості та кількості товару від відповідача не надходили.

Відповідачем було оплачено товар на суму 718'919,46 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями/інструкціями.

Крім того, відповідачем було здійснено повернення товару на загальну суму 5380,80 грн.

Позивач зазначає, що станом на момент звернення до суду, сума поставленого, але не оплаченого товару становить 378'967,92 грн.

На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем надаються належним чином завірені копії документів (товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, довіреності, платіжні доручення, податкові накладні з квитанціями).

Крім того, заборгованість підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2021, що був підписаний уповноваженими особами з обох сторін та підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Позивач звертався до відповідача з вимогою про погашення простроченої заборгованості щодо оплати товару одержаного згідно Договору, а також з проханням надати графік погашення такої заборгованості шляхом надсилання відповідного листа-вимоги № 128 від 16.06.2023 на офіційну електронну адресу Акціонерного товариства "Укренергомашини": office@ukrenergymachines.com.

Однак, позивачем не було отримано зворотної відповіді від відповідача на вищевказаний лист-вимогу.

Також був складений акт від 31.08.2021 щодо підтвердження суми заборгованості Акціонерного товариства "Завод Електроважмаш" за договором №238/07-583-ВК перед Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Укрпромвпровадження". Вказаний Акт підписаний уповноваженим представником АТ "Завод Електроважмаш". Відповідно до змісту цього Акту АТ "Завод "Електроважмаш" підписанням Акту підтверджує наявність заборгованості в сумі 350'969,52 грн. Крім того, після 31.08.2021 була поставка на суму 27'998,40 грн, що підтверджується видатковою накладною від 07.09.2021, внаслідок чого заборгованість відповідача склала 378'967,92 грн (350'969,52 грн + 27'998,40 грн).

Проте, станом на момент звернення до суду відповідач жодних заходів для погашення заборгованості не вжив.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

У відповідності до ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, предметом даного спору є заборгованість за договором №238/07-583-ВК від 26.06.2019 з додатками, укладеним між ДП Завод "Електроважмаш" та ТОВ НВП "Укрпромвпровадження".

Згідно з додатковою угодою № 4 від 01.12.2021 усі права та обов`язки Замовника за Договором перейшли до Акціонерного товариства "Укренергомашини" з 01.12.2021.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.7 ст.193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На виконання умов Договору, позивач свої зобов`язання по поставці товару виконав у повному обсязі згідно з умовами договору, поставив Відповідачу товар, що підтверджується матеріалами справи.

Повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від відповідача не надходило.

Отже відповідач прийняв відповідний товар, що підтверджується його підписом на видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, проте оплату за отриманий товар не здійснив.

Суд враховує, що сторонами був складений акт від 31.08.2021 щодо підтвердження суми заборгованості Акціонерного товариства "Завод Електроважмаш" за договором №238/07-583-ВК перед Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Укрпромвпровадження". Вказаний Акт підписаний уповноваженим представником АТ "Завод Електроважмаш". Відповідно до змісту цього Акту АТ "Завод "Електроважмаш" підписанням Акту підтверджує наявність заборгованості в сумі 350'969,52 грн. Крім того, після 31.08.2021 була поставка на суму 27'998,40 грн, що підтверджується видатковою накладною від 07.09.2021, внаслідок чого заборгованість відповідача склала 378'967,92 грн (350'969,52 грн + 27'998,40 грн).

Враховуючи те, що відповідач зобов`язання щодо оплати поставленого товару не виконав, на час розгляду справи відповідачем не надано доказів сплати вартості отриманого товару, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 378'967,92 грн основного боргу підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню.

Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини, суд зазначає таке.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на воєнний стан, що унеможливлювали своєчасне виконання своїх зобов`язань.

Відповідно до п. 11.1.,11.2.,11.3. Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків по даному Договору, якщо це невиконання стало наслідком обставин непереборної сили, що виникла після укладання Договору в результаті обставин надзвичайного характеру, які Сторони не могли передбачити або відвернути.

При настанні таких обставин кожна Сторона повинна не пізніше трьох діб повідомити про них у письмовому вигляді іншу Сторону. Повідомлення повинно містити у собі дані про характер обставин, а також офіційні документи, що засвідчують наявність цих обставин. Зазначені вище обставини і їх тривалість підтверджується сертифікатом, виданим Торгово-промисловою палатою України.

Якщо Сторона не надішле або несвоєчасно надішле повідомлення згідно з пунктом 11.2, то вона зобов`язана відшкодувати другій Стороні збитки, яких та зазнала.

Відповідачем не було надано жодного доказу щодо ускладнення виконання відповідачем зобов`язань та не було надіслано інформативного листа від відповідача на адресу позивача про наявність неможливості виконання зобов`язань за даним Договором.

Отже це позбавляє відповідача права посилатися на обставини непереборної сили, і не звільняє його від виконання зобов`язань за Договором №238/07-583-ВК від 26.06.2019.

Крім того, в зв`язку із повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" на всій території України було введено військовий стан.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що постачання товару здійснювалось в період з 2019 по 2021 рік.

Отже, обставина, на яку посилається відповідач (військовий стан), виникла значно пізніше, аніж зобов`язання щодо сплати за поставлений товар згідно з умовами Договору.

Крім того, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Отже, форс-мажор як обставина непереборної сили потребує доведення і належного правового оформлення сторонами в судовому процесі. Саме по собі існування таких надзвичайних і невідворотних обставин не звільняє сторону від відповідальності за порушення взятих на себе зобов`язань.

Суд звертає увагу і на встановлену законодавством форму підтвердження форс-мажорних обставин з боку третіх осіб, якими в Україні виступають Торгово-промислова палата та її регіональні представництва. Ці органи в межах своєї компетенції видають сертифікати про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності. Але лише у разі існування та належного підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між дією форс-мажорних обставин і неможливістю виконання зобов`язання.

При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (Постанови Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі № 911/589/21, від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

Отже лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин (Постанова ВС від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22).

Враховуючи викладене, дана обставина не може слугувати підставою для невиконання грошових зобов`язань за Договором № 238/07-583-ВК від 26.06.2019.

Крім того, аргумент відповідача щодо короткого терміну (85 днів) з моменту підписання передавального акту та початком повномасштабного вторгнення рф, суд вважає, що це не може бути підставою для невиконання договірних зобов`язань перед контрагентами.

Суд звертає увагу, що термін у 85 днів до початку воєнних дій, а також проміжок часу після оголошення військового стану і до теперішнього моменту, є достатнім для здійснення хоча б часткових заходів з погашення заборгованості. Навіть за умови передачі документів, підприємство мало можливість почати комунікацію з позивачем щодо вирішення питання заборгованості або часткового її погашення.

Доказів звернення відповідача до позивача з приводу виконання зобов`язань за договором матеріали справи не містять.

Таким чином, короткий термін з моменту передачі активів до початку війни та проблеми з передачею документів не є достатніми підставами для уникнення виконання договірних зобов`язань або погашення заборгованості перед позивачем.

Щодо нарахування 1% річних та інфляційних.

Крім суми основного боргу, позивачем заявлені до стягнення 1% річних у розмірі 6551,23 грн та інфляційні втрати у розмірі 196'184,37 грн за Договором поставки №238/07-583-ВК від 26.06.2019.

Факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов`язань щодо оплати за отриманий товар підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Зазначене дає позивачу правові підстави для нарахування 1% річних та інфляційних на прострочену заборгованість.

Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Відповідно до п.9.1. Договору сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених цим Договором, відповідно до чинного законодавства України.

За порушення строку оплати продукції, передбаченого цим Договором, Постачальник має право вимагати оплату 1 % річних та індексу інфляційних витрат (п.9.5. Договору).

Позивачем нараховано 1% річних та інфляційні на несплачену суму боргу.

Перевіривши періоди нарахування та відповідні розрахунки 1% річних та інфляційних, суд дійшов висновку про їх арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 6551,23 грн 1% річних та 196'184,37 грн інфляційних є правомірними та підлягають задоволенню.

Відповідач у відзиві на позову заяву просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90%.

Крім того, в наданих до суду запереченнях відповідач вважає, що були важливі підстави несплати заборгованості за поставлені товари.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Положеннями ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України не передбачене право суду на зменшення нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 1% річних.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 1% річних та звільнення його від відповідальності, передбаченої Законом, у зв`язку з чим відмовляє в його задоволенні.

Відповідно до позиції Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19 "що зменшення розміру штрафних санкцій на 99% нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне отримання грошових коштів за надані ним послуги".

Підстав для зменшення 1% річних та інфляційних нарахувань немає, адже законодавство цього не передбачає і Верховний Суд у зазначеній вище постанові про це не вказує.

Крім того, суд звертає увагу, що посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 30.05.2019 у справі №916/2268/18 та №904/3551/18 від 04.06.2019, в якості обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру відсотків річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що у вказаних постановах зазначались обставини щодо зменшення саме розміру неустойки (штрафу, пені), в той час як у даній справі позивачем було заявлено до стягнення тільки відсотки річних, розраховані за погодженою в умовах пункту 9.5. договору ставкою у розмірі 1%, та інфляційних втрат.

Також, відповідач аргументує свою нездатність виконати договірні зобов`язання за договором №238/07-583-ВК від 26.06.2019 року через втрату ринку збуту в рф, у зв`язку із введенням економічних санкцій і заборони на ввезення товарів з України.

Зазначене не може слугувати підставою для звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань.

Крім того, внутрішні економічні труднощі боржника не є підставою для звільнення від виконання договірних зобов`язань перед кредитором.

Також відповідач стверджує, що не зміг швидко знайти нових споживачів своєї продукції після втрати ринку рф. Однак, це є внутрішньою справою підприємства і не може використовуватися як підстава для звільнення від зобов`язань перед іншими контрагентами, у тому числі перед позивачем. Відповідач зобов`язаний вжити всіх можливих заходів для виконання договірних зобов`язань, незалежно від складності поточної ситуації на ринках збуту.

Згідно з ст.218 ГК України, ст.617 ЦК України, практики Європейського суду з прав людини (справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2022 (заява № 59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 року (заява № 18357/91) та інші) відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань правопорушником перед контрагентами не може бути підставою для відмови від виконання грошових зобов`язань та не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Слід також зауважити, що негативні наслідки, такі як накладені арешти на рахунки відповідача, які виникли у ході здійснення останнім власної господарської діяльності ні в якому разі не мають перекладатися на позивача та ведення його господарської діяльності.

Адже, позивач не має нести відповідальність за дії контрагентів, у тому числі, за дії відповідача.

Враховуючи викладене, а також значне прострочення виконання зобов`язання з боку відповідача та відсутність будь-яких дій, націлених на зменшення суми заборгованості, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення 1% річних та інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, правомірними, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, отже, підлягають повному задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м.Харків, просп. Героїв Харкова, буд. 199; код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрпромвпровадження" (01133, м.Київ, провулок Лабораторний,1, офіс 400, код ЄДРПОУ 35141676) основну суму боргу в розмірі 378'967,92 грн, інфляційні втрати у сумі 196'184,37 грн, 1% річних у сумі 16'635,92 грн та 8876,82 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрпромвпровадження" (01133, м.Київ, провулок Лабораторний,1, офіс 400, код ЄДРПОУ 35141676).

Відповідач: Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" (61037, м.Харків, просп. Героїв Харкова, буд. 199; код ЄДРПОУ 05762269).

Суддя І.В. Трофімов