Постанова

від 05.11.2024 по справі 902/43/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 902/43/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Україна"

на рішення Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна"

до Фермерського господарства "Україна"

про стягнення заборгованості в сумі 1 526 891, 36 грн.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Іванов В. П. та представник відповідача - Голубенко О. В.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" (далі - позивач та/або ТОВ "Адама Україна") звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом до Фермерського господарства "Україна" (далі - відповідач та/або ФГ "Україна") про стягнення 1 526 891,36 грн заборгованості, з яких: 949 426,03 грн інфляційних втрат та 577 465, 33 грн 3 % річних.

1.2. На обґрунтування заявлених позовних вимог із посиланнями на положення статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач вказував на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 20.02.2020 № ADV_UKR_1/20 у частині своєчасної поставки товару, на підставі чого ТОВ "Адама Україна" заявлено позов про стягнення з ФГ "Україна" 36 068 804,00 грн, з яких: 21 300 627,53 грн - сума коштів, яка підлягає поверненню (попередня оплата за непоставлений товар з урахуванням курсової різниці); 7 853 157,9 грн - штраф; 2 009 628,15 грн - неустойка; 4 905 390,42 грн - 13 % річних.

07.03.2023 Господарським судом Вінницької області у справі № 902/1142/22 прийнято рішення, відповідно до якого позов задоволено частково, стягнуто з ФГ "Україна" на користь ТОВ "Адама Україна" 21 300 627,53 грн - основного боргу; 7 853 157,90 грн - штрафу; 2 006 917,84 грн - пені; 4 905 390,42 грн - відсотків річних та 540 991,41 грн - витрат на сплату судового збору.

10.04.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В. В. відкрито виконавче провадження № 71525399 на підставі наказу від 07.04.2023 у справі № 902/1142/22, виданого Господарським судом Вінницької області.

У зв`язку з непогашенням вказаної заборгованості (стягнутої за рішенням суду у справі № 902/1142/22) позивачем донараховано суму інфляційного збільшення та 3 % річних.

1.3. У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти позову та просив суд відмовити у його задоволенні, зазначаючи про таке:

- відповідач є аграрним виробником, діяльність якого має сезонний характер, а основний дохід формується за результатами збору врожаю та його реалізації;

- покладення надмірного фінансового тягаря на відповідача в період підготовки та проведення весняно-посівних робіт може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань, а також може стати причиною заборгованості з виплати заробітної плати працюючим та сплати обов`язкових платежів до бюджету;

- інтереси позивача вже фактично компенсовано шляхом реального погашення всіх пред`явлених позивачем сум у процесі виконання судового рішення у справі № 902/1142/22;

- позивачем не наведено та не доведено наявності збитків, завданих невиконанням зобов`язань відповідачем договірних зобов`язань;

- загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань, сплачених відповідачем, складає майже 200 % від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача;

- правовий зміст інституту відповідальності, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, не повинен перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 20.02.2020 між ФГ "Україна" (постачальник) та ТОВ "Адама Україна" (покупець) укладено договір поставки № ADV_UKR_1/20 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого на умовах та в порядку, визначеному договором, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар українського походження, вказаний у пункті 2.1 договору (товар), а покупець зобов`язується прийняти такий товар та оплатити його вартість.

У пункті 5.1 договору сторони погодили, що покупець здійснює попередню оплату у сумі, що становить гривневий еквівалент 576 721, 32 доларів США, в тому числі ПДВ, розрахований за курсом продажу долара США, який складеться на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті здійснення попередньої оплати за товар, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua. Попередня оплата здійснюється покупцем не пізніше 10 (десяти) банківських днів з дати видачі постачальником покупцю товарної аграрної розписки згідно з пунктами 7.1- 7.3 договору.

У випадку порушення строків поставки постачальник сплачує на користь покупця неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (https://bank.gov.ua/) від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки (пункт 8.2 договору).

Відповідно до пункту 8.3. договору сторони погодили, що за прострочення поставки товару строком більше ніж на 10 (десяти) календарних днів (в т. ч. непоставка або неповна поставка товару) - постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 25 % від попередньої загальної вартості товару з ПДВ, зазначеної в пункті 2.2 договору.

Підписанням цього договору сторони погодили, що відмова покупця від договору відповідно до умов цього пункту за жодних умов не може розглядатися як порушення умов договору покупцем та/або бути підставою для застосування до покупця штрафів, пені чи інших видів санкцій, що передбачені договором або підставою для стягнення збитків з покупця.

25.06.2020 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої внесено зміни до розділу 2 договору щодо кількості, попередньої ціни товару та строку поставки.

Із урахуванням укладеної додаткової угоди ФГ "Україна" зобов`язалося поставити ТОВ "Адама Україна" 2100 тонн (+/-10 %) кукурудзи 3 класу (врожаю 2020) у строк з 01.10.2020 до 31.10.2020 (обидві дати включно) та 5000 тонн (+/-10%) кукурудзи 3 класу (врожаю 2020) у строк з 01.11.2020 до 30.11.2020 (обидві дати включно) на умовах поставки DAP ТОВ "Сорочанський мірошник" (22731, Вінницька область, Іллінецький район, с. Сорока, вул. Гагаріна, буд. 3 під літ. "А") згідно з правилами Інкотермс 2010.

На виконання умов даного договору позивач вніс на банківський рахунок відповідача передплату в сумі 14 109 488, 62 грн відповідно до платіжного доручення від 21.02.2020 № 584. Вказана сума є гривневим еквівалентом 576 721,32 доларів США за курсом, що обліковується на сайті www.kurs.com.ua станом на 20.02.2020 (1 долар США = 24,4650 грн).

Відповідач поставку товару за договором не здійснив, позаяк доказів протилежного матеріали справи не містять, та такий факт визнається відповідачем.

Внаслідок невиконання відповідачем у добровільному порядку зобов`язання щодо поставки товару за договором ТОВ "Адама Україна" звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом до ФГ "Україна" про стягнення 21 300 627,53 грн попередньої оплати за непоставлений товар з урахуванням курсової різниці, 7 853 157,90 грн штрафу, 2 009 628, 15 грн неустойки та 4 905 390, 42 грн 13 % річних.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.03.2023, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.07.2023 у справі № 902/1142/22, стягнуто з ФГ "Україна" на користь ТОВ "Адама Україна" 21 300 627,53 грн основного боргу, 7 853 157,90 грн штрафу, 2 006 917,84 грн пені, 4 905 390, 42 грн відсотків та 540 991, 41 грн витрат на сплату судового збору. В решті позову щодо стягнення 2 710,31 грн пені відмовлено, у зв`язку з чим витрати зі сплати судового збору в сумі 40,65 грн залишено за позивачем.

07.04.2023 на виконання вказаного рішення видано наказ, який надіслано на адресу стягувача.

10.04.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В. В. відкрито виконавче провадження № 71525399 на підставі наказу від 07.04.2023 у справі № 902/1142/22, виданого Господарським судом Вінницької області.

02.10.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В. В. закінчено виконавче провадження № 71525399, оскільки судове рішення в примусовому порядку фактично виконане, заборгованість стягнута з боржника в повному обсязі відповідно до вимог виконавчого документа.

Згідно з листом приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука В. В. від 07.12.2023 та довідки Акціонерного товариства "Сітібанк" від 11.12.2023 грошові кошти за виконавчим документом у повному обсязі перераховано стягувачу 02.10.2023.

Предметом позову у даній справі є вимоги ТОВ "Адама Україна" до ФГ "Україна" про стягнення 949 426, 03 грн інфляційних втрат та 577 465, 33 грн 3 % річних у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору та фактичним виконанням відповідачем судового рішення про стягнення з боржника коштів з простроченням.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 у справі № 902/43/24 (суддя Міліціанов Р. В.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 (Олексюк Г. Є - головуючий, судді: Мельник О. В., Гудак А. В.), позов задоволено; стягнуто з ФГ "Україна" на користь ТОВ "Адама Україна" 949 426,03 грн інфляційних втрат та 577 465, 33 грн 3 % річних.

3.2. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що позивачем правомірно нараховано 3 % річних та інфляційні втрати з дати виникнення грошового зобов`язання у гривні з огляду на погоджені сторонами умови щодо дати розірвання договору, починаючи з 25.10.2022 до дати фактичного повного погашення суми заборгованості 01.10.2023. Заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача 3 % річних за період з 25.10.2022 по 01.10.2023 та інфляційних втрат є правомірною. Відповідачем не надано іншого розрахунку відсотків річних та інфляційних втрат, тому позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Суди попередніх інстанцій також відхилили доводи відповідача з приводу можливості суду зменшити нараховані 3 % річних та інфляційні втрати з посилання на правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, оскільки дана правова позиція щодо можливості зменшення судом відсотків річних стосується випадків їх визначення у договорі та збільшеному розмірі порівняно із частиною 2 статті 625 ЦК України. У випадку заявлення вимог про стягнення 3 % річних, такі відсотки зменшенню судом не підлягають, оскільки положення частини 2 статті 625 ЦК України є мінімально допустимою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання.

Разом з цим суд апеляційної інстанції взяв до уваги те, що стягнуті грошові суми не перевищують суми основного боргу, яка стягнута у справі № 902/1142/22, тому цілком відповідають принципу співмірності. Розмір відсотків річних не є надмірним, а визначено саме в тому розмірі, який передбачає стаття 625 ЦК України. Нараховані суми відсотків річних та інфляційних втрат не є значними в порівнянні із сумою заборгованості, яка існувала на час прострочення. В той же час суд вказав, що відповідач користувався грошовими коштами позивача близько одного року з моменту звернення позивача до суду.

Окрім того, апеляційний господарський суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази того, що заявлені до стягнення суми є надмірним тягарем для відповідача, а тому доводи відповідача про те, що стягнення із нього інфляційних втрат та відсотків річних у заявленому розмірі призведе до тяжкого фінансового становища відповідача, не підтвердженні належним чином.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 у справі № 902/43/24, ФГ "Україна" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. Так, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права, а саме положення статей 3, 551, 625 ЦК України, статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, відповідно до якого, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір пені, штрафу та відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Скаржник звертає увагу на те, що відповідачем у тексті відзиву заявлено клопотання про зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат. Проте суди першої та апеляційної інстанцій не врахували та не надали оцінки тому факту, що: у межах справи № 902/1142/22 позивачу компенсовано втрати від знецінення грошових коштів та загалом стягнуто з відповідача 36 068 804 грн, що покриває фактичні втрати позивача від знецінення за періоди від прострочення сплати коштів, заявлені у даній справі; ТОВ "Адама Україна" не зазнало збитків від порушення грошового зобов`язання відповідачем.

Суд апеляційної інстанції хоча і посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, однак не врахував висновки щодо можливості зменшення розміру відсотків річних на підставі статті 551 ЦК України та 233 ГК України, а тому неправомірно послався на те, що розмір річних зменшити немає можливості, оскільки заявлені річні до стягнення у розмірі 3 %, а не у збільшеному розмірі.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що з огляду на господарську діяльність відповідача, причини неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної оплати і його ступінь вини, відсутність у матеріалах справи доказів про понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати та неспівмірність заявлених до стягнення сум із вартістю поставленого товару, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, стягнення річних та інфляційних в заявленому розмірі не може бути джерелом збагачення кредитора.

4.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 3, 551, 625 ЦК України, статті 233 ГК України про зменшення судом інфляційних втрат.

Скаржник наголошує, що правова природа інфляційних та відсотків річних однакова, регулюються однією статтею ЦК України, а саме статтею 625 ЦК України. Наразі існує судова практика щодо можливості зменшення розміру відсотків річних на підставі статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18). Однак, за твердженням скаржника, відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості зменшення інфляційних втрат на підставі статей 3, 551, 625 ЦК України, статті 233 ГК України.

Скаржник також звертає увагу на те, що стягнення з відповідача інфляційних втрат та відсотків річних у заявленому розмірі призведе до тяжкого фінансового становища підприємства відповідача, до затримки виплати заробітної плати, неспроможності винаймати необхідне для виробничої діяльності майно, неспроможності розрахуватись з кредиторами підприємства, що неминуче призведе до зупинення діяльності підприємства, а згодом до його можливого банкрутства.

Потрібно також врахувати, що відповідач є аграрним виробником, діяльність якого має сезонний характер, а основний дохід формується за результатами збору врожаю та його реалізації. Покладення надмірного фінансового тягаря на відповідача в період підготовки та проведення весняно-посівних робіт може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань, а також може стати причиною заборгованості з виплати заробітної плати працюючим та сплати обов`язкових платежів до бюджету.

Таким чином, з урахуванням наведеного суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду спору повною мірою не з`ясували обставини справи.

Враховуючи вищевикладене, скаржник вважає, що суди не реалізували свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України, щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, не забезпечили також баланс інтересів сторін.

4.5. ТОВ "Адама Україна" у відзиві просить залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення - без змін та покласти судові витрати на скаржника.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Проаналізувавши підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, наведені скаржником у тексті касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що основним питанням, яке постало перед Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, є наявність або навпаки підстав для зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних за клопотанням сторони.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, то Верховний Суд зазначає таке.

Підставою касаційного оскарження судових рішень в частині задоволення вимог про стягнення 3 % річних відповідачем визначено пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 233 ГК України та статей 3, 551, 625 ЦК України, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, щодо можливості зменшення відсотків річних.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункт 8.38 постанови).

В ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22 та від 18.05.2021 у справі № 904/3177/20, якими справи повернуто колегіям Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказано таке: "…Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку".

Вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставини справи № 902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення.

У пункті 8.38 постанови від 15.09.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що: "… виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання".

У пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "… з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав".

Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду, вона у справі № 902/417/18 зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України. Про зазначене вказала й об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 23.05.2024 зі справи № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Згідно з положеннями частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Необхідно враховувати, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (подібний висновок міститься в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц).

Водночас у цій справі суди попередніх інстанцій хоча і проаналізували зазначені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, проте помилково зазначили про те, що 3 % річних зменшенню судом не підлягають, оскільки положення частини 2 статті 625 ЦК України є мінімально допустимою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання, як і не врахували того, що у справі № 902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Разом з цим колегія суддів зауважує, що зазначені вище помилкові посилання судів попередніх інстанцій на положення частини 2 статті 625 ЦК України загалом не призвели до прийняття неправильних по суті рішення та постанови, а тому й не можуть бути достатньою підставою для їх скасування, оскільки, як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції дослідив, чи існують у цій справі підстави та обставини для зменшення процентів річних, надавши оцінку у зазначеному контексті доводам сторін спору, зазначивши, що: стягнуті грошові суми не перевищують суми основного боргу, яка стягнута у справі № 902/1142/22, тому цілком відповідають принципу співмірності; розмір відсотків річних не є надмірним, а визначено саме в тому розмірі, який передбачено статтею 625 ЦК України; нараховані суми відсотків річних та інфляційних втрат не є значними в порівнянні із сумою заборгованості, яка існувала на час прострочення; відповідач користувався грошовими коштами позивача близько одного року з моменту звернення позивача до суду; в матеріалах справи відсутні докази того, що заявлені до стягнення суми є надмірним тягарем для відповідача, а тому доводи відповідача, що стягнення із нього інфляційних втрат та відсотків річних у заявленому розмірі призведе до тяжкого фінансового становища відповідача, не підтвердженні належним чином.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 зазначила, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.

З огляду на викладене Верховний Суд не встановив підстав для зменшення розміру 3 % річних, нарахованих позивачем на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, та відповідно для скасування оскаржуваних судових рішень в частині стягнення цих відсотків у сумі 577 465,33 грн.

З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася, тому доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права є необґрунтованими.

5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, то Верховний Суд зазначає таке.

Як підставу для подання касаційної скарги відповідачем також визначено пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 233 ГК України та статей 3, 551, 625 ЦК України про можливість/неможливість зменшення нарахованих інфляційних втрат.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Указана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Верховний Суд звертає увагу, що частиною 2 статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання, у нього в силу закону (частина 2 статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Визначені частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (в тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Як вже зазначалось вище, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України.

Разом з цим Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у справі № 904/4334/22 у касаційному порядку, у постанові від 05.10.2023 виклав правовий висновок про те, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення з їх сплати та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Відтак, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що суд не може за клопотанням відповідача (боржника) зменшити розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат.

Переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції, яким було зменшено за клопотанням відповідача (боржника) розмір присуджених до стягнення на користь позивача інфляційних втрат на 95 %, Верховний Суд у постанові від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, зазначив, зокрема, таке:

"7.51. Що ж до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (права суду зменшити нараховані відсотки річних за статтею 625 ЦК України), колегія суддів зазначає таке.

7.52. У розглядуваній справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

7.53. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

7.54. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

7.55. Суд наголошує, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити лише розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України. При цьому, за висновком Суду, підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

7.56. Отже, Верховний Суд звертає увагу, що саме з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Таким чином, Верховний Суд частково погоджується у цій частині з доводами скаржника, що суд мав би (має право) врахувати ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати обов`язок з виконання умов договору в контексті обставин цієї справи тощо. Водночас конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання за Договором, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, має правове значення під час вирішення питання щодо застосування частини третьої статті 511 ЦК України, статті 233 ГК України (щодо права суду зменшувати лише розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України).

7.57. При цьому суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши загальний висновок Великої Палати щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не звернув увагу, що Велика Палата Верховного Суду не зазначала про можливість зменшення інфляційних втрат".

За наслідками розгляду зазначеної справи № 917/991/22 Верховний Суд не погодився із висновками апеляційного суду про відмову у стягненні інфляційних втрат у розмірі 259 560,12 грн, визнав цей висновок суду передчасним і таким, що зроблений без дослідження всіх зібраних у справі доказів на підтвердження наявності, чи навпаки, відсутності підстав для задоволення таких вимог.

Отже, у наведеній постанові від 24.01.2024 у справі № 917/991/22 також викладено правовий висновок щодо неможливості зменшення інфляційних втрат у порядку частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

Цей же висновок Верховним Судом застосовано послідовно, зокрема у постанові від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23.

При цьому Суд зауважує, що хоча висновки судів попередніх інстанцій в частині розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, у тому числі в частині висновку щодо неможливості їх зменшення, не ґрунтуються на неможливості зменшення інфляційних втрат в порядку частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, а містять лише висновки про те, що інфляційній втрати зменшенню не підлягають, адже положення частини 2 статті 625 ЦК України є мінімальною допустимою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання, це не вплинуло на прийняття правильного по суті рішення у відповідній частині.

Верховний Суд наголошує, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

З урахуванням наведеного касаційний суд зазначає, що висновки, про відсутність яких зазначає скаржник, наразі вже сформовані Верховним Судом, у зв`язку з чим підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України в частині розгляду судами вимог про стягнення інфляційних втрат, не знайшла підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ФГ "Україна" в цій частині.

Отже, доводи скаржника про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у цій постанові.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками місцевого і апеляційного судів стосовно оцінки фактичних обставин у цій справі та спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки, що відповідно до норм статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

6.4. Водночас, як уже зазначалося, оскільки після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, колегія суддів відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 4 частини 1 статті 296, статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 902/43/24 за касаційною скаргою Фермерського господарства "Україна" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Україна" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 у справі № 902/43/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Г. М. Мачульський

С. К. Могил