Постанова

від 12.11.2024 по справі 909/550/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 909/550/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Жайворонок Т. Є.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - Міськів О. Т. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства "КБ Ентерпрайз Юкрейн",

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.04.2024,

додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.05.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024

за позовом Приватного підприємства "КБ Ентерпрайз Юкрейн"

до Фермерського господарства "Персей Агро"

про стягнення 1 451 760 грн неустойки.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Приватне підприємство "КБ Ентерпрайз Юкрейн" (далі - Підприємство, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Фермерського господарства (далі - ФГ "Персей Агро", відповідач) про стягнення 1 451 760,00 грн неустойки за користування предметом оренди.

1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення статей 610-612, 614, 759, частини статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань згідно з договором оренди механізмів від 02.04.2018 №02/04-18 (далі - Договір) щодо повернення позивачу орендованої техніки після закінчення строку дії оренди.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.04.2024 (суддя Валєєва Т. В.) зі справи № 909/550/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.2. Додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.05.2024 заяву ФГ "Персей Агро" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково та стягнув з Підприємства на користь відповідача 40 650,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; в задоволенні решти витрат на професійну правничу допомогу відмовив.

2.3. Західний апеляційний господарський суд постановою від 23.09.2024 (колегія суддів: Орищин Г. В., Галушко Н. А., Желік М. Б.), рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.05.2024 та додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.05.2024 залишив без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Підприємство не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.04.2024; додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.05.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 у справі № 909/550/23; ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог та здійснити новий розподіл судових витрат.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували:

- положення статей 3, 6, 11, 509 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19-ц, від 04.10.2023 у справі № 567/1471/21;

- положення частини другої статті 785 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 908/2508/23, від 04.09.2024 у справі № 906/1311/23, від 27.08.2024 у справі № 924/177/24, від 19.07.2023 у справі № 924/746/22, від 13.04.2022 у справі № 924/843/21, від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18, від 31.01.2020 у справі № 916/2724/18 та інших.

4.1.2. Із посиланням на положення пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України) та встановили обставини, що мають суттєве значення (зокрема, щодо можливості повернення об`єкту оренди, інформованості про порушення умов договору та наявності вини) на підставі недопустимих доказів - заявах свідків (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).

4.1.3. За твердженням скаржника, суди у вирішенні питання щодо стягнення неустойки відповідно до положень частин першої, другої статті 614 ЦК України безпідставно посилаються на відсутність вини ФГ "Персей Агро" у неповерненні об`єкта оренди, без урахування обставин, встановлених у судових рішеннях у справі № 909/503/22.

4.1.4. При цьому суди безпідставно посилаються на позицію Верховного Суду, яка викладена у постановах від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, без урахування фактичних обставин спору встановлених у судових рішеннях у означених справах.

4.1.5. У вирішенні питання щодо наявності/відсутності вини орендаря у поверненні об`єкта оренди, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції ухилились від надання оцінки повідомленню Підприємства від 22.01.2021 № 01 про необхідність проведення перевірки технічного стану об`єкта оренди. Також не взяли до уваги, що відповіді на вказане повідомлення відповідач позивачу не надав, що свідчить про ухилення відповідача від обов`язку з повернення об`єкта оренди та невжиття ним заходів для виконання свого обов`язку щодо його повернення.

4.1.6. Водночас, як зазначено у судових рішеннях у справі № 909/503/22, ФГ "Персей Агро" навіть після повідомлення Підприємства від 22.01.2021 не тільки не повернуло об`єкт оренди, але і до грудня 2021 року проводило погашення заборгованості з орендної плати.

4.1.7. Обґрунтовуючи свій висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції безпідставно посилаються на положення статті 509 ЦК України, яка передбачає принцип справедливості, добросовісності та розумності та не враховують, що застосування означеної норми невід`ємно пов`язано із нормами статті 3 ЦК України.

4.1.8. За відсутності у матеріалах справи доказів повернення відповідачем об`єкта оренди, суди безпідставно та необґрунтовано переклали відповідальність за неповернення об`єкту оренди на власника (орендодавця) не взявши до увагу вину орендаря (ФГ "Персей Агро") у невиконанні умов Договору та відсутності дій по поверненню об`єкта оренди.

4.1.9. Доводів на обґрунтування підстав оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, яке залишене без змін судом апеляційної інстанції, касаційна скарга позивача не містить.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість і просить Суд відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Сторонами у справі 02.04.2018 укладено договір оренди механізмів, за умовами якого орендодавець (Підприємство) зобов`язалося передати орендареві (ФГ "Персей Агро") в строкове платне користування механізми (далі - техніка), а орендар зобов`язався прийняти техніку орендодавця та сплачувати орендодавцеві орендну плату за її використання (пункт 1.1 Договору).

5.2. Предметом договору оренди є: сівалка Quivogne Prosem-K/8 FIJA, 600/8, серійний номер 53231, рік випуску 2013; сівалка пневматична PLANTER, серійний номер 2011001, рік випуску 2011.

5.3. За умовами пункту 2.1 Договору орендар зобов`язався використовувати техніку виключно за її цільовим призначенням, з метою провадження сільськогосподарської діяльності та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством.

5.4. Згідно з умовами пункту 3.1 Договору техніка повинна бути передана орендодавцем та прийнята орендарем в термін до "06" квітня 2018 року або в інший термін, додатково погоджений сторонами. Передача техніки здійснюється за місцезнаходженням орендодавця на умовах "FCA - с. Городок, Рівненської область" згідно з "Інкотермс-2010" .

5.5. У пункті 3.2 Договору сторони погодили, що передача техніки в оренду здійснюється сторонами за актом приймання-передачі. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін та скріплюється печатками орендаря та орендодавця (за наявності у орендодавця печатки).

5.6. Техніка вважається переданою в оренду з дати підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі (пункт 4.1 Договору).

5.7. За умовами пункту 4.2 Договору, строк оренди становить з 02.04.2018 до 11.05.2018. На письмову вимогу орендаря строк оренди може бути скорочений, в такому випадку термін дії договору та строк оренди за ним припиняються з моменту отримання орендодавцем відповідної вимоги орендаря (якщо інший строк припинення зазначено у вимозі - зі вказаного у вимозі моменту), а техніка повинна бути повернутою орендарем орендодавцеві протягом 2 діб з моменту припинення терміну дії оренди.

5.8. Згідно з пунктом 5.1 Договору орендна плата за Договором становить 157 800,00 грн, в т.ч. ПДВ 26 300,00 грн, із розрахунку - 3 945,00 грн з ПДВ в день, виплата якої, у відповідності до пункту 5.3 Договору, проводиться у термін до 31.08.2018.

5.9. У разі порушення своїх зобов`язань за цим договором, відповідно до пункту 8.1 Договору, сторони несуть відповідальність, визначену цим договором і чинним законодавством України. Порушення зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

5.10. Відповідно до пункту 8.2 Договору сторони не відповідають за порушення своїх зобов`язань за цим договором, якщо воно відбулося не з їх вини. Сторона вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх заходів, які залежали від неї, для належного виконання зобов`язань.

5.11. У пункті 9.1 Договору сторони погодили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

5.12. Суди встановили, що на виконання умов Договору 02.04.2018 за актом приймання-передачі орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування): сівалку Quivogne Prosem-K/8 FIJA, 600/8, серійний номер 53231, рік випуску 2013; сівалку пневматичну PLANTER, серійний номер 2011001, рік випуску 2011.

5.13. Підприємство зверталося до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом про стягнення з ФГ "Персей Агро" 6 725,02 грн 3 % річних, 15 344,65 грн інфляційних втрат та 1 451 760,00 грн неустойки за неповенення об`єкта оренди період з 01.07.2019 до 31.12.2019 - судова справа № 909/503/22.

5.14. На обґрунтування своїх позовних вимог у справі № 909/503/22 Підприємство посилалося на невиконання ФГ "Персей Агро" умов Договору в частині своєчасності внесення орендної плати, та неповернення орендованої техніки, внаслідок чого, позивачем нараховано неустойку за період з 01.07.2019 до 31.12.2019 за несвоєчасність повернення орендованої техніки.

5.15. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 21.11.2022 у справі № 909/503/22, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023, позовні вимоги Підприємства задовольнив та стягнув з ФГ "Персей Агро", у тому числі і 1 451 760,00 грн неустойки за неповернення об`єкта оренди в розмірі подвійної плати за користування річчю за період з 01.07.2019 до 31.12.2019.

5.16. Звертаючись до суду з позовом у цій справ Підприємство вказує на те, що відповідач так і не повернув предмет оренди, що є підставою для стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної орендної плати за період з 01.07.2020 до 31.12.2020.

5.17. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що у його діях відсутня протиправна поведінка щодо невиконання умов договору та неповернення орендованої техніки (сівалки) позивачу, оскільки техніка після закінчення строку оренди зберігалася за згодою та на прохання уповноваженого представника позивача - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ). Означена особа, у будь-який час мала можливість забрати своє майно і використати його у господарській діяльності Підприємства.

5.18. Також зазначає, що директор позивача - ОСОБА_1 умисно приховує від суду суттєві обставини справи, які б надали можливість з`ясувати дійсний зміст та характер правовідносин з приводу виконання сторонами умов Договору, правовідносин, які склалися між ОСОБА_1 та ФГ "Персей Агро", а також встановити обставини, чи мав орендар можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

5.19. Щодо таких обставин зазначає, зокрема, таке:

- з 2017 року по 2021 рік адвокат ОСОБА_1, який є директором Підприємства фактично був єдиним юристом ФГ "Персей Агро" та згідно з умовами укладеного між ним та відповідачем договору надав комплексну правову допомогу у господарській діяльності відповідача та отримував винагороду за такі послуги;

- після закінчення посівного сезону 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що на наступні сезони оренда сівалки не потрібна, так як ФГ "Персей Агро" придбало у лізинг більш сучаснішу нову сівалку Кінзе 3000 VACUUM 8 рядків з інтерплантом вартістю 1 950 000 грн з ПДВ;

- ОСОБА_1 , як представнику позивача, запропоновано надати інформацію про місце повернення сівалки

- натомість ОСОБА_1 , будучи юристом ФГ "Персей Агро" і довіреною особою, звернувся до голови фермерського господарства ОСОБА_2 з проханням залишити орендовану сівалку на території СВК " Чагрів ", де сівалка зберігалася у період сезону посівних робіт 2018 року з квітня до середини травня. Таке прохання було обумовлено відсутністю у ОСОБА_1 іншого місця зберігання та необхідністю пошуку нових орендарів на означену техніку;

- у період з травня 2018 року до березня 2021 року сівалка не використовувалась у господарській діяльності відповідача і простоювала під навісом саме за проханням ОСОБА_1 , який так і не зміг передати її в оренду іншому орендарю та не знайшов іншого місця для зберігання означеного майна;

- орієнтовно 12.03.2021 ОСОБА_1 за попередньою домовленістю та допомогою голови ФГ "Персей Агро" забрав із території СВК " Чагрів ".

5.20. На підтвердження вказаних обставин відповідач, в порядку статті 88 ГПК України, подав суду нотаріально засвідчені заяви свідків - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

5.21. Також на підтвердження обставин, викладених у заявах свідків відповідач також надав суду:

1) договір про надання послуг від 01.06.2017 № 01/06 (із врахуванням додаткових угод), укладений між фізичною особою-підприємцем ФОП ОСОБА_1 (виконавець) та ФГ "Персей Агро" (замовник), умовами якого передбачено, що замовник в порядку та на умовах, визначених цим договором, надає завдання, а виконавець зобов`язується відповідно до завдання замовника надати йому за плату юридичні та інформаційно-консультаційні послуги, що стосуються організації та господарської діяльності, зокрема консультації та підготовки правочинів, управлінського, фінансового, бухгалтерського, податкового обліку в обсязі та на умовах, визначених договором. Такі послуги ФОП ОСОБА_1 надавав ФГ "Персей Агро" з 01.06.2017 до 31.12.2020;

2) договір фінансового лізингу від 13.04.2018 за № 9-18-64 стф-фл/164, укладений між Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (лізингодавець) та ФГ "Персей Агро" (лізингоодержувач), за умовами якого, відповідач придбав у лізинг сівалку Кінзе 3000VACUUM 8 рядків, з інтерплантом, вартістю 1950000,00 грн;

3) рекомендації НААН України та її структурних підрозділів (інститутів), з яких вбачається, що посадка соняшника та кукурудзи можлива тільки протягом певного обмеженого посівного періоду в році, а саме з квітня по травень (1 місяць).

5.22. Суди також встановили, що обставини взаємовідносин між адвокатом ОСОБА_1 та ФГ "Персей Агро" у період з 01.06.2017 до 31.12.2020 підтверджуються рішеннями суду у справі № 909/356/22.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Причиною спору в даній справі стало питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди.

7.2. Предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

7.3. У розгляді доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України

7.4. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

7.5. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

7.6. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

7.7. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

7.8. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

7.9. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

7.10. Зміст ухвалених у справі рішень свідчить, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили із не доведення позивачем обставин наявності вини відповідача у простроченні повернення орендованого майна позивачу-орендодавцю та умислу в його діях на ухилення від повернення об`єкта оренди, що, в свою чергу, виключає можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України.

7.11. У аспекті порушених скаржником у касаційній скарзі питань та висновків суду апеляційної інстанції Верховний Суд виходить з такого.

7.12. Як вже зазначено вище, суди встановили, що спір виник за Договором оренди стосовно стягнення неустойки, яка підлягає сплаті відповідачем, як орендарем через несвоєчасне виконання ним обов`язку повернути орендоване майно позивачу, як орендодавцю після припинення договору оренди.

7.13. Аналіз положень статей 283- 291 ГК України та статей 759, 763, 773, 785 ЦК України в сукупності дає підстави для висновку, що користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору оренди та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмету найму та суб`єктів договірних правовідносин.

7.14. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

7.15. Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

7.16. Тобто, за змістом наведених вище норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено та за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що, у свою чергу, означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

7.17. Положеннями частини другої статті 785 ЦК України (на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

7.18. Таким чином, після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірність користування майном, яке було передане в найм (оренду), а тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних (договірних) правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та постановах Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 910/11692/20, від 11.07.2023 у справі № 916/1307/22, від 31.08.2021 у справі № 914/1050/20, від 27.08.2024 у справі № 924/177/24 .

7.19. Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі) у разі припинення Договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності, як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 924/746/22, від 19.10.2021 у справі № 922/4268/20.

7.20. Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що Договір оренди припинив свою дію у травні 2018 року і сторонами не вчинялися дії щодо продовження договірних відносин, а тому в силу положень пункту 4.2 Договору орендар мав обов`язок повернути орендовану техніку за актом приймання-передачі, протягом 2 діб з моменту припинення терміну дії Договору. Докази повернення техніки за актом приймання-передачі у матеріалах справи відсутні.

7.21. Водночас, як зазначає відповідач, орендоване майно фактично повернуто позивачу лише у березні 2021 року (орієнтовно 12.03.2021), однак невиконання, ним, як орендарем свого обов`язку з повернення предмета оренди відбулось не з вини відповідача та за відсутності умислу.

7.22. Колегія суддів у вирішенні спірних питань наголошує на тому, що згідно з усталеною та послідовною практикою Верховного Суду у застосуванні положень частини другої статті 785 ЦК України, сам факт невикористання об`єкта оренди орендарем не звільняє відповідача від виконання обов`язку повернути об`єкт оренди на підставі акта прийому-передачі після припинення строку дії договору. Водночас у кожному конкретному випадку суд повинен дослідити та встановити обставини щодо наявності вини орендаря у неповерненні об`єкта оренди та наявності можливості у орендаря виконати свій обов`язок щодо повернення об`єкта оренди. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку, передбаченому частиною другою статті 785 ЦК України, обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки, як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18.

7.23. Згідно з частинами першою, другою статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

7.24. Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов`язку. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18.

7.25. Колегія суддів зазначає, що у постанові об`єднаної палати у справі від 13.12.2019 № 910/20370/17 викладено низку висновків Верховного Суду, зокрема, щодо обрання способу захисту у спірних правовідносинах щодо захисту порушеного права у разі несвоєчасного повернення майна орендодавцю, щодо предмету доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України, у тому числі і висновку щодо тягаря доказування, зокрема, чи спростовано відповідачем-орендарем належними та достатніми доказами відсутність його вини у простроченні повернення орендованого майна позивачу-орендодавцю за наслідком розірвання договору оренди.

7.26. Об`єднана палата у означеній постанові наголосила, що до предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку, передбаченому частиною другою статті 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди або його розірвання належать обставини, пов`язані з невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

7.27. Крім того Верховний Суд неодноразово наголошував, що обставини вчинення орендарем дій із повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України.

7.28. Така правова позиція Верховного Суду є сталою та послідовною і наведена, зокрема, у численних постановах Суду, у тому числі і у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, і яка була врахована судами попередніх інстанцій, як свідчить зміст судових рішень.

7.29. У контексті наведених вище сталих та послідовних висновків Верховного Суду у вирішенні доводів та вимог касаційної скарги позивача колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом(частини перша, третя статті 13 ГПК України).

7.30. Водночас завданням суду є сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом, зберігаючи при цьому об`єктивність і неупередженість.

7.31. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

7.32. Відповідність процесуальної дії щодо оцінки доказів у справі має здійснюватись на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідженні наявних у справі доказів, у порядку передбаченому статтею 86 ГПК України, з огляду на те, що встановлення фактичних обставин у конкретній справі залежить від всіх юридично значущих фактів і обставин, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується виходячи з предмету спору та підстав і заперечень сторін.

7.33. Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанції, надали оцінку наявним у матеріалах справи доказам та доводам сторін на обґрунтування своєї позиції та установили і констатували, що після закінчення посівного періоду у травні 2018 року до березня 2021 року (після закінчення терміну дії Договору) предмет оренди (сівалка) не використовувався у господарській діяльності відповідача (орендаря) та перебував на території території СВК "Чагрів" саме за проханням директора позивача - ОСОБА_1 , що підтверджується наявними у матеріалах справи нотаріально засвідченими заявами свідків.

7.34. Суди також зазначили, що наявною у матеріалах справи копією договору про надання послуг від 01.06.2017 за № 01/06 із додатковими угодами до нього, підтверджуються обставини перебування директора позивача - ОСОБА_1 у спірний період у тісних господарських правовідносинах з відповідачем. Зокрема, директор позивача ОСОБА_1 надавав ФГ "Персей Агро" юридичні та інформаційно-консультаційні послуги, які стосувалися організації та господарської діяльності господарства, та, відповідно, був обізнаним з особливостями господарської діяльності відповідача, у тому числі і з наявністю між сторонами спору щодо оренди майна.

7.35. Водночас ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора Підприємства (позивача) та одночасно співпрацюючи з відповідачем у спірний період (надаючи юридичні послуги відповідачу в період з 01.06.2017 до 31.12.2020), не вчиняв жодних дій, направлених на повернення переданого в оренду майна. Зокрема, і будь-яких дій щодо звернення до відповідача з вимогами про повернення орендованого майна та/або звернення до суду з відповідними вимогами про повернення орендованого майна, тощо.

7.36. З огляду на що суди і встановили відсутність вини орендаря у неповерненні предмета оренди, яка позивачем не була доведена належними та допустимими доказами.

7.37. У аспекті наведених вище фактичних обставин спору, надаючи оцінку наведеним у касаційній скарзі доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду у системному застосуванні статей 3, 6, 11, 509 ЦК України та частини другої статті 785 ЦК України у подібних правовідносинах, у означених скаржником постановах Суду (пункт 4.1.1. цієї постанови), колегія суддів виходить з такого.

7.38. Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства (такий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19-ц, на яку здійснено посилання в касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК).

7.39. Таким чином при вирішенні питання дотримання принципу пропорційності у спірних правовідносинах у застосуванні положень статей 3, 6, 11, 509 та частини другої статті 785 ЦК України у системному зв`язку, суд касаційної інстанції враховує саме фактичні обставини спору, встановлені судами попередніх інстанцій. Зокрема, обставини перебування директора позивача - ОСОБА_1 у спірний період у тісних господарських правовідносинах з відповідачем (юридичний супровід господарської діяльності відповідача) та обізнаність останнього про наявність договірних правовідносин оренди з ФГ "Персей Агро" (договір зі сторони позивача підписаний цією особою).

7.40. Саме за відсутності у матеріалах справи доказів, які б спростували доводи відповідача, що неповернення предмета оренди відбулось з вини орендаря та за відсутності у матеріалах справи доказів на спростування обставин щодо бездіяльності орендаря, у тому числі і доказів на підтвердження обставин умисного утримання орендарем предмета оренди та/або вчинення орендарем будь-яких перешкод у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди, суди першої та апеляційної інстанції і дійшли висновку про те, що у спірних правовідносинах саме позивач не дотримувався принципу добросовісності. Натомість в діях відповідача відсутній умисел на ухилення від повернення об`єкта оренди.

7.41. У цьому аспекті Суд наголошує, що позивач на обґрунтування підстав для застосування положень частини другої статті 785 ЦК України посилається лише на повідомлення відповідача про необхідність проведення перевірки технічного стану об`єкта оренди датоване 22.01.2021. Однак означене повідомлення відсутнє у матеріалах справи. При цьому, суди також встановили відсутність в матеріалах справи жодних доказів щодо вчинення позивачем будь-яких дій, направлених на повернення наданої в орендну техніки у період з 01.07.2020 до 31.12.2020.

7.42. Натомість відповідач на обґрунтування своєї позиції по суті спору надає докази на підтвердження обставин щодо відсутності його вини та умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди, які і були оцінені судами у порядку передбаченому статтею 86 ГПК України та слугували підставою висновку, що неповернення предмета оренди у спірний період відбулось саме з вини відповідача та за відсутності умислу орендаря.

7.43. Зазначене вище вказує на виконання відповідачем вимог законодавства щодо доведеності обставин відсутності його вини у неповерненні об`єкта оренди, а висновки судів першої та апеляційної інстанції у цій справі у повній мірі узгоджуються та відповідають усталеній правовій позиції Верховного Суду у застосуванні частини другої статті 785 ЦК України.

7.44. Посилання скаржника на незастосування у спірних правовідносинах положень частини другої статті 795 ЦК України згідно з якою повернення наймачем предмета договору найму підтверджується відповідним документом (актом) підписаним сторонами договору, у контексті наведених вище фактичних обставин спору Суд відхиляє, оскільки сам позивач, як у позовній заяві, так і у подальшому (в усіх без винятку поданих позивачем заявах по суті спору не заперечує, факт повернення об`єкта оренди відповідачем у березні 2021 року.

7.45. Разом з тим посилання Підприємства в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду, зазначені у пункті 4.1.1. цієї постанови фактично зводяться до цитування норм закону та загальних висновків Верховного Суду щодо питання застосування положень частини другої статті 785 ЦК України, однак при цьому скаржником не наведено конкретних доводів на спростування висновків суду апеляційної інстанції, окрім висловлення незгоди з такими висновками.

7.46. У цьому контексті Суд звертає увагу, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

7.47. Верховний Суд також Суд зазначає, що зважаючи на закріплені у пункті 6 статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності та, ураховуючи індивідуальний характер підстав, якими у спірних конкретних правовідносинах щодо застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, обумовлюється наявність/відсутність "негайного повернення наймодавцеві речі" та вчинення/не вчинення "належних дій/заходів щодо повернення", а також оціночний характер цих категорій, зумовлюють висновок про відсутність як універсального переліку обставин, які мають кваліфікуватись як "негайне повернення" так відсутності універсального переліку дій/заходів орендаря, що можуть вважатись належними щодо негайного поверненням майна та вказувати, що є належними діями /заходами з повернення майна, втім у кожному конкретному випадку суд має розглядати справу з дотриманням статей 2, 210, 86 ГПК України з огляду на доводи та заперечення сторін. Подібні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.08.2024 у справі № 924/177/24.

7.48. Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Судами, у справі, що розглядається, надано оцінку всім, наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, що відповідає приписам статей 73 - 80, 86 ГПК України та дійшли висновку про відсутність вини та умислу орендаря у невиконанні зобов`язання з повернення предмета оренди. Тобто, відсутність підстав для застосування до відповідача неустойки передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України.

7.49. Верховний Суд у цій частині також окремо відмічає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц).

7.50. Разом з тим, за результатами розгляду матеріалів касаційної скарги та аналізу висновків судів першої та апеляційної інстанції колегією суддів встановлено, що правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених позивачем справах хоча і в певній частині мають однакове правове регулювання, але істотно відмінні за змістовним критерієм (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданих справах з іншого) заявленими позовними вимогами однак суттєво різняться за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення.

7.51. При цьому, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішень, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним наведених скаржником постановах Верховного Суду, і ці висновки у застосуванні положень частини другої статті 785 ЦК України не є різними за своїм змістом, а зроблені судами за інших встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що зумовило прийняття відповідного рішення.

7.52. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд також наголошує, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у вказаних вище постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. Водночас зміст зазначених скаржниками постанов Верховного Суду не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах. У означених справах судами попередніх інстанцій не встановлено обставин суперечливої або недобросовісної поведінки позивача, як і відсутність доведення позивачем (орендодавцем) обставин за яких він був позбавлений можливості повідомити орендодавця про безпідставність неповернення об`єкта оренди після закінчення строку дії Договору.

7.53. Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи скаржника про неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.09.2024 у справі № 908/2508/23, від 04.09.2024 у справі № 906/1311/23, від 27.08.2024 у справі № 924/177/24, від 19.07.2023 у справі № 924/746/22, від 13.04.2022 у справі № 924/843/21, від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18, від 31.01.2020 у справі № 916/2724/18.

7.54. Суд також зазначає про необґрунтованість доводів скаржника із посиланням на неправильне застування судами статей 3, 6, 11, 509 ЦК України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19-ц, від 04.10.2023 у справі № 567/1471/21, оскільки судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, з огляду на предмет та підстави позову у наведених скаржником справах суттєву роль у визначенні неподібності правовідносин відіграє і нормативно-правове регулювання, зокрема незастосування у спірних правовідносин у справі положень частини другої статті 785 ЦК України, тобто зазначені вище справи і справа, яка переглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин зі справою, що розглядається № 909/550/23 за змістовим критерієм.

7.55. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про не підтвердження підстави касаційного оскарження, з посиланням на положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.56. Скаржник у касаційній скарзі також зазначає про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення (зокрема, стосовно належного повідомлення орендаря про припинення правовідносин за договором оренди) на підставі недопустимих доказів.

7.57. Разом з тим доводи касаційної скарги в цій частині не містять належного обґрунтування, зокрема, які саме докази не дослідили суди першої та апеляційної інстанції, як і не містять доводів стосовного наслідків впливу означеного на результат вирішення судами спору по суті.

7.58. При цьому саме тільки посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.

7.59. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи декларативно зводяться лише до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.

7.60. У цьому аспекті посилаючись на неврахування судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин спору, які встановлені у рішеннях суду у справі № 909/503/22, по суті лише повторює висновки судів щодо закінчення строку дії, укладеного між сторонами Договору оренди, наполягаючи на підтвердженні обставин неправомірності дій орендаря та не враховує, що такі висновки насправді є лише оцінкою суду у означеній скаржником справі, а не фактичними обставинами, що створюють преюдицію.

7.61. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 міститься такий правовий висновок: "Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи".

7.62. У постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

7.63. Разом з тим, як встановив суд апеляційної інстанції у справі № 909/503/22 суди у вирішенні спору не встановлювали обставин, пов`язаних із висновками про недобросовісність дій орендаря.

7.64. Що ж стосується доводу скаржника про те, що надані відповідачем докази (заяви свідків та договір про надання послуг від 01.06.2017 за № 01/06 із додатковими угодами до нього) у підтвердження відсутності вини орендаря у неповерненні об`єкта оренди про припинення правовідносин за Договором є неналежними та недопустимими, Верховний Суд зазначає таке.

7.65. Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

7.66. Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

7.67. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18).

7.68. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

7.69. Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.

7.70. Згідно з частинами першою та другою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

7.71. Натомість умови допустимості використання показань свідка визначені у статтях 87, 88 ГПК України.

7.72. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що скаржником не доведено факту встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів у справі. При цьому такі доводи скаржника зводяться передусім до намагань здійснити переоцінку наявних у справі доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини другої статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.73. Водночас доводи касаційної скарги у цій частині за своїм змістом також фактично зводяться лише до незгоди зі встановленими судами обставинами справи. За таких обставин Суд також не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з наведених вище підстав.

7.74. Стосовно оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, то слід зазначити, що скаржник не наводить інших міркувань/доводів/аргументів стосовно наявності підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції. Тобто вимоги касаційної скарги фактично ґрунтуються на позиції, що таке судове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі, а відтак у разі скасування основного рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

7.75. Наведене вище у розділі 7 цієї постанови в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги Підприємства.

7.76. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи викладені у відзиві на касаційну скаргу.

7.77. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

7.78. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.2. Згідно з частинами першою, другої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах зазначених в розділі 4 цієї постанови не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу позивача, слід залишити без задоволення.

9. Судові витрати

9.1. Судовий збір у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Касаційний господарський суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "КБ Ентерпрайз Юкрейн" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.04.2024, додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.05.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 зі справи № 909/550/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Жайворонок