Рішення

від 12.11.2024 по справі 705/2466/24

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 705/2466/24

Номер провадження2/711/2480/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі головуючого-судді Демчик Р.В., при секретарі Бутовській Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Черкасиобленерго» про встановлення орендної плати за нерухоме майно і земельну ділянку,-

встановив:

ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до ПАТ «Черкасиобленерго» (Код ЄДРПОУ 22800735, вул. Гоголя, 286 м. Черкаси, 18002) про встановлення орендної плати за нерухоме майно і земельну ділянку.

Позов обґрунтовує тим, що його право власності на житлову нерухомість підтверджено договором дарування від 27.05.1994 року, а на земельну ділянку Державним актом від 22.04.2008 року. Але, ПАТ «Черкасиобленерго» помилково, визначивши їх правовий характер та форму власності, самоправно влаштувало в його квартирі комерційний вузол обліку для споживачів інших будинків. У весь час з 2013 року він повторює: «Це моя приватна власність», «Не торкайтесь,заберайтесь», Його слова не діють, чиновники не квапляться і стоять осторонь. ПАТ «Черкасиобленерго» продовжує користуватися його майном, на якому влаштувало свій вузол обліку та трансформував його відчуження. Згідно сукупності загальних правових норм ЦК, таке користування ототожнюється як оренда (плата, термін, розподіл обов`язків), що відповідає Закону України «Про оренду землі», а при оренді житла ЖК України. Розрахунок орендної плати вузол обліку займає 3м2 житлової площі і щомісячна вартість 100 грн/м2 та 5м2 земельної ділянки, вартістю 20 грн/м2, а разом це складає суму 400 грн./міс., і за 2013-2024 роки або 120 місяців орендна плата зросте до 48000 грн. Відповідач згоди не надає.

Просить стягнути з ПАТ «Черкасиобленерго» на його користь 48000 грн. за оренду нерухомого майна і земельної ділянки та вузлом обліку електричної енергії по АДРЕСА_2 .

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаськой області від 20.05.2024 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Черкасиобленерго» про встановлення орендної плати за нерухоме майно і земельну ділянку направлено за підсудністю на розгляд до Придніпровського районного суду м. Черкаси.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 14.08.2024 року ухвала Уманського міськрайонного суду Черкаськой області від 20.05.2024 року залишена без змін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024 року, справа передана в провадження судді Демчика Р.В.

04.09.2024 року ухвалою суду відкрите спрощене позовне провадження у справі.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву, в якій справу просив розглянути у його відсутності, оскільки не може з`явитися в судове засідання за станом здоров`я.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву, в якій справу просив розглянути у його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом І групи загального захворювання по зору, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 30.06.2016 року.

Як вбачається з договору дарування від 27.05.1994 року ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , прийняли в дар кожен в рівних долях належну ОСОБА_2 1/3 частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_2 , який розташований на присадибній земельній ділянці, розміром 2035 кв.м.

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 22.04.2008 року, ОСОБА_1 , який проживає в АДРЕСА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,0342 га.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд наголошує, що саме засада змагальності опосередковано, через її контролюючу функцію, є гарантом законності, об`єктивності, неупередженості та повноти судового розгляду справи.

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (Рішення у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії», від 23 червня 1993 року, заява № 12952/87, п. 63).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав. При цьому, важливим є встановлення оптимального співвідношення активності сторін та активності суду.

В рішеннях де Європейський суд з прав людини дійшов висновку про порушення ст. 6 Конвенції, зазначено таке: Суд відзначає, що одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні п. 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Лобо Мачадо проти Португалії» (Lobo Machado v. Portugal) і «Фермьойлєн проти Бєльгії» (Vermeulen v. Belgium) від 20 лютого 1996 р., ReportsofJudgment sand Decisions 1996-I, сс. 206-07, п. 31 і п. 23, п. 33, відповідно, та рішення у справі «Нідерост-Губер проти Швейцарії» (Nidero st Huberv. Switzerland) від 18 лютого 1997 р., Reports 1997-I, с. 108, п. 24).

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до змісту статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст.83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно із ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, відповідно до ч.2 статті 78 ЦПК України, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з цим, в судовому засіданні позивачем не надано належних, достовірних та допустимих доказів, які підтверджують те, що між сторонами існують правовідносини, які виникли з договорів оренди будь-якого нерухомого майна, належного на праві власності позивачу у зв`язку з чим в задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з його недоведеністю.

Оскільки позивач є інвалідом І групи, звільнений від сплати судового збору, а в задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати по сплаті судового збору слід віднести за рахунок держави.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 141, 259, 265, 268, 273, 274, 277, 279, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Черкасиобленерго» про встановлення орендної плати за нерухоме майно і земельну ділянку відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Р.В.Демчик.

Повне судове рішення складене 12.11.2024 року.

Головуючий: Р. В. Демчик