ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6318/24 Справа № 243/7171/23 Суддя у 1-й інстанції - Сидоренко І. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.,
суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.
секретар судового засідання Гладиш К.І.
сторони справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, відповідно доч.2ст.247ЦПК Українибез фіксаціїсудового засіданняза допомогоюзвукозаписувального технічногозасобу,без участіучасників справі, впорядку спрощеногопозовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2024 року, ухваленого суддею Сидоренко І.О., в режимі дистанційного судового провадження, повний текст судового рішення складено 09 квітня 2024 року,
ВСТАНОВИВ
У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення грошових коштів недоотриманої пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , після смерті якої позивач отримала спадщину за законом, що підтверджується відповідним свідоцтвом від 17.11.2021 року. Спадщина на яку видане свідоцтво, складається зокрема з недоотриманої пенсії у розмірі 52 889,15 грн., що знаходиться у відповідача.
Звернувшись 17.11.2021 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за отриманням належної позивачу на праві приватної власності грошової суми, позивачу повідомлено, що всю суму недоотриманої пенсії у розмірі 52 889,15 грн. позивач не отримує через законодавчі обмеження, а листом відповідача на адвокатський запит повідомлено, що суми з недоотриманої пенсії позивачу будуть виплачені за наявності відповідного фінансування.
Тому, посилаючись на положення ст.ст.328, 1216, 1218, 1227 ЦК України, позивач просила суд стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на її користь недоотриману пенсію у розмірі 52 889,15 грн.
Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення грошових коштів недоотриманої пенсії задоволені частково.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, на користь ОСОБА_1 , недоотриману пенсію ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 48 408,93 грн. (сорок вісім тисяч чотириста вісім грн. 93 коп.).
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 982 (дев`ятсот вісімдесят дві) гривні 47 копійки.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність оскаржуваного судового рішення, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі.
При цьому, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховані положення законодавства, що визначають строки виплати пенсій внутрішньо переміщених осіб за минулий час. Вказує, що актами законодавства не визначено строки виплати пенсій внутрішньо переміщених осіб за минулий час. Такий порядок передбачений лише статтею 46 Закону №1058, де передбачено, що за минулий час без обмеження будь-яким строком виплачуються нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, в інших випадках нараховані суми пенсії виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
Представник відповідача зазначає, що за матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з дислокацією у м.Слов`янськ та отримувала пенсію за віком. Пенсійна справа ОСОБА_2 знята з обліку з 01.06.2021 у зв`язку зі смертю пенсіонера.
Вказує, що за результатами розгляду звернення позивача 17.11.2021 із заявою про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 . Фондом у відповідності до вимог ст.46 Закону №1058 було нараховано 35610,55 грн. пенсії, за період з 16.11.2018 по 31.07.2019.
Зазначає, що відповідачем у 2022 та 2023 роках позивачу на погашення заборгованості в межах бюджетних призначень виплачувались суми пенсії та станом на час розгляду справи залишок недоотриманої пенсії становить 31 120,33 грн., яка буде проведена за рахунок коштів Державного бюджету України в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету Пенсійним фондом України, відповідно до Порядку №21-2.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2ЦПКУкраїни щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371ЦПКУкраїни щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку учасників справи в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановленота матеріаламисправи підтверджено,що згідно з копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 06 липня 2021 року Слов`янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 листопада 2021 року, виданого державним нотаріусом Першої Слов`янської державної нотаріальної контори, спадкоємцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її донька ОСОБА_1 . Спадщина складається з недоотриманої пенсії в сумі 52 889,15 грн. яка належала померлій ОСОБА_2 .
Як зазначено у Листі Головного управління Пенсійного фонду України від 06.12.2021 року №0500-1502-8/119176 на адресу представника позивача, суми з недоотриманої пенсії позивачу будуть виплачені за наявності відповідного фінансування.
Протягом 2022 року відповідно до Порядку 1165 проведено виплату коштів на погашення заборгованості в межах бюджетних призначень в листопаді 2022 року - в розмірі 530,00 грн. та в грудні 2022 року в розмірі 2,18 грн.
Протягом 2023 року відповідно до Порядку 1165 проведено виплату коштів на погашення заборгованості в межах бюджетних призначень в липні 2023 року - в розмірі 557,32 грн., у вересні 2023 року 2093,00 грн., у жовтні 2023 року - 1303,00 грн., у листопаді 2023 року - 4,10 грн. та у грудні 2023 року - 0,62 грн.
Як встановлено судом, спадкоємцю ОСОБА_1 , на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 листопада 2021 року, виданого державним нотаріусом Першої Слов`янської державної нотаріальної контори, належить спадщина, яка складається з недоотриманої пенсії в сумі 52 889,15 грн., яка належала померлій ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , на підставі наявних у справі доказів, оцінених судом, вихов з того, що між сторонами виник приватний спір, який випливає з цивільних правовідносин та, враховуючи те, що померла ОСОБА_3 не може бути позбавлена пенсії лише на підставі того, що держава Україна тимчасово не контролює частину території Донецької та Луганської областей, а відсутність у померлої довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення ООС (АТО), не є підставою для не нарахування їй належних пенсійних виплат за спірний період, оскільки пенсія є її майном в розумінні статті 1 Першого Протоколу та повинна бути включена до складу спадщини, на яку претендує її донька - позивач ОСОБА_1 , що є її єдиною спадкоємицею за законом.
При цьому, суд врахував, що сума невиплаченої пенсії померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 складає 52889,15 грн., яка увійшла до складу спадщини після її смерті, та дана спадщина оформлена відповідно до законодавства України, позивачем отримано свідоцтво про право на спадщину на суму саме 52889,15 грн., та відповідачем сплачено спадщину частково, тому розмір недоотриманої спадщини складає 48408,93 грн., і тому ці кошти повинні бути виплачені позивачу, як майно, яке увійшло до складу спадщини.
Отже, оскільки за життя мати позивача недоотримала пенсію у розмірі 52 899,15 грн., яка увійшла до складу спадщини, а позивач є її спадкоємцем та у встановленому законом порядку прийняла спадщину, тому суд дійшов до переконання, що позивач як спадкоємець набула право на отримання невиплаченої пенсії, при цьому, як було зазначено вище, спадкоємець має право на отримання всієї нарахованої та невиплаченої за життя пенсії спадкодавця, без обмеження будь-яким часом. Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути недоотриману пенсію у сумі 48 408,93 грн. (52899,15 грн. відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом - 530,00 грн. - 02,18 грн. - 557,32 грн. - 2093,10 грн. - 1303,00 грн. - 04,10 грн. 0,62 грн. виплачені суми успадкованої пенсії).
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не погоджується з доводами сторони Відповідача викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.
Відповідно до норм ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістомст.392 Цивільного кодексу Українивласник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зіст.16 Цивільного кодексу Україниспособом захисту цивільних прав є визнання права.
У відповідності до положеньст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 Цивільного кодексу Українивстановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно дост.1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановленихстаттею 1259 цього Кодексу.
Згідно нормст.1261 ЦК Україниу першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно частин першої та третьоїстатті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другійстатті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Відповідно до нормст.1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбаченістаттею 608цього Кодексу.
Під час визначення обсягу спадщини необхідно виходити з того, що права та обов`язки, суб`єктом яких був спадкодавець на час відкриття спадщини, переходять до його спадкоємців. Спростування цієї презумпції можливе лише у випадках, коли права та обов`язки є нерозривно пов`язаними з особою спадкодавця. Отже, закон вказує, що до складу спадщини не включаються особисті немайнові права. Безпосередньою ознакою немайнових прав є невіддільність останніх від особи їхнього носія.
Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Таким чином, право на аліменти, пенсії та інші соціальні виплати, як на періодичні платежі, не входить до складу спадщини, оскільки мають на меті матеріальне забезпечення конкретної особи, а передумовою виникнення зазначених прав у спадкодавця була його участь у сімейних, соціальних та трудових відносинах. Однак наведене правило не застосовується до випадків, коли зазначені суми були нараховані, але не одержані спадкодавцем і за умови відсутності членів його сім`ї, бажаючих їх отримати. В такому випадку належить застосовуватист.1227 ЦК України.
Згідно зіст.1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Отже, з аналізу наведених правових норм вбачається, що до складу спадщини входить сума пенсії, яка була нарахована, але не отримана спадкодавцем за життя з незалежних від нього причин.
Зміст ч.3 ст.52 Закону України №1058-ІУ також узгоджується зі змістомстатті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодування у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Окрім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннямЗакону України «Про пенсійне забезпечення», де в ч.1 ст.91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Відповідно до ч.1ст. 49 Закону №1058-IVвстановлені вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, а саме виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Судом встановлено, що відповідні рішення про припинення пенсійних виплат померлої ОСОБА_2 з підстав, визначенихст.49 Закону №1058-IV матеріали справи не містять.
Таким чином, нормами жодногоЗакону України,не визначенопозбавлення особиправа напенсію,враховуючи обставини,щодо тимчасовоїокупації частини території Донецької та Луганської областей та втручання в мирне володіння своїм майном, яке було набуте на законних підставах.
Відповідно до абзацу першого частини першоїстатті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Частиною 1статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»встановлено, що громадянин України за обставин, - визначених устатті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.
До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної. Більш того, в законах України, які регулюють питання пенсійного забезпечення відсутня підстава для припинення нарахування та невиплати пенсії - не звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про поновлення виплати пенсії.
Постановами Кабінету Міністрів України №531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.
Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення пенсійного забезпечення та виплати пенсії особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Вказані підзаконні акти не єзаконом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Соціальний захист осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях регулює іЗакон України від 18 січня 2018 року № 2268-УІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».
Статтею 2 цього Законупередбачено,що зафізичними особаминезалежно відперебування їхна облікуяк внутрішньопереміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
Отже, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу,законне передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №243/5697/16-ц, у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №227/2802/16-ц, у постанові Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі №418/2434/18.
Відповідно достатті 64 Конституції Україниконституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Перший протокол ратифікованийЗаконом Українивід 17липня 1997 року №475/97-ВР, з огляду на приписи частини першоїстатті 9 Конституції України,статті 10 ЦК Українизастосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-1V«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
Як зазначено Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні (проживання за кордоном), на яку заявник скаржився, порушуваластаттю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономі загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я». Однак навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
На теперішній час Україна від зобов`язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.
Відтак, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономі загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та норм матеріального права, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відсутність у померлої матері позивача ОСОБА_2 довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення ООС (АТО), не є підставою для не нарахування їй належних пенсійних виплат за спірний період, оскільки пенсія є його майном в розумінні статті 1 Першого Протоколу та повинна бути включена до складу спадщини, на яку претендує її дочка - позивач ОСОБА_1 , що є її єдиною спадкоємицею, тому відмовивши позивачу у виплаті всієї суми пенсійних виплат належних за життя її матері, які не були їй виплачені, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначенихЗаконами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимогист.18 Конституції України.
Перевіривши справу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про повне задоволення позову, яке відповідає вимогам ст.ст.263, 264 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.367,374, 375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.
Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення виготовлено 13 листопада 2024 року.
Головуючий:
Судді:
Суд | Дніпровський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 13.11.2024 |
Оприлюднено | 18.11.2024 |
Номер документу | 123016919 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них за законом. |
Цивільне
Дніпровський апеляційний суд
Бондар Я. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні