Постанова

від 06.11.2024 по справі 201/9323/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6811/24 Справа № 201/9323/21 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С.О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Яворської Катерини Вікторівни, Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Демянко Ольги Сергіївни, Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що у провадженні державного виконавця Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Яворської К.В. перебуває виконавче провадження ВП № 54252157 з примусового виконання рішення суду у справі № 261/429/13-ц, на підставі якого з нього проводиться стягнення аліментів у розмірі 1/4 від усіх видів доходу, але не менше 30% від прожиткового мінімум на дитину відповідного віку.

Позивач зазначає, що 01 вересня 2021 року подав заяву про перерахування заборгованості зі сплати аліментів за лютий 2021 року із додаванням витягу з особистого рахунку як платника податків, сформованого органом державної податкової служби з Єдиного реєстру платників податків, із зазначенням розміру доходів за І квартал 2021 року. Проте, йому було відмовлено у здійсненні перерахунку заборгованості по сплаті аліментів із посиланням на положення ч. 2 ст. 195 Сімейного кодексу України. При ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження 02 вересня 2021 року дізнався про наявність 2 заяв, надісланих стягувачем ОСОБА_2 , які містять невідповідну інформацію та надіслані не уповноваженими особами.

Вважає, що державний виконавець ОСОБА_3 при долученні до матеріалів виконавчого провадження відповідних матеріалів порушила положення Закону України «Про виконавче провадження». Виконавець повинна була звернути увагу на наявність підпису на заяві, зазначення дати. Однак, всупереч нормам ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» відповідач залучив до матеріалів виконавчого провадження.

Отже, державний виконавець залишила поза увагою те, що обидві заяви не містили підпису стягувача, а лише зазначення її прізвища та імені англійськими буквами.

Окрім того, позивач зазначає, що заборгованість зі сплати аліментів за період з березня 2021 року по травень 2021 року утворилась внаслідок не направлення відповідної постанови про стягнення з нього аліментів за місцем роботи, хоча він повідомив державного виконавця ОСОБА_3 про те, що працює у Головному управлінні Держпраці в Дніпропетровській області у березні 2021 року.

Отже незаконними діями відповідачів йому завдано моральну шкоду, яка виявилась у хвилюванні, неможливістю розподіляти свої витрати (з червня 2021 року стягуються аліменти у розмірі 50% від заробітної плати в рахунок погашення заборгованості, яка утворилась з вини державного виконавця у вигляді несвоєчасного направлення постанови про стягнення аліментів за місцем роботи боржника). Факт тривалої передачі матеріалів виконавчого провадження та не надсилання до травня 2021 року постанови про стягнення аліментів за місцем його роботи внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби є безумовною причиною неможливості відрахування ним аліментів та утворення заборгованості не з його вини.

Дії відповідачів призвели до виникнення в нього заборгованості по сплаті аліментах, що в свою чергу, може надати можливість стягувачу безперешкодно з малолітньою ОСОБА_4 перетинати кордон на підставі довідки про заборгованість по сплаті аліментів.

Крім того, стягнення з нього регулярних платежів та заборгованості призвело до того, що протягом червня - вересня 2021 року він не міг планувати свої витрати, оскільки стягнення відбувалось у розмірі 50% від отриманого доходу.

Зазначає, що як внутрішньо переміщеній особі стягнення 50% доходу є важким тягарем, оскільки приходиться ще сплачувати за найм житла. Таким чином, несвоєчасність дій відповідачів змусила його нервувати, мати душевні страждання тощо.

Враховуючи тривалість вимушених змін у його житті, глибину душевних страждань, яких він зазнав внаслідок неналежного виконання державними виконавцями ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , вважає, що на його користь із Державного бюджету України підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 15000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивована відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди та її обґрунтованого розміру, та не доведено протиправності поведінки органів державної влади та причинного зв`язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою, тобто позов є безпідставним та необґрунтованим.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що було ухвалене внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що виконавчі дії проведені не в повному обсязі та з порушення норм законодавства, що є підставою для задоволення позову, оскільки вимога стосовно стягнення моральної шкоди з суб`єкта владних повноважень є наслідком визнання протиправними дій даного суб`єкта. Окрім того, вказує, що судом першої інстанції не застосовано до вказаних правовідносин висновки Верховного Суду у справах про відшкодування моральної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу Соборний ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) просило у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 січня 2017 року втрачене провадження у справі № 261/429/13-ц відновлене, видано виконавчий документ позивачеві про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліментів у розмірі 1/4 з усіх видів доходу.

Постановою старшого державного виконавця Слов`янського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Петренко Т.В. від 07 липня 2017 року на виконання виконавчого листа № 261/429 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 аліментів на утримання дитини у розмірі частини доходу відкрито виконавче провадження № 54252157.

21 липня 2017 року постановою старшого державного виконавця Слов`янського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Петренко Т.В. ВП № 54252157 було передано до Приморського ВДВС міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, оскільки боржник працює в Головному управлінні національної поліції в Донецькій області м.Маріуполь.

17 серпня 2017 року постановою старшого державного виконавця Приморського ВДВСМ міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Демянко О.С. прийнято ВП № 54252157 та 04 вересня 2017 року винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Представником стягувача було надано свій банківський рахунок, на який до січня 2020 року Приморський відділ ДВС перераховував аліменти, які, в свою чергу, роботодавець позивача в особі ГУНП в Донецькій області перераховував на депозитний рахунок цього відділу.

21 грудня 2020 року ОСОБА_2 надала у Приморський відділ ДВС свої реквізити для перерахування аліментів.

09 березня 2021 року постановою Головного державного виконавця Приморського ВДВС у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Демінко О.С. ВП № 54252157 було передано до Соборного ВДВС у місті Дніпрі Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у зв`язку зі зміною боржника фактичного мешкання, борг по аліментам на 28 лютого 2021 рік складає 4700,50 грн. з 01 березня 2021 року нарахувати згідно даної місцевості.

Постановами державного виконавця Соборного ВДВС у місті Дніпрі Яворською К.В. від 01 червня 2021 року та 22 червня 2021 року звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, та інші доходи боржника.

Листом Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі від 02 вересня 2021 року, позивачу роз`яснено, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Державним виконавцем нарахована заборгованість за період з 29 січня 2021 по 28 лютого 2021 року виходячи з середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Перерахувати заборгованість по сплаті аліментів за лютий 2021 року, виходячи з даних Державного реєстру фізичних осіб платників податків від 30 серпня 2021, що було надіслано на електронну пошту відділу не маємо можливості, у зв`язку з тим що відповідно даних звіту про здійснення відрахувань з Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління національної поліції у Донецькій області боржник був звільнений 29 січня 2021 року.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою відповідно до довідки від 01 лютого 2021 року №1201-5000337915, та проживає за аресою АДРЕСА_1 .

19 грудня 2022 року постановою державного виконавця Соборного ВДВС у місті Дніпрі Яворською К.В. за заявою стягувача виконавчий лист № 261/429 виданий 07 лютого 2017 року повернуто стягувачу.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як передбачено ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частинами 1,2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.1,2 ст. 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1 ст.1167 ЦК України).

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду № 5 від 25 травня 2011 року, № 1 від 27 лютого 2009 року) передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 454/1460/16-ц (провадження № 61-21192св18) та Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 454/1462/16-ц (провадження № 61-22449св18).

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або неналежне виконання рішень національних судів є прямим обов`язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Слід звернути увагу, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до положень ст. 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача, є підставою для відшкодування шкоди у розумінні ст. 1167,1174 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зроблено правовий висновок про те, що застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про не надання суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральної шкоди та її обґрунтованого розміру, як і не доведено протиправності поведінки органів державної влади та причинного зв`язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою й за таких обставин позов є безпідставним та необґрунтованим, тому суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що виконавчі дії проведені не в повному обсязі та з порушення норм діючого законодавства, що є підставою для задоволення позову, оскільки вимога стосовно стягнення моральної шкоди з суб`єкта владних повноважень є наслідком визнання протиправними дій органу державної влади, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені обставини були предметом розгляду судом першої інстанції, судом надано на ці доводи вичерпну відповідь, а скаржником в свою чергу не доведено вказані обставини належними та допустимими доказами у розумінні норм діючого законодавства.

Аргументи апеляційної скарги про не врахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, наведених в апеляційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судом першої інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та як наслідок зробив неправильний висновок, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані скаржником до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна