Рішення

від 01.11.2024 по справі 335/8361/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/8361/24 2/335/2934/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Сиротенко В.К.,

за участюсекретаря судовогозасідання -Кумер А.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Вельможка О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СПЕЦІАЛЬНИХ СТАЛЕЙ, СПЛАВІВ ТА ФЕРОСПЛАВІВ» про стягнення боргу та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

22.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя із позовною заявою до відповідача ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СПЕЦІАЛЬНИХ СТАЛЕЙ, СПЛАВІВ ТА ФЕРОСПЛАВІВ», в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 77 746,07 грн, відпускні у сумі 3 979,22 грн, компенсацію за невикористану відпустку у сумі 5 764,71 грн, а також середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні із розрахунку 56,04 грн на годину.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом №32-к від 22.05.2024 позивача було звільнено з посади сторожа дільниці сторожевої охорони ДП «УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СПЕЦІАЛЬНИХ СТАЛЕЙ, СПЛАВІВ ТА ФЕРОСПЛАВІВ» за власним бажанням. До теперішнього часу розрахунки відповідачем з позивачем не проведені. Відповідно до розрахункових листів по заробітній платі у відповідача за період з березня 2023 року по грудень 2023 року існує заборгованість по зарплаті у сумі 77746,07 грн, не сплачено відпускні 3979,22 грн та компенсація за невикористану відпустку 5764,71 грн. Позивачем 21.06.2024 було надіслано на адресу відповідача заяву про здійснення розрахунку при звільненні, однак відповідачем заява отримана не була.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024 справу розподілено та передано для розгляду судді Сиротенко В.К.

Ухвалою від 24.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи; за клопотанням позивача витребувано докази у справі від відповідача, а саме: довідку про заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 за 2023 рік; розрахунок несплаченої компенсації у зв`язку з інфляцією за втрату частини заробітної плати у зв`язку з інфляцією внаслідок затримки виплати заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку. Судове засідання було призначено на 14.08.2024.

Судове засідання 14.08.2024 було відкладено на 28.08.2024 у зв`язку з неявкою представника відповідача.

У судовому засіданні 28.08.2024 представником відповідача було надано витребувані судом довідку та розрахунок. Відзив на позовну заяву або пояснення по суті спору відповідачем не надано. При цьому, в судовому засіданні 28.08.2024 представник відповідача усно підтвердив наявність заборгованості із заробітної плати перед позивачем.

Судові засідання неодноразово відкладалися за клопотаннями сторін для подання додаткових доказів.

У судові засідання 18.10.2024 та 01.11.2024 представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

У судовому засіданні 01.11.2024 позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані та досліджені докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно зі ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14.05.2024у цивільнійсправі №335/1016/24(рішеннянабрало законноїсили 14.06.2024)за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут спеціальних сталей, сплавів та феросплавів» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди було встановлено, що відповідно до наказу № 24-к з 20.03.2009 року позивач був прийнятий на роботу до Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут спеціальних сталей, сплавів та феросплавів» на посаду сторожа сторожової дільниці.

Згідно копії наказу Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут спеціальних сталей, сплавів та феросплавів» від 19.12.2023 року № 72-к ОСОБА_1 звільнено з посади сторожа (код КП 9152) дільниці сторожової охорони через відсутність на роботі без поважних причин 19.12.2023 року (прогул) на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Вказаним рішенням позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут спеціальних сталей, сплавів та феросплавів» задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ № 72-К від 20.12.2023 року про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді сторожа дільниці сторожової охорони Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут спеціальних сталей, сплавів та феросплавів». Стягнуто з Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут спеціальних сталей, сплавів та феросплавів» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 42814,56 грн, моральну шкоду у розмірі 3000 грн та судовий збір у розмірі 1211,20 грн, всього 47025,76 грн. У задоволені решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут спеціальних сталей, сплавів та феросплавів» №32-к від 22.05.2024 ОСОБА_1 звільнено з посади сторожа дільниці сторожової охорони (код КП 9152) 22 травня 2024 року за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України. Також наказано бухгалтерії підприємства провести кінцевий розрахунок з ОСОБА_1 з виплатою грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період з 21.12.2023 по 14.05.2023, що складає 11 календарних днів.

В позовній заяві позивач вказує, що оскільки кінцевий розрахунок ані в день звільнення, ані пізніше проведено не було, ним на адресу відповідача 21.06.2024 було направлено заяву про здійснення такого розрахунку, що підтверджується описом вкладення у лист та відповідним фіскальним чеком від 21.06.2024.

В судових засіданнях представник відповідача не заперечував наявності заборгованості перед позивачем, проте вказував, що розмір заборгованості, зазначений в позовній заяві, не відповідає дійсності, оскільки позивачем вказано заборгованість без вирахування податків та обов`язкових платежів.

Відповідно до наданої відповідачем довідки №22-АД-199 від 27.08.2024 розмір заборгованості з заробітної плати за період з січня 2023 року по грудень 2023 року становить 35262,21 грн (всього нараховано 102710,74 грн, податки 20028,61 грн, виплачено доходу 47419,42 грн, заборгованість 35262,21 грн).

У поясненнях до позовної заяви, які подані позивачем 01.10.2024, він вказує, що загальна заборгованість із заробітної плати становить 46339,07 грн виходячи з наступного: за березень 2023 р. 5718,69 грн, за квітень 2023 р. 7692,10 грн, за травень 2023 р. 2938,89 грн, за липень 2023 р. 6579,05 грн, за серпень 2023 р. 3444,07 грн, за вересень 2023 р. 3321,85 грн, за листопад 2023 р. 8124,19 грн, за грудень 2023 р. 8520,16 грн. Крім того, заборгованість з відпускних 3979,22 грн та компенсація за невикористану відпустку 4582,94 грн (за період роботи до 31.12.2023) та 2620,53 грн (за період роботи з 01.01.2024 по 08.05.2024).

Сторонами було надано розрахункові листи по заробітній платі ОСОБА_1 за спірний період, з яких вбачається наступне:

за березень 2023 р. нараховано 7193,32 грн, утримання 1474,63 грн, заборгованість на кінець місяця - 5718,69 грн,

за квітень 2023 р. нараховано 9953,05 грн, утримання 2040,38 грн, виплачено протягом місяця 220,57 грн, заборгованість на кінець місяця - 7692,10 грн,

за травень 2023 р. сторонами не надано розрахункового листка,

за липень 2023 р. нараховано 8275,54 грн, утримання 1696,46 грн, заборгованість на кінець місяця - 6579,05 грн,

за серпень 2023 р. нараховано 8664,32 грн, утримання 1776,18 грн,

за вересень 2023 р. сторонами не надано розрахункового листка,

за листопад 2023 р. нараховано 10219,11 грн, утримання 2094,92 грн, заборгованість на кінець місяця - 8124,19 грн,

за грудень 2023 р. нараховано 10717,18 грн (до видів нарахувань включено відпускні 3979,22 грн, компенсація за невикористану відпустку 5764,71 грн), утримання 2197,02 грн, заборгованість на кінець місяця - 8520,16 грн.

В судових засіданнях сторони підтвердили наявність заборгованості за травень, липень, серпень, вересень, листопад та грудень 2023 року у сумі 32928,21 грн.

В той же час, відповідач заперечував наявність заборгованості за березень та квітень 2023 року у сумі 13410,79 грн (5718,69 грн+7692,10 грн). Вважає, що відповідно до довідки №22-АД-199 від 27.08.2024 та відомості по розрахункам за заробітну плату ОСОБА_1 (а.с. 73-74) заборгованість за березень 2023 року погашена в повному обсязі, а за квітень 2023 року погашена частково та становить 2333,99 грн.

При цьому, представник відповідача вказував, що заборгованість за вказані місяці погашалася через КТС в межах виконавчого провадження №72532559.

Як свідчить наявна в матеріалах справи копія постанови про закінчення виконавчого провадження №72532559 від 26.02.2024, на виконанні Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало посвідчення КТС №10 від 05.07.2023 про стягнення з ДП «Український науково-дослідний інститут спеціальних сталей, сплавів та феросплавів» на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати у розмірі 79673,77 грн.

З наданої позивачем копії посвідчення КТС №10 від 05.07.2023 вбачається, що заборгованість ДП «Український науково-дослідний інститут спеціальних сталей, сплавів та феросплавів» за період з травня 2021 року по червень 2021 року становить 79673,77 грн.

У судових засіданнях представниками як позивача, так і відповідача надавалися пояснення, що вказаним посвідченням КТС було стягнуто заборгованість у сумі 79673,77 грн за період з травня 2021 року по лютий 2023 року. Тобто, у посвідченні КТС допущено помилку у зазначенні періоду заборгованості.

Оскільки сторонами не заперечувалося та не спростовано відповідними доказами, що в межах виконавчого провадження стягувалася заборгованість із заробітної плати за період по лютий 2023 року, посилання відповідача на те, що заборгованість за березень-квітень 2023 року погашалася в межах зазначеного виконавчого провадження є безпідставними.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що доведеним належними та допустимими доказами розміром заборгованості із заробітної плати за спірний період у 2023 році є сума 46339,00 грн.

В позовній заяві позивач, окрім заборгованості із заробітної плати у сумі 77746,07 грн, також просив стягнути з відповідача заборгованість з відпускних 3979,22 грн та заборгованість за невикористану відпустку 5764,71 грн.

В той же час, як свідчать матеріали справи та встановлено судом, по-перше, вказані суми зазначені позивачем без вирахування податків та зборів, а також ці суми включені в загальну заборгованість за грудень 2023 року.

Тобто, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, яка складається із заборгованості по заробітній платі, заборгованості за відпускні та компенсації за невикористану відпустку, становить 46339,00 грн.

Несвоєчасна або неповна виплата відповідних належних людині виплат, зокрема заробітної плати, порушує конституційний принцип, який гарантує забезпечення державою життєвого рівня достатнього для задоволення необхідних життєвих потреб і порушує право власності громадян на такі виплати, згідно позиції Європейського Суду з прав людини це є прямим порушенням статті першої Протоколу № 1 Європейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», де зазначено: «Всяка фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

З огляду на наведене, доводи відповідача щодо несвоєчасної виплати нарахованої заробітної плати, які зводяться до того, що затримка розрахунку з позивачем допущена, у зв`язку із складним матеріальним становищем відповідача, на переконання суду, є неспроможними.

За змістом позовних вимог, позивачем заявлено до стягнення суму заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі загальним розміром 87490,00 грн. Суд виходить з долучених сторонами до матеріалів справи доказів, які підтверджують суму заборгованості по заробітній платі у сумі 46339,00 грн, яка не спростована належними та допустимими доказами.

Таким чином, відповідачем порушено трудові права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості по заробітній платі у підтвердженому належними доказами розмірі46339,00 грн, у зв`язку з цим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні із розрахунку 56,04 грн на годину, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першоїстатті 47 КЗпП України(тут і далі в редакції начас виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені устатті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внестиналежні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

У статті 116 КЗпП України вказано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.

Як встановлено судом, відповідач у даній справі як роботодавець своєчасно не здійснив із працівником ОСОБА_1 розрахунку при звільненні в розмірі 46339,00 грн.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

При цьому враховуються, що середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці», визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100 (далі - Порядок № 100), середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком; середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох, місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів/(годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При розрахунку розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у даній справі суд виходить з наступного.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади сторожа 22.05.2024 на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. При цьому, відповідно до наказу №32-к від 22.05.2024 наказано бухгалтерії провести кінцевий розрахунок зі ОСОБА_1 .

В тойже час,як вжезазначалося вище,рішенням Орджонікідзевськогосуду м.Запоріжжя від 14.05.2024 у цивільній справі №335/1016/24 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут спеціальних сталей, сплавів та феросплавів». Зокрема, визнано незаконним та скасовано наказ № 72-К від 20.12.2023 року про звільнення ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 на посаді сторожа дільниці сторожової охорони Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут спеціальних сталей, сплавів та феросплавів».

Тобто, при розрахунку середнього заробітку в даному випадку судом враховуються два останні місяці, в які ОСОБА_1 працював, а саме жовтень та листопад 2023 року.

Вказаним рішенням у справі №335/1016/24 було здійснено середньогодинний заробіток ОСОБА_1 , а саме: «…Згідно бухгалтерської довідки № 22-АД-128Б, Розрахунок середньоденної (середньгодинної) заробітної плати сторожа дільниці сторожової охорони Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут спеціальних сталей, сплавів та феросплавів» ОСОБА_1 вбачається, що відпрацьовано згідно табелю обліку робочого часу в жовтні 2023 року 176 годин. Нарахована заробітна плата за жовтень 2023 року 8272,60 грн. Відпрацьовано згідно табелю обліку робочого часу в листопаді 2023 року 154 години, нарахована заробітна плата за листопада 2023 року 10219,11 грн. Заробітна плата за розрахунковий період складає: 8276,60+10219,11=18491,71 грн. Сумарний відпрацьований час складає: 176+154+330 годин. Середньогодинна заробітна плата за останні два місяці роботи складає: 18491,71 грн.:330 год. = 56,04 грн.».

Враховуючи, що заяву про здійснення розрахунку ОСОБА_1 на адресу відповідача надіслано 21.06.2024, дане рішення судом ухвалено 01.11.2024, період нарахування становить з 22.06.2024 по 31.10.2024, що становить 104 робочі дні х 8 годин х 56,04 грн = 46 625,28 грн.

Тобто, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 46625,28 грн.

За приписами ч. 2 ст. 117 ЦПК України, якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першої цієї статті (6 місяців).

В даній справі позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, на суму 46339,00 грн.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Подібний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Постановою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/1933/20 залишено без змін судові рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи залишено без змін. Касаційний суд вказував, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість із заробітної плати стягується за період з березня по грудень 2023 року. Матеріали справи не містять доказів про те, що ДП «УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СПЕЦІАЛЬНИХ СТАЛЕЙ, СПЛАВІВ ТА ФЕРОСПЛАВІВ» намагалося погасити заборгованість по заробітній платі перед позивачем протягом 2024 року.

Виходячи із критеріїв справедливості та розумності, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 46339,00 грн.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України ,суд допускає негайне виконання рішень у справах проприсудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.3,12,13,81,82,141,259,263-265,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СПЕЦІАЛЬНИХ СТАЛЕЙ, СПЛАВІВ ТА ФЕРОСПЛАВІВ» про стягнення боргу та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СПЕЦІАЛЬНИХ СТАЛЕЙ, СПЛАВІВ ТА ФЕРОСПЛАВІВ» на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати, відпусних та компенсації за невикористану відпустку у сумі 46 339 (сорок шість тисяч триста тридцять дев`ять) грн 00 коп., компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 46 339 (сорок шість тисяч триста тридцять дев`ять) грн 00 коп., судовий збір у сумі 641 (шістсот сорок одну) грн 51 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя, який ухвалив оскаржуване рішення, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО «УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СПЕЦІАЛЬНИХ СТАЛЕЙ, СПЛАВІВ ТА ФЕРОСПЛАВІВ», код ЄДРПОУ 00190414, адреса: 69005, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 74А.

Вступна та резолютивна частини рішення постановлені в нарадчій кімнаті та складені 01 листопада 2024 року.

У зв`язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію російської федерації проти України, враховуючи безпекову ситуацію у м. Запоріжжі, повний текст рішення складено 15.11.2024.

Суддя В.К. Сиротенко