Постанова
від 06.11.2024 по справі 922/2487/23
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Харків Справа № 922/2487/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В. , суддя Терещенко О.І.

за участю секретаря судового засідання Березки О.М.

та представників учасників справи:

прокурора Кадацька Д.М. (в режимі відеоконференції);

першого відповідача не з`явився;

другого відповідача не з`явився;

третього відповідача Потеряєва І.А. (в залі суду), Кириченко Н.О. (в режимі відеоконференції);

четвертого відповідача не з`явився;

першої третьої особи не з`явився;

другої третьої особи не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№2633Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2023 (суддя І.П.Жигалкін, повний текст рішення складено 09.11.2023) та додаткове рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2023 (повний текст додаткового рішення складено 13.11.2023) у справі №922/2487/23

за позовом Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області, м. Харків;

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків;

2. Харківської районної державної (військової) адміністрації Харківської області, м. Харків;

3.Приватного сільськогосподарського підприємства "Деметра", с. Кутузівка Вільхівської сільської ради;

4. Вільхівської сільської ради, с. Вільхівка;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів

1. Державне підприємство "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України", с. Кутузівка;

2. Національна академія аграрних наук України, м. Київ;

про визнання недійсними договорів та повернення земельних ділянок, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області (надалі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області 12 червня 2023 року із позовною заявою про:

- Визнання недійсним та скасування договору оренди землі від 28.09.2006, укладений між Харківською районною державною (військовою) адміністрацією (надалі - 2й Відповідач) та ПСП «Деметра» (надалі - 3й Відповідач) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:018:0029 площею 1,7784 га, зареєстрований в Харківському районному відділі ХРФ ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.10.2006 № 040670300017;

- визнання недійсним та скасування договору оренди землі від 28.09.2006, укладений між 2-м Відповідачем та 3-м Відповідачем щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:018:0030 площею 11,4041 га, зареєстрований в Харківському районному відділі ХРФ ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.10.2006 № 040670300016;

- визнання недійсним та скасування договору оренди землі від 28.09.2006, укладений між 2-м Відповідачем та 3-м Відповідачем щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0005 площею 26,0672 га, зареєстрований в Харківському районному відділі ХРФ ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.10.2006 № 040670300018.

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (надалі - 1-м Відповідачем) від 15.12.2020 № 41-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі Вільхівській сільській раді (надалі - 4-м Відповідачем) земельних ділянок з кадастровими номерами 6325157300:01:018:0029, 6325157300:01:018:0030, 6325157300:01:001:0005;

- зобов`язання ПСП «Деметра» (код ЄДРПОУ: 31827163, вул. Шкільна, 4, сел. Кутузівка, Харківський район, Харківська область, 62405), Вільхівську сільську раду (код ЄДРПОУ: 04396667, вул. Центральна, 1, с. Вільхівка, Харківський район, Харківська область, 62431) повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, 21, 2 під`їзд, 8-9 поверх, м. Харків, 61145, код ЄДРПОУ 39792822) земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:018:0029 площею 1,7784 га;

- зобов`язати ПСП «Деметра» (код ЄДРПОУ: 31827163, вул. Шкільна, 4, сел. Кутузівка, Харківський район, Харківська область, 62405), Вільхівську сільську раду (код ЄДРПОУ: 04396667, вул. Центральна, 1, с. Вільхівка, Харківський район, Харківська область, 62431) повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, 21, 2 під`їзд, 8-9 поверх, м. Харків, 61145, код ЄДРПОУ 39792822) земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0005 площею 26,0672 га;

- стягнення з Відповідачів судовий збір у розмірі 18788 (вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн. 00 коп. на користь Харківської обласної прокуратури.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.10.2023 у справі №922/2487/23 в позові відмовлено повністю.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 09.11.2023 у справі №922/2487/23 задоволено заяву представника ПСП "Деметра" адвоката Є.Загорулько про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Деметра" суму у розмірі 40 000,00 грн як витрати на професійну правничу допомогу. У задоволенні клопотання (вх.№29521 від 30.10.2023) директора ПСП "Деметра" відмовлено.

Заступник керівника обласної прокуратури з вказаним рішенням та додатковим рішенням не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2023 у справі №922/2487/23 та прийняти нове, яким позов задовольнити; скасувати додаткове рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2023 у справі №922/2487/23 в частині задоволення заяви від 31.10.2023 вх.№29736 представника відповідача-3 адвоката Загорулько Є.О. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з Харківської обласної прокуратури на користь Приватного сільськогосподарського підприємства Деметра судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40000,00 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви від 31.10.2023 вх. № 29736 у повному обсязі; в іншій частині додаткове рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2023 у справі №922/2487/23 залишити без змін. Судові витрати відшкодувати за рахунок відповідачів.

В обґрунтування апеляційної скарги на рішення прокурор зазначає, що воно прийнято з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, а саме, ст. 5 Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу, ст. ст. 84, 122, 149, 150 Земельного кодексу України та процесуального права, зокрема, ст. ст. 2, 76-79, 86, 236 ГПК України; при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення.

В обґрунтування підстав для оскарження додаткового рішення прокурор зазначає, що судом безпідставно задоволено заяву від 31.10.2023 вх.№29736 представника відповідача-3 адвоката Загорулько Є.О. про ухвалення додаткового рішення, стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ПСП «Деметра» судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40000,00 грн.

Вважає, що відповідачем-3 та його представниками не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що витрачений адвокатами час на виконання певних дій з надання правової допомоги у справі та їх вартість відповідають фактичному обсягу виконаних робіт та складності вчинених дій, а отже визначена у договорах сума не підтверджується. Враховуючи викладене, оскільки заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів на загальну суму 83 000,00 грн не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), за відсутності доказів витраченого часу адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), стягнення судових витрат на користь відповідача не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2023 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В., суддя Терещенко О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 зокрема відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 26.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 09.11.2023 у справі №922/2487/23. Встановлено учасникам страви строк для подання відзивів на апеляційну скаргу. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2487/23.

13.12.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/2487/23.

25.12.2023 від Головного управління Держгеокадастру у Харківської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд прийняти та долучити до матеріалів справи даний відзив на апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури; у задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури - відмовити в мовному обсязі; Розглядати справу №922/2487/23 у судовому засіданні без участі представника Головного управління Держтеокадастру у Харківській області з урахуванням правової позиції, викладеної у даному відзиві. (вх.№15997).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.12.2023 зупинено провадження у справі №922/2487/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови.

31.07.2024 до Східного апеляційного господарського суду через підсистему Електронний від Харківської обласної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі у зв`язку із ухваленням та оприлюдненням постанови ВПВС у справі №925/1133/18 (вх.№10083).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.08.2024 поновлено провадження у справі №922/2487/23. Розгляд справи призначено на "25" вересня 2024 р. о 15:00 год., за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

07.08.2024 від представника ПСП "Деметра" через підсистему Електронний суд надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10378), в якому він просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін; стягнути з Харківської обласної прокуратури судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені ПСП «Деметра» у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

13.09.2024 від Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" надійшли письмові пояснення (вх.№11899). В поясненнях зазначає, що ДП ДГ «Кутузівка» не здійснювало самостійних наукових досліджень, оскільки не мало статусу наукової установи, за штатним розкладом на підприємстві наукових працівників не було. Підрозділів, які б займалися науковою роботою, на підприємстві не було. Підприємство сприяло Інституту в проведенні наукових дослідів, головним чином шляхом надання своєї матеріальної бази для наукових досліджень, які здійснювали науковці. Оскільки дослідження проводились у тваринницькому комплексі, дослідні поля на нашому підприємстві ніколи не створювались. Сільськогосподарські угіддя підприємства використовувались тільки для ведення сільськогосподарської діяльності, а саме вирощування зернових та кормових культур. Частина кормів призначалась для власного споживання - годування стада, а інша частина продавалась.

Державним актом на право постійного користування землею серія І-ХР №002291 від 22.08.2000р. Дослідному господарству Кутузівка Інституту тваринництва на території Кулиничівської селищної ради було надано в постійне користування земельну ділянку площею 3574,0 га для сільськогосподарського виробництва.

Зазначає, що частина з цих земель не використовувалась підприємством за призначенням через незручності. Деякі ділянки були мали складний рельєф та не годились для оброблювання, інші ділянки складались зі шматків виснажених земель, віддалених від центральної садиби. Довгий час вони перебували в обробці під городами робітників та мешканців селищ дослідного господарства «Кутузівка», а з 1990 року і мешканців м. Харкова. Внаслідок тривалого їх використання під одноманітними культурами і без належного внесення добрив вони втратили родючість та інтерес до них городників. Через стан цих земель і малі площі, незручні для обробки високопродуктивною технікою, вони не були цінними для товарного сільськогосподарського виробництва. Тому ДП ДГ «Кутузівка» надало згоду на припинення постійного землекористування щодо цих ділянок та надання їх іншому користувачу, відповідні листи були направлені до НААН та Харківської РДА.

Протоколом №1 засідання президії УААН від 20.01.2005р. «Про вилучення землі з землекористування Державного підприємстві дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН було надано згоду на вилучення із землекористування ДП «ДГ «Кутузівка» земельної ділянки площею 16,6 га (11,4 га рілля, 3,4 та господарський двір, 1,8 га балка) і передачу її у комунальну власність для вирішення питання передачі вказаної ділянки ПСП «Деметра» для вирощування кормів. Земельна ділянка, що розташована у балці - це пасовище за класифікацією угідь.

Протоколом №13 засідання президії УААН від 22.09.2005 було надано згоду на вилучення із землекористування ДП «ДГ «Кутузівка» земельної ділянки площею 26 га (рілля) і передачу її у комунальну власність для ведення сільськогосподарського виробництва ПСП «Деметра».

Листом №195 від 26.11.2005 ДП ДГ «Кутузівка» повідомило голову Харківської РДА про те, що підприємство не оброблювало земельні ділянки площею 26,0 га та 16,6 га, згоду на вилучення яких надано Президією УААН, та відмовляється від обробки цих земельних ділянок у подальшому.

Після цього ці земельні ділянки були вилучені у ДП ДГ «Кутузівка» двома розпорядженнями Харківської районної державної адміністрації від 08.06.2006 "Про надання земельних ділянок ПСП «Деметра»:

№1009 - земельні ділянки загальною площею 39,2497 га, з них 11,4041 га та 26,0672 га - рілля та 1,7784 га - пасовища,

№1010 - земельні ділянки загальною площею 3,3901 га - господарський двір.

Це саме ті земельні ділянки, на вилучення яких було надано згоду президією УААН, тільки у протоколах їх площу було вказано орієнтовно, а в розпорядженнях - точно, після проведення робіт з землеустрою.

Крім того ДП «ДГ «Кутузівка» зазначає, що немає у штаті юриста і відсутня можливість забезпечити представництво своїх інтересів у суді, тому просить розглядати справу без участі ДП ДГ «Кутузівка».

23.09.2024 від представника ПСП "Деметра" через підсистему Електронний суд надійшло клопотання про приєднання доказів, в якому просить суд визнати поважною причину неподання доказів у встановлений законом строк, поновити строк надання доказів, прийняти та приєднати до матеріалів справи копії документів, а саме агрохімічних паспортів спірних земельних ділянок. (вх.№12220).

24.09.2024 від директора ПСП "Деметра" через підсистему Електронний суд надійшло клопотання про приєднання доказів, в якому просить суд визнати поважною причину неподання доказів у встановлений законом строк, поновити строк надання доказів, прийняти та приєднати до матеріалів справи копії документів: Протест на розпорядження голови ХРДА від 08.06.2006 р; Лист прокуратури до ХОДА; Лист ХОВА від 23.09.2024 р.; Розпорядження № 417 від 03.08.2010 р (вх.№12347).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 в судовому засіданні оголошено перерву до "23" жовтня 2024 р. о 13:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 в судовому засіданні оголошено перерву до "06" листопада 2024 р. о 16:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

Від директора Приватного сільськогосподарського підприємства "Деметра" Наталії Олексіївни Кириченко надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх.№13898 від 30.10.2024).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.10.2024 задоволено клопотання директора Приватного сільськогосподарського підприємства "Деметра" Наталії Олексіївни Кириченко про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №922/2487/23.

Від прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Харківської обласної прокуратури Дар`ї Миколаївни Кадацької надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх.№13902 від 31.10.2024).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.10.2024 задоволено клопотання прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Харківської обласної прокуратури Дар`ї Миколаївни Кадацької про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №922/2487/23.

04.11.2024 від представника ПСП "Деметра" через підсистему Електронний суд надійшли заперечення на пояснення прокурора (вх.№14090).

05.11.2024 від представника ПСП "Деметра" через підсистему Електронний суд надійшло клопотання про призначення експертизи (вх.№14180), в якому він просить суд: Визнати поважною причину неподання у встановлений строк клопотання про призначення експертизи та поновити строк для подання такого клопотання та призначити у справі №922/2487/23 судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання:

- Чи відноситься земельна ділянка кадастровий номер 6325157300:01:018:0029 площею 1,7784 га до особливо цінних ґрунтів?

- Чи відноситься земельна ділянка кадастровий номер 6325157300:01:018:0030 площею 11,4041 га до особливо цінних ґрунтів?

- Чи відноситься земельна ділянка кадастровий номер 6325157300:01:001:0005 площею 26,0672 га до особливо цінних ґрунтів?

Проведення експертизи просить доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (вул. Сім`ї Бродських, 6, м. Київ, 03057). Оплату за проведення судової земельно-технічної експертизи покласти на Відповідача-3.

Інші учасники справи не скористались своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу.

В судове засідання 06.11.2024 з`явився прокурор в режимі відеоконференції, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просить її задовольнити.

Присутні також в судовому засіданні в заді суду представник відповідача-3 та директор відповідача-3 в режимі відеоконференції заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити без змін оскаржуване рішення суду.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак, наданим їй процесуальним правом не скористались та в судове засідання не з`явились, своїх повноважних представників не направили.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.

Розглянувши клопотання відповідача-3 про призначення судової земельно-технічної експертизи, судова колегія зазначає таке.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи.

Відповідно до частини 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.

Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача). Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Системний аналіз статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і в даному випадку саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність.

Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №922/2187/20.

Так, відповідач-3 подав до суду апеляційної інстанції агрохімічні паспорти спірних земельних ділянок та Додаток до них від 12.09.2024, а також Лист ХОВА від 23.09.2024 взагалі не існували на момент ухвалення оскаржуваного рішення.

Стосовно інших долучених до апеляційної скарги доказів колегія суддів зазначає, що надані до суду апеляційної інстанції відповідачем-3 докази не надавались під час розгляду справи судом першої інстанції.

Водночас, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Заявником не наведено жодної причини об`єктивної неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції та норми, яка б забороняла йому вчиняти такі дії, що виключає процесуальні підстави для дослідження їх апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши присутніх в судовому засіданні представників учасників справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про таке.

З матеріалів справи вбачається, що Харківською окружною прокуратурою Харківської області вжито заходи представницького характеру, опрацьовано інформацію щодо передачі у власність фізичним та юридичним особам земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України (далі ДП «ДГ «Кутузівка»).

Так, прокурор зазначає, що ДП ДГ "Кутузівка" створено на підставі Постанови Ради Міністрів УРСР від 04.04.1961 №439 "Про передачу першого відділку радгоспу "Кутузовка" Харківського тресту овоче-картопляних радгоспів Українському науково-дослідному інституту тваринництва Лісостепу і Полісся УРСР".

ДП «ДГ «Кутузівка» є правонаступником Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Національної академії аграрних наук України" та підпорядковується Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії агарних наук України надалі Наукова установа.

ДП ДГ "Кутузівка" створене з метою організаційно-господарського забезпечення Науковій установі умов для своєчасного та високоякісного проведення наукових досліджень та їх апробації, виробництва репродукційного насіння сільськогосподарських культур, нових засобів захисту рослин і тварин, штамів мікроорганізмів, вирощування племінного молодняку тварин, тощо.

Згідно із п. 2.2 Статуту ДП ДГ "Кутузівка" одним із основних напрямів діяльності ДП ДГ "Кутузівка" є активне сприяння науковій установі, якій воно підпорядковане, а також іншим науковим установам в роботі по проведенню наукових дослідів, виробничої перевірки і впровадженню науково-технічних розробок; сприяння на взаємовигідній основі науковим установам в їх діяльності по поширенню серед державних підприємств і організацій, а також інших господарюючих суб`єктів досягнень науки, техніки і передового досвіду виробництва. Виробництво оригінального, елітного та репродукційного насіння сільськогосподарських культур та саджанців, вирощування племінного молодняка худоби і птиці. Ефективне власне господарювання як приклад застосування результатів організаційних та наукових здобутків. Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур та насіння олійних культур. Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів та інш.

Відповідно до п. 4.4 Статуту ДП ДГ Кутузівка земельні ділянки, які надані в постійне користування ДП ДГ Кутузівка для розміщення його об`єктів, здійснення науково-дослідної діяльності та господарської діяльності, виробництва оригінального, елітного та репродукційного насіння, вирощування садивного матеріалу сільськогосподарських культур, кормів для племінних тварин і пропаганди ведення товарного сільськогосподарського виробництва, визначених Статутом Академії та цим Статутом, є державною власністю.

Вилучення земельних ділянок підприємства може здійснюватися лише за згодою Президії Академії відповідно до норм чинного законодавства (п. 4.5 Статуту).

Відповідно до п. 4.6 Статуту, зміна цільового призначення та припинення права постійного користування земельними ділянками підприємства, що віднесені до особливо цінних земель, допускається лише для розміщення на них об`єктів, що визначені Земельним кодексом України та в порядку, визначеному законодавством.

У постійному користуванні Дослідного господарства Кутузівка Інституту тваринництва на території Кулиничівської селищної ради перебувало 3574,0 га землі для сільськогосподарського виробництва (Державний акт на право постійного користування серії І-ХР-№ 002291).

Північно-Східним офісом Держаудитслужби проведено ревізію фінансово- господарської діяльності ДП ДГ Кутузівка, за результатами якої складено акт №07-10/13 від 01.06.2018.

В ході проведення ревізії встановлено, що розпорядженням НААН України від 15.04.2015 №22/1-р зобов`язано керівників наукових установ та державних підприємств провести інвентаризацію, в тому числі, земельного фонду.

Згідно з актом ТОВ Компанія Кварц-Груп на замовлення ДП ДГ Кутузівка виготовлено проект землеустрою щодо інвентаризації земель державного підприємства відповідно до державних актів на право постійного користування землею: серія І-ХР 002291 №17 від 22.08.2000, зареєстрований за ДП ДГ Кутузівка; серія ХР-25-71-000380 № 153 від 31.01.1996, зареєстрований за ДП дослідного господарства ім. Чапаєва Інституту тваринництва УААН (Інститут тваринництва Української академії аграрних наук та землі дослідного господарства ім. Чапаєва); серія І-ХР 001260 № 355 від 13.06.2001 та серія І-ХР 00125 № 2/356 від 19.06.2001, правонаступником яких є ДП ДГ Кутузівка.

За результатами проведеної інвентаризації ТОВ Компанія Кварц-Груп надано перелік земельних ділянок, які відповідно до державних актів на право постійного користування належать до державної власності, однак на даний час знаходяться у сторонніх суб`єктів, а фактична кількість земельних угідь об`єкта контролю менша за облікову.

Так, при наявності права користування земельними ділянками, які перебувають на обліку підприємства у розмірі 9838,2635 га, встановлено наявність фактичної площі земель в розмірі 9408,1685 га.

Прокурор зазначає, що має місце факт вилучення із постійного користування ДП ДГ Кутузівка значної частини земельних ділянок.

Відповідно до інформації ТОВ «СКІФ» від 13.01.2022 № 31 земельні ділянки з кадастровими номерами 6325157300:01:018:0029, 6325157300:01:018:0030, 6325157300:01:001:0005 частково або повністю розташовані на землях, відповідно до плану зовнішніх меж землекористування державного акту на право постійного користування землею І-ХР №002291 перебувають в постійному користуванні ДП «ДГ «Кутузівка».

За інформацією ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 13.01.2022 №10-20-14-264/0/19-22 відповідно до витягу з протоколу №13 засідання президії Української академії аграрних наук від 22.09.2005 «Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН», яким надано згоду на вилучення із землекористування ДП ДГ «Кутузівка» земельної ділянки площею 26,0 га та передачу її у комунальну власність для ведення сільськогосподарського виробництва приватним сільськогосподарським підприємством «Деметра» і облаштування демонстраційного з вивчення наукових розробок спільно з ДП ДГ «Кутузівка»» Інституту тваринництва УААН та витягу з протоколу № 1 засідання президії Української академії аграрних наук від 20.01.2005 «Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН» надано згоду на вилучення із землекористування ДП ДГ «Кутузівка» земельної ділянки 16,6 га і передачу її у комунальну власність для вирішення питання передачі вказаної ділянки ПСП «Деметра» для вирощування кормів.

З урахуванням протоколів засідання президії Української академії аграрних наук Харківською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження від 08.06.2006 № 1009, відповідно до якого вилучено з постійного користування ДП ДГ «Кутузівка» земельні ділянки сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь загальною площею 39,2497 га, надано ПСП «Деметра» в довгострокову оренду строком на 50 років земельні ділянки загальною площею 39,2497 га, із них 37,4713 га ріллі та 1,7784 га пасовищ, розташованих за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради, без зміни цільового призначення землі, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі зазначеного розпорядження 28.09.2006 між Харківською районної державною адміністрацією та ПСП «Деметра» укладені договори оренди землі строком на 50 років, які зареєстровані 16.10.2006 за №040670300018, за №040670300017, за №040670300016 щодо наступних земельних ділянок:

- з кадастровим номером 6325157300:01:018:0029 площею 1,7784 га,

- з кадастровим номером 6325157300:01:018:0030 площею 11,4041 га,

- з кадастровим номером 6325157300:01:001:0005 площею 26,0672 га.

Земельні ділянки передаються в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, цільове призначення земельних ділянок землі для ведення сільськогосподарського виробництва (п.п. 14, 15 договорів).

За даними поземельної книги, склад земельних угідь земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:018:0029 пасовища площею 1,7784 га, передана в оренду ПСП «Деметра» строком на 50 років.

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:018:0029 передана в комунальну власність Вільхівської сільської ради на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 41-ОТГ, зареєстрований інший вид речового права право оренди строком до 16.10.2056, орендар ПСП «Деметра».

За даними поземельної книги, земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:018:0030 передана в оренду ПСП «Деметра» строком на 50 років.

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:018:0030 передана в комунальну власність Вільхівської сільської ради на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 41-ОТГ.

За даними поземельної книги, склад земельних угідь земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0005 рілля площею 26,0672 га, передана в оренду ПСП «Деметра» строком на 50 років.

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0005 передана в комунальну власність Вільхівської сільської ради на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 41-ОТГ.

Таким чином, враховуючи отриману окружною прокуратурою інформацію, підставами для передачі в оренду вищезазначених земельних ділянок слугували протокол №13 засідання президії Української академії аграрних наук від 22.09.2005 «Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН», протокол № 1 засідання президії Української академії аграрних наук від 20.01.2005 «Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН», розпорядження Харківської районної державної адміністрації від 08.06.2006 № 1009 «Про надання земельних ділянок ПСП «Деметра» та договори оренди землі від 28.09.2006.

ДП «ДГ «Кутузівка» є державним сільськогосподарським підприємством та підпорядковане Інституту сільського господарства НААН України. Законодавцем встановлений особливий порядок вилучення особливо цінних земель державної власності із постійного користування в силу їх перебування у віданні НААН України та підпорядкованих їй науково-дослідних установ. Отже, вилучення спірних земельних ділянок Харківською районною державною адміністрацією мало відбуватись за отримання згоди Президії НААН України, на підставі рішення Кабінету Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України. Надання НААН України відповідної згоди на вилучення земельних ділянок державної власності також узгоджується із статтею 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», а також п. 4.5. статуту ДП «ДГ «Кутузівка», яким встановлено, що вилучення земельних ділянок підприємства може здійснюватися лише за згодою Президії Академії відповідно до норм чинного законодавства.

Згідно з листом Секретаріату Кабінету Міністрів України №40797/0/2-21 від 14.12.2021, Кабінетом Міністрів рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення, припинення права постійного користування спірних земельних ділянок не приймалося.

Національною академією аграрних наук України надано витяги з протоколів засідання президії Національної академії аграрних наук, якими Академія підтверджувала надання згоди на вилучення спірних земельних ділянок, що мало наслідком прийняття спірного розпорядження та подальшу передачу земельних ділянок в оренду ПСП «Деметра» та на які послалось ГУ Держгеокадстру у Харківській області у своєму листі від 13.01.2022 №10-20-14/264/0/19-22 як на обставини прийняття спірного розпорядження.

Відповідно до витягу з протоколу №11 засідання президії НААН України від 18.08.2005, яким надано згоду на вилучення із землекористування ДП «ДГ «Кутузівка» земельної ділянки площею 4,0 га (1,2 га рілля та 2,8 га пасовища) і передачу її в розпорядження Харківської районної державної адміністрації з наступним виділенням її Службі автомобільних доріг в Харківській області для капітального ремонту та розширення автомобільних доріг до села Байрак і селища Момотово Харківського району Харківської області.

З витягу з протоколу №1 від 20.01.2005, вбачається, що за результатом розгляду клопотання виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області та Інституту тваринництва, надано згоду НААН України на вилучення із землекористування ДП «ДГ «Кутузівка» земельної ділянки площею 16,6 га (11,4 га рілля, 3,4 га господарський двір, 1,8 га балка) і передачу її у комунальну власність для вирішення питання передачі вказаної ділянки ПСП «Деметра» для вирощування кормів. В той же час, із вказаного протоколу неможливо встановити, на вилучення якої саме земельної ділянки площею 16,6 га НААН було надано згоду. Інших документів НААН України не надано.

Таким чином, враховуючи вказані документи, інформацію про те, яка саме постанова президії НААН України стала підставою для прийняття розпорядження Харківської районної державної адміністрації від 08.06.2006 №1009 «Про надання земельних ділянок ПСП «Деметра» про вилучення з користування ДП «ДГ «Кутузівка» спірних земельних ділянок встановити неможливо.

Прокурор посилається, що зі спірного розпорядження Харківської районної державної адміністрації від 08.06.2006 №1009 «Про надання земельних ділянок ПСП «Деметра» вбачається, що його прийнято на підставі ст. ст. 17, 19, 20, 22, 93, 123, 124, 149, 186, п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України, на підставі клопотання директора ПСП «Деметра» та клопотання директора ДП ДГ «Кутузівка» інституту тваринництва УААН Трішина А.К. Посилання на будь-який документ, якій підтверджує надання Академією згоди на вилучення спірних земельних ділянок вказане розпорядження не містить.

Отже на думку Прокурора, посилаючись на викладене, розпорядження Харківської районної державної адміністрації від 08.06.2006 №1009 «Про надання земельних ділянок ПСП «Деметра» було прийнято не у встановленому законом порядку та без належного погодження із Академією, що мало наслідком вилучення з постійного користування ДП «ДГ «Кутузівка» земельних ділянок площею 39,2497 га та передачу їх в оренду ПСП «Деметра» за відсутністю такого погодження з уповноваженим органом. Тобто на підставі спірного розпорядження між Харківською районною державною адміністрацією та ПСП «Деметра» укладені договори оренди землі від 28.09.2006.

Як свідчать матеріали справи згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної у комунальну власність від 15.12.2020 земельні ділянки згідно з додатком (в тому числі земельні ділянки із кадастровими номерами 6325157300:01:018:0030, 6325157300:01:018:0029, 6325157300:01:001:0005 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області №15.12.2020 № 41-ОТГ прийнято Вільхівською сільською радою у комунальну власність. Також у вказаному акті зазначено, що цей акт разом із вказаним наказом є підставою для державної реєстрації права, на вказані у додатку земельні ділянки.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, що міститься в матеріалах справи, земельні ділянки із кадастровими номерами 6325157300:01:018:0030, 6325157300:01:018:0029, 6325157300:01:001:0005 знаходяться у комунальній власності, підстава внесення запису наказ №41-ОТГ від 15.12.2020, видавник - ГУ Держгеокадастру у Харківській області: Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 №5245-VІ, підстави внесення запису Вільхівська сільська рада Харківського району Харківської області.

Прокурор у позовній заяві з посиланням на ст. ст. 84, 122, 149, 150 Земельного кодексу України, вказує на те, що зміна цільового призначення особливо цінних земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні, припинення права постійного користування ними, вилучення, припинення права державної власності та права постійного користування здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.

Згідно листа Секретаріату Кабінету Міністрів України №40797/0/2-21 від 14.12.2021, Кабінетом Міністрів рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення, припинення права постійного користування спірних земельних ділянок не приймалося.

Таким чином, прокурор вважає, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області, будучи наділеним відповідними повноваженнями як орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин щодо розпорядження земельними ділянками, здійснив передачу спірної земельної ділянки до земель комунальної власності з порушенням порядку, встановленому земельним законодавством, в той час як такі повноваження мали лише Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України.

У той же час, згідно з ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу - вилучає земельні ділянки державної власності.

Вважвє, що зважаючи на норми ст. ст. 122, 149 150 ЗК України, повноваження щодо вилучення із державної власності земель, які передані у користування науково-дослідних установ НААН України та належать до особливо цінних земель, відносяться до виключної компетенції Кабінету Міністрів У країни.

На думку прокурора, прийнятим ГУ Держгеокадастру у Харківській області спірним наказом №41-ОТГ від 15.12.2020 ГУ Держгеокадастру у Харківській області, фактично припинено право постійного користування держави особливо цінними земельними ділянками із кадастровими номерами 6325157300:01:018:0030, 6325157300:01:018:0029, 6325157300:01:001:0005, передано їх до комунальної власності та здійснено їх реєстрацію за Вільхівською сільською радою Харківського району Харківської області.

Відтак, прокурор вважає, що наказ №41-ОТГ від 15.12.2020, як розпорядчий акт органу державної влади, є таким, що порушує право власності держави, є незаконним і має бути скасованим.

Такі обставини, на думку прокурора, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим він звернувся до суду з цим позовом.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог прокуратури, відповідач-3, зазначає, що статутом ДП ДГ "Кутузівка" визначено - є державним комерційним унітарним сільськогосподарським підприємством, а отже ДП ДГ "Кутузівка" не підпадає під статус наукової установи, таким чином, твердження Прокурора про наявність в ДП ДГ "Кутузівка" статусу науково-дослідної установи виходячи з положень пунктів 52, 54 та 56 Статуту Української академії аграрних наук, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.1999 №1488, є необґрунтованими.

Стосовно неможливості віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель дослідних полів науково-дослідних установ, 3-й Відповідач посилається на відсутність ДП ДГ "Кутузівка" статусу науково-дослідної установи; відсутності в спірних земельних ділянок необхідних природних якостей, оскільки відповідно до довідки №1017 від 30.08.2005, виданої Харківським районним відділом земельних ресурсів про те, що згідно «Структури ґрунтового покриву сільськогосподарських угідь» Кулиничівської селищної ради Харківського району, земельна ділянка представлена чорноземами типовими і сильнореградованими слабозмитими важкосуглинковими ґрунтами, шифр 55-е, бал бонітету 54, агровиробнича група ґрунтів яких не відноситься до переліку особливо цінних груп ґрунтів; а також, невикористання зазначених земельних ділянок в наукових цілях, оскільки перед передачею земель в оренду ПСП «Деметра» спірні земельні ділянки були передані для ведення колективного городу без жодних наукових цілей, або взагалі заростали бур`янами та ніким не використовувалися (вказане підтверджується численними довідками, листами, заявами та клопотаннями долученими до відзиву на позовну заяву). Згідно Державного акту на право постійного користування землею 1-ХР 002291, виданому 22.08.2000, визначено про надання землі для сільськогосподарського виробництва, а не для науково-дослідної діяльності. На думку Відповідача вимоги Прокурор ґрунтуються на витягах з протоколів засідань президії УААН, погодження вилучення із землекористування ДП «ДГ «Кутузівка» земельних ділянок відбулося за певних умов, а саме: для вирощування ПСП «Деметра» кормів, облаштування демонстраційного полігону з вивчення наукових розробок спільно з ДП «ДГ «Кутузівка».

Президія НААН надала свою згоду на передачу земельних ділянок у користування ПСП «Деметра» у 20.01.2005 було розглянуто клопотання про вилучення із землекористування ДП ДГ «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН земельної ділянки площею 16,6 га (11,4 га рілля, 3,4 га - господарський двір, 1,8 га балка) з метою подальшої передачі її ПСП «Деметра» для вирощування кормів, та вирішено (протокол №1): Дати згоду на вилучення із землекористування Державного підприємства дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН земельної ділянки загальною площею 16,6 га (11,4 га рілля, 3,4 га - господарський двір, 1,8 га балка) і передачу її в комунальну власність для вирішення питання передачі вказаної земельної ділянки ПСП «Деметра» для вирощування кормів.

Крім того, як посилається відповідач-3, норма статуту УААН набрала чинності лише 22.02.2006, тоді як згоду на президії УААН на розпорядження спірними земельними ділянками було надано на засіданнях 20.01.2005 (протокол №1) та 22.09.2005 (протокол №13). А тому, оскільки на момент надання згоди президією УААН на розпорядження спірними земельними ділянками пункт 73 Статуту Української академії аграрних наук, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.1999 №1488 (в редакції від 22.02.2006) ще не набрав чинності, то такий не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо землі, орендовані ПСП «Деметра», вбачається, що вони надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тобто для сільськогосподарського використання, а доказів вважати їх особливо цінними Прокурором не надано. Приймаючи рішення про вилучення земельної ділянки у ДП ДГ «Кутузівка» та надання її в оренду ПСП «Деметра» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на думку 3-го Відповідача, Харківська РДА діяла у межах своїх повноважень, визначених ч.5 ст.149, ч.3 ст.122 ЗК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що прокурором не доведено належними доказами віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель, а отже Харківська районна державна адміністрація, приймаючи розпорядження про вилучення спірних земельних ділянок з постійного користування ДП ДГ «Кутузівка», не вийшла за межі наданих їй повноважень.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає про таке.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно із частинами 1, 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Аналогічна позиція викладена в постанові від 08.02.2019, справа №915/20/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Однією з форм представництва є звернення до суду з позовною заявою, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.

Поняття інтереси держави є оціночним і у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає, в чому саме відбулося або може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Підставою представництва інтересів держави в судах є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних і інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Як зазначено у позовній заяві, підставою для звернення до суду з цим позовом є фактичне відведення особливо цінних земель загальною площею 3, 3901 га в користування юридичної особи без належної правової підстави, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені у ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України, повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб передані центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є уповноваженим органом державної влади, що реалізує право державної власності на спірні земельні ділянки.

Посилання Прокурора в позові щодо порушення винесення розпорядження Харківської районної державної адміністрації від 08.06.2006 №1009, яким вилучено з постійного користування ДП ДГ Кутузівка земельні ділянки сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь загальною площею 39,2497 га, із них: 37,4713 га ріллі та 1,7784 га пасовищ, розташованих за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради. А також про укладені з ПСП "Деметра" договори оренди зазначених земельних ділянок, ГУ Держгеокадастру у Харківській області було відомо, про що свідчать додані до позовної листи ГУ Держгеокадастру №10-20-14-264/0/19-22 від 13.01.2022 та №10-20-9,1-7263/0/19-21 від 14.09.2021. Проте ГУ Держгеокадастру у Харківській області на момент звернення до суду з даною позовною заявою не вжито жодних заходів для усунення викладених в позовній заяві порушень. Статтею 6 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель установлено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю. Вказані повноваження реалізуються шляхом внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідних клопотань з вимогами усунути порушення земельного законодавства. Повноваження щодо звернення до суду органами Держгеокадастру обмежуються позовними вимогами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився (ст. 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель). Аналогічні норми викладені у Положенні про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15. Таким чином, посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів не наділені правом звертатись до суду щодо скасування незаконних рішень органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади у сфері земельних відносин у судовому порядку. Водночас, ГУ Держгеокадастру у Харківській області є відповідачем у справі, а одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом, оскільки це суперечить нормам цивільного законодавства, у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції (згідно ст. 122 Земельного кодексу України орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, тобто відповідач), у зв`язку з чим звертаючись із даним позовом прокурор набуває статусу позивача. При оскарженні прокуратурою у суді рішень органів місцевого самоврядування процедура, передбачена абз. 3 та 4 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, не має застосовуватись у зв`язку із законодавчим обмеженням самостійного скасування власних рішень уповноваженими суб`єктами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, у постанові від 26.02.2019 у справі №915/478/18, у постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, у постанові від 15.01.2020 у справі №698/119/18).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду, якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц).

Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц).

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статус позивача.

Так, в пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду №469/1044/17 від 15.09.2020 зазначено, що прокурор оскаржив рішення Коблівської сільської ради, саме тому визначивши останню відповідачем. Він мав підстави звернутись до суду як позивач, вважаючи, що відсутній орган, який може захистити інтереси держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16).

З огляду на викладене, Керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області, реалізуючи надані законом представницькі повноваження, з метою захисту інтересів держави у сфері земельних відносин, звернувся до суду з даним позовом для реалізації покладених на нього від імені держави повноваження по захисту інтересів держави.

У постанові Верховного Суду у справі №469/1044/17 від 15.09.2020 вказано, що Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії").

Як зазначено у позовній заяві, вказане у повній мірі узгоджується з висновками про застосування норм права, сформованими у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/19 від 26.05.2020.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що в даному випадку існують підстави для представництва інтересів держави прокурором, у зв`язку з чим з урахуванням викладених обставин прокурор набуває статусу позивача у даній справі.

Стосовно заявлених прокурором вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 41-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі Вільхівській сільській раді земельних ділянок з кадастровими номерами 6325157300:01:018:0029, 6325157300:01:018:0030, 6325157300:01:001:0005 колегія суддів зазначає про таке.

Згідно статті 15-1 Земельного Кодексу України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 117 Земельного кодексу України встановлено порядок передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність.

Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості пре обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Частиною 4 статті 122 ЗК України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру ГУ Держгеокадастру у Харківській області є територіальним органом Держгеокадастру.

Відповідно до пункту 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 № 603, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян для ведення підсобного сільського господарства.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

За змістом ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації, місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ст. 150 Земельного кодексу України, до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Таким чином, з наведеного вбачається, що до компетенції Харківської районної державної адміністрації належить вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

Виняток становлять лише особливо цінні земельні ділянки державної власності, вилучення котрих віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області слід відмовити, оскільки позовні вимоги про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.

Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 зазначила, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність наказів ГУ Держгеокадастру без заявлення вимог про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення, за умови їх невідповідності закону, не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібні висновки також викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі №922/614/19 зазначила, що вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, а тому ця вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Так, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області, який просить скасувати прокурор, є актом ненормативного характеру, що застосовуються одноразово із прийняттям яких виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Проте вимоги про визнання таких наказів незаконними та їх скасування є неефективним способом захисту, адже задоволення таких вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу є неналежним, зокрема неефективним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсними договорів оренди та повернення земельних ділянок, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно Державного акту на право постійного користування землею серія І-ХР №002291, Дослідному господарству Кутузівка Інституту тваринництва на території Кулиничівської селищної ради було надано в постійне користування земельну ділянку площею 3574,0 га, для сільськогосподарського виробництва.

В силу положень ст. 22 Земельного кодексу України, надання цієї земельної ділянки ДП ДГ Кутузівка для сільськогосподарського виробництва свідчить лише про те, що вона є землею сільськогосподарського призначення. Як вбачається нижче, не всі землі сільськогосподарського призначення, які передані в користування навчально-дослідних установ та закладів є особливо цінними. Зокрема, згідно статті 150 ЗК України, особливо, цінними являються лише землі дослідних полів цих установ.

Так, відповідно до порівняльної відомості складу земельних угідь земельні ділянки, які знаходяться в межах ДП ДГ Кутузівка ІСГ Північного Сходу НААН становили собою сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя, зокрема, угіддя зайняті ріллею, садами, сіножатями, пасовищами, господарськими будівлями і дворами, господарськими шляхами і прогонами, забудованими землями, лісами, водою, заболоченостями.

Відповідно до договорів оренди землі від 28.09.2006, укладених між ХРДА та ПСП "Деметра", щодо передачі в оренду строком на 50 років земельної ділянки, а саме: площею 11,4041 га ріллі (зареєстрований 16.10.2006 за №040670300016); площею 1,7784 га пасовищ (зареєстрований 16.10.2006 за №040670300017); площею 26,0672 га ріллі (зареєстрований 16.10.2006 за №040670300018).

Таким чином вбачається, що на момент видачі оскаржуваного розпорядження спірні земельні ділянки не могли відноситися до особливо цінних земель ані за їх якісними показниками, ані через їх не віднесення до дослідних полів.

За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого суду, що Прокурором не доведено належними доказами віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель, а отже Харківська районна державна адміністрація, приймаючи оскаржуване розпорядження, не вийшла за межі наданих їй повноважень, тобто, позовні вимоги Прокурора в цій частині не підлягають до задоволення.

Суд першої інстанції правомірно зазначено також, що у висновку Верховного Суду у справі №914/519/17 у постанові від 04.12.2018 викладено про невірне застосування приписів статей 84 та 122 ЗК України, оскільки в цій постанові йдеться про землі, які належать до особливо цінних земель державної власності. А отже посилання прокурора на такий висновок Верховного Суду у справі №914/519/17 у постанові від 04.12.2018 є помилковим, оскільки у даному випадку спірні земельні ділянки не відносяться до дослідних полів, не є особливо цінними землями, вилучені та використовуються згідно мети для товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім того, що в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.09.2023 у справі №922/1341/22 Верховним судом зазначено про таке:

"Отже, за твердженням місцевого господарського суду, наведене дає підстави дійти висновку, що на момент видачі оскаржуваного розпорядження №1010 спірні земельні ділянки не могли відноситися до особливо цінних земель ані за їх якісними показниками, ані через їх не віднесення до дослідних полів. Ураховуючи викладене, беручи до уваги факт недоведеності Прокурором належними доказами віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель, суд дійшов до висновку, що Харківська РДА, приймаючи оскаржуване розпорядження, не вийшла за межі наданих їй повноважень, а тому, позовні вимоги Прокурора не підлягають до задоволення.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов іншого (протилежного) висновку про те, що спірні земельні ділянки належать до земель науково-дослідної установи, при цьому, виходячи з приписів статті 150 ЗК України землі дослідних полів науково-дослідних установ є особливо цінним землями. Статус спірних земельних ділянок першочергово визначається тим, що вони розташовуються в межах науково-дослідної установи, отже, мають особливий правовий статус відповідно до вимог земельного законодавства, цільове призначення відповідних територій, як земель науково-дослідної установи, є незмінним.

Проте, Верховний Суд вважає, що такий висновок не відповідає суті спірних правовідносин та їх правовому регулюванню, оскільки судом апеляційної інстанції помилково ототожнено землі науково-дослідних установ та землі дослідних полів науково-дослідних установ. При цьому, суд апеляційної інстанції не перевірив та належним чином не спростував висновки місцевого господарського суду, не перевірив правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства при вирішенні питання щодо правого статусу спірних земельних ділянок у контексті тлумачення поняття "досліде поле" та застосування частини 1 статті 150 ЗК України.

Крім цього, посилаючись на те, що ДП "ДГ "Кутузівка" є науковою установою, апеляційний господарський суд виходив із аналізу положень Статуту ДП "ДГ "Кутузівка", у редакції 2016 року, не звернувши уваги на те, що спірні земельні ділянки надано у постійне користування у 2000 році, а спірні правовідносини виникли у 2006 році.

Викладене вище в сукупності свідчить про неналежне дослідження господарським судом апеляційної інстанції обставин щодо наявності або відсутності статусу особливо цінних земель, дослідження яких є першочерговими під час розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції та в цілому для вирішення спору у цій справі, з урахуванням поданих сторонами доказів.".

Колегія суддів відхиляє доводи прокурора про недотримання Відповідачем-2 особливого порядку вилучення особливо цінних земель державної власності із постійного користування під час розпорядження ним особливо цінними землями.

Так, відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного розпорядження), землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, -у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення- належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);- несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського' призначення'" передаються у власність та" Надаються у користування, зокрема, сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

За змістом ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Положеннями ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент видання оскаржуваного розпорядження) передбачено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами Населених пунктів, зокрема, для сільськогосподарського використання.

Водночас частиною 9 ст. 149 Земельного кодексу України (у вказаній редакції) передбачено, що кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки Державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні, ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, призначення, крім випадків, визначних частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 160 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що прокурор, посилаючись на статті 149 та 150 Земельного кодексу України, не зазначає що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності саме для несільськогосподарських потреб.

Так, відповідно до частини першої, другої статті 150 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла до 2012 року), вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї Статті.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, лінії електропередачі та зв`язку, трубопроводів" осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України, або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп), земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Щодо повноважень Кабінету Міністрів України у частині вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування, слід зазначити, що відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки, державної власності, які перебувають у постійному користуванні ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площі понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельних ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частиною 5-ю 8-ю цієї статуті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, аналіз вищевказаних норм Земельного кодексу України (у редакції, що діяла до 2012 року) дає змогу стверджувати, що повноваження Кабінету Міністрів України у частині вилучення особливо цінних земель, які перебувають у постійному користуванні та використовуються для сільськогосподарських потреб, стосувалися земель державної власності, вилучення яких мало наслідком зміну цільового призначення особливо цінних земель через розміщення на них об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних із їх експлуатацією.

Крім того, приписи частини першої статті 150 Земельного Кодексу України містять заборону вилучення особливо цінних земель саме для несільськогосподарських потреб, а тому закріплює, винятковий порядок вилучення особливо цінних земель із вищевказаною метою земель державної власності за постановою Кабінету Міністрів України, або щодо земель комунальної чи приватної власності відповідно місцевою радою за погодженням Верховної Ради України з урахуванням вимог частини третьої статті 149 та частини третьої статті 150 Земельного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що спірні земельні ділянки не можуть вважатися вилученими для несільськогосподарських потреб, так як вони вилучені і використовуються згідно мети - для товарного сільськогосподарського виробництва, що вказує на те, що земельна ділянка використовується для сільськогосподарських потреб, відтак до компетенції Відповідача-2 належало вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, а тому Відповідач-2, приймаючи оскаржуване розпорядження, діяв в межах наданих йому повноважень.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що твердження прокурора про те, що спірні земельні ділянки вилучені з постійного користування поза порядком, передбаченим ст.ст.6, 141, 149, 150 Земельного кодексу України не відповідають обставинам справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що не всі землі сільськогосподарського призначення, які передані в користування навчально-дослідних установ та закладів є особливо цінними, зокрема, згідно статті 150 Земельного кодексу України, особливо цінними являються лише землі дослідних полів цих установ.

Так, відповідно до порівняльної відомості складу земельних угідь (що міститься у додатках до позовної заяви) земельні ділянки, які знаходяться в межах ДП ДГ «Кутузівка» ІСГПС НААН становили собою сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя, зокрема, угіддя зайняті ріллею, садами, сіножатями, господарськими будівлями і дворами, господарськими шляхами і прогонами, забудованими землями, пасовищами, лісами, водою, заболоченостями.

Згідно інформації з листа Головного управління від 13.01.2022 №10-20-14-264/0/19-22 (що наявний у додатках до позовної заяви), спірні земельні ділянки зареєстровані на підставі проектів землеустрою щодо відведення ПСП «Деметра» земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Проекти розроблено на підставі розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 15.12.2005 року №1111, яким надано згоду ПСП «Деметра» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною орієнтовною площею 42,6000 га, з них: 34,0000 га - рілля, 3,4 га - господарського двору, 1,8 га - пасовища, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у ДП ДГ «Кутузівка» УААН, розташованих за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Розпорядженням Харківської районної державної адміністрації від 08.06.2006 року №1010 вилучено з постійного користування ДП ДГ «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН земельні ділянки сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь, загальною площею 3,3901 га господарського двору. розташовані на території Кулиничівської селищної ради. та надано в довгострокову оренду строком на 50 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки з кадастровими номерами 6325157300:01:018:0029, 6325157300:01:018:0030, 0325157300:01:001:0005.

Крім того в складі проектів землеустрою, відповідно до яких зареєстровані земельні ділянки з кадастровими номерами 6325157300:01:018:0030, 6325157300:01:018:0029, 6325157300:01:001:0005, 6325157300:01:018:0031, 6325157300:01:001:0006, наявний витяг з протоколу №13 президії Української академії аграрних наук від 22.09.2005 «Про вилучення землі зі землекористування Державного підприємства дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН», яким надано згоду на вилучення із землекористування ДП ДГ «Кутузівка» земельної ділянки площею 26,0 га та передачу її у комунальну власність для ведення сільськогосподарського виробництва ПСП «Деметра» і облаштування демонстраційного полігону з вивчення наукових розробок спільно з ДП ДГ «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН» та витяг з протоколу №1 засідання президії Української академії аграрних наук від 20.01.2005 «Про вилучення землі землекористування Державного підприємства дослідного господарства «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН», яким надано згоду на вилучення із землекористування ДП ДГ «Кутузівка» земельної ділянки площею 16,6 га (11,4 га - рілля, 3,4 га - господарський двір, 1,8 та - балка) і передачу її у комунальну власність для вирішення питання передачі вказаної ділянки ПСП «Деметра» для вирощування кормів.

Будь-які записи щодо скасування визначених розпоряджень Харківської районної державної адміністрації відсутні.

Наведене дає підстав дійти висновку, що момент видачі оскаржуваного розпорядження спірні земельні ділянки не могли відноситися до особливо цінних земель ані за їх якісними показниками, ані через їх не віднесення до дослідних полів, а твердження прокурора про віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель - є недоведеним, необґрунтованим та не відповідає дійсності.

Водночас, прокурором не надано жодних належних доказів, які б підтверджували статус спірних земельних ділянок, як особливо цінних.

Відповідно до ч.1 ст.150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів.

Однак прокурор вважає, що всі (без виключення) надані ДП ДГ «Кутузівка» земельні ділянки відносяться до особливо цінних земель, оскільки:

-із системного аналізу ст. 22, 24 ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України вбачається, що належність земельних ділянок до земель дослідних полів науково- дослідних установ визначається не категорією, цільовим призначенням земельної ділянки або розташованими на ній об`єктами, а метою їх використання та завданнями, які виконуються науково-дослідною установою, якій вони надані у користування. При цьому, віднесення земель до особливо цінних визначено законодавцем на підставі як їх природних якостей, так і з урахуванням особливостей використання останніх для певних потреб, в даному випадку такі землі було надано Державному підприємству як дослідному господарству;

-згідно з п. п. 4.3-4.6 Статуту 2016 року ДП ДГ «Кутузівка» користується землею і іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства. Саме для здійснення науково-дослідної діяльності у сфері сільського господарства державному сільськогосподарському підприємству ДП ДГ «Кутузівка» і були передані в постійне користування землі, зокрема і спірні земельні ділянки, які є об`єктами майнового комплексу НААН України, і повинні використовуватися виключно для забезпечення наукової діяльності Академії та державного підприємства відповідно до основних напрямів діяльності, визначених статутом.

У ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України міститься дві ознаки особливо цінних земель наукових установ.

По-перше, це не всі землі, що перебувають у користуванні наукових установ, а тільки землі дослідних полів.

По-друге, це тільки землі, надані науково-дослідним установам і навчальним закладам, а не будь-яким іншим суб`єктам.

Виходячи зі змісту ст. 150 ЗК України, суду треба встановити дві обставини: 1) чи були надані спірні земельні ділянки науково-дослідній установі або навчальному закладу та 2) чи були на них розміщені дослідні поля цих установ.

Колегія суддів звертає увагу, що прокурором не надано жодних доказів на підтвердження існування в ДП ДГ «Кутузівка» статусу науково- дослідної установи станом на 2005-2006 роки, як і доказів віднесення спірних земельних ділянок до земель дослідних полів станом на 2005-2006 роки, водночас свої доводи обґрунтовує посиланнями на статут підприємства, в позові - в редакції 2016 року, а в апеляційній скарзі - 1998 року.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги наявні в матеріалах справи письмові пояснення ДП ДГ «Кутузівка», в яких воно зазначає, що ДП ДГ «Кутузівка» не здійснювало самостійних наукових досліджень, оскільки не мало статусу наукової установи, за штатним розкладом на підприємстві наукових працівників не було, підрозділів, які б займалися науковою роботою, на підприємстві не було.

Щодо строків позовної давності.

ПСП "Деметра" до суду першої інстанції подавалась заява про застосування строків позовної давності.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 цього ж кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 267 цього ж кодексу заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У пункті 45 постанови Великої палати Верховного Суду України від 21.08.2019 року у справі 911/3681/17 зазначено, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України (ЦК України) дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою, як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 року у справі № 6-2407цс15, від 01.07.2015 року у справі № 6-178гс15, так і Верховного Суду в постановах від 15.05.2018 року у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 року у справі № 911/2534/17.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірними земельними ділянками і здійснення контролю за нею, як і у даній справі.

Визначаючи початок перебігу позовної давності у даній справі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор.

Наведе відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справах №3-932гс17 від 18.10.2017, №3-869гс17 від 16.08.2017, №3-455гс17 від 07.06.2017, №3-1486гс16 від 22.03.2017, №916/2122/13 від 22.04.2015, №11/163/2011/5003 від 25.03.2015 та підтримується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі №922/2756/17.

Разом з тим, перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно з`ясувати, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У позовній заяві прокурор стверджує про те, що вилучення земель відбулося з порушенням чинного законодавства та без належного погодження уповноважених органів, а отже повернення земельних ділянок слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Тобто прокурор вважає, що він звернувся до суду з негаторним позовом з огляду на характер спірних правовідносин. А відтак, такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 372/1036/15-ц.

Таким чином, в позові з підстав його необґрунтованості, а не з підстав пропущення строку позовної давності, оскільки судами не встановлено порушень законодавства з боку відповідачів.

Щодо доводів прокурора стосовно оскарження додаткового рішення, колегія суддів про таке.

З апеляційної скарги прокурора вбачається, що додаткове рішення оскаржується ним в частині задоволення заяви представника ПСП "Деметра" адвоката Є.Загорулько про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (вх.№29736 від 31.10.2023).

Відтак, суд апеляційної інстанції переглядає додаткове рішення суду першої інстанції лише в цій частині.

З матеріалів справи вбачається, що до закінчення судових дебатів від представника ПСП "Деметра" адвоката Є.Загорулько надійшла щаява про вирішення судових витрат (т.3 а.с. 1-3), а також після ухвалення судом рішення від представника ПСП "Деметра" адвоката Є.Загорулько надійшла заява (вх.№29736 від 31.10.2023, т.3 а.с.123-137) про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, де просять суд стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ПСП "Деметра" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн. у справі №922/2487/23, з доказами понесення таких витрат.

Відповідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених Законом (ч. 2 ст.16 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

З матеріалів справи вбачається, що 04.07.2023 між ПСП "Деметра" в особі директора (далі-Клієнт) та адвокатом Загорулько Євгеном Олеговичем (далі Адвокат), укладено договір про надання правничої допомоги.

Відповідно до предмету Договору (зазначено вище, п. 1.1 Договору) Адвокат зобов`язується здійснити представництво та надані інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату гонорар за надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Розділом 3 Договору сторони передбачили виплати гонорару та фактичних витрат.

Так, на умовах п. 1.1. Додаткової угоди №1 та Додаткової угоди №2 сторони погодились продовжити строк дії договору, та змінити наступний пункт Договору: ... « 3.1. За надання правничої допомоги у адміністративних справах №520/19967/23; №520/19971/23; №520/22784/23, №520/22793/23 в судах першої та апеляційної інстанції; у виконавчих провадженнях №72107368, №72107532 Клієнт незалежно від результату виконання доручення зобов`язується виплатити Адвокату гонорар, фіксований розмір якого становить 40 000,00 (сорок тисяч) грн. та 40 000,00 (сорок тисяч) грн. за надання правничої допомоги у господарській справі № 922/2487/23 в суді першої інстанції в строки та в порядку, визначені п. 3.2 Договору.».

Між Адвокатом та Клієнтом складено акт прийому-передачі наданих послуг від 27.10.2023 був підписаний сторонами договору.

Згідно зі ст.30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

- договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині 2 ст.27 ЗУ Про адвокатуру і адвокатську діяльність;

- за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись ЦК України;

- договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

- адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

- адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність;

- відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Відтак, колегія суддів зазначає, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого адвокатом, а отже є визначеним та не потребує детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро, та здійснених витрат у справі.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Витрати, понесені ПСП "Деметра" в даній справі на правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати заявника були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначена позиція суду щодо застосування статті 129 ГПК України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, та позицією касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1785/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 908/374/19, від 25 червня 2019 року.

Суд вкотре звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок встановлений у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об`єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі № №922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Колегія суддів зазначає, що розглядалась судом в порядку загального позовного провадження, як справа, що має відповідні складнощі, де від ПСП "Деметра" у засіданнях приймав участь, як уповноважений представник - адвокат Загорулько Є.О.

Оцінюючи послуги правничої допомоги у розрахунку, такий вид правничої послуги, як підготовка відзиву на позовну заяву і подання її до суду включає в себе і ряд інших супутніх послуг таких, як: проведення консультації, підготовка адвокатських запитів, збір доказів, підготовка процесуальних документів. Таким чином, послуги охоплюються поняттям підготовка таких заяв і подання її до суду.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, колегія суддів вважає обґрунтованим покладення судових витрат ПСП "Деметра" на професійну правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн. на прокурора, згідно зі ст. 129 ГПК України у зв`язку із відмовою у задоволенні позову.

Повторно дослідивши зазначені докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх достатність для підтвердження факту надання адвокатом професійної правничої допомоги та розміру витрат відповідача ПСП "Деметра" на таку допомогу.

Колегія суддів відзначає, що прокурор не надав суду доказів на підтвердження того, що витрати відповідача-3 на професійну правничу допомогу є неспівмірними з критеріями, встановленими процесуальним законом.

Твердження прокуратури в обґрунтування апеляційної скарги про те, що стягнення судових витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Харківської обласної прокуратури суперечить самій суті заявленого Харківською окружною прокуратурою Харківської області в інтересах держави позову в порядку ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є суб`єктивною думкою прокурора та не відповідає нормам процесуального законодавства та Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо наявності підстав для задволення заяви (вх.№29736 від 31.10.2023) представника ПСП "Деметра" адвоката Є. Загорулько.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Твердження і доводи апеляційної скарги прокурора не спростовують обґрунтованих висновків місцевого господарського суду та стосуються виключно переоцінки доказів.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги прокурора та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2023 та додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 09.11.2023 у справі №922/2487/23 без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені прокурором, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 09.11.2023 у справі №922/2487/23 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 15.11.2024.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя О.В. Плахов

Суддя О.І. Терещенко


Суд	Східний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	06.11.2024
Оприлюднено	18.11.2024
Номер документу	123031810
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про припинення права користування земельною ділянкою щодо припинення права оренди

Тихий Павло Володимирович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 06.11.2024 по справі 922/2487/23СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —922/2487/23

Постанова від 06.11.2024

Постанова
від 06.11.2024 по справі 922/2487/23
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД