Постанова
від 12.11.2024 по справі 922/2961/19
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року м. Харків Справа № 922/2961/19

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Плахов О.В. , суддя Слободін М.М.,

за участю секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.,

за участю прокурора прокурор відділу Харківської обласної прокуратури Кадацька Д.М., на підставі службового посвідчення (в залі суду);

за участю представників сторін:

від 2-го відповідача адвокат Євстаф`єва О.В., на підставі ордера (поза межами приміщення суду)

від 3-го відповідача адвокат Євстаф`єва О.В., на підставі довіреності (поза межами приміщення суду)

інші учасники справи в судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. № 3137 Х/2)

на рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2021, ухвалене суддею Лавровою Л.С. у приміщенні господарського суду Харківської області 07.09.2021 (повне рішення складено 16.09.2021)

у справі №922/2961/19

за позовом Керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, м. Первомайський

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Красноградська міська рада, м. Красноград Харківської області,

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків,

2. Фізичної особа - підприємця Томка Андрія Івановича, м. Красноград Харківської області,

3. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", с. Петрівка Красноградського району Харківської області,

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року до господарського суду звернувся керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області з позовом, в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 18.06.2014 № 1292-СГ;

- визнати недійсним, укладений 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 6,1235 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6459644 від 24.07.2014;

- визнати недійсним укладений 01.06.2018 між фізичною особою - підприємцем Томком А.І. та СТОВ "Мрія", договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 6,1235 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27162573 від 17.07.2018;

- зобов`язати фізичну особу-підприємця Томка А.І. повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківській області прийняти земельну ділянку загальною площею 6,1235 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер 6323381000:04:000:0094 вартістю - 216493,99 грн;

- судовий збір стягнути з відповідачів пропорційно.

Рішенням господарського суду Харківської області 07.09.2021 у справі №922/2961/19 позовні вимоги задоволені частково, а саме: визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 18.06.2014 № 1292-СГ; скасовано державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6459644 від 24.07.2014 договору оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 6,1235 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, укладеного 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 ; скасовано державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27162573 від 17.07.2018 договору суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 6,1235 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, укладеного 01.06.2018 між фізичною особою - підприємцем Томком А.І. та СТОВ "Мрія"; в решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на користь Прокуратури Харківської області 2881,05 грн судового збору, стягнуто з ФОП Томка А.І. на користь Прокуратури Харківської області 1921,00 грн судового збору, стягнуто з СТОВ "Мрія" на користь Прокуратури Харківської області 960,50 грн судового збору.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що при передачі земельної ділянки для ведення фермерського господарства було порушено вимоги законодавства, зокрема статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» та статей 116, 123, 134 Земельного кодексу України. Заявник ( ОСОБА_1 ) не обґрунтував перспектив діяльності фермерського господарства, не підтвердив наявності аграрної освіти або досвіду роботи в сільському господарстві, а також не мав достатніх матеріально-технічних ресурсів для самостійного ведення фермерської діяльності. Крім того, земельну ділянку було передано за спрощеною процедурою без торгів, що створило передумови для отримання землі не для власної фермерської діяльності, а для передачі в суборенду іншій юридичній особі. Суд зазначив про те, договір оренди нікчемним, оскільки останній порушує публічний порядок, і постановив скасувати державну реєстрацію договорів оренди та суборенди, а також визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області, задовольнивши вимоги прокурора частково?.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, ФОП Томко Андрій Іванович у межах встановленого законом строку звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2021 у справі № 922/2961/19, а позовну заяву керівника Первомайської місцевої прокуратури залишити без розгляду, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодувати на користь ФОП Томко А.І. за рахунок позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги другий відповідач посилався на наступне:

- у даному випадку прокурором не підтверджено встановлених законодавством підстав для представництва інтересів держави, виконання обов`язку щодо попереднього повідомлення Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, а тому суд першої інстанції безпідставно не залишив поданий прокурором позов без розгляду; на момент розгляду справи спірна земельна ділянка перебуває у власності Красноградської міської ради, а тому прокурором не доведено порушення інтересів держави та підстав для звернення із даним позовом;

- судом першої інстанції не було взято до уваги, що вимоги щодо визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 18.06.2014 № 1292-СГ, не є обов`язковою для реалізації права на захист;

- місцевим господарський судом необґрунтовано визнано зазначені прокурором причини пропуску строку позовної давності поважними, адже в матеріалах справи містяться відповіді на запити прокурора, датовані квітнем 2014 року, в яких зазначено інформацію, що стосується ОСОБА_2 та оренди ним земельних ділянок розташованих на території Кирилівської сільської ради Харківської області загальною площею 267,7857 га;

- заява, надана ОСОБА_1 до ГУ Держземагенства у Харківській області для отримання земельної ділянки в оренду з метою ведення фермерського господарства, відповідає вимогам, що були передбачені законодавством (ст. 123 ЗК України, ст. 1, 7 Закону України «Про фермерське господарство»), що, в свою чергу, виключає можливість скасування оспорюваного наказу, у зв`язку із відсутністю порушень ГУ Держземагенством у Харківській області норм матеріального права;

- підтвердження наявності необхідної матеріально-технічної бази для обробки площі землі не передбачено жодним нормативно-правовим актом, в тому числі спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України «Про фермерське господарство»; так само не передбачено чинними нормативно-правовими актами здійснення проведення перевірок волевиявлення заявника ГУ Держземагенством у Харківській області;

- передачі земельної ділянки в суборенду передувало волевиявлення органу Державної влади (письмове погодження), як власника майна, а також дотримання процедури передачі земельної ділянки в суборенду орендарем визначену умовами договору (п. 30), та встановлене законодавством право орендаря передаватизовану земельну ділянку в суборенду (ст. 8 Закону України «Про оренду землі», ст. 14 Закону України «Про фермерське господарство»).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2021 у справі №922/2961/19 (головуючий суддя (суддя-доповідач) Шевель О.В., судді Крестьянінов О.О., Фоміна В.О.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 07.09.2021 у справі №922/2961/19; зупинено апеляційне провадження у справі №922/2961/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18, та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №925/1133/18; зобов`язано учасників справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18.

У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 25.04.2024 для розгляду справи №922/2961/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., судді Слободін М.М., Шутенко І.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.08.2024 у справі №922/2961/19 задоволено клопотання Харківської обласної прокуратури про поновлення провадження у справі №922/2961/19; поновлено апеляційне провадження у справі №922/2961/19; запропоновано учасникам справи протягом 15 днів з дня отримання даної ухвали надати апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його направлення іншим учасникам справи, заяви\клопотання, а також письмові пояснення із викладенням своєї правової позиції у справі з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові по справі №925/1133/18; розгляд справи призначено у приміщенні Східного апеляційного господарського суду на "17" вересня 2024 р. о 12:00 год., за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань № 132; визнано явку учасників справи в судове засідання необов`язковою; доведено до відома учасників справи про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції; роз`яснено учасникам справи, що в умовах дії режиму воєнного стану, з міркувань безпеки та враховуючи приписи ст.3 Конституції України, розгляд апеляційної скарги може бути перенесений на іншу дату.

08.08.2024 до Східного апеляційного господарського суду від Харківської обласної прокуратури надійшли додаткові письмові пояснення у справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі №922/2961/19 задоволено клопотання Фізичної особи - підприємця Томка Андрія Івановича, про участь його представниці в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; судове засідання у справі №922/2961/19, призначене на "17" вересня 2024 р. о 12:00 год., та усі наступні судові засідання встановлено провести за участю Фізичної особи - підприємця Томка Андрія Івановича в особі його представниці адвокатки Євстаф`євої Олени Вікторівни в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, за допомогою програмного забезпечення з використанням власних технічних засобів заявників.

У зв`язку з відпусткою судді Шутенко І.А. відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 13.09.2024 для розгляду справи №922/2961/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Плахов О.В., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 у справі №922/2961/19 оголошено перерву в судовому засіданні до "15" жовтня 2024 р. о 13:45 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань № 132; проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду встановлено здійснити за допомогою системи відеоконференцзв`язку (https://vkz.court.gov.ua) для представника другого та третього відповідачів - адвоката Євстаф`єва О.В.; попереджено учасників справи, що відповідно до ч. 5 статті 197 ГПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву; доведено до відома учасників справи, що неявка їх уповноважених представників у судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі №922/2961/19 виправлено описку у п.1 резолютивної частини ухвали Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 у справі №922/2961/19, вірно зазначивши дату та час наступного судового засідання, а саме на « 29» жовтня 2024 року о 12год 30 хв.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.10.2024 у справі №922/2961/19 у зв`язку з відпусткою судді Гребенюк Н.В. повідомлено учасників справи, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 (вх. № 3137 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2021 у справі № 922/2961/19 відбудеться "12" листопада 2024 р. о 09:45 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань. № 132; доведено до учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції їх представників не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті; проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду встановлено здійснити за допомогою системи відеоконференцзв`язку (https://vkz.court.gov.ua) для представника другого та третього відповідача - адвоката Євстаф`єва О.В.; попереджено учасників справи, що відповідно до ч. 5 статті 197 ГПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

08.11.2024 до Східного апеляційного господарського суду від Харківської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення, в яких остання заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги та просить залишити оскаржуване судове рішення без змін.

11.11.2024 до Східного апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження до справи №917/1476/23, яка передана на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

В судовому засіданні представник апелянта та третього відповідача підтримав заявлене ним клопотання про зупинення апеляційного провадження та вимоги апеляційної скарги, просив їх задовольнити.

Прокурор заперечив проти задоволення клопотання апелянта про зупинення провадження у справі та проти задоволення вимог апеляційної скарги, просив оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши клопотання апелянта щодо зупинення провадження у справі, судова колегія зазначає наступне.

Статтею 227 Господарського процесуального кодексу встановлено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.09.2024 у справі № 917/1476/23 вказану справу передано на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

Обґрунтовуючи підстави для передачі вказаної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд вказав на те, що колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 06.07.2015 у справі № 6-166цс15 та від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 - з питання звужувального тлумачення частин першої та другої статті 228 ЦК України та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.09.2024 у справі № 622/1056/21, від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21, від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21, від 21.05.2024 у справі № 622/1061/21, від 25.06.2024 у справі № 622/1370/19, від 26.06.2024 у справі № 917/1706/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1707/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1708/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1709/23, від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, від 11.06.2024 у справі № 917/1795/23, від 19.06.2024 у справі № 917/1796/23, від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21 - з питання визнання оспорюваними (а не нікчемними) договорів оренди, які укладені за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) більше одного разу.

У відповідності до наведеної ухвали судом касаційної інстанції зазначено наступне:

« 64. З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18).

65. Отже, після отримання вперше земельної ділянки для ведення фермерського господарства особа повинна зареєструвати фермерське господарство, яке і стає суб`єктом відносин ведення фермерського господарства, а особа такий статус втрачає. Отже, особа не може більше одержувати земельні ділянки для цих цілей.

66. Тому колегія суддів вважає за необхідне сформулювати висновок про те, що повторне передання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі було незаконним і до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" від 18.02.2016 № 1012-VIII».

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що правовідносини та обставини у справі №917/1476/23 та справі №922/2961/19 не є подібними, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання апелянта про зупинення провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, поясненнях доводи, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, Головним управлінням Держземагенства у Харківській області (Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, яке є правонаступником відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади») 22.11.2013 видано наказ № ХА/63233 81000:04:000/00000556 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою».

Пунктом 1 вказаного наказу ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення для передачі в оренду земельної ділянки, розташованої за межами с. Червоне Красноградського району Харківської області, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (вид угідь-рілля), орієнтовною площею 6,0800 га для ведення фермерського господарства.

18.06.2014 видано наказ № 1292-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду».

Пунктом 1 вказаного наказу затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель державної власності (землі сільськогосподарського призначення) за межами с. Червоне Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

Пунктом 2 вказаного наказу гр. ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 6,1235 га ріллі кадастровий номер 6323381000:04:000:0094 строком на 49 років, для ведення фермерського господарства.

В подальшому на підставі вище прийнятих наказів 07.07.2014 укладено з ОСОБА_1 договір оренди землі, який 24.07.2014 зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області, відповідно до умов якого Орендодавець (Головне управління Держгеокадастру у Харківській області) передав у користування Орендарю ( ОСОБА_1 ) в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства кадастровий номер 6323381000:04:000:0094 площею 6,1235 га, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Червоне Кирилівської сільської ради на території Красноградського району Харківської області.

01.07.2015 між ОСОБА_1 та СТОВ «Мрія» укладено договір суборенди цієї земельної ділянки, який 03.07.2015 зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області.

Посилаючись на те, що передача спірної земельної ділянки відбулася із порушенням норм діючого законодавства, Первомайською місцевою прокуратурою 11.07.2017 подано позовну заяву до Красноградського районного суду Харківської області в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру в Харківській області, ОСОБА_1 та СТОВ «Мрія» про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договору оренди та договору суборенди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок.

07.12.2017 під час слухання справи в суді ОСОБА_1 здійснено реєстрацію фізичної - особи підприємця Томко А.І.

11.12.2017 між ОСОБА_1 та Відповідачем 3 укладена угода про дострокове розірвання договору суборенди землі, яку 11.12.2017 зареєстровано сектором державної реєстрації Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області.

В подальшому 01.06.2018 між ФОП Томко А.І. та СТОВ «Мрія» укладено договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 6323381000:04:000:0094 площею 6,1235 га, яка знаходиться за межами населених пунктів Кирилівської сільської ради на території Красноградського району Харківської області, який 17.07.2018 зареєстровано державним реєстратором Красноградської районної державної адміністрації Харківської області.

Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 20.11.2018 у справі №626/1056/17 провадження закрито та повідомлено, що розгляд вказаної справи має проводитися господарським судом Харківської області за правилами виключної підсудності.

На думку прокуратури, вказані дії ОСОБА_1 свідчать про грубе порушення та ігнорування останнім норм діючого земельного законодавства.

Прокурор стверджував, що при подачі до Головного управління Держземагенства у Харківській області Томко А.І. клопотання, останній не обґрунтував розмір земельної ділянки, про яку йшлося в клопотанні, з урахуванням можливості її обробітку та не зазначив при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Тобто, майбутній фермер для отримання земельної ділянки великої площі не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриманні у користування землі, чи має він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо.

На виконання вимог ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» до заяви ОСОБА_1 долучено графічні матеріали земельної ділянки, довідка форми № 6-зем, копії паспорту, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, копію диплому серії НОМЕР_1 від 29.06.1982 та обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспективи діяльності фермерського господарства.

Разом з цим, як зазначає прокурор, ОСОБА_1 до заяви не додано відомостей щодо наявної у нього відповідної аграрної освіти або досвіду роботи у сільському господарстві, що в свою чергу є також порушенням положень постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві» від 12.08.2015 № 584.

Так, ОСОБА_1 додано до заяви копію диплому серії НОМЕР_1 від 29.06.1982, виданого Красноградським технікумом механізації сільського господарства імені Ф.Я. Тимошенка, про те, останньому присвоєно кваліфікацію «техніка-електрика» за спеціальністю «електрифікація». Проте, відповідно до Національного класифікатору України «Класифікатор професій» (ДК 003:2010), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 № 327, кваліфікація «техніка-електрика» відноситься до розділу «технічні фахівці в галузі прикладних наук та техніки» та немає відношення до освіти в галузі аграрного сектору, у тому числі ведення сільського (фермерського) господарства та, відповідно, може лише застосовуватись як допоміжна галузь у сільському господарстві (сервіс, обслуговування тощо).

Таким чином, як зазначає прокурор, освіта ОСОБА_1 у галузі «електрифікації» немає жодного відношення до ведення сільського (фермерського) господарства, що залишено поза увагою Відповідача-1 при розгляді заяв та документів ОСОБА_1 .

Прокурор посилався на те, що відповідачем-1 під час розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 без урахування відповідності її розміру трудовим та виробничим ресурсам безпідставно використало спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України «Про фермерське господарство», не перевірено можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, чи мав (має) він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, чи мав ОСОБА_1 потенційних контрагентів, ресурси яких він може на договірних засадах залучити для ведення фермерського господарства, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

Окрім того, прокурор вказував, що ОСОБА_1 при зверненні із заявою про надання в оренду земельної ділянки не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо). Відсутність зареєстрованої за громадянином ОСОБА_1 власної сільськогосподарської техніки для обробітку землі підтверджується листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 11.04.2017 № 3.1/2751, що свідчить про те, що на момент отримання земель, останній не мав техніки для її обробітку.

Крім того, прокурор посилається на те, що ОСОБА_1 в обґрунтуваннях не зазначено дані щодо членів сім`ї, з числа яких останній начебто планував в подальшому створити фермерське господарство, а також не підтверджено наявність ресурсів для залучення найманих працівників чи оренду сільськогосподарської техніки. За твердженням прокуратури, ОСОБА_1 явно не в змозі самостійно обробити 41,9452 га землі серед якої і 6,1235 га на території Красноградського району.

Враховуючи викладене, прокурор наголошував, що ОСОБА_1 , зловживаючи своїм правом, визначеним частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, отримав 2 земельні ділянки на території Красноградського району Харківської області, у тому числі 6,1235 га на території Кирилівської сільської ради Красноградського району, без обґрунтування перспектив діяльності фермерського господарства, яке було утворене лише під час судового розгляду Красноградським районним судом, штучно застосувавши пільговий порядок отримання землі для ведення фермерського господарства та не маючи наміру самостійно господарювати на цих ділянках, а отримав їх в інтересах СТОВ «Мрія».

Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора з позовом про:

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» від 18.06.2014 № 1292-СГ;

- визнання недійсним, укладений 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 6,1235 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6459644 від 24.07.2014;

- визнання недійсним, укладений 01.06.2018 між фізичною особою - підприємцем Томко Андрієм Івановичем та СТОВ «Мрія» договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 6,1235 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27162573 від 17.07.2018;

- зобов`язання фізичну особу-підприємця Томка Андрія Івановича повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківській області прийняти земельну ділянку загальною площею 6,1235 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер 6323381000:04:000:0094 вартістю - 216493,99 грн.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив частково, визнавши незаконним та скасувавши наказ ГУ Держземагенства, а також скасувавши державну реєстрацію права оренди та суборенди земельної ділянки, в задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Надаючи власну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія зазначає наступне.

Щодо встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

У судовому процесі, зокрема в господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 27.02.2019 у справі №761/3884/18.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Зміст частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

В даному випадку, на думку прокурора, порушення інтересів держави полягає в тому, що Головним управлінням Держземагенства у Харківської області протиправно передано в довгострокову оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення другому відповідачу, а останній, отримавши її, передав в суборенду СТОВ "Мрія". Внаслідок зазначених обставин СТОВ "Мрія" отримало в користування земельну ділянку без обов`язкової процедури проведення земельних торгів (аукціону). Прокурор вказує, що вводячи державу в оману, ОСОБА_1 ухиляється від процедури земельних торгів, що в свою чергу призводить до ненадходження у відповідних розмірах грошових коштів до бюджету.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області створено на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 5 від 14.01.2015 При цьому, в даному випадку ГУ Держгеокадастру у Харківській області є правонаступником ГУ Держземагенства у Харківській області.

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України та Положення про ГУ Держгеокадастру в Харківській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 №333, ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області.

Враховуючи те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т.ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, наказ якого оскаржується у вказаному спору, а також зважаючи на те, що вказаний орган є стороною спірних правовідносин, зокрема, оспорюваного договору оренди, даний позов правомірно заявлено прокурором самостійно, а тому останній виконав вимоги статті 53 Господарського процесуального кодексу України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах даної справи.

Щодо суті позовних вимог

Судом апеляційної інстанції встановлено, що прокурор, звертаючись з позовом у цій справі, посилався на те, що дії ГУ Держземагенства щодо надання ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду є незаконними, оскільки ГУ Держземагенства, розглядаючи відповідну заяву ОСОБА_1 , не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, що свідчить про наявність підстав для визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу першого відповідача.

Водночас, судова колегія вважає за необхідне зауважити на тому, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 7.9).

Під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена.

Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101) та інші).

Суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

Крім того, оскаржений наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області вичерпав свою дію, оскільки на його підставі укладений договір, який і опосередковує відносини користування спірною земельною ділянкою.

Відповідно задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування оскарженого наказу не може призвести до захисту будь-чиїх прав чи інтересів, чим спростовуються висновки суду першої інстанції.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 05.102022 у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 7.1).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункти 7.2, 7.3).

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі. Якщо прокурор пред`явив вимогу про визнання незаконним та скасування наказ (рішення) органу державної влади, то в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі органу державної влади). Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 18.06.2014 № 1292-СГ, у зв`язку з чим рішення суду у наведеній частині слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

У відповідності до статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу) встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Згідно частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

За змістом положень частин 2, 3 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлені загальні підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону № 973-IV).

Таким чином, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального щодо до статті 123 ЗК України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду спірної земельної ділянки, Головне управління Держземагенства у Харківській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.

На момент видання Головним управлінням Держземагенства у Харківській області спірного наказу та укладання договору оренди, ОСОБА_1 був особою, яка має намір в подальшому створити фермерське господарство. Спірна земельна ділянка надана в оренду другому відповідачу як громадянину на підставі договору оренди, а тому ототожнення цієї фізичної особи та Фермерського господарства в спірних правовідносинах є неправильним.

При подачі до ГУ Держземагенства відповідачем ОСОБА_1 заяви, всупереч вимогам закону останній не обґрунтував розмір земельної ділянки, про яку йшлося в заяві, з урахуванням можливості її обробітку та не зазначив при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Тобто, майбутній фермер для отримання земельної ділянки великої площі не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриманні у користування землі, чи має він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо.

Крім того, відсутність у відповідача наміру одержати землю в оренду саме для її використання фермерським господарством підтверджується тим, що відповідач ОСОБА_1 не створив в подальшому фермерське господарство, а натомість передав землю в суборенду відповідачу СТОВ "Мрія".

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що передача в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства відбулась в порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, статей 7, 12 Закону № 973-IV.

Водночас, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідний договір оренди землі є нікчемний як такий, що порушує публічний порядок.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/4932/19.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що спірний договір оренди за своїм змістом відповідає закону, не містить ознак порушення публічного порядку, а тому висновок суду першої інстанції щодо того, що відповідний договір є нікчемним, є помилковим.

Порушення порядку його укладення були спрямовані на навмисне введення ОСОБА_1 орендодавця в оману шляхом замовчення його справжніх намірів використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, тобто для ведення фермерського господарства, а для отримання доходу шляхом здачі земельної ділянки, отриманої на пільгових умовах, в суборенду.

За таких умов наявні підстави для визнання спірного договору оренди недійсним відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, а тому позовна вимога про визнання спірного договору недійсним є обґрунтованою і доведеною.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.09.2023 у справі 922/3204/19, яка ухвалена за подібних правовідносин.

Оскільки договір оренди визнаний судом недійсним, то він не породжує правових наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю, тому ОСОБА_1 зайняв земельну ділянку незаконно, без установлених законом підстав.

За висновками Великої Палати Верховного Суду (постанова від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.27)) якщо земельні ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, то це зайняття треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння; у цьому випадку ефективним способом захисту права є усунення перешкод у користуванні майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 30.12.2020 року серед інших у комунальну власність Красноградської територіальної громади передано і земельну ділянку з кадастровим номером 6323381000:04:000:0094 яка є предметом позову у даній справі, а тому вказана земельна ділянка на час вирішення спору знаходиться у комунальній власності та не підлягає поверненню державі в особі ГУ Держгеокадастру, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позову в цій частині.

Стосовно позовної вимоги про визнання недійсним укладеного договору суборенди земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідний договір не підлягає визнанню недійсним, оскільки наведений правочин є нікчемним, адже укладений на підставі недійсного наказу першого відповідача та нікчемного договору оренди землі.

Щодо наведеного, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

У відповідності до умов договору оренди орендар за письмовим погодженням з орендодавцем має право передавати земельну ділянку або її частину в суборенду.

Натомість, матеріали справи не містять наявності письмової згоди орендодавця на укладення спірного договору суборенди. Таким чином, ОСОБА_1 не мав повноважень на укладення договору суборенди чужої земельної ділянки.

Крім того, за змістом статті 8 Закону України "Про оренду землі" чинність договору суборенди земельної ділянки прямо пов`язана з чинністю договору оренди.

Оскільки як з боку орендаря ( ОСОБА_1 не мав повноважень діяти в такому статусі), так і з боку власника земельної ділянки (згода якого потрібна для укладення договору) не вчинялися дії, спрямовані на набуття СТОВ "Мрія" права оренди, то договір суборенди є неукладеним.

За висновками Великої Палати Верховного Суду (постанова від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19, пункт 7.18) правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову в позові в цій частині, але з інших підстав.

Стосовно позовних вимог про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди і права суборенди, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації права оренди і права суборенди підлягають задоволенню, оскільки вказані вимоги є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування наказу від 18.06.2014 року № 1292-СГ, визнання недійсним договору оренди та суборенди, адже попередньо суд визнав незаконним і скасував наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області, встановив факт нікчемності договору оренди та договору суборенди.

Однак судова колегія суду апеляційної інстанції з наведеним висновком місцевого господарського суду не погоджується.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала висновки про те, що функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки наведені, зокрема, в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).

Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права не відповідає належному способу захисту.

Подібні висновки, але щодо скасування права власності, сформульовані в постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.44).

У цій справі прокурор сформулював позовні вимоги в цій частині як вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди та права суборенди. Ці вимоги не відповідають належному способу захисту прав та інтересів.

Аналогічних висновків дійшов також Верховний Суд у постанові від 20.09.2023 у справі 922/3204/19, яка ухвалена за подібних правовідносин.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині скасування державної реєстрації прав.

Щодо позовної давності

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Так строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовну давність (стаття 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Такі правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20.

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

У постанові від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час розгляду справи прокурором неодноразово наголошувалося, що про наявність порушень у спірних правовідносинах прокурору стало відомо у червні 2017 року, після надходження до органів прокуратури копій відповідних наказів, договорів та документів щодо передачі земельної ділянки державної власності у користування, на підтвердженні чого прокурором надано лист від 14.06.2017 № 10-20-14-10158/0/19-17.

Прокурор у цій справі звернувся до суду за захистом інтересів держави як самостійний позивач, а уповноважений державою орган у спірних правовідносинах - ГУ Держгеокадастру є тією особою, яка допустила порушення законодавства, та є відповідачем у справі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачами, зокрема, другим відповідачем, було заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Як зазначалося вище, предметом позову в даній справі є вимоги прокуратури, які спрямовані до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків, Фізичної особи - підприємця Томко Андрія Івановича, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору, зобов`язання вчинити дії, які обґрунтовані тим, що оспорювані наказ ГУ Держземагентства, договори оренди та суборенди земельної ділянки не відповідають вимогам законодавства, що є підставою для скасування наказу, визнання цих договорів недійсними та скасування їх державної реєстрації, а також зобов`язання повернути земельну ділянку.

Обґрунтовуючи клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності, прокурор, зокрема посилався на те, що він є самостійним позивачем і про порушення вимог земельного законодавства при наданні земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства, зокрема ОСОБА_1 , йому стало відомо в червні 2017 після отримання відповідної інформації та документів від ГУ Держгеокадастру, на підтвердження чого прокурор посилався на лист від 14.06.2017 № 10-20-14-10158/0/19-17.

Також прокурором наголошено, що органом, який здійснює функції держави у спірних правовідносинах, є саме ГУ Держгеокадастру, яким і було допущено порушення вимог законодавства при розпорядженні землями державної власності, що стало підставою для звернення прокурора до суду з позовом для захисту інтересів держави.

Матеріалами справи підтверджується, що про порушення прав держави Головне управління Держгеокадастру у Харківській області знало на момент підписання спірних наказів та укладення оскаржуваних договорів.

Водночас, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т. ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і в той же час являється відповідачем у даній справі, прокурор звернувся з цим позовом самостійно у якості позивача після отримання у червні 2017 року від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області копій наказів, документів, що стали підставою для їх прийняття та договорів оренди земельних ділянок.

Отже, прокуратурою інформацію щодо порушення вимог земельного законодавства при передачі спірної земельної ділянки отримано у червні 2017 року після надходження листа та відповідних матеріалів від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, після чого, прокурор звернувся з позовною заявою до Красноградського районного суду Харківської області, провадження за якою було закрито ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 20.11.2018.

Суд апеляційної інстанції зазнає, що прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного наказу Держгеокадастру безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів держави, а про вказані порушення він міг дізнатися з моменту отримання доступу у червні 2017 року після надходження листа та відповідних матеріалів від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Відповідні висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.10.2024 у справі №922/4361/19.

Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо. Подібний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.

Крім того, за змістом пункту 2 частини першої статті 81 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та пункту 3 частини першої статті 226 цього ж Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017) наявність у провадженні суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є підставою для залишення позову без розгляду.

Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19.

У справі, що розглядається, установлено, що прокурор 11.07.2017 звертався до Первомайською місцевою прокуратурою до Красноградського районного суду Харківської області в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру в Харківській області, ОСОБА_1 та СТОВ «Мрія» про визнаний незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договору оренди та договору суборенди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок.

07.12.2017 під час слухання справи в суді ОСОБА_1 здійснено реєстрацію фізичної - особи підприємця Томко А.І.

В подальшому, як встановлено обставинами справи, 01.06.2018 між ФОП Томко А.І. та СТОВ «Мрія» укладено договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 6323381000:04:000:0094 площею 6,1235 га, яка знаходиться за межами населених пунктів Кирилівської сільської ради на території Красноградського району Харківської області, який 17.07.2018 зареєстровано державним реєстратором Красноградської районної державної адміністрації Харківської області.

Отже, під час розгляду вказаної цивільної справи ОСОБА_1 здійснив реєстрацію себе як фізичної особи-підприємця, розірвав договір суборенди, укладений між ним як фізичною особою та СТОВ "Мрія" та уклав з товариством новий договір суборенди вже як фізична-особа підприємець.

При цьому, такі дії (укладання нового договору) ОСОБА_1 вчинив 01.06.2018, тобто після того, як позовна давність сплинула.

У справі № 904/3405/19 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що звернувшись із позовною заявою щодо захисту певного порушеного права, у позивача виникають очікування щодо розгляду такої справи і можливого захисту відповідного права. Як зауважила об`єднана палата Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 і з якою погодилася Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/3405/19, перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів.

Тобто, з правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, випливає, що незалежно від причин залишення позовної заяви без розгляду, звернення до суду за захистом прав і тривалий розгляд такої справи може вважатися поважною причиною пропуску позовної давності і судам варто враховувати такі обставини.

У свою чергу, оскільки прокурор вчиняв дії щодо захисту порушеного права у межах справи № 626/1056/17, очікував, що воно буде захищене у належний спосіб, помилковим буде відхилення мотивів щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності лише внаслідок неподання одночасно і іншого позову для захисту порушеного права.

Колегія суддів враховує, що для визнання чи відмови у визнанні поважними причин пропуску позовної давності оцінці підлягають всі доводи, наведені заявником, у їх взаємозв`язку та з урахуванням встановлених судом обставин справи, в тому числі і щодо особи, чиї права порушені.

За встановлених у цій справі обставин, враховуючи характер допущених відповідачами порушень, суд визнає поважними причини звернення прокуратури з пропуском строків позовної давності, оскільки факт порушення вимог законодавства щодо надання у користування спірною земельною ділянкою виявлено прокуратурою лише у червні 2017 року, з урахуванням чого колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про поважність причин пропуску позовної давності, наведених прокурором.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення та є підставою для його часткового скасування.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що місцевий господарський суд в повній мірі забезпечив дотримання норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково; рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2021 у справі №922/2961/19 скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру, скасування державної реєстрації договору оренди та суборенди земельної ділянки та ухвалити в цих частинах нове судове рішення, яким: визнати недійсним, укладений 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 6,1235 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6459644 від 24.07.2014; в задоволенні інших позовних вимог в цій частині відмовити; рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2021 у справі №922/2961/19 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2024 у справі №922/2961/19 залишити без змін.

У розумінні положень статті 129 ГПК України витрати за подання апеляційної скарги залишаються за апелянтом, витрати за подання позовної заяви в обсязі 1 немайнової вимоги покладаються пропорційно на відповідачів.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 ч.1 ст. 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. № 3137 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2021 у справі №922/2961/19 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2021 у справі №922/2961/19 скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру, скасування державної реєстрації договору оренди та суборенди земельної ділянки.

Ухвалити в цих частинах нове судове рішення, яким:

Визнати недійсним, укладений 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 6,1235 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6459644 від 24.07.2014.

В задоволенні інших позовних вимог в цій частині відмовити.

Рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2021 у справі №922/2961/19 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2024 у справі №922/2961/19 залишити без змін.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, Харківська обл., місто Харків, Шевченківський район, вул. Космічна, будинок 21, 8-9 поверх, ідентифікаційний код особи 39792822) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, Харківська обл., місто Харків, вул. Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код особи 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 640,33грн судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Томка Андрія Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код особи НОМЕР_2 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, Харківська обл., місто Харків, вул. Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код особи 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 640,33грн судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (63260, Харківська обл., Красноградський р-н, село Петрівка, Наталинська ТГ; код ЄДРПОУ 303 78024) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, Харківська обл., місто Харків, вул. Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код особи 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 640,33грн судового збору за подання позовної заяви.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.11.2024

Головуючий суддя Н.В. Гребенюк

Суддя О.В. Плахов

Суддя М.М. Слободін


Суд	Східний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	12.11.2024
Оприлюднено	18.11.2024
Номер документу	123031830
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про припинення права користування земельною ділянкою щодо припинення права оренди

Гребенюк Наталія Володимирівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 12.11.2024 по справі 922/2961/19СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —922/2961/19

Постанова від 12.11.2024

Постанова
від 12.11.2024 по справі 922/2961/19
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД