Ухвала

від 13.11.2024 по справі 746/216/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 746/216/23 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/872/24 Категорія - ч. 1 ст. 122 КК України Доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2024 року колегія суддів судової палати з розглядукримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

з участю: прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12023275430000034 від 28.03.2023 року, за апеляційними скаргами потерпілого ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Срібнянського районного суду Чернігівської області від 30 серпня 2024 року стосовно

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Срібне Чернігівської області, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні трьох малолітніх дітей, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України

Цим вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.

Початок строку відбування покарання визначено рахувати з дня прибуття й постановки ОСОБА_8 на облік у виправному центрі.

До вступу вироку в законну силу запобіжний захід ОСОБА_8 визначено не застосовувати.

Цивільний позов прокурора задоволено, стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь бюджету смт Срібне в особі КНП «Срібнянська центральна лікарня» р/р НОМЕР_1 , ДКСУ м.Київ, код 02006521 витрати, понесені на лікування потерпілого від кримінального правопорушення в розмірі 5592 (п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто дві) гривні 28 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_9 6906 (шість тисяч дев`ятсот шість) грн 83 коп. у відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином.

Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.

Долю речових доказів вирішено у порядку ст. 100 КПК України.

Вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що 28.03.2023 року близько 10.00 год., перебуваючи на території недіючого фермерського господарства, що в с. Дейманівка Прилуцького району Чернігівської області, під час конфлікту, який виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, стискаючи в правій руці пасатижі, наніс потерпілому ОСОБА_9 два удари кулаком правої руки в область лівої скроні голови потерпілого. Після чого, продовжуючи свій злочинний намір, ОСОБА_8 схопив потерпілого за праву руку, та застосовуючи своє фізичне зусилля, різко викрутив її в протилежний бік, в результаті чого ОСОБА_9 упав на землю, а ОСОБА_8 , з метою запобігання супротиву потерпілого, сів на нього та продовжив наносити удари кулаками в область обличчя та голови ОСОБА_9 , завдавши близько 6 ударів та заподіявши потерпілому тілесних ушкоджень.

В результаті вказаних умисних дій ОСОБА_8 , потерпілий ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з забоєм речовини головного мозку легкого ступеня, закритого перелому кісток носа, навколоорбітальної гематоми лівого ока, синця лівої тім`яної області, які відповідно до висновку експерта № 4 комісійної судово-медичної експертизи від 19.02.2024, як в сукупності, так і кожне окремо відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та вивих правого плеча, який відповідно до висновку експерта № 4 комісійної судово-медичної експертизи від 19.02.2024, відноситься до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я понад 3 тижні (більше ніж 21 добу).

Не погодившись із рішенням суду, потерпілий ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи встановлених фактичних обставин, доведеності вини та кваліфікації дій обвинуваченого, просить вирок суду щодо ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного покарання у зв`язку з невідповідністю його особі обвинуваченого та ступеню тяжкості внаслідок м`якості. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що призначаючи покарання судом належним чином не враховано особу обвинуваченого, а саме його відношення до вчиненого, який вину не визнав, намагався заплутати розслідування та суд з метою уникнення відповідальності за скоєне та всупереч матеріалам провадження, намагався звинуватити його. Навіть не вибачився перед ним, хоча він старший за віком та отримав від обвинуваченого тілесні ушкодження, в наслідок чого перебував на лікуванні та переніс фізичний біль. Тому вважає, що суд безпідставно не призначив обвинуваченому максимальне покарання, передбачене санкцією.

Обвинувачений також не погодився з вироком суду в частині призначеного покарання, просив змінити його та на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування призначеного судом покарання з випробуванням та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що призначене судом покарання не відповідає тяжкості вчиненого та його особі через суворість, оскільки суд, посилаючись на його поведінку, взагалі не зазначив якою вона була і який її прояв суд трактував як такий, що свідчить про його небажання ставати на шлях виправлення. Вважає упередженим висновок суду про відсутність каяття, що не відповідає фактичним обставинам, при цьому законодавством передбачено можливість за таких обставин застосування положень ст. 75 КК України. Вказує, що в ході розгляду справи було доведено, що саме потерпілий спровокував конфліктну ситуацію, однак така його поведінка залишилася поза увагою суду. Він пояснював у судовому засіданні, що в ході конфліктної ситуації він не мав наміру нанести потерплому тілесні ушкодження, зокрема середнього ступеню тяжкості, тим більше, що сам потерпілий не виявляв симптомів ушкодження плеча та не говорив про таке, що підтвердив і свідок, тому, враховуючи неприязні відносини потерпілого до нього, він припускав симуляцію з боку останнього. Тому вважає, що його дії не носять умисний характер і мали б кваліфікуватися як необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що він і хотів донести суду першої інстанції. Однак його позиція в суді щодо незгоди з кваліфікацією дій не може свідчити про відсутність каяття, що узгоджується з позицією ВС, висловленою у постанові від 05.08.2020, справа № 334/5670/18, тому вважає такі висновки необґрунтованими. Попри це, він одразу визнав позов прокурора про стягнення витрат на лікування потерпілого, сплатив такі кошти, що вказує на усвідомлення ним протиправності дій та бажання виправити наслідки.

Також вважає, що суд не врахував належним чином відсутність обтяжуючих покарання обставин, те, що раніше він не судимий, має місце реєстрації та проживання, трьох малолітніх дітей на утриманні, позитивну характеристику, висновок органу пробації, відповідно до якого його виправлення можливе без ізоляції від суспільства. Тому просить суд апеляційної інстанції врахувати всі викладені обставини, а також те, що відсутність у нього постійного місця роботи на даний час тимчасове, через воєнний стан, однак вони з дружиною ведуть сільське господарство, від чого має доход від сільгоспвиробництва та з 26.03.2024 він офіційно зареєстрований у Державному аграрному реєстрі як сільгоспвиробник. Мають трьох малолітніх дітей та дружина вагітна четвертою дитиною, тому просить об`єктивно переглянути вирок суду першої інстанції та застосувати положення ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Не погоджуючись з апеляційною скаргою обвинуваченого, прокурор подав заперечення, в якому просив залишити її без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.

У судове засідання потерпілий та його представник не з`явилися, потерпілим в апеляційній скарзі зазначено про розгляд справи у його відсутність.

Обвинувачений в судовому засіданні підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити з викладених підстав, у задоволенні апеляційної скарги потерпілого просив відмовити, прокурор заперечувала проти задоволення апеляційних скарг як потерпілого так і обвинуваченого, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, яке не підлягає ні скасуванню ні зміні.

Заслухавши доповідь судді, учасників судового розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновок суду І інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, відповідає встановленим обставинам і підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими судом доказами.

В суді апеляційної інстанції обвинувачений пояснив, що суд першої інстанції не зовсім правильно зрозумів його позицію щодо невизнання вини. Дійсно між ним та ОСОБА_9 виник конфлікт та боротьба, але він не мав наміру умисно нанести потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості, таке трапилося необережно. Він відшкодував витрати на лікування потерпілого та завдану потерпілому моральну шкоду в сумі 10000 грн. Про вчинене щиро кається, просив врахувати, що на його утриманні перебуває троє малолітніх дітей, дружина вагітна четвертою дитиною і на даний час перебуває на стаціонарному лікуванні з приводу обтяженого перебігу вагітності, загроза переривання. Вони ведуть спільне сільське господарство, і перебування його в місцях обмеження волі поставить його сім`ю у скрутне становище.

Не дивлячись на часткове визнання вини обвинуваченим, суд ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування всіх обставин кримінального правопорушення та на підтвердження винуватості ОСОБА_8 , обґрунтовано послався на ряд доказів, детально розписаних у вироку, а саме: показання потерпілого ОСОБА_9 , який суду першої інстанції показав, що дійсно між ним та обвинуваченим і його батьком, стався конфлікт через перебування їх на території недіючої ферми та тим, що він поцікавився їх перебуванням там. В ході конфлікту обвинувачений наніс йому два удари рукою, в якій тримав пасатижі, по голові в праву тім`яну ділянку, тому він був змушений захищатись і ухопив обвинуваченого рукою за бороду. Після чого той схопив його за праву руку, вивільнивши свою бороду та відразу різко викрутив йому руку, через що він відчув сильний біль у плечі та впав, а обвинувачений впав на нього і, сидячи зверху, став наносити удари кулаками в область голови, наніс близько 6 ударів. Припинився конфлікт завдяки свідку ОСОБА_10 , який закликав їх припинити бійку.

Такі показання потерпілого в певній мірі узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_10 , який суду першої інстанції показав, що бачив, як обвинувачений сидів зверху на потерпілому, самих ударів він не бачив, він закликав припинити такі дій. Після цього обличчя ОСОБА_9 було у крові, на голові садно.

Наявність тілесних ушкоджень у ОСОБА_9 підтвердив і допитаний судом І інстанції свідок ОСОБА_11 , лікар-хірург районної лікарні, який показав, що ОСОБА_9 поступив у важкому стані, було діагностовано множинні забійні рани обличчя, перелом кісток носа, вивих правої плечової кістки, крововилив в око, черепно-мозкова травма, забій головного мозку, що було підтверджено об`єктивними даними, рентгенівськими знімками, висновками профільних лікарів. ОСОБА_9 було надано медичну допомогу, проведено оперативне втручання з управлення плечової кістки.

Такі показання потерпілого та свідків у повній мірі узгоджуються з висновком експерта комісійної судово-медичної експертизи від 06.02.2024 року, згідно якого у потерпілого ОСОБА_9 були виявлені відповідні тілесні ушкодження, детально зазначені судом, у тому числі у виді вивиху правого плеча, що відноситься до категорії середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я строком понад 3 тижні.

Крім зазначеного, вина обвинуваченого підтверджується іншими доказами, ретельно дослідженими судом першої інстанції, яким надана оцінка у своїй сукупності, на підставі чого суд дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Стосовно доводів обвинуваченого щодо невірної кваліфікації його дій з посиланням на їх необережність, то суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що така позиція спрямована на намагання применшити відповідальність за вчинене.

За нормативним визначенням умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК України) з об`єктивної сторони характеризується: 1) дією або бездіяльністю, спрямованими на заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження; 2) наслідком у вигляді спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причинним зв`язком між вказаними діянням та наслідком; а із суб`єктивної сторони - прямим або непрямим умислом (ст. 24 КК України). Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК України) характеризується аналогічними елементами об`єктивної сторони, а за суб`єктивною стороною проявляється в необережній формі вини у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості, визначення яких надано у ст. 25 КК України.

Отже, розмежування умисного протиправного заподіяння іншій людині середньої тяжкості тілесних ушкоджень від необережного заподіяння таких ушкоджень здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів. Зміст інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах із матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особи характеру вчиненого діяння, передбаченням або свідомим припущенням його негативних наслідків та ставленням до них.

У цій справі судом І інстанції було встановлено, що обвинувачений, стискаючи в правій руці пасатижі, наніс потерпілому два удари кулаком правої руки в область лівої скроні голови, схопив потерпілого за праву руку та застосовуючи своє фізичне зусилля, викрутив її в протилежний бік, в результаті чого потерпілий впав на землю, а обвинувачений, знаходячись на ньому, продовжив наносити удари кулаками в область обличчя та голови, завдавши близько 6 ударів та заподіявши потерпілому як легких, так і середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Наведене у сукупності з висновками судово-медичної експертизи щодо локалізації, характеру та ступеня тілесних ушкоджень свідчить про те, що ОСОБА_8 умисно завдавав удари та викрутив руку потерпілому, усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх дій, можливі наслідки, від яких здоров`ю потерпілого буде спричинено шкоду, і хоча не бажав, але свідомо припускав такі наслідки. При цьому судом враховується відсутність будь-яких тілесних ушкоджень у обвинуваченого, які б могли свідчити про його вимушену оборону.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що дії ОСОБА_8 судом І інстанції кваліфіковані вірно за ч. 1 ст. 122 КК України як умисне нанесення середньої тяжкості тілесного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Оцінюючи призначене судом покарання та перевіряючи доводи апеляційних скарг обвинуваченого про його суворість та потерпілого про м`якість, колегія суддів приходить таких висновків.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. А згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Судами при обранні покарання повинні враховуватися, як загальні засади призначення покарання, відповідно до положень ст. 65 КК України, так і роз`яснення, що містяться в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року (з послідуючими змінами) „Про практику призначення судами кримінального покарання, згідно яких, судам, з урахуванням ступеня тяжкості злочину, даних про особу (поведінку до вчинення злочину, як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), матеріальний стан, тощо, належить обговорювати питання про призначення більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва та наркоманії, за наявності рецидиву злочину та у складі організованих груп, і менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочин, щиро розкаялися у вчиненому та активно сприяли розкриттю злочину, тощо.

Так, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , суд урахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має місце реєстрації та проживання, одружений, має на утриманні трьох малолітніх дітей, за місцем проживання характеризується позитивно, ніде не працює, хоча є працездатним, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, враховано ставлення обвинуваченого до вчиненого, поведінка після злочину, відсутність каяття, що судом розцінено як небажання ставати на шлях виправлення, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин та дійшов висновку про необхідність призначення покарання в межах, встановлених санкцією статті у виді обмеження волі.

Висновки з усіх питань, пов`язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Разом з тим, вирок суду не містить посилання на обставини, які б обґрунтовано свідчили про неможливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді обмеження волі.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 раніше не притягувався ні до кримінальної, ані до адміністративної відповідальності, на обліку з приводу наркоманії чи алкоголізму не перебуває, обтяжуючі його покарання обставини не встановлені, має постійне місце проживання, за яким позитивно характеризується, за останнім місцем роботи також характеризується позитивно, одружений, має багатодітну сім`ю, на утриманні перебуває троє малолітніх дітей, дружина обвинуваченого вагітна четвертою дитиною, що підтверджено довідкою лікувального закладу. Згідно довідки-характеристики з місця мешкання ОСОБА_8 разом з дружиною веде особисте підсобне господарство, що підтверджується даними з Державного аграрного реєстру, де останній зареєстрований як сільгоспвиробник.

З висновку органу пробації слідує, що виправлення ОСОБА_8 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства і виконання покарання можливе за умов здійснення за ним з боку органу пробації нагляду та застосування соціально виховних заходів, необхідних для виправлення та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень.

При апеляційному розгляді обвинувачений ОСОБА_8 пояснив, що потерпілий мав неприязне ставлення до нього через спори за земельні ділянки. Разом з тим, підтвердив свою винуватість у вчиненому та щирий жаль з приводу того що сталося та наслідків, які настали від його дій, зазначивши при цьому, що відшкодував матеріальні збитки, пов`язані з лікуванням потерпілого та відшкодував завдану моральну шкоду в сумі 10000 грн, про що надав квитанцію. Такі висновки обвинуваченого вказують на його критичну оцінку своєї протиправної поведінки.

Приймаючи до уваги обставини справи та дані про особу обвинуваченого, колегія суддів вважає можливим задовольнити його апеляційну скаргу та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, з призначенням іспитового строку та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Апеляційний суд приходить висновку, що таке покарання сприятиме виправленню обвинуваченого, запобіганню вчиненню ним нових злочинів та відповідатиме засадам дотримання справедливості, викладеним у позиції Конституційного Суду України висловленій у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м`якого покарання.

Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги потерпілого щодо невідповідності призначеного судом покарання внаслідок м`якості.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407-409, 418, 420 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Срібнянського районного суду Чернігівської області від 30 серпня 2024 року щодо ОСОБА_8 змінити.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком 2 (два) роки.

Покласти на ОСОБА_8 обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4