Рішення

від 06.11.2024 по справі 910/10434/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2024Справа № 910/10434/24Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна»

до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»

про стягнення 4.136.080,92 грн

Представники сторін:

від позивача: Гончарук М.П., Грибенко А.Л.;

від відповідача: Тузова В.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26.08.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» з вимогами до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про стягнення 4211527,19 грн, з яких 3187429,91 грн 3% річних та 1024097,28 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем судових рішень у справі №910/6807/21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 02.09.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 відкрито провадження у справі №910/10434/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.10.2024, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

11.09.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши на неправильність розрахунків, здійснених позивачем. Також відповідач вказав на існування законодавчо встановлених обмежень, у зв`язку з якими він правомірно не виконує судові рішення у справі №910/6807/21.

17.09.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи. До відповіді на відзив позивачем було долучено новий розрахунок позовних вимог з урахуванням заперечень, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву.

24.09.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

01.10.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 02.10.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 16.10.2024.

У підготовчому засіданні 16.10.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.11.2024.

У підготовчому засіданні 06.11.2024, зважаючи на поданий позивачем новий розрахунок позовних вимог, судом було уточнено у представників позивача, чи є такий розрахунок, по суті, заявою про зменшення розміру позовних вимог. Представники позивача у судовому засіданні 06.11.2024 повідомили, що поданий розрахунок є новими позовними вимогами позивача.

Зважаючи на викладені обставини, судом було прийнято до розгляду поданий позивачем новий розрахунок позовних вимог як заяву про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим спір у справі розглядається з новою ціною позову - 4.136.080,92 грн.

Представники позивача у судовому засіданні 06.11.2024 надали усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 06.11.2024 надав усні пояснення по справі, проти задоволенні позову заперечив.

У судовому засіданні 06.11.2024 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 у справі №910/6807/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» задоволено; стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» 800000 доларів США банківського вкладу, 2023836,97 грн. три проценти річних з простроченої суми (за період з 25.07.2015 по 23.04.2021), 367048,77 грн. витрат по оплаті судового збору.

18.10.2021 на виконання вказаного рішення суду, яке набрало законної сили 12.10.2021, видано наказ.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/6807/21 стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» 42000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

09.11.2021 на виконання вказаного додаткового рішення суду, яке набрало законної сили 09.11.2021, видано наказ.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 у справі №910/6807/21 залишене без змін.

Також, постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/6807/21 залишене без змін.

05.07.2022 Верховний Суд ухвалив постанову, якою касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 задовольнив частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 змінив, виключивши з її мотивувальної частини висновок щодо нікчемності договору про переведення боргу від 17.11.2014, укладений між АТ «КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон». У решті рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 залишив без змін. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 залишив без задоволення, а судові рішення - без змін.

Додатковою постановою Верховного Суду від 19.07.2022 у справі №910/6807/21 стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 у справі №910/6807/21 стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

25.07.2023 на виконання вказаної постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 у справі №910/6807/21, яка набрала законної сили 11.04.2023, видано наказ.

Також, 25.07.2023 на виконання постанови Верховного Суду від 19.07.2022 у справі №910/6807/21, яка набрала законної сили 19.07.2022, видано відповідний наказ.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що вказані судові рішення є невиконаними відповідачем, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4.136.080,92 грн, з яких 3.169.130,05 грн 3% річних та 966.950,87 грн інфляційних втрат (відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на неправильність розрахунків, здійснених позивачем. Також відповідач вказав на існування законодавчо встановлених обмежень, у зв`язку з якими він правомірно не виконує судові рішення у справі №910/6807/21.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до частини третьої статті 11, частини першої статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

За частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 Цивільного кодексу України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про стягнення 3169130,05 грн 3% річних та 966950,87 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі (відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог).

При цьому, судом відхиляються доводи відповідача про неправильність розрахунків, здійснених позивачем, оскільки позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій були враховані заперечення відповідача.

У відзиві на позовну заяву відповідач повідомив, що постановою КМУ №187 від 03.03.2022 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» встановлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або особи пов`язані з державою-агресором, а саме: (у тому числі) юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.

Відповідач повідомив, що під час розширеної перевірки Службою безпеки Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» у 2022 році Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» (у тому числі його засновників / кінцевих бенефіціарних власників) було виявлено інформацію, яка свідчила про пов`язаність Товариства та його кінцевих бенефіціарних власників з підсанкційним громадянином російської федерації - ОСОБА_3, який сприяв окупації російською федерацією українського півострову Крим (18.03.2014 року як представник окупаційної влади Криму ОСОБА_3 разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписав з російською федерацією в особі президента володимира путіна так званий «Договір про входження території Республіки Крим та м. Севастополя до складу російської федерації»).

Відповідач повідомив, що згідно з інформацією з публічних відкритих джерел, розміщених в мережі Інтернет, управління групою компаній «Тавріда Електрик», які з подібними назвами зареєстровані на території рф, України та Швейцарії, фактично здійснює ОСОБА_3.

ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» з 2001 року було зареєстровано в Севастополі, а у 2014 році після анексії Криму та внесення ОСОБА_3 у міжнародні санкційні списки, головний офіс Товариства «переїхав» до Києва.

Де-юре підприємства «Таврида Електрик» (російське), «Таврида Електрик Україна», «Таврида Електрик Дніпро» (українські) є різними юридичними особами, однак фактично (як слідує з різних відкритих джерел інформації) наявне розуміння, що «реальним власником» цієї групи компаній є одна особа - ОСОБА_3, який заснував у 1990 році у Севастополі компанію «Таврида Електрик».

Щодо вказаних заперечень відповідача, суд зазначає, що в умовах збройної агресії рф та введеного у зв`язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.

Зокрема, згідно з підп. 1 п. 1 постанови КМУ «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» від 03.03.2022 №187 (далі - Постанова КМУ №187) для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлений мораторій (заборону) на виконання, у т.ч. в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є: громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб - кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові №187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у т.ч. шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

В матеріалах справи наявний лист Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України від 24.11.2022, у якому зазначено, що відповідно до Постанови №187 на Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» поширюється мораторій (заборона) на виконання, у т.ч. в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань.

Однак станом на дату прийняття судом рішення у даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» у Державному реєстрі санкцій (https://drs.nsdc.gov.ua/) відсутнє, про що Товариство також надало Витяг з Державного реєстру санкцій, згідно з яким за параметрами пошуку: назва - «Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство "Тавріда Електрик Україна"», ЄДРПОУ - « 31576194», результати пошуку: За вказаними параметрами санкційних дій в Державному реєстрі санкцій не знайдено.

Згідно з інформацією на сайті Державного реєстру санкцій (https://drs.nsdc.gov.ua/) Реєстр є офіційним джерелом інформації; Реєстр створено з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Державний реєстр санкцій створено його держателем - Апаратом РНБО України на підставі Закону України «Про санкції» від 14.08.2014 №1644-VII. Інформація у Реєстрі лише відтворює інформацію з: 1) рішень РНБО України, введених в дію указами Президента України, а у випадках, передбачених Законом, затверджених постановами Верховної Ради України; 2) судових рішень про застосування санкції, передбаченої п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону.

Отже, суд вважає необгрунтованими та недоведеними заперечення відповідача у вказаній частині.

Крім того, вказане питання було предметом дослідження судами у справі №910/13/21, та постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі №910/13/21 було стягнуто з банку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» 3% річних та інфляційні втрати, відхиливши вище вказані заперечення відповідача про поширення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» мораторію, встановленого Постановою №187.

У вказаній частині постанова Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 залишена без змін постановою Верховного Суду від 03.10.2024 у справі №910/13/21.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Так як позивачем було зменшено позовні вимоги, суд дійшов висновку повернути з державного бюджету на користь позивача судовий збір у розмірі 905,36 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код: 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» (03067, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 2; ідентифікаційний код: 31576194) 3% річних у розмірі 3169130 (три мільйони сто шістдесят дев`ять тисяч сто тридцять) грн 05 коп., інфляційні втрати у розмірі 966950 (дев`ятсот шістдесят шість тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн 87 коп та судовий збір у розмірі 49632 (сорок дев`ять тисяч шістсот тридцять дві) грн 97 коп.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» (03067, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 2; ідентифікаційний код: 31576194) судовий збір у розмірі 905 (дев`ятсот п`ять) грн 36 коп., сплачений за платіжною інструкцією №357 від 23.08.2024.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 15.11.2024

Суддя О.М. Спичак