Рішення

від 04.09.2024 по справі 911/4055/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2024 р. м. Київ Справа № 911/4055/15

Господарський суд Київської області у складі судді Мальованої Л.Я. за участю секретаря судового засідання Бельдій С.Я. розглянувши справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос", м. Київ

до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспитр", Київська обл., м. Бровари

треті особи без самостійних вимог на предмет спору

1) Національний банк України, м. Київ

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент", м. Київ

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Правнича консалтингова група", м. Київ

4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Аккорд", м. Київ

5) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ

про стягнення 87 132 444 грн. 08 коп.

Представники сторін:

позивача Колосюк В.А.;

відповідача Власюк Д.В.;

треті особи 1, 2, 3, 4, 5 не з`явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» звернувся до суду з позовом до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору Національний банк України, ТОВ "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент", ТОВ "Правнича консалтингова група", ТОВ "Фінансова група "Аккорд", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення заборгованості в розмірі 87 132 444 грн. 08 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув кредит, отриманий згідно договору №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 р. зупинено провадження у справі № 911/4055/15 до набрання законної сили судовим рішенням у справі 910/745/20.

Постановою Верховного суду від 04.01.2021 р. ухвала ПАГС від 28.10.2020 р. залишена в силі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 р. ухвала ГСКО від 01.07.2020 р. залишена без змін.

Постановою Верховного суду від 11.09.2023 р. постанова ПАГС від 07.06.2023 р. та ухвала ГСКО від 01.07.2020 р. залишена в силі.

Ухвалою суду від 16.10.2023 р. розгляд справи по суті призначено на 01.11.2023 р. о 10:50.

30.10.2023 на адресу суду від представника позивача ТОВ ФК Геліос надійшла заява про заміну позивача на правонаступника ТОВ Імперіал-Фінанс, в якій зазначає, що 16.02.2023 між ТОВ ФК Геліос та ТОВ Імперіал-Фінанс було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №1-2023/Ф, за п. 2.1. якого в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, фактор зобов`язується сплатити клієнту суму фінансування за винагороду, а клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги на борг за основним договором. Враховуючи положення договору факторингу, право вимоги за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 року, в тому числі, щодо стягнення процентів, неустойки, штрафів, 3% річних, перейшло від ТОВ ФК Геліос до ТОВ Імперіал-Фінанс, що вказує про здійснення заміни учасника у матеріальних правовідносинах. Зазначене свідчить про наявність підстав для здійснення процесуального правонаступництва та заміни позивача у справі ТОВ ФК Геліос на ТОВ Імперіал-Фінанс.

Дану заяву залишено без розгляду за клопотанням ТОВ "Імперіал-Фінанс".

31.10.2023 через систему Електронний суд від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі в частині стягнення 3% річних від суми простроченої заборгованості зі сплати кредиту за період з 13.05.2014 по 26.06.2015, та клопотання про зменшення на 99% розміру пені та штрафу. Також 01.11.2023 надійшло клопотання, в якому просить суд урахувати при розгляді даної справи висновки суду та обставин, які встановлені постановою Північного апеляційного Господарського суду від 11.02.2021 у справі № 911/2429/15, рішенням Господарського суду Київської області від 09.02.2021 у справі № 911/2115/15, постановою Північного апеляційного Господарського суду від 24.05.2023 у справі № 911/1796/20.

28.11.2023 через систему «Електронний суд» представником відповідача надані додаткові пояснення у справі, в яких зазначає про те, що АТ «Дельта Банк» з 11.08.2014 не має право нарахувати ДП «Укрспирт» проценти за користування кредитними коштами, пеню за несвоєчасне повернення кредиту, пеню за несвоєчасну сплату відсотків та штраф у зв`язку з закінченням строку користування кредитом.

Оскільки, АТ «Дельта Банк» здійснено нарахування процентів за користування кредитом за період після 11.08.2014 нарахування 3 % річних на суму простроченої заборгованості за процентами також є невірним. Також, вимога про стягнення з ДП «Укрспирт» 3 % річних на суму простроченої заборгованості за процентами за період з 13.05.2014 по 30.08.2018 підлягає коригуванню в частині стягнення з ДП «Укрспирт» 2 198 902 грн. 26 коп. процентів. АТ «Дельта Банк» з 15.06.2015 не має право нараховувати 3 % річних на суму простроченої заборгованості у зв`язку з остаточним погашенням заборгованості.

09.01.2024 представником позивача через систему «Електронний суд» подані більш повні та деталізовані розрахунки заборгованості по заявленим вимогам з урахуванням раніше прийнятих рішень, які є преюдиційними до даної справи. Позивач зазначає про те, що не включав до свого розрахунку заборгованість по процентам у розмірі 2 198 902 грн. 26 коп. за період з 27.12.2013 по 27.07.2014 р.р., яка була заявлена у справі №911/3411/14. Сума процентів у розмірі 14 841 536,83 грн. заявлена за період з 28.07.2014 року по 26.08.2015 року (по дату звернення з позовом). Враховуючи, що у рішеннях судів у справах: № 911/2429/15, № 911/1796/20, вже встановлена обставина, що останнім днем нарахування процентів за користування кредитом є 11.08.2014 року. Отже, є всі підстави для правомірного нарахування процентів за користування кредитом за період з 28.07.2014 по 11.08.2014 рік (15 днів). Згідно наведеного рахунку суми штрафу, позивач просить суд стягнути з відповідача 866 496,00 грн. Пеня за невчасне виконання зобов`язань з повернення суми кредиту (українська гривня) нарахована позивачем в розмірі 7 031 939,04 грн. за період з 12.08.2014 р. по 11.02.2015 р. Розрахунок пені, нарахованої за невчасне виконання зобов`язань з повернення нарахованих процентів за період з 12.08.2014 р. по 11.02.2015 р. нарахована в розмірі 75 135,79 грн. Розрахунок 3 % річних від простроченої суми кредиту становить 1 170 328,59 грн. Розрахунок 3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми за нарахованими процентами за користування кредитом 1 576 528,85 грн.

15.01.2024 р. представником відповідача через систему «Електронний суд» подано відзив на подану заяву, в якій вважає, що оскільки з 11.08.2014 припинено дію Договору кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 відсутні підстави для накладення штрафу на ДП «Укрспирт» після 11.08.2014 на підставі пунктів 4.2., 3.3.5, 3.3.8, 3.3.13.1, 3.3.13.2 Договору кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013. Розмір штрафу за період після 11.08.2014 становить 379 092 грн. (54 156,00 грн. х 7). Отже, з урахуванням ухвали Господарського суду Київської області від 19.04.2019 № 911/4055/15 вимоги ТОВ «ФК «Геліос» до ДП «Укрспирт» про сплату 866 496,00 грн. штрафу та пені є безпідставними. Крім цього, ДП «Укрспирт» до суду подано клопотання про зменшення розміру неустойки.

ДП «Укрспирт» зазначає, що ним вже сплачено в примусовому порядку 555 265,48 грн. процентів за період з 28.07.2014 по 11.08.2014 на користь ТОВ «ФК «Аккорд». ДП «Укрспирт» були вжито заходи з повороту виконання рішення господарського суду Київської області від 20.07.2015 у справі № 911/2115/15, які виявились безрезультатними, кошти ТОВ «ФК «Аккорд» не повернуті.

Заява ТОВ «ФК «Геліос» про уточнення позовних вимог в частині стягнення 1 576 528,85 грн. інфляційних втрат нарахованих за період з 12.08.2014 по 09.01.2024 на 555 265,48 грн. заборгованості по відсотках за змістом є заявою про зміну предмету позову.

ДП «Укрспирт» вважає, що ТОВ «ФК «Геліос» не має права подати заяву про зміну предмета позову в частині стягнення з ДП «Укрспирт» інфляційних втрат нарахованих на заборгованість по відсотках оскільки справа перебуває на новому розгляді та дана вимога не розглядалась при первинному розгляді.

23.01.2024 р. представником позивача через систему «Електронний суд» подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначає про те, що до стягнення з ДП «Укрспирт» заборгованості за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 року підлягають грошові кошти на загальну суму 10 808 013,29 грн., яка складається з наступного: суми заборгованості за процентами за правомірне користування кредитними коштами в розмірі 555 265, 48 грн.; пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 7 031939,04 грн.; пені за несвоєчасне повернення процентів в розмірі 75 135,79 грн.; суми штрафу в розмірі 866 496,00 грн.; три проценти річних від суми заборгованості за кредитом в розмірі 1 170 328,79 грн.; три проценти річних від суми заборгованості за процентами та інфляційних втрат в розмірі 1 108 848,19 грн.

22.02.2024 р. представником відповідача через систему «Електронний суд» подано відзив на заяву про уточнення позовних вимог, в якому зазначає, що ДП «Укрспирт» вже сплачено в примусовому порядку 3 % річних в сумі 1 170 328,79 грн. від простроченої суми кредиту за період з 12.08.2014 по 12.05.2015 на користь ТОВ «Правнича консалтингова група».

ДП «Укрспирт» були вжито заходи з повороту виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015у справі № 911/2111/15, які виявились без результатними, кошти ТОВ «Правнича консалтингова група» не повернуті.

28.02.2024 р. позивачем через систему «Електронний суд» надана відповідь на відзив, в якому посилається на те, що згідно з умовами Кредитного договору він не припинив свою дію і на сьогоднішній день, оскільки зобов`язання за Кредитним договором не виконані, що підтверджується в тому числі, позовними вимогами у цій справі № 911/4055/15.

Зокрема, Північний апеляційний господарський суд в постанові від 24.05.2023 року у справі № 911/1796/20, прийшов до висновку, що: 12.08.2014 року це є перший день коли весь кредит з процентами є прострочений і по ньому настав достроковий строк сплати як тіла кредиту так і нарахованих процентів; 14.06.2015 року, це є останній день коли можна нараховувати індекс інфляції, 3% річних (ст. 625 ЦК України) тощо на непогашену суму кредиту, оскільки 15.06.2015 року рішення у справі №911/3411/14 було виконано.

Факт погашення відповідачем основної заборгованості по кредиту та по відсоткам за користування кредитом за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 внаслідок виконання судового рішення в межах справи Господарського суду Київської області № 911/3411/14 не позбавляє кредитора права вимоги на сплату процентів, штрафних санкцій, інфляційних збитків та 3 % річних тощо, нарахованих до моменту виконання такого основного зобов`язання.

Під час розгляду справи по суті в судовому засіданні оголошувались перерви з 03.04.2024 р. по 15.05.2024 р., з 15.05.2024 р. по 12.06.2024 р., з 12.06.2024 р. по 14.08.2024 р. та з 14.08.2024 р. по 04.09.2024 р. для дослідження доказів та оголошення вступної та резолютивної частини рішення.

За клопотанням позивача розгляд справи здійснювався в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та системи EasyCon.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги (з урахуванням уточнених позовних вимог) підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, просив суд в позові відмовити.

Треті особи в засідання суду не з`явивлись, про час та місце судового засідання були належним чином повідомлені судом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

27.12.2013 р. між публічним акціонерним товариством Дельта Банк (кредитор) та Державним підприємством Укрспирт (позичальник) було укладено Договір кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1, згідно якого кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Відповідно до умов Основного договору, надання кредиту здійснювалось окремими частинами (надалі за текстом кожна частина окремо транш, а у сукупності транші), на умовах визначених цим договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 130 000 000,00 грн. зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 24% річних, в порядку визначеному цим договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 25.12.2014р. включно (підпункт 1.1.1. пункту 1.1. Основного договору).

У випадку невиконання позичальником зобов`язань, передбачених підпунктами 1.1.2., 3.3.13.1.-3.3.13.3 та пунктом 2.7. цього договору, плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 26% річних, починаючи з моменту невиконання зазначених зобов`язань. Плата за користування кредитом в розмірі 26% річних діє до дня (включно) виконання умов передбачених підпунктами 1.1.2., 3.3.13.1.-3.3.13.3 та пунктом 2.7. цього договору. При цьому сторони погодили, що встановлення зазначеного розміру плати за користування кредитом є заздалегідь погодженим (підпункт 1.1.3. пункту 1.1. Основного договору).

Нарахування процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті кредиту щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, за фактичну кількість днів користування кредитом (траншем) в період (28-29-30-31/365), а також в день погашення заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту (траншу) (пункт 2.6. Основного договору).

Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно, не пізніше 31 числа в грудні 2014 року, а в інші місяці не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти (пункт 2.7. Основного договору);

Цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань за цим договором (пункт 8.3. Основного договору).

Графік зменшення максимального ліміту заборгованості визначений підпунктом 1.1.2. пункту 1.1. Основного договору.

Відповідно до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Цивільні зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 цього Кодексу закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 516 цього Кодексу заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 527 ЦК України унормовано, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулось до господарського суду з позовом до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" про стягнення кредитної заборгованості.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 у справі № 911/3411/14, якою змінено рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2014, позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Укрспирт» на користь банку суму заборгованості за договором кредитної лінії № BKЛ-2007072/1 від 27.12.2013 у загальному розмірі 56 623 603,95 грн, що складається: з 54 156 500,00 грн заборгованості за основним боргом, 2 198 902,26 грн заборгованості за процентами, 32 652,19 грн пені, 162 469,50 грн штрафу, 73 080,00 грн судового збору. Вказане судове рішення апеляційної інстанції не оскаржувалось.

25.11.2014 на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 видано накази.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.03.2015 у справі № 911/3411/14 у зв`язку з укладенням договорів відступлення права вимоги замінено позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" на його процесуального правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Правнича консалтингова група".

В межах виконавчого провадження № 46994164 з виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданого 25.11.2014, щодо стягнення з відповідача, в тому числі, боргу за кредитом, Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України здійснювалось примусове списання коштів з рахунку боржника. Так, зокрема, у відповідності до платіжного доручення № 610/4-1 від 15.06.2015 на загальну суму 17 779 817,24 грн виконавчою службою було стягнуто в примусовому порядку названий платіж в рахунок остаточного виконання наказу на користь нового стягувача, що стало підставою для прийняття постанови від 22.06.2015 ВП № 46994164 про закінчення виконавчого провадження згідно п. 8 ч. 1 ст. 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (виконання належним чином).

17.07.2015 року Протоколом № 21 засідання Комісії АТ «Дельта Банк» з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, створеної згідно наказу № 67 від 11 березня 2015 року (зі змінами, внесеними наказом № 270 від 23 квітня 2015 року) на виконання ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» затверджено результат перевірки, якою виявлено, що правочин - Договір про відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року, укладений між ТОВ «КУА «Дельта - Капітал» та АТ «Дельта Банк», є нікчемним.

22.07.2015 року АТ «Дельта Банк» повідомив ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент» листом за вих. № 5597 про нікчемність правочину від 12 вересня 2014 року.

22.07.2015 року АТ «Дельта Банк» повідомив ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» листом за вих. № 5492 про нікчемність правочину від 12 вересня 2014 року. Вказані обставини встановлені судовими рішення у справі № 910/4123/16, а тому в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають доведенню у цій справі.

Отже, станом на час завершення перевірки правочинів, що були укладені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет їх нікчемності в силу приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та засвідчення протоколом № 21 від 22.07.2015 факту нікчемності договору від 12.09.2014, а також повідомлення боржника згідно листа за вих. № 5597 від 22.07.2015 про фактичну зміну кредитора, судове рішення у справі № 911/3411/14 про стягнення кредитної заборгованості виконано на користь особи, яку згідно ухвали Господарського суду Київської області від 17.03.2015 у справі № 911/3411/14 визначено стягувачем.

Суд звертає увагу на те, що лише в серпні 2018 році Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 у справі №910/3117/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.11.2018, визнано недійсним договір від 12.09.2014 в судовому порядку.

В контексті вищевстановлених обставин та з урахуванням наведених положень ч. 2 ст. 516, ч. 2 ст. 527 ЦК України Суд вважає, що стягнення з ДП «Укрспирт» (як боржника) за виконавчим наказом Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданим 25.11.2014, кредитної заборгованості (зокрема, тіла кредиту) на користь ТОВ «Правнича консалтингова група» (як нового стягувача) до засвідчення факту нікчемності договору від 12.09.2014 згідно приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не може бути визнано неналежним виконанням відповідачем своїх боргових зобов`язань в частині стягнутих за судовим рішенням сум.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що за змістом до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на час проведення перевірки Фондом правочину у цій справі) саме на Фонд покладено обов`язок з перевірки правочинів, вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Тобто Фонд після здійснення відповідної перевірки договору вправі стверджувати, що той чи інший правочин підпадає під підстави нікчемності, унормовані ч. 3 ст. 38 даного Закону, оскільки лише він за результатами дослідження усієї сукупності документації та проведених банком операцій наділений повноваженнями встановити, зокрема, безоплатне відчуження банком майна чи відмову від власних майнових вимог, або укладення банком правочину (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг).

Поряд з цим, Суд погоджується з позицією позивача про те, що ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» є правонаступником банку за кредитним договором, адже у разі повного виконання боржником свого зобов`язання на користь «нового» кредитора за недійним правочином, первісний кредитор втрачає право вимоги до боржника у відповідній частині, однак не втрачає вимоги до «нового» кредитора про повернення виконаного за недійсним правочином, а саме, повернення на свою користь отриманої суми боргу від боржника, оскільки у зворотному випадку вказане призведе до безпідставного збагачення «нового» кредитора. Однак, вимоги про стягнення основної заборгованості не є предметом позовних вимог у цій справі.

Аргументація позиції відповідача про те, що зобов`язання за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 є припиненими в силу приписів ст. 599 ЦК України (виконанням, проведеним належним чином), є необґрунтованою, оскільки факт погашення відповідачем основної заборгованості по кредиту та по відсоткам за користування кредитом за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 внаслідок виконання судового рішення в межах справи Господарського суду Київської області № 911/3411/14 не позбавляє кредитора права вимоги на сплату процентів, штрафних санкцій, пені, інфляційних збитків та 3 % річних тощо, нарахованих до моменту виконання такого основного зобов`язання.

Дана позиція також підтверджується постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 року у справі № 911/1796/20.

Водночас не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за правомірне користування кредитними коштами, 3% річних, обставини щодо стягнення з боржника на користь:

-ТОВ «Фінансова компанія «Аккорд» в примусовому порядку за судовим рішенням у справі № 911/2115/15, а саме процентів у розмірі 555 265,48 грн, нарахованих з 28.07.2014 по 11.08.2014,

-ТОВ «Правнича консалтингова група» в примусовому порядку за судовим рішенням у справі №911/2111/15, а саме 3% річних у сумі 1 170 328,79 грн від простроченої суми кредиту за період з 12.08.2014 по 12.05.2015 року,

оскільки судові рішення про задоволення позову у названих справах скасовані судом касаційної інстанції, а за новим розглядом - відмовлено у задоволенні цих позовних вимог. Вчинені відповідачем в рамках названих справ дії із повороту виконання судового рішення не мають значення для цієї справи, адже стосуються вирішення між сторонами процесуальних питань, пов`язаних із скасуванням судового рішення, що вже було виконано в примусовому порядку.

Відтак доводи відповідача в частині неналежного обрання позивачем способу захисту відхиляються Судом, оскільки отримані ТОВ «Фінансова компанія «Аккорд» таТОВ "Правнича консалтингова група" кошти за скасованими судовими рішення в порядку ст. 333 ГПК України підлягають поверненню боржнику.

Також, Суд не погоджується з позицією відповідача про припинення з 11.08.2014 дії Договору кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, а також, що з цього періоду не можуть нараховуватись (неустойка) у вигляді пені і штрафів.

З цього приводу Суд зазначає, що згідно з пунктом 8.3. Договору кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 цей Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань за цим Договором.

Разом з цим, Банк звертався до відповідача з претензією від 23.07.2014 №18.2-456, у якій повідомлено про закінчення строку користування кредитом та заявлено вимогу про дострокове повернення кредитних коштів у розмірі 54156500,00 грн та процентів за користування кредитом у розмірі 2 044 593,33 грн у 10-денний строк з дня отримання претензії.

Судовим рішенням у справі № 911/2429/15 встановлено, що ця претензія отримана позичальником згідно відмітки ДП «Укрспирт» - 31.07.2014. Тобто останнім днем виконання боржником цієї вимоги є 11.08.2014 (перший робочий день).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15 зазначила, що пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав.

Зокрема, постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 року у справі № 911/1796/20, було встановлено та підтверджено ці обставини, що не потребують доведення у даній справі.

Відповідно підсумувавши Суд приходить до висновку, що 11.08.2014 року є не дата припинення Кредитного договору, а останній день правомірного користування кредитом; відповідно 12.08.2014 року це є перший день коли весь кредит з процентами є прострочений і по ньому настав достроковий строк сплати як тіла кредиту так і нарахованих процентів, а 14.06.2015 року, це є останній день коли можна нараховувати проценти за неправомірне користування кредитом, інфляційні, 3% річних (ст. 625 ЦК України) тощо на непогашену суму кредиту та процентів, оскільки 15.06.2015 року рішення у справі №911/3411/14 було виконано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що обґрунтованим та правомірним слід вважати нарахування позивачем процентів за правомірне користування кредитом по 11.08.2014 року, а починаючи з 12.08.2014 року правомірним є нарахування інфляційних, 3% річних, штрафів та процентів лише за прострочення передбачених договором платежів, а саме до 14.06.2015 року включно в частині зобов`язань які були виконані 15.06.2015 року на виконання рішення у справі №911/3411/14, а щодо інших зобов`язань які не були виконані по 23.02.2022 року включно.

Щодо позовних вимог про стягнення процентів за правомірне користування кредитом.

Позивач у своїй позовній заяві, з урахуванням його заяви про уточнення позовних вимог, зокрема, просив суд стягнути з відповідача на свою користь555 265, 48 грн процентів за правомірне користування кредитом за період 28.07.2014 по 11.08.2014 рік (15 днів)за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, укладеним між ПАТ «Дельта банк» та ДП «Укрспирт», та за договором № 1962/К купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав від 26.09.2019, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Геліос».

Як вбачається з наявного у справі розрахунку даної частини позовних вимог (розрахунку заборгованості) позивачем здійснено нарахування процентів за означений період на суму кредиту в розмірі 51 967 154, 26 грн. Тобто на суму кредиту, яка відповідно до додатку № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 26.09.2019, банком передано позивачу право вимоги.

Досліджуючи питання правомірності визначення позивачем періоду нарахування (з 28.07.2014 по 11.08.2014) даної частини позовних вимог, а також з метою недопущення подвійного стягнення,Суд виходить з наступного.

У справі № 911/3411/15 ПАТ «Дельта Банк» було заявлено до стягнення 2 198 902 грн. 26 коп. заборгованості по процентам за період з 27.12.2013 по 27.07.2014 року.

Враховуючи, що в рішеннях судів у справах: № 911/2429/15, № 911/1796/20, вже встановлена обставина, що останнім днем нарахування процентів за користування кредитом є 11.08.2014 року.

Отже, враховуючи, що проценти за правомірне користування кредитом за період з 28.07.2014 по 11.08.2014 рік (15 днів) у розмірі 555 265, 48 грн не заявлялись у справах №911/3411/15 і № 911/1796/20, а також враховуючи, що вони нараховані обгрунтовано та правомірно, то така вимога підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення 866 496,00 грн. штрафу за невиконання зобов`язань за Кредитним договором.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ст.549 ЦК України).

У випадку порушення позичальником вимог п. 3.3 цього договору, позичальник зобов`язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 0,1% від суми кредиту, визначеного п. 1.1 цього договору, за кожний випадок порушення (п. 4.2 договору).

Слід звернути увагу на те, що розрахунок 866 496,00 грн. штрафу здійснено позивачем на суму виданого кредиту виходячи з суми 54156000,00 грн., хоча в дійсності сума виданого кредиту більша та становить 54156500,00 грн., що підтверджується встановленими обставинами в постанові Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 року у справі №911/3411/14. Натомість суд обмежений заявленими позовними вимогами і розглядає вимоги у розмірі у якому їх заявлено.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що він нараховує 866 496,00 грн. штрафу за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами за восьми фактами прострочки та за порушення п. 3.3.8. договору в частині не надання копій бухгалтерського балансу та звіту про фінансовий результат, п.3.3.13.1 договору в частині здійснення дій щодо переведення на поточні рахунки, відкриті в АТ "Дельта Банк", щомісячних надходжень грошових коштів у розмірі 70% від загального обсягу надходжень грошових коштів на поточні рахунки, відкриті позичальником в банках України, а також п. 3.1.3.23.2 договору в частині страхування товарів в обороті, переданих в забезпечення виконання зобов`язань за цим Договором, згідно п.п. 1.3.2. договору, протягом усього строку кредитування, в акредитованих Кредитором страхових компаніях.

Доводи та аргументи відповідача, що 11.08.2014 припинено дію Договору, а тому відсутні підстави для накладення штрафу з відповідача не знайшли свого підтвердження, так само як і арифметичний розрахунок штрафу у розмірі 379 092,00 грн., який наводив відповідач.

Суд, перевіривши правильність здійснення розрахунку заборгованості, знаходить їх арифметично вірними. Також суд перевірив, що нараховані штрафи за відповідні періоди не заявлялись позивачем у справі №911/3411/14, а отже підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення 7 031939,04 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 51 967 154,26 грн., нарахованих з 12.08.2014 до 11.02.2015 року.

Суд встановив, що позивачем здійснено нарахування пені за означений період на суму кредиту в розмірі 51 967 154, 26 грн. Тобто на суму кредиту, яка відповідно до додатку № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 26.09.2019, банком передано позивачу право вимоги.

Згідно з п. 4.1. Кредитного договору у випадку прострочення Позичальником строків сплати процентів, можливих комісій, а також прострочення строків повернення Кредиту, визначених цим Договором, Позичальник сплачує Кредитору пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Як вже було встановлено судом, строк виконання зобов`язання за договором настав 12.08.2014 року.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Досліджуючи питання правомірності визначення позивачем періоду нарахування (з 12.08.2014 по 11.02.2015 року) даної частини позовних вимог, а також з метою недопущення тотожного задоволення вимог (подвійного стягнення), Суд виходить з того, що у справах № 911/3411/15 та № 911/1796/20 пеня за означений період не заявлялась та не стягувалась позивачем, а період нарахування розпочинається з 12.08.2014 року, коли кредит вважається простроченим та нараховується протягом 6 місяців по 11.02.2015 року.

Доводи та аргументи відповідача, що право кредитора нараховувати обумовлену в договорі неустойку (пеню) припиняються після спливу цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2. ст. 1050 ЦК України, не ґрунтуються на нормах законодавства України та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Отже, суд приходить до висновку, що проведений позивачем розрахунок пені від суми основної заборгованості по кредиту (за період з з 12.08.2014 по 11.02.2015 року) є обґрунтованим та вірним.

Щодо позовних вимог про стягнення пені за несплаченими процентами за правомірне користування кредитними коштами

Позивачем у своїй заяві, заявив вимогу про стягнення 75 135,79 грн пені, за несвоєчасне повернення процентів у розмірі 555 265,48 грн,яка нарахована з 12.08.2014 по 11.02.2015 року.

Як вже було встановлено судом, позивач правомірно та обгрунтовано заявлено вимогу про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 555 265,48 грн.

Заявлена вимога про стягнення пені за несплаченими процентами є похідною вимогою, яка врегульована пунктом 4.1. Кредитного договору та сплачується позичальником кредитору з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Судом встановлено, що останнім днем правомірного користування кредитом та нарахування відповідних відсотків є 11.08.2014 року. Відповідно починаючи з 12.08.2014 року та протягом шести місяців до 11.02.2015 року позивач має право нараховувати пеню відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України та п. 4.1. Кредитного договору.

Доводи відповідача про те, що оскільки з 11.08.2014 року припинено дію Кредитного договору, відсутні і підстави для нарахування пені після 11.08.2014 на підставі пункту 4.1. Кредитного договору не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та критично сприймаються судом.

Перевіривши проведений позивачем розрахунок заборгованості пені від суми нарахованих але несплачених відсотків за правомірне користування кредитом, суд приходить до висновку, що вони нараховані обгрунтовано та правомірно і вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних від суми заборгованості за тілом кредиту

Позивач у своїй позовній заяві, з урахуванням його заяв про уточнення позовних вимог, зокрема, просив суд стягнути з відповідача на свою користь 1170 328,79 грн- 3% процентів річних від простроченої суми кредиту (тіла кредиту) за період 12.08.2014 по 12.05.2015 року.

Як вбачається з наявного у справі розрахунку даної частини позовних вимог (розрахунку заборгованості) позивачем здійснено нарахування 3% процентів за означений період на суму кредиту в розмірі 51 967 154, 26 грн. Тобто на суму кредиту, яка відповідно до додатку № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 26.09.2019, банком передано позивачу право вимоги.

Досліджуючи питання правомірності визначення позивачем періоду нарахування (з 12.08.2014 по 12.05.2015) даної частини позовних вимог, а також з метою недопущення тотожного стягнення, Суд виходить з наступного.

У справі № 911/3411/15 ПАТ «Дельта Банк» взагалі не заявлялись вимоги про стягнення 3% річних від суми заборгованості по тілу кредиту.

У справі № 911/1796/20 позивачем заявлялась вимога про стягнення 3% річних, нарахованих за загальний період з 13.05.2015 по 18.06.2020 року

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Оскільки факт наявності простроченої заборгованості відповідача перед банком з повернення тіла кредиту встановлено судовими рішення у справі № 911/3411/14, то в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України вказані обставини не підлягають повторному доведенню в рамках розгляду цього спору.

Також судовим рішенням у справі № 911/1796/20 було встановлено про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних за період з 13.05.2015 по 14.06.2015, які нараховувались на суму тіла кредиту у розмірі 51 967 154, 26 грн.

Доводам та аргументам відповідача, що заявлена позивачем вимога у сумі 1 170 328,79 грн вже була сплачена відповідачем ТОВ «Правнича консалтингова група» в межах справи №911/2111/15, а тому вона не підлягає стягненню на користь позивача, вже надавалась оцінка судом у даному рішенні.

Тому, суд виходить з того, що оскільки проведений позивачем розрахунок 3 % річних від суми основної заборгованості по кредиту (за загальний період з 12.08.2014 по 12.05.2015) є обґрунтованим та вірним, то позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат від несплачених своєчасно процентів.

Позивач у своїй позовній заяві, з урахуванням його заяви про уточнення позовних вимог, зокрема, просив суд стягнути з відповідача на свою користь 1 170 328,79 грн. інфляційних втрат на суму несплачених процентів у розмірі555 265, 48 грн. та трьох процентів річних нарахованих на цю суму боргу (за період з 12.08.2014 по 23.02.2022) за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, укладеним між ПАТ «Дельта банк» та ДП «Укрспирт», та за договором № 1962/К купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав від 26.09.2019, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Геліос».

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог на суму кредитної заборгованості (51 967 154,26 грн.) нараховано проценти за правомірне користування кредитними коштами за період з 28.07.2014 по 11.08.2014 рік (15 днів) в розмірі 555 265, 48 грн. та вимоги позивача в цій частині судом були визнані правомірні та обґрунтовані.

Судом встановлено, що останнім днем правомірного користування кредитом та нарахування відповідних відсотків є 11.08.2014 року. Відповідно починаючи з 12.08.2014 року у позивача виникає право нараховувати інфляційні втрати на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, які є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Також судом прийнято до уваги положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17.03.2022 року, згідно з яким у період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд, з врахуванням вищенаведених висновків та щодо початку перебігу строку прострочки виконання боржником зобов`язання з дострокового повернення кредиту, положень договору купівлі-продажу майнових прав від 26.09.2019, а також стягнення з відповідача в примусовому порядку сум заборгованості за судовим рішенням у справі № 911/3411/14, вважає, що правомірним слід вважати нарахування інфляційних втрат від суми боргу та 3% річних за період з 12.08.2014 (перший день прострочки) по 23.02.2022заявлена позивачем, оскільки проценти у розмірі 555 265, 48 грн. не були сплачені відповідачем на користь належного кредитора.

Суд ставиться критично до доводів відповідача, про відсутність підстав для задоволення заявленої вимоги позивачем з підстав того, що заявлені до сплати кошти у розмірі 1 170 328,79 грн. були сплачені відповідачем на користь ТОВ «Правнича консалтингова група» на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 року по справі №911/2111/15, яка після набрання законної сили та виконання була скасована.

Відповідно суд приходить до висновку, що оскільки проведений позивачем розрахунок інфляційних втрат від несплачених процентів за кредитом та 3 % річних від цієї суми (за період з 12.08.2014 по 23.02.2022) є обґрунтованим та вірним, то позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо зменшення розміру неустойки.

Відповідачем було подано заяву про зменшення розміру неустойки заявленої до стягнення позивачем за Договором кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013. Також, відповідач вважає, що розмір заявленої до стягнення неустойки підлягає зменшенню на 99% та навів відповідне обґрунтування.

Позивачем на подану заяву відповідача про зменшення неустойки надано пояснення в яких наведено доводи і аргументи, щодо її незадоволення.

Суд розглянувши подану заяву відповідача про зменшення розміру неустойки приходить до висновку про її часткове задоволення, виходячи з наступного.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно із частиною першою статті 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

За змістом статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Визначення розміру штрафних санкцій передбачено у статті 231 ГК України, якою встановлено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Стаття 233 ГК України регулює питання зменшення розміру штрафних санкцій. Так, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦКУкраїни) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Судом було встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 30.09.2014 року у справі № 911/3411/14 за позовом АТ «Дельта Банк» було частково задоволено, стягнуто з ДП «Укрспирт» на користь АТ «Дельта Банк» 54 156 500,00 грн. заборгованості за кредитом, 2 198 902,26 грн. заборгованості за процентами, 32 652,19 грн. пені, 390 000,00 грн. штрафу, а також 73 080,00 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 у справі № 911/3411/14, якою змінено рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2014, позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Укрспирт» на користь банку суму заборгованості за договором кредитної лінії № BKЛ-2007072/1 від 27.12.2013 у загальному розмірі 56 623 603,95 грн., що складається: з 54 156 500,00 грн. заборгованості за основним боргом, 2 198 902,26 грн. заборгованості за процентами, 32 652,19 грн. пені, 162 469,50 грн. штрафу, 73 080,00 грн. судового збору.

Тобто у справі № 911/3411/14 було стягнуто неустойки в розмірі 195 121,69 грн.У даній справі позивачем заявлено вимоги про стягнення неустойки у загальному розмірі 7 973 570,83 грн., а разом 8168692,52 грн.

Для нарахування неустойки базою обрахування у даній справі є тіло кредиту - 51 967 154, 26 грн. та несплачені проценти за кредитом 555 265,48 грн, а разом 52 522 419,74 грн.

Відповідно співвідношення суми боргу - 52 522 419,74 грн. до суми нарахованої неустойки - 8168692,52 грн. становить 15,5 %, що на думку суду не відноситься до розумного розміру неустойки.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21).

Відповідно суд вважає за необхідне зменшити розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту на 50% від нарахованої позивачем у розмірі 7 031 939,04 грн . Отже, пеня зменшується судом до наступної суми 7 031 939,04 грн. 50% = 3 515 969,52 грн.

Щодо строків позовної давності.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем у справі подано заяву про застосування строків позовної давності, яка міститься у відзиві на позовну заяву, щодо заявлених вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних нарахованих за період з 12.08.2014 по 23.02.2022 на суму процентів за користування кредитом у розмірі 555 265,48 грн.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому, за змістом ст. 262 ЦК України, заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто встановлення початку перебігу строку позовної давності здійснюється через оцінку такого суб`єктивного критерію, як встановлення моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушене право.

Водночас спеціальні правила щодо початку перебігу позовної давності передбачено у частинах другій - сьомій статті 261 ЦК України. Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Аналіз наведеної норми свідчить, що позовна давність за зобов`язанням із визначеним строком виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України) на відміну від загального правила перебігу позовної давності (частина перша статті 261 ЦК України) не передбачає оцінки такого суб`єктивного критерію, як встановлення моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, оскільки у такому випадку перебіг починається зі спливом строку виконання відповідного зобов`язання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.11.2022 у справі №755/16229/15-ц).

При застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (стаття 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини стосовно того, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу за відсутності поважних причин щодо пропущення. У разі, якщо позивачем пред`явлено кілька позовних вимог, то питання про початок перебігу позовної давності, сплив позовної давності та застосування позовної давності має вирішуватися щодо кожної позовної вимоги окремо.

Виходячи із змісту пред`явлених позовних вимог у цій справі, суд вважає за необхідне звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, згідно якої невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Позов у даній справі заявлено в серпні 2015 року зокрема з вимогами про стягнення процентів, розмір яких був зменшений до 555 265,48 грн за період з 28.07.2014 по 11.08.2014 рік (15 днів) в заяві про уточнення позовних вимог.

Вимоги про стягнення цієї суми процентів задоволені судом так само як і заявлені похідні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних нарахованих за період з 12.08.2014 по 23.02.2022 на цю суму процентів.

Відповідно заява відповідача про застосування строків позовної давності до заявлених вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних нарахованих за період з 12.08.2014 по 23.02.2022 на суму процентів 555 265,48 грн., не може бути застосована, оскільки позов у даній справі заявлено в серпні 2015 року, відповідно строки щодо стягнення процентів за кредитним договором не сплинули так як і строки до похідних вимог (інфляційні та 3% річних).

Крім того позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, яка є по суті заявою про зменшення розміру позовних вимог, оскільки було зменшено розмір вимог майнового характеру тобто зменшено кількісні показники за тією ж самою вимогою.

Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви(правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

У зв`язку тим, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача, що призвело до необхідності позивачу звертатися з позовом до суду та здійснювати додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до свого права, передбаченого ч. 9 ст. 129 ГПК України, покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13 73-92, 129, 207, 236, 238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Гагаріна, 16, код 37199618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 7-9, код 42322556) 3 515 969 (три мільйони п`ятсот п`ятнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят дев`ять) грн. 52 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 75 135 (сімдесят п`ять тисяч сто тридцять п`ять) грн. 79 коп. пені за несвоєчасне повернення процентів, 866 496 (вісімсот шістдесят шість тисяч чотириста дев`яносто шість) грн. 00 коп. штрафу, 1 170 328 (один мільйон сто сімдесят тисяч триста двадцять вісім) грн. 3 % річних від суми заборгованості за кредитом, 1 108 848 (один мільйон сто вісім тисяч вісімсот сорок вісім) грн. 19 коп. 3 % за неправомірне користування грошовими коштами, 555 265 (п`ятсот п`ятдесят п`ять тисяч двісті шістдесят п`ять) грн. 48 коп. процентів за неправомірне користування кредитними коштами та 109 380 (сто дев`ять тисяч триста вісімдесят) грн. 65 коп. судового збору.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 15.11.2024 року.

Суддя Л.Я. Мальована