Постанова

від 14.11.2024 по справі 527/955/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 527/955/24 Номер провадження 22-ц/814/3443/24Головуючий у 1-й інстанції Левицька Т. В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,

секретар Ванда А.М.

розглянувши у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 06 серпня 2024 року, постановлене суддею Левицькою Т.В.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

29.03.2024 ОСОБА_2 звернувся в суд із указаним позовом, у якому просить позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування підстав позову зазначає, що із 01.11.2008 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , який розірвано рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 28.08.2018 (справа №527/1168/18). Від шлюбу мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом із батьком та перебуває на його повному матеріальному утриманні. Відповідачка участі у вихованні сина не приймає, його життям не цікавиться, тим самим ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Із підстав викладеного, вважає, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде відповідати його якнайкращим інтересам.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 06.08.2024 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Попереджено ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини, а саме сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покладено на орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, доцільність застосування якого у цій справі недоведена належними та беззаперечними доказами. Надаючи оцінку заяві відповідачки про визнання нею позову, районний суд виходив із того, що така заява не може бути єдиною підставою для позбавлення її батьківських прав. Натомість наявний у справі висновок органу опіки та піклування при вирішенні питання щодо доцільності застосування до відповідачки такого заходу поклався на розсуд суду.

Відповідачка оскаржила рішення районного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Зазначає, що, розлучившись із ОСОБА_2 у 2018 році, вона переїхала до м.Кременчук Полтавської області, де наразі проживає та має іншу сім`ю, в якій народила нову дитину. Можливості виділяти час на виховання сина ОСОБА_4 вона не має. Повідомляє, що їх відносини із сином стали погіршуватися ще у період шлюбу сторін. Вони не можуть знайти спільної мови та категорично не бажають спілкуватися.

Наголошує, що 01.02.2024 нею, ОСОБА_1 , було надано нотаріально посвідчену заяву, у якій вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 . При підписанні такої заяви вона цілком розуміла її правові наслідки та підтвердила своє небажання виконувати батьківськи обов`язки. Відповідного змісту заява також була подана нею до служби у справах дітей Градизької селищної ради.

За змістом доводів апеляційної скарги відповідачка категорично заперечує проти попередження її про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та наполягає на позбавленні її батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 .

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17.09.2024 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 23.09.2024.

Відзив на апеляційну скаргу не находив.

Учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, у судове засідання до суду апеляційної інстанції не з`явилися, що з огляду на положення ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ; його батьками є ОСОБА_2 ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ./а.с.14/

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 28.08.2018 (справа №527/1168/18) шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , актовий запис №7, розірвано./а.с.15/

01.02.2024 ОСОБА_1 складено заяву, за змістом якої вона, мати, заявляє, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Справжність підпису ОСОБА_1 на заяві засвідчена приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавській області Варивода В.В., яким роз`яснено заявниці зміст статті 166 СК України./а.с.16/

19.04.2024 складено Акт №69 обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , яким установлено, що останній проживає за вказаною адресою із батьком ОСОБА_2 та дідом ОСОБА_6 ; дійшла висновку, що для дитини створені всі умови для його всебічного розвитку та відпочинку. Зазначено, що хлопчик має намір надалі проживати із батьком, повідомив, що мати мешкає у м.Кременчуці окремо, участі у вихованні не приймає./а.с.55/

19.04.2024 та 23.04.2024 до начальника служби у справах дітей ВК Градизької селищної ради подано заяви:

- матері ОСОБА_1 , за змістом якої вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , з яким вона разом не проживає, не бажає його утримувати та піклуватися про нього; правові наслідки позбавлення батьківських прав їй відомі. Просить дане питання розглядати без її участі;

- сина ОСОБА_3 , який бажає проживати з батьком ОСОБА_2 , який зараз служить у ЗСУ, тому він зараз тимчасово проживає з дідом та бабою. Зазначає, що його мати ОСОБА_1 проживає окремо від нього у м.Кременчуці. Він з нею не спілкується, матеріально вона йому не допомагає. Усім необхідним його забезпечує батько. Погоджується із тим, щоб його матір позбавили батьківських прав відносно нього./а.с.57, 58/

Згідно із інформацією Погребівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Градизької селищної ради від 25.04.2024 №15/24, ОСОБА_3 навчається у 8 класі цього навчального закладу. Тривалий час його вихованням займається батько ОСОБА_2 . Тобто цікавиться навчанням та вихованням сина, готує з ним домашні завдання, постійно спілкується з вчителями, відвідує батьківські збори, приймає посильну участь у житті класу та школи, приймає участь у шкільних заходах, забезпечує усім необхідним. На час відсутності батька повноцінним вихованням учня займається його дідусь ОСОБА_6 . Мама учня ОСОБА_1 з дитиною не проживає, не цікавиться навчанням дитини, не відвідує батьківські збори, з класним керівником не спілкується, фінансово не забезпечує./а.с.56/

13.05.2024 КНММ «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» листом №589/18б повідомлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває під медичним спостереженням Центру, укладена декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу з лікарем-педіатром АЗПСМ №1 КНМП «ЦПМСД №3» м.Кременчука Надією Боровик. Дитина звертається до лікаря у супроводі батька. Відомості щодо звернення дитини на прийом до лікаря у супроводі матері відсутні./а.с.59/

Рішенням виконавчого комітету Градизької селищної ради Кременчуцького району від 22.05.2024 №10 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно сина ОСОБА_3 .

При складенні такого висновку орган опіки та піклування вважав, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно виховання та утримання сина ОСОБА_3 : протягом тривалого часу не піклується про життя та здоров`я дитини, не цікавиться шкільним життям дитини, не забезпечує лікуванням, матеріально не утримує, що вказує на небажання матері виконувати своїх батьківські обов`язки, тому вона може бути позбавлена батьківських прав. Зазначено, що відповідно до статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, тому ухвалення рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 рекомендовано залишити на розсуд суду./а.с.52-53/

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив із того, що позивачем не надано беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку відповідачки щодо ухилення від участі у вихованні сина та нехтування обов`язками матері.

При цьому, суд врахував, що орган опіки та піклування при ухваленні рішення про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав поклався на розсуд суду. Тоді як подана відповідачкою заява про визнання позову не є безумовною підставою для задоволення позову та досліджується судом у сукупності з іншими доказами, якими не доведено підставність застосування до неї такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами першим, другим статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно із частиною восьмою статті 7СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Статтею 164СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Практика Європейського суду з прав людини (справа «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року) свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. Також у своїй практиці, зокрема у справі «М.С. проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Відповідно до частини шостої статті 19СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. Наведений обов`язок ним не виконано, а тому за правилами частини 4 статті 12 ЦПК України він несе ризик настання наслідків із цим пов`язаних.

При вирішенні спору в цій справі суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав відносно сина, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, матеріали справи не містять, як і доказів того, що відповідачка притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до неї. Відтак, розрив між матір`ю та дитиною сімейних відносин не відповідає інтересам дитини та не може бути виправданий заявою відповідачки про визнання позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини.

Наведене відповідає сталій позиції Верховного Суду, зокрема, сформованій у справі №401/194/22 від 10.11.2023 та врахованій районним судом, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч.1 ст.164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Доводи апеляційної скарги відповідачки щодо її окремого проживання від сина та наявності іншої сім`ї, в якій народилася дитина, не впливають на обсяг її прав та обов`язків по відношенню до сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та жодним чином не можуть бути підставою для позбавлення матері спорідненості з дитиною.

Посилання відповідачки у доводах апеляційної скарги на наявність нотаріально посвідченої заяви, у якій вона не заперечувала проти позбавлення її батьківський прав, колегія суддів відхиляє. Як раніше наголошувалося, суди не можуть покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши обставин справи, які не містять доказів на підтвердження існування виняткових обставин для позбавлення відповідачки батьківських прав.

При постановленні оскаржуваного рішення районний суд надав належну оцінку позиції відповідачки, яка не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, як таку, що суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини, попередивши її про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини ОСОБА_3 .

Доводів на спростування таких висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить та зводиться до незгоди із рішення районного суду, постановленого в інтересах дитини, який проживає з батьком, військовослужбовцем, та дідом.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені статтею 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться до загального цитування норм права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 06 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14.11.2024.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак