Постанова

від 14.11.2024 по справі 559/4288/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2024 року

м. Рівне

Справа № 559/4288/23

Провадження № 22-ц/4815/1113/24

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий-суддя - Шимківа С.С.,

суддів: - Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.,

секретар судового засідання - Ковальчук Л.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не

заявляє самостійних вимог

щодо предмета спору - Служба у справах дітей Дубенської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 липня 2024 року (ухвалене у складі судді Жуквської О.Ю., повний текст рішення суду складено 18 липня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служба у справах дітей Дубенської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дубенського міськрайонного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служба у справах дітей Дубенської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтовував тим, що з 29.07.2008 року він перебував у шлюбі з відповідачкою, від якого у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У період шлюбу відповідачка поїхала за кордон, залишивши меншого сина з ним.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області суду від 07.04.2023 року шлюб між сторонами розірвано, малолітнього сина ОСОБА_4 залишено проживати з батьком.

З середини 2021 року до початку 2022 року та з кінця 2022 року по даний час позивач виховує сина самостійно, без участі дружини. Відповідачка не бажає повертатися в Україну та хоче, щоб позивач займався вихованням сина самостійно.

ОСОБА_2 вихованням сина не займається, не відвідує його, свого обов`язку щодо фінансового забезпечення дитини вона також не виконує.

Внаслідок невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків по вихованню сина, страждає сама дитина, порушуються її права та законні інтереси, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

Просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 липня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служба у справах дітей Дубенської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та покладено на Службу у справах дітей Дубенської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків.

Рішення мотивовано тим, що під час розгляду даної справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачкою, які б свідчили про ухилення нею від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі зазначає, під час проживання дитини разом із матір`ю за кордоном дитина не мала належного догляду, оскільки мати не піклувалася про дитину.

Довідками Дубенського ліцею № 5 про участь у вихованні в шкільному житті дитини від 13.03.2023 року № 96 та № 21 від 15.01.2024 року підтверджується той факт, що вихованням ОСОБА_4 займається він, як батько дитини, у зв`язку з перебуванням матері дитини за кордоном.

ОСОБА_2 самоусунулася та ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, зокрема не цікавиться навчанням дитини та станом його здоров`я.

Пояснює, що його батьки померли, а тому вихованням дитини займається виключно він сам.

У випадку його призову на військову службу за мобілізацією дитина залишиться без батьківського піклування.

Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвали нове про задоволення позову.

16 вересня 2024 року ОСОБА_2 подано до апеляційного суду заяву, у якій вона не заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд проводити розгляд справи за її відсутності.

Сторони в судове засідання не з"явилися. Вони були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи. Їх неявка не перешкоджає судовому розгляду. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони у справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 10).

Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 07.04.2023 шлюб між сторонами розірвано, малолітнього сина ОСОБА_4 залишено проживати з батьком. Рішення набрало законної сили 09.05.2023 (а.с.19-20).

Дитина зареєстрована та проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою також зареєстрована відповідачка по справі ОСОБА_2 та повнолітній син сторін ОСОБА_6 .

Згідно акту №52 про не проживання від 13.03.2023 та акту №75 про не проживання від 15.02.2024, встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 не проживають за вказаною адресою, зі слів заявника, - проживають у Чехії (а.с.12,1 54).

У довідці про участь у вихованні та шкільному житті дитини № 96 від 13.03.2023 року зазначено, що учень 4-Б класу Ліцею №5 ОСОБА_4 регулярно відвідує заняття у ліцеї. Батько дитини спілкується з педагогами, відвідує батьківські збори та цікавиться ліцейним життям дитини. Оскільки мати дитини ОСОБА_2 на даний час перебуває за кордоном, вихованням дитини займається батько (а.с.11).

Згідно довідки № 21 від 15.01.2024 року про участь у вихованні та шкільному житті дитини, учень 5-Б класу Ліцею № 5 ОСОБА_4 регулярно відвідує заняття у ліцеї. Батько дитини спілкується з педагогами, відвідує батьківські збори та цікавиться ліцейним життям дитини. Оскільки мати дитини ОСОБА_2 на даний час перебуває за кордоном, вихованням дитини займається батько (а.с.47).

За інформацією, наданою медичним центром "ІНФОРМАЦІЯ_4" від 09.02.2024 року, дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходиться на обліку у ФОП ОСОБА_9 медичний центр "ІНФОРМАЦІЯ_4". За період з червня 2021 року батько ОСОБА_4 вчасно звертався по хворобі дитини за допомогою в медичний заклад, в присутності батька хлопчикові неодноразово проводилися обстеження, рекомендації лікаря виконувалися з відповідальністю, на профілактичні огляди та щеплення батько з дитиною з`являються вчасно (а.с. 48).

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї від 13.03.2023 встановлено, що ОСОБА_1 проживає зі своїм малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зі слів ОСОБА_1 та сусідів, мама дитини ОСОБА_2 перебуває за кордоном, а ОСОБА_1 займається вихованням сина, наявні всі умови для проживання дитини. До Акту додано письмові заяви сусідів позивача - ОСОБА_10 (заява від 14.03.2023) та ОСОБА_11 (заява від 13.03.2023), згідно яких останні підтверджують, що ОСОБА_1 проживає з сином та займається його вихованням. Дружина останнього знаходиться за кордоном близько двох років (а.с.15-17).

07.02.2024 року комісією повторно обстежено умови проживання та встановлено, що ОСОБА_1 проживає з своїм малолітнім сином ОСОБА_4 .. Зі слів ОСОБА_1 та сусідів, мама дитини ОСОБА_2 вже більше як два роки разом з дитиною не проживає. Це підтверджує і малолітній ОСОБА_4 під час бесіди з працівниками служби у справах дітей Дубенської міської ради (а.с. 49).

Відповідно до письмового висновку Органу опіки та піклування Дубенської міської ради №1401/05-02-28/24 від 05.04.2024 року орган опіки та піклування Дубенської міської ради рекомендує попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до її малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 95-98).

У вказаному висновку, зокрема зазначено що, з метою об`єктивного вивчення обставин справи, службою у справах дітей було зроблено відповідні запити про стан виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків та встановлено, що мати брала участь у вихованні дитини, цікавилася станом його навчання у Дубенському ліцеї № 5 до 01.09.2023 року. Більше того, дитина проживала з нею за кордоном з початку повномасштабного вторгнення і до початку 2023 року, що суперечить відомостям, які вказані у позовній заяві, а саме: самостійне, без участі матері, виховання ОСОБА_1 малолітнього сина ОСОБА_4 , винність поведінки відповідача, свідоме тривале нехтування матір`ю своїми обов`язками, категоричне небажання та тривале ухилення від участі у вихованні, навчанні та розвитку дитини за час спільного проживання та з припиненням шлюбних відносин з червня 2021 року.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини та статті 150 СК України батьки несуть основну відповідальність щодо виховання та розвитку дитини.

У частині першій статті 151 СК України закріплено переважне право батьків перед іншими особами на особисте виховання дитини. Права батьків щодо виховання дитини розцінюються як засіб виконання ними своїх обов`язків щодо неї.

Положеннями частини другої статті 151 СК України передбачено право батьків залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частина четверта статті 155 СК України), - у тому числі позбавлення батьківських прав з підстав та у порядку, що визначені статтею 164 СК України.

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" судам роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

За ухилення батьків від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей передбачена адміністративна відповідальність (стаття 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Відповідно до правових висновків, викладених у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17 (провадження № 61-11607св19), від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17 (провадження № 61-18550св19), від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18 (провадження № 61-22060св19), від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17 (провадження №61-4149св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18 (провадження № 61-20399св19), від 13 жовтня 2021 року у справі № 359/8130/19 (провадження № 61-9758св21), позбавлення батьківських прав за пунктом 2 частини першої статті 164 СК України має такі особливості: ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками; позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України; розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Жодних беззаперечних доказі тривалого, систематичного невиконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_4 позивачем не надано, а судом не встановлено.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами ОСОБА_2 , разом з іншим сином сторін - ОСОБА_6 з 01 березня 2022 року проживає за кордоном - у Республіці Чехія. До початку 2023 року менший син сторін ОСОБА_4 також проживав за кордоном, разом з матір`ю та братом.

Як встановлено у висновку органу опіки та піклування Дубенської міської ради на за інформацією Дубенського ліцею № 5, в період проживання дитини з матір`ю, мама спілкувалася з класним керівником через месенджер Viber, протягом цього часу усі завдання та рекомендації учень виконував, що спростовує доводи позивача про ухилення матері від піклування про сина у вказаний період.

Інформація, надана медичним центром "ІНФОРМАЦІЯ_4" від 09.02.2024 року, стосовно того, що за період з червня 2021 року саме батько ОСОБА_4 звертався за допомогою в медичний заклад, у зв`язку з хворобою дитини, в присутності батька хлопчикові проводилися обстеження, профілактичні огляди та щеплення не підтверджує факт ухиляння матері від виконання батьківських обов`язків, а лише свідчить про належне виконання таких обов`язків батьком дитини, з яким залишено проживати дитину після розірвання шлюбу, за умови проживання матері за кордоном.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання одного з батьків до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49).

Наявності таких обставин у цій справі позивачем не доведено.

Висновок суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви матері про визнання нею позовних вимог та не заперечення проти позбавлення її батьківських прав відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена ним у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22, згідно якої суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши водночас обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Встановивши, що підстави для задоволення позову відсутні, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги факт визнання позову відповідачкою, зазначивши про це у своєму рішенні.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 10 листопада 2023 року справі №401/1944/22 заяви відповідачки в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Відтак, суд першої інстанції правильно відмовив у прийнятті визнання відповідачкою позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме ч. 3 ст. 155 СК України, та порушує інтереси дитини.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, за умови відсутності обґрунтованих підстав, з метою уникнення призову на військову службу під час мобілізації не відповідає засадам добросовісності дій учасників цивільних правовідносин.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 липня 2024 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Боймиструк С.В.

Гордійчук С.О.