Постанова

від 12.11.2024 по справі 757/26076/24-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2024 року м. Київ

Справа №757/26076/24

Провадження: № 22-ц/824/14683/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Соколової В. В., Нежури В. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Крохмальової Яни Едуардівни в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року, постановлену під головуванням судді Остапчук Т. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: Державний реєстратор Новгородківської селищної ради Кіровоградської області Желєкова Оксана Миколаївна, Новгородківська селищна рада Кіровоградської області, Фермерське господарство «РЕЦЬ 2023», про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції, зобов`язання вчинити дії,

у с т а н о в и в:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року справу за вказаним позовом передано на розгляд до Новгородківського районного суду Кіровоградської області.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Крохмальова Я. Е. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції, матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції застосував до даних правовідносин не релевантні висновки Верховного Суду. Предметом позову у даній справі є оскарження наказу Міністерства юстиції України, а оскільки відповідач територіально знаходиться за адресою м. Київ, вул. Городецького, 13 , що відноситься до Печерського району м. Києва, відповідно справа відноситься до територіальної підсудності Печерського районного суду м. Києва.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 02 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Буряк О. Г. в інтересах ФГ «Рець» доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримав, оскільки вважає, що вимоги позивачки не пов`язані напряму із нерухомим майном, а вирішення спору, який виник між позивачем та відповідачем призведе до приведення відомостей, які містяться в Реєстрі речових прав на нерухоме майно, у попередній стан, який існував до прийняття Міністерством юстиції України оскаржуваного наказу, а відтак, вважає, що суд необґрунтовано направив справу за підсудністю.

Представник Міністерства юстиції України Вальчук Михайло у відзиві на апеляційну скаргу, ухвалу суду першої інстанції вважав обґрунтованою, оскільки до даних правовідносин відносяться правила виключної підсудності, оскільки спір стосується нерухомого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції й у законному складі суду.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Статтями 27, 28, 30 ЦПК України врегульовано питання загальної територіальної підсудності за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідача, підсудності справ за вибором позивача та виключної підсудності.

Згідно частини 2 статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Частиною 1 статі 28 ЦПК України визначено, що позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності (стаття 27 ЦПК) і правилом альтернативної підсудності (стаття 28 ЦПК) підсудна справа, належить виключно позивачеві (частина 16 статті 28 ЦПК).

Як убачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є оскарження наказу Міністерства юстиції України «Про задоволення скарги» в частині зобов`язання Міністерства юстиції України вчинити дії щодо поновлення записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які були скасовані. Вимога щодо зобов`язання вчинення дій є похідною від первісної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту.

Передаючи справу за підсудністю до Новгородківського районного суду Кіровоградської області, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення стосуються державної реєстрації прав на земельну ділянку, що знаходиться на території Новгородківської селищної ради Кіровоградської області, а тому, відповідно до положень п. 1 ст. 31 ЦПК України цивільна справа має передаватися на розгляд іншому суду.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Колегія суддів відмічає, що Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Так, Верховний Суд у постановах від 15 серпня 2018 року у справі № 826/8625/15, від 30 березня 2021 року у справі № 400/1825/20 та від 21 лютого 2024 року у справі № 826/8774/16 погодився із судами попередніх інстанцій про те, що спірні правовідносини щодо визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту, прийнятого за результатом розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, та зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну скаргу, є публічно-правовими та їх належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Висновок про публічно-правову природу спору, зроблений у справах, в яких предметом оскарження були виключно накази Мін`юсту за результатом розгляду скарг на рішення (дії або бездіяльність) державного реєстратора (суб`єкта державної реєстрації) з підстав порушення відповідачем встановленої процедури розгляду відповідних скарг або невідповідністю змісту наказу встановленим вимогам законодавства, але без необхідності безпосереднього втручання суду у самі реєстраційні дії та підстави їх вчинення.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі №420/8202/23 від 12.06.2024 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства.

В кожній окремій справі, юрисдикція спору ставиться в залежність від обставин справи, які не є визначальними ані з точки зору суб`єктного складу спору, ані з точки зору змісту правовідносин (прав і обов`язків учасників спірних правовідносин).

Підхід до визначення юрисдикції залежно від обставин, які встановлюватимуться після відкриття провадження у справі, під час розгляду справи по суті, значно ускладнює вибір юрисдикції, що, в свою чергу, негативно відображається на доступі до правосуддя.

Відтак, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, направив справу у даних цивільних правовідносинах до іншого суду, коли мав вчиняти інші дії, передбачені ч. 1 ст 186 ЦПК.

Слід відмітити, що повноваження суду апеляційної інстанції вичерпним способом визначені та врегульовані в ЦПК України. Надання повноважень суду апеляційної інстанції на ухвалення певних процесуальних рішень з підстав, не передбачених процесуальним законом, є порушенням принципу законності, який полягає в обов`язку суду неухильно дотримуватися у своїй діяльності приписів Конституції та законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" апеляційний суд здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом.

У статті 379 ЦПК України вичерпно визначено перелік повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції, відповідно до якого суд апеляційної інстанції має право:постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу; змінити ухвалу; скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

ЦПК України надає суду апеляційної інстанції повноваження, зокрема, приймати та досліджувати докази, перевіряти законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції. Так, суд апеляційної інстанції вправі скасувати судове рішення/ухвалу повністю або частково та ухвалювати нове рішення у відповідній частині або змінювати судове рішення, якщо суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи; обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, є недоведеними; висновки, викладені у рішенні/ухвалі суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи; суд першої інстанції порушив норми процесуального права або неправильно застосував норми матеріального права тощо.

Отже, колегія суддів, будучи судом встановлення, дослідження та з`ясування питань про факти, може встановлювати обставини справи, приймати, досліджувати та надавати оцінку доказам.

Не наділення суду апеляційної інстанції повноваженнями відмовляти у відкритті провадження у справі, у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права, є очевидним, оскільки це відповідає змісту та самому призначенню стадії апеляційного перегляду в цивільному процесі.

Суд першої інстанції порушив норми процесуального права, і як наслідок, дійшов помилкового висновку про передачу справи до іншого суду. Окрім того, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд, постановляючи спірну ухвалу, посилався на висновки Верховного Суду які не є релевантними до даних правовідносин.

Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З урахуванням викладеного, ухвала суду підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 379 382, 383, 384 України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Крохмальової Яни Едуардівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 рокускасувати, направити справу для продовження розгляду до Печерського районного суду м. Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Т. О. Невідома

Судді: В. А. Нежура

В. В. Соколова