Постанова

від 12.11.2024 по справі 520/26854/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 р. Справа № 520/26854/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 р. (постановлену суддею Пановим М.М.) по справі № 520/26854/24

за позовом ОСОБА_1

до Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого , Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

24.09.2024 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, в якому просив:визнати протиправною бездіяльність Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого щодо не визначення в період з 11.12.2022 р. по 31.12.2022 р. включно, ОСОБА_1 розміру посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 р., відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. № 704; зобов`язати Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 11.12.2022 р. по 31.12.2022 р., з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого щодо не визначення в період з 01.01.2023 р. по 20.05.2023 р. включно, ОСОБА_1 розміру посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 р., відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. № 704; зобов`язати Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01.01.2023 р. по 20.05.2023 р., з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 р., на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправними дії Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 підйомної допомоги; зобов`язати Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підйомної допомоги, із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 р.; визнати протиправними дії Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023 р.; зобов`язати Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (код ЄДРПОУ: 24971145) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , отриманої в 2023 році допомоги на оздоровлення, із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023 р. та врахування раніше виплачених сум.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 р. позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду першої інстанції заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку із доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 р. визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду та позовну заяву залишено без розгляду.

Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 р. і направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідачі надали до суду апеляційної інстанції письмові відзиви на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.

Право на звернення до суд не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду, повинна його (цього порядку) дотримуватися (рішення Голдер проти Великої Британії від 21.02.1975 р., Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.).

Виходячи з принципу змагальності у адміністративному судочинстві, прав та обов`язків сторін у справі, визначених Кодексом, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.

Згідно із ч.ч. 3, 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у цій справі спір стосується права позивача на виплату належного йому грошового забезпечення.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема, у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Тобто, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належної військовослужбовцю суми грошового забезпечення, застосуванню підлягають загальні норми трудового законодавства.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що стаття 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містить вимог, які врегульовують порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду в справах про стягнення, належної їм, заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Вказані правовідносини регулюються статтею 233 Кодексу законів про працю України (в подальшому - КЗпП України), у зв`язку з чим у частині, що стосується строку звернення до суду в справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, норми ст. 233 КЗпП України мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 р. у справі № 280/6779/22.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Таким чином, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постанові Верховного Суду від 06.03.2024 р. у справі № 600/5050/23-а.

Судовим розглядом встановлено, що позивач з 11.12.2022 р. проходив службу в Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, який перебуває на фінансовому забезпеченні Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

Наказом начальника Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (по стройовій частині) № 208 від 29.02.2024 р. ОСОБА_1 позивача виключено зі списків особового складу Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та всіх видів забезпечення.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем повідомлення про нараховані та виплачені суми під час звільнення, проте, судом першої інстанції не надано оцінку цим обставинам при вирішенні питання про повернення позовної заяви.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 р. з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 121, 122, 123, 205, 240, 243, 308, 320, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 р. по справі № 520/26854/24 - скасувати.

Справу № 520/26854/24 направити до суду 1 інстанції для продовження розгляду справу.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич