Постанова

від 06.11.2024 по справі 320/14568/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/14568/23 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,

за участю секретаря Барміної Г.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії і культури" до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство культури та інформаційної політики України, Національний заповідник "Києво-Печерська Лавра", Національний музей народної архітектури та побуту України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту, за апеляційною скаргою Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії і культури" на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Громадська організація "Українське товариство охорони пам`яток історії і культури" звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просила:

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 №359 "Про визнання такими, що втратили чинність пунктів 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 року №351 і пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 1998 року №784".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Міністерство культури та інформаційної політики України та відкладено підготовче засідання на 12.06.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Національний заповідник "Києво-Печерська Лавра" та Національний музей народної архітектури та побуту України.

Надалі Громадська організація "Українське товариство охорони пам`яток історії і культури" подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони Міністерству культури та інформаційної політики України, Національному заповіднику "Києво-Печерська Лавра" та будь-яким іншим особам вчиняти дії з виселення чи заборони користування Громадській організації "Українське товариство охорони пам`яток історії і культури" приміщенням корпусу 19 по вул. Лаврській, 9 міста Києва, а також вчиняти будь-які дії з вселення в будівлю, передання в користування чи в оренду, реконструкції, реставрації чи ремонту приміщення корпусу 19 по вул. Лаврській, 9 міста Києва.

В обґрунтування заяви зазначено, що у разі невжиття такого заходу забезпечення позову як заборона вчиняти дії з виселення чи заборони користування Громадській організації "Українське товариство охорони пам`яток історії і культури" приміщенням корпусу 19 по вул. Лаврській, 9 міста Києва, в подальшому може істотно ускладнити або унеможливити поновлення оспорюваних прав та інтересів позивача, оскільки існує реальна загроза примусового виселення позивача з орендованого приміщення, заборона позивачу користуватися цим приміщенням чи вселення у приміщення сторонніх осіб до рішення суду по суті спірного питання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким вжити заходи забезпечення позову.

В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Також вказано, що фактично судом не вирішене питання забезпечення позову, а наперед висловлено свою позицію щодо кінцевого результату розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представники відповідача та третіх осіб, які з`явились, в судовому засіданні заперечили проти задоволення апеляційної скарги, спірну ухвалу суду першої інстанції просив залишити без змін.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Крім того, в контексті ч. 3 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України за описаної правової ситуації судова заборона на вжиття заявлених заходів не може бути застосована, оскільки фактично призводить до зупинення виконання вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає таке.

За приписами ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Згідно з частинами 1, 4, 5 та 6 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" висвітлено позицію щодо вжиття заходів забезпечення позову в адміністративних справах, в якій зазначено, зокрема, що судам необхідно враховувати, що, згідно з ч. 3 та 4 ст. 117 КАС України, забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; заборони вчиняти певні дії. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 640/6315/19.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, судом першої інстанції вірно встановлено, що заявником не обґрунтовано наявність достатньо обґрунтованої підстави можливості вжиття заходів забезпечення позову, та не надано доказів, з яких би суд міг пересвідчитись про можливість існування таких підстав, з чим погоджується колегія суддів.

Апелянтом не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

В матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову може суттєво ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду в подальшому.

Крім того, колегія суддів зазначає, що саме під час вирішення справи по суті буде надано оцінку законності такого рішення.

Поряд з цим, при розгляді апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії.

Відповідно до частин першої та третьої статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

В межах спірних правовідносин оскаржується постанова Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 №359 "Про визнання такими, що втратили чинність пунктів 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 року №351 і пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 1998 року №784", відтак, незважаючи на те, що позивач просить забезпечити позов шляхом заборони Міністерству культури та інформаційної політики України, Національному заповіднику "Києво-Печерська Лавра" та будь-яким іншим особам вчиняти дії з виселення чи заборони користування Громадській організації "Українське товариство охорони пам`яток історії і культури" приміщенням корпусу 19 по вул. Лаврській, 9 міста Києва, а також вчиняти будь-які дії з вселення в будівлю, передання в користування чи в оренду, реконструкції, реставрації чи ремонту приміщення корпусу 19 по вул. Лаврській, 9 міста Києва, проте фактично така заборона свідчитиме про зупинення виконання акту Кабінету Міністрів України, що прямо суперечить ч. 3 ст . 151 КАС України.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що згадана прохальна частина заяви про забезпечення позову фактично виходить за межі даного спору, де предметом оскарження є виключно постанова Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 № 359 "Про визнання такими, що втратили чинність пунктів 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 року №351 і пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 1998 року №784", а не протиправність дій чи утримання від їх вчинення Міністерством культури та інформаційної політики України, Національного заповідника "Києво-Печерська Лавра" чи будь-яких інших осіб.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний нормативно-правовий акт є актом Кабінету Міністрів України, а тому, в силу вимог ст. 151 КАС України, забезпечення позову у спосіб зупинення його дії не допускається, відтак підстави для вжиття заходів забезпечення позову - відсутні.

Колегією суддів враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Розглянувши доводи, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 150, 151, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії і культури" на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії і культури" до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство культури та інформаційної політики України, Національний заповідник "Києво-Печерська Лавра", Національний музей народної архітектури та побуту України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: О. М. Ганечко

Я. М. Василенко

Повний текст постанови складено 07.11.2024.