Постанова

від 05.11.2024 по справі 300/4604/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 300/4604/24 пров. № А/857/21485/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

за участі секретаря судового засідання Прачук І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року (суддя Скільський І.І., м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено 17 липня 2024 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Калуського відділу Державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у червні 2024 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Калуського відділу Державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову від 10.05.2024 про накладення штрафу у виконавчому провадженні ВП №73659916. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 10.05.2024 відповідачем, при примусовому виконанні виконавчого листа №554/6227/22, виданого 19.12.2023 Октябрським районним судом м. Полтави про визначення порядку спілкування ОСОБА_2 з малолітнім онуком щомісяця першої п`ятниці з 15.00 години до 17.00 години за місцем проживання дитини, накладено на нього штраф на користь держави у розмірі 3400 грн. Позивач не погоджується з накладенням на нього штрафу у виконавчому провадженні №73659916, оскільки вважає, що постанова про накладення штрафу може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано і таке невиконання сталося без поважних причин. Вказав на те, що дитина сама відмовилася спілкуватися із ОСОБА_2 і дії його сина не залежать від його як батька волі, а тому в такому випадку державний виконавець повинен лише складати акт, в якому фіксувати зазначені обставини про небажання дитини спілкуватися з ОСОБА_2 . Крім того зазначив про те, що 01.03.2024 під час виконання рішення був складений акт, в якому було зафіксовано відмову дитини від спілкування зі словами: «Я не хочу» та «я боюся». Також, 05 квітня 2024 року державним виконавцем було складено акт про не виконання рішення суду та винесено 08.04.2024 постанову про накладення штрафу в розмірі 1700 грн не зважаючи на те, що виконавець була достеменно обізнана, що не виконання відбулося через перебування його на лікарняному з 04.04.2024, тобто з поважної причини.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що суд першої інстанції поставивши під сумнів особисте небажання дитини спілкуватися з бабою, не досліджував жодного доказу на встановлення його дійсного бажання, а лише припустив цей факт, які і те, що ОСОБА_1 повинні вчинятися дії щодо надання можливості соціальному фахівцю поспілкуватись з неповнолітнім ОСОБА_3 . Вказує, що рішенням Октябрського районного суду м.Полтава полягає в тому, щоб надати можливість спілкування бабі у визначений судом час. На виконання цього обов`язку дитина у визначений судом час перебувала за визначеною судом адресою. Проте, сама дитина не бажає спілкуватися. Зазначає, що 01.03.2024 під час виконання рішення, в якому було зафіксовано відмову дитини від спілкування.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони, третьої особи, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що постановою старшого державного виконавця Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тарасовою Христиною Миколаївною від 22.12.2023 відкрито виконавче провадження №73659916 з виконання виконавчого листа №554/6227/22 від 19.12.2023 виданого Октябрським районним судом м.Полтави про визначення порядку спілкування ОСОБА_2 з малолітнім онуком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зобов`язавши ОСОБА_1 дозволяти ОСОБА_2 спілкуватися з онуком в його, ОСОБА_1 , присутності та фахівця соціальної роботи Калуського міського центру соціальних служб щомісяця перша п`ятниця з 15.00 год. до 17.00 год. за місцем проживання дитини. Пунктом 2 цієї постанови повідомлено боржника про необхідність виконання рішення суду протягом 10 днів (а.с.67).

Зазначена постанова супровідним листом №96647/96648 від 22.12.2023 направлена ОСОБА_1 та ним отримана 22.01.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600072824013 (а.с.70).

Старшим державним виконавцем Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тарасовою Христиною Миколаївною 05.04.2024 здійснено перевірку виконання рішення суду в межах виконавчого провадження №73659916 за адресою АДРЕСА_1 , за наслідками якої складено акт від 05.04.2024, в 15:00 год.,в присутності юристконсультанта Калуського міського центру соціальних служб Ящишина Віталія Володимировича, а також стягувача ОСОБА_2 , яким встановлено: «з виходом за адресою встановлено, що на стукіт дверей ніхто не відчиняє. ОСОБА_4 з малолітнім онуком ОСОБА_3 з 15:00 год до 17:00 год. в присутності ОСОБА_1 не відбувалася. Причини не можливості з`явитися на зустріч згідно рішення суду №554/62227/22 від 19.12.2023 Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 не повідомив» (а.с.75).

Враховуючи зазначений акт, старшим державним виконавцем Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тарасовою Христиною Миколаївною в межах виконавчого провадження №73659916,08.04.2024 винесено постанову про накладення на ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 1700 грн за невиконання рішення суду (а.с.77).

03.05.2024 головним державним виконавцем Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тарасовою Христиною Миколаївною, здійснено перевірку виконання рішення суду в межах виконавчого провадження №73659916, за наслідками якої складено акт від 03.05.2024 в присутності фахівця з соціальної роботи Калуського міського центру соціальних служб ОСОБА_5 , яким встановлено: «з виходом за адресою АДРЕСА_1 , встановлено, що в 15:00 год. за адресою з`явився боржник ОСОБА_1 разом з дитиною ОСОБА_3 . Онук зі словами «я боюся» і втік в сторону іншої вулиці. Батько побіг за дитиною, за ними також побігла стягувач ОСОБА_2 . За поворотом іншої вулиці залишена машина, в яку боржник посадив дитину і поїхав. Зустріч ОСОБА_6 з її онуком ОСОБА_3 не відбулася». В акті державного виконавця містяться зауваження (доповнення до акту) стягувача ОСОБА_2 : «зустріч не відбулася, так як батько в примусовій формі наказав дитині втікати, дитина побігла, за дитиною побігла і я, побачивши, що я біжу за дитиною ОСОБА_7 мені погрожував відкрив машину вкинув дитину і поїхав. 5-й раз Лутчин чинить перешкоди вчиняє насилля над дитиною і наді мною» (а.с.71).

Враховуючи зазначений акт, головним державним виконавцем Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тарасовою Христиною Миколаївною, в межах виконавчого провадження №73659916,10.05.2024 винесено постанову про накладення на ОСОБА_1 , штрафу на користь держави у розмірі 3400 грн за повторне невиконання рішення суду (а.с.73).

Вказана постанова згідно супровідного листа №50122 від 10.05.2024 направлена позивачу та отримана ОСОБА_1 25.05.2024, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.74).

Вважаючи постанову про накладення штрафу протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова прийнята в межах та на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтями 129 та 129-1 Конституції України, однією із основних засад судочинства є обов`язковість судових рішень. Суд ухвалює рішення іменем України, яке є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Поняття та особливості здійснення виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 за №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII).

Так, статтею 1 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина 1 статті 5 Закону №1404-VІІІ).

За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №1404-VІІІ, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону №1404-VІІІ, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до частини 6 статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Частина 2 статті 63 Закону №1404-VIII передбачає, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Особливості виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною визначені статтею 64-1 Закону №1404-VIII.

Цією статтею передбачено, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.

Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

З вищевикладеного вбачається, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження, в тому числі і при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною, є невиконання рішення у встановлений строк без поважних причин.

Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Повторним невиконанням судового рішення в розумінні статті 64-1 Закону №1404-VІІІ є встановлений відповідним актом державного виконавця факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акту про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.

Апелянт стверджує, що ним було забезпечено наявність дитини у визначений рішенням суду час та місці, що вказує на відсутність в його діях не виконання рішення суду. Саме дитина відмовилася від спілкування з ОСОБА_2 сказавши «я боюся» після чого втекла з місця зустрічі. А він в свою чергу доганяв дитину, щоб з нею нічого не трапилось. Дії сина не залежали від його як батька волі. Також вказував на те, що дитина кожної першої п`ятниці місяця піддається знущанню і кожного разу в категоричній формі повідомляє про те, що він не бажає спілкуватися з ОСОБА_2 , та постійно тікає.

На переконання позивача, висловлена його сином позиція щодо не бажання спілкуватися з ОСОБА_2 є поважною об`єктивною причиною, що не залежить від його волі, яка в даному випадку унеможливлює (ускладнює) виконання ним рішення суду.

Конституцією України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою (частина 3 статті 51).

Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» № 2402-ІІІ від 26 квітня 2001 року передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

Судом першої інстанції досліджувався відеоматеріал знятий позивачем, що міститься на USB-накопичувачі, долученому позивачем до позовної заяви (а.с.19), видно, що у визначений судовим рішенням час, при наближенні позивача з сином до ОСОБА_8 , державного виконавця, фахівця соціальної служби, неповнолітній ОСОБА_3 викрикнув «я боюся, я не хочу» після чого побіг у інший від присутніх осіб бік.

На переконання суду першої інстанції з дослідженого відеоматеріалу, вбачається, що неповнолітній ОСОБА_3 викрикує, що він боїться та не хоче, однак не зрозуміло чого саме він боїться та чого він не хоче. Також не зрозуміло чи такі вислови здійснені ним з власної волі, зокрема висловлені в наслідок не бажання спілкуватись з бабусею ОСОБА_2 , чи шляхом нав`язуванням іншою особою.

Без дійсного встановлення думки неповнолітнього ОСОБА_3 , за наслідком його спілкування з фахівцем соціальної служби з метою дійсного встановлення його власної думки щодо бажання чи не бажання зустрічатись та спілкуватись в присутності батька з бабусею ОСОБА_2 , вислови неповнолітнього ОСОБА_3 «я боюся, я не хочу» не вказують на його дійсну власну, без жодного примусу, волю про небажання, у визначений судом час, зустрічатись та спілкуватись в присутності батька з бабусею ОСОБА_2 .

При цьому, позивачем жодного разу до чи після зустрічей не вживалось будь-яких дій щодо надання можливості соціальному фахівцю поспілкуватись з неповнолітнім ОСОБА_3 , з метою з`ясування його власної волі щодо бажання чи не бажання спілкуватись з бабусею.

Натомість позивачем при кожній зустрічі, яка триває декілька хвили, після зазначених висловів сина разом з ним покидає місце зустрічі.

Як вірно вказує суд першої інстанції, така поведінка позивача, не вказує на вжиття ним всіх можливих дій, без шкоди для неповнолітнього сина, з метою виконання рішення суду, оскільки ним не забезпечено можливості соціальному працівнику, в період до зустрічі, безпосередньо під час зустрічі чи після такої зустрічі поспілкуватись з дитиною та встановити дійсну волю дитини, щодо бажання чи не бажання спілкуватись з бабусею.

Окремо апеляційний суд звертає увагу, що у рішенні суд звертає увагу на те, що у рішенні Октябрського районного суду м.Полтави від 25 липня 2023 року у справі № 554/6227/2022, суд досліджував питання бажання баби та наявності у неї необхідних умов для участі у вихованні внука, піклуванні про нього. Обмежень, які могли би перешкодити їх спілкуванню зазначений суд не знайшов, дійшовши висновку, що участь баби у вихованні малолітнього внука є доцільною. Тобто, рішення суду у справі № 554/6227/2022 ухвалено, а спосіб участі баби у вихованні внука встановлений, виходячи з інтересів дитини.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що якщо ОСОБА_1 не погоджується з встановленим графіком побачень з дитиною, зі способом виконання рішення суду чи наявні інші обставини, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення, то він вправі оскаржити вказане судове рішення в апеляційному порядку, або звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, про роз`яснення судового рішення.

Колегія суддів наголошує, шо предметом розгляду даної справи є дотримання встановленої законом процедури накладення штрафу у виконавчому провадженні.

Стосовно покликання апелянта на те, що суд першої інстанції не досліджував доказів на встановлення дійсного бажання малолітнього ОСОБА_3 спілкуватися з бабою, то колегія суддів зазначає, що вказане виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Спосіб участі баби у вихованні внука повинен встановлюватися в межах цивільного судочинства.

Апеляційний суд резюмує, що доводи апелянта про наявність в даному досліджуваному випадку об`єктивних поважних причин які не залежали від його волі, що унеможливлювали або ускладнювали виконання рішення суду є необґрунтованими.

Таким чином, оскаржувана постанова від 10.05.2024 головного державного виконавця Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тарасової Христини Миколаївни, прийнята в межах виконавчого провадження №73659916, про накладення на ОСОБА_1 , штрафу на користь держави у розмірі 3400 грн за повторне невиконання рішення суду, прийнята в межах та на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у справі №300/4604/24 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда З. М. Матковська Повне судове рішення складено 08.11.24