Постанова

від 12.11.2024 по справі 188/1710/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9902/24 Справа № 188/1710/21 Суддя у 1-й інстанції - Бурда П. О. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Барильської А.П., Ткаченко І.Ю.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2024 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на дії Петропавлівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного регіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа Акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк», -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії Петропавлівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного регіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа Акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк».

Вказана скарга мотивована тим, що рішенням Ворошилівського районного суду м. Донецька від 02 листопада 2010 року з неї стягнуто на користь ПАТ «Донгорбанк» заборгованість у розмірі 157 795,03 грн..

Скаржник зазначає, що на виконання вказаного судового рішення, було видано виконавчий лист № 2-1838 від 02 листопада 2010 року, за яким відділом державної виконавчої служби Петропавлівського районного управління юстиції Дніпропетровської області було відкрите виконавче провадження № 25206716 від 11 березня 2011 року.

В межах вказаного виконавчого провадження №25206716 ВДВС Петропавлівського РУЮ прийнято рішення про заборону відчуження всього майна, що належить на праві приватної власності заявнику, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

19 листопада 2011 року виконавчий лист від 02 листопада 2010 року № 2-1838, повернуто стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», про що винесено постанову про закриття виконавчого провадження. У постанові про закриття виконавчого провадження визначено строк для повторного пред`явлення виконавчого документу до 19 грудня 2012 року. В межах строку, встановленого постановою про закриття виконавчого провадження, стягувач повторно виконавчий лист не надав до виконання, отже, вважає заявник, виконавчий лист втратив свою чинність та не підлягає виконанню.

За інформацією, отриманою з Єдиного державного реєстру публічне акціонерне товариство «Донгорбанк» як юридичну особу припинено та його правонаступником визначено акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк», який більше трьох років до заявника жодних претензій не пред`являв, тобто його вимоги, в разі заявлення таких, можуть бути розціненими як такі, що заявлено за межами позовної давності та відповідно не повинні братися до уваги.

Крім того, скаржник вказує, що в липні 2021 року для подальшого відчуження об`єкту нерухомого майна вона звернулась до Реєстраційної служби Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області, де їй повідомили про наявність обтяження щодо належного їй на праві приватної власності нерухомого майна, встановленого Петропавлівським РВ ДВС на підставі виконавчого листа від 02 листопада 2010 року за № 2-1838, виданого Ворошилівським районним судом м. Донецька.

11 жовтня 2021 року заявник звернулась із заявою до Петропавлівського РВ ДВС, який 07 грудня 2021 року надав письмову відмову у вчиненні дій через відсутність процесуальних підстав та запропонував звернутися для захисту порушеного права до суду.

Враховуючи викладене, скаржниця просила зобов`язати Петропавлівський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) скасувати всі види стягнень та заборон, встановлених відділом державної виконавчої служби Петропавлівського районного управління юстиції Дніпропетровської області в межах виконавчого провадження № 25206716, відкритого 11 березня 2011 року на підставі виконавчого листа від 02 листопада 2010 року за № 2-1838, боржником за яким визначено ОСОБА_1 ..

Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2024 року відмовлено у задоволенні скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне встановлення судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її скаргу задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження, є невиправданним втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, взявши до уваги доводи, викладені у відзивах на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що рішенням Ворошилівського районного суду м. Донецька від 02 листопада 2010 року із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Донгорбанк» стягнуто заборгованість у розмірі 157 795,03 грн..

На виконання вказаного рішення суду, було видано виконавчий лист № 2-1838 від 02 листопада 2010 року, на підставі якого 11 березня 2011 року ВДВС Петропавлівського РУЮ було відкрито виконавче провадження № 25206716.

Встановлено, що в межах вказаного виконавчого провадження № 252067, 17 березня 2011 року ВДВС Петропавлівського РУЮ було накладено арешт на все майно, що належить боржнику, шляхом заборони відчуження всього майна, що належить на праві приватної власності заявнику, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 10954112 .

19 листопада 2011 року ВДВС Петропавлівського РУЮ було винесено постанову про завершення виконавчого провадження, виконавчий лист від 02 листопада 2010 року № 2-1838, виданий Ворошиловським районним судом м. Донецьк, повернуто стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на момент вчинення виконавчих дій), де передбачалося, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуте стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. У постанові про закриття виконавчого провадження визначено строк для повторного пред`явлення виконавчого документу до 19 грудня 2012 року. В межах строку встановленого постановою про закриття виконавчого провадження стягувач повторно виконавчий лист не надав до виконання.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що питання скасування арешту майна регулюються приписами ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». У заяві ОСОБА_1 не вказано жодної з підстав, передбачених ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 ст.18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

За правилами ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Отже за змістом вказаних норм закону, обов`язковою умовою для задоволення скарги є встановлення факту порушення прав заявника.

У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18 зазначено наступне. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 зазначеного Закону арешт з майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають. Такий механізм запроваджено законодавцем з метою захисту прав стягувачів, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

У постанові від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17 Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що у зв`язку з відсутністю майна у боржника державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, але законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу з цих підстав, який має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано і боржником за яким є саме заявник у цій справі.

З матеріалів справи встановлено, що 19 грудня 2012 року виконавче провадження було завершене на підставі ч. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла 19 грудня 2012 року) - повернення виконавчого документа стягувачеві (відсутність у боржника майна).

Згідно з ч. 1 ст. 40 вищевказаного Закону, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Таким чином, законодавець розрізняє поняття "завершення" та "закінчення" виконавчого провадження.

З викладеного вбачається, що виконавчий документ, в якому скаржник є боржником, був повернутий державним виконавцем стягувачеві на підставі ч. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла 19 грудня 2012 року), яка не передбачала зняття арешту з майна боржника.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що питання скасування арешту майна регулюються приписами ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, встановивши вказані обставини справи, колегія суддів не знаходить правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду та задоволення скарги ОСОБА_1 ..

Доводи апеляційної скарги про те, що наявність протягом тривалого часу, не скасованого арешту, накладеного державним виконавцем на майно, є невиправним втручанням у її право на мирне володіння майном з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження, за встановлених обставин у даній справі, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційної скарги, так як колегією суддів протиправної бездіяльності державного виконавця не встановлено.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.

Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваної ухвали суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи вказану скаргу, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні скарги.

Оскаржувана ухвала, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинна бути залишена без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді А.П. Барильська

І.Ю. Ткаченко