Постанова

від 12.11.2024 по справі 552/2285/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/2285/22 Номер провадження 22-ц/814/3527/24Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О.А. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Панченка О.О.,

суддів Пікуля В.П., Одринської Т.В.,

при секретарі Філоненко О.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1 адвоката Лисенка А.О.

представника відповідача ТОВ «Фінансова Компанія «Капітал Фінанс» адвоката Колеснікова А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Капітал Фінанс» на рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 березня 2023 року ухвалене у складі головуючого судді Самсонової О.А., повний текст судового рішення виготовлено 31 березня 2023 року, по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Фінанс» третя особа - Державний реєстратор Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області Микитенко Людмила Іванівна про визнання незаконним рішення державного реєстратора та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно

В С Т А Н О В И В :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Капітал Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Капітал Фінанс»), третя особа - державний реєстратор Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області Микитенко Л. І. (далі - державний реєстратор Микитенко Л. І.), про визнання незаконним рішення державного реєстратора та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що 23 червня 2008 року між нею і Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра») було укладено кредитний договір № 6/4/2008/840-К/466, згідно з умовами якого позивач отримала кредитні кошти у розмірі 93 144,61 дол. США зі ставкою у розмірі 15,39 % річних за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/360) на залишок заборгованості, дата остаточного повернення кредиту - 10 червня 2026 року. На забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором укладений договір іпотеки від 23 червня 2008 року № 6/4/2008/980-1/467. Предметом іпотеки визначено житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Правонаступником ВАТ КБ «Надра» у правовідносинах за відповідними договорами про відступлення права вимоги, які не були отримані позивачем, стало ТОВ «ФК «Капітал Фінанс».

17 грудня 2021 року здійснено позасудове звернення стягнення на майно боржника згідно з статтею 37 Закону України «Про іпотеку» і зареєстровано право власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Капітал Фінанс».

Позивач вважала, що реєстрація власності на предмет іпотеки за відповідачем була здійснена з порушенням норм законодавства, а саме: у договорі іпотеки, який став підставою для реєстрації права власності, іпотечне застереження відсутнє, а окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався;

вимога відповідача щодо усунення порушень позивачу не направлялась;

оцінка предмета іпотеки не була погоджена з позивачем;

відповідач не може бути кредитором за валютним зобов`язанням, адже у нього відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій.

ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Микитенко Л. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 22 грудня 2021 року, індексний номер 62500785, щодо реєстрації за ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» права власності на житловий будинок житловою площею 93,8 кв. м, загальною площею 140,6 кв. м з надвірними спорудами: сарай літ. «Б», льохи літ. «В», «З», душ літ. «И», вбиральня літ. «Ж», огорожа № 1, 3, 4 за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 24 березня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Фінанс» про визнання незаконним рішення державного реєстратора та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майновідмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що у позивача ОСОБА_1 існує заборгованість за кредитним договором від 23 червня 2008 року № 6/4/2008/840-К/466.

ОСОБА_1 посилалась на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя між іпотекодержателем та іпотекодавцем не укладався, а іпотечний договір не містить відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Суд першої інстанції зазначив, що договором іпотеки не передбачено такого способу задоволення вимог іпотекодержателя як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Фактично пунктом 5.3 договору іпотеки передбачено, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки може відбутися на підставі одного із рішень (документів): рішення суду, виконавчого напису нотаріуса чи домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» безальтернативно передбачає, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі має передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір іпотеки від 23 червня 2008 року такого застереження не має, замість цього передбачає можливість такого способу задоволення вимог іпотекодержателя як домовленість сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Тому суд вважав, що у вказаному договорі іпотеки відсутнє застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Суд встановив, що відповідний договір чи відповідне застереження в договорі іпотеки від 23 червня 2008 року відсутні, підстав для реєстрації права власності на спірний будинок за відповідачем не було, а державний реєстратор повинен був відмовити в державній реєстрації права власності за відповідачем.

Крім того, Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, передбачено подання державному реєстратору копії повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, а в разі неотримання адресатом - копії рекомендованих поштових відправлень, якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення.

Відповідно до документів реєстраційної справи ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» державному реєстратору подавалася копія письмової вимоги від 31 травня 2021 року № 31/1-05/21 про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, а також копії рекомендованих поштових відправлень від 16 червня 2021 року № 61105716255261 та від 20 липня 2021 року № 6100407261310, які повернулися відправнику у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення. Тому суд відхилив посилання позивача на те, що вимога відповідача щодо усунення порушень їй не направлялась.

Стосовно непогодження оцінки предмета іпотеки з позивачем суд першої інстанції вказав, що відповідно до звіту з незалежної оцінки майна - житлового будинку з господарськими будівлями загальною площею 140,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_2 , виконаного ТОВ «Консалтинг - Експерт І», вартість нерухомого майна на дату оцінки - 16 листопада 2021 року становить 450 000,00 грн. Цей звіт виконаний суб`єктом оціночної діяльності. Оцінювачем застосовано порівняльний метод оцінки.

Також згідно з висновком про вартість об`єкту оцінки (житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 141,2 кв. м, житловою площею 86,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_3 складений ТОВ «Дельта Консалтинг», вартість вказаного нерухомого майна станом на 16 лютого 2022 року становить 1 594 000,00 грн. Цей звіт також виконаний суб`єктом оціночної діяльності. Оцінювачем застосовано порівняльний метод оцінки.

Між складенням першого та другого звітів про оцінку майна минуло лише три місяці, а визначена вартість об`єкта нерухомого майна за звітом ТОВ «Консалтинг - Експерт І» від 16 листопада 2021 року визначена втричі меншою, ніж за звітом ТОВ «Дельта Консалтинг» від 16 лютого 2022 року. Вказані обставини можуть свідчити про неправильну оцінку предмета іпотеки у звіті з незалежної оцінки майна, виконаному ТОВ «Консалтинг - Експерт І». Під час розгляду справи відповідачем ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» жодним чином не спростовані доводи позивача щодо неправильності визначення вартості предмета іпотеки. Тому суд зробив висновок, що набуття відповідачем предмета іпотеки у власність за вартістю, визначеною на підставі звіту ТОВ «Консалтинг - Експерт І» від 16 листопада 2021 року у розмірі 450 000,00 грн порушує право позивача.

Разом з цим суд не погодився з доводами позивача щодо відсутності у відповідача ліцензії на здійснення валютних операцій, оскільки договір № 27/05-21/1ДВ про відступлення прав вимог, укладений 27 травня 2021 року ТОВ «Спектрум Ессетс» і ТОВ «ФК «Капітал Фінанс», та договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 6/4/2008/980-І/467, посвідченим 23 червня 2008 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. С. за реєстровим № 2392 не є валютними операціями. Таким чином, суд вважав, що реєстрація права власності за відповідачем проведена з порушенням вимог закону і порушує право позивача.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення державного реєстратора, суд зазначив, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18). Проте такий позов ОСОБА_1 не пред`являвся, а одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Отже, державною реєстрацією права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 порушено право позивача (право власності), але ОСОБА_1 обрала неправильний спосіб захисту свого права, адже пред`явлені нею вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Полтави від 24 березня 2023 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що у справі, яка переглядається, вимог про визнання іпотечного договору в цілому чи його пунктів недійсними не пред`явлено, тому вказаний аргумент апеляційної скарги не заслуговує на увагу.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що іпотечний договір не містить такого способу задоволення вимог іпотекодержателя як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, адже поняття «звернення стягнення на предмет іпотеки» та «передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки» не є тотожними.

Договір іпотеки, на який посилається ТОВ «ФК «Капітал Фінанс», зазначаючи про встановлення такого права іпотекодержателя як набуття права власності на предмет іпотеки містить лише перелік альтернативних варіантів звернення стягнення на предмет іпотеки, що визначено пунктами 5.3, 5.4 та не закріплює права іпотекодержателя набувати право власності на предмет іпотеки. Тому договір іпотеки не містить застереження згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку». За таких обставин правильними є висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для реєстрації права власності на спірний будинок за відповідачем та наявність підстав у державного реєстратора для відмови в державній реєстрації права власності за відповідачем.

Підстав для задоволення апеляційної скарги ТОВ «ФК Капітал Фінанс» та зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції у мотивувальній частині не має.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції вказав, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Предметом позову, тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої ОСОБА_1 просила ухвалити судове рішення, є визнання незаконними рішення державного реєстратора та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права.

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. При вирішенні справи суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що вимоги про витребування майна ОСОБА_1 не заявляла, а відповідно до пункту 5 частини третьої статті 2 та статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Тому апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року касаціну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Лисенком Андрієм Олександровичем - задоволено частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційних скарг.

Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку через свого представника Лисенка А.О. оскаржила ОСОБА_1 . Скарга мотивна тим, що апелянт вважає висновки суду необґрунтованим. Вказує, що нею обрано вірний спосіб захисту порушеного права у вигляді подання позовної заяви до місцевого суду про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, адже вказаний спосіб захисту поновить право власності позивача на житловий будинок .

ОСОБА_1 просить скасувати рішення Київського районного суду міста Полтави від 24 березня 2023 року. Ухвалити нове, яким:

-визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Мерф`янівської міської ради Харківського району Харківської області Микитенко Людмили Іванівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 62500785 від 22.12.2021 року, щодо реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Капітал Фінанс» права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , житловою площею 93,8 кв. м., загальною площею 140,6 кв. м. з надвірними спорудами: сарай - літ. «Б», льохи - літ «В», «З», душ - літ. «И», вбиральня літ. «Ж», огорожа №1, 3, 4, за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Черкаська.

Також просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат в суді апеляційної інстанції.

Рішення в апеляційному порядку також оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Фінанс» . Скаргу мотивовано тим, що рішення є необґрунтованим в його мотивувальній частині , а тому пілягає зміні.

Скаржник просить змінити рішення Київського районного суу міста Харкова від 24 березня 2023 у його мотивувальній частині виключивши із неї висновок суду :

- що набуття відповідачем предмета іпотеки у власність за вартістю, визначеною на підставі звіту ТОВ «Консалтинг Експерт І» від 16 листопада 2021 року у розмірі 450000 грн., порушує право позивача;

- що Договір іпотеки №6/4/2008/980-І/467 від 23 червня 2008 року такого іпотечного застереження не має, замість цього передбачає можливість такого способу задоволення вимог іпотеко держателя як домовленість сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Від ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Фінанс» надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому товариство просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 у повному обсязі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, приходить до наступного висновку.

Встановлені обставини справи

Встановлено, що 23 червня 2008 року ВАТ КБ «Надра» і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 6/4/2008/840-К/466, за умовами якого банк надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти (кредит) у сумі 93 144,61 дол. США.

Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору цільовим використанням кредиту є: проведення розрахунків за договором купівлі-продажу від 23 червня 2008 року № 2389, відповідно до якого позичальник набуває у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 а також витрати позичальника, які пов`язані з оформленням кредиту, оплата комісії за розрахунки в рамках комплексу.

23 червня 2008 року ВАТ КБ «Надра» (іпотекодержатель) і ОСОБА_1 (іпотекодавець) уклали договір іпотеки № 6/4/2008/980-І/467, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. С. та зареєстрований у реєстрі за № 2392. За цим договором іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов`язання, що витікає із кредитного договору від 23 червня 2008 року № 6/4/2008/840-К/466, укладеного іпотекодержателем та іпотекодавцем, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки - нерухоме майно: житловий будинок житловою площею 93,8 кв. м, загальною площею 140,6 кв. м, з надвірними спорудами: сарай літ. «Б», льохи літ. «В», «З», душ літ. «И», вбиральня літ. «Ж», огорожа № 1, 3, 4, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, зобов`язання позивача за кредитним договором від 23 червня 2008 року № 6/4/2008/840-К/466 забезпечено також порукою ОСОБА_5 згідно з договором поруки від 23 червня 2008 року №6/4/2008/840-П/468, який укладено ОСОБА_5 і ВАТ КБ «Надра».

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 09 листопада 2010 року в справі № 2п-61/10 за позовом ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості позов задоволено, стягнено солідарно з ОСОБА_6 , ОСОБА_5 на користь банку суму заборгованості у розмірі 926 665,61 грн. Вказаним рішенням також встановлено, що у зв`язку з невиконанням своїх обов`язків за кредитним договором за відповідачем станом на 12 лютого 2010 року виникла заборгованість за кредитним договором від 23 червня 2008 року № 6/4/2008/840-К/466. Це судове рішення набрало законної сили.

17 серпня 2015 року зареєстровано шлюб ОСОБА_7 та ОСОБА_2 . У зв`язку з реєстрацією шлюбу ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».

Відповідно до листа Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові від 16 листопада 2022 року № 57353 залишок заборгованості, що підлягає стягненню з боржника ОСОБА_6 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 становить 194 856,79 грн.

27 травня 2021 року між ТОВ «Спектрум Ессетс» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» (новий кредитор) укладений договір про відступлення прав вимог № 27/05-21/1ДВ. Згідно з умовами вказаного договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває прав вимоги первісного договору до позичальника, зазначеного в додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржника, спадкоємців боржника або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржника, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у сумі та порядку, визначеному цим договором.

Відповідно до додатку № 1 до договору про відступлення прав вимог № 27/05-21/1ДВ ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 23 червня 2008 року № 6/4/2008/840-К/466.

27 травня 2021 року між ТОВ «Спектрум Ессетс» (первісний іпотекодержатель) та ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» (новий іпотекодержатель) укладений договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 6/4/2008/980-І/467, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. С. 23 червня 2008 року за реєстровим № 2392. Згідно з умовами вказаного договору первісний іпотекодержатель передає, а новий іпотекодержатель приймає всі права за договором іпотеки № 6/4/2008/980-І/467, що укладений між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», і ОСОБА_6 , посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. С. 23 червня 2008 року за реєстровим № 2392, що укладений в забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором від 23 червня 2008 року № 6/4/2008/840-К/466 (з усіма наступними змінами та доповненнями до нього).

Права вимоги за договором іпотеки належали первісному іпотекодержателю на підставі договору № GL3N017513 про відступлення прав вимоги, укладеного між ПАТ «КБ «Надра» і ТОВ «Спектрум Ессетс» та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. 15 травня 2020 року за реєстровим № 128.

На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, посвідченого 23 червня 2008 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. С., ОСОБА_3 придбала житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

25 серпня 2008 року за позивачем було зареєстровано право власності на зазначений житловий будинок.

17 грудня 2021 року державний реєстратор Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області Микитенко Л. І. прийняла рішення про реєстрацію за ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 291997880, який сформовано 22 грудня 2021 року, реєстрація права власності за ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» здійснена на підставі таких документів:

іпотечне повідомлення - вимога ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» від 16 липня 2021 року № 16-07/4-21;

договір про відступлення прав за договором іпотеки від 27 травня 2021 року № 1037, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Н. К.;

вимога ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» від 31 травня 2021 року № 31/1-05/21;

вимога ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» від 31 травня 2021 року № 31/2-05/21;

договір іпотеки від 23 червня 2008 року № 6/4/2008/980-1/467, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Іванова О. С.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанцій зазначив, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 обрала неналежний спосіб захисту порушенного права, а належним способом є вимога про витребування майна.

Колегія суддів вважає такі висновки помилковими з огляду на наступне.

Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третя статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості. Подільний об`єкт незавершеного будівництва може бути переданий в іпотеку лише у випадках, визначених законом (частина перша статті 575 ЦК України).

Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, зокрема у Законі України «Про іпотеку».

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (стаття 12 Закону України «Про іпотеку»).

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (стаття 33 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Наведена правова норма спрямована на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника.

Згідно з статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки зумовлена дотриманням порядку, визначеного статтею 35 Закону України «Про іпотеку». У разі порушення встановленого вказаною нормою порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності не допускається. У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року у справі № 522/9384/19 (провадження № 61-5684св23)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17 (провадження № 14-183цс23) зазначено, що:

«7.17 Отже, чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

7.18 Частиною першою статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

7.19 Частиною першою статті 10 Закону № 1952-IV визначено, що державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.

7.20 Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

7.21 Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

7.22 За змістом частин другої, четвертої статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

7.23 Згідно з пунктом 57 Порядку № 1127 (тут і далі - в редакції, чинній на момент реєстрації права власності майна за іпотекодержателем) для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

7.24 Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

7.25 Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 наведено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

7.26 З огляду на викладене, Порядок № 1127 не передбачав, що звіт про оцінку предмета іпотеки входить до переліку документів, необхідних для подання державному реєстратору. Вимога щодо подання державному реєстратору такого звіту була доповнена до Порядку № 1127 лише 26 лютого 2020 року.

7.27 Втім, виходячи із принципу lex superior, «у разі суперечності застосовуються норми, що закріплюються в нормативно-правових актах, які мають більш високу юридичну силу», хоч Порядком № 1127 до 26 лютого 2020 року не було передбачено обов`язкового надання оцінки предмета іпотеки, проте така вимога містилася у частині третій статті 37 Закону № 898-IV, що має вищу юридичну силу.

7.28 Зокрема, частиною третьою статті 37 Закону № 898-IV визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

7.29 Отже, іпотекодержатель, станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, не міг набути у власність предмет іпотеки без визначення вартості такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності.

7.30 Зазначене обґрунтовується, зокрема і тим, що згідно із другим реченням частини третьої статті 37 Закону № 898-IV у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

7.31 У постановах від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, яка впливає на визначення правомірності державної реєстрації переходу права власності на іпотечне майно при позасудовому врегулюванні.

7.32 У зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду однозначно сформулювала правові висновки щодо обов`язковості подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

7.33 Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд зазначив, що нині не сформульований правовий висновок за таких обставин справи, коли позивач просить скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, обґрунтовуючи свій позов лише відсутністю оцінки майна.

7.34 Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема й відсутність експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22) зазначено: «Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав на необхідність відступити від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), вказавши, що відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оспорено іпотекодавцем у суді, що є для іпотекодавця гарантією дотримання іпотекодержателем вимог закону щодо підстав та процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Тому належним та ефективним способом захисту позивача, який вважає, що його право порушене тим, що право власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, зареєстроване за відповідачем (іпотекодержателем) на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), є позов про скасування рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. Однак у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), відмовляючи в задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням установлених судами попередніх інстанцій обставин справи, а саме наявності невиконаного основного зобов`язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачем не оспорюються, виходила з того, що права позивача не порушено, оскільки іпотека виникла до ухвалення державним виконавцем постанови про накладення арешту та заборони на предмет іпотеки, заборона на предмет іпотеки також була вже накладена на предмет іпотеки для забезпечення прав іпотекодержателя, який і задовольнив свої вимоги за рахунок заставленого майна. Заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки. Тобто обставини цієї справи не є подібними до обставин справи, що перебуває на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду. А тому підстав для відступу від цих висновків не встановлено».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21), на висновки у якій посилається позивач, вказано, що:

«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

104. Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

111. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 просила визнати незаконним рішення державного реєстратора і скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (предмет іпотеки). Позивач вважала, що реєстрація власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Капітал Фінанс» здійснена всупереч нормам законодавства, зокрема: у договорі іпотеки, який став підставою для реєстрації права власності, іпотечне застереження відсутнє, а окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався; вимога відповідача щодо усунення порушень позивачу не направлялась; оцінка предмета іпотеки не була погоджена з позивачем; відповідач не може бути кредитором за валютним зобов`язанням, адже у нього немає ліцензії на здійснення валютних операцій;

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 обрала неналежний спосіб захисту порушеного права, а належним способом є вимога про витребування майна. З огляду на вищевикладене суд першої інстанції не звернув уваги на те, що правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено третім особам.

Колегія суддів зазначає, що вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути визначено, як неналежний спосіб захисту, а задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України;

Стосовно витрат на професійну правничу допомогу

В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Лисенко А.О. зазначив суму судових витрат, які позивач поніс при розгляді судової справи в суді першої інстанції, у розмірі 1500,00 дол США, що еквівалентно національній валюті України гривні на дату оплати , а саме 54852,90 грн.

05.04.2023 року на адресу Київського районного суду м. Полтави надійшла заява про доручення доказів понесених витрат на правничу допомогу.

На підтвердження вказаного адвокатом було надано копію договір про надання правничої (правової) допомоги від 09 лютого 2022 року укладений між позивачем та адвокатом; акт виконаних робіт (наданих послуг) від 27 березня 2023 року; копію товарного чеку № б/н від 27 березня 2023 року та докази направлення клопотання іншим учасникам справи.

Перевіривши матеріали справи у межах вимог заяви про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд приходить до таких висновків.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення в разі не вирішення судом питання про судові витрати.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Сталою судовою практикою Верховного Суду сформована правова позиція про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року (справа № 757/47925/15-ц), від 20.06.2018 року (справа № 127/1284/14-ц), від 27.06.2018 року (справа №554/9348/15-ц), від 25 липня 2018 року (справа № 522/4198/17-ц), від 15.04.2020 року (справа № 199/3939/18-ц), від 09 червня 2020 року (справа № 466/9758/16-ц).

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, сторона по справі на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу має надати суду в обов`язковому порядку документ, що посвідчує сплату коштів за надані послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога ОСОБА_1 надавалася адвокатом Лисенком Андрієм Олександровичем на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги № б/н від 09 лютого 2022 року.

Пунктом 4.1 Договору про надання правничої (правової) допомоги № б/н від 09 лютого 2022 року сторони погодили, що розмір гонорару за послуги/роботи Адвоката за даним договором складає: 1 500 доларів США, що еквівалентно національній національній валюті України гривні на дату здійснення оплати.

23 березня 2023 року адвокат Лисенко А.О. та ОСОБА_1 погодили акт виконаних робіт (наданих послуг) до договору № б/н про надання правової допомоги від 09 лютого 2022 року.

На підтвердження сплати коштів в сумі 54 852,90 грн. адвокатом надано товарний чек від 27 березня 2023 року.

Слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Витрати на правничу допомогу позивача в суді апеляційної інстанції цілком пов`язані з розглядом справи, відповідають обсягу наданих послуг та виконаних робіт, є неминучими (у зв`язку з виконанням умов договору про правничу допомогу), розмір яких є обґрунтованим та пропорційним предмету спору. Витрати відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Саме заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі № 726/1142/22.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Лисенко А.О.додав до матеріалів справи докази направлення Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Капітал Фінанс» та Мереф`янській міській раді Харківського району Харківської області заяву про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу з додатками, а саме договором про надання правничої (правової) допомоги № б/н від 09 лютого 2022 року, акт виконаних робіт (наданих послуг) від 27 березня 2023 року та товарний чек № б/н від 27 березня 2023 року на суму 54 852,90 грн.

Щодо судових витрат

За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позову до суду першої інстанції ОСОБА_1 сплатила 1984 грн, квитанція 32528798800006544292 від 24.03.2023 (т.2 а.с.66), за заяву про забезпечення позову позивач сплатив 496,20 грн., квитанція 1715-9583-4604-4143 від 20.09.2022 (т.1 а.с.181), за подання апеляційної скарги апелянтом ОСОБА_1 сплачено 2976 грн., що підтверджується квитанцією 32528798800007264089 від 05.07.2023 (т.3 а.с.145) та за подання касаційної скарги до Верховного Суду ОСОБА_1 було сплачено 3969,60 грн, що підтверджується квитанцією 7155-0868-4911-7370 від 27.02.2024 (т.4 а.с.144).

З огляду на викладене оскільки вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задоволено повністю - то з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Фінанс»підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 9425,80 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 367, п.2 ч.1 ст. 374, п.3, 4 ч.1 ст. 376, 382, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Капітал Фінанс» залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 березня 2023року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Капітал Фінанс», третя особа: Державний реєстратор Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області Микитенко Людмила Іванівна про визнання незаконним рішення державного реєстратора та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області Микитенко Людмили Іванівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 62500785 від 22.12.2021 року, щодо реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Капітал Фінанс», код ЄДРПОУ 39544044, права власності на житловий будинок № 50-А житловою площею 93,8 кв.м., загальною площею 140,6 кв.м. з надвірними спорудами: сарай - літ. «Б», льохи - літ «В», «З», душ - літ. «И», вбиральня - літ «Ж», огорожа - № 1, 3, 4, який знаходиться за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Черкаська.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Капітал Фінанс», код ЄДРПОУ 39544044 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 54 852,90 грн. та по сплаті судового збору у розмірі 9425,80 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 листопада 2024 року.

Головуючий О.О. Панченко

Судді Т.В. Одринська

В.П. Пікуль