Постанова

від 14.11.2024 по справі 953/4564/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 953/4564/21

Номер провадження 22-ц/818/3330/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якої діє ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2024 року у складі судді Бородіної Н.М. у справі № 953/4564/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якої діє ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про виселення та зняття з реєстраційного обліку, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якої діє ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про виселення та зняття з реєстраційного обліку, який у подальшому було змінено.

Позовна заява мотивована тим, що 20 грудня 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-701/281/2006, за умовами якого відповідачка отримала кредит в розмірі 63 750,00 доларів США на строк до 20 грудня 2027 року під цільове використання на придбання нерухомого майна.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між тими ж сторонами укладено договір іпотеки № РML-701/281/2006, предметом якого є житловий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , придбаний за рахунок кредитних коштів.

У подальшому між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року, згідно якого ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло на себе зобов`язання за кредитним договором № ML-701/281/2006 від 20 грудня 2006 року.

Рішенням Харківського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2013 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 солідарно стягнуто на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № ML-701/281/2006 від 20 грудня 2006 року в розмірі 2 544 473,22 грн.

11 грудня 2020 року та 13 травня 2021 року відкрито виконавчі провадження НОМЕР_2, № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа та його дубліката, виданих на виконання вказаного судового рішення.

В межах виконавчого провадження приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_2 , а саме житлового будинку що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . З метою подальшої примусової реалізації арештованого майна приватний виконавець звернувся до органу опіки та піклування за отриманням дозволу на реалізацію будинку, однак йому відмовлено.

Оскільки реалізація предмета іпотеки у межах виконавчого провадження унеможливлена, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу будь-якій особі покупцеві.

У будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Усі мешканці вказаного будинку були зареєстровані після укладення договору іпотеки всупереч умовам цього договору. Банк не надавав дозволу на реєстрацію цих осіб, а їх реєстрація у будинку перешкоджає його продажу.

15 липня 2020 року на адресу відповідачів направлялася вимога про добровільне виселення та зняття з реєстрації за адресою предмету іпотеки, однак вона не виконана.

Просив виселити та зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з будинку за адресою: АДРЕСА_1 , вирішити питання щодо судових витрат.

У травні 2021 року представник ОСОБА_2 адвокат Янковський В.В. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив застосувати позовну давність та повністю відмовити у задоволенні позову. Позивач не надав належних доказів того, що він є новим кредитором. Відповідачка має право на реструктуризацію заборгованості. Строк виконання зобов`язання змінено ще з січня 2014 року, однак позов у цій справі подано лише у березні 2021 року, тобто поза межами позовної давності.

У вересні 2021 року представник ОСОБА_2 адвокат Янковський В.В. подав до суду пояснення щодо того, що іпотечний будинок придбаний лише частково за кредитні кошти.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2024 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково, виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 із житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житла; знято з реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 ; в решті позову відмовлено; зупинено виконання даного рішення в частині виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 із житлового будинку по АДРЕСА_1 на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування; стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» судовий збір в сумі по 564,50 грн з кожного.

Рішення суду мотивовано тим, що спірний будинок придбано не в повному обсязі за кредитні кошти, тому підстав для виселення ОСОБА_2 з іпотечного майна та зняття з реєстрації без надання іншого житла немає. Водночас, оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані в іпотечному будинку у 2007 році, тобто після укладання договору іпотеки та всупереч його умовам, без згоди іпотекодержателя, наявні підстави для задоволення позову про їх виселення та зняття із зареєстрованого місця проживання .

Не погоджуючись з рішенням суду 31 липня 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не розглянув клопотання адвоката Янковського В.В. про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, не запрошував його до участі у справі. Виселення дитини з іпотечної нерухомості не допускається, якщо на таку нерухомість не було звернуто стягнення, а на спірний будинок стягнення звернуто ще не було. На момент реєстрації місця проживання в іпотечному будинку у 2007 році ОСОБА_7 було 12 років, а ОСОБА_1 - 1 рік. Законом не передбачено обмежень прав членів сім`ї власника житла на користування ним у разі передання його в іпотеку. Позивачем не надано доказів, що реєстрація у зазначеній квартирі членів сім`ї іпотекодавця порушує його права та перешкоджає йому в реалізації своїх прав іпотекодержателя.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 14 листопада 2024 року надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ТОВ «ОТП Факторинг Україна», Службою у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради отримано в електронних кабінетах 19 вересня 2024 року (а.с. 228-231).

Судові повістки на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_1 повернуті на адресу апеляційного суду з відмітками від 05 жовтня 2024 року «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 233-236).

Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про день, час та місце судового засідання повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (а.с. 226, 227).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якої діє ОСОБА_2 , слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 грудня 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № ML-701/281/2006, згідно якого ЗАТ «ОТП Банк» надало ОСОБА_2 кредит у розмірі 63 750,00 доларів США, під цільове використання - придбання нерухомого майна, дата остаточного повернення кредиту 20 грудня 2027 року (а.с. 4-8).

У забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором 20 грудня 2006 року між тими ж сторонами укладено договір іпотеки № РML-701/281/2006, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Васіковою Л.Є. за номером 11661, за умовами якого в іпотеку передано житловий будинок з прибудовами за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 44,2 кв м. Договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають з кредитного договору № ML 701/281/2006 від 20 грудня 2006 року, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем, за умовами якого іпотекодавець зобов`язаний іпотекодержателю не пізніше 20 грудня 2027 року повернути кредит у розмірі 63 750,00 доларів США, сплатити проценти за користування кредитом та пеню у розмірі і випадках, передбачених кредитним та цим договором (а.с. 9-11).

Підпунктом h пункту 5.2. договору іпотеки передбачено, що протягом всього терміну дії цього договору іпотекодавець зобов`язаний не прописувати (не реєструвати) право проживання будь-яких третіх осіб на території (площі) предмета іпотеки, за виключенням ОСОБА_2 , без попередньо отриманої на те письмової згоди іпотекодержателя.

За пунктом 5.3 договору іпотекодавець має право вчинювати будь-які юридичні дії, зокрема передання предмету іпотеки в користування, виключно на підставі письмової згоди іпотекодержателя.

Пунктом 6.4 договору іпотеки встановлено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання, а саме надання іпотекодержателю права продати предмет іпотеки від свого імені. При цьому іпотекодержатель надсилає на адресу, вказану у договорі, іпотекодавцю іпотечне повідомлення.

За договором купівлі-продажу від 20 грудня 2006 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_8 житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , за 381 150,00 грн (а.с. 53-54, 121).

Як вбачається з довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 17 березня 2021 року, у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_2 , а також з 29 серпня 2007 року - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та з 25 вересня 2017 року - ОСОБА_4 (а.с. 26).

12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладений нотаріально посвідчений договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки житлового будинку № РML-701/281/2006 від 20 грудня 2006 року, відповідно до умов якого Банк відступив Товариству права вимоги, що належать йому згідно вказаного Договору іпотеки (а.с. 86-88).

Рішенням Харківського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № ML-701/281/2006 від 20 грудня 2006 року в розмірі 2 544 473,22 грн та судовий збір у розмірі 3219,00 грн. У рішенні встановлено, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є правонаступником ПАТ «ОТП Банк» на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року (а.с. 12-15).

15 липня 2020 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направляло вимогу на ім`я ОСОБА_2 про добровільне виселення та зняття з реєстрації з предмету іпотеки на адресу, зазначену у договорі кредиту та іпотеки, але вимогу не виконано (а.с. 16-20).

11 грудня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 635/2225/13-ц, виданого 09 квітня 2021 року Харківським районним судом м. Харкова (а.с. 90).

13 травня 2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання дубліката виконавчого листа № 635/2225/13-ц, виданого 09 квітня 2021 року Харківським районним судом м. Харкова про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором № ML-701/281/2006.

24 червня 2021 року Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради відмовлено приватному виконавцю Кудряшову Д.В. у наданні дозволу на реалізацію будинку АДРЕСА_1 , де право користування має малолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 89).

З висновку від 24 вересня 2021 року № 528, наданого суду Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради, вбачається, що неповнолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована та мешкає разом з матір`ю ОСОБА_2 та сестрою ОСОБА_3 у приватному будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок придбано ОСОБА_2 частково за особисті кошти і частково за кошти отриманого кредиту. Департамент заперечує проти зняття з реєстрації та виселення з житлового будинку АДРЕСА_1 неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з тим, що це призведе до порушення її житлових прав (а.с. 111-113).

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно із частиною 3 статті 36 Закону договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина 1 статті 40 Закону).

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина 2 статті 40 Закону).

За змістом зазначеної норми права вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в разі звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини 2 статті 40 Закону України «Про іпотеку». Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 355/689/16-ц.

У постановах від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19) та від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц (провадження № 14-48цс19) Велика Палата Верховного Суду визначила, що в разі якщо сторони договору іпотеки передбачили в ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об`єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині 2 статті 40 Закону № 898-IV та у частині 3 статті 109 ЖК України процедури.

Стаття 109 ЖК України закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення. Відповідно до частини першої зазначеної статті виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Аналізуючи статтю 109 ЖК України, можна зробити висновок, що частина 3 цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина 3 статті 109 ЖК України відсилає до частини 2 цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною 2 статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною 2 статті 109 ЖК України стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Це передбачено і в частині 1 статті 109 ЖК України, у якій вказано, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Так званого адміністративного виселення на вимогу будь-яких осіб чи органів, наділених владними повноваженнями, ЖК України не містить, що відображає ті зміни у законодавстві, які запроваджені в Україні у зв`язку з рухом держави до Європейського Союзу та необхідністю захисту основоположних прав людини.

А тому в разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону та частин 1 - 3 статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною 4 статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

Якщо спірне майно було придбано частково за особисті кошти і частково за кошти отриманого кредиту, то вважати його придбаним за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, а відтак, і виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення, відповідачі не підлягають.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18, провадження № 61-16820сво19.

Разом з тим, згідно з вимогами частини 3 статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Тобто вселення у житлове приміщення повинно відбуватися відповідно до вимог договору іпотеки та Закону України «Про іпотеку».

Реєстрація місця проживання з порушеннями вимог закону та договору іпотеки у житлове приміщення, яке є предметом іпотеки, не може використовуватися учасниками цивільного обороту з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого його продажу для погашення боргу.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22).

Верховний Суд підкреслює, що гарантії, передбачені частиною 2 статті 109 ЖК України, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення, поширюються на осіб, які правомірно вселились у спірне житло після укладення договору іпотеки, тобто зі згоди іпотекодержателя.

На осіб, які неправомірно вселились у житлове приміщення, яке є предметом іпотеки, та неправомірно зареєстрували своє місце проживання у такому житлі без згоди іпотекодержателя, не поширюються гарантії передбачені частиною 2 статті 109 ЖК України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 вересня 2023 року у справі № 754/5676/22, провадження № 61-10461св23.

Як встановлено судом, спірний будинок придбаний не повністю за рахунок кредитних коштів, ОСОБА_2 , а її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровані і проживають у ньому, іншого житла не мають.

Позивач, ініціювавши питання про виселення ОСОБА_2 із спірного будинку, не вказав у позовній заяві іншого постійного житлового приміщення, яке відповідно до частини 2 статті 109 ЖК України має бути надане особі одночасно з її виселенням, тому у задоволенні позову щодо неї судом першої інстанції правомірно відмовлено, і в цій частині апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду.

Задовольняючи позовні вимоги в частині виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що вони зареєстровані у спірному будинку після укладення договору іпотеки без згоди іпотекодавця.

Дійсно, ОСОБА_4 вселився до будинку, який є предметом іпотеки, та зареєстрував своє місце проживання у 2017 році, після укладення договору іпотеки без згоди іпотекодержателя, тобто його вселення відбулося всупереч вимогам договору іпотеки та прямій забороні, що міститься у Законі.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про виселення ОСОБА_4 та зняття його з реєстраційного обліку. Оскільки ОСОБА_4 вселився у спірне житлове приміщення без згоди іпотекодавця, тому у суду відсутні підстави для оцінки на предмет співмірності втручання у його права, які набуті внаслідок протиправних дій. До того ж, як вбачається з акту обстеження умов проживання, складеного спеціалістами органу опіки та піклування, від 26 серпня 2021 року, у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 не проживає.

Разом з тим, що стосується реєстрації 29 серпня 2007 року (після укладення договору іпотеки) у спірному будинку дітей іпотекодавиці: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та вимог позивача про їх виселення і зняття з реєстраційного обліку, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини 4 статті 9, частини 1, 4 статті 156 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині 2 статті 64 цього Кодексу.

З аналізу частини 2 статті 64 ЖК України та частини 1 статті 405 ЦК України слідує, що члени сім`ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 215/6578/21.

Чинним законодавством не передбачено обмежень прав членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку (висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, висвітленою у постановах від 03 серпня 2022 року у справі № 205/1964/21, від 11 вересня 2023 року у справі № 175/17/23, від 25 жовтня 2023 року у справі № 314/460/22, від 06 грудня 2023 року у справі № 205/5887/22).

Згідно з частинами 3, 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Право дитини на проживання в сім`ї разом з батьками передбачене також статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства».

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 січня 2023 року у справі № 691/995/21.

У даній справі спірний будинок придбано 20 грудня 2006 року лише частково за рахунок кредитних коштів, а діти іпотекодавця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , були малолітні на час їх реєстрації у будинку, та зареєстровані після укладення іпотечного договору від 20 грудня 2006 року за місцем проживання своєї матері, що узгоджується з вимогами статті 29 ЦК України.

Встановивши, що спірний будинок придбаний не повністю за рахунок кредитних коштів, а ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на час їх реєстрації у спірному будинку були малолітніми, зареєстровані за місцем проживання матері, колегія суддів приходить до висновку, що вказані особи не можуть бути виселені за вимогами кредитора у цій справі.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12 квітня 2023 року у справі № 442/2982/18, від 25 жовтня 2023 року у справі № 314/460/22, від 08 травня 2024 року у справі № 209/79/22,

Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, підстави заявленого позову, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення суду в частині задоволення позовних вимог про виселення і зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду по суті спору слід залишити без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про виселення і зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відмовлено, то рішення суду в частині стягнення з них судового збору також підлягає скасуванню.

За подачу апеляційної скарги ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 2724,00 грн (а.с. 200, 219), та у зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги, з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на її користь підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 1816,00 грн (2/3).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якої діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2024 року в частині задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про виселення та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та стягнення з них судового збору скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» в цій частині залишити без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (код ЄДРПОУ 36789421, юридична адреса: м. Київ, вулиця Фізкультури, 28) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає: АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 18 листопада 2024 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді Н.П. Пилипчук

В.Б. Яцина