Рішення

від 15.11.2024 по справі 464/5240/24

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/5240/24

пр.№ 2/464/1665/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2024 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

у складі судді Шашуріної Г.О.

секретаря судового засідання Гелеш Т.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу № 464/5240/24 за позовом ОСОБА_1 до Середньої загальноосвітньої школи № 73 Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання строкового трудового договору укладеним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

у с т а н о в и в:

Адвокат Збаращук Д.В., від імені та в інтересах позивача, звернувся до Сихівського районного суду м.Львова з позовною заявою, в якій просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ директора СЗШ № 73 Львівської міської ради від 28 червня 2024 року № 103-к про звільнення позивача з посади вчителя хімії СЗШ № 73 з 1 липня 2024 року у зв`язку із завершенням строку дії трудового договору згідно з п.2 ст.36 К3пП. Поновити позивача на посаді вчителя хімії СЗШ № 73 Львівської міської ради з 1 липня 2024 року.

- визнати строковий трудовий договір від 26 червня 2020 року, укладений між СЗШ № 73 Львівської міської ради та педагогічним працівником - ОСОБА_1 таким, що укладений на невизначений строк, починаючи з 31 травня 2024 року, дня подання відповідної заяви.

- стягнути з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 1 липня 2024 року по час постановлення судового рішення у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 липня 2024 року таку передано на розгляд судді Шашуріній Г.О.

Ухвалою суду від 05 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді від 12 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи у його відсутності. Позов повністю підтримує.

Представник відповідача подала заяву про розгляд справи у її відсутності. Проти задоволення позову заперечує.

При цьому представник відповідача подала відзив на позов, відповідного до якого позивачка написала добровільно заяву про переведення її на строковий трудовий договір, рішення Конституційного Суду від 07.02.2023 року немає зворотної сили в часі, тому відсутні правові підстави для скасування наказу про переведення на безстроковий трудовий договір, поновлення на роботі.

Представник позивача подав відповідь на відзив в якому повністю заперечив відзив відповідача та підтримав пояснення, викладені в позові.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях. (ст.ст.12,81 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4ст.263 ЦПК України).

Матеріалами справи та судом встановлено, що позивачка по справі ОСОБА_1 з 22 лютого 1991 року по 26.06.2020 року працювала вчителем хімії СЗШ № 73 Львівської міської ради на підставі безстрокового договору.

26.06.2020 року на виконання чинної на цей час редакції абзацу 3 частини 2 статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» згідно з яким педагогічні працівники державних і комунальних закладів середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років, директором СЗШ №73 Львівської міської ради було видано наказ № 62-к «Про переведення з безстрокового трудового договору на строковий трудовий договір ОСОБА_1 », згідно з яким був укладений строковий трудовий договір строком на 1 (один) рік з 01.07.2020 по 01.07.2021.

Наказом директора СЗШ № 73 Львівської міської ради від 25.06.2021 року «Про продовження дії строкового трудового договору ОСОБА_1 », продовжено ОСОБА_1 , вчителю хімії, дію строкового договору з 01.07.2021 року до 01.07.2024 року.

28.06.2024 року директором СЗШ №73 Львівської міської ради постановлено наказ №103-к «Про припинення строкового трудового договору ОСОБА_1 », яким звільнено ОСОБА_1 з посади вчителя хімії СЗШ №73 з 01.07.2024 року у зв`язку з завершенням строку дії трудового договору згідно п.2 ст.36 КЗпП України.

07.02.2023 року Конституційний Суд України прийняв рішення №1-р/2023 у справі № 1-5/2020(118/20) за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» ( далі по тексту рішення Конституційного Суду).

Відповідно до названого рішення Конституційний Суд вирішив визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-ІХ відповідно до якого «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», внаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників.

Відповідно до зазначеного рішення абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-ІХ, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

З прийняттям Конституційним Судом Рішення від 07.02.2023 № 1-р/2023 у справі № 1-5/2020 (118)/20) позивачка ОСОБА_1 31.05.2024 подала на ім`я директора СЗШ № 73 Львівської міської ради заяву щодо переведення її на безстроковий трудовий договір з врахуванням висновків Конституційного Суду України та просила забезпечити виконання рішення Конституційного Суду шляхом переведення її із строкового трудового договору на безстроковий трудовий договір.

28.06.2024 відповідач надав письмову відповідь про те, що укладений строковий договір є чиним та продовжує свою дію до лише до визначеного у ньому терміну.

Відтак, незважаючи на те, що позивачка ОСОБА_1 у своїй заяві від 31.05.2024 просила керівника навчального закладу забезпечити виконання рішення Конституційного Суду від 07.02.2023 шляхом переведення її на безстроковий трудовий договір, 28.06.2024 року директором СЗШ №73 Львівської міської ради постановлено наказ № 103-к «Про припинення строкового трудового договору ОСОБА_1 », яким звільнено ОСОБА_1 з посади вчителя хімії СЗШ № 73 з 01.07.2024 року у зв`язку з завершенням строку дії трудового договору згідно з п.2 ст.36 КЗпП України.

Судом установлено, що в період праці ОСОБА_1 по строковому трудовому договору 07.02.2023 року було прийнято рішення Конституційного Суду про неконституційними положення Закону України «Про освіту» та переведення педагогічних працівників на строковий трудовий договір при досягненні пенсійного віку. Саме з тих причин, позивачка зверталася до директора та до керівника відділу освіти про приведення її трудового договору у відповідність з рішенням Конституційного Суду та вважати її працюючою по безстроковому трудовому договору, звільнення вважає безпідставним.

Суд вважає, що відмовляючи у заявах позивачки про приведення її трудових відносин у безстрокові у відповідності до рішення Конституційного Суду, директор СЗШ № 73 Львівської міської ради діяв неправомірно, не врахував, що рішення Конституційного Суду було прийнято під час переведення ОСОБА_1 на строковий трудовий договір, а тому абз.3 ч.2 ст.22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» в редакції чинній на момент укладення з позивачкою строкового трудового договору втратив свою чинність.

При вирішенні питання щодо подібності правовідносин, суд враховує висновки, викладені у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду, зокрема, п.6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц.

Суд зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не врахував, залишивши поза увагою, що рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 у справі №1-5/2020 (118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України ( є неконституційним) абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-ІХ. Зокрема, визначено неконституційним положення згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років». У вказаному рішенні Конституційний Суд України прописав, що оспорювані приписи Закону ставлять педагогічних працівників у нерівне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону не відповідають частинам першій, другій статті 24 Конституції України.

Згідно із частиною 2 статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20) встановлено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463ІХ не відповідає Конституції України та втрачає чинність з дня ухвалення Судом цього рішення.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19. Аналогічне положення міститься у ст.91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-УІІІ «Про Конституційний Суд України».

Рішення Конституційного Суду України мають пряму (перспективну) дію в часі і застосовуються до тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення.

Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, однак продовжують існувати після його ухвалення, на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі № 4819/49/19.

Ураховуючи те, що на час прийняття рішення Конституційним Судом 07.02.2023 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із ЗСШ № 73 Львівської міської ради, в подальшому подавала заяви директору ЗСШ про переведення на безстроковий трудовий договір та забезпечити виконання рішення Конституційного Суду України, тому керівник ЗСШ не повинен був допустити порушення трудового законодавства.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинене ним цими діяннями наслідкам. Ця позиція повторюється в низці судових постанов, які стосуються способу захисту порушеного права. Також у постановах ВП ВС містяться висновки проте, що застосування судом того чи іншого способу захисту порушеного права у підсумку має приводити до повного відновлення або захисту порушеного права чи інтересу позивача, не потребувати повторного звернення до суду; таке судове рішення має бути виконуваним і відповідати принципу процесуальної економії.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Отже, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно також враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

На переконання суду, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов`язків можна дійти висновку, що у разі відмови особи працедавця укласти безстроковий трудовий договір з працівником, який відповідає вимогам діючого законодавства про працю, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання строкового трудового договору від 26 червня 2020 року таким, що укладений на невизначений строк, починаючи з 31 травня 2024 року дня звернення позивачки із відповідною заявою.

У рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі № 6-р/ІІ,2019, Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимими, а будь-яке обмеження повинно мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Ураховуючи викладені вище обставини, суд вважає, що наявні підстави для прийняття рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Поновлюючи позивачку ОСОБА_1 на посаді вчителя хімії СЗШ № 73 Львівської міської ради, суд вирішує питання виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу розрахунок якої здійснюється на підставі постанови КМУ № 100.

Згідно з довідки про доходи від 04.07.2024 року заробітна плата позивачки ОСОБА_1 за останні два повні місяці роботи перед звільненням (травень, червень 2024 року становила 38 261,49 грн, а саме травень 19 222,07 грн + червень 19 039,42 грн = 38 261,49 грн: 43 робочі дні = 889,80 грн за один робочий день.

Кількість днів вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 01 липня 2024 року по 15 листопада 2024 року = 100 робочих днів. Середньоденний заробіток 889,80 грн х на 100 днів вимушеного прогулу = 88980,00 грн, які піддягають стягненню на користь позивачки з відрахуванням із цієї суми податків та обов`язкових платежів.

У порядку ч.1 ст.430 ЦПК України допускається негайне виконання рішення суду в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Оскільки, позивачка при зверненні до суду з позовом про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільнена від сплати судового збору відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір», то за приписами ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає до стягнення 2 422,40 грн судового збору за дві вимоги майнового й немайнового характеру.

Також, у порядку ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 1 211,20 грн судового збору, сплаченого при подачі позову до суду.

Керуючись ст.ст.12, 13, 82, 141, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Середньої загальноосвітньої школи № 73 Львівської міської ради від 28 червня 2024 року № 103-к «Про припинення строкового трудового договору ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя хімії Середньої загальноосвітньої школи № 73 Львівської міської ради з 01 липня 2024 року.

Визнати строковий договір від 26.06.2020 року, укладений між СЗШ № 73 Львівської міської ради та ОСОБА_1 таким, що укладений на невизначений строк, починаючи з 31 травня 2024 року.

Стягнути з Середньої загальноосвітньої школи № 73 Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 88 980 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відрахуванням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Середньої загальноосвітньої школи № 73 Львівської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень.

Стягнути з Середньої загальноосвітньої школи № 73 Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 гривень.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді вчителя хімії СЗШ № 73 Львівської міської ради та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили у порядку ст.273 ЦПК України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

відповідач Середня загальноосвітня школа № 73 Львівської міської ради, код ЄДРПОУ 22336031, м. Львів, вул. Дністерська, 5

Повне рішення суду складено 15 листопада 2024 року.

Суддя Галина ШАШУРІНА